Автор статті:

Кулаковський Петро Михайлович

Чернігівське воєводство було створене сеймовою конституцією 1635 р. Ще раніше, 1633 р., рішенням сейму створювався Чернігівський повіт. Ці дві події остаточно відкрили регіон для поширення на нього судової системи, притаманної для інших українських воєводств Речі Посполитої. Як наслідок, у обох повітових центрах воєводства виникли ґродські, земські й підкоморські суди. На основі збережених матеріалів можна ствердити, що початково їх робота характеризувалася нерегулярністю. Пояснюється це фактом діяльності в регіоні королівських і сеймових комісій, що часто перебирали на себе функції земських і підкоморських судів. Після створення повіту, а згодом воєводства чернігівська шляхта отримала доступ до судів загальнодержавного значення: сеймового та коронного трибуналу. Діяльність всіх згаданих судів базувалася на нормах Волинського статуту, які поступово зближалися з нормами коронного права.
Ключові слова: Чернігівське воєводство, ґродський суд, земський суд, підкоморський суд, Волинський статут.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Вивчення установ, що займалися судочинством, та правових основ їх діяльності входить до числа найбільш актуальних напрямків дослідження історії України ранньомодерної доби. Після докладних студій Івана Лаппо про діяльність ґродських, земських і підкоморських судів у Великому князівстві Литовському, що, втім, мало враховували український матеріал , ця тема надовго зникла з поля зору вітчизняної та зарубіжної історіографій. Відновлення інтересу до цієї проблематики почало спостерігатися лише в останні десятиліття. Львівські історики Микола Крикун та Олексій Піддубняк у своєму дослідженні ретельно простежили діяльність ґродських і земських судів Брацлавського воєводства на основі виписів з книг цих судів, що відклалися в архівній збірці роду Пісочинських . Наталя Яковенко досліджувала функціонування підкоморських судів Волині й Наддніпрянщини, а також персональний склад канцелярій Волинського, Київського та Брацлавського воєводств . Окремим аспектам вказаної проблематики присвятили свої студії В.Поліщук та О.Крупка . Судам Київського воєводства приділив увагу польський історик Войцєх Бобінський .
Однак всі перелічені дослідження не торкалися інституцій, що займалися судочинством на території Чернігівського воєводства. Н.Яковенко у своєму дослідженні складу канцелярій зазначила: “… майже немає інформації про ґродські й земські суди Чернігова й Новгорода-Сіверського…” . Не заперечуючи близькість до істини твердження дослідниці, слід, все-таки, відзначити, що реконструкція діяльності судових інституцій Чернігівського воєводства видається можливою, хоч, напевно, вже ніколи не буде докладною. Ця реконструкція, наскільки, це дозволяють відомі нам джерела, і є метою даної статті.
Сеймові конституції 1633 та 1635 рр., які регламентували створення Чернігівського повіту й воєводства, однозначно ствердили, що основою судочинства у воєводстві має бути, як у Київському, Волинському й Брацлавському воєводствах, Волинський статут . У воєводстві мали виникнути ґродські, земські, підкоморські суди; встановлювалася, крім королівського асесорського суду, ще одна апеляційна інстанція для обивателів воєводства – коронний трибунал у Любліні.
Згідно зі згаданими конституціями мало бути засновано два земства й стільки ж ґродів з центрами відповідно у Чернігові та Новгороді-Сіверському. Раніше вони мали виникнути у Чернігові, згодом у Новгороді-Сіверському.
Інформація про діяльність земських судових сесій (років) у Чернігівському воєводстві надзвичайно скупа. “Ординація воєводства Чернігівського” 1635 р. зазначила, що роки у Новгороді-Сіверському завжди повинні починатися через три тижні після років у Чернігові; “Ординація Чернігівська” 1633 р. ж передбачила початок каденції чернігівських років через три тижні після київських . У Києві, згідно з конституцією 1590 р., земські роки мали розпочинатися на католицькі свята – Трьох королів (6 січня), Трійці (на початку літа) та Михайла (29 вересня) . Пункт конституції 1633 р. дотримувався, і роки у Чернігові розпочиналися через три тижні після згаданих свят . Так само й у Новгороді-Сіверському, як передбачала воєводська ординація 1635 р., земські роки розпочиналися через три неділі після чернігівських, тобто через шість неділь після вказаних свят . Крім цього, слід відзначити, що земський суд у Новгороді-Сіверському діяв ще за часів адміністрації королевича Владислава Вази, тобто у 1620-ті рр.
Необхідними елементами функціонування земських судів була наявність обраних на уряди судді, підсудка та писаря, а також спеціального приміщення у замку для збереження книг . Комплект відповідних земських урядників у Новгороді-Сіверському повіті з’явився на початку 1637 р., коли отримав номінацію на земське писарство Каспер Ростопча; протягом 1633 – 1636 рр. цей уряд був вакантним в зв’язку з перебуванням у московському полоні, а згодом зі смертю Яна Струпчевського. Таким чином, доки К.Ростопча не склав відповідну присягу, доти років земського суду в Новгороді-Сіверському бути не могло. Відповідний штат земського суду Чернігівського повіту формально був заповнений ще у серпні 1634 р. Однак призначений суддею київський земський писар Теодор Проскура Сущанський до виконання своїх обов’язків так і не приступив. Формально обов’язки судді мав виконувати чернігівський воєвода М.Калиновський, але фактично він не міг це здійснювати, оскільки перебував переважно за межами воєводства. Як наслідок, земський суд у Чернігові не діяв. Про це свідчить інформація, датована 3 квітня 1636 р., про впис до новгород-сіверських ґродських книг возним Яном Твардовським позову на коронний трибунал у Любліні в справі між О.Пісочинським та З.Струпчевською й М.Пенським. Позов був написаний на мембрані (бланку) земській київській, “поневаж еще в воеводстве Чєрниговском судовъ земских не машъ” . Лише з призначенням у січні 1637 р. на посаду чернігівського земського писаря Станіслава Пянчинського штат суду став комплектним.
Як виникає з джерельної кверенди, перші роки чернігівського та новгород-сіверського земських судів відбулися восени 1640 р., відповідно через три й шість тижнів після свята Михайла . Це не дає підстав ствердити, що протягом більше трьох років земства у воєводстві не діяли. Втім існував ряд факторів, які суттєво обмежували юрисдикцію земських судів у воєводстві. Відомо, що земські суди розглядали цивільні справи, в яких сторонами виступали шляхтичі – власники маєтностей на території повіту, підлеглого окремому земському суду . У Чернігівському воєводстві приватної власності на землю (в розумінні земської, дідичної) не існувало й після створення воєводства, тому ленники за старим звичаєм продовжували звертатися до королівського асесорського суду. Крім того, значної конкуренції щодо ленних володінь не виникало, оскільки їх оборот мав недовгу метрику. Навіть після прийняття рішення про заснування земств у воєводстві тут продовжували діяти комісарські суди, які мали на меті вирішити суперечки між його обивателями щодо земельних володінь. Такі суди, значною мірою, заміщували функції, які мали належати земським судам. Комісарський суд засідав переважно у Чернігові. При розгляді 10 лютого 1636 р. справи між К.Телішевським та О.Пісочинським щодо наїзду останнього на маєтності К.Телішевського Посудичі й Мурав’є до складу суду входили чернігівський каштелян Миколай Коссаковський, гнєзненський канонік Миколай Дунін Суліґостовський, чернігівський підкоморій Адам Кисіль та чернігівський земський підсудок Станіслав Пянчинський . Справи, що стосувалися уточнення меж між маєтностями, суд розглядав на місцях. Реєстр справ, належних до його розгляду, складався працівниками ґродського суду на основі скарг (протестацій), внесених до його книг. Згодом частину повноважень земських (і підкоморських) судів перебрала на себе комісія, створена сеймом 1638 р. для полагодження конфліктів у воєводстві між старостами та обивателями, а також для встановлення чітких меж між королівщинами та ленними володіннями шляхти. До складу комісії увійшли три місцеві старости – ніжинський М.Потоцький, чернігівський – М.Калиновський, новгород-сіверський – О.Пісочинський, чернігівський каштелян М.Коссаковський, хорунжі обох повітів – А.Коссаковський та М.Кисіль, а також урядники обох земських судів у повному складі. Також до складу суду мали входити підкоморії, хоч їх конституція прямо й не вказує. Суд міг працювати не в повному складі, але до нього повинно було входити не менше трьох урядників, з яких один сенатор і один підкоморій. На декрети комісарського суду допускалася апеляція до коронного трибуналу в Любліні . Практика розширила права скаржників і допускала апеляцію також до сеймового суду . Конституція сейму 1641 р. “Комісія староств і обивателів чернігівських” констатувала завершення межування в цілому . Це мало б сприяти збільшенню надходження справ до розгляду земськими судами.
Даних про тривалість земських років немає. На основі нормативних актів та практики діяльності земських судів в інших українських воєводствах можна висловити здогад, що вони тривали три тижні. Після років земська канцелярія ще працювала від трьох днів до двох тижнів (період так званого “лежання книг”) . У випадку суміщення років земського суду з діяльністю вального сейму роки відкладалися (лімітувалися).
У 1640-х рр. функціонування чернігівського й новгород-сіверського земських судів стає більш-менш регулярним. Підвищення їх значення у місцевої шляхти слід пов’язувати зі зростанням тенденції в її середовищі до трансформації своїх ленних володінь у земські . Важливою також була роль земств у започаткуванні справ, які мали б розглядатися судами вищої інстанції. Згідно з Статутом 1566 р. позови до таких судів дозволялося писати на земських мембранах – бланках, продатованих і засвідчених писарем відповідного земського уряду . Незважаючи на тенденцію витіснення мембран з судової практики, характерної для українських воєводств – вони були заборонені для Волинського й Брацлавського воєводств конституцією 1620 р., а для Київського – 1647 р., Чернігівське воєводство продовжувало їх використовувати й надалі .
Персональний склад земських судів воєводства протягом 1637 – 1648 рр. практично не змінювався. Єдина зміна відбулася у новгород-сіверському земському суді. Йдеться про вивищення підсудка Стефана Речинського у 1643 р. до уряду судді та призначення на його місце Петра Харжевського у 1647 р. Такий часовий розрив щодо заповнення посади підсудка не був чимось надзвичайним і притаманний для інших земських судів українських воєводств . Щодо іншого персоналу є відомості про двох підписків чернігівського земського суду – Піончковського та Підгаєцького . Ті ж самі возні обслуговували діяльність як земських, так і ґродських судів.
Так само мало виразно проглядається діяльність підкоморських судів у Чернігові та Новгороді-Сіверському, хоч ситуація, що склалася на Чернігово-Сіверщині після Смоленської війни, вимагала широкомасштабного визначення меж шляхетських та королівських володінь. Принагідно слід відзначити, що діяльність підкоморіїв та їх службовців була досить інтенсивною ще в часи існування Чернігівського князівства . Перші дані про визначення меж та сипання кіпців чернігівським підкоморським урядом фіксуються у серпні 1635 р., коли підкоморій А.Кисіль вислав своїх урядників – коморника Марціана Решотарського та мірника Криштофа Криницького – для виміру волок на Овдієвському ґрунті під Черніговом для чернігівського уніатського архімандрита Кирила Ставровецького . Вже тоді відзначається, що А.Кисіль здійснив це з повинності своєї комісарської; це свідчить про діяльність спеціальної комісії для визначення меж володінь. Як виникає з граничного акту між маєтностями Киселів і Фащів, доконаного 30 вересня 1635 р. з допомогою свідчень старожилів, навіть такі акти засвідчувалися членами спеціальної комісії. На той час до неї входили чернігівський каштелян М.Коссаковський, королівські секретарі Миколай Дунін Сулиґостовський та Ян Пянчинський, чернігівський підсудок Станіслав Пянчинський; напевно до неї входив і сам А.Кисіль, але як особа зацікавлена не міг вважатися у даному випадку комісаром . Таким чином, діяльність підкоморського суду в основному заміщувалася комісарським, а з 1638 р. вже згаданою комісією для визначення меж між королівськими та шляхетськими маєтностями. Ця комісія могла доручити провести межування підкоморієві та його урядникам, але воно мало враховувати рішення (декрет) комісарів. Саме таким чином 2 квітня 1639 р. здійснив розмежування між Носівкою та Мрином новгород-сіверський підкоморій Щасний Вишель , який порушив юрисдикцію А.Киселя у зв’язку з належністю останньому Носівки.
Навіть після завершення діяльності комісії, визначеної сеймом 1638 р., заходів, здійснюваних лише підкоморськими урядами, було не достатньо, щоб визначити межі між шляхетськими маєтностями. На цьому наголошувала передсеймова інструкція чернігівського сеймику 1646 р. У ній наказувалося послам добиватися прийняття конституції на сеймі, згідно з якою була б створена генеральна комісія для встановлення меж між земельними володіннями шляхти. Також пропонувалося, щоб така комісія могла працювати й за відсутності сенатора – її учасника, бо сенаторів у воєводстві було обмаль . Подібної конституції сейм не схвалив і це залишало величезний обсяг роботи для підкоморських судів воєводства.
До складу підкоморського суду, крім підкоморія, входили коморник і мірник, особисто призначені підкоморієм, а також писар і копачі, що рекрутувалися з числа служебників підкоморія . Протягом 1633 – 1648 рр. кожен з підкоморських судів воєводства очолювали по два підкоморії: чернігівський – А.Кисіль (1633 – 1639 (фактично до 1641 р.) та М.Фірлей Броневський (1643 – 1653); новгород-сіверський – Щ.Вишель (1635 – 1641) та Я.Пісочинський (1642 – 1661). Як коморник та мірник у чернігівському підкоморському суді фігурують у 1635 р., як вже згадувалося, М.Решотарський і К.Криницький. У новгород-сіверському підкоморському суді як коморники названі Прокіп Верещака (1642 р.) та Самуель Дідковський (1644 – 1647) .
Безумовно найбільш дієвими судово-адміністративними інституціями у воєводстві були ґродські суди у Чернігові та Новгороді-Сіверському. У Чернігові ґродський суд щонайпізніше почав діяти у першій половині 1635 р. Ґродський суд у Новгороді-Сіверському фіксується у відомих нам джерелах з лютого 1636 р.
Загальновідомо, що ґродські рочки відбувалися частіше, ніж земські роки, а ґродська канцелярія працювала практично постійно . Рочки скликалися старостою . Могло це відбуватися, як показує практика луцького ґродського суду, до шести разів на рік . Уривкова джерельна інформація про діяльність ґродських судів у Чернігівському воєводстві не дає можливості встановити точне число рочків, що відбувалися щорічно. Документально підтверджено, що у 1644 р. було щонайменше двоє рочків новгород-сіверського ґродського суду. Виходячи з цього, можна думати, що у Чернігові та Новгороді-Сіверському в 1640-х рр. щорічно відбувалося по двоє – троє рочків ґродських судів. У Новгороді-Сіверському рочки, зазвичай, розпочиналися або у зимові місяці (грудень, січень, лютий), або у літні (червень, липень). Щодо Чернігова, то є дані про початок рочків у лютому, квітні, травні та червні. Час від часу траплялися лімітації рочків, викликані тими чи іншими причинами. Так, у Чернігові в 1643 р. рочки мали розпочатися 16 квітня, але підстароста й суддя ще не встигли повернутися з сейму, тому початок рочків був перенесений на 28 травня. Призначеного числа вони знову не розпочалися через відсутність судді й писаря . Тривалість рочків визначалася кількістю справ, які мали на них розглядатися. У середньому ж рочки тривали два – три тижні. Якщо кількість справ не дозволяла завершити рочки за три тижні, їх лімітували (відкладали). Зокрема, у 1644 р. новгород-сіверські ґродські рочки розпочалися 30 червня й тривали до 18 липня. Того дня суд повідомив про завершення судової каденції, але зобов’язав возного Яна Твардовського протягом ще трьох днів приймати протестації, записи тощо, які мали бути розглянуті на найближчих рочках . З іншого документа стає відомо, що йшлося саме про “лімітацію й відволання” рочків .
Ґродський суд очолювався старостою. Він призначав всіх його урядників. Останні разом зі старостою (якщо він був щойно призначений) складали присяги перед шляхтою, найбільш ймовірно під час проведення сеймику . Старости надзвичайно рідко брали особисту участь у засіданнях ґродського суду . Їх могли заміщувати субделегати – земські урядники, рідше просто авторитетні в повіті шляхтичі, на яких покладався одноразовий обов’язок виконання судових функцій старости. Інколи такі функції виконувалися субделегатами протягом всього терміну відбуття рочків . Однак найчастіше старост у ґродських судах заміщували їх підстарости. І в Чернігові, і в Новгороді-Сіверському старости призначали по два підстарости (у Чернігові вони одночасно – й підвоєводи) – судового й провентового (скарбового). Саме перші очолювали ґродські суди за відсутності старост. Часто виникали ситуації, коли й судові підстарости з певних причин не могли займатися судочинством під час рочків. Тоді їх заміщували намісники підстароства (у Чернігові вони ще йменуються намісниками підвоєводства чи намісниками замку). Переліки відомих нам намісників підстароства свідчать, що часто ними були провентові підстарости (у Новгороді-Сіверському – Станіслав Буринський, Криштоф Силич, Ян Мелешко Пишковський, Томаш Малаховський; у Чернігові – Ян Турчинович), а також працівники канцелярій – регенти, старші підписки (у Новгороді-Сіверському – Самуель Дідковський, Ян Закусило; у Чернігові – Ян Скиндер).
Обидва старостинські уряди (Новгороді-Сіверському та у Чернігові) трималися родами Пісочинських (Олександр та його син Ян) та Калиновських (Мартин та Самуель (вже у 1648 р.). Це визначило відносну стабільність складу місцевих ґродських судів. Так, за відомими нам даними, до складу новгород-сіверського суду протягом 1636 – 1648 рр. входило чотири підстарости (М.Лютостанський, К.Муховецький, С.Ореховський, В.Кринський), два судді (С.Ореховський, М.Києвський), три писарі (С.Некрашевич, С.Мужиловський, С.Дідковський); до чернігівського протягом 1635 – 1648 рр. – чотири підстарости (П.Рихальський, В.Ґорецький, М.Горчинський, Я.К.Воєводський), два судді (Якуб та Мартин Ореховські), два писарі (М.Клопоцький, І.Гроховський). Мало зрозумілою є ситуація з урядом новгород-сіверського ґродського писаря у кінці 1640 – першій половині 1641 р. Тоді продовжує йменуватися писарем Самуель Некрашевич, але одночасно з’являється два нових писарі – Самуель Мужиловський та Самуель Дідковський. Можна висловити здогад, що у зв’язку з певними обставинами С.Некрашевич не міг регулярно виконувати свої писарські функції, тому писарем також був призначений С.Мужиловський, а С.Дідковський заміщував останнього – одного разу він згадується як “засаджений субделегатом на місці своєму писарському від С.Мужиловського” . Згодом С.Дідковський знову повернувся до виконання у канцелярії обов’язків підписка (старшого?).
Нижчий персонал ґродських канцелярій воєводства представлений регентами та підписками. Як регенти у новгород-сіверській ґродській канцелярії виступають Ян Закусило (кінець 1646 – початок 1647 рр.) та Шимон Суронтовський (кінець 1647 р.). У цій само канцелярії як підписки працювали С.Дідковський, Я.Закусило, Ш.Суронтовський, Пантелеєвич, Дзвонковський; у чернігівській – Даневський, Одалковський, Виговський, Скиндер.
Маючи далеко неповний перелік нижчих працівників ґродських канцелярій Чернігівського воєводства, можна твердити про набір кадрів до них з канцелярій інших український воєводств. Шимон Суронтовський у 1622 – 1646 рр. працював спочатку як підписок, потім як старший підписок вінницької ґродської канцелярії . Ян Скиндер перед працею у чернігівській ґродській канцелярії протягом 1639 – 1644 рр. був підписком у київській ґродській канцелярії . Під час Хмельниччини чернігівські міщани оберуть його війтом і цей вибір затвердить гетьман . З відомих канцелярських родин вийшли Я.Закусило, С.Дідковський та Виговський. У 1643 – 1646 рр. спочатку у житомирській ґродській, а згодом – в овруцькій замковій працював як підписок Іван Закусило . Під 1648 р. згадується як київський земський підписок Дідковський . У декількох канцеляріях Волині та Наддніпрянщини служили підписками представники родини Виговських . Більшість підписків ґродських канцелярій Чернігова й Новгорода-Сіверського походило з дрібної шляхти; окремі ж, як Я.Скиндер чи Пантелеєвич , – з числа міщан.
Зв’язок з канцеляріями Волині та Наддніпрянщини простежується і в основних урядників канцелярій. Новгород-сіверський підстароста Вацлав Кринський у кінці 1620-х рр. виступає як підписок луцької та володимирської ґродської канцелярій . Чернігівський підвоєвода (підстароста) у 1645 – 1649 рр. Ярема Казимир Воєводський протягом 1633 – 1634 рр. був луцьким ґродським писарем .
З відомого урядничого роду Перемишльської землі Ореховських гербу Окша походили чернігівські ґродські судді батько й син Мартин та Якуб Ореховські . Можна спокуситися до цього ж роду залічити й новгород-сіверського суддю, а згодом підстаросту Станіслава Ореховського, тим більше що Мартин мав брата з таким іменем. Однак більш ймовірно, що згаданий Станіслав приходився свояком О.Пісочинського – був одружений з двоюрідною сестрою дружини новгород-сіверського старости Катерини Остророг – Ганною . В оточенні О.Пісочинського С.Ореховський фіксується з кінця 1634 – початку 1635 р., коли новгород-сіверський староста разом з Казимиром Левом Сапегою очолював посольство до Москви. Тоді Станіслав був визначений одним з суддів, які мали слідкувати за порядком і вирішувати можливі конфлікти серед членів посольства .
Таким чином, можна твердити, що штати ґродських канцелярій формувалися старостами з врахуванням професійних якостей претендентів, споріднених зв’язків та особистої відданості. Чим вищу посаду в канцелярії мав зайняти претендент, тим більший ступінь взаємодії цих факторів вимагався.
Обслуговуванням як ґродських, так і земських канцелярій воєводства займалися возні. Поділу їх залежно від канцелярії не існувало – один і той самий возний обслуговував обидва суди . Серед возних можна виділити три групи. До першої групи слід віднести возних генералів “воєводств Київського, Волинського, Брацлавського і Чернігівського” . З практики в українських воєводствах виникає, що їм належало право вручення позовів на суди вищої юрисдикції: асесорський, сеймовий та трибунальський. Відкриті (“отвористі”) листи (так звані “автентики”) на таке вознівство видавалися королівською канцелярією . До другої групи належали возні генерали Чернігівського воєводства . Юрисдикції таких возних підлягала вся територія воєводства. Третю групу складали возні генерали (возні), які діяли у межах одного повіту .
Згідно з Литовським статутом 1566 р. возні мали призначатися місцевими воєводами , а затверджуватися королем. Однак цьому передувала процедура обрання претендента на реляційному сеймику шляхтою. Після видання королівського привілею возний складав присягу перед урядниками ґродського або земського суду .
В цілому, шляхта намагалася обрати возними представників шляхетського стану, осілих на території даного повіту. Враховувалося знання претендентом письма та права. В основному возні займалися тим, що в супроводі двох шляхтичів виїжджали на місця подій, щоб скласти реляцію для відповідного суду, чи розносили й вручали позови. Позов мали вручити або особисто викликаному до суду, або в його будинку в присутності когось з найближчої рідні чи урядника. Уряд возного був мало престижним, більше того навіть досить небезпечним з огляду на не передбачувану реакцію викликаного до суду, тому його займали, як правило, дрібні шляхтичі, можливо й плебеї. Власність, яка належала возним, була незначною, тому простежити, хто з осіб, що перебували на цьому уряді, міг бути плебеєм, не видається можливим. Списки возних, які працювали у канцеляріях свого повіту, дають підстави припустити, що одночасно ґродський та земський суди кожного з повітів обслуговували по 3 – 4 возних.
Сторона, незадоволена рішенням ґродського чи земського суду, могла апелювати до одного з судів вищої інстанції залежно від суті справи. Право апеляції до асесорського королівського суду чернігівські обивателі мали ще в часи існування Чернігівського князівства; доступ до трибунальського й сеймового суду став можливим лише після створення воєводства.
У розвиток воєводської ординації 1635 р. сейм 1638 р. конституцією “Про трибунальські декрети Київського, Волинського, Брацлавського, Чернігівського воєводств” встановив судову юрисдикцію коронного трибуналу в Любліні стосовно шляхетських справ воєводства, заборонив порушувати притаманні для останніх процесуальні норми, визначені Волинським статутом, та розглядати їх справи на коронних консерватах чи трибуналі у Пйотркові. Це ж рішення сейму дозволило чернігівській шляхті за прикладом київської на підставі конституції 1613 р. апелювати на рішення місцевих судів до коронного трибуналу в Любліні . Вальний сейм 1638 р. схвалив ще й конституцію “Консервати воєводства Чернігівського”, яка визначила час судження на трибуналі чернігівських справ після справ Брацлавського воєводства і встановила окремі консервати (судові сесії) воєводства, що мали вестися альтернативно земськими писарями Миколаєм Солтаном та Каспером Ростопчею .
Зазначена конституція, напевно, була реакцією на вимоги шляхти розвести в часі розгляд справ коронних і українських воєводств. Особливо активною щодо цього була люблінська шляхта. Вже в інструкції на звичайний сейм 1637 р. вона вимагала встановити чіткі терміни судження справ коронних і українських воєводств, оскільки справи на трибуналі розглядаються повільно. Головну причину цього шляхта вбачала у відсутності окремих сесій для консерват воєводств, що судяться за коронним і за волинським правом. Для судження справ волинського права пропонувалося відвести 10 тижнів (або й більше) після сесії, що мала розглянути коронні справи. Щоб депутати коронних воєводств не роз’їхалися додому на час судження справ українських воєводств, люблінський сеймик пропонував встановити штраф у розмірі 1000 гривен .
Існував ще один проект щодо чернігівських консерват на коронному трибуналі. Судячи з протестації краківського біскупа Якуба Задзіка, оголошеної 13 липня 1638 р., після завершення сейму, цей проект підтримував, крім самого біскупа, краківський каштелян Станіслав Конецпольський. Їх пропозиція передбачала судження на трибуналі консерват лише Чернігівського воєводства, а не всіх українських разом, оскільки вони побоювалися, що час, відведений на чернігівські консервати, буде використовуватися Волинським, Київським чи Брацлавським воєводствами. Тому протестанти зазначали, щоб після чернігівських консерват жодні консервати не тривали .
Схвалена сеймом 1638 р. конституція не задовольнила і люблінську шляхту, яка була безпосереднім свідком всіх недоліків функціонування коронного трибуналу в Любліні. Принаймні двічі, у передсеймових інструкціях 1643 і 1645 рр., вона висловлювала невдоволення існуючим порядком судження на трибуналі, вимагаючи його “поправи” (вдосконалення) та того, щоб Чернігівське воєводство мало свої консервати відразу після Брацлавського і лише потім Київське та всі інші .
Якоюсь мірою пропозиції люблінської шляхти врахував проект реформування процесуального права, запропонований 1 жовтня 1642 р. спеціальної комісією, яка виникла внаслідок схвалення сеймом 1641 р. конституції “Поправа права” . У цьому проекту спеціальний титул був присвячений процесу в трибунальських судах Київського, Волинського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Знову пропонувалося для цих воєводств виділити на трибуналі окремий час – від свята святого Франциска (4 жовтня) до свята святого Томаша (21 грудня). Справи кожного воєводства мали розглядатися окремо, не змішуючи консерват .
Втім спроби вдосконалення процесуальної частини права, як коронного, так і волинського, завершилися невдачею , але фактом залишається те, що Чернігівське воєводство стало використовувати коронний трибунал, поповнивши групу воєводств волинського права.
Після того, як у сеймі з’явилися представники Чернігово-Сіверщини, тобто спочатку посли і каштелян, а потім і воєвода, обивателі місцевого воєводства отримали змогу апелювати до сеймового суду. Зразком у сеймовому суді знову ж таки виступали Київське, Волинське і Брацлавське воєводства. Так, конституція сейму 1638 р. “Про сеймові контумації Брацлавського і Чернігівського воєводств” дозволила цим воєводствам користувати у кримінальних справах інститутом контумації , який передбачав перший термін ставання до суду для відповідача не остаточним, а таким, що загрожує для нього у випадку нез’явлення лише винесенням проміжного судового рішення – “першим нестанєм” (контумацією) .
Ще однією центральною судовою інституцією, юрисдикції якої підлягало Чернігівське воєводство, був скарбовий трибунал у Радомі. Владі цього трибуналу підлягали збирачі податків – поборці, держателі публічних прибутків, міста, які не сплатили податки до скарбу, ротмістри, які використали отримані кошти з скарбу не за призначенням тощо. Цей трибунал також розглядав справи щодо скарбових недоплат, якщо їх не встигли розглянути на сеймі. Кожне воєводство мало своїх представників на трибуналі, які обиралися з числа його послів на сейм . Рішення про необхідність роботи скарбового трибуналу схвалювалося сеймом. У часи королювання Владислава IV цей трибунал діяв у 1633, 1634, 1635, 1637, 1638, 1640 та 1642 рр. На сеймі 1634 р. з посольської ізби був обраний перший депутат на Радомський трибунал з Чернігівського воєводства – Адам Кисіль . Збірник сеймових конституцій фіксує ще ряд депутатів з цього воєводства на Радомський трибунал: 1637 р. – Олександр Кисіль, 1638 р. – виський староста Ян Коссаковський, 1640 р. – чернігівський стольник Миколай Фірлей Броневський, 1642 р. – чернігівський земський підсудок Якуб Война Оранський .
Таким чином, після 1633 р. відбувався процес поступового поширення на Чернігово-Сіверщину традиційної для Речі Посполитої системи судочинства. Впровадження характерних для неї судів було б неможливе без створення воєводства і поширення на Чернігово-Сіверщину повітового устрою. Діяльність цілого ряду судів станового чи доменіального характеру (замкові, копні, магістратські) була відома ще в період Чернігівського князівства.

THE LEGAL PROCEEDINGS IN THE CHERNIHIV PALATINATE (1635-1648)

Petro KULAKOVSKY

The Chernihiv palatinate was formed by the Diet Constitution of 1635, though the Chernihiv district was created even earlier in 1633. Those two events started the expansion of the justice system that was inherent to the other Ukrainian palatinates of the Polish-Lithuanian Commonwealth. As the result castle, land and podkomorzy courts appeared in the both district centers. After careful study of the preserved sources, it is possible to assert that the courts’ activity was not regular first. It could be explained by the fact that Crown and Diet commissions very often performed the functions of the land and podkomorzy courts. After the formation of the district and later the palatinate, the Chernihiv gentry exercised the right to appeal to the courts of general state significance such as Court of the Diet and Crown Tribunal. The judicial activity of the mentioned above courts was based on the norms of The Volhynian Statute gradually meeting the requirements of the Crown law.
Key words: Chernihiv palatinate, castle court, land court, podkomorzy court, The Volhynian Statute.

Інші записи:

• Судочинство у чернігівському воєводстві (1635 – 1648)

Кулаковський Петро Михайлович Правничий факультет, Факультет міжнародних відносин Волинський статут, гродський суд, земський суд, підкоморський суд, Чернігівське воєводство