Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

Важливою інтегральною частиною українства є його діаспора, представники якої протягом багатьох років зробили суттєвий внесок в дослідження різноманітних проблем у різних галузях науки, творили власні наукові установи, громадські та церковні організації, і сьогодні переважно живуть проблемами далекої батьківщини. Про українську діаспору як явище існує низка досліджень в зарубіжній і материковій українській історіографії. Дослідники відзначають високу національну свідомість і прагнення зберегти свою національну ідентичність в чужому світі, притаманну більшості вихідців з України, особливо представників повоєнної хвилі еміграції. Але загальновідомим є також факт, що значна частина українців, народжених поза межами етнічної батьківщини, вже є американцями, канадцями і т.д. українського походження. В таких умовах часом постає проблема збереження бібліотечних колекцій і архівів представників старшого покоління, яких, на жаль, залишається все менше. Поруч з американськими, канадськими, французькими, австралійськими та ін. архівами та бібліотеками, куди потрапляє частина таких приватних, а часом і громадських збірок, можливість ближчого і глибшого вивчення інтелектуальної спадщини діаспори має використати й батьківщина. Саме тому необхідно намагатися сприяти передачі до бібліотек, архівів і науково-дослідницьких центрів України таких книжкових колекцій і архівних зібрань.

В той же час, на нашу думку, помилковою є теза про “повернення спадку” в Україну. Про повернення можна говорити лише тоді, коли йдеться про власність України, яка була вивезена з її території, що стосується лише дуже незначної складової частини бібліотечних і архівних збірок. У випадку надходження зібрань, які були створені поза межами України з видань, що там виходили, йдеться про інше явище, яке можна було б назвати, можливо, культурним спонсорством.

Інститут досліджень української діаспори при Національному університеті “Острозька академія” було створено рішенням Вченої Ради у січні 2002 р. Метою його діяльності є розробка навчальних курсів з проблем наукового, громадського та культурного життя українців поза Україною, підготовка і видання наукової та довідкової літератури й навчальних посібників, організація і проведення наукових конференцій тощо. За час існування інституту вдалося започаткувати співпрацю з деякими українськими науковими установами і організаціями за кордоном, серед яких – Українське Історичне Товариство (США), Український Музей-Архів в Клівленді (США), Українська Вільна Академія Наук в США, Світова Наукова Рада Світового Конгресу Українців, Канадський Інститут Українських Студій та ін.

Бібліотека і архів Інституту формуються переважно завдяки надходженням літератури та матеріалів з-поза меж України, чому значною мірою сприяло “Звернення Світової Наукової Ради СКУ до українських установ і видавництв в діяспорі”, за підписами відомих українських вчених проф. Любомира Винара, проф. Асі Гумецької, проф. Аркадія Жуковського, др. о. Олега Кравченка, др. Осипа Мартинюка<!–[if !supportFootnotes]–>[2]<!–[endif]–>. На “Звернення…”, опубліковане також в українській періодиці в Канаді та США, відгукнулися громадські організації та приватні особи, серед яких найбільшу кількість літератури надіслали Український Музей-Архів у Клівленді (директор Андрій Фединський), Українське Історичне Товариство (президент проф. Любомир Винар), Канадський Інститут Українських Студій (дир. проф. Зенон Когут), Братство Колишніх вояків І-ої Української Дивізії УНА (п. Мирослав Бігус, п. Мирон Головатий), Видавництво “Літопис УПА” (гол. ред. проф. Петро Потічний), Українська греко-католицька церква Пресвятої Трійці м. Кергонксон (США), Бібліотека-Архів Св. Володимира в Калгарі (Канада) тощо. Щедрі персональні книжкові дарунки бібліотеці зробили проф. Любомир Винар (США), др. Василь Верига, п. Оксана і п. Леонід Мостовичі (США), п. Мирослав Бігус (Канада), проф. Любомир Коваль (США), п. Валентина Гурська (США) та ін.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

На жаль, поки що умови існування Інституту не дозволяють створювати особові книжкові колекції, і формування фондів відбувається за тематичним принципом, але це буде зроблено в майбутньому на основі даних, які заносяться в каталог. Поки що винятком для формування колекцій є надходження від наукових установ і організацій, тому існують колекції видань УІТ, КІУСу, УВАН в США тощо. Серед надбань Бібліотеки Інституту – повні комплекти періодичних видань (“Український історик”, “Визвольний шлях”, “Овид”, “Україна” (Париж), “Harvard Ukrainian Studies” та ін.), повний комплект всіх видань “Літопису УПА”, раритетне (таких було видано лише 100 примірників) оправлене шкірою видання “Енциклопедії Українознавства” з автографом її ініціатора і багатолітнього редактора Володимира Кубійовича, видання праць Михайла Грушевського, В’ячеслава Липинського початку ХХ століття. Зберігаються в бібліотеці унікальні видання т. зв. DP-періоду – видання УВУ, УВАН, УТГІ тощо, що друкувалися циклостилевим (мімеографічним) способом, деякі періодики (зокрема, “Арка”).

Одним із напрямів праці Інституту є видавнича діяльність. Готуються до друку Інститутом спільно з УВАН у США “Бюлетені” та “Літопис” УВАН, значну частину яких також було видано в Німеччині в умовах таборового життя української еміграції, а частину – на початку 50-х років в США. Зберігаються і заплановані до видання й “Бюлетені” Українського Історичного та Українського Генеалогічно-Геральдичного Товариств (США), які, як і “Бюлетені УВАН”, є рідкісним для українських бібліотек джерелом до вивчення історії науки в діаспорі. В процесі підготовки є проекти видання мемуарів та інших джерел.

При Інституті започатковано архів, а якому зберігаються надходження з діаспори. Так, є архівний фонд (29 од. зб.), заснований Лесею Храпливою-Щур, який має матеріали, що розкривають деякі аспекти життя та діяльності тата фондоутворювача, відомого українського громадського діяча, агронома і кооператора Євгена Храпливого (1898 – 1949).

Найбільший масив архівних матеріалів (копій і оригіналів) складає архів Українського Історичного Товариства, який переданий до Інституту з правом використання протягом 25 років лише за дозволом Управи УІТ. Тут потрібно додати, що в західному світі доступ до архівних фондів, які передаються архівній установі за заповітом фондоутворювачів або як дар, обумовлюється побажанням їх власників (це стосується й архівів українських наукових установ, зокрема УВАН, де деякі особові фонди закриті для дослідників відповідно до заповіту фондоутворювачів), тому часто практичне використання цих матеріалів може розпочинатися лише через певний (часом до 50 років) час. Але за дозволом президента УІТ проф. Любомира Романа Винара можемо подати загальну характеристику архіву. Структура архівного масиву УІТ, що зберігаються в Інституті досліджень української діаспори при Національному університеті “Острозька академія” значною мірою відповідає структурі Архіву УІТ в м. Кент (США).

Архів УІТ було закладено від час постання Товариства у 1965 році. Сьогодні він складається з шести основних частин, кожна з яких має свій зміст і структуру. Це – безпосередньо архів адміністрації Українського Історичного Товариства, редакційний архів журналу “Український Історик”, архів проф. Олександра Оглоблина, першого і Почесного Президента УІТ, архів проф. Любомира Винара, Президента УІТ від 1980 р., архів д-ра Олександра Домбровського, генерального секретаря УІТ від 1980 р., архів проф. Михайла Ждана, відомого історика і члена-засновника УІТ. Загальна кількість документів, які зберігаються в архіві УІТ, нараховує більше 30 тис. одиниць. Внутрішній поділ матеріалів ґрунтується на створенні фондів і справ.

Архів адміністрації УІТ містить бюлетені (УІТ і Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства), обіжники, збіркові листи, фінансові документи, програми наукових конференцій, публікації про діяльність УІТ на сторінках преси, офіційні документи про діяльність Міжнародного Товариства ім. М. Грушевського (заснованого з ініціативи УІТ) та листування. Ці архівні матеріали містять інформацію до історії Товариства, яка дозволяє встановити хронологію подій, пов’язаних з його діяльністю, проблеми, які були важливими на різних її етапах, інші різноманітні аспекти наукового життя. Тут зберігаються прибутково-видаткові книги Товариства, в яких ретельно фіксувалися всі фінансові надходження та видатки. Цікавим джерелом, яке належить до цієї частини архіву, є анкети-“запитники”, які було розіслано як додаток до “Бюлетеня для членів” ч.2 (26) у червні 1970 р., які, з одного боку, свідчать про бажання адміністрації вдосконалити діяльність Товариства. З іншого боку, вони свідчать про погляди провідних членів УІТ на діяльність Товариства і його журнал. Питання, включені до “Запитника” передбачали зауваги стосовно праці Управи УІТ і діяльності Товариства, змісту і оформлення “Українського Історика”, “Бюлетеня”, проекту створення поточної бібліографії праць з історії, зміцнення фінансової бази УІТ (розмір членських внесків, передплати на журнал), введення членських грамот тощо.

Ділове листування, яке зберігається в цій частині архіву, містить важливу інформацію щодо діяльності не тільки УІТ, а й багатьох наукових установ діаспори – Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства, УВАН в Америці і Канаді, НТШ в Америці і Канаді, ГУРІ та ін., а також висвітлює деякі аспекти функціонування періодичних видань за межами України. Важливою складовою архіву є фотодокументи, які складають окремий фонд.

Архів редакції журналу “Український Історик” включає фінансові рахунки та супровідне листування, пов’язане з безпосереднім друком журналу (з видавництвами “Самостійна Україна”, “Дніпрова хвиля”, “Смолоскип” тощо); статті та матеріали, які надходили для друку; листування щодо публікацій в журналі.

У архіві Олександра Оглоблина зберігаються різноманітні матеріали, які умовно можна поділити на декілька категорій. Найбільший масив складає листування, як офіційне, так і приватне, яке містить важливу інформацію про життя та діяльність історика, про діяльність українських наукових установ у США, Канаді, Німеччині, Україні (УВАН, НТШ, ВУАН, Інститут дослідження СССР, Гарвардський центр українознавства тощо). Тут є листи єпископа І. Бучка, митрополита Іларіона (Огієнка), відомих вчених Д. Дорошенка, Б. Крупницького, І. Крип’якевича, Н. Полонської-Василенко, В. Дубровського, Б. Кравцева, Д. Олянчина, І. Витановича, В. Кубійовича, Т. Мацькова, Б. Мартоса, В. Янова, Р. Смаль-Стоцького, М. Чубатого, Ю. Бойка-Блохіна і багатьох інших. Великий масив складає листування історика з Н. Полонською-Василенко, Л. Винарем. Частина листування пов’язана з виданням книг (як О. Оглоблина, так і інших істориків), підготовкою статей до “Енциклопедії Українознавства”, обговорення проекту курсу з історії України тощо.

Іншу важливу частину складають рукописи праць історика (опубліковані та неопубліковані). Іноді в сучасній материковій історіографії можна зустріти думку, що вчені діаспори в умовах відірваності від архівів, які залишилися на батьківщині, були змушені перейти до популяризації історії України. Рукописи праць О. Оглоблина демонструють процес осмислення ним різноманітних проблем української історії. На жаль, їх досить значна частина все ще не опублікована, або публікації, здійснені у періодичних виданнях, часто не дають сучасному материковому досліднику уявлення про їх цілість. До таких праць належать зокрема “Студії над “Історією Русів”, праці з української історіографії і суспільно-політичної думки України. Враховуючи, що дослідник протягом свого життя працював над доповненням своїх творів, подібне значення, на нашу думку, мають книги з авторськими замітками на марґінесах, за якими можна простежити доповнення бібліографії, іноді – уточнення поглядів, розвиток думок історика. Тут також є тексти лекцій, які історик готував для викладання історії України у Гарвардському університеті.

Архів включає автобіографічні матеріали, а також особисті документи. До архіву О. Оглоблина входять рукописи праць інших істориків, ним редаговані, рецензії (опубліковані і неопубліковані), рекомендації, подані вченим для утвердження права дійсного членства науковців у НТШ, УВАН та інших установах. Важливою частиною є також фото-, фоно- і відео документи, пов’язані з науковою діяльністю О. Оглоблина.

Велике значення як для вивчення діяльності УІТ, так і багатьох інших наукових установ діаспори має архів Любомира Винара, який також містить значну кількість офіційного і особистого листування (серед адресатів – Ю. Бойко-Блохін, І. Борщак, І. Витанович, М. Ждан, Р. Климкевич, В. Кубійович, Ю. Лавріненко, Т. Мацьків, О. Оглоблин, В. Омельченко, Я. Пастернак, Н. Полонська-Василенко, М. Чубатий і багато інших відомих українознавців). Крім того, ця частина архіву містить листування Л. Винара з представниками світової історичної науки, яке розкриває як певні аспекти діяльності історика, так і його ролю у діяльності американських та європейських наукових установ.

До архіву входять також особисті документи та матеріали історика, які дають інформацію до відтворення його багатої наукової та організаційної діяльності в УІТ, УВАН, НТШ, Українській Американській Асоціації Університетських Професорів, Світовій Науковій Раді Світового Конгресу Українців, Асоціяції бібліотекарів Америки та інших установах. Архів містить і рукописи опублікованих та неопублікованих праць, рецензій, рекомендаційні листи на членство інших дослідників у наукових установах, а також значну кількість фото-, фоно- і відеодокументів. Отже, матеріали архіву дозволяють виявити різні аспекти життя і творчості вченого, встановити його місце у розвитку української історичної науки в діаспорі та американських наукових установ.

Архів Олександра Домбровського, який від 1980 р. є генеральним секретарем УІТ, включений до архіву Товариства в Кенті (раніше зберігався у Нью-Йорку). Тут є значний масив листування, а також матеріали, пов’язані з діяльністю Товариства та інших наукових установ – обіжники, бюлетені, програми конференцій тощо. Значним є листування з відомими представниками історичної науки. Важливою складовою частиною цього архіву стало листування з представниками УІТ в інших країнах, зокрема Канаді і Австралії. Рукописи праць  та біографічні матеріали історика до цієї частини його архіву не ввійшли. Архів Михайла Ждана включає переважно листування. Розмір його фондів відносно невеликий – близько 1,500 одиниць зберігання. Він також включає листування вченого, рукописи деяких його праць.

---

<!–[endif]–>

Інші записи:

Атаманенко Алла Євгенівна Факультет міжнародних відносин