Бенедетто Кроче (Benedetto Croce)

d0b1d0b5d0bdd0b5d0b4d0b5d182d182d0be-d0bad180d0bed187d0b5

(Запропонована стаття була підготована для публікації у “Політичній енциклопедії”)

Нар. 25 лютого 1866 р. в м. Пескасцеролі (біля Неаполя).

Пом. 20 листопада 1952 в Неаполі.

Італійський філософ – ідеаліст, літературний критик, історик і політик.

Кроче народився в сім’ї заможних землевласників, що мали маєтки в провінції Абруцці, центральна Італія. Виховувався в консервативному, монархічному і католицькому середовищі. У віці 20 р. відійшов від католицизму і став атеїстом, переїхав до Неаполя, де жив до кінця свого життя.

У 1883 р. під час землетрусу в м. Касамічіола, де сім’я Кроче була на відпочинку, загинули його батьки і сестра. Бенедетто вижив під уламками будинку, але залишився сиротою (разом із братом Альфонсо). Він отримав значний спадок після смерті своїх батьків, проте, не зважаючи на активну діяльність, залишився самотнім до кінця життя.

Кроче розчарувався в університетській освіті і зайнявся самоосвітою. До того часу на його світогляд вплинули італійські філософи-гегельянці Б. Спавента та А. Лабріола. Знайомство з гегелівською діалектикою заклало фундамент його власного філософського вчення, яке він назвав «філософія Духу». Кроче був переконаним ідеалістом і відкидав будь – яку реальність, крім «чистих понять» або платонівських «ідей». Подібні до кантівських «категорій», ці поняття можуть бути описані як універсальні. Він дійшов висновку про те, що якщо вся реальність є універсальною ідеєю, вона може бути описана «чистими логічними поняттями». Звідси його захоплення логікою: заперечення всіх форм релігії як недостатньо логічних філософських ідей. Свої переконання виклав у трилогії „Логіка як наука про чисті поняття” (1909), „Філософія практичного, економічного й етичного” (1909), „Теорія та історія історіографії” (1917), що стала цілісним вченням про філософію Духу.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Новий період його життя розпочався у 1903 р. із заснування часопису  La Critica («Критика»), що виходив до 1944 р. У цьому культурологічному журналі він публікував майже всі свої праці і робив огляд усіх найзначніших філософських, літературних та історичних досліджень, що видавались у Європі.

Головна ідея вчення – циркуляція Духу в часі і просторі. Фази чи моменти цієї циркуляції Кроче поділив на теоретичні та практичні, а їх, у свою чергу, на естетичні, логічні, економічні та етичні. Історія стає випадковим проявом циркуляції духу – людської свідомості, що є повністю спонтанною. Свої погляди на історію Кроче виклав у кількох працях, а свій метод пояснення історії він назвав „абсолютним історицизмом”.

До 1923 р. Кроче тісно співпрацював з Дж. Джентіле, італійським філософом ідеалістом, який підтримав Б. Муссоліні і згодом став одним із найвпливовіших інтелектуалів, що обґрунтовували переваги фашизму перед лібералізмом і демократією. Кроче спочатку підтримував фашистів, вважаючи фашизм корисним засобом стримування соціалістичних ідей. Проте після конституційного перевороту 3 січня 1925 р. і встановлення диктатури Муссоліні, Кроче став переконаним лібералом і чи не єдиним публічним критиком фашизму та соціалізму в Італії. 1 травня 1925 року в газеті «Il Mondo» з’явився „Маніфест інтелектуалів – антифашистів”, що став відповіддю на «Маніфест фашистських інтелектуалів» опублікований Дж. Джентіле 21 квітня того ж року.

Своєю діяльністю у «Критиці» Кроче набув статусу впливового інтелектуала. Він писав: «[журнал] «Критика» був найбільшою послугою, яку я міг надати італійській культурі…Я був залучений до політики у широкому сенсі…, поєднуючи роль вченого і громадянина». Якщо пригадати заклик Камілло Кавура «створивши Італію, ми повинні створити італійців», можна вважати, що «Критика» виконувала саме це завдання.

У фашизмі Кроче вбачав не лише різновид політичної тиранії, а небезпеку виникнення іншої Італії, у якій егоїзм витісняє громадянські чесноти, риторика замінює правду, а претензійні жести – справжню дію.

Усвідомлюючи свою роль морального вчителя, Кроче зайнявся написанням історичних праць на широку тематику. Так виникла історія Європи XIX століття, історія Італії з 1871 до 1915 рр. та історія Неаполітанського королівства. У цих працях Кроче намагався показати, як історична доля Італії стала „la via  smarrita” (втраченим шляхом).

У своїх історичних дослідженнях Кроче спирався на ідеї свого співвітчизника Д. Віко, який вважав, що історія повинна писатися філософами. У праці „Про історію” Кроче виклав своє бачення історії як „філософії в русі”. Історія не має жодного „космічного плану”, а вся „історична наука” є фарсом. Лише в історії філософії можна знайти істину, але й вона не може бути осягнута жодною окремою системою знань. Будь – яка діяльність людей є прояв абсолютного Духу, а його розвиток становить суть історичного процесу.

У своїх творах Кроче насміхався над Гегелем і Марксом, які намагалися звузити історію до кількох визначальних принципів. Він поділяв погляди Руссо, стверджуючи, що історія – це сукупність брехні, серед якої ми повинні вибирати ту, що найближче до правди.

Після поразки Італії у Другої світовій війні голос морального авторитета став ще більше потрібним. Кроче був одностайно визнаним таким авторитетом. Протягом 1944 – 1945 рр. філософ став політиком. Кроче активно зайнявся створенням антифашистської коаліції в Парламенті і як лідер Ліберальної партії був обраний міністром опозиційного уряду. Попри те, що політичний проект Кроче – відновлення монархії з певними династичними змінами і поверненням ліберальної партії до влади не був здійсненим, його вплив на формування нової, демократичної Італії був визначальним.

Уже в похилому віці Кроче повернувся до наукової діяльності. У 1947 р. свою власну бібліотеку – одну з найбільших книгозбірень Європи, він перетворив в інститут історичних досліджень, де працював до кінця свого життя.

Вибрана бібліографія:

Croce, B. Logica come scienza del concetto puro.Florence: Sandron, 1909.

Croce, B. Filosofia della practica, economica ed etica. Florence: Sandron,1909.

Croce, B. Brevario de estetica.Naples: Laterza,1913.

Сroce, B. Logic as the Science of the Pure Concept. Translated by Douglas Ainslie. London: Macmillan, 1917.

Croce, B. Philosophy of the Practical, Economic and Ethic. Translated by Douglas Ainslie. Macmillan, 1917.

Moss, M. E. Benedetto Croce reconsidered: truth and error in theories of art, literature, and history. London: University of New England Press, 1987.

Orsini, G. Benedetto Croce: Philosophy of Art and Literary Critic.Carbondale: Southern Illinois University Press,1961.

Інші записи:

    Не знайдено

Факультет політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Джузеппе
      Червень 25th, 2009 at 20:03 | #1

      “Філософ – ідеаліст”. Усі філософи певною мірою ідеалісти…

    2. М.
      Липень 10th, 2009 at 11:21 | #2

      Чому текст, заявлений як наукова стаття, написаний у репродукційній (при тому, не спонукаючий на мінімальну рефлективність)формі біографії? Якщо ж це галузь історії філософії, де тоді елементарні посилання на оригінальне джерело (які зазначені у бібліографії)? Та й назва “статті” не вписується в жоден дискурс – який аспект філософії, творчості, або життя взагалі мається на увазі?..
      Не розумію…
      З повагою і добрими намірами.

    3. Герасимчук Олег Павлович
      Герасимчук Олег Павлович
      Липень 10th, 2009 at 19:02 | #3

      Наскільки я зрозумів, це стаття, яка підготована для публікації у “Політичній енциклопедії”, а тому відповідно і енциклопедичний (читай: “не спонукаючий на мінімальну рефлективність”) стиль.

    4. М.
      Липень 10th, 2009 at 21:45 | #4

      Тоді, в принципі, зрозуміло. У формат статті до енциклопедії цілком вписується.

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю