Автор статті:

Собко Вадим

Ця стаття розглядає дві роботи Аврелія Августина Гіппонського «До Пелагія» і «Про передвизначення святих», у яких він розвиває свою теологію спасіння, і багатьма місцями писання доводить беззаперечність у спасінні передвизначення Божого. На його думку передвизначено все, що відбулося і відбудеться на Землі, у тому числі імена, призначених до спасіння, та імена, призначених до смерті і пекла.

Ключові слова: Сотеріологія, Детермінізм, Передвизначення, Синергія, Теологія, Августин, Пелагій

Эта статья рассматривает две роботы Аврелия Августина Гиппонского: «К Пелагию» и «О предопределении святых» где он развивает свою теологию спасения, и многими местами писания доказывает бесспорность в спасении предопределения Божьего. Он считает что все что произошло и произойдет на Земле предопределено Богом. В том числе имена людей предназначенных для спасения и имена предназначенных к смерти и аду.

Ключевые слова: Сотериология, Детерминизм, Предопределение, Синергия, Теология, Августин, Пелагий

This article examines two works by the author Aurelius Augustine of Hippo: “To Pelagius” and “About the predestination of Saints” in which he develops his theology of salvation. He uses many scriptural verses to prove the perfection of God’s salvation in. In his opinion everything that has happened and will happen on Earth is predestined, including the names of people meant for salvation and the names of those that are destined to death and hell.

Key words: Soteriology, Determinism, Predestination, Synergism, Theology, Augustine, Pelagius.

В  сучасній літературі проблема сотеріології Августина активно розробляється, передвизначення Августина описує, зокрема, Іван Меєндорф. Є також ціла низка робіт російських авторів про вчення Августина, насамперед за редакцією Р.В Світлової і В.Л. Селівестрової. Цікаві дослідження на цю тему біографа Августина Тронт Берг Ериксена.

Варто визнати, оскільки Августин був ледь не батьком передвизначення в християнстві. Завжди, коли торкались його робіт, обговорювали також і передвизначення, але рідко виділяли цю його теорію окремо від всіх інших його ідей, що здійснено в даній роботі.

Метою роботи, є спроба висвітлення сутності ідеї передвизначення Августина, показати її вплив на формування богослов’я спасіння в роботах теологів пізніх часів.

Розглядаючи позицію Августина про передвизначення, варто дослідити, принаймні, дві його роботи, які не є єдиними, але в них Августин ґрунтовно торкається передвизначення. Перша з них – «Проти Пелагія», в центрі якої стоїть ідея передвизначення через різні погляди на це питання Августина і його опонента. Інша – «Про передвизначення святих», про яку засвідчують, як про вияв найбільш радикальних поглядів Августина з цього питання, адже вона була написана наприкінці його діяльності, а відповідно дискусія між Августином і пелагіанами тоді досягла «вищої точки розжарення».

«В сутності, дискусія між Августином і Пелагієм  зводиться до протиставлення волі і благодаті. Пелагій стверджував, що гріх ховається в волі. Августин же, наслідуючи позицію апостола Павла, наполягав на тому, що часто ми робимо те, чого не хочемо робити, або навпаки, бажаємо те, чого не в силі зробити, а відповідно воля і вчинки не пов’язані одне з одним – ми грішимо всупереч власній волі» [5,с.248]. Оскільки Пелагій запевняв, що наші вчинки є результатом нашого вибору, він також вважав, що наше єство першопочатково є нейтральним, йому не притаманне ні добро, ні зло, а грішним він стає тільки після досягнення певної зрілості віку, коли персона, розуміючи, що робить неправильно, все ж наважується на цей гріх. Августин акцентував на першочерговості первородного гріха, який власне і є головною причиною відокремлення від Бога, незалежно від того, чи встигла вже людина свідомо зробити якийсь гріх, чи ні. Саме тому в своїх працях Августин приділяє багато уваги доведенню необхідності хрещення немовлят, оскільки вони, в силу перворідного гріха, ще нічого не зробивши, є грішниками. «Пелагіани вірили, що благодать допомагає людині здійснювати добрі наміри, які вона приймає завдяки своїй свободі волі. Власне, сама воля і є благодаттю, без якої люди безпомічні. Августин вважав, що цього недостатньо. Життєвий досвід переконував його в тому, що можна щиро бажати, але всі зусилля будуть марні, поки благодать Божа не звільнить від плоті. Якщо для праведності достатньо доброї волі, навіщо молитися про навернення невіруючих або єретиків» [7, с.266]. Парадоксальним є те, що з діаметрально протилежними претензіями підходять сучасні армініани до кальвіністів, зрештою августинців. Вони запитують: «Для чого молитись за невіруючих чи єретиків, якщо Бог наперед визначив тих, які спасуться, і тих, які підуть в пекло». Але повернемося до Пелагія і Августина: попри те, що позиція першого була так категорично не сприйнята другим,  «на ранній стадії у вченні Августина було багато спільного із вченням про свободу волі Пелагія, яке Августин тоді так різко відкинув…» У ранньому трактаті «Про свободу вибору» він пише, що свобода вибору – дар Божий, а «зло в світі пояснюється саме волею вибору» [6, с.124]. Роздумуючи про взаємопов’язаність гріха і вільного вибору людини в роботі «Про істинну релігію», Августин говорить: «Гріх робиться добровільно. А оскільки гріх – факт незаперечний, то незаперечним, здається мені, потрібно вважати й те, що душі володіють вільним вибором, тому що найкращими служителями Бог визначив тих, хто служили Йому без примусу. А цього не могло б бути, якби це було недобровільно, чи за необхідністю» [4, с.239].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Августин починає свою аргументацію з того, що навіть віра, яка є в людині, дана Богом, чим намагається довести, що людина, яка не призначена для спасіння, навіть не повірить у Христа. В Фил. 1:29 написано: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього».  Українською сказано не достатньо чітко, щоб правильно зрозуміти те, що має на увазі Августин. Вираз «Вчинено вам за Христа добродійство» краще було б перекласти як «дано вам», оскільки в оригіналі, замість «вчинено вам добродійство», просто написано слово  «χαριζομαι», що справді краще перекласти як «дано», або «даровано». Відповідно до чого Августин наголошує: «Апостол показує, що і те і інше», тобто і вірити і страждати «є нічим іншим як даром Божим, оскільки і те, й інше даровано. Апостол не говорить: «Повніше і досконаліше вірувати в Нього», – але: «вірувати в Нього», і не сказав, що сам він отримав милість, щоб бути більше вірним, але просто, щоб бути вірним (1Кор.7:25), тому що знав, що не було такого, щоб він спочатку дав початки своєї віри, а потім Бог її зростив; але що він був зроблений вірним Тим, Хто і зробив його апостолом» [3]. Слідом за цим він цитує 1Кор.4:7 «Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?», маючи на увазі, що віру ми також взяли від Бога, хоча 1Кор.3:18-19 досить чітко дає нам зрозуміти, що тут не про віру йдеться, а про чванливість якоюсь особливою мудрістю, яку деякі з членів коринфської церкви, як їм здавалось мали, але Августин знову вдається до певного узагальнення, кажучи, що людській «природі належить здібність мати віру, але чи належить їй сама віра?», і продовжує: «бо віра не в усіх» (2Сол.3:2), хоча можливість мати віру належить всім. Апостол не говорить: «Що ти можеш мати, чого б ти не взяв, щоб ти зміг це мати?»,  але каже: «Що ти маєш, чого б ти не взяв?», тому те, що людина може мати віру, так як може мати і любов, належить його природі; але мати віру, як і мати любов, належить благодаті вірних» [3]. Таким чином, Августин, протиставляючи можливість і факт, має на увазі, що в ми можемо мати віру, але фактично отримуємо її тільки тоді, коли Богом це було передбачено. «Не тому, що вірити чи не вірити не належить волі людини, але тому, що у вибраних воля готується Господом» [3].

Далі варто розглянути, як погляд Августина на питання передвизначення взагалі. Одне з перших місць, яке він розглядає, це Рим. 9,13  «як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів». Характеризуючи це місце писання, Августин резюмує: «отже, Бог вибрав не справи кожного в передбаченні того, які він сам дасть зробити; але вибрав віру в передбаченні, що того, кому належить повірити в Нього, вибрав Він Сам» [3] А потім звертає увагу ще на Малахії 1:3. Тобто участь людини в його позиції зводиться до мінімуму, особливо така крайня позиція проявлялася в останні роки його служіння. Як пише Стюарт Холл: «З кожним роком він все більше розчаровувався в людській природі, бачачи безплідність проповіді про любов до Бога. Його песимізм привів до написання «Сповіді», а також став основною причиною дискусії з Пелагієм» [7, с.263]. В цей період Августин у всьому намагається принизити роль людини. Так він наголошує на 1 Кор. 1:12, 27-31, де Павло говорить: «Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!» Августин каже, що Павло ні про що не турбувався, як тільки про те, щоб людське було принижено, а Боже було піднято, звертаючи нашу увагу на сам Дух писання, який повністю звернений на те, щоб віддати всю хвалу Господу. «Тому що я, бувши ніким, думав, що буду кимось», пише Августин, «говорив до себе: вчиню себе розумним і став безглуздим. Я думав, що мудросердий, але обманувся; і тепер бачу, що це дар Твій, без якого ми нічого не зможемо зробити: позаяк Ти Господи не збережеш місто , то даремно не спить сторожа» [1, с.113].

Також, Августин розвиває момент,  який пізніше став класичним для кальвіністів, – не вибрані не можуть прийти до Христа, чи повірити. «Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня» (Рим.11:7,8). Згідно з його позицією, в одних воля готується до того, щоб вони прийняли спасіння, а в інших – ні. Перше відбувається за Божим милосердям, друге – за Божим судом. «Милосердя для вибраних, які отримали праведність Божу; а суд для позосталих, які були засліплені», але тут він робить досить важливу обмовку, «проте і перші повірили тому, що хотіли; і другі не повірили тому, що не бажали цього» [3]. А протиріччя між біблійним «Бог дав їм духа засипання» і його власним «не повірили тому, що не бажали цього» Августин пояснює класичним «недосліджені дороги Його!» (Рим 11:33), а позиція Павла про те, що «хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим.2:4) «має на увазі всіх передбачених, бо серед них є люди всіх родів. Таким чином, Августин справді відкидає, що Бог бажає, щоб всі люди спаслися. Більше того… така позиція його приводить до вчення про «подвійне» передвизначення… про категорію людей призначену на вічні муки» [2, с.442].

Пояснюючи 1Кор. 16:8,9: «А в Ефесі пробуду я до П’ятидесятниці, бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…», теолог його поєднує з Мат.13:11 «вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано», в тому плані, що дано тим людям, хто призначений для спасіння, тобто багато хто слухає й приймає, а не дано для тих багатьох, які є противниками, тому що яким іншими чином «відчиняються двері для слова, якщо не тим, що відкривається розум того, хто слухає, щоб він повірив, а повіривши, прийняв те, що проповідується, як те, що відноситься до побудови рятівного вчення?» [3]. Десь подібно Августин тлумачить Ів.6:45 «І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене». Кажучи, що немає того, хто б навчився від Отця і не прийшов до Нього, тому що якщо кожен, хто почув і навчився приходить, то, відповідно, всякий, який не прийшов, не почув і не навчився від Отця. І випереджуючи заперечення прихильників необмеженого вибрання, про те, що слово «всякий» дає шанс для всіх прийти і навчитись, що може означати, що тут говориться про людський вибір, він пояснює це місце на основі історії про вчителя граматики, який вчить граматики усіх в місті. Августин говорить, що це не  означає, що всі в місті навчаються граматики, але означає, що всі, хто навчаються граматики, вивчають її в нього.  «Так само правильно говоримо, що Бог всіх навчає прийти до Христа, — не тому, що всі приходять, а тому, що ніхто не приходить інакше» [3]. І «вибраність» тих, яких Бог навчає, він знову пояснює категоричним Рим. 9,18-23 про посудини для гніву і посудини для милосердя, на яких повинна з’явитись слава Божа.

Характеризуючи людство, Августин справедливо  відзначає, що є ті люди яким, так і не було проповідуване Євангеліє, тому ці люди не чули звістки про Христа і не могли відреагувати правильно, вони не винні і тому не заслуговують на пекло. Августин це пояснює тим, що в плані спасіння це нічого не міняє, тому що Богом вони були передбачені як невірні, саме передбачені. А «Христос там і тоді захотів з’явитися людям і проповідувати їм, де і коли знав, будуть жити ті люди, які були вибрані в Ньому до створення світу», тобто «Бог через передвизначення передбачає те, що сам збирається зробити» [3]. Важливо зрозуміти що за Августином, в будь-якому передвизначення передувало передбаченню. На думку Августина, навіть сам Ісус Христос був наперед визначений Богом для тієї місії, яку він здійснив на цій Землі. «Дайте мені відповідь» із запалом запитує Августин, «звідки ця людина заслужила бути сином Божим, прийнятим як співвічне Отцю Слово в єдність особи? Який хороший вчинок цьому передував? Що він перед тим зробив? В що повірив? Що просив, щоб досягнути такої невимовної переваги?» [3] Хоча з біблійних доказів цієї позиції він виставляє тільки Рим.1:4, де сказано, що Ісус був «передвизначений Сином Божим в силі, за Духом святині», але слово «передвизначений» подає, мабуть, тільки Вульгата, якою користувався Августин, тому що ні сучасні українські, ні російські, ні англійські переклади не вживають цього значення в вірші, а скоріше «об’явлений», так як це написано і в українському перекладі.

В Волі Божій є абсолютно все. «Грішити або знаходитись під владою злих людей, жити згідно своєї злої волі, робити одне чи інше – все це у владі Божій, який розділяє темряву і впорядковує її, так що навіть, якщо щось роблять проти волі Божої, не діється нічого, окрім виконання Його Волі» [3]. Це Він говорить, посилаючись, наприклад, на Дії 4:27,28: «Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося», маючи на увазі, що Ісус розп’ятий був згідно з тим, що «рука Божа й воля Його наперед встановили були». Як він говорить у своїх роздумах: «Бажати – це належить мені, а що зробити, я того не контролюю. Я не можу хотіти доброго якщо Ти того не захочеш; і що хочу, не можу, якщо твоя могутність не підкріпить мене, і що можу, того інколи не хочу, якщо не буде на те Твоєї волі, як на небі так і на землі, і чого хочу і можу, того не розумію, якщо твоя премудрість мене не просвітить. Тож нехай буде в нас воля Твоя!» [1,с.129]

А вибраними стають не ті, хто увірували, але ті, які вибираються, щоб увірувати, адже «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (Ів. 15:16). Тому що «не вони вибрали Його, щоб Він вибрав їх, а Він вибрав їх, щоб вони вибрали Його» [3]. Цитуючи Єф. 1:3,4 «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові», він висуває справді вагомі аргументів в підтримку передвизначення, головний з яких закладений у 4-му вірші. Ці аргументи постають як відповідь пелагіанам, і говорять, що Бог передбачив, хто буде святим і непорочним, і через передбачення вибрав їх наперед. На це Августин логічно відзначає, що в Єф1:4 не написано «вибрав у Ньому Він нас перше закладення світу, знаючи, що будемо перед Ним ми святі й непорочні, у любові», але написано «вибрав у Ньому Він нас перше закладення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові». Тобто, тут мається на увазі не Боже знання, а Божа ціль для людей, не тому, що ми збиралися такими бути, але для того, щоб ми такими були.

Найцікавіше, що згідно Августина все перевизначене робиться «з тією ціллю, яка в свою чергу не має цілі», тому Августин не шукає причини, для нього головна причина – це Божий суверенітет і Його всемогутність, які, в свою чергу є для будь-кого з християн чи теологів аргументами доста вагомими, проте в них відображається тільки цих два атрибути Бога із усіх тих, які ми бачимо в Бозі з Біблії. В них не вистачає таких атрибутів, як любов, милосердя, справедливість. Позиція Августина безкомпромісна і різка, в ній відбувається постійне поєднання контрастів, ніби він відточував її як меч для боротьби. Його біограф Еріксен говорить: «Марнославство ритора – досить відчутна рушійна сила, яка вимагала від нього знаходити незрівнянні формулювання своїх думок» [6, с.322]. А один із православних письменників ієромонах Серафим (Роуз) називає вчення Августина про передвизначення найбільшим заблудженням, в яке впав Гіппонський Єпископ. Як Серафим пояснює це його «досадне перебільшення»: «Інтелектуалізований погляд Августина на передвизначення, як він сам відзначив, часто ставав причиною помилкових поглядів відносно благодаті і волі вибору в мисленні деяких його слухачів». Більше того, Серафим зауважує, що й сам Августин розумів всю «несправедливість» свого погляду, коли в одній із своїх робіт «Про дар постійності» пише: «І все ж цю доктрину неможна проповідувати прихожанам в такому вигляді, тому що невченій більшості, або людям тугодумним частково видасться ніби сама ця проповідь про неї протирічить сама собі» [2, с.440]

Проте навіть найменш прискіпливий погляд на вчення Августина виявить, що воно аргументоване на писанні, чітке, зрозуміле і обґрунтоване. Августин вважає, що все, що ми маємо, є нічим іншим, як дарунок від Бога. Він нам подарував життя, Він привів до гріха, Він дав закон Мойсея, а згодом і послав на Землю Свого Сина і саме він дає віру, закликаючи людей повірити в Його жертву, і тим самим мати спасіння. В позиції Августина не залишається місяця для волі вибору людини і навіть, якщо він не називає людей маріонетками в руках Бога, як це зроблять пізніше кальвіністи, але його позиція натякає на такий розвиток подій і думки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Августин. Цветы благодатной жизни. – СПб.: Библия для всех, 1997. – 192c.
2. Августин: Pro et contra. Светлова Р.В, Селивестрова В.Л. – СПб.: РХГИ, 2002.
3. Аврелий Августин. О предопределении святых // www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt (доступно 12.11.2009)
4. Бл. Августин. Енхиридион, или о вере, надежде и любви. К.: УЦИММ-ПРЕСС-ИСА, 1996. – 411c.
5. Ериксен Тронт Берг. Августин: беспокойное сердце. – М.: Прогрес-Традиция, 2003. – 384c.
6. Меендорф Иоанн. Введение в святоотеческое богословие. – Минск: Лучи Софии, 2001 – 360c.
7. Холл Дж. Стюарт. Учение и жизнь ранней церкви. Новосибирск: Посох, 2000 – 324с.

Інші записи:

Собко Вадим Гуманітарного факультету