Автор статті:

Лідовець Руслан Анатолійович

Даючи характеристику сучасній правовій дійсності в Україні, можна прослідкувати певні закономірності. По-перше, це ускладнення нормативного регулювання суспільних відносин. Внаслідок хаотичного нормотворення замість спрощення механізму регулювання ми отримуємо ще більші ускладнення. По-друге, прагнення гармонізувати українське законодавство з європейським та міжнародним привносить до нього багато нових понять і правил. І по-третє, поглиблення розриву між правовою наукою і практикою. Останнє проявляється у двох напрямах: практика не встигає засвоїти усі новели юридичної науки, а та, іноді, залишає поза увагою певні процеси чи явища, які присутні на практиці. Саме на  цьому зупинимось детальніше.

Тривалий час юристи, які тією чи іншою мірою стикаються з цивільно-правовими договорами, чують термін „кваліфікація договору”. Його можна зустріти у коментарях до судових рішень, у самих рішеннях судів, у наукових працях, у спілкуванні юристів, у рекламних проспектах. Пошукова система „Google” на запит відповідного словосполучення видає приблизно 3 800 000 результатів. У той же час, доводиться констатувати, що це поняття залишається поза увагою науки цивільного права. Загальним проблемам методологічного характеру, які стосуються кваліфікації договорів, увага майже не приділяється. Окремі питання кваліфікації договорів розглядаються лише при аналізі юридичної природи того чи іншого договору. Існує думка, що визначення юридичної природи договору і кваліфікація договору – це поняття-синоніми. Усі розуміють, що термін „кваліфікація” був перейнятий з науки кримінального права, але, можливо, варто було б дослідити, які особливості він має при використанні його у зовсім іншій галузі. Всім юристам відомо, що вирішальне значення може мати розділовий знак, не кажучи вже про слово.

Вирішення у теорії окремих питань без попереднього розв’язання загальних породжує непослідовність та суперечливість висновків і рекомендацій. Безпосереднім наслідком відсутності належних теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить положень, які б регламентували порядок застосування цивільно-правових норм, в тому числі і питання кваліфікації договорів. На відміну від кримінального права, де правила кваліфікації на високому рівні розроблені наукою, у цивільному праві, вони не лише не закріплені в законі, але і не розроблені. Вони лише починають формуватися у середовищі юристів, які постійно здійснюють кваліфікацію договорів.

Усе це ускладнює як застосування закону, так і вивчення відповідних питань студентами. Тому дослідження кваліфікації договорів має не лише теоретичне, а й безпосереднє практично-прикладне значення. Логіка відповідного аналізу питання кваліфікації договорів передбачає, що спочатку слід визначитися з методологічними питаннями, які стосуються поняття кваліфікації договору та її видів, підставами кваліфікації, встановити принципи, якими слід керуватися у ході кваліфікації. На основі цього можна буде зробити спробу сформулювати найбільш універсальні правила, відповідно до яких належить здійснювати правову оцінку окремих видів договорів, вирішити інші проблеми, які стосуються кваліфікації цивільно-правових договорів.

Є сподівання, що дослідження піднятого питання зможе викликати наукову дискусію, у результаті якої з’явиться вчення про кваліфікацію договору, що своєю чергою сприятиме вдосконаленню чинного законодавства і правозастосовчої практики.

У по­всякденній мові правників часто вживаються вислови „кваліфікація договору”, „суд кваліфікував договір”, „сторони кваліфікували договір” тощо. Причому вказані й аналогічні вислови часто викори­стовуються поряд із поняттями „визначив правову природу договору”, „визначив вид договору”.

Разом з тим, слід зазначити, що закон відповідні терміни використовує вкрай рідко. У нормах матері­ального цивільного права вони не зустріча­ються взагалі. Термін „кваліфікація” зустрічається лише у Кримінально-процесуальному ко­дексі України. Він використовує термін „кваліфікація злочинів” для характеристики чи не кож­ної стадії процесу. Десятки разів у його статтях йдеться про „застосування кримінального закону” в тому ж зна­ченні, у якому використовується термін „кваліфікація”.

Слід звернути увагу на те, що як у теорії кримінального пра­ва, так і на практиці, до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі поло­жень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні Кримінального кодексу (далі КК). Разом з тим, як правильно відзначає В.О. Навроцький, відоме ставлення до КК як до „кодексу свободи”, означає, що він передбачає як злочинність, так і незлочинність діяння. Оцінка вчиненого на основі криміналь­ного закону не обов’язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А отже, крім кваліфі­кації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Він робить висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є зло­чинами, охоплюються ширшим поняттям — криміналь­но-правової кваліфікації[1].

Чому ж не продовжити розмірковувати у цьому напрямі далі. Очевидно, що кваліфікація присутня і у цивільних відносинах, поведінка у яких переважно має правомірний характер, хоча й може мати ознаки цивільних правопорушень. На наш погляд, має право на існування і цивільно-правова кваліфікація дій осіб. Беручи до уваги той факт, що більшість цивільних правовідносин виникає на підставі правочинів – дій осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а більшість останніх є двосторонніми, тобто договорами, варто зосередитися саме на кваліфікації договорів. До цього спонукає також широке вживання цього терміну серед правників. Проте, цим ми не відкидаємо існування інших термінів, наприклад „кваліфікація правочинів” чи кваліфікація цивільних правопорушень (деліктів). Доцільність і можливість існування таких термінів у цивільному праві, очевидно, має стати предметом досліджень та дискусій.

Наука кримінального права не відчуває браку визна­чень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропону­ють оригінальні визначення, або ж інтерпретують форму­лювання інших вчених. Підхід до визначення відповідних понять іноді не позначається глибиною, а дискусії переважно стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів. Незважаючи на це, буде помилкою не використати напрацювання науки кримінального права і визначені поняття кваліфікації.

Висвітлення проблем, які стосуються кваліфікації договору, доцільно розпочати із з’ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації договору, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо. Зрозуміло, що в межах одного дослідження вдастся виконати лише частину з цих завдань.

Розкриття змісту поняття кваліфікації договору доцільно розпочати із з’ясування значення слова, яке лежить в основі відповідного терміну. Слово „кваліфікація” походить від двох латинських слів – qualitas (якість, який за якістю) та facio (роблю) [2]. Таким чином, в буквальному перекладі кваліфікація – це визначення якості, оцінка.

У тлумачному словнику слово „кваліфікація”, як дія, має має три значення: 1) оцінювати, визначати якість чого-небудь, відносити предмет до певної групи, певного класу, розряду тощо; 2) визначати ступінь придатності, підготовленості до певного виду праці; 3) давати комусь кваліфікацію (фах, професію, спеціальність) [3].

У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку правову норму “підпадає” дане діяння. Крім того, існують ще такі значення терміну „кваліфікація” у праві:

1.      Кваліфікація – застосування норм Кримінального кодексу.

2.      Кваліфікація – оцінка кримінально-правового діяння.

3.      Кваліфікація – як процес розумової діяльності особи, яка застосовує норму права [4].

У літературі, звичайно, підкреслюється, що термін „кваліфікація” має два основних значення: по-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання; по-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який виражається у визначенні кримінально-правової норми (норм) –  вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне [5].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Отже, можна підсумувати, що кваліфікація як процес – це:

1)     виявлення ознак діяння;

2)     вибір правової норми;

3)     розумові операції суб’єкта кваліфікації;

4)     процес оформляється у виді процесуальних документів.

Натомість, кваліфікація як результат – це висновок про відповідність ознак діяння ознакам, закріпленим у відповідних нормах.

Однак цими основними значеннями далеко не вичерпується поняття кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:

- оцінку скоєного з точки зору держави, не лише юридичну, але й суспільно-політичну оцінку (йдеться переважно про злочини);

- логічну діяльність по встановленню відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками діяння, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;

- процес мислення, що відбувається у свідомості особи відповідно до законів психології.

Кваліфікація договору на відміну від кримінально-правової кваліфікації  характеризується тим, що:

1) оцінці підлягає не будь-яка поведінка особи, а та, яка спрямована на укладення, зміну, розірвання чи виконання цивільно-правового договору;

2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених в Цивільному кодексі України.

З викладеного випливає, що за загальним правилом кваліфікація полягає у встановленні тотожності або відповідності ознак факту життєвої реальності і правової норми. Проте, якщо заглибитись в аналіз використаних у визначенні термінів, з точки зору логіки, не все викликає беззаперечне схвалення.

Логічні форми кваліфікації – це шлях перетворення об’єктивного змісту певного явища у суб’єктивний. Логіка кваліфікації є логікою пізнавального процесу, яка тотожна матеріалістичній діалектиці і теорії пізнання [6]. Саме виходячи з засад логіки  Наумов А.В. робить висновок, що поняття „відповідність” менше за все підходить для визначення поняття кваліфікації. Це поняття запозичене з точних і природничих наук: математики, хімії, фізики, біології. Там воно має чітко визначений зміст. Відповідність розуміється як відношення, що виражає функціональний зв’язок станів, сторін, об’єктів. У математиці — це відповідність одного математичного об’єкта іншому, а точніше — математична функція, тобто відповідність між множинністю х і множинністю y, при якому кожному елементові безлічі х відповідає один і тільки один елемент безлічі y. Таким чином, він приходить до висновку, що поняття відповідності не може бути використано для визначення кваліфікації.

Заслуговує на увагу визначення кваліфікації не через категорію відповідності порівнюваних ознак діяння, а через категорію їхньої тотожності. Так, І.І. Горелик розуміє кваліфікацію злочину як „встановлення тотожності між ознаками вчиненого злочинного діяння й ознаками, що утворюють конкретний склад злочину, передбачений відповідною статтею Особливої частини КК [7].

У традиційній формальній логіці принцип тотожності („а = а” або „а є а”) має двояке значення: по-перше, онтологічне (тотожність предметів один одному і ситуацій, про які йде мова, як умова логічного міркування); по-друге, логічне (необхідність збереження в процесі міркування сталості значення понять). Чи може бути застосована така абстрактна тотожність для порівняння визначених ознак правової норми і відповідного діяння? А.В.Наумов робить висновок, що в онтологічному аспекті – не може. Що ж стосується логічного аспекту, то, на його думку, кваліфікація злочину являє собою констатацію тотожності ознак суспільно небезпечного діяння, що кваліфікується, і ознак кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за це діяння. Ототожнення відбувається шляхом накладення відображених у свідомості юриста законодавчо сформульованих ознак кримінально-правової норми (її поняття) на відображені його свідомістю ознаки конкретного суспільно небезпечного діяння. Ототожнення здійснюється тільки за ознаками правових норм [8].

Вважаємо, що викладені погляди заслуговують на увагу і можуть лягти в основу визначення кваліфікації договору. Однак, перед тим як формулювати дефініцію поняття кваліфікації договору має бути проведена логічна операція розкриття його змісту, завдяки якій з’ясовано суть поняття кваліфікації договору, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ. Поняття кваліфікації договору, як і будь-яке інше, характеризується такими найважливішими рисами, як зміст і обсяг. Зміст аналізованого поняття розкривається за допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту поняття вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кваліфікації договору.

Кваліфікація договору, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними суб’єктами, об’єктом та змістом. Тому ознаки кваліфікації договору, на наш погляд, такі:

1) кваліфікація – це частина процесу застосування цивільного закону. Вона може бути офіційною і неофіційною. Офіційну кваліфікацію договорів можуть здійснювати суди та господарські суди, і саме вона володіє усіма рисами, які були вище розглянуті, наприклад, її результатом є закріплений у відповідній формі висновок. Неофіційна кваліфікація здійснюється особами, неуповноваженими на те законом – науковцями, юристами, студентами. Вони оцінюють ті чи інші договори з метою з’ясування їх змісту і норм, які необхідно до них застосувати, однак зроблені ними висновки, як правило, не мають юридичного значення;

2) у процесі кваліфікації договору оцінці підлягає, як правило, правомірна діяльність осіб. Однак, якщо договір не відповідає умовам чинності правочинів і є підстави для визнання його недійсним, можна говорити про кваліфікацію поведінки, яка не відповідає вимогам закону;

3) зміст кваліфікації договору полягає у визначенні правової норми, яка має застосовуватися до нього. Це передбачає такі дії:

·        оцінку фактичних обставин (аналіз умов договору), виділення з них тих, які мають правове значення;

·        вибір статті (статей чи їх частин) цивільного законодавства, яка містить відповідну правову норму;

·        обгрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей чи її частини). Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки договору, який кваліфікується, повністю тотожні ознакам договору, передбаченого ЦК або іншим законом;

·        процесуальне закріплення відповідних висновків. Ця дія буде відсутня, якщо кваліфікація є неофіційною.

Для остаточного з’ясування змісту поняття кваліфікації договору, на наш погляд, слід розмежувати поняття кваліфікації з поняттям „правозастосування” та „з’ясування юридичної природи договору”.

Як уже відзначалося, кваліфікація – це частина процесу застосування цивільного закону, як виду правозастосування. Проте, як відзначає О.Ф. Скакун, стадії правозастосування є умовними, оскільки на практиці вони збігаються. На його погляд, юридична кваліфікація відноситься до другої стадії правозастосування, яку він називає „встановлення юридичної основи справи – вибір і аналіз юридичних норм. При цьому під юридичною кваліфікацією він розуміє правову оцінку всієї сукупності обставин справи через співвіднесення даного випадку з певними юридичними нормами. До першої ж стадії, на його думку, відноситься встановлення фактичних обставин справи (встановлення юридичних фактів). До третьої – вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення [9].

Така позиція заслуговує на увагу. Кваліфікація – це виключно логічна розумова діяльність людини. А оскільки і перша, і третя стадії правозастосування можуть включати й інші види діяльності: зібрання доказів, вирішення справи (як правило, не обмежуватися лише кваліфікацією договору), ми приходимо до висновку, що кваліфікація договору є поняттям вужчим, ніж правозастосування, іншими словами є його частиною.

Щодо співвідношення кваліфікації і визначення правової природи договору, то ці поняття мають більше схожого, ніж відмінного. Однак, вважаємо, що все ж це не одне і те ж.

При визначенні юридичної природи договору у першу чергу ставиться завдання з’ясувати до якого типу, виду та різновиду належить договір, що досліджується, чи він належить до змішаних договорів, чи можливо він узагалі є таким, що не передбачений законодавством. Причому в останньому випадку важко буде взагалі говорити про певну юридичну природу договору, оскільки він ніде не передбачений. Саме у такому значенні зараз переважно вживається поняття кваліфікація договору.

Але, поряд із з’ясуванням юридичної природи договору суддям та іншим особам доводиться його оцінювати і з інших точок зору. Наприклад: який спосіб забезпечення використано у договорі; як розцінити певну поведінку сторони договору, спрямовану на зміну його умов чи розірвання – вважати його зміненим, розірваним чи ні; як оцінити певні додаткові домовленості сторін чи односторонні дії. З’ясування цих питань важко назвати визначенням юридичної природи договору. Їх швидше можна віднести саме до оцінки на предмет тотожності тим чи іншим ознакам, закріпленим у законодавстві. А це і є кваліфікацією.

З викладеного випливає висновок, що поняття „кваліфікація договору” може вживатися у широкому та вузькому розумінні. У вузькому розумінні вона по суті співпадає із поняттям „з’ясування юридичної природи договору”. У такому розумінні цей термін у більшості випадків зустрічається на практиці. У широкому розумінні „кваліфікація договору” включає не лише оцінку договору на предмет визначення його юридичної природи, а й оцінку усіх інших обставин договору, його умов, поведінки сторін з метою визначення норми, яка має бути до нього застосована.

Остаточну відповідь на питання, яке розуміння кваліфікації договору є правильним, на наш погляд, має дати наука цивільного права. Поки що, воно очевидно викликатиме дискусії.

Поняття кваліфікації договору набуде більшої чіткості, якщо розглянути його динаміку, показати, як вона розвивається в часі. Це, своєю чергою, передбачає з’ясування того, які складові (стадії) включає цей процес. Після цього можна буде не лише уточнити зміст діяльності з кваліфікації, а й показати її місце у процесі застосування правових норм та відмежувати, власне, кваліфікацію від інших видів правозастосовної діяльності, уточнити понятійний апарат, що використовується.

При дослідженні стадій, з яких складається кваліфікація договору, у якій послідовності вони розташовані, варто врахувати такі фактори:

1) процес кваліфікації договору не можна ототожнювати з процесом застосування закону. Як було з’ясовано, кваліфікація – це лише частина застосування закону;

2) між окремими стадіями кваліфікації договору існує діалектичний взаємозв’язок. Їх відокремлення можливе лише у ході теоретичного аналізу. При кваліфікації ж на практиці окремі стадії „переплітаються” між собою, може мінятися їх послідовність, до певних стадій у ході кваліфікації доводиться повертатися неодноразово;

3) всі стадії кваліфікації є рівноцінними, не можна виділяти стадій головних і другорядних, первинних і вторинних тощо;

4) кваліфікація повинна пройти всі стадії. Відсутність хоча б однієї із стадій свідчить, що процес кваліфікації не відбувався взагалі чи не є завершеним.

Процес кваліфікації, як правило, складається з таких стадій:

1. Вибір правової норми (норм), які передбачають вчинене діяння.

2. Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими законом (доведення того, що певна дія має кваліфікуватися саме за обраною нормою, а не за іншою).

3. Юридичне закріплення висновку про те, що застосуванню підлягає конкретна норма (норми) (юридичне закріплення результатів кваліфікації).

Такі стадії кваліфікації злочинів виділяє, зокрема, В.О. Навроцький [10].

Проте існують інші точки зору на розподіл стадій кваліфікації та їх черговості. Наприклад, на думку А.В. Наумова, процес  кваліфікації злочину  складається  з трьох етапів (стадій): а) встановлення фактичних обставин справи;  б) встановлення   кримінально-правової норми (або норм, наприклад, у випадку ідеальної сукупності   злочинів), що передбачають суспільно небезпечне діяння, яке підлягає кваліфікації; в) встановлення тотожності ознак суспільно небезпечного діяння, яке підлягає кваліфікації, ознакам визначеного складу злочину, передбаченого встановленою кримінально-правовою нормою [11].

Беручи до уваги особливості договору як юридичного факту, висловлені раніше позиції щодо стадій правозастусування та частково враховуючи наведені приклади стадій кримінально-правової кваліфікації, на наш погляд, стадії кваліфікації договору повинні бути такими:

1) Встановлення фактичних ознак договору, що підлягає кваліфікації. На цій стадії, на основі аналізу фактичних обставин – тексту договору, поведінки сторін тощо, визначаються ознаки, які є істотними для визначення правової природи договору, чи вирішення інших питань, що виникли. Дуже важливо, щоб наука цивільного права розробила чіткий перелік таких ознак, певну „формулу”, за якою мають аналізуватися договори.

2) Вибір правової норми (норм), яка передбачає відповідний договір або, якщо договір є таким, що не передбачений законом – пошук норм за принципами аналогії закону чи аналогії права.  Слід підкреслити, що у разі, якщо договір врегульований законом, мова повинна йти саме про „вибір” норми чи норм, з кількох існуючих, а не про її чи їх „відшукання” чи „встановлення”. Адже у законодавстві існує лише одна єдина норма, розрахована на врегулювання даного договору. „Вибрати” – якраз і означає взяти щось потрібне, краще з наявного. Однак, якщо договір законом не передбачений, норму потрібно буде саме „шукати”.

3) Встановлення тотожності ознак договору, який підлягає кваліфікації, ознакам договору, передбаченого законом, або у разі відсутності такої тотожності, встановлення підстав для застосування певної норми за аналогією закону чи аналогією права. Ця стадія закінчується закріпленням результатів кваліфікації з належним мотивуванням у відповідних документах.

Детальний аналіз кожної з цих стадій можливо дозволить виділити на кожній з них певні етапи, як це зробила кримінально-правова наука. Однак, це потребує грунтовнішого підходу до питаня і може стати предметом подальших досліджень.

Насамкінець, звернемо увагу на значення кваліфікації договору. Значення кваліфікації можна розглядати:

1) у загальносоціальному змісті:

·        правильна кваліфікація пов’язана із зміцненням законності, забезпеченням прав та інтересів особи;

·        займає певне місце у формуванні правової держави;

2) у цивільно-правовому значенні:

·        правильна кваліфікація – гарантія дотримання законності при здійсненні правосуддя;

·        виражає юридичну природу договору;

·        забезпечує гарантію дотримання прав, інтересів особи, суспільства, держави;

·        забезпечує правильне застосування норм цивільного законодавства;

·        це умова правильного застосування норм цивільно-процесуального кодексу;

·        дозволяє правильно охарактеризувати проблеми у правовому регулюванні договорів, визначити ефективні шляхи удосконалення відповідних норм цивільного законодавства.

На основі викладеного, приходимо до висновку, що під кваліфікацією договору слід розуміти правову оцінку договору як юридичного факту, його умов та дій сторін, яка полягає у визначенні того, якою статтею (статтями, частиною, пунктом статті)  цивільного законодавства передбачений даний договір чи яку статтю слід застосувати до договору, який законом не передбачений.

Кваліфікація договору включає в себе вибір або пошук відповідної статті, обгрунтування необхідності її застосування, закріплення висновку про те, що договір передбачений вказаною статтею (статями) чи не предбачений законом взагалі.

Абсолютна відсутність досліджень теоретичних засад кваліфікації цивільно-правових договорів не дозволяє зробити однозначні висновки з піднятих проблем. Пошук істини очевидно має відбуватися через наукову дискусію. Дана спроба є поштовхом до неї. Якщо у практиці існує певне поняття, воно заслуговує бути дослідженим і (або) відкинутим або отримати належне наукове обгрунтування. У більшості матеріалів, що містили термін „кваліфікація договору”, які потрапили автору, на жаль, йшлося про неправильну кваліфікацію договорів судами. Є сподівання, що дослідження теоретичних засад цього поняття, а також методології кваліфікації, її логічних основ та особливостей кваліфікації окремих видів договорів, дозволить зменшити вживання даного терміну у негативному контексті.

Інші записи:

Лідовець Руслан Анатолійович Правничий факультет