Автор статті:

Тімуш Анна

Анотація: У статті аналізуються законодавство України про Конституційний Суд України на можливість політизації данного органу, рішення органу конституційної юрисдикції, досліджуються шляхи вирішення поставлених завдань.

Anotation: This article analyzes the law of Ukraine on the Constitutional Court of Ukraine to the possibility of politicization of the data body, the decision body of constitutional jurisdiction, explores the ways the task.

Існують сфери, де вплив політики на діяльність органів держави має бути мінімізований, а в окремих випадках його не має бути взагалі. Діяльність органу конституційної юрисдикції під час виконання його повноважень належить саме до цих сфер.

Вперше найбільш вдало визначив природу органу конституційного контролю М. Дюверже як юридико-політичного[6].

Вирішуючи питання права, орган конституційної юрисдикції в Україні, безумовно, виконує важливу політичну функцію, визна­чену його місцем у системі поділу влади.

Сам факт існування в державі органу, як щосили намагаються зробити якомога більше незалежним від політики створює цікавий парадокс, з приводу якого відомий італійський дослідник конституційної юстиції М. Капеллеті відзначив, що оскільки до третьої влади звертаються тому, що вона незалежна від політики, автоматично таким чином втягують її в політику [3].

Природно, що велика кількість рішень Конституційного Суду України країни про неконституційність законів, указів Президента Укра­їни, постанов Кабінету Міністрів України, а також про компетенційні спори цих органів містить тією чи іншою мірою оцінку їх ді­яльності. Ці рішення, навіть бездоганні у правовому відношенні, мають значний політичний резонанс і часто викликають незадово­лення тих політичних лідерів, чиї дії (рішення) визнаються некон­ституційними. Але специфіка діяльності органу конституційної юрисдикції полягає в тому, що він не може ухвалювати компромі­сні рішення, бути посередником у спорах між іншими гілками влади.

Свого часу до політичної кризи 2007 року в України, на нашу думку, призвели конституційні подання 53 та 160 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президента України від 1 квітня 2007 року № 264/2007[2] та від 26 квітня 2007 року №355/2007[1] про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України п’ятого скликання. Виникає закономірне запитання: якою мірою ці подання кореспондувались з предметною компетенцією Верховної Ради України, в межах якої уконституйована діяльність народних депутатів України, та якими вони були документами – політичними чи правовими?!

В умовах досить своєрідного розуміння демократії, – наголошує голова кваліфікаційної комісії Київського апеляційного окру­гу В.Й.Косенко, – кількість чинників протиправного впливу на су­ди і суддів значно збільшилася. На них чинять тиск: органи влади, які інколи оцінюють діяльність судів не з точки зору державних і суспільних інтересів, а керуючись відомчими міркуваннями; органи місцевого самоврядування, які пояснюють відступ від закону інтересами територіальних громад; діячі тіньового капіталу, пред­ставники організованих злочинних угрупувань; представники мас-медіа шляхом «розгромних» узагальнюючих публікацій; депутати рад різних рівнів, зокрема народні депутати; окремі ініціативні громадяни, які збираються біля приміщень судів із плакатами й вигукують образи»[6]. Усе це посилює кризу довіри суспільства до судів, які стають все менш доступними для пересічних громадян у зв’язку з матеріальними ускладненнями.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

«Зауважимо, що в Чеській Республіці для забезпечення спокою і порядку під час слухань справ у конституційному суді забороня­ються мітинги на відстані 100 метрів від приміщення конститу­ційного суду. Існують й інші засоби впливу. Так, з кожного, хто істотно перешкоджає судовому провадженню, зокрема не з’являється до конституційного суду без поважних причин або звертається з гру­бо образливим поданням, може бути стягнутий штраф у розмірі до 100000 крон. Дана практика є досить дієвою, тому вітчизняному законодавцю необхідно звернутись до зарубіжного досвіду.

Колишній голова Конституційного Суду України В. Скомороха, завжди підкрес­люючи, що Суд вирішує лише питання права, разом із тим, вважав, що конституційному правосуддю взагалі притаманна певною мірою політична функція[8].

Важливим питанням, яке відкриває дійсну природу органу конституційного контролю та його зв’язок з політикою, є питання функцій, що виконує даний орган. У наш час з упевненістю можливо стверджувати те, що, зва­жаючи на місце, яке посідає орган конституційного контролю в механізмі балансу влад, роль його інструментарію й, насамперед, тлумачення кон­ституції в забезпеченні принципу поділу влади, для такого органу ха­рактерна третейська функція. Причому найбільш повно вона розкриваєть­ся, на думку західних учених, у вирішенні політичних конфліктів. Крім того, властиві органу такого типу миротворча та інтегруюча функції, які визначають його роль як гаранта політичного миру в державі, також пока­зують зв’язок органу конституційної юрисдикції й політики.

Крім того, свій внесок щодо впливу політики на діяльність органу-інтерпретатора конституції вносять його члени, судді відповідного органу. Те, що різні гілки влади беруть участь у формуванні нього органу, фактич­но означає, що відповідно призначені судді є окремих цих гілок влади або же в усякому разі вони симпатизують тим силам, які їх висунули. Адже кожен суддя має свої політичні погляди та уподобання, виключити їх із загального балансу неможливо. Звичайно під час прийняття колегіального рішення консенсус стирає їх, проте вони досить чітко виявляються в разі, коли суддя окремою думкою або мотивує рішення органу конституційної юрисдикції, або висловлює свої власні думки. З цього приводу досить лише згадати рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлума­чення ст.ст. 58, 78, 79, 81 Конституції України й окремі думки суддів А. Мироненка та М. Савенка. які, безумовно, були більш вдалі з юридичного боку.

І зрештою, як відзначив учений-конституціоналіст К. Песталоцца із приводу природи конституційного суду його рішення мають такий самий політичний вплив, як рішення інших суддів, і саме головне полягає в тих наслідках, які він породжує і які мають передбачати судді, у тому числі й у політичній сфері.

Все це дало підставу говорити про наявність у органу конституційно­го контролю політичної функції, а конституція в цьому світлі є найбільш концентрованим вираженням політики. Отже, це дає підста­ву перейти до останньої причини латентної політизованості органу-інтерпретатора конституції.

Третя причина, яка пов’язує орган-інтерпретатор конституції зі сфе­рою політики, є природа акта, що тлумачить цей орган, – конституції. Кон­ституція –  це завжди компроміс, який породжений політичними реаліями. За своїм змістом вона охоплює не лише державно-правову сферу, але й недержавну. Як відзначається дослідниками, конституція є по­літичним документом[9], через те що вона регламентує політичні відносини, політичну систему, юридичні основи  політики держави, політичні права і свободи. Вона є елементом політичної культури суспільства, з якому зна­ходить своє відображення в тому числі політичні та ідеологічні цінності.  Отже, конституція не тільки правовий, але й політичний документ. Це у свою чергу, значить, що орган конституційної юрисдикції, який її тлума­чить, навіть не бажаючи цього, втручається з політичну сферу.

Інші автори вважають, що лише використання конституції органом конституційного контролю унеможливлює сприйняття такого органу як апо­літичного.

Вплив політичних чинників виявляється й під час практичної діяль­ності органу конституційної юрисдикції, коли він тлумачить основний закон. Йдеться про історичний, або, як дехто називає, історико-політичний спосіб тлумачення. У численних випадках орган конституційної юстиції звертається до цього способу і, значить, має серед іншого аналізувати і враховувати політичні умови прийняття конституції, розміщення політичних сил, їхній вплив на прийняття окремих норм тощо. Особливо важливим є врахування подібних факторів в Україні, зважаючи на ту ситуацію, під час якої була прийнята Конституція[6].

Практично, яким би чином законода­вець не декларував аполітичність органу-інтерпретатора конституції, уник­нути цієї сторони політизації неможливо. Але завданням першочергового плану є усунення ірраціональних політичних чинників, яке зменшуватиме рівень загальної політизації такого органу[5].

Інакше втрачається імідж незалежного та об’єктивного арбітра, спотворюється сама ідея конституційного контролю, створюється протистояння гілок влади й погіршується при цьому один із фундаментальних принципів правової держав — розподіл влад. Така ситуація стає основою конфлікту в державі та суспільстві.

На думку Голови Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим М.С.Тютюнника, корупція в судах пов’язана передусім із їх недостатнім фінансуванням (на 30-50%). Бо­ротися з корупцією треба починати з належного фінансування, тому що недофінансування – це причина, а корупція – наслідок. Ще нікому не вдавалося подолати наслідки, не усунувши причини[10].

Але, на нашу думку дана теза стосується більше судів загальної юрисдикції, оскільки фінансування Конституційного Суду України здійснюється на належному рівні.

Вирішуючи проблеми політизації Конституційного Суду України, потрібно виходити з того, що він у своїй діяльності принципово не може уникнути вирішення, або питань, прямо пов’язаних із політикою, або пи­тань, пов’язаних з політичною системою. Але зважаючи на його статус органу конституційної юрисдикції, він, вирішуючи питання, які тим чи іншим чином пов’язані з політикою, має уникати втягування в політичну сферу і стояти на принципах права. А тому відрадним є той факт, що члени Конституційного Суду України твердо стоять на позиції того, що «судді не можуть орієнтуватись на партійні симпатії чи антипатії, оскільки мають вирішувати лише питання прана, бути поза політикою»[4].

Дилема політики і права в діяльності Конституційного Суду України має розв’язуватись у той спосіб, що Суд прийматиме позаполітичні рішення, які не переступатимуть межу права.

Таким чином, на сьогоднішній день існує суперечність між задекларо­ваною аполітичністю й реальною юридико-політичною природою органу кон­ституційної юрисдикції, вирішити яку практично неможливо. Справджується теза про те, що «орган конституційного правосуддя, якщо його сконструйовано
у вигляді особливого закладу, з неминучістю приречений на те, щоб «втягува­тись» у політичні проблеми і пристрасті». Тому дієвим фактором для органу конституційної юстиції виступає самообмеження, коли він на основі аналізу справи й керуючись доктринами типу «політичних питань» добровільно уникає справ з політичним відтінком.

Список використаної літератури:

1.  Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення дострокових виборів: Указ Президента України від 26 квітня 2007 року №335/2007 // Урядовий кур’єр. – 2007.  – № 76.

2.  Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України: Указ Президента України від 2 квітня 2007 року № 264/2007 // Офіційний вісник Президента України. – 2007. – 3 1. – С. 1.

3.  Конституции государств Европы: общ. ред. Л. Окунькова. – М.:НОРМА. 2001. – Т. 1. – С. 106.

4.  Портнов В. До питання про визначеність сутності конституційного судочинства // Право України – 2008. – № 3. – С. 3.

5.  Савчин М. Природа актів Конституційного Суду України: теоретико–методологічні аспекти // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – №5. – С. 71.

6.  Скоромоха В.Є. Конституційна юстиція в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: «МП Леся», 2007. – С. 232.

7.  Скомороха В. Конституційне правосуддя – веління часу // Право України. – 2001. – № 10. – С. 7.

8.  Слідченко І. Тлумачення конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду / Одеська національна юридична академія. – Одеса:Фенікс,2003. – С. 156.

9.  Стрижак А. Конституційне судочинство в Україні здобутки і проблеми // Право України. – 2008. – № 1. – С. 3

1. Тютюнник М.С. Судово–правова реформа: час уточнити орієнтири// Віс­ник Верховного Суду України. – 2005. – № 4 (56). – С. 6.

Інші записи:

Тімуш Анна Правничого факультету