Конституційне правосуддя і правовий статус Конституційного Суду України в системі судової влади

Анотація: В даній статті визначається поняття конституційного правосуддя, відмежування правосуддя від судочинства та судової влади, правовий статус Конституційного Суду України в системі судової влади та органів державної влади.

Anotation: This article defines the concept of constitutional justice, separation of judicial justice and judigiary, the legal status of the Constitutional court of Ukraine in the system of judiciary and public authorities/

Актуальність даної теми полягає у відсутності законодавчого визначення поняття «конституційне правосуддя». Також серед науковців простежується відсутність систематичного аналізу правового статусу Конституційного Суду України.

Конституція України в розділі VII «Правосуддя» закріпила положення, відповідно до якого судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції [1]. Отже, Основний Закон України включає конституційну юстицію до структури судової влади.

Для визначення поняття конституційного правосуддя та визначення правового статусу Конституційного Суду України в системі судової влади має висвітлення поняття судової влади та її місця в системі вищих органів державної влади України.

В Основному Законі України про судову владу йдеться у ст. 116, яка проголошує здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову[1].

Більшість сучасних дослідників судової влади визначають її як сукупність судів, інші – ототожнюють судову владу із правосуд­дям. Так, О.Ф. Фрицький вважає, що «згідно з конституційним принципом поділу державної влади однією з її гілок є судова вла­да, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні. Правосуддя – вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права[12].

У концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженій Верховною Радою України 28 жовтня 1992 року, під судовою вла­дою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визна­ченому законом, здійснюють правосуддя.

Насправді ж, правосуддя є лише однією з функцій судової вла­ди. Отже, ці поняття не тотожні.

Однак, деякі науковці вважають недоречним застосування даного терміну, оскільки правосуддя – це справедливий і неупереджений розгляд справ судами з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів  осіб відповідно до законодавства[5].

Має рацію В.М.Савицький, стверджуючи, що судову владу як одну з основних структур правової держави не можна зводити до ро­згляду конкретних справ, передбачених нормами цивільного чи кри­мінального права. У контексті системи стримувань і противаг судову владу характеризує не стільки правосуддя (у традиційному сенсі), скільки юридична можливість здійснювати активний вплив на рі­шення і дії законодавчої і виконавчої влад» «врівноважувати їх[9].

Світовий досвід показує, що далеко не всі держави, які запровадили конституційну юстицію як орган контролю, однозначно вирішують питання місця суду в конституціях та системі державної влади.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Конституція Російської Федерації включає конституційне правосуддя до системи судової влади: судова влада в Російській Федерації здійснюється шляхом конституційного, цивільного, адміністративного і кримінального судочинства (частина друга ст. 118).

До сьогодні тривають суперечки, зокрема, щодо того, до якої з гілок влади належить Конституційний Суд України. На думку В. Скоромохи, у свідомості суспільства цей орган сприймається насамперед як специфічна наглядова інстанція, яка знаходиться над усіма іншими органами державної влади[10].

Існує думка, що реалізація Конституційним Судом України своїх повноважень є не що інше, як здійснення правосуддя, яке полягає в застосуванні норм Конституції України до законів та інших правових актів, конституційність яких оспорюється, у оцінці їх конституційності[7]. Схожої думки дотримується і Ф. Веніславський, який пише, що головною функцією Конституційного Суду України як контрольно-наглядового органу є вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України[4].

Поряд із цим можна навести й інші аргументи відомих в Україні фахівців, які вважають Конституційний Суд України невід’ємною частиною судової влади. Тут можна згадати позицію М. Козюбри, який послідовно й аргументовано доводить, що Конституційний Суд України належить не до контрольно-наглядової влади, а до судової влади[6].

Для розв’язку даної дискусії слід звернутись до законодавства. Конституція України визначила правове положення Конституційного Суду України в розділі ХІІ,  як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Проте,  у ст.124 розділу VІІІ «Правосуддя» йдеться про здійснення правосуддя виключно судами та про здійснення судочинства Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції[1]. Тим самим, підкреслюється особлива роль цього судового органу та його завдання: стежити в установлених законом формах і процедурах за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, гарантувати її верховенство.

Закон України «Про судоустрій», а саме  ч. 2 ст. 5 зазначає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції[2]. У ч. 2 ст. 1 Закону України «Про статус суддів»  також згадується про правосуддя: «Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділенні повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції»[3].

Отже, законодавець відносить Конституційний Суд України до органів, що здійснюють правосуддя, формою якого є судочинство. За своєю суттю правосуддя – це зміст, а судочинство – форма. Питання залишається лише в тому, що форма за якою здійснює правосуддя Конституційний Суд України якісно відрізняється від судочинства, що здійснюється судами загальними юрисдикції.

Конституційно визначений статус Конституційного Суду України – «єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні» – означає, що він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, але й один із найвищих конституційних органів держави. Саме через обсяг компетенції Конституційний Суд України включається до балансу влад. Завдяки такому особливому статусу в механізмі державної влади серед найвищих судових органів лише його повноваження, поряд з повноваженнями Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України, визначено в Конституції України.

Функціям Конституційного Суду України цілком відповідає укорінене у свідомості народу поняття: суд – розгляд спорів, хоча сторони спору тут інші. У Цивільному і арбітражному судочинстві є позивач і відповідач, у кримінальному процесі – обвинувачений і обвинувач. Сторони є і у конституційному судочинстві: перша сторона заявник – орган чи особа, що направила до Конституційного Суду України звернення; друга сторона  орган чи особа, що видала або підписала акт, конституційність якого оспорюється.

Не можна заперечити, що конституційний контроль має багато спільного із судовою владою. На суддів Конституційного Суду України також поширюється закріплені Конституцією України гарантії незалежності та недоторканості, як і підстави їх звільнення з посади та вимоги щодо несумісності (ст. 149)[1].

Принципи гласності, повного та всебічного розгляду справ, колегіальності, якими керуються суди, визначають і діяльність Конституційного Суду України, як і принцип змагальності і рівноправності усіх учасників процесу. А принцип законності обов’язковий для усіх судів, для Конституційного Суду України є беззастережним принципом конституційної законності. Рішення Конституційного Суду України, як і судів загальної юрисдикції, загальнообов’язкові. Водночас його рішення є остаточними і не підлягають оскарженню.

Виходячи з цього, можна говорити про конституційне судочинство як про особливий порядок конституційного провадження у справах, віднесених до компетенції Конституційного Суду України, а також про комплекс конституційно-правових відносин у сфері конституційного контролю, які складаються між Конституційним Судом України та іншими суб’єктами при розгляді і вирішенні справ, пов’язаних із забезпеченням верховенства Конституції України[1].

Як орган конституційного правосуддя Конституційний Суд України застосовує Основний Закон  до правового акту, конституційність якого оспорюється[8].

Таким чином, конституційне правосуддя – це одна з функцій судової влади, яка здійснюється шляхом застосування Основного Закону  до правового акту, конституційність якого оспорюється, а Конституційний Суд України як орган судової влади реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі судочинства, метою якого є забезпечення верховенства Основного Закону держави.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141.
  2. Закон України «Про Конституційний Суд України» // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 27 – 28. – С. 180.
  3. Закон України «Про статус суддів» // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 8. – С. 56.
  4. Веніславський Ф. Взаємодія гілок влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – №1. – С. 38.
  5. Гергелійник В. Конституційний суд в системі органів контрольної влади і теоретичні аспекти // Право України. – 1999. –  № 5. – С.84.
  6. Козюбра М. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно–правова реформа в Україні. – К., 1997. – С. 22 – 23.
  7. Мартинюк Р. Нормативне визначення суб’єктів звернення до Конституційного Суду України та механізму формування складу Суду як гарантії забезпечення його позаполітичного статусу і компетентності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін–т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2007. – Випуск 37. – С. 156 – 162.
  8. Погорелко В. Конституционная юстиция как фактор становления и развития конституционализма в Украине // Современный конституционализм. – 2006. – № 1, 2. – С. 254.
  9. Савицкий В. Организация судебной власти в Росcийской Федерации. – М.:БЕК, 1996. – С. 28 – 29.

10. Скоромоха В. Деякі питання конституційного провадження // Право України. – 1998. –– № 9. – С. 6.

11. Тесленко М. В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. посібн. К.: 2003. –  С. 30.

12. Фрицький О. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 442.

Мартинюк Роман Станіславович

Кандидат політичних наук

Доцент кафедри державно-правових наук «Національного університету Острозька академія»

Правничий факультет

Конституційне право України

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю