Роль правотлумачної функції Конституційного Суду України та її межі

В даній статті визначається поняття тлумачення Конституції України, види тумачення, відмежування казуального від нормативного тлумачення, межі тлумачення Конституційним Судом України Конституції України.

Annotation: This article defines the concept of interpretation of the Constitution of Ukraine, the types of interpretation of legal separation casual interpretation, limits interpretation of the Constitutional Court of Ukraine Constitution of Ukraine.

Прийняття будь-якого рішення Конституц­ійним Судом України обов’язково не тільки констатують ЗМІ, але й досить часто коментують провідні вчені, політики, практики. Отже, на недостатність уваги, що приділяється Конституційному Суду України, зважати немає сенсу.

Проте щодо діяльності Конституційного Суду України на ниві тлума­чення Конституції України спостерігається дещо інша ситуація. Якщо брати до уваги коментарії політичних діячів або представників інших гілок влади з приво­ду окремих тлумачень Конституційного Суду України, то в них нестачі не має. Але всі вони, за дуже незначними винятками, дуже стражда­ють на одну ваду, – вони надто тенденційні. Систематичного наукового аналізу тлумачень Конституційного Суду України практично немає. Серед небагатьох, хто приділяє цьому питанню увагу, є колишні члени Конституційного Суду України В. Скомороха та В. Шаповал, які у своїх дослідженнях ана­лізують як практичні, так і теоретичні аспекти тлумачення Конституції України.

Загальний стан справ, пов’язаний із діяльністю Конституційного Суду України з тлумачення Конституції України, вимагає подальшого аналізу норматив­них і казуальних тлумачень з метою дослідження суттєвих моментів у його інтерпретаційні діяльності. Такі дослідження будуть сприяти повній імпле­ментації інституту тлумачення Конституції України у правову матерію України, ефек­тивнішому його функціонуванню[15]. Ст. 8 Конституції України проголошує один із основоположних її прин­ципів норми Конституції України є нормами прямої дії[1]. Цей факт породжує досить важливу проблему, яку можливо окреслити як тлумачення Конституції України су­дами загальної юрисдикції. Саме так уявляється тлумачення норм Конституції України, адже неможливо уявити застосування відповідних норм Конституції України в суді без попереднього їх усвідомлення, а отже, і тлумачення. Інший бік цієї проблеми зводиться до того, що під час застосування певної корми Конституції України в суді можливе встановлення невідповідності певного Закону чи іншого нормативного акта до Конституції України. І така ситуація вимагає від суду інтерпретації відповідної норми.

Для України ці проблеми тим більше характерні, що за умов не досить досконалого законодавства, у якому до того ж вади й суперечності не така вже й рідкість, саме пряме застосування норм Конституції України допомогло би почасти вирішити цю проблему. Щодо важливості цього моменту, то це зазначає хоч би факт видання постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9[2], що дало привід колишньому голові Конституційного Суду України В. Скоморосі стверджувати про ігнорування компетенції Суду[9].

Складність офіційного тлумачення Конституції України та законів України полягає в тому, що Конституція України була прийнята в результаті взаємних поступок, компромісних положень. До того ж, значна частина норм Конституції України сформульована досить абстрактно і загально, у багатьох випадках з використанням оціночних понять. При прийнятті Конституції України згладжувалися і зближувалися різні теоретичні підходи до тих чи інших проблем, їм надавалось загальне забарвлення, однаково прийняте для різних політичних сил. Для забезпечення конституційної законності, ефективності реалізації положень Конституції України, необхідно їх інтерпретувати в конкретні приписи з тим, щоб на практиці втілювалося однозначне їх розуміння.

Якою б  оптимальною не була існуюча система права, вона не може попередити протиріччя між нормами, які звуться колізіями у праві. Саме функція тлумачення є одним із способів вирішення колізій.

Тлумачення норми права – це з’ясування та пояснення її дійсної суті, що потребує реалізації в даних конкретних умовах її дії. Функціональне тлумачення – це необхідність урахування у процесі з’ясування норми конкретних умов, особливостей місця і часу, при яких реалізується дана норма.[7]

Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України можна розглядати у двох аспектах:

як діяльність щодо з’ясування, роз’яснення та офіційної інтерпретації Конституції і законів України з метою подолання неоднозначності їх розуміння;

– як результат такої діяльності, тобто акти офіційного тлумачення.

Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України здійснюється в межах встановлених законом процедур і на основі використання відомих науці прийомів і способів. Наукою, що вивчає загальні закономірності змістовної інтерпретації будь-яких письмових текстів, є герменевтика.

Офіційне тлумачення за своїм характером поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення – це тлумачення, яке поширюється на невизначене коло осіб, призначене для багаторазового застосування і є загальнообов’язковим. Акти такого тлумачення за своєю юридичною силою можуть бути прирівняні до законів. Нормативне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України в межах провадження в справах, передбачених п. 4 ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України», тобто провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України[11].

Казуальне тлумачення – це тлумачення в конкретній справі і стосовно конкретного випадку. За загальним правилом таке тлумачення обов’язкове лише для учасників конкретного спору. Проте особливістю казуального тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд України, є його загальнообов’язковість.

Казуальне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України не в межах провадження у справах про офіційне тлумачення Конституції та законів України, а в ході реалізації інших своїх повноважень. Найчастіше казуальне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України при розгляді справ щодо конституційності законів та інших правових актів. При цьому інтерпретація тих чи інших положень Конституції і законів України  має значення не лише при вирішенні певної конкретної справи, а спрямована на забезпечення правильного розуміння правових норм в інших аналогічних випадках чи справах[13]/

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Досвід діяльності Конституційного Суду України свідчить про те, що в цілому як нормативними, так і казуальними тлумаченнями він сприяв установленню в державі механізму «стримувань і противаг», сприяючи та­ким чином балансу різних гілок влади. Такі його дії підтверджуються в першу чергу постійним стеженням за дотриманням принципу поділу влади (ст. 6 Конституції України) під час розгляду справ. Крім того, Суд шляхом прийняття рішень про відмову в порушенні конституційного провадження стежить за тим, щоб не входити в поле дії іншої влади, і характерно, що в мотивованій частині рішень Суду зазначається недопустимість розгляду певних питань, через те що вони є прерогативою інших гілок влади[12].

Підтверджуючи принцип поділу влади, Конституційний Суд України у своїх рішеннях щодо нормативного й казуального тлумачення дійшов таких висновків: перехід до здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу й судову зумовив набуття Конституційним Судом України повноваження на офіційне тлумачення Конституції України; співвідношення установчої влади і встановлених влад, де перша є первинною щодо ос­танніх (творчий аналіз ч. 1 ст. 6 Конституції України ); визначення принципу поділу влади як найважливішої засади правової держави; застосування інтерпретації принципу поділу влади для здійснення Конституційним Судом України функції противаги законодавчій владі; використання інтерпретації принципу поділу влади для розмежування й окреслення компетенції органів законодавчої, виконавчої  і судової влад.

Як показує практика рішення про відмову в порушенні конституцій­ного провадження є також дієвим засобом забезпечення принципу поділу влади. Так, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року відмовлено в порушенні конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду щодо офіційного тлумачення ст.ст. 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» через неможливість втручання у сферу дії законодавчої влади[9].

Одним із найбільш важливих висновків інтерпретації Судом принципу поділу влади є визначення мети функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Практично мета такого поділу двоєдина:     розмежування повноважень між різними органами державної влади.

Існують різні думки щодо спрямованості тлумачення: одні вважають, що воно зводиться до з’ясування змісту закону, інші – до з’ясування смислу закону, треті – до розкриття думки законодавця, четверті – до розкриття волі законодавця. Очевидно, що при офіційному тлумаченні Конституції і законів України орган конституційної юрисдикції повинен враховувати всі ці аспекти, хоча з’ясування волі законодавця можна сприймати і як узагальнення названих напрямків тлумачення[16].

Згідно з Конституцією і Законом, право Конституційного Суду Украї­ни тлумачити Конституцію нічим не обмежене в текстуальному аспекті, тобто вік під час своєї діяльності має право тлумачити будь-які норми з будь-якого розділу. При цьому будь-яка конституційна норма повинна інтерпретуватися таким чином, щоб уникнути суперечностей з іншими нормами Конституції України, оскільки всі її елементи знаходяться у взаємовідношенні і виконують свою роль у межах однієї системи. Більше того, як показує практика перших років роботи. Конституційний Суд України найбільш часто у своїй інтерпретаторській діяльності звертається до норм першого розділу Конституції України, який, безумовно, є визначальним щодо інших частин. Так, наприклад, найбільш активно ви­користовував Конституційний Суд України ст. 6 Конституції України (принцип поділу влади). За період 1997 – 2000 років Суд застосовував її 10 разів у мотивованій частині рішень, що. у процентних показниках складає 17 % від загальної кількості рішень[10].

При тлумаченні Конституції і законів України Конституційний Суд України не може змінювати їх норми. Його завдання полягає лише у роз’ясненні, інтерпретації відповідних положень. Це правова аксіома. Разом з цим Конституційний Суд України, опираючись на закон, використовуючи механізми тлумачення і аналогії може заповнити те, що залишилось за межами закону чи іншого правового акту. У даному випадку суд, констатуючи волю законодавця з даного кола питань, вимушений або застосувати схожу норму (аналогію закону), або при вирішенні справи виходити із загальних принципів законодавства (аналогія права). Тим самим рішеннями Конституційного Суду нерідко фактично створюються нові норми, що заповнюють прогалини Конституції України, але випливають з її політико-правової логіки[11].

Питання меж тлумачення Конституції України та законів України Конституційним Судом безпосередньо пов`язане з оцінкою юридичної сили актів офіційного тлумачення. Проблема нормативності цих актів на сьогодні є однією із спірних й гострих з огляду на теоретичну оцінку конституційної юстиції.

У зв’язку із цим особливого значення набуває теза про ненормотворчу природу діяльності Конституційного Суду України у здійсненні його основних повноважень. Заперечення цієї тези, по суті, вивело б цей орган із системи поділу влади і перетворило б його на основну загрозу верховенства Основного Закону України.

Завдання єдиного органу конституційної юрисдикції – не модифікувати за допомогою своїх рішень (висновків) норми Конституції України і законів України, а виявляти їх реальний зміст, не “виправляти” конституційні приписи, а тільки тлумачити їх.

Цей висновок особливо стосується характеристики процесу тлумачення кон­ституції конституційними судами, в процесі чого у більшості випадків суди створю­ють «власну конституцію», тобто конституційний текст розширюється шляхом суддівського тлумачення. Водночас конституційні суди не можуть працювати у ва­куумі та розглядати конституційне право як закриту систему поза суспільним кон­тролем та оцінкою. Вони повинні не тільки тлумачити текст конституції з метою захисту конституційних норм і цінностей, а й розуміти власну відповідальність перед суспільством за належне здійснення такого тлумачення. Ця відповідальність має моральний характер, оскільки судді є незалежними.

Межі тлумачення Конституції України мають бути чітко визначені для діяль­ності Конституційного Суду України, оскільки порушення їх призводить до вкрай негативних наслідків, серед яких: порушення принципу поділу влади; порушення статусу Конституційного Суду України, який визначається Конституцією й законами, а отже, порушення Конституції України й законів; дискредитація Конституційного Суду України як вищого конституційного арбітра; невідповідність такого тлумачення до тієї ролі, яку воно дійсно має відігравати, тощо.

Межа тлумачення Конституції України визначається природою судового органу конституційного контролю, що не дозволяє йому втручатися у сфе­ру дії законодавчої й виконавчої влад. Насамперед це означає, що Суд не може підміняти законодавця у створенні нормативного матеріалу, крім випадку, передбаченого Конституцією (ст. 150) і Законом (ст. 3) щодо видання актів, які регулюють внутрішню роботу Конституційного Сулу України. Реально ситуація складається так, що Конституційний Суд Ук­раїни постійно стикається із проблемою створення нових норм. Перша причина об’єктивна й пов’язана з характером норм будь-якої конституції, а саме їхньою надзвичайною абстрактністю й загальністю. Саме ці фак­тори вимагають від інтерпретатора застосування розширеного тлума­чення і складних способів тлумачення (наприклад, телеологічного), що в сумі призводить до тлумачення, яке відрізнити від нової норми часом буває досить важко.

Інша причина, вірніше група причин, пов’язана із проблемами зако­нодавства України, насамперед його неузгодженістю та невпорядковані­стю, великою кількістю вад тощо.

За будь-яких умов Суд не може створювати нові норми, і це факт.

Тому конституційне тлумачення можна назвати мистецтвом чи процесом відкриття змісту писаного документа — конституції. Адже сам термін «інтерпре­тація» походить з латинської мови (interpeatio) та означає «посередництво», а у випадку інтерпретації конституційних положень — посередництво між текстом та реальністю як існуючою (позитивною), так і ідеальною, тобто такою, що уяв­ляється та є потенційним результатом втілення ідеалів класичного консти­туціоналізму та конституційних принципів (наприклад, органічна характеристика принципу верховенства права)[14].

Акти Конституційного Суду України лише впорядковують конкретні правовідносини між визначеними суб’єктами згідно з установчою волею першоджерела влади – народу[6]. Рішення і висновки Конституційного Суду України про нормативне тлумачення – це інтерпретаційні акти. Інтерпретаційний акт має нормативний зміст, але не є нормативно-правовим актом, оскільки містить норми-роз’яснення. Головною функцією останніх не є встановлення нових норм права або відміна чи зміна тих, що діють. Такої функції, такої якості висновки Конституційного Суду України про нормативне тлумачення не мають.

Даної позиції Суд чітко дотримується у своїй діяльності. В одній із своїх ухвал Конституційний Суд України зазначив, що «заповнення прогалин у законах Конституційному Суду України не підвідомче»[4]. Також у своєму рішенні від 25 березня 1998 року Конституційний Суд України відмітив, що «заповнення прогалин у законах, окремі положення яких Конституційним Судом України визнані неконституційними, не належить до його повноважень». [Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про тлумачення Закону України “Про вибори народних депутатів України”) від 25.03.1998 // Конституційне судочинство в Україні. – Харків: Консум, 2002. – С. 246 –250.]

Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виходячи із цього і відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України вирішення зазначених питань є прерогативою органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Таким чином, правова природа рішень і висновків Конституційного Суду України про нормативне тлумачення полягає у з’ясуванні і роз’ясненні, інтерпретації змісту правових норм, їх конкретизації, а не в їх змінах чи доповненнях.

Шляхом офіційного тлумачення Конституції України та законів Конституційний Суд України опосередковано впливає на законодавчий процес і безпосередньо – на правозастосовчу практику[5].

Суб’єктами права на конституційне подання з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Суб’єктами права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, згідно з ст. 93 Закону, є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України[2].

Для фізичних і юридичних осіб підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону). Слід визнати, що така вимога закону звужує можливості фізичних і юридичних осіб для захисту своїх прав у Конституційному Суді України, адже для цього їм необхідно довести наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України.

Як свідчить практика діяльності Конституційного Суду України, здійснення офіційного тлумачення Конституції та законів України є найбільш затребуваним його повноваженням. Підтвердженням цього є те, що переважна більшість (83,9 % станом на 1 листопада 2006 року) отриманих Судом конституційних подань і конституційних звернень стосувалися саме надання офіційного тлумачення Конституції та законів України[8].

Проте детальний аналіз усієї нормативної бази, що стосується діяль­ності Конституційного Суду України, залишає відкритими досить багато питань, пов’язаних із функціонуванням інституту тлумачення Конституції в Україні. У даний момент не існує нормативного визначення поняття «тлу­мачення Конституції України». Такі кардинальні питання тлумачення, як цілі тлумачення Конституції України, способи, види та методи, також не знайшли відображення в законодавстві. Гадаємо, зважаючи на повноваження Кон­ституційного Суду України приймати акти, які регламентують його роботу (ст. З Закону), у його силах прийняти збірку «правила тлумачення», в якій знайшли б своє відображення ці питання. Тим більше, що існує заділ у цій сфері у вигляді рішень Конституційного Суду України, а також окре­мих думок суддів, де деякі з поставлених питань докладно аналізувались.

Отже, Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції і єдиний орган тлумачення Конституції. Так як, норми Конституції України є нормами прямої дії, то їх тлумачення має велике значення для функціонування українського правосуддя. Однак, дане питання не врегульоване на достатньому рівні законодавчо, тому виникають різного роду проблеми під час виконання Конституційним Судом України своїх функцій. Для подальшого удосконалення функціонування органу конституційної юрисдикції необхідно прийняти правила тлумачення, а також передбачити її межі.

Список використаної літератури:

Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141.

Закон України «Про Конституційний Суд України» // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 27 – 28. – С. 180.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. // Вісник Верховного Суду. – 1996. –  № 9. – С. 47.

Ухвала Конституційного Суду України “Про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президента України про призначення перших заступників, заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади України, виданих протягом липня–грудня 1996 року та січня 1997 року” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 1999. – С. 396.

Мартинюк Р. Конституційний Суд України в системі стримувань і противаг // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін–т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2008. – Випуск 39. – С. 190.

Митюков М. А. Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. – М., 2002. – С. 165.

Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для вузов. – М.: 2001. – С. 432.

Савчин М.В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу: Автореф. дис. к.ю.н. ( 12.00.01 ) / НАН України. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2003. – С. 17.

Слідченко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду / Одеська національна юридична академія. – Одеса:Фенікс,2003, – С. 153.

Стрижак А. Конституційне судочинство в Україні здобутки і проблеми // Право України. – 2008. – № 1. – С. 3.

Тесленко М. В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. посібн.  – К.: 2003. –  С. 37.

Тесленко М. Розподіл повноважень: політична вигода чи конституційна відповідальність? // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 5. – С. 55.

Шаповал В. Офіційне тлумачення як функція Конституційного Суду України(проблеми теорії) // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 3. – С. 52 – 57.

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції.:К. Український центр правничих студій. 2001. – С. 45.

Шевчук С. Судова правотворчість та принцип поділу влади // Вісник академії правових наук. – 2008. – № 2(53). – С. 25.

Шевчук С. Творча роль судді у процесі тлумачення конституції // Вісник Конституційного суду України – 2008. – №3. – С. 10.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
  • уборка дома после строительных работ.
    1. Дубовой Юрій
      Вересень 15th, 2010 at 22:38 | #1

      Считаю, что одной из основных проблем, связанных с Конституцией, является противоречие интересов между ветвями власти, в их числе и противоречия внутри самой правовой системы (например, между прокуратурой и адвокатурой). Предлагаю на ваш суд идею, которая, на мой взгляд, способна создать условия для разрешения данной проблемы.
      Мотивация реформирования правовой системы
      Целью реформирования является привидение деятельности правовой системы в соответствие Конституции, законам Украины и заповедям Божьим.
      Мотивом реформирования является желание каждого человека, гражданина страны, члена общества жить в благоприятной атмосфере, обусловленной отношениями, содействующими повышению возможностей в удовлетворении своих потребностей.
      Необходимость реформирования обусловлена наличием явлений, которые отрицательно сказываются на качестве жизни всего общества, вызванных противоречиями в законодательстве.
      Основанием реформирования является существование возможности установления идеального уклада общества и способности человека совершенствовать отношения. Важным аргументом к реформированию является тот факт, что Бог никогда не предлагает то, что невозможно реализовать, а Он всё время побуждает человека к созданию идеальных отношений.
      Орудием реформирования является изменение законодательства, влияющего на поведение граждан.
      Задача реформирования – исправление мотивов в отношениях между согражданами.
      NB. Здесь и далее, все аргументы, идеи, основания, мотивы, принципы и методы основываются на преамбулах Конституции, законодательства Украины и заповедях Живого Бога, Господа Саваофа, Иеговы, Бога Авраама, Исаака и Иакова, Всемогущего. Все предложения и мотивы приведены в соответствие учению Господа Иисуса Христа.
      Задача правовой системы
      Так или иначе, но между гражданами возникают столкновения интересов, требующие справедливого разрешения. Также существует необходимость контроля над соблюдением законов, которые общество приняло за основу отношений между согражданами. Именно для работы по разрешению конфликтов между гражданами и контроля над соблюдением законов страны необходимо создание и содержание правовой системы. Именно эти две задачи являются стратегическими для правовиков; любые дела правовиков не должны вредить (противоречить) этим двум господствующим целям.
      NB. Ныне в сфере правовых отношений действует несколько явлений, отрицательно сказывающихся на качестве жизни общества, каждое из которых имеет свои индивидуальные причины. Чтобы разрешить все проблемы необходимо удалить многие причины, вызывающие проблемы, для этого требуется отдельное общение. Поэтому не следует ожидать, что одной фразой будут ликвидированы все проблемы, однако, внедрение каждого обоснованного, испытанного и согласованного предложения будет снимать очередную проблему.
      Финансирование правовой системы
      Не бывает труда без прибыли; всякий труд должен быть оплачен в соответствии с выполненной работой. Деньги – это универсальный эквивалент труда, предназначенный для удобства обмена трудом между потребителями и производителями товаров и услуг, а также для консервации, трансформации, транспортирования и концентрации труда. Работники правовой системы производят интеллектуальный труд, результаты которого влияют на производство товаров и услуг, то есть существует прямая, существенная связь между качеством работы правовой системы и прибылью граждан страны; то есть в доле труда граждан есть доля труда правовиков.
      Чтобы справедливо оплатить труд правовиков необходимо:
      1. Зафиксировать налог на прибыль (Бог обычно устанавливал десятую часть), для всех граждан страны.
      2. Все деньги, собранные через налог на прибыль, сконцентрировать в бюджет страны.
      3. Доход бюджета страны, состоящий из налога на прибыль необходимо разделить на восемь долей, и зафиксировать.
      4. Одну из восьми долей необходимо законом отдать в собственность правовой системе.
      5. Установить индивидуальную долю собственности каждого правовика в доле дохода правовой системы. Это можно сделать вычислив процент затрат дохода правовой системы на оплату труда работника в данный момент и зафиксировать его. Затем оплачивать труд данного работника отчуждением данного процента от последующего дохода доли правовой системы в доходе бюджета страны, состоящего из налога на прибыль. Чтобы легче было определять долю, можно сначала установить долю области в доходе страны, затем долю района в доходе области, а затем долю работника в доходе своего подразделения. Сумма дохода от этого не изменится, но уменьшится количество цифр в расчётах.
      6. Последовательно ликвидировать зарабатывание денег вытягиванием их из клиентов.
      Чтобы грамотно распорядится доходом коллектива необходимо:
      1. Доход подразделения разделить на четыре доли: 1) себестоимость; 2) развитие; 3) оплата труда; 4) дивиденды.
      2. Долю себестоимости необходимо пустить на закупку сырья, энергии и энергоносителей, идущих на обеспечение работы коллектива. Долю развития пустить на финансирование проектов повышающих результаты работы системы (премии, рекламу, строительства, привлечение новых сотрудников и т.п.).
      3. Оплату непосредственного труда (тарифы) лучше устанавливать советом коллектива, применив обратный принцип аукциона, с целью установления минимальной цены за непосредственный труд (дежурства, подготовку документов, ведение заседаний и т.д.). Основным финансовым стимулом труда должны стать дивиденды, а не оплата работы.
      4. Дивиденды (остаток дохода после вычета себестоимости, развития и оплаты труда) необходимо разделить в соответствии индивидуальным долям собственности в бюджете подразделения.
      5. Процентное соотношение долей необходимо устанавливать силами совета коллектива данного подразделения.
      Комментарии:

      Применяемая ныне модель финансирования правовой системы ориентирована на зарабатывание через продажу клиентам своих услуг (продажи своего труда, положения). Ориентирование на продаже своих услуг, на фоне власти, данной законами страны, порождает (провоцирует) мерзкое явление в среде правозащитников – коррупцию.
      Финансирование из бюджета страны по нынешней модели провоцирует (порождает) перетаскивание бюджета страны посредством хитрого выспрашивания у депутатов и министров. Статус наёмника, порождает соответственное отношение правовиков к своим обязанностям (Ин. 10:12-13). Таким образом, нынешний доход правовой системы зависим ни сколько от качества её труда, столько от мастерства выклянчивать деньги у сограждан.
      Применяемая ныне модель финансирования правовой системы привела к тому, что ныне правовикам выгодно, чтобы преступность была всегда, при этом, чем больше преступников и чем выше цена наказаний, тем больше возможности заработать на разрешениях проблем преступников. Все эти тонкости провоцируют извращение мотивов поведения правовиков, а затем превращают правовиков в профессиональных воров в законе. Поэтому вредоносные корни нужно удалить, чтобы исправить отношения между правовиками и гражданами.
      Предлагаемая модель ориентирует правовиков на зарабатывание денег профессиональным исполнением своих функций, и отвергает всякую другую зависимость, в том числе зависимость от воли граждан, не имеющих отношение к правовой системе. В предлагаемой модели работает закономерность: чем меньше реальная преступность, тем выше прибыль граждан, сумма налога на прибыль, доля правовой системы, доля работника. Установление индивидуальной доли собственности каждому работнику в доходе одной организации автоматически сменяет статус сотрудника из статуса «пролетариат» (наёмник) на статус «совладелец» (равноправный соучастник). Смена статуса всегда сопровождается сменой отношения человека к своему труду. В предложенной модели оценивать труд правовиков будет практика, которую перехитрить невозможно вообще никогда и ни каким образом.
      Распределение обязательств
      Грамотное распределение обязательств между членами коллектива – залог успеха всего предприятия. Чтобы установить оптимальную структуру в правовой системе необходимо применить принцип демократического централизма:
      1. Первичный коллектив пусть изберет из своей среды лидера, на которого возложат работу по контролю над соблюдением плана и графика работы подразделения, утверждённого советом сотрудников, делегировав ему часть своих полномочий.
      2. Избранные лидеры пусть изберут из своей среды лидера, на которого возложат работу по контролю над соблюдением плана и графика работы районного подразделения.
      3. Лидеры районов пусть изберут из своей среды лидера области.
      4. Лидеры областей пусть изберут министра.
      5. Переизбрать лидера может только и только сам коллектив подразделения.
      6. При выборе кандидата важно смотреть именно на его способности, ни какие другие характеристики пусть не сбивают коллектив с правильного пути. Диплом не является достаточным основанием для утверждения, что человек достоин.

      Нынешняя модель построения пирамиды управления правовой системой не выдерживает никакой критики, защищать её не благодарное занятие – это точно. Проверено.
      Законодательная база
      Чтобы правовики могли эффективно исполнять свою работу необходимо чётко определить их задачи, принципы и методы достижения цели, наделить силой закона.
      Верховная задача правовиков – это создание атмосферы, в которой невозможно было бы нарушать общественные договоры (законы). Для этого необходимо утвердить общественным договором законы отношений, которые бы не противоречили себе, сущности человека и заповедям Живого Бога. Существующие ныне законы необходимо радикально почистить, ибо противоречий в них больше, чем возможно туда напихать. Правовая система связана с работой с людьми, поэтому важно знать основные характеристики человека, чтобы максимально качественно исполнять своё предназначение.
      Особенности человека
      При всей видимой сложности человека, он не такое страшное творение для понимания. Человек сотворён идеальным существом, обладающим полнотой способностей для полноценной жизни в обществе. Все люди без исключений стремятся к достижению абсолютно идентичных стратегических целей, большинство которых унаследовали от Бога, Сотворившего человека по Своему образу и подобию:
      1. Стремятся всегда увеличивать возможности для удовлетворения своих потребностей; из-за этого, человек всегда восстает против всякого препятствия своим возможностям. Здесь есть важная особенность: при объединении нескольких индивидов в союз – автоматически возрастают возможности каждого удовлетворять свои потребности, а при выходе из союза – возможности снижаются, что отрицательно действует на внутреннее состояние человека (мучается душа). Эту особенность нужно объяснять всем гражданам, чтобы у них была сила и дополнительный мотив противостоять мыслям, толкающим на поступки влекущие разрыв отношений с обществом.
      2. Стремятся к всемогуществу;
      3. Триедины, состоят из духа, души и тела, при этом тело питается физической пищей, душа питается знаниями, а дух питается отношениями с Богом; от питания зависит рост и здоровье человека.
      4. Стремятся к объединению с другими личностями на основе паритетного обмена противоположностями (из-за этого все люди стремятся к справедливости; даже те, кто часто поступает не справедливо) – эту особенность нужно закладывать в основание всех законов и мотивов, тогда они будут иметь силу.
      5. В отличие от Бога, Ангелов и бесов, человек постоянно изменяется (ежесекундно); важно содействовать человеку, измениться в лучшую сторону. Именно это свойство человека, является основанием для работы над перевоспитанием преступников;
      NB. Если дела человека противоречат перечисленным характеристикам, то это означает, что данный человек либо одержим нечистым духом (дьяволом), в таких случаях Господь рекомендует человеку избавиться от беса, либо у него нет необходимого знания (истины), в таком случае его нужно вооружить соответствующими знаниями. (Мар.1:23; 5:2; 7:25; 16:17-18; Мф.9:33; 17:18; Лк.4:35; 9:42; 11:14; 10:19-20; Рим.7:19-20).
      Словом «преступник» здесь и дальше будет обозначаться человек, в разуме которого живёт преступная мысль.
      Законы
      Будет очень сильно сложно соблюдать и защищать законодательство пропитанное противоречиями истине и самому себе, часто вредоносное как для отдельного гражданина, так и для общества в целом. Нынешнее законодательство никуда не годится для поддержания здоровой правовой атмосферы, например, попытки найти наказание адекватное преступлению. В природе не существует устойчивой связи между мерой преступления и мерой наказания, такой закономерности не существует, Бог не устанавливал. Если Бог когда-либо наказывает, то Его усилие направлено на то, чтобы человек получил силу противостоять в будущем мыслям толкающим на совершение преступления, Он никогда не делает ставку на размер наказания, но только на эффект от него. Нам надо подражать Богу. Кстати, поклонение истуканам, чужим богам, их изображениям и статуям, особенно с завязанными глазами – всё это надо срочно прекратить, отречься от бесов, стоящих за этими божками и больше никогда не допускать такого невежества. Это очень важно и очень серьёзно. Если этого не сделать, то проблемы будут сопровождать правовиков повсюду. Ни с Господом Саваофом, ни с дьяволом шутки шутить не надо, зачем нам проблемы?!
      Если акцент поставить на исправление преступника, а не на его наказание, то законодательство нужно свести к доказательству вины, с последующей передачей преступника на перевоспитание; сроки и условия содержания пусть зависят от изменяемости преступника и воли правовиков, которым общество поручит перевоспитание. Чтобы обществу было не страшно отдавать своих граждан в руки правозащитников, достаточно установить предложенную выше модель финансирования правовой системы, модель построения пирамиды управления, и установить открытость процесса для общества и, особенно, для родственников и друзей заключённого.
      Особое внимание законодательства нужно направить на причины преступности, а не на следствия. Например, множество преступлений провоцирует невозможность гражданину заработать на жизнь честным способом (из-за безработицы). Множество преступлений совершается из-за не знания законов обмена мыслью между людьми. Множество преступлений совершается из-за одержимости бесами. В первом случае нужно обратиться к представителям структуры управления экономикой, во втором случае – к представителям системы образования, а в третьем – к священнослужителям.
      Нужно вычистить законодательство от законов, которые сами провоцируют совершение преступлений, либо называют преступлением то, что таковым не является. Например, из-за страха перед законом, вор, совершая кражу, вынужден убивать свидетелей – чтобы избежать наказания; из-за требования предоставления улик, правовики часто вынуждены провоцировать совершение преступления, чтобы взять с поличным – это верх … не надо так больше делать никогда вообще. Преступления нужно предотвращать, а не провоцировать.
      Нужно убрать все глупые ограничения возможностей граждан удовлетворять свои потребности, либо ограничивающие реализацию способностей сограждан. Надо помнить всегда основной закон политэкономии: экономическая мощь страны напрямую зависит от степени реализации своих способностей каждым её гражданином. Ограничивать сограждан – снижать мощь всей страны. Например, не надо запрещать правовикам участвовать в политической жизни своей страны; во-первых – это невозможно осуществить даже теоретически, во-вторых – ограничивает права правовиков, в-третьих – не хорошо не доверять тем, кому доверил защиту законности. Наоборот, нужно содействовать представителям правовой системы участвовать в экономической и политической жизни своего общества. В таком случае у них будет больше возможности исполнять свою основную работу, и дополнительные стимулы к качественному исполнению своих функций, тем более что новая модель финансирования уже делает их косвенными совладельцами всех предприятий страны (они будут иметь долю от прибыли всех предприятий).
      Любое необоснованное ограничение возможностей человека всегда вызывает противление. Если поставить ограничитель скорости в месте, где это не обосновано, то тем самым данный закон спровоцирует преступление. Нам не надо самостоятельно творить преступников.
      Отношение к религии
      У представителей структуры, призванной докапываться до истины, обязательно должно быть чёткое отношение к основному вопросу философии. Чтобы доказать закон всемирного тяготения, достаточно применить его на практике, практически проверить его влияние на физический мир (сам то закон пощупать невозможно ибо он духовен; можно лишь записать его имя (формулу)). Чтобы удостовериться в существовании Бога достаточно применить на практике Его закономерности (обетования) – таких утверждений и обещаний Бог наговорил целую Библию. Чтобы удостоверится в том, что Иисус из Назарета ныне является Господом Господствующих, Спасителем мира, Искупителем, достаточно сделать то, что Он предлагает в Священном Писании. Чтобы определить, кто и Кому покоряется можно проследить за поведением людей и духов, когда они находятся в присутствии Господа Иисуса Христа, либо за поведением одержимых бесами в присутствии последователей Иисуса Христа.
      Относительно других религий важно чётко понять, что двух Истинных, Всемогущих Богов, противоречащих друг другу, не может быть даже теоретически – обязательно один из них лжец и самозванец, вводящий людей в заблуждение. Если Один говорит, что Иисус Христос есть Всемогущий Бог, Искупитель мира, Сын Творца неба и земли, а другой говорит, что Тот же Иисус не есть Бог, то обязательно кто-то из этих является лжецом и трусом.
      Запрещать другие верования никак нельзя, потому что Богу важно, чтобы человек самостоятельно сделал свободный выбор, не ограниченной законами волей. Господь ведёт с дьяволом честную борьбу за души людей. При этом категорически недопустимо содействовать поклонению бесам.
      Практически бесполезно пытаться ликвидировать запретами и страхами перед наказанием подавляющее большинство вредных привычек, в том числе: наркоманию, курение, пьянство, азартные игры и прочее. Нужно истреблять причины толкающие человека к приобретению вредной зависимости. Важно, чтобы производители вредоносных товаров осознавали действие своего труда на здоровье и жизнь сограждан, а также информировали потребителей. Говорить это нужно всегда, пока слова будут менять отношение и действия, пока истребится явление.
      Вероисповедание человека не должно влиять на возможность быть частью команды правовиков, влиять должна только способность человека принимать мудрые решения. Любить мудрость, истину и знания – главные черты человека, на которого возлагается задача судить поступки и находить решения споров (конфликтов).
      Вероисповедание человека не должно влиять на отношение к нему со стороны правовиков, только поступки и поведение человека могут влиять на методы воздействия.
      Методы перевоспитания
      Основная причина поступков находится в разуме человека, и связана она со знаниями, которые человек определил как истину. Истинность знания формируется частым повторением последовательности событий. Часто истина принимается верой, если знание исходит от личности, которой данный человек полностью доверяет. Авторитет и слава имеет сильное влияние на формирование знаний человека, которые затем участвуют в построении поступков. Сильное влияние на формирование жизненных ценностей оказывает окружение человека (поэтому из мест лишения свободы преступники обычно возвращаются профессиональными преступниками, озлоблёнными на общество).
      Преступления обычно совершаются, когда в разум человека проникает враждующая с законом мысль, которую человек не смог изгнать, и которая, овладев его разумом, воплотила в жизнь свой замысел. Вина человека чаще заключается именно в соглашательстве с преступной мыслью.
      Часто виновником преступления становится заблуждение (знание, которое человек ошибочно признал истиной). Если в логическую цепь событий (план действий) ввести ошибку, то она обязательно извратит ожидаемый результат. В таких случаях преступник просто не ожидал случившегося. Наказывать человека за заблуждение практически бесполезное занятие, чаще приносящее вред и лишние затраты, чем производящее пользу.
      Чтобы перевоспитать преступника необходимо выявить в его разуме вредоносную мысль и истребить её истиной. Так как враждебные мысли способны проявлять себя, защищать свои позиции в разуме преступника, а главное не умеют молчать, когда их атакуешь истиной, то важно удостовериться что заблуждение вышло с разума человека. Важно, после удаления заблуждения наполнить разум человека истинными знаниями, касающимися данного дела. Так как заблуждение не способно пребывать вместе с истиной, то важно проверить замену провокационными вопросами; если истина укоренилась, то человек активно, без лукавства будет защищать позиции истины, и обличать позиции заблуждения. Профессионалов невозможно перехитрить.
      Возвращать человека в общество нельзя, если враждебная закону мысль (убийца, вор и губитель) продолжает жить в разуме преступника, потому что она либо спровоцирует новое преступление, либо постоянно будет мучить душу преступника. Сроки заключения не должны препятствовать перевоспитанию преступника.
      Нет пользы от удержания человека в изоляции от общества, когда в его разуме уже не живут преступные замыслы (Притчи 28:13 Скрывающий свои преступления не будет иметь успеха; а кто сознается и оставляет их, тот будет помилован). Наоборот, есть опасность, что от бессмысленного ограничения свободы в человека проникнут мысли мести обществу за несправедливость и пр.
      Так как часть преступников будут из среды тех, кто верует в Бога Христиан, а часть будут либо не верующими, либо верующими в других богов, то перевоспитывать их надо разными способами. Например, верующих во Христа Иисуса надо провести через молитву освобождения от беса; верующим в иных богов, провести через Христиан Евангелистов, а неверующих нужно перевоспитывать через общение, путём переоценки ценностей, опираясь на мудрость, справедливость, истину. Последователи Иисуса Христа (Христиане) нарушать законы вообще неспособны даже теоретически, если только законы не призывают нарушать заповеди Сущего.
      Амнистия
      Если качественно исследовать жизнь каждого гражданина Украины, на предмет соблюдения всего законодательства, и осудить по всей строгости закона, то сложно будет найти достаточное количество охраны и обслуживающего персонала. Заменить за один день всю укоренившуюся систему также нереально. Поэтому, необходимо параллельно и последовательно сменять нынешнюю систему на предложенную, качественно составив план и график реформирования. По мере замены нужно забыть все бывшие проступки (грехи).
      NB. По мере реформирования, зарплаты правовиков будут возрастать, а затраты труда будут снижаться. Правовики начнут зарабатывать деньги не за счёт наличия преступности, а за счёт отсутствия преступности. Чем качественней будут трудиться правовики, тем ниже будет преступность, а чем ниже преступность, тем выше прибыль правовиков – всё честно и справедливо! Если хватило ума, сил и ресурсов, чтобы осуществить нынешнюю модель правовой системы, то предлагаемую внедрить гораздо дешевле и проще, были бы смелые.
      Критика предложенной идеи желательна.
      63601, Харьковская обл., пгт. Шевченково, ул. Пионерская, 78/1.
      Тел.: 0934590588; 0972225608.
      E-mail: uriydub@ukr.net http://pravednost.com.ua/forum/viewforum.php?f=1 и http://edisk.ukr.net/?do=dir#cdir=i613555
      30 марта 2010 г. Дубовой Юрий Петрович

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю