“АРАБЕСКИ” — КЛЮЧ ДО РОЗУМІННЯ СТИЛЬОВОЇ МАГІЇ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Стаття присвячена дослідженню одного із найдосконаліших творів Миколи Хвильового під назвою “Арабески”. Головну увагу приділено виявленню рис імпресіонізму в новелі, дослідженню внутрішньої дискусійності твору та літературознавчому його аналізу.

Ключові слова: імпресіонізм, художній світ, орнаментальність, конфлікт, символічний ряд, потік асоціацій, екзистенційні мотиви, внутрішній світ героя, пейзаж.

The article is devoted to the research of one of the best  Mykola Hvylowy’s works under the name “Arabeski”. The main attention is given to the uncovering of impressionistic features, research of inner controversy and literary analysis of  volume.

Key words: impressionism, artistic world, ornamentation, conflict, symbolic row, stream of associations, existential motives , internal world of hero, view.

Як відомо, імпресіонізм на межі ХІХ — ХХ століть став вагомим компонентом європейського письменства. Сьогодні, як і на початку XX століття, актуальним об’єктом дослідження у мистецтві залишається особистість зі складним і суперечливим внутрішнім світом. Саме на внутрішньому, ірраціональному, підсвідомому зосереджується імпресіоністичне мистецтво, яке прагне до духовного відродження, до гармонізації людини і суспільства, людини і Всесвіту. Імпресіоністичне світобачення відкриває нові можливості для передачі внутрішнього, духовного та психологічного світу людини. Тому за нових обставин наукове прочитання, зокрема раннього, початкового періоду шляху письменника набуває особливого значення.

Мета статті: дослідити новелу М. Хвильового ,,Арабески”, виділити основні риси імпресіонізму в ній, виявити новаторство письменника.

Результати дослідження стануть корисним матеріалом у процесі вивчення життя й творчості Миколи Хвильового, поглибленому розумінню епохи, у якій жив і творив цей письменник. Аналізуючи новелу з погляду сучасності, ми  маємо можливість відкрити нові естетичні обрії творчості М.Хвильового, по-іншому зрозуміти та інтерпретувати факти, які автор подає у збірці.

Літературна ситуація 20-х років ХХ століття за своєю суттю є унікальною в тому сенсі, що водночас співіснували, взаємодіяли, створювали цікаві модифікації різноманітні художні течії та стилі. Імпресіонізм як явище цілковито нове і оригінальне знаменував відхід від реалістичної традиції на шляху до започаткування нових принципів зображення людини. Українська література не могла залишитись байдужою до появи імпресіонізму в європейській літературі, адже сама українська ментальність, зокрема, притаманні їй індивідуалізм і ліричність, сприяла виникненню імпресіоністичного світобачення в національній літературі, живописі, музиці. Водночас, як зазначає Віра Агеєва, “для української ситуації роль імпресіонізму  як явища по-своєму переломного — між народницьким реалізмом і модернізмом — ще більше посилювалася тим, що це була перша манера письма, цілковито відмінна від стилю народницької прози” [1, с.9].

Так, наприкінці XIX — на початку XX ст. в українську літературу входить нове покоління прозаїків, яке розширює ідейно-тематичні обрії літератури, масштаби порушених проблем, збагачує стильовий діапазон. Одним із найяскравіших представників цього покоління стає Микола Хвильовий —  блискучий майстер малої епічної форми.

Одним із найдосконаліших творів письменника, а водночас  своєрідним ключем для розкриття стильової магії Миколи Хвильового можна вважати  новелу “Арабески”. У ній автор сконцентрував чи не всі основні ідеї, колізії, навіть типи героїв, характерні для його прози. З іншого боку, новела стає  своєрідним підсумком періоду мистецьких експериментів і шукань письменника. Для цього періоду властивими були безсюжетні, або зі своєрідно захованим, “поламаним” сюжетом героїчно-романтичні, ліричні, побутово-сатиричні оповідання, етюди. Саме етюди, які за своєю суттю є вправами для вдосконалення художньої майстерності письменника.

Ще у “Вступній новелі” Микола Хвильовий розпочав тему, котра означила так чи інакше всю літературу модернізму, — тему автора і його творчості. Цікаве і нетипове її вирішення знаходимо в оповіданні “Арабески”. Тут автор свідомо відходить від традиційного способу написання творів і композиційним принципом творення новели стає нанизування різноманітних уявних і реальних епізодів. Письменник вдало компонує їх, часом зіставляючи між собою, чим досягає високого психологізму. Опис подій він подає  крізь призму власних почуттів, уявлень і думок. Читач осягає картини дійсності, реальні епізоди ніби крізь авторську свідомість: “Усе, що тут, на землі, загубилося в хаосі планетарного руху і тільки ледве-ледве блищить у свідомості”, “і герої, і події, і пригоди, що їх зовсім не було, здається, ідуть і вже ніколи-ніколи не прийдуть” [14, с.435]. Микола Хвильовий  використовує своєрідну фрагментарну форму побудови і окреслює її як “арабески”. Тому характерними для тексту стають повторюваність структурно важливих частин, рефрени лейтмотивних фраз. Основним завданням читача стає не цікавитись, які уривки випущені і чи існував взагалі цілісний текст, а сприймати і насолоджуватись тим, що репрезентується. Завдяки діалогам з читачем, власним роздумам, членуванню тексту на розділи досягається поліфонічність, увага привертається, насамперед, до постаті автора. Водночас, як не парадоксально,  новелу слід розглядати саме з точки зору її внутрішньої цілісності, хоча на зовнішньому рівні вона є досить еклектичною, адже її компоненти, асоціативні ряди, різні види символів створюють своєрідну “універсальну картину світу”. Єдність тексту досягається також завдяки активній ролі наратора, котрий підпорядковує собі оповідь. Як стає зрозуміло під час читання, експліцитний автор замислив гру з читачем. Фрагментарний характер акцентовано і графічно: розділи виглядають вирваними з контексту — розділ “IX слово” містить такі частини, як “Город”, “Деталь із моєї біографії”, “Ще деталь”, котра містить ще й вставне оповідання — резюме про студента. Розділ “XIV слово” має графічно виділену частину про панну Мару, а розділ, просто позначений, як “ІІ”, містить романтичну історію Бригіти.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

“Арабески” — це один із найбільш складних для розуміння творів Миколи Хвильового. Основним художнім прийомом новели стає гра на контрастах. Прекрасним картинам “голубої Савойї”, “легко-синьої далі надзвичайного минулого” протиставлено в “Арабесках” приземлено-реалістичні картини сучасної дійсності. Це розповідь про долю незаконнонародженого хлопчика, якого виховав бездітний чиновник, яку автор подає під назвою “Деталь із моєї біографії”. Також сюди можна віднести опис службових буднів марнолюбного кар’єриста — директора видавництва, оточеного пройдисвітами й підлабузниками, і цілком ніби чужорідна в новелістичній композиції історія вбогого студента, який змушений платити любов’ю літній перекупці — своїй квартирній господині. Всі ці епізоди несуть значне художнє навантаження. Хвильовий вводить їх  навмисне для того, щоб в черговий раз заявити про свій рішучий розрив з реалістичним побутописанням,  Крім того, в структурі новели ці епізоди служать розкриттю основного конфлікту — протиставленню потворної сучасності і прекрасної, недосяжної мрії. Водночас, іноді автор може навіть сумувати за тією традиційністю, від якої сам рішуче відходить: “Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мистецтва мчав вітер із незнайомого краю” [12, с.260]. Але “…поет знав, як далеко одійшов запах тобілевичо-старицьких бур’янів, що прекрасно пахли після “Гайдамаків” і “Катерини”, як далеко і “Тіні забутих предків”, і все, що хвилювало юність” [13, с.260]. Уже у першому вставному епізоді про стосунки студента з перекупкою письменник підкреслює, що пародіює традиційні мотиви, сюжетні кліше класичної української літератури. Хвильовий в’їдливо кидає, маючи на увазі прихильників неодмінної життєподібності: “Це теж деталь, і “позаяк” вона з життя, я й її пишу” [13, с.258]. Автор послідовно формує концепцію творчості, ознаками якої є насамперед пошук “запаху слова”, “бунт проти логіки” — вихід за межі реалізму, домінанта інтуїції, підсвідомого, ірраціонального. “Арабески” можна назвати гімном творчості, вільного мистецького духу.

Прикметним є те, що настрій новели кардинально змінюється на оптимістичний, просякнутий бажанням жити, відчувати буяння життя, а найголовніше — творити: “О Мартінесе Сієрра! Не тільки ти закоханий у звуки, фарби і запах слова — я теж естет. Я вірю, що наші душі зійдуться десь у міріадах міріадів голубих метеликів, у цій голубій хуртовині, коли серце так енергійно стисне…” [13, c.252]. Це новела про щасливе майбутнє. Вона спов­нена щасливої втіхи творчості, мрійництва, солодкої туги за молодістю, очіку­вання кохання, щастя, вселенського миру, особливої душевної мрії.

Творчий прорив реалізується в тексті як переживання любові: “…я буду писа­ти так, щоб зрідка почути кармазинові дзвони з глухого заріччя, коли серце так стисне, ніби погляд стрункої юнки, коли вона на моє буйне бажання каже крізь яблуневу завірюху, здригнувши: — Да!” [14, с.348].

Системою розірваних фраз, насиченістю короткими реченнями Хвильовий вибудовує символічні ряди, потік асоціацій. Одним із найпоширеніших асоціативних рядів є: ніч — весна — міст — Марія, у якому весна стає символом розквіту життя, передчуттям змін, оновлення сил і мрій;  міст можна трактувати як символ переходу до чогось нового, кращого, що передбачає розрив із минулим. З іншого боку, ніч і весна можуть бути  символами-архетипами первісної творчої енергії, а міст — своєрідним символом зв’язку і єдності духовних, екзистенційних пло­щин у творі. Озеро у новелі постає символом гармонійного, природного зв’язку людини з космосом. Феномен озера розкриває здатність героя сприймати світ і його красу, потяг до самозаглиблення і самоусвідомлення власного “Я”. Як зазначає Л. Новиченко, “одна з важливих життєвих і сакральних функцій води — очищення і покликання завдяки цьому до нового чи оновленого життя”. Письменник насичує новелу рефренами, котрі надають “Арабескам” схвильованості, динамічності, особливого стилю оповіді — орнаментальності: “Город. Я безумно люблю город”, “Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому даль” [13, c.250]. Навіть назва твору підкреслює мистецький естетизм прозаїка, тому що арабеска — орнаментальний мотив переплетених між собою стилізованих пагонів і листя дерев, винайдений еллінами. Але новаторство     М. Хвильового цим не вичерпується.

Відчуття плинності, неповторності кожної миті формує в тексті сугестія крихкого, мерехтливого, блискучого: “хрумтить жемчуг”, “японські ліхтарики”, “прозоро-фантастичні леденці”, “діаманти сніжинок”, “як хрусталь, медуза” [14, с.253]. У такий спосіб формується асоціативно-смисловий ряд, який передає модерне бачення подвійності творчості й життя, що поєднує свідоме, необхідне та випадкове, порядок і хаос.

Марія — один із центральних персонажів “Арабесок”. Хто ж вона?  Можливо, символ надії на краще майбутнє. А може “…Муза, до якої молодий поет з містичним благанням посилає молитви — прохання зробити його генієм, “щоб розказати, як ішла, як прийшла, як гриміла молода епоха?” [6, с.22]. Образ Марії можна назвати Євангельським. Літературознавець Т.Гундорова зазначає, що Марія є однією з найпопулярніших міфологем Миколи Хвильового. Цей смисловий образ стає репрезентантом “межичасся” світобудови. Марія стає елементом рівноваги між землею і небом, між “пусткою реальності” і “блакитної далі”. Варто зазначити, що психологічне асоціювання стану ліричного героя зі станом природи у новелі часто відбувається саме за присутності Марії: “Тоді підходить до мене Марія. Марія дивиться на далекий огонь. Гримить повінь. Над рікою важкі весняні хмари” [13, с.254] або “Марія звертається до мене. І тікають мутні води у невідому даль” [13, с.259].

“Арабески” — це грайливий калейдоскоп спогадів, переживань, вражень, це потужний ліричний струм, дуже відмінний від традиційного ліризму попередників прозаїка. Як зазначає Соломія Павличко, “в українській літературі до Хвильового автор ще ніколи так грайливо не ставився до свого тексту, не дистанціювався так від нього…” [10, с.270]. Підтвердженням таких слів може стати момент, коли автор розказує Марії свою біографію, а потім, коли “співрозмовниця і опосередковано читач утягнені в інтригу оповіді, наратор зізнається, що це лише одна з його фантазій” [11, с.159]. Письменник з неймовірною легкістю спростовує все сказане ним перед тим: “Маріє! Ти наївничаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова” [13, с.254]. У цьому Ярослав Поліщук вбачає спробу автора “привчити читача до думки, що в літературі не слід шукати “справжності”, що вона пропонує лише умовність, гру…” [11, с.159].

М. Хвильовий надзвичайно тонко й потужно відчуває слово. Ю. Шерех, помітивши це, писав: “Хвильовий любив запах слова, вживаючи його улюбленого окреслення, безумно. Він заплітав слова в арабески й візерунки, розгортав їх у жалібні процесії і шикував у танечні групи” [15, с.58]. Саме “запах слова” давав можливість Хвильовому жити і творити. Таїну слова у новелі творять океан як джерело зарод­ження, сокровенні мушлі, мерехтливі перлини: “…виникають образи, які, як потоки, як жемчуг, протікають біля мого романтичного серця: жемчуг хрумтить” [13, с.253].

Символічними є те, що в “Арабесках” досить часто з’являється образ  годинника, циферблата, який горить над містом: “Вона мовчить. Я мовчу. На костьолі горить циферблат, і далеко гримить повінь…” [13, с.259]. Він раптово виникає і в сюрреалістичному епізоді сну, надаючи йому глобальнішого, загальноісторичного сенсу: “В кімнаті тихо, за вікном тихо, і тільки на костьолі горить циферблат. Я мовчу” [13, с.260]. Письменник постійно мав на увазі безперервність часового плину, контроль часу над людиною. Водночас, автор утворює єдиний художній час і простір, у якому змішується минуле, теперішнє і майбутнє: “Уранці. В городі, де незнайомі вулиці, а по них проходиш, якось невідомо і задумано: проходять і зникають давно забуті тіні іхтіозаврів, і розчиняються рожеве вікно в майбуття” [14, с.252]. Також категорію часу в новелі становлять пам’ять — спогади — сни. В асоціа­ціях Миколи  Хвильового криється потреба бачити і сприймати світ “внутрішніми очима”, застосовуючи для цього певний емоційний код. “Межичасся”,  у якому перебувають герої “Арабесок”, найчастіше характеризується символом “даль”, “далечінь”: “над ратушею даль божевільно далекого неба” або “…несе муки й сподівання у виноградну даль»” [13, с.260].  “Даль” розсіює час у невідомості, спресовує його, але одночасно вона виступає пунктом людської свободи й духовного очищення, тобто “пізнати даль” — означає пізнати сенс буття.

У Миколи Хвильового сон і реальність зливаються в особливу реальність, яку можна означити як сюрреальність. Ліричний герой ізолює себе від зовнішнього світу, він знаходиться у власному духовному просторі. Алегоричний сон, який бачить головний герой, дослідники трактують по-різному. В. Г. Дончик зазначає: “Майстерно виписану алегорію… можна трактувати як застереження з приводу того, що спроби побороти зло за допомогою насильства й зла — приречені. Зло й насильство не породжує добро, а лише помножує зло на землі” [7, с.286]. В свою чергу Соломія Павличко говорить про те, що майже всі герої Миколи Хвильового є “загубленими і екзальтованими одночасно” [10, с.271]. Всі вони, перебуваючи у дивному сум’ятті, нерідко бачать божевільні сни, їх “мордують” фантоми. Герой новели “Арабески” не є виключенням. За її твердженням, такий жахливий сон мо­жна охарактеризувати фройдівським поняттям Tagtraum (моторошність, божевілля, кошмарне видіння) [10, с.271].

Неможливо уявити жодного твору Миколи Хвильового без пейзажів. Новела “Арабески” постає такою, де пейзаж “виконує” чи не найголовнішу роль,  що надає тексту імпресіоністичного колориту: “Степова оселя й дальні виноградники — все потопало в мовчазному концерті цвіркунів. Стояли похмурі хмари, і десь традиційно глухо билось і грало з берегами сіре туманне море. Природа, цей незрівняний художник, шукала цієї ночі химерного жанру. В кожнім шелесті й тремтінні приморської сиротливої фльори я відчував напружену боротьбу за майбутнього прекрасного Рафаеля… По таємних лябиринтах мистецтва мчав вітер із незнаного краю” [15, с.260].

Микола Хвильовий в тих же “Арабесках” писав: “Моїм арабескам — finis. Навколо тиша… Люди йдуть і зникають, мов безшумні шуми моїх строкатих аналогій і асоціацій… І герої, і події, і пригоди, що їх зовсім не було, здається, ідуть, і вже ніколи-ніколи не прийдуть… І вже ніколи не промчаться феєрверки гіперболізму крізь темряву буденщини… Моїм арабескам — finis. Але я не тоскую. Я ще раз пізнав силу безсмертного слова, і воно перетворилось у мені. І з океану варіацій я випливаю, м’ятежний і радісний, до нових невідомих берегів” [14, с.259]. Отже, пізнавши силу безсмертного слова, Микола Хвильовий витворив індивідуальний авторський міф, символічний код, що вміщує в собі всю багатогранність буття. І новела “Арабески” є яскравим прикладом цього.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза / В. П. Агеєва — К.: 1994. — 158 с.
  2. Білецький О. Про прозу взагалі і про нашу прозу 1925 року / О. Білецький  // Червоний шлях. — 1926. — № 11. — С. 121—129.
  3. Гаєвська Л. О. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ — початку ХХ ст. / Л. О. Гаєвська. — К.: Наукова думка, 1981. — 126 с.
  4. Грабович Григорій. Символічна автобіографія у прозі Миколи Хвильового /                  Г.  Грабович // Тексти і маски. — К.:  Критика, 2005. — С. 237—258.
  5. Єфремов С. О. Історія українського письменства / С. О. Єфремов. — К.: «Феміна», 1995. — 688 с.
  6. Жулинський М. Г. Микола Хвильовий / М. Г. Жулинський. — К.: Т-во «Знання» України, 1991. —  32 с.
  7. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Перша половина ХХ ст. [підручник] / За ред. В. Г. Дончика. – К.: Либідь, 1998. — Кн. 1. — 464 с.
  8. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм в українській прозі кінця ХIХ — поч. ХХ ст.: проблеми естетики і поетики / Ю. Б. Кузнецов. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 303 с.
  9. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва,               В. І. Теремка]. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — 752 с. (Nota bene).

10.  Павличко С. Дискурс модернізму в укр. літературі: [монографія] / С. Павличко. — К.: Либідь, 1994. — 447 с.

11.  Поліщук Я. О. Credo Миколи Хвильового / Я. О. Поліщук // Література як геокультурний проект: [монографія]. — К.: Академвидав, 2008. — С. 150—166.

12.   Філатова Оксана. Імпресіонізм в українській прозі початку 20 ст. / Філатова Оксана // Слово і час. — 1999. — № 6. — С. 66—69.

13.  Хвильовий М. Новели, оповідання, «Повість про санаторійну зону». «Вальдшнепи». Роман. Поетичні твори. Памфлети / М. Хвильовий / [вступ.ст., упоряд. і прим.             В.  П. Агеєвої; ред. М. Г. Жулинський]. — К.: Наук. думка, 1995. — 816 с.

14.   Хвильовий М. Сині етюди: новели, оповідання, етюди / М. Хвильовий. — К.: Наук.думка, 1989. — 657 с.

15.  Хвильовий М. Твори: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті. — У 2-х т. / упоряд.          М. Г. Жулинського, П. І. Майдаченка; передм. М. Г. Жулинського. — К.: Дніпро, 1990. —  Т.1  — 650 с.

16.   Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології: Три томи. / [ред. рада: В. О. Шевчук та ін.: упоряд. та приміт. Р. М. Корогодського]. —  Харків: Фоліо, 1998. — Т. І. — С. 57—68.

Науковий керівник:

канд. філ. наук, доц.

Киря’нчук Б. М.

Інші записи:

    Не знайдено

Гуманітарного факультету, Студентські публікації

  • Посилання
  • Свежие мировые новости политики.
    1. Ганна
      Травень 31st, 2010 at 23:07 | #1

      Дуже добра стаття Асi, та справжній зміст

    2. Анастасия
      Квітень 4th, 2012 at 17:16 | #2

      В целом неплохо,но хотелось бы больше материала конкретно по творчеству М.Вороного.

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю