Фактори формування уявлень про образ жінки в представників юнацького віку

У статті аналізуються різні підходи до визначення змісту поняття «образ», на основі чого здійснюється характеристика поняття «образ жінки». Основне значення надається актуалізації уваги на виокремленні основних, відносно сталих факторів формування уявлень про образ жінки в представників юнацького віку.
The article is about the view-point on the women in youth. In the process of getting the determination of women’s character the great has importance the counting of factors which have an influence on the view-point on the women in youth.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

У сучасному українському суспільстві, за умов, коли людині уже надається достатня кількість прав, щоб самій будувати своє життя, бути активним суб’єктом, а не пасивним об’єктом, яким людина змушена була бути раніше, велика увага починає приділятися у суспільстві стосункам. Особливий інтерес викликають чоловічо-жіночі стосунки – досліджуються особливості процесу гендерної соціалізації у представників чоловічої та жіночої статі, гендерні відмінності між двома статями, гендерні ролі. Було виявлено, що в сучасному суспільстві помітною є зміна уявлень про жінку та чоловіка. Особливо суттєво змінилося бачення ролі, значення жінки в суспільстві та ставлення до неї. Проте яким є зміст образу жінки у свідомості чоловіків та жінок різних вікових категорій та які фактори впливають на формування уявлень про жінку в сучасному суспільстві – досліджено мало. Тому актуальним на сьогодні є вивчення уявлень чоловіків і жінок про те, якою, на їхню думку, є жінка в сучасному суспільстві, а особливо актуальним є вивчення факторів формування образу жінки, знання яких необхідне для того, щоб правильно організовувати процес формування уявлень про жінку у свідомості членів суспільства, особливо молоді, в яких він перебуває на стадії формування. Також знання цього допоможе краще розуміти поведінку представників обох статей по відношенню один до одного та дасть змогу побудови конструктивних стосунків між представниками обох статей.
Спираючись на актуальність проблеми, метою нашого дослідження ми поставили теоретично дослідити основні фактори, які можуть впливати на формування уявлень про жінку в представників юнацького віку.
Предмет дослідження – фактори формування уявлень про жінку у представників юнацького віку.
Поняття образу в психології є одним з центральних, оскільки саме образи, відображаючи об’єктивну реальність, становлять зміст психіки суб’єкта.
В тлумачному словнику за редакцією С. Ожегова [11] слово “образ” має шість значень: 1) вигляд; 2) в мистецтві – як узагальнене художнє відображення дійсності, виражене у формі конкретного індивідуального явища; 3) в художньому творі – тип, характер; 4) напрям чогось, спосіб; 5) у філософії – результат та ідеальне відображення предметів та явищ матеріального світу в свідомості людини; 6) ікона.
В словнику за редакцією Т. Єфремова [4] поняття “образ”, крім вищезазначених значень доповнюється ще такими визначеннями: 1) подібність когось, чогось, зображення; 2) живе, наочне уявлення про когось, щось, те, що являється в уяві; копія, відбиток у свідомості явищ об’єктивної дійсності; 3) наглядне зображення якогось явища через інше, більш конкретне; порівняння.
Словник філологічних термінів і понять [2] поняття “образу” трактує у двох значеннях: 1) образ – це пізнавально-смислова структура, яка виконує роль прозорового посередника. Вона є психічним еквівалентом пізнавального змісту і формою акту, завдяки якому даний акт відноситься до цього, а не іншого об’єкта, до цієї, а не іншої сторони об’єкта; 2) спосіб, за допомогою якого об’єкт, наданий у спостереженні, уяві, тобто наданий з певною наочністю. По – іншому поняття “образ” тлумачиться в Педагогічному словнику за редакцією В. Оконя [8]. У ньому образ визначається як зорове уявлення про певний об’єкт (ситуацію).
Згідно психологічного словника [10], образ – суб’єктивний образ предметів навколишнього світу, обумовлений як ознаками, так і гіпотетичними конструктами. Будучи основою для реалізації практичних дій оволодіння оточуючим світом, образ також визначається характером цих дій, в процесі яких вихідний образ змінює свій вигляд, більш задовольняючи практичні потреби людини.
Як правило, образ розглядається як носій інформації і відображається у зоровому сприйнятті, образній пам’яті, образному мисленні, уяві, відчутті. Образ не є якимось моментальним знімком об’єкта, предмета чи події. Його формування – складний процес, що розгортається у часі, в ході якого відображення стає все більш і більш адекватним об’єкту, предмету чи події, що відображається. І на кожній його фазі виявляються нові властивості предмета і уточнюються вже виявлені. В процесі відображення відбувається безперервна реконструкція образу в напрямі підвищення рівня його адекватності об’єкту, предмету чи події. Будучи відображенням предметів і явищ об’єктивної, існуючої поза і незалежно від свідомості людини дійсності, образ, тим часом, є суб’єктивним феноменом. Це означає, що він належить його суб’єктові – тілесному індивіду, включеному в багатоаспектний взаємозв’язок явищ матеріального світу, який підпорядковується об’єктивним законам буття. Суб’єктивний характер психічного відображення розкривається через аналіз життєдіяльності. Суб’єктивність образу включає момент уподобань, залежності образу від досвіду, цінностей, потреб, мотивів, цілей, настанов, емоцій людини тощо. Образ формується на базі досвіду здобутого людиною. Він тією чи іншою мірою асимілює цей досвід [7].
Поняття “образ жінки” у психології визначається як система узагальнених, безособових уявлень, очікувань, прогнозів стосовно представниць жіночої статі, які формуються на основі очікувань, припущень, досвіду, цінностей.
Образ жінки – це відносно динамічне явище, оскільки він постійно піддається змінам, є різним у представників різних вікових категорій, та залежить від багатьох факторів. У динаміці становлення образу жінки в уявленні юнаків можна відзначити, по-перше, те, що розвиток цього образу детермінується на перших етапах його становлення з наявністю у психіці суб’єктів певної системи еталонів, опорних образів, уявлень, понять. По-друге, самі жінки є носієм інформації, необхідної для розуміння і побудови ідеального образу жінки. Висвітлення образу жінки в засобах масової інформації і надходження відомостей з різних джерел слугують підставою для формування первісних структур конкретного уявлення про образ жінки. По-третє, ідеальні образи – орієнтири, створені в свідомості юнаків, є своєрідними акумуляторами інформації, що надходить пізніше і відповідним чином фільтрується, закріплюється та нанизується на реальні образи жінок.
Хоча образ жінки як система уявлень та очікувань стосовно представниць жіночої статі, є відносно динамічним, проте можна виявити те загальне та специфічне, наявне в усіх образах, оскільки на формування змісту образу жінки визначальний вплив мають такі відносно сталі фактори, як психічний склад нації, менталітет, національна свідомість та самосвідомість, національний характер. Вище перераховані фактори формують особистий досвід суб’єкта, його систему знань, переконань, цінностей, через призму яких в суб’єкта формується уявлення про той чи інший об’єкт чи суб’єкт, зокрема уявлення про представниць жіночої статі, тобто образ жінки.
Психічний склад нації – це суб’єктивний психічний досвід нації, зафіксований у відносно стійких властивостях, рисах, у національній психології, які обумовлені усім суспільно-історичним ходом становлення і розвитку нації та специфікою соціально-психологічного відображення об’єктивних умов її існування [9].
Досвід нації корениться в архетипах національного підсвідомого.
Архетипи – це символічні образи (музичні, зорові, звукові, ритмічні, асоціативні тощо), що сформувалися в особистості під впливом колись (найчастіше у дитинстві) почутої розповіді, казки, пісні, побаченого яскравого національного обряду і т. ін. Вони не усвідомлюються, не піддаються рефлексії, теоретичному аналізові, а закарбовуються у пам’яті особистості острівцями “закодованої” інформації, в психіці – емоційно забарвленими переживаннями, залишками етнокультурного піднесення (збудження) [13].
Визначення архетипів вперше запропонував К.Юнг. Згідно з його концепцією, яка будується на християнський основі, змістом колективного несвідомого є відображення досвіду попередніх поколінь, закарбованого у структурах мозку, загальнолюдські первообрази – архетипи.
До жіночих архетипів, характерних для українського етносу, які мають вплив на формування образу жінки в уявленнях представників української нації, можна віднести такі образи: Земля – годувальниця, Родина, Мати, Душа, Україна, які на підсвідомому рівні мають вплив на всі покоління українського народу, беруть участь у формуванні його менталітету, національного характеру, національної свідомості, а разом з тим визначають уявлення українців про жінку, формують ставлення до неї.
Найхарактернішим архетипом українського національного характеру, є архетип Землі.
В українському космосі земля – це життя і смерть, сила і слабкість, багатство і бідність, панування і рабство, вірність і зрада, слава і ганьба. Найбільші катаклізми пов’язані із землею: мори і війни, міжусобні чвари, втрата незалежності, класова й національна роздвоєність, розкол свідомості на ворогуючі світи села і міста.
Колективне несвідоме, яке складалося віками у співжитті хліборобського народу із грунтом рідної землі, у тісній співпраці людини і її діяльності, формує такі риси національного характеру, як лагідність, м’якість, ентузіазм, гальмує агресію.
Наступний архетип, на якому хотілося б зосередити увагу, це архетип Родини. Оскільки родина – це основне мірило вартостей, середовище, що формує характер і вдачу людини. Національний характер випливає прямо із способу і роду виховання, яке отримує людина з перших своїх років. Він сам є продуктом даної культури й одночасно носієм її, допомагає продовжувати її і передавати з покоління в покоління у незмінному або мало зміненому вигляді. В етнокосмосі українців зв’язок між членами етносу – родинний, де всі сини і доньки єдиної неньки – України. Вождь – Батько, носій моралі нації. Жінка – Мати має велике значення в ментальності українців, виступаючи берегинею роду.
Архетип Матері виражає вічне та безсмертне несвідоме, що уособлює певну містичну причетність первісної людини до грунту, на якому вона проживає і в якому тримається дух її предків. З цим архетипом асоціюється материнська турбота та співчуття, магічна влада жінки, мудрість та духовне зростання.
Звідси, як зазначає Б. Цимбалістий, висока оцінка доброти, лагідності, ніжності, м’якості, сердечності як “ідеальних рис” характеру, властивих українській жінці.
Наступний архетип, який впливає на підсвідоме світоглядних орієнтирів – це архетип Душі.
Архетип Душі ( “аніма” – душа, “ані мус” – дух святий) виражає несвідомі чоловічі й жіночі образи. Дія цього архетипу полягає в тому, що звичайна людина відчуває в собі присутність жіночої фігури, що виявляє той чи інший характер, залежно від особистого досвіду спілкування з жінками, ментальних чи культурних особливостей. Жіноче для чоловіка – це завжди дещо інше, дивне, можливе, таємниче, небезпечне, але безумовно сповнене потенційних здібностей, завжди виявлене спектром не реальних, а символічних форм.
Несвідома жіноча фігура протистоїть чоловічій свідомості не просто як носій відмінної анатомії, але й як представник іншого для чоловіка світу. Певною мірою “Аніма” є мостом, що звязує свідоме та несвідоме. «Анімус» являє несвідому чоловічу сторону особистості жінки [15].
Звідси уявлення про жінку як істоту дивну, загадкову, таємничу, проте здібну.
Якщо говорити про менталітет українського народу, то перш за все, треба сказати, що він має, так би мовити, «жіночу стать», що обумовлена, в свою чергу, трансцендентною жіночістю архетипу «Україна». Тому в національному характері українців виявляються такі риси, як чуттєвість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприйняття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. На ці риси накладаються маргінальні, двоїсті, компоненти національного менталітету, обумовлені всесвітньо-історичною місією українського етносу, як Матері-Берегині європейської цивілізації, що простягла свої захищаючі руки між Заходом та Сходом. Цим компонентам притаманні поєднання індивідуалізму, характерного для західної ментальної орієнтації, і східної вразливості, колективізму, бурхливої реакції на соціальну несправедливість, частково перемішаної з наївною вірою в сильного правителя.
Уявлення про-будь-який предмет, об’єкт чи суб’єкт в межах певної нації формується на основі ментальних особливостей даної нації.
Як вважає ряд дослідників (М.Гримич, О.Киричук, О.Кульчицький, В.Павленко, В.Скребець), менталітет – “це певна інтегральна характеристика людей, які живуть у конкретній культурі, що дає змогу описати своєрідність бачення цими людьми навколишнього світу і пояснити специфіку їх реагування на нього” [2,3]. Можна погодитись з думкою О. Киричука, що “менталітет – складна ієрархічна система, яка визначає спрямованість людини, окремих соціальних груп, нації в соціумі, їхні цілі та мотиви життєдіяльності” [6].
Глибинні пласти українського менталітету, безумовно, закладені землеробством, яке з найдавніших часів було головним заняттям про українського та українського етносів. Саме зв’язок з землею визначив особливості світобачення наших предків, їхні культурні орієнтири та соціальну організацію. Весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до степового та лісостепового ландшафтів, детерміновані природними кліматичними циклами та сільськогосподарським календарем. Закодовані на рівні архетипу “Україна”, закріплені в традиціях та мові, ці чинники крізь століття генерують свої імпульси, зумовлюючи такі риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, виважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, відсутність агресії, ліричне сприйняття життя, м’який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (дещо завищена самооцінка, хвалькуватість, пасивність в громадських справах) [12].
Крізь призму специфічного бачення українців формуються специфічні оцінки, установки, уявлення про предмети та суб’єкти навколишньої дійсності, в тому числі і образ жінки.
Під впливом архетипів несвідомого, які відображаються в менталітеті, формуються риси національного характеру – сукупність найбільш стійких, основних для даної національної спільноти особливостей сприймання навколишнього світу та форм реакцій на світ [14].
Риси українського національного характеру визначають можливі характерні ознаки образу української жінки.
У формуванні українського національного характеру одну з провідних ролей відіграють традиції та уклад української сім’ї.
Значна частина психологів сходиться на тому, що основну роль у сім’ї відіграє мати з її передбачливістю, хазяйновитістю, з непомітною, але постійною турботою про сім’ю. Вона втілює ніжність, сердечність, теплоту. Б. Цимбалистий зазначає, що у спогадах українця мати постає виразнішою, ніж батько. Важливе місце українській жінці відводиться в суспільному житті. Україна для українця – це мати, “ненька [3]. Повага до жінки, матері характерна для всіх народів-хліборобів. У зв’язку з цим земля-годувальниця набуває у них рис матері, а мати – рис землі. За символ України в народній творчості часто править червона калина – прекрасна, проте беззахисна і знедолена жінка.
Якщо в Західній Європі у вихованні дітей беруть однакову участь як мати, так і батько, і це є показником патріархальності сім’ї, то в Україні дітей виховує мати. Цей факт має істотні наслідки, оскільки норми поведінки, мораль, ідеали, життєві настанови українців підпорядковані нормам та ієрархії цінностей, типових для жінки, для її свідомості.
Переважання в суспільстві матріархального комплексу, у свою чергу, призводить до того, що в соціальному мікросередовищі (насамперед у сім’ї) панують свобода і рівноправність.
Проте верховенству матріархального комплексу властиві й негативні риси. Так, любов дітей до матері, рівність усіх пере матір’ю, культ матері-землі, любов матері до дітей – усі ці стосунки будуються більше на емоційній, ніж на раціональній основі. У зв’язку з цим у такому типі культури скоріш за все переважатиме емоційність і чуттєвість, а вольове начало і раціональність стають другорядними [16].
В основі національного характеру лежить національна самосвідомість або почуття етнічної ідентичності.
Нація існує насамперед завдяки самосвідомості її людей, її само ототожненню з культурою своєї нації. Найбільш інтенсивно спостерігається формування національної самосвідомості у юнацькому віці. У цей період у суб’єктів складається чітка система ціннісних орієнтацій, формуються ідеали, що виступають своєрідними еталонами регулювання поведінки. З позицій цих ціннісних орієнтацій та ідеалів суб’єктами сприймаються і факти особистого життя інших людей, їх духовні цінності, національні ідеали та орієнтири, усвідомлення своєї етнічної належності, формуються мотиваційні установки у ставленні до своєї національної спільноти. Усвідомлення себе як особистості, своїх дій, цілей своєї діяльності і мотивів своєї поведінки означає початок формування свого “я” у співставленні до узагальненого образу “я” і “етнос”. Відбувається процес ідентифікації особистості, в основі якого лежить процес етнізації, становлення, розвиток і закріплення етнічних рис в її особистісних структурах [1].
Національна самосвідомість, тобто усвідомлення суб’єктом себе часткою національної спільноти, оцінка себе як носія національних цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, знання особливостей менталітету свого народу, його національних рис характеру, формує в суб’єкта уявлення про свою націю, визначає особливе ставлення до всього народу та окремих його представників, формує у свідомості загальний образ типового українця, зміст якого визначається системою знань про свою націю та системою цінностей, вироблених у процесі національного формування.
Зокрема, крізь призму національної самосвідомості формується і образ жінки в сучасному українському суспільстві.
Будучи національно свідомою – володіючи мовою своєї нації та шанобливо ставлячись до неї, усвідомлюючи історію своєї національної спільноти, вміючи робити адекватні висновки та діяти відповідно до них плекаючи національну культуру, розуміючи сутність національного інтересу та діючи відповідно до нього, відчуваючи власну відповідальність за долю нації, усвідомлюючи психологічні особливості власної нації, в людини етнічні риси закріплюються як особистісні, у своїх оцінках інших суб’єктів вона починає оперувати набором характеристик, в тому числі етнічних, що визначає сформований образ певного суб’єкта як наближений чи віддалений від нації, її цінностей та характерних рис.
Чим вищий рівень національної самосвідомості тим більше в ній проявляються архетипи несвідомого, ментальні особливості нації, національні риси характеру, відповідно уявлення та образи суб’єктів навколишньої дійсності у людини з високим рівнем національної самосвідомості будуть більш насичені етнічними характеристиками, ніж у людини з низьким рівнем національної самосвідомості.
Отже, на формування образу жінки в юнацькому віці визначальний вплив має національна самосвідомість, її рівень розвитку та всі компоненти національної самосвідомості загалом. В залежності від того, на якій стадії розвитку перебуває національна самосвідомість в суб’єкта, залежить зміст образу жінки для нього: набір її характерних рис, емоційне ставлення суб’єкта до жінки. Чим вищий рівень усвідомлення суб’єктом себе частиною української спільноти, чим більше знань про неї та більша міра прийняття її традицій, культури, цінностей, тим більший вплив на уявлення про українську жінку матимуть відображені в національній самосвідомості архетипи несвідомого, які укорінені в ментальності українського народу, його національні риси, адже вони формувалися впродовж багатьох поколінь і відображають характерне для українця ставлення до жінки, її позицію у суспільстві, що неабиякий вплив має на формування образу жінки в сучасному суспільстві зокрема у юнацької категорії його населення, у якої система поглядів, переконань, уявлень, образів перебуває на стадії формування.

Список використаної літератури
1. Бійчук Г. Сутність, структура та психологічні особливості формування національного характеру особистості // Науково-методичний журнал, липень-серпень 2005, № 7-8.
2. Гнатенко П.И. Национальная психология: Монография. Днепропетровск, 2000.
3. Гнатенко П.І. Український національний характер. – К., 1994.
4. Ефрэмова Т.Ф. Новый словарь русского языка. Толково- словообразовательный. В 2-х томах – М.: Русский язык, 2000.
5. 3ахаренко Є.Н. Словник філософських термінів і понять, 2003. – 783 с.
6. Киричук О.В. Ментальність: сутність, функції, генез // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості : Тези доп. та матеріали Міжнар. наук. – практ. конф. – К. ; Луцьк, 1994. – С. 7-20.
7. Лункова В. Феномен образу в загальній та соціальній психології II Соціальна психологія. – № 3. – 2006.
8. Педагогічний словник // За ред. В. Оконя. М., 1999.
9. Пірен М. Основи етнопсихології : Підручник. -К., 1996.
10. Психологія особистості : Словник-довідник (За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко). -К.: Рута. -2001. – 320 с.
11. Толковый словарь русского языка // За ред. С. Ожегова. – М., 1997, 680 с.
12. Хрущ О. Почуття людської ментальності // Ментальність. Духовність.Саморозвиток особистості : Тези доп. та матеріали Міжнар. наук. – практ. конф. – К. ; Луцьк, 1994. – С. 161 – 163.
13. Шкляр Л. Е. Этнос. Культура. Личность. -К.: Наук, думка, 1992.
14. Пулындин П.П. Национальная психология : структура, сущность социальная роль. – Горький, 1986.
15. Юнг. Об архетипах коллективного бессознательного // Вопрсы Философии. – 1988. – № 1.
16. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – Мюнхен: Вид-во УВУ, 1993. – С. 217.

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю