Розвиток регіональної управлінської еліти Рівненської області в трансформаційний період

Розвиток регіональної управлінської еліти Рівненської області в трансформаційний період

В ході написання даної статті було досліджено наскільки є ефективною діяльність управлінців Рівненської області. Як висновок, можна сказати,що їх діяльність є задовільною. Про це свідчать результати проведеного нами соціологічного дослідження. Близько 60% опитаних визначили діяльність управлінської еліти області як неефективну, як таку, що не сприяє розвитку області та задоволенню інтересів жителів області. Також близько 50% респондентів висловили думку про те, що сучасні управлінці області й досі послуговуються старими, радянськими методами управління.

While writing this article, we explored the effectiveness of the directors’ activity in Rivne region. After examining the results of social interview we can conclude that the activity is good. Around 60% of interviews said that the activity is ineffective and did not promote the development of the region and satisfaction of people’s necessities. Also around 50% expressed the idea that directors use old and soviet methods of administration.

Сучасна українська еліта є досить суперечливим суспільним феноменом. Не можна заперечувати ту значну й активну роль, яку відіграли елітні прошарки нашого суспільства на початку становлення України як демократичної держави під час формування її базових інституцій. Проте не можна знімати з еліти відповідальність за втрати, яких зазнало суспільство на цьому шляху.

Саме елітні прошарки несуть відповідальність за укорінення в Україні соціальної поляризації, корумпованості, відчуженості вла­ди від суспільства. Мотиви особистого збагачення, політичного марнославства, домінування психології тимчасовості, на жаль, ста­ли нині характерними для поведінки багатьох представників вітчизняної еліти. І це відбувається у відповідальний та драматичний період новітньої історії України.

Однією з ключових проблем нинішнього етапу трансформаційних процесів українського суспільства є забезпечення якісних перетворень в елітних групах. Йдеться як про зміну загальних умов функціонування, так і про впровадження моделі та механізмів, які б сприяли прискоренню оновлення управлінської еліти.

Проблематика дослідження полягає в тому, що для Української держави досить негативним явищем є те, що управлінська еліта в значній мірі залежить від традицій СРСР.

Проблемним питанням є те, наскільки нова регіональна управлінська еліта змогла зорієнтуватись в тих умовах, які склались після здобуття Україною незалежності, і наскільки ефективно може протистояти тим викликам, які виникають. До того ж більшість управлінців Рівненської області є колишніми партійними функціонерами, і досить часто в своїй діяльності вони послуговуються методами, які були притаманними для управлінців СРСР.

Значний внесок в дослідження управлінської еліти здійснили такі вчені як: Олександр Крюков, Віктор Лещенко, Любомира Мандзій та інші. Олександр Крюков у своїх працях пише про трансформацію управлінської еліти в нових умовах розвитку, які склались. Лещенко здебільшого в своїх працях досліджує процес трансформації політичної системи та роль політичних еліт для розвитку суспільства. Любомира Мандзій в своїх працях досліджує процес становлення управлінських еліт на пострадянському просторі та його етапи. Також вона займається проблемою методології дослідження політичних еліт.

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити становище управлінської еліти Рівненщини в трансформаційний період розвитку Української держави, а також дослідити роль згаданої еліти для розвитку регіону.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1)       визначити поняття «політична еліта»;

2)       визначити поняття «управлінська еліта»;

3)       дослідити наскільки помітним є вплив радянських традицій на діяльність управлінської еліти Рівненщини;

4)       визначити, наскільки є ефективною діяльність управлінців регіону.

Політична еліта (франц. elite — краще, відібране, вибране) — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї [7].

Політична еліта відіграє надзвичайно важливу роль у досягненні політичного успіху і соціально позитивної спрямованості політичних процесів. Це зумовлено насамперед тим, що вона уособлює найважливіші сутнісні риси політики: владу, авторитет, вплив, керівництво, представництво і відображення суспільно-політичних інтересів. З точки зору суспільного управління, будь-яке суспільство може бути поділене на два основних стани — більшість, якою керують, і меншість, що керує, відносини між ними є стрижнем усієї політичної історії. Отже, сенс політичної еліти як феномена суспільного життя полягає у здійсненні авторитетного керівництва у сфері політики. Авторитетною ж, як правило, є влада, сприйнята тими людьми, на яких вона поширюється. Добровільно підкорюючись авторитетним політичним елітам, які адекватно відображають інтереси громадян, останні легітимізують політичну владу, сприяючи її ефективності, а відтак — стабільності суспільно-політичного розвитку, досягненню спільного блага [8].

Неналежне виконання управлінською елітою власних функцій пов’язане із проблемами її та формування. Розглядаючи особливості функціонування еліт у перехідні періоди, Л. Мандзій виділяє такі моделі її становлення: «зміна» або «трансформація» та «заміна» [6].

Трансформація еліти передбачає значні перетворення в середині правлячої еліти, які можуть бути пов’язані із різкими змінами в її ідеології, політичного курсу, методів рекрутування еліти. Фактично, стара еліта не сходить зі сцени, а розвиток подій є тоді, коли нова еліта запозичує або копіює цінності, норми, ідеї, звичаї, традиції старої еліти.

Модель заміни еліт більш складна й супроводжується революційним розвитком подій. Фактично, це усунення попередньої еліти й прихід їй на зміну контреліти.

Однією з найважливіших ознак перетворень у державі є регіональна ініціатива. А регіональна політика України, частково запозичена в СРСР і орієнтована на роботу з адміністративно-територіальними одиницями, не дає регіонам можливості самовираження. Терміни «регіон» і «область» не тотожні. В теперішніх умовах у регіонів немає економічних та політичних перспектив. Якщо центр не інституціоналізує регіональну активність, розрив у темпах перетворень у регіонах і країні в цілому спровокує кризу відносин по лінії «центр—регіони» [2].

Після розпаду СРСР в Україні не було повноцінної центральної влади. Молода незалежна держава не мала своєї політичної еліти, свого власного центрального уряду, ефективних демократичних інститутів, здатних до розбудови незалежної самостійної держави.

Від радянських часів Україна успадкувала жорстку вертикаль виконавчої влади. За роки незалежності центр намагався зміцнити цю вертикаль, що призводило до зростання тиску центральних органів влади на регіони з метою забезпечення тут інтересів столичної влади. Прикладом цього є персонально-командний підхід до формування контингенту керівників регіональних органів влади, їх підбір Президентом України. Тобто, діє система призначень «знизу до гори», при якій в жодному випадку не враховувались думка та воля жителів області. З іншого боку, призначення керівників держадміністрацій є своєрідною формою обміну: право доступу в сектор політекономічних інтересів обмінюється на лояльність. Такий механізм забезпечує адміністративний та кадровий контроль над регіонами, територіальними громадами. У такій ситуації знижується ефективність управління. Цей підхід позначився і на структурі політичних та економічних відносин з регіонами, які базувалися на принципах командно-адміністративного перерозподілу повноважень і ресурсів, де регіональні інтереси підпорядковувались загальнодержавним. У цьому аспекті необхідно звернути увагу на значну різницю в політичній специфіці та економічному розвитку регіонів. Не рахуватися з цим при прийнятті рішень не можливо, хоча тривалий час центральна влада ігнорувала місцеві особливості при прийнятті «універсальних рішень» (наприклад, формування місцевих бюджетів за принципом «згори донизу»), що провокувало гострі конфлікти на місцевому та центральному рівнях [9].

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Варто зазначити, що розвиток управлінської еліти Рівненської області в період незалежності певним чином відзначається впливом управлінських традицій радянського періоду. До того ж на початку незалежності більшість управлінців були вихідцями з Компартії.  Зміни розпочались лише на початку XXI століття, коли почали з’являтись молоді управлінські кадри. І досить часто молоді управлінці ідуть врозріз управлінцям старої генерації. Вони магаються креативно дивитись на вирішення управлінських завдать. Досить часто ця новизна мислення молодої еліти призводить до виникнення конфліктів між управлінцями різних поколінь.

Про те, не варто ідеалізувати молоде покоління управлінців. Досить часто вони є ще не зовсім кваліфікованими при вирішенні різних завдань, а також незавжди їх діяльність і погляди відрізняються від поглядів старої генерації.

Чинником, що зміцнює становище та позиції нової управлінської еліти та перешкоджає її зникненню і деградації, є всестороння підготовка кадрів, яка повинна бути постійною й всеосяжною. Система освіти та навчання управлінських кадрів по­винна також бути спрямована на виховання патріотизму, почуття обов’язку, відвертості, дотримання демократичних процедур. Потрібна підготовленість і вивчення основ досягнення компромісу й консенсусу, оскільки досягнення компромісу в суспільстві є далеко не останнім чинником у досягненні стабільності суспільного розвитку. В Україні в напрямі підготовки та навчання кадрів уже здійснюються деякі конкретні кроки. Досить примітні кроки Національної академії державного управління при Президентові України, яка здійснює підготовку висококваліфікованих кадрів у сфері управління. Проте в систему підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки управлінських кадрів має бути залучений по можливості весь апарат управління. Необхідне використання дистанційних форм навчання [3].

Такий дослідник як Віктор Лещенко виділяє такі основні характеристики управлінської еліти:

По-перше, у Рівненській області так само як і в сучасній Україні ціннісні орієнтири управлінської еліти відображають не лише прогресивні способи державного управління, а й традиції радянського періоду розвитку та навіть досвід інших, більш ранніх етапів вітчизняної історії. Тож не дивно, що в культурно-професійній свідомості еліти практично недоторканними залишилися етичні погляди, що виправдовують наполегливе прагнення керівників до постійного розширення своїх повноважень.

По-друге, один із парадоксів сучасної ціннісної системи вітчизняної політичної та управлінської еліти полягає в тому, що у зневажливому ставленні до права (як до провідної управлінської цінності) спостерігається духовна солідарність верхівки й основної маси суспільства. Дію останньої тим більше відчутно тому, що внутрішнє заперечення цінності права підкріплюється й постійною наявністю подвійних стандартів відповідальності, які привчили керівників різного рівня до уникнення будь-якої реальної відповідальності перед суспільством.

По-третє, до пріоритетних механізмів налагодження конструктивної суб’єкто-об’єктної взаємодії управлінської еліти України й системи її професійних цінностей належать: раціональне збалансування суспільно-політичних інтересів; зміна парадигми сприйняття політики як такої. Розуміння політики як технології досягнення важливих для розвитку суспільства цілей визначає встановлення чітких, зрозумілих кожному правил участі суспільства в управлінні державою, кардинальна зміна управлінської культури, самої філософії державного управління; розвиток соціальних механізмів «природного» виділення «кращих людей»; підвищення ефективності системи політичної освіти населення й професійної підготовки управлінських кадрів тощо [5].

Розвиток управлінських кадрів області також визначається:

– інерційністю кризових процесів, суперечністю формування ринкових відносин і слабкістю фінансової системи, трудністю створення децентралізованої управлінської інфраструктури й досягнення нормальної економічної самостійності районів області. Вже склалась така традиція, що більшість бюджетів районів є дотаційними і при вирішенні багатьох питань районна влада змушена звертатись до чиновників області за наданням допомоги;

– складністю відносин президентських, урядових структур і представницьких органів влади, падінням їхнього рейтингу, поступовим зниженням довіри до владних структур з боку громадян;

– наростанням протиборства політичних сил, надмірною зарозумілістю малопотужних партій, рухів і їхніх лідерів, котрі незмінно намагаються подати свої амбіції як вираз «волі та інтересів народу»;

–    правовим нігілізмом, що посилюється, занепокоєністю народу дедалі зростаючою злочинністю, процвітанням мафіозних організацій, зрощенням владних структур із кримінальними угрупованнями, посиленням корупції. Звідси страх перед анархією і безвладдям [4].

Внаслідок посилення корупції та бездіяльності влади посилюється недовіра людей до влади та збільшуються сумніви людей у її порядності. Про це свідчать результати дослідження, яке проводилось протягом 2005-2008 років доцентом кафедри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету Олесею Кириленко. Кількість тих, хто вірить у майже цілковиту непричетність посадовців до хабарництва та корупції, з 2005 року зменшилася втричі. Позаторік таких було трохи більше 2%. Натомість кожні троє з чотирьох впевнені у тому, що більшість посадових осіб або майже всі з них «беруть». Такі результати трирічного соціологічного опитування мешканців Рівного.

Зменшилася і кількість тих, хто вважає, що рівень корупції та хабарництва після революції не змінився, — з 38 до 31,5%. А ось у зростанні корупції та хабарництва за цей період позаторік були переконані 42,5% респондентів (три роки тому — 30%).

Лише близько половини опитаних у 2008 році вважали неприпустимим оплачувати «послуги» держслужбовців, щоб справа рухалася у вигідному їм напрямку. Натомість майже третина респондентів допускають це і приблизно стільки ж зізналися, що протягом останнього року платили за такі «послуги». Більше половини опитаних вважали, що позитивних сторін у хабарництві та корупції немає [11];

– розпадом здорових зв’язків між людьми, повзучою дезінтеграцією держави та сепаратизмом регіональних лідерів, розмитістю відчуття елементарного соціального порядку. Багато навіть добре освічених людей погано розуміють, що бути багатою людиною в бідній країні соромно й аморально, що особисте благо невіддільне від блага Вітчизни;

– ціннісно-етичним і культурним вакуумом, який розширюється, поворотом у бік релігійно-культових ідеалів, містики, етнонаціонального егоїзму. І це при тому, що в процесі демократичного оновлення особливу, а багато в чому і провідну роль покликані відіграти мистецько-культурна, духовна, наукова еліти;

– песимізмом соціальних очікувань, розчаруванням народу результатами реформ, втратою значною частиною населення віри в можливість виходу з кризи без цілісного й переконливого плану реформування країни [4].

Для нашої області також притаманним є поширення загальноукраїнських тенденцій про те, що поєднується бізнес і управлінська діяльність. Конкретним свідченням цього є конфлікт, який розгорівся у листопаді 2006 року між головою Березнівської районної державної адміністрації Івановим Володимиром Кузьмичем та заступником голови Березнівської районної ради Мадеєм Юрієм Ігоревичем навколо фармацевтичного бізнесу в районі. Контрольоване паном Івановим підприємство ВАТ «Березнефармація» розпочало в той час скуповувати контрольні пакети акцій аптек у м. Березне. Ці дії суперечили інтересам Мадея Ю.І., який прагнув створити комунальне підприємство «Березнівська міжлікарняна аптека» і, таким чином, об’єднавши мережу міських аптек в одне ціле, контролювати його.

Маючи вагомий вплив на депутатів райради, Іванов В.К. через підконтрольних йому депутатів ініціював відставку Мадея Ю.І. з посади заступника голови райради. А вже 16 травня 2008 року на пленарне засідання сесії райради було поставлене питання про звіт заступника голови районної ради Мадея Ю.І., яке в ході обговорення порядку денного одержало додаток — про виконання функціональних обов’язків, а всередині сесії перекваліфіковане на дострокове звільнення держслужбовця.

Проте цей конфлікт був вирішений лише за допомогою Березнівського районного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду [1].

Останнім часом для політикуму Рівненщини притаманни стала боротьба партії влади з тими посадовцями, які мають власну думку, яка не збігається з позицією партії влади.

Прикладом цього є звільнення Олега Панасюка 2005 року, який працював начальником відділу спорту Здолбунівської РДА. Йому під тиском  довелося звільнитися із посади.

«Є багато чесних професіоналів, більшість яких, як і я — безпартійні, — відзначив пан Олег. — Всі вони чесно працювали і хочуть працювати далі на благо України. Але їм цього робити не дають — звільняють під різними приводами. Хоча вся їх провина в тому, що у них є власна думка, яка не збігається з офіційною позицією Української Народної Партії. Ми розуміємо, що УНП зараз — це партія влади на Рівенщині, але ця партія не є уособленням влади в усій Україні, а тому звертаємося до інших партій, до Президента і сподіваємося, наше слово почують».

Свої закиди у бік УНП пан Панасюк пояснював тим, що керівні посади на Здолбунівщині займали представники саме цієї партії і саме ці керівники неодноразово тиснули на колишнього службовця [10].

З метою виявлення ставлення населення області до управлінської еліти та  до її діяльності ми провели соціологічне опитування.

Мета опитування полягала у дослідженні рівня ефективності діяльності управлінської еліти Рівненщини та впливу радянськоі традиції на  її функціонування.

Об’єктом дослідження було повнолітнє населення Рівненської області.

Предметом нашого дослідження виступила думка населення області щодо ефективності діяльності управлінської еліти регіону.

Завдання конкретного соціологічного дослідження — це сукупність цільових установок, спрямованих на розв’язання і аналіз проблем. Завдання цього дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети і її конкретизацією. Взагалі, основні завдання мають теоретичний характер, оскільки наше дослідження має більш теоретичне, аніж прикладне значення. Так, для досягнення поставленої нами мети, доцільно запланувати такі завдання:

  1. Дослідити думку населення щодо методів діяльності управлінців Рівненщини.
  2. Простежити, яке ставлення населення до управлінської еліти області та до її дій.
  3. Дослідити зміни в функціонуванні регіональної управлінської еліти Рівненської області в період незалежності.

У ході дослідження нами були висунуті дві гіпотези:

  1. Рівень впливу радянських традицій на управлінську діяльність еліти області є високим;
  2. Діяльність регіональної еліти Рівненської області є неефективною.

При проведенні дослідження вибірка становила сто осіб. Це були повнолітні мешканці Рівненської області, які представляли різні райони області.

Отримані результати дозволили нам зробити такі висновки:

1)       в своїй діяльності управлінська еліта послуговується здебільшого адміністративними методами управління. Таку думку висловило 60% опитаних респондентів;

2)       прослідковується задовільне ставлення респондентів до управлінців області, тому що вона лише частково враховує проблеми пересічних жителі в своїй діяльності. 50% опитаних висловили думку, що їхні інтереси не враховуються, 20% – враховуються, 30% респондентів було важко відповісти на дане питання;

3)       за результатами дослідження можна сказати, що як така структура політичної еліти в порівнянні з радянським періодом не змінилась. Відбулось лише часткове оновлення політичної еліти, більшість еліти все-таки колишні партійні функціонери, які після здобуття незалежності досить швидко зорієнтувались в нових історичних та політичних умовах.

Після ретельного аналізу отриманих результатів, ми підтвердили обидві наші гіпотези. З відповідей респондентів помітна позиція, яка полягає в тому, що управлінська еліта області навіть в період незалежності діє за радянськими традиціями та методами. Що є негативним чинником для функціонування управлінської еліти області.

Якщо ж говорити про другу гіпотезу, то вона підтвердилась також повністю, отримані результати дають можливість зробити однозначні висновки. Тому, що середній бал, який поставили респонденти оцінюючи ефективність діяльності еліти Рівненщини становить 3 бали. При чому 60% респондентів оцінили діяльність управлінців області у 3 бали, 20% у 2 бали, і 20% у 4 бали. Варто зазначити, що жоден респондент не оцінив діяльність еліти відмінно, тому, як висновок, можна сказати, що її діяльність є неефективною

Отже, нинішня управлінська еліта практично не може розраховувати на значну підтримку з боку населення. Люди не вірять в те, що у своїх діях влада керується щирим бажанням чесно служити народові. На переконання громадськості, управлінська еліта Рівненщини більше турбується про власне збагачення, ніж про благоустрій жителів області. У суспільній свідомості утвердилася думка про корупційність, агресивність управлінської еліти, прагнення не просто зайняти гідне місце в суспільстві, а передусім отримати матеріальні привілеї та політичні почесті.

Будь-який аспект життя і діяльності управлінської еліти є проблемою міцності і ефективності влади, її життєздатності і авторитету. Формування еліти – справа делікатна, така, що постійно вимагає нових підходів на основі відповідних соціальних технологій. Тільки на цьому шляху, можна сподіватися, буде покладений край відтворенню номенклатурності і бюрократизму, будуть реалізовані соціальні очікування найвищих стандартів щодо формування еліти, яка складається з найбільш здібних, гідних, високоморальних людей.

В результаті написання даної статті було визначено поняття «політична еліта».  Політична еліта – це та активна, творча меншість суспільства, яка своєю діяльністю намагається сприяти розвитку суспільства, використовує владу та інші ресурси для задоволення інтересів суспільства.

В ході написання даної статті було досліджено наскільки є ефективною діяльність управлінців області. Як висновок, можна сказати,що їх діяльність є задовільною. Про це свідчать результати проведеного нами соціологічного дослідження. Близько 60% опитаних визначили діяльність управлінської еліти області як неефективну, як таку, що не сприяє розвитку області та задоволенню інтересів жителів області. Також близько 50% респондентів висловили думку про те, що сучасні управлінці області й досі послуговуються старими, радянськими методами управління.

Отож, можна сказати, що існує досить багато різних перепон для ефективного функціонування регіональної управлінської еліти. Щоб ситуацію змінити на краще, варто змінити форми навчання управлінських кадрів, а також спрямувати зусилля на заміну управлінських традицій, які дістались нам в спадок від СРСР.

Список використаних джерел та літератури

1. Желінський П. Березнівський районний суд Рівненщини відновив на посаді заступника голови райради Юрія Мадея [Електронний ресурс] / Желінський П – Режим доступу: www.ogo.ua/archive/2008-10-15/site/26971. – Назва з екрану.

2. Золотарева Є. Регіональні гонки [Електронний ресурс] / Золотарева Є. – Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1550/32262/. – Назва з екрану.

3.Козаков В. М.. Політична еліта: особливості суб’єкто-об’єктної взаємодії механізмів формування системи цінностей державного управління в Україні [Електронний ресурс] / Козаков В. М. – Режим доступу: www.academy.gov.ua/ej2/txts/philo/05kvmduu.pdf. – Назва з екрану.

4.Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – Львів: Кальварія, 1997. – 224 с.

5.Лещенко В. Трансформація політичної системи та роль політичних еліт у розвитку суспільства [Електронний ресурс] / Лещенко В. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1497/. – Назва з екрану.

6.Малюська В. Особливості формування системи цінностей в державному управлінні [Електронний ресурс] / Малюська В. – Режим доступу: www.rusnauka.com/12_KPSN_2009/Gosupravlenie/45006.doc.htm. – Назва з екрану.

7.Пеленський Я. Спадщина В’ячеслава Липинського і сучасна Україна // В’ячеслав Липинський. Історико-політична спадщина і сучасна Україна.– Київ; Філадельфія, 1994. – Т.1. – С. 15–29.

8.Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – К. : ВЦ “Академія”, 2003. – 528 с. – (Альма-матер).

9.Пресняков І., Романова В. Cтратегії регіональних політичних еліт в Україні [Електронний ресурс] / Пресняков І., Романова В. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n45texts/presnyakov.htm. – Назва з екрану.

10.Сокирка Ю. Регіональний фактор у політичному процесі України [Електронний ресурс] / Сокирка Ю. – Режим доступу: http://postua.info/news.php?nid=3. – Назва з екрану.

11.Ткаченко С. За власну думку виганяють з посад [Електронний ресурс] / Ткаченко С. – Режим доступу: www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=012173. – Назва з екрану.

Ключові слова: управлінська еліта, політична еліта, регіоналізація, центральна влада, регіональний фактор, корупція, бюрократія, посадовці.

Науковий керівник: Шостак Інна Віталіївна, кандидат історичних наук, доцент

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю