Правова модель реалізації конституційного принципу надання безоплатної правової допомоги

Анотація: Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. При цьому у розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту. При цьому ключовою гарантією конституційних прав та свобод особи є забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань. Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер.

Annotation: In this article the author tries to present the conception of the realization the constitutional right of everyone to get the judicial help.

На сьогоднішній день актуальною є проблема реалізації конституційного принципу надання безкоштовної правової допомоги.

Так, згідно з ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Закріплення цієї норми в Конституції України є гарантією утвердження законності, однак принцип надання безоплатної правової допомоги потребує розробки ефективного механізму його реалізації, так як  у своєму існуючому вигляді, як показує практика, він є декларацією на майбуття.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства, витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Перехідними положеннями КАСУ та ЦПКУ встановлено, що в частині надання правової допомоги положення кодексів набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом.

Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об’єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги. Передбачений чинним законодавством розмір оплати праці адвокатам з надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 гривень за повний робочий день. Такий розмір оплати праці, а також ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі у цій категорії справ не сприяють забезпеченню систематичної та ініціативної участі адвокатів і належної якості правової допомоги, що надається за рахунок держави. (Концепція)

В іноземній практиці вже сформувалась практика надання безоплатної правової допомоги громадськими організаціями, рухами, адвокатськими групами, які фінансуються за державні кошти або ж діють на волонтерських засадах.

В правовій літературі на пояснення порядку реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги автори найчастіше вказують на нагальну необхідність прийняття Закону України «Про правову допомогу», в якому, власне, буде визначено порядок надання вказаного виду соціальної допомоги, а поки що норма прямої дії Конституції України є «мертвою».

Державні службовці також посилаються на неможливість реалізації вказаного принципу через відсутність механізму його реалізації. 

Позиція Європейського Суду з прав людини щодо відсутності механізму реалізації норм прямої дії наступна: держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.[1]

Як відомо, згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»:

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.[2]

Існує офіційна точка зору, яку підтримав Європейський Суд з захисту прав людини у справі «Ейрі проти Ірландії», в якій заявниця звернулась з скаргою на те, що їй було відмовлено у наданні безоплатного адвоката у цивільній справі, коли вона вимагала судового рішення про роздільне проживання з чоловіком. Безоплатна допомога по таким справам в Ірландії не надавалась, а у Ейрі не було достатньо коштів, щоб сплатити вартість судового процесу. Ейрі вважала, що порушено п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки була позбавлена судового захисту, яким могли користуватись заможні люди. Європейський Суд відкинув аргумент уряду Ірландії, що заявниця сама могла стати перед судом і таким чином реалізувати своє право на доступ до правосуддя без допомоги адвоката. Європейський Суд у своєму рішенні зазначив, що:

Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, здійсненні на практиці й ефективні.

Суд вбачає очевидним, що заявниця опинилась би у невигідній ситуації, якщо б її чоловіка представляв адвокат, а її ні. Крім того, на думку Суду, було б нереалістичним вважати, що заявниця могла ефективно вести свою справу[3].

Це рішення показове тому, що до нього в Ірландії безоплатна юридична допомога не надавалась по жодній із категорій цивільних справ. Після цього рішення стало очевидним, що Європейський суд покладає відповідальність на національні держави за дотримання принципу рівності при наданні юридичної допомоги у контексті реалізації права на безкоштовний доступ до правосуддя[4].

            Варто зазначити, що у справах де необхідна безоплатна правова допомога, така правова допомога повинна бути ефективною, а формальне призначення юриста саме по собі не є достатнім для забезпечення права. Для встановлення Судом порушення п.3 (с) ст. 6 Конвенції не вимагається доказу того, що неефективність дій адвоката спричинила збитки для заявника («Артико протии Італії»). [5]   

            У 1997 році Міністерством юстиції України підготовлено проект Закону України «Про безоплатне надання правової допомоги».

            У Верховній Раді України у  2001 році було зареєстровано проект Закону України «Про державну безоплатну правову допомогу» (реєстраційний номер 7274 від 03.09.2001р.), внесений народним депутатом України О. Задорожнім.

            Народними депутатами України М.Д. Катеринчуком, С.В. Соболєвим та В.М.Стретовичем зареєстровано 09.11.04 проект Закону України «Про правову допомогу» № 6320.

            Показовим для означеної проблеми є те, що жоден з  названих проектів не був підтриманий парламентом України.  

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

У затвердженій Президентом України Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні[6] наголошено на незадовільному стані надання безоплатної правової допомоги в Україні і про невідповідність основним європейським вимогам забезпечення доступу особи до правосуддя.[7]

            Так, згідно з Концепцією, створення ефективної системи безоплатної правової допомоги має відбуватись шляхом:

1) створення взаємопов’язаних складових системи – первинної та вторинної безоплатної правової допомоги;

2) забезпечення належного рівня та оптимального порядку оплати правової допомоги за рахунок державного бюджету;

3) встановлення чітких критеріїв доступу осіб до безоплатної правової допомоги;

4) створення ефективної моделі управління системою безоплатної правової допомоги та її фінансування.

На сьогоднішній день, коли правовідносини у державі все більше ускладнюються в процесі активного нормотворення. Для переважної більшості людей є проблемою реалізувати свої права чи не допустити своїми діями порушень прав інших.

В дослідженні, як форма реалізації конституційного принципу надання безоплатної правової допомоги, пропонується розробка і прийняття проекту Закону України «Про безоплатну правову допомогу» з метою врегулювання ситуації, що склалась. Так пропонується створення територіальних колегій юристів, основу яких складатимуть молоді спеціалісти випускники юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, які працюватимуть під керівництвом юристів зі стажем роботи в сфері права не менше 10 років.

Ідея залучення саме молодих спеціалістів ВНЗ зумовлена з таких тактичних міркувань:

По-перше:

Передбачається залучення адвокатів з 10-ти річним стажем роботи в сфері права, які б виконували функції керівників територіальних осередків та погоджували проекти документів, консультацій складених юристами.

По-друге:

Передбачається створення персонального рейтингу кожного працівника колегії, що включатиме щомісячне визначення ефективності роботи.  Передбачається запровадження конкурсних умов (преміювання, створення кваліфікаційних рівнів) серед працівників.

Важливим є окреслення комплексу безоплатної правової допомоги, яка надаватиметься такими осередками.

Згідно Концепції передбачається надання первинної та вторинної допомоги. Таким чином, пропонується надання повного спектру юридичних послуг для всіх категорій людей.

Так, пропонується надати осередкам повноваження щодо представництва громадян, іноземців, осіб без громадянства в адміністративних судах та судах загальної юрисдикції по всіх категоріях справ.

Вважаємо, що принциповим моментом при оформленні вказаного інституту є розмежування оплатної правової допомоги від безоплатної. Оплатна – надається на договірних засадах адвокатами, особами фахівцями в галузі права іншими особами та має алеаторний характер.

Безоплатна – є державною гарантією для кожної особи отримати правову допомогу. Цей висновок випливає з п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року, де вказано, що:

За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного закону України положення «кожен має право на правову допомогу» – є нормою прямої дії,  навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

… 

Держава закріпила в Конституції право особи на правову допомогу, а відтак взяла на себе обов’язок та відповідальність за виконання норми ст. 59 Конституції України. Поняття «правова допомога», згідно з тлумаченням Конституційного Суду України, має бути безоплатною, за виключенням ситуації, коли особа самостійно, за власним бажанням внесе певну плату, так як обов’язкова плата за правову допомогу є порушенням принципу рівності всіх людей встановленого в ст. 21 Конституції України.[8]  

Розмежування оплатного і безоплатного є основою створення механізму реалізації конституційної гарантії, адже, як випливає з вищесказаного: першочерговим обов’язком держави є забезпечення реалізації особою саме права на правову допомогу, яка в свою чергу є безоплатною.

            Структура

Проектом передбачається створення 180 відділень колегій юристів, а саме: в кожному місті обласного підпорядкування та районах в містах Києві, Севастополі, Одесі, Вінниці, Дніпропетровську, Львові, Харкові. Такий поділ є найбільш зручний, так як передбачає високу ефективність у поєднанні з раціональним використанням бюджетних коштів.

Створення колегій пропонується в муніципальних приміщеннях, з правом постійного користування, а також з розповсюдженням на приміщення  особливого статусу, а саме щодо недоторканості та неможливості під будь-яким приводом проведення обшуку, виїмки.

Велика частина населення залишиться без реальної можливості реалізації права на безоплатну правову допомогу у разі створення колегій лише в обласних центрах, так як вартість проїзду до обласного центру  перевищуватиме вартість консультації в «адвоката».

Так, у більшості обласних центрів функціонують ВНЗ з юридичними факультетами при яких функціонують юридичні клініки відповідно до Наказу Міністерства освіти та науки України[9]. Вважаємо, що було б доцільніше провести фінансування юридичних клінік та правозахисних груп в цих містах, аніж створювати неефективну структуру, яка б була недієвою.

            Планується, щоб систему юридичних колегій очолювала Комісія з питань надання безкоштовної правової допомоги при міністерстві юстиції України, основні повноваження якої полягали б в удосконаленні територіальної системи колегій, контролю за якістю надання послуг та виконання ряду інших, переважно організаційних, контрольних та облікових функцій. 

Територіальні осередки, тобто Колегії юристів, очолювали б адвокати керівники колегій юристів з досвідом роботи в сфері права не менше як 10 років. Керівники контролюватимуть та узгоджуватимуть діяльність підконтрольних юристів.

  Кадрову основу складатимуть молоді спеціалісти ВНЗ України, що попередньо пройшли відбір в Міністерстві юстиції України і з якими укладено трудові договори. До обов’язків юристів входитиме:

надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань;

надання усних і письмових довідок щодо законодавства та його тлумачення;

складання заяв, скарг та інших документів процесуального характеру;

здійснення представництва в суді, державних органах, органах місцевого самоврядування.

Фінансування

Потрібно створити умови за яких найкращі випускники ВНЗ подавали б свої резюме до Міністерства юстиції України і після відбору були зараховані до колегії за місцем проживання чи за іншою територіальною ознакою.

Існує ряд пропозицій щодо фінансування:

По-перше, закріпити заробітну плату молодим випускникам ВНЗ, з якими укладено строковий трудовий договір на рівні середньої заробітної плати за вказаною професією у відповідному регіоні, а також передбачити доплату у розмірі 20% за високу ефективність роботи (ефективність визначається шляхом роздільного підсумку кількості наданих консультацій та іншої виконаної роботи, яка складатиметься керівником колегії юристів з обгрунтуванням). Троє осіб територіального осередку, які стануть лідерами за підсумками місяця, за рішенням керівників відділення одержуватимуть премії.

Передбачається, що строк дії трудового договору становитиме 2 роки з можливістю продовження його дії безстроково на два роки і зподальшим переукладенням безстроково, за результатами високого рівня ефективності роботи працівника, за попередні строки роботи.

Для керівниками відділень, потрібно закріпити заробітну плату в подвійному розмірі відносно заробітної плати працівника відповідної територіальної Колегії юристів.

У запропонованому Кабінетом Міністрів України законопроекті «Про правову допомогу» встановлено, що реалізація Закону потребуватиме виділення з державного бюджету 25 млн. гривень, щорічно. За допомогою вказаної суми грошових коштів по меншій мірі є неможливим реалізувати принцип надання безкоштовної правової допомоги шляхом утворення центрів, як це передбачає законопроект. Якщо взяти за основу 10 працівників колегії ( керівник, заступник керівника, 1 бухгалтер, 7 юристів), то лише щомісячна гранична заробітна плата кожного з них становитиме 1 150 грн. Хоча, можливо, якщо створити осередки лише в обласних центрах, то грошей вистачить, але це матиме наслідки лише часткової та формальної реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги. Вважаємо, що це є неприпустимим, адже матеріальне становище хоча і опосередковано, але без сумніву матиме вплив на якість роботи юристів.

Вимоги до клієнтів

Слід зазначити декілька слів щодо категорій осіб, які зможуть реалізувати конституційне право отримання безкоштовної правової допомоги. Потрібно надати це право всім, окрім юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Ми не підтримуємо думки щодо надання безоплатної правової допомоги лише певним категоріям громадян. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої ст. 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб – громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. [10]

Конституційний Суд України вказує на те, що:

 Закріпивши право будь-якої особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин».[11]     

Якщо законодавець турбується про те, щоб особи, які мають можливість користуватись платними послугами адвокатів не звертались в колегії з безоплатної правової допомоги, то ми практично переконані, що цього не буде, адже побутує думка, що якість послуг залежить від їх вартості, а вартісний характер є гарантією якості і в той же час виступає ознакою рівня професіоналізму.   

Питання юрисдикції

Як органічно випливає з тексту роботи, мова йде про безоплатну правову допомогу з різних галузей права та по всіх категоріях справ в тому числі  кримінальних справ. Але з особливістю щодо виведення кримінальних справ з компетенції колегій юристів. Вважаємо, що для забезпечення права на захист від обвинувачення, як слушно зазначається в Конституції України, діє адвокатура.

Паралельно потрібно закріпити обов’язок щодо надання правової допомоги органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, адже «держава існує для людини, а не людина для держави».

Питання надання правової допомоги є неврегульованим в чинному законодавстві України.  

Практика, за якою захисник для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка призначається територіальною колегією адвокатів є задовільною. Потрібно лише внести зміни щодо порядку оплати послуг адвоката, адже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день. Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то оплата його праці провадиться пропорційно до витраченого часу, виходячи з цього розміру оплати. Зрозуміло, що зазначені норми не відповідають мінімальним соціальним стандартам, які діють в Україні.

Висновки

В будь-якому випадку, незалежно від політичної кон’юнктури та процесу розробки проекту нової конституції, ситуація залишатиметься актуальною у зв’язку із необхідністю приведення національного законодавства до вимог Ради Європи та Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Стимулювання з боку міжнародного співтовариства, в рамках сьогодення вбачається як найбільш ефективний шлях до вирішення питання виконання Конституції, аніж волевиявлення самих народних обранців. Ситуація, що склалася є хибою нашої правової системи, коли де-юре в основі закладено принцип справедливості, рівності, верховенства права, пріоритет прав людини, а де-факто вони є недієвими, визнані як надмірно загальні для їх тлумачення, а це  в свою чергу лише підкреслює нерозуміння суті теорії права.

і цеабезпечення виконання норми прямої дії чинної Конституції.ртам, які діють в Україні.ич

Отже, для встановлення ефективного механізму реалізації принципу надання безкоштовної правової допомоги потрібно:

1. Розробити законопроект «Про надання безоплатної правової допомоги» з урахуванням наведених в статті засад та принципових положень;

2. Розробити та затвердити Порядок прийняття на роботу в колегію юристів з надання безоплатної правової допомоги;

3. Розробити та затвердити Положення про Комісію з питань надання безоплатної правової допомоги;

4. Доручити Міністерству фінансів України розробити кошторис витрат необхідних для виконання Закону;

5. Звернутись до територіальних громад з пропозицією про часткове фінансове забезпечення виконання Закону;

            6. Для забезпечення виконання Закону, внести окрему статтю до проекту Закону України «Про державний бюджет на 2011рік», яка б регулювала видатки.

Список використаних джерел та літератури:

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30

Court of Justice of the European Communities (CJEC), Judgment of 4 December 1974, Yvonne van Duyn v Home Office, Case 41/74, in Reports of Cases before the Court. 1974, p. 1337.

Закон України // Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини – Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – N 30

Указ Президента України «Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» від 09 червня 2006 року № 509/2006 

Наказ Міністерства освіти та науки України  «Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України» № 592 від 03.08.2006р.

Конвенция о защите прав человека и основных свобод ETS N 005 (Рим, 4 ноября 1950 г.) (с изм. и доп. от 21 сентября 1970 г., 20 декабря 1971 г., 1 января 1990 г., 6 ноября 1990 г., 11 мая 1994 г.) // Бюллетень международных договоров. – 2001г. – №3.

Зейкан Я.П.: Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ, 2008. – 488 с.

Практика применения Гражданського процесуального кодекса РФ. Под ред.. В.М. Жуйкова. – М., 2005.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.  – Режим доступу: http://ccu.gov.ua

Ключові слова: безоплатна правова допомога, механізм реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги, право на правову допомогу.


[1] Case 41/74 Yvonne van Duyn v. Home Office

[2] Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006. – N 30. – С. 260

[3] Практика применения Гражданського процесуального кодекса РФ. Под ред.. В.М. Жуйкова. – М., 2005. – С.180

[4] Я.П. Зейкан: Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ, 2008. – 488 с.)

[5] Клименко О. Право на безоплатну правову допомогу: європейські стандарти та українські реалії / О. Клименко // Право України. – К.: 2007, №10

[6] далі – Концепція

[7] Указ Президента України «Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» від 09 червня 2006 року № 509/2006

[8] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009 

[9] Наказ Міністерства освіти та науки України  «Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України» № 592 від 03.08.2006р.

[10] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009 

[11] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009 

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю