Грудень 9th, 2009

Сучасна материкова історіографія протягом останніх кількох років приділяє все більше уваги розвиткові науки у діаспорі. Такий інтерес є цілком закономірним і дозволяє розглядати український історіографічний процес цілісно. Джерельна база таких досліджень, на жаль, в силу різних причин переважно залишається малодоступною для материкового історика. При цьому в українських архівах за межами України зберігається величезний масив джерел до вивчення різних аспектів інтелектуального життя української діаспори<!–[if !supportFootnotes]–>[1]<!–[endif]–>.

Зокрема, важливі джерела до вивчення історії української історичної науки в діаспорі містить архів Українського Історичного Товариства в м. Кенті (США). Серед інших матеріалів тут зберігаються офіційні документи УІТ, значний обсяг листування відомих українських вчених, серед яких – історики Олександер Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко, Дмитро Дорошенко, о. Іриней Назарко, археологи Ярослав Пастернак, Петро Курінний, письменниця Докія Гуменна, літературознавці Юрій Лавріненко, Петро Одарченко та багато інших. Серед епістолярію зберігаються також листи відомого українського бібліографа і книгознавця, дійсного члена Української Вільної Академії Наук і одного із членів-засновників Українського Історичного Товариства Лева Биковського. Читати далі…

ваш коментар буде першим

Грудень 9th, 2009

“Українські вчені, які змушені були покинути свою Батьківщину і опинилися в Німеччині, в своєму стремлінні продовжувати наукову роботу, в 1945 році відновили Українську Академію Наук” – писав колишній президент УВАН Олександер Архімович[1]. Причини цього частково розкрив у своїх спогадах ще один із відомих українських вчених Ярослав Рудницький: “…Діяспорні науковці зрозуміли, що їхнє завдання у вільному світі передусім у продовжуванні наукових традицій, винесених з рідного краю, а там протидії збаламученого Заходу всеросійськими ідеями, утотожнюванню “СССР” з “Росією” з промовчуванням України й української культури власне на користь північного сусіда. Поволі завдяки праці українських учених на Заході під фірмою “Вільної Академії” виринала з небуття українська правда й Україна почала займати належне їй місце в світовій науці…”[2]. Читати далі…

ваш коментар буде першим

Листопад 16th, 2009

В статті висвітлено участь представників української зарубіжної історіографії, серед яких були члени Українського історичного товариства в міжнародних історичних конгресах. Подано важливу інформацію про взаємовідносини українських дослідників.

Ключові слова: міжнародний історичний конгрес, Українське історичне товариство, українська зарубіжна історіографія. Download

ваш коментар буде першим

Серпень 21st, 2009

У дослідженні наукової праці Олега Кандиби було визначено періодизацію його наукової діяльности[1]. Перший період охоплював роки 1925 – 1930, коли він студіював і одержав докторат з Карлового університету, та розпочав науково-дослідну археологічну працю. Другий період тривав від 1931 приблизно до кінця 1940 року. Саме цей період став “золотою добою” його діяльности і творчости, коли з’явилися його головні наукові праці. О. Кандиба тоді співпрацював з Гарвардським університетом і Американською Школою Передісторичних Дослідів (American School of Prehistoric Research), Українським Вільним Університетом і займався створенням першої української наукової установи в Америці – Українського Наукового Інституту. По поверненні з США осінню 1938 р. він продовжував суспільно-політичну, культурну та наукову працю в Карпатській Україні. Починаючи від 1937 року, Олег Кандиба (псевдоніми “Ольжич”, “Кардаш”) очолював Культурну Референтуру Проводу Українських Націоналістів ОУН (КР ПУН)[2] і відповідав за розбудову сектору української культури в контексті української націоналістичної ідеології[3]. Читати далі…

2 коментаря

Липень 9th, 2009

Важливою інтегральною частиною українства є його діаспора, представники якої протягом багатьох років зробили суттєвий внесок в дослідження різноманітних проблем у різних галузях науки, творили власні наукові установи, громадські та церковні організації, і сьогодні переважно живуть проблемами далекої батьківщини. Про українську діаспору як явище існує низка досліджень в зарубіжній і материковій українській історіографії. Дослідники відзначають високу національну свідомість і прагнення зберегти свою національну ідентичність в чужому світі, притаманну більшості вихідців з України, особливо представників повоєнної хвилі еміграції. Але загальновідомим є також факт, що значна частина українців, народжених поза межами етнічної батьківщини, вже є американцями, канадцями і т.д. українського походження. В таких умовах часом постає проблема збереження бібліотечних колекцій і архівів представників старшого покоління, яких, на жаль, залишається все менше. Поруч з американськими, канадськими, французькими, австралійськими та ін. архівами та бібліотеками, куди потрапляє частина таких приватних, а часом і громадських збірок, можливість ближчого і глибшого вивчення інтелектуальної спадщини діаспори має використати й батьківщина. Саме тому необхідно намагатися сприяти передачі до бібліотек, архівів і науково-дослідницьких центрів України таких книжкових колекцій і архівних зібрань.

Читати далі…

3 коментаря

Червень 30th, 2009

Загальне поняття “образ” є мультисемантичним і використовується в різних галузях сучасного гуманітарного знання. В історіографії категорія “образ науки” охоплює уявлення конкретного соціуму про предмет, методи, функції науки, її місце в суспільстві, соціальний статус. Говорячи про образ (точніше, образи) української зарубіжної (еміграційної, західної, діаспорної) історіографії, ми маємо на увазі суб’єктивну рецепцію, уявлення про структуру наукового життя, персоналії, методи і функції науки, науковий доробок українських зарубіжних істориків в середовищі т.зв. материкової (тієї, що функціонує в Україні) наукової спільноти. Це уявлення не є сталим, воно змінюється з плином часу внаслідок різноманітних чинників. Зміни образу української зарубіжної історіографії значною мірою пов’язані зі зміною ідеалу науковості материкових дослідників. З поширенням впливів постмодерну з його прагненням відмови від національного, формуванням нових поглядів та підходів до вивчення історії, прагненням об’єктивності наукового дослідження певного негативного відтінку набув й образ української зарубіжної історіографії, в своїй засаді національної. Враховуючи суб’єктивний характер поняття, підкреслимо, що, з одного боку, можна говорити про образ, загальнопоширений на певному етапі наукового розвитку, з іншого – про індивідуальну рецепцію материковими істориками як історичної науки в діаспорі в цілому, так і творчості окремих вчених, що може різнитися в залежності від власного історіографічного досвіду, методологічних уподобань тощо. З огляду на обмежений обсяг статті, в ній висловлені лише деякі роздуми, які, на нашу думку, сприятимуть уточненню сучасного образу української зарубіжної історіографії, що, можливо, пізніше переростуть в ширше дослідження.

Читати далі…

ваш коментар буде першим