Художні засоби розкриття характерів у дитячих оповіданнях Михайла Коцюбинського

У статті розглянуто художні особливості дитячих оповідань М. Коцюбинського, проаналізовано способи розкриття письменником характерів персонажів та досліджено еволюцію їх психологічного зростання.

This article investigates the artistic features of the stories for children by M. Kotsubynsky, analyses the discovering manner of the specific features of the characters and noticed the evolution of their psychological growth.

Творчість М. Коцюбинського – самобутнє і оригінальне явище, що належить до вершинних здобутків українського письменства ХХ століття. Різні аспекти дослідження його творів репрезентовано у працях багатьох критиків. Однак, як класик національної літератури, він достеменно не пізнаний, що відкриває перспективи все нових прочитань його творчого доробку.

Актуальність дослідження психологізму дитячих оповідань М. Коцюбинського зумовлена тим, що ця тема є недостатньо вивченою у літературознавчій науці. Так, проблемою дитячого психологізму в літературі свого часу займалися дослідники Л. Я. Гінзбург, Г. М. Гримич, Ю. Б. Кузнецов, Л. О. Богачевська, Л. С. Дем’янівська та інші. Однак проблема художнього психологізму в оповіданнях М. Коцюбинського про дітей становить науковий інтерес для наукового дослідження й на сьогодні. Тож стаття має на меті з’ясувати спосіб розкриття М. Коцюбинським за допомогою художніх засобів психологічних особливостей характеру дитини. Мета передбачає виконання таких завдань:

– проаналізувати художні засоби, які слугують для розкриття характеру персонажів;

– дослідити еволюцію психологічного зростання дітей у творах;

– з’ясувати особливості художньої манери письменника.

Дитячі оповідання були якісно новим етапом у розвитку художньої майстерності автора. В них відбились ті риси, які пізніше означуватимуть шлях майбутнього розвитку таланту письменника. Передусім слід відмітити психологічний підхід до зображення персонажів: увага автора зосереджується не на зовнішніх обставинах життя персонажів, а на їх внутрішньому світі.

У своїх творах М. Коцюбинський використовував такі художні засоби образотворення, як портрет, монолог, діалог, художня деталь, внутрішнє мовлення. Детальніше варто закцентувати увагу на одному із традиційних художніх засобів – портреті. Так, у портретуванні М. Коцюбинського присутні найменший порух, жест, погляд, міміка. Ці динамічні форми зображення допомагають письменнику проникнути у внутрішній світ маленької героїні у оповіданні «Харитя». Уперше читач знайомиться з дівчинкою, коли вона принесла з річки піввідра води: спочатку видно лише відро, а потім уже саму Харитю: «З дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява головка дівчинина, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори» [2, с. 18]. Таким чином, прозаїк акцентує увагу читача на тому, яка ще маленька й тендітна ця восьмирічна дівчинка, але вже працьовита. В ряді монологів та діалогів письменник дає глибоку психологічну характеристику своїй героїні, передаючи найтонші порухи душі дівчинки та сприяючи саморозкриттю її характеру: «Мати стиха застогнала. Харитя стрепенулась і підбігла до ліжка:

– Чого ви, матінко? Може, водиці холодної? Що у вас болить? – ластівкою припадала вона коло недужої.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

– Ох, дитино моя люба! Все в мене болить: руки болять, ноги болять, голови не зведу. От, може, вмру, на кого ж я тебе лишу, сиротину нещасну?.. Хто тебе догляне, вигодує?» [2, с. 19]. Майстерно аранжуючи діалог ремарками, письменник витончено відтворює переживання дівчинки: «Харитя почула, що її маленьке серце заболіло, наче хто здавив його в жмені; сльози затремтіли на її довгих віях. Вона припала матері до рук і почала їх цілувати» [2, с. 19]. Донька, усвідомлюючи складну ситуацію, намагалася відшукати рішення, готова діяти, аби допомогти мамі одужати. Про психічний стан Хариті говорить і структура її реплік. Повтори, запитання розкривають перебіг внутрішніх переживань героїні. У дівчинці бореться рішучість і непевність, надія і страх перед випробуваннями. Автор активно залучає до тканини оповідання також внутрішній монолог, прагнучи відтворити самосвідомість героїні. У відповідь на мамину турботу про невижатий хліб Харитя дивується: «… як-то нема кому жати? А вона що ж робитиме? Ще торік ходила вона з мамою на ниву, бачила, як мати жне, ба сама брала серп та жала! Адже вона багато б нажала, якби мати не сварила за скалічений палець!» [2, с. 20]. Дівчинка вже допомагала мамі жати на полі попереднього року, але тоді вона була ще маленька, а зараз – доросла, адже принесла з річки піввідра води, хоч і було важко. Важливою рисою цього оповідання є те, що автор пропускає все через свідомість маленьких героїв, і тому усі предмети і явища дійсності набувають незвичних відтінків.

Важливим засобом психологічної характеристики героя у творах М. Коцюбинського є мова персонажа. Так, внутрішнє мовлення дозволяє змоделювати психологічну перспективу зростання дитини. Саме за допомогою внутрішнього монологу читач розуміє, які думки й почуття обурюють Василька: «Чого батько журяться?.. Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи» [2, с. 92]. Незважаючи на свій дитячий вік, Василько замислився над скрутним матеріальним становищем, у якому опинилася його сім’я. З розмови батька та незнайомого чоловіка хлопець дізнався, що батько хоче продати ялинку, щоб за ті гроші викупити чоботи для мами. Авторські ремарки відтворюють мову чутливої душі Василька у паузах між діалогом з батьком: «На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози… Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток» [2, с. 92]. Василько без вагань пожертвував своєю зеленою красунею заради добробуту сім’ї.

Майстерно виписані у творі образи природи, які є оживленими та персоніфікованими, та є засобом розкриття внутрішнього світу головного персонажа. Так, Василько настільки переживає майбутню втрату своєї улюблениці, що наділяє її людськими рисами, розглядає її як живу істоту: «Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг» [2, с. 92]. Після того, як ялинку було зрубано, Василько нагортав сніг на пеньок, ніби ховав живу істоту. Вирушивши в небезпечну подорож із ялинкою, Василько опинився наодинці з природою. Виразний пейзажний малюнок розкриває психологічний стан сміливого мандрівника, передає його почуття. Так, на початку подорожі Василько був вражений красою зимового пейзажу: “На обидва боки від дороги, скільки кинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами” [2, с. 94]. Але незабаром Василька охоплює страх. Для дитини, яка заблукала, світ стає похмурим і злим, ніби сама природа втручається в хід подій: «Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже, що бурхав холодний вітер, ішов сніг. Мокрий сніг бив у лице Василькові, заліплював очі, налазив за комір… здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки» [2, с. 94]. Саме через розбурхану природу перед читачем візуально постають переживання Василька, але розсудливість і кмітливість допомогли Василькові дістатися до сусіднього села.

В основі наступного твору М. Коцюбинського «Маленький грішник» лежить колізія між обов’язком та силою його виконувати. З одного боку, Дмитрик боїться материних покарань, а з іншого – не може відмовитись від того світу утіх та пригод, які пропонує його вуличний друг Гаврилко. Впродовж усього твору у душі хлопчика точиться боротьба негативного та позитивного: «Дмитрикові на хвилину жаль стало неньки, що – слаба не слаба – увесь день мусить носити воду, заробляти на хліб. Та не така була погода, щоб смуток затримався в його серці…» [2, c. 149] або «сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи…» [2, c. 153]. Трагічне виявляється в тому, що настанови свого товариша жебракувати, брехати, Дмитрик сприймає як своєрідну гру і спочатку не розуміє, що це є гріх та так чинити погано. Однак все частіше його охоплюватимуть сумніви: «Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вона чинять, але й боїться натякнути про се, бо Гаврило просвітку не дав би, глузуючи» [2, c. 154]. Кульмінація переживань настає тоді, коли він дізнається про смерть матері: «Може, мама їсти хотіли, як я купував козики… може, вони голодні й померли, не діждавшись хліба…» [2, c. 156]. Письменник майстерно відтворює діалектику душі Дмитрика, розкриваючи її у процесі фізичного руху. Коли Дмитрик дізнався про смерть матері, він побіг: «давно вже загубив свого картузика, кілька разів падав на слизькій дорозі, поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить далі…» [2, c. 155]. Переміщення Дмитрика, його біг допомагає розкрити глибокі психологічні колізії: хлопчик шукає вихід, але не може його знайти. Дмитрику не шкода свого картузика, тепер для нього це не головне, головне – мати, але її вже немає. Страх та сором за скоєне малює в наївній уяві хлопчика образ грізного Бога: «І Дмитрик поглядає в куток, де з чорних рам дивиться на його суворе обличчя Бога-батька, і здається Дмитрикові, що не варт він пробачення» [2, c. 156]. Останній внутрішній монолог Дмитрика демонструє душевний злет дорослішого хлопчика, що виражається у відвертості його слів: “Що зо мною буде?.. Де я подінусь?.. Хто мене нагодує, хто зодягне мене, каліку непотрібного?.. Знов старцювати? Ні, не буду, не хочу й бачити того Гаврилка, що навчив мене руку простягувати… Буду щось робити, на хліб заробляти. Добрі люди поможуть… А де ж ті добрі люди? Є! Я знаю, що є! Адже матінка недурно казали, що світ не без добрих людей!..” [2, с. 156]. Оцінки минулого й сьогодення у внутрішньому монолозі яскраво відтворюють динаміку психологічного дорослішання Дмитрика. Дмитрик зрозумів, що ціна безтурботного життя – саме життя. Після втрати мами ця істина стає для хлопця справжнім потрясінням та прощанням зі світом розваг. У процесі душевних переживань накреслюється переоцінка моральних зацікавлень Дмитрика, які допомагають йому зрозуміти себе, пізнати нові грані свого “я”. Отже, через трагедію (смерть матері) відбувається душевне очищення Дмитрика.

Слід відмітити майстерність письменника у змалюванні зовнішності персонажа. На початку оповідання автор подає портрет головного героя Дмитрика: «На Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком. Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людних вулицях» [2, с. 149].

Автор не випадково зосереджує увагу читача на таких деталях одягу, як стара руда юпка мами або картузик з одірваним козирком. Такі деталі, на думку Ю. Б. Кузнецова, виразно характеризують соціальний стан Дмитрика [3, с. 178]. Звертаючи увагу на деталі одягу, дослідник слушно констатує: «По-перше, що хлопчик з бідної родини, в якій не можуть справити йому окремий одяг, і він змушений доношувати материнський. По-друге, Дмитрик дуже рухливий, веселої вдачі, швидко дориває і юпку, і картуз. По-третє, що більшу частину свого життя він проводить на вулиці. В цьому портреті показана майже вся історія хлопчини, але не меншою мірою і його майбутнє» [3, с. 178]. З метою увиразнення соціальної приналежності Дмитрика прозаїк протиставляє хлопчика його старшому товаришеві Гаврилку, який про себе говорить: “… свита на мені ціла, не така, як твоя юпка…” [2, с. 150]. Дмитрик інтуїтивно тягнеться до Гаврилка, бо він може здійснити його дитячі бажання: поласувати медівниками, купити козика. При порівнянні портретів ватажка та підлеглого унаочнюється різниця соціального статусу товаришів: Гаврилко був заможніший, ніж Дмитрик.

Отож, визначальною рисою дитячих оповідань письменника є психологізм. Автор надзвичайно майстерно змальовує характери своїх персонажів, що пояснюється використанням дієвих художніх засобів.

Література

1. Гримич Г. М. Портрет зовнішній і психологічний // Дніпро. – 1986. – № 9. – С. 153–159.

2. Коцюбинський М. М. Твори : В 4-х т. – т.1 / Упор. М. Грицюта. – К. : Дніпро, 1984. – 365 с.

3. Кузнецов Ю. Б., Орлик П. І. Слідами феї Моргани : Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі : Посібник для вчителя. – К. : Рад. Шк., 1990. – 208 с.

4. Кузнецов Ю. Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського : [монографія]. – К. : Наукова думка, 1989. – 272 с.

5. Кузьмінський А. І., Омельненко В. Л. Народна педагогіка : світовий досвід. – К. : Знання-Прес, 2003. – 134 с.

6. Семенчук І. Р. Портрет у художньому творі. – К. : Дніпро, 1965. – 73 с.

Інші записи:

    Не знайдено

Гуманітарного факультету

  • Посилання
    1. кетрін
      Вересень 11th, 2011 at 13:09 | #1

      супер..

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю

    бесплатное порно и порево молоденьких смотреть на dojki-porno.net.