Автор статті:

Андрій Смирнов

Нещодавно завершився помпезний візит московського патріарха Кирила в Україну. Він викликав неоднозначну реакцію серед православних християн, громадськості та експертних середовищ. Кидалося в очі, що предстоятеля РПЦ приймали з усіма почестями і заходами безпеки, на які могли б розраховувати тільки провідні лідери іноземних держав. Не менш важливою була і підготовка до патріарших відвідин. Своєрідним тестом на щирість промосковських церковних симпатій нової владної команди став таємничий лист патріарха Кирила до київських обранців з проханням перейменувати вулицю Івана Мазепи на Лаврську. Попри заяви речника РПЦ Володимира Легойди, що «такого звернення, тим паче письмового, не було», 8 липня 2010 р. Київська міська рада ухвалила рішення про перейменування частини вулиці Івана Мазепи – від площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни – у вулицю Лаврську. При цьому головним аргументом з боку деяких представників Московського патріархату завжди було те, що вулиця, яка веде до лаври, не може носити ім’я відлученої особи. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Рудько Сергій Олексійович

В статті проаналізовано проблему визначення поняття „національна ідентичність” в зарубіжній та українській історіографії, становлення української національної ідентичності в середовищі української національної еліти першої чверті ХХ ст., з’ясовано проблему „подвійної лояльності” в історії українського націотворення. Зроблено висновки, що серед усіх політичних діячів, які брали участь в період Української національно-демократичної революції 1917 – 1921 рр. в державотворчих процесах можна виділити три типи національної ідентичності: „українська ідентичність”, „подвійна лояльність” та „загальноросійська самосвідомість”.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

Сучасна материкова історіографія протягом останніх кількох років приділяє все більше уваги розвиткові науки у діаспорі. Такий інтерес є цілком закономірним і дозволяє розглядати український історіографічний процес цілісно. Джерельна база таких досліджень, на жаль, в силу різних причин переважно залишається малодоступною для материкового історика. При цьому в українських архівах за межами України зберігається величезний масив джерел до вивчення різних аспектів інтелектуального життя української діаспори<!–[if !supportFootnotes]–>[1]<!–[endif]–>.

Зокрема, важливі джерела до вивчення історії української історичної науки в діаспорі містить архів Українського Історичного Товариства в м. Кенті (США). Серед інших матеріалів тут зберігаються офіційні документи УІТ, значний обсяг листування відомих українських вчених, серед яких – історики Олександер Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко, Дмитро Дорошенко, о. Іриней Назарко, археологи Ярослав Пастернак, Петро Курінний, письменниця Докія Гуменна, літературознавці Юрій Лавріненко, Петро Одарченко та багато інших. Серед епістолярію зберігаються також листи відомого українського бібліографа і книгознавця, дійсного члена Української Вільної Академії Наук і одного із членів-засновників Українського Історичного Товариства Лева Биковського. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

“Українські вчені, які змушені були покинути свою Батьківщину і опинилися в Німеччині, в своєму стремлінні продовжувати наукову роботу, в 1945 році відновили Українську Академію Наук” – писав колишній президент УВАН Олександер Архімович[1]. Причини цього частково розкрив у своїх спогадах ще один із відомих українських вчених Ярослав Рудницький: “…Діяспорні науковці зрозуміли, що їхнє завдання у вільному світі передусім у продовжуванні наукових традицій, винесених з рідного краю, а там протидії збаламученого Заходу всеросійськими ідеями, утотожнюванню “СССР” з “Росією” з промовчуванням України й української культури власне на користь північного сусіда. Поволі завдяки праці українських учених на Заході під фірмою “Вільної Академії” виринала з небуття українська правда й Україна почала займати належне їй місце в світовій науці…”[2]. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Володимир Васильович Трофимович

У статті розкривається роль Німеччини і Радянського Союзу в українсько-польському конфлікті воєнного періоду. Аналізується рівень їхнього впливу та його наслідки для визвольної боротьби українського і польського народів.

Ключові слова: Німеччина, Радянський Союз, Польща, Україна, українсько-польський конфлікт, національно-визвольний рух, польська самооборона. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Володимир Васильович Трофимович

Питання ролі Німеччини і Радянського Союзу в українсько-польському конфлікті в роки Другої світової війни залишається малодослідженим. Автор робить спробу послідовно проаналізувати політику двох великих держав, засоби і механізми, з допомогою яких вони використовували і роздмухували міжнаціональне протистояння, тим самим нейтралізуючи і знекровлюючи визвольну боротьбу українського і польського народів.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Володимир Васильович Трофимович

У роки Другої світової війни проблема польсько-українських взаємин набула винятково важливого значення. У зв’язку з цим в українській політичній думці широко дискутувалося польське питання, зокрема у контексті боротьби українського народу за державну незалежність і соборність. Головним лейтмотивом було визнання права українського і польського народів на самовизначення і розбудову незалежної самостійної держави.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Володимир Васильович Трофимович

У статті розкриваються причини українсько-польського збройно-політичного протистояння в роки Другої світової війни. З’ясовуються відносини українського і польського підпілля на Волині і Галичині. Розглядається роль Німеччини і Радянського Союзу в українсько-польському конфлікті. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

В статті висвітлено участь представників української зарубіжної історіографії, серед яких були члени Українського історичного товариства в міжнародних історичних конгресах. Подано важливу інформацію про взаємовідносини українських дослідників.

Ключові слова: міжнародний історичний конгрес, Українське історичне товариство, українська зарубіжна історіографія. Download

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

У дослідженні наукової праці Олега Кандиби було визначено періодизацію його наукової діяльности[1]. Перший період охоплював роки 1925 – 1930, коли він студіював і одержав докторат з Карлового університету, та розпочав науково-дослідну археологічну працю. Другий період тривав від 1931 приблизно до кінця 1940 року. Саме цей період став “золотою добою” його діяльности і творчости, коли з’явилися його головні наукові праці. О. Кандиба тоді співпрацював з Гарвардським університетом і Американською Школою Передісторичних Дослідів (American School of Prehistoric Research), Українським Вільним Університетом і займався створенням першої української наукової установи в Америці – Українського Наукового Інституту. По поверненні з США осінню 1938 р. він продовжував суспільно-політичну, культурну та наукову працю в Карпатській Україні. Починаючи від 1937 року, Олег Кандиба (псевдоніми “Ольжич”, “Кардаш”) очолював Культурну Референтуру Проводу Українських Націоналістів ОУН (КР ПУН)[2] і відповідав за розбудову сектору української культури в контексті української націоналістичної ідеології[3]. Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

Важливою інтегральною частиною українства є його діаспора, представники якої протягом багатьох років зробили суттєвий внесок в дослідження різноманітних проблем у різних галузях науки, творили власні наукові установи, громадські та церковні організації, і сьогодні переважно живуть проблемами далекої батьківщини. Про українську діаспору як явище існує низка досліджень в зарубіжній і материковій українській історіографії. Дослідники відзначають високу національну свідомість і прагнення зберегти свою національну ідентичність в чужому світі, притаманну більшості вихідців з України, особливо представників повоєнної хвилі еміграції. Але загальновідомим є також факт, що значна частина українців, народжених поза межами етнічної батьківщини, вже є американцями, канадцями і т.д. українського походження. В таких умовах часом постає проблема збереження бібліотечних колекцій і архівів представників старшого покоління, яких, на жаль, залишається все менше. Поруч з американськими, канадськими, французькими, австралійськими та ін. архівами та бібліотеками, куди потрапляє частина таких приватних, а часом і громадських збірок, можливість ближчого і глибшого вивчення інтелектуальної спадщини діаспори має використати й батьківщина. Саме тому необхідно намагатися сприяти передачі до бібліотек, архівів і науково-дослідницьких центрів України таких книжкових колекцій і архівних зібрань.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

Загальне поняття “образ” є мультисемантичним і використовується в різних галузях сучасного гуманітарного знання. В історіографії категорія “образ науки” охоплює уявлення конкретного соціуму про предмет, методи, функції науки, її місце в суспільстві, соціальний статус. Говорячи про образ (точніше, образи) української зарубіжної (еміграційної, західної, діаспорної) історіографії, ми маємо на увазі суб’єктивну рецепцію, уявлення про структуру наукового життя, персоналії, методи і функції науки, науковий доробок українських зарубіжних істориків в середовищі т.зв. материкової (тієї, що функціонує в Україні) наукової спільноти. Це уявлення не є сталим, воно змінюється з плином часу внаслідок різноманітних чинників. Зміни образу української зарубіжної історіографії значною мірою пов’язані зі зміною ідеалу науковості материкових дослідників. З поширенням впливів постмодерну з його прагненням відмови від національного, формуванням нових поглядів та підходів до вивчення історії, прагненням об’єктивності наукового дослідження певного негативного відтінку набув й образ української зарубіжної історіографії, в своїй засаді національної. Враховуючи суб’єктивний характер поняття, підкреслимо, що, з одного боку, можна говорити про образ, загальнопоширений на певному етапі наукового розвитку, з іншого – про індивідуальну рецепцію материковими істориками як історичної науки в діаспорі в цілому, так і творчості окремих вчених, що може різнитися в залежності від власного історіографічного досвіду, методологічних уподобань тощо. З огляду на обмежений обсяг статті, в ній висловлені лише деякі роздуми, які, на нашу думку, сприятимуть уточненню сучасного образу української зарубіжної історіографії, що, можливо, пізніше переростуть в ширше дослідження.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Сидорук Тетяна Віталіївна

Первинний термін дії базового договору між Україною і Європейським Союзом – Угоди про партнерство і співробітництво (далі – УПС) – становив 10 років і закінчився 1 березня 2008 р. І хоч УПС містить механізм автоматичної пролонгації в разі відсутності заперечень однієї зі сторін, об’єктивні реалії спонукали обидві сторони до початку переговорів про укладення принципово нового договору (робоча назва української сторони – новий базовий договір, а в термінології ЄС використовується поняття «New Enhanced Agreement», тобто «нова посилена угода») [8, 8]. Зрозуміло, що після десятирічного співробітництва між Україною та ЄС у форматі УПС взаємні договірно-правові зобов’язання потребують суттєвого розширення. Тим більше, що в лютому 2008 р. завершився термін дії основного спільного документа в рамках Європейської політики сусідства – Плану дій Україна–ЄС, що ще більше актуалізувало необхідність обговорення і закріплення нових договірних рамок у відносинах між Україною та ЄС. Нова угода покликана визначити і юридично закріпити формат відносин для наступного етапу співробітництва між Україною та Європейським Союзом.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Кулаковський Петро Михайлович

У статті на прикладі посольств Речі Посполитої, очолюваних королівським секретарем Лаврином Пісочинським) (1601, 1602, 1603 рр.) простежується дипломатичний церемоніал та етикет, характерний для двору кримського хана. Встановлено, що обов’язок забезпечення іноземних посольств на території Кримського ханства покладався на кримську дипломатію, але вона від цього обов’язку інколи ухилялася. Виявлені факти порушення дипломатичного протоколу з боку дипломатичної служби хана, проаналізовано вплив «братства» і дарів на стан відносин між Річчю Посполитою і Кримським ханством.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин

Автор статті:

Рудько Сергій Олексійович

В статті проаналізовано становлення і трансформацію наукового та суспільно-політичного світоглядів М.Василенка протягом усього життя вченого. Зроблено висновки про домінування у нього „українського” складника наукового світогляду з початку ХХ ст., а особливо в радянський період його життя. Як політик, М.Василенко від початку своєї діяльності і до припинення політичної кар’єри залишався носієм „подвійної лояльності”.

Читати далі…

Факультет міжнародних відносин