Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект

trademarknotice

Стаття присвячена розкриттю окремого аспекту сутності комерційного (фірмового) найменування як об’єкта права інтелектуальної власності. Питання сутності розкривається через дослідження термінів, яким позначається даний засіб індивідуалізації. Аналізується зміст та можливість використання термінів фірма, фірмове найменування, комерційне найменування. Також з’ясовується співвідношення понять комерційне найменування та комерційне позначення.

Безпосередній аналіз поняття комерційного (фірмового) найменування та його правового механізму неможливий в сучасній доктрині цивільного права без узгодження термінології, яка використовується для позначення даного об’єкта права інтелектуальної власності. Першочерговий розгляд термінів і можливостей їх використання надасть змогу прийти до більш осмисленого розуміння самої суті досліджуваного явища.

Як чинне законодавство, так і цивілістична наука для позначення найменування учасника цивільного обороту використовують різні юридичні терміни: „фірма”, „фірмове найменування”, „комерційне найменування”. Єдиний підхід до розуміння термінів в нашій ситуації є особливо необхідним як для здійснення комплексного дослідження інституту комерційного (фірмового) найменування, так і для встановлення чітких меж застосування кожного юридичного терміна. Оскільки точне співвідношення слова і об’єкта, яке воно позначає і є суттю юридичного терміна.

Термін „фірма” в процесі становлення інституту комерційного (фірмового) найменування вживався в двох значеннях: як позначення самого суб’єкта господарювання, певної колективної організації; в якості словесного позначення учасника цивільного обороту – чи то власника підприємства, чи самого підприємства.

Розуміння фірми в якості позначення самого колективного суб’єкта господарювання виникло було пов’язано із судовою практикою в дореволюційний період і в перші роки існування СРСР, оскільки суди часто вживали поняття фірма в якості позначення суб’єкта господарювання або правління останнього [1, с.56-57]. Тогочасні дослідники торгового права прийшли до однозначного висновку, який дотепер є загальноприйнятим, що таке розуміння фірми є абсолютно неприйнятним, оскільки підміняє одне поняття двома різними термінами і вносить лише додаткові складнощі для правозастосування [1, с.56-57; 2, с.448]. В побуті і сьогодні зустрічаємо „фірму” в значенні суб’єкта господарювання, коли чуємо „товар цієї фірми є якісним”, або „фірма добросовісно виконує свої зобов’язання”. Разом з тим, непоодинокими є випадки вживання визначеного терміну в професійній сфері [3, с.10; 4, с.12], що є неприпустимим для правильного застосування інституту фірмового найменування.

Друге розуміння терміну „фірма” було введено Німецьким торговим уложенням 1861 року і в подальшому застосоване в Положенні про фірму 1927 року. Саме сприйняття фірми як певного словесного позначення суб’єкта господарювання є загальноприйнятим і дотепер.

Термін „фірмове найменування” набув свого поширення в світовій практиці із прийняттям Німецького торгового уложення 1897 року, яке в ст. 17 містило вказаний термін і пояснювало його найменуванням комерсанта, під яким він здійснює свої справи та ставить підпис [5, с.20].

Виходячи із однакового змістовного навантаження термінів „фірмове найменування” і „фірма” в другому його значенні, необхідно сприймати вказані терміни як рівнозначні.

Поступово в законодавстві пострадянських держав (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Вірменія) термін „фірмове найменування” витісняє „фірму”. Саме тому варто погодитися із думкою російського дослідника фірмових найменувань В.В.Голофаєва про доцільність поступової відмови у використанні терміну „фірма” в цивільному обороті і заміни його на синонім [6, с.28]. Стосовно українського законодавства, навіть зважаючи на часткове застосування Положення про фірму 1927 року, яке вживає саме термін „фірма”, вказане поняття є застарілим і не використовується в сучасному цивільному законодавстві. Тому, вважаємо, що у новому законі про фірмові найменування неможливо вживати поняття „фірма”, залишивши його лише в науковому, доктринальному правовому лексиконі.

Нові Цивільний та Господарський кодекси України ввели досі невідомий для української правової доктрини термін для позначення засобу індивідуалізації учасників господарської діяльності – „комерційне найменування” (Глава 43 ЦК України, ст. 159 ГК України).

Логіка законодавця в цьому випадку пояснюється перш за все бажанням максимально зблизити основні правові засади охорони інституту фірмового найменування до міжнародних стандартів, оскільки таке позначення відображає термінологію, яка міститься в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. У французькому варіанті вказаного міжнародного договору вживається термін „le nom commercial”, що в перекладі з французької означає „комерційне або торгове найменування”. Також причина вибору слова „комерційне” полягає у бажанні відобразити в терміні суть об’єкта, який по задуму законодавця повинен позначати суб’єктів, які займаються комерційною діяльністю, тобто діяльністю направлену на отримання прибутку. Для прикладу – в законодавстві Великобританії фірмове найменування в оригіналі позначається терміном „business name” [7, с.92], що само по собі підтверджує попередню нашу думку.

Однак, запровадження в діюче законодавство України терміну „комерційне найменування” породило неоднозначні погляди фахівців на питання співвідношення його із терміном „фірмове найменування”. Проблема зумовлена тим, що чинне законодавство в різних нормах вживає різні терміни. Дослідники засобів індивідуалізації М.В.Паладій [8, с.371], Т.М.Шевелева [9, с.12] вважають, що принциповою відмінністю між комерційного найменування від фірмового є те, що останнє може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу юридичної особи. Тому, на думку дослідників, поняття „комерційне найменування” за змістом, викладеним у ЦК України та ГК України ширше ніж правова категорія „фірмове найменування”, тому що суб’єктами права на комерційне найменування можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці.

Друга група дослідників (А.О.Кодинець [10, с.32], Ю.Л.Бошицький [11, с.8], О.О.Козлова [12, с.370]) вважає поняття „фірмове” і „комерційне” найменування тотожними і вживає їх в якості синонімів.

В здійснюваному нами дослідженні вважаємо за необхідне використовувати терміни „комерційне” та „фірмове” найменування як рівнозначні, що зумовлено потребою існування єдиної термінології і пояснюється рядом досить вагомих аргументів.

По-перше, виходячи із суті норм законодавства в яких вживаються два поняття „комерційне” і „фірмове” найменування одразу стає очевидним факт використання їх в якості синонімів.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Дійсно, в окремих нормах Цивільного (Глава 43) і Господарського кодексу (ст.159) вживається самостійно термін комерційне найменування. Однак в стаття 90 Цивільного кодексу України, яка передбачає право особи на комерційне (фірмове) найменування, вживає їх в як рівнозначні, оскільки у сказаній статті слово фірмове вживається в дужках після комерційне. Разом з тим, у нормах законодавства, (ст.229 Кримінального кодексу України, ст.6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, ст.4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”) які прийняті до 1 січня 2004 року досі вживається термін „фірмове найменування”.

По-друге, аргументом на користь висловленої нами позиції про рівнозначне розуміння термінів комерційне і фірмове найменування є судова практика застосування законодавства про комерційне (фірмове) найменування. Для прикладу: в п. 54 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності” [13], в п.3.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності” [14], в Оглядовому листі Вищого господарського суду „Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування” [15] означені терміни вживаються як взаємозамінні.

Наведені міркування свідчать про те, що законодавець ввів термін комерційне найменування як ідентичне фірмовому. Наявність двох рівнозначних термінів свідчить про вплив на український інститут комерційного (фірмового) найменування як французької, так і німецької моделі фірми.

Також для дослідження сутності комерційного (фірмового) найменування особливо важливо встановити співвідношення даного поняття із терміном „комерційне позначення”, оскільки вказаний термін досить часто вживається в сфері засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Поява комерційного позначення серед засобів індивідуалізації на міжнародному рівні пов’язується із прийняттям Стокгольмської конвенції про заснування ВОІВ 1967 року, ст. 2 якої віднесла даний засіб індивідуалізації до об’єктів права інтелектуальної власності [16]. Вказаний акт був ратифікований Україною. Однак чинне законодавство не містить норм, які б передбачали правове регулювання даного засобу індивідуалізації.

Така обставина сприяла виникненню різних ідей в юридичній літературі щодо розуміння комерційного найменування. В зв’язку з цим спробуємо проаналізувати існуючі погляди теоретиків на вказане правове явище. При цьому також вартими уваги є погляди сучасних російських цивілістів на правову природу комерційного позначення, оскільки в Російській Федерації комерційне позначення отримало комплексне правове регулювання лише наприкінці 2006 року із прийняттям Частини 4 Цивільного кодексу Російської Федерації, яка вступила в дію з 1 січня 2008 року [17].

Теоретична ідея особливого позначення в торговому обороті існувала ще в XIX столітті. Зокрема П.П.Цитович в своїй роботі поряд із фірмою аналізує поняття „вивіска” – назву приміщення чи закладу в якому здійснюється торгівля, вказуючи що основне його призначення відрізняти один заклад від іншого [18, с.44]. Такі погляди вченого в першу чергу пояснюються тим, що відстоюючи суть фірми як позначення власника торгівлі, автор констатує існування окремого засобу індивідуалізації для самої торгівлі в широкому значення цього слова, тобто для підприємства, закладу, приміщення. Наявність вивіски в торговому обороті доводить неможливість в цій ситуації позначати фірмою торгівлю (підприємство) як об’єкт прав. П.П.Цитович вважає, що вивіска, на відміну від фірми, не дає повної інформації про власника закладу, оскільки при її виборі власник торгівлі на власний розсуд може включити до її складу фірму, або обрати будь яке інше позначення, що символізує суть самої торгівлі.

В сучасній доктрині цивільного права існує багато поглядів на правову природу комерційного позначення, серед яких можливо виділити дві явно домінуючі позиції.

Дослідники Ю.Л.Бошицький [19, с.33], В.А.Дмітрієв [20, с.6], А.Г.Красовська [21, с.470], А.В.Міндрул [22, с.181] розглядають комерційне позначення як збірне поняття, яке включає всі види позначень, що використовуються при здійсненні підприємницької діяльності (торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення).

Друга група авторів, серед яких А.О.Кодинець [10, с.60-61], В.В.Голофаєв [6, с.92], Д.А.Белова [23, с.79-96], В.Старженецький [24, с.61-62], приходять до висновку, що комерційне позначення повинно розглядатися як певне позначення для ідентифікації підприємства як цілісного майнового комплексу або іншого майна суб’єкта господарювання, за допомогою якого здійснюється підприємницька діяльність. Так, В.В.Голофаєв вважає комерційне позначення самостійним засобом індивідуалізації, який призначений для додаткового вирізнення суб’єкта господарювання шляхом індивідуалізації його майна (наприклад магазину чи підприємства). Інших російський дослідник Д.А. Белова у своєму дослідженні пропонує власну модель комерційного позначення, вважаючи його словесним позначенням в першу чергу підприємства як цілісного майнового комплексу, яке може включати в себе елементи зображувального характеру. Також автор пропонує запровадити структуру комерційного позначення, а в його правовий механізм ввести принципи істинності, виключності та стабільності по аналогії із фірмовим найменуванням.

Поряд із двома основними поглядами на природу комерційного позначення в юридичній літературі існують одиничні концепції вказаного поняття. Для прикладу: на думку В.О.Калятіна комерційне позначення – позначення, яке юридична особа зазвичай використовує у відносинах із контрагентами та в рекламі та ін [25, с.336]; М.І.Брагінський та В.В.Вітрянський не визначаючи комерційне позначення, вважають, що оскільки останнє не реєструється патентним відомством, то право володільцем комерційного позначення може виступати лише іноземний підприємець [26, с.975].

Вважаємо, що поняття комерційне позначення може використовуватись як в першому так і другому його розуміннях. Однак таке застосування пов’язано з тим, що сам термін „комерційне позначення”, є полісемічним поняттям. Тому можливе його застосування в широкому розумінні в якості збірного поняття всіх засобів індивідуалізації. Однак, у співвідношенні із комерційним (фірмовим) найменуванням, комерційне позначення, варто розглядати в першу чергу в якості позначення підприємства як об’єкта права (цілісного майнового комплексу), або закладів, в яких здійснюється підприємницька діяльність суб’єкта господарювання.

Саме в такому розумінні комерційне позначення вживається в законодавствах окремих країн. Наприклад, п. 2 ст.5 Закону Німеччини „Про охорону товарних знаків і інших відрізняльних знаків” від 1994 року передбачає, що відрізняльним знаком підприємства може бути особливе найменування комерційного або промислового підприємства, яке використовується для ідентифікації одного підприємства від іншого [27, с.45].

Комплексне правове регулювання комерційного позначення на сьогодні здійснено в законодавстві Російської Федерації і отримало схвальні відгуки авторитетних практикуючих юристів [28, с.2]. Даний правовий інститут віднесено до об’єктів права інтелектуальної власності, регулювання якого міститься в окремому параграфі Глави 4 Цивільного кодексу РФ (ст.ст. 1538-1541). Цивільний кодекс РФ надає юридичним особам, які займаються підприємницькою діяльністю (в тому числі некомерційним організаціям), а також приватним підприємцям використовувати комерційне позначення для ідентифікації належних їм торгових, промислових та інших підприємств [17]. При цьому одне підприємство може бути позначене тільки одним комерційним позначенням. Закон визначає виключне право на комерційне позначення, межі та строк його дії, а також його співвідношення із фірмовим найменуванням. Ст.1541 ЦК РФ місить норму про те, що виключні права на комерційне позначення існують незалежно від прав на фірмове найменування і торгову марку. І останнє, на що варто звернути увагу при розгляді Російського законодавчого досвіду – в зв’язку із введенням комерційного позначення в цивільний оборот і включення його до групи засобів індивідуалізації, вказана група об’єктів права інтелектуальної власності (фірмове найменування, торгова марка, географічне зазначення і комерційне позначення) отримала назву „Засоби індивідуалізації юридичних осіб, товарів, робіт, послуг і підприємств”.

Українське законодавство, як вже зазначалося, не містить прямих норм щодо охорони комерційного позначення. Оскільки останнє не міститься національному переліку охоронюваних об’єктів права інтелектуальної власності, в жодному нормативному акті України не вживається зазначений термін. В даній ситуації варто погодитися із російським дослідником О.А.Городовим, що правило ст.2 Конвенції про заснування ВОІВ 1967 року, яке включає комерційне позначення до об’єктів права інтелектуальної власності, не може розглядатися як норма прямої дії, що автоматично вводить правовий режим виключних прав на даний об’єкт в конкретній країні [29, с.91].

Разом з тим, законодавство України містить ряд норм, зміст яких дає підстави вказувати на правове підґрунтя інституту комерційного позначення. Серед них, в першу чергу, ст. 191 ЦК України, яка до складу підприємства як майнового комплексу поряд з торговельною маркою відносить „інше позначення”. У п.3 ст. 1126, ст. 1128, ст.1129 ЦК України, які визначають правовий режим договору комерційної концесії, йде мова про права правоволодільця на торговельну марку та „інше позначення”. Правова охорона комерційних позначень відбувається також на підставі законодавства про недобросовісну конкуренцію. Так, відповідно до ст.4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” неправомірним є використання без дозволу уповноваженої особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг та інших позначень. Саме під групу об’єктів, що охоплюються категорією „інше позначення” про які йде мова у цих статтях, підпадають комерційні позначення.

Підсумовуючи наведені ідеї щодо термінологічних особливостей в сфері засобів індивідуалізації учасників майнового обороту, необхідно відзначити, що терміни комерційне і фірмове найменування повинні вживатися як рівнозначні. Однак така ситуація при застосуванні чинних нормативно-правових актів, на нашу думку, можлива лише тимчасово, до приведення всього законодавства до єдиного термінологічного поняття „комерційне найменування” і внесення змін до згаданих законів, які вживають термін „фірмове” найменування. Стосовно співвідношення термінів комерційне найменування та комерційне позначення, варто розділяти вказані поняття залежно від того, що ж повинно позначати кожне із них. На наш погляд, комерційне найменування призначене індивідуалізувати суб’єкта цивільного обороту, а комерційне позначення – певний цілісний майновий комплекс, який використовується таким суб’єктом.

  1. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. – Седьмое издание. – М.: Издание Бр.Башмаковых, 1914. – 335 с.

  2. Бахчисарайцев Хр. О фирме предприятия // Еженедельник советской юстиции. – 1924. – № 19-20. – С. 447-449.

  3. Сержантова Т. Фірмові фірми в Україні // Правовий тиждень. – 2006. – № 19. – С.10.

  4. Викторова Н. Бросаем фирму добровольно // Практическая бухгалтерия. – 2004. – № 10. – С.12.

  5. Федеральная республика Германия. Законы // Сост.В.Бергман, пер.с нем.Е.А.Дубовицкая. – М.:Волтерс Клувер, 2005. – 624 с.

  6. Голофаев В.В.Фирменное наименование коммерческих организаций: Диссертация канд…юрид. наук. – Екатеринбург, 1999. – 192 с.

  7. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстиниан, 2003. – 368 с.

  8. Паладій М.В. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Ю.С.Шемшученко, Ю.Л.Бошицький; Інститут держави і права ім.Корецького НАН України . – К.: Юридична думка, 2006. – С. 369-385.

  9. Шевелева Т. Комерційне найменування – проблеми правової охорони в Україні // Інтелектуальна власність. – № 7. – 2005. – С.11-16.

  10. Кодинець А.О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України: Дисертація канд… юрид. наук. – К., 2006. – 219 с.

  11. Бошицький Ю., Козлова О. Аспекти правової охорони комерційних найменувань в Україні // Інтелектуальна власність. – № 9. – 2005. – С.8-12.

  12. Козлова О.О. Деякі проблеми визначення комерційного (фірмового) найменування в Україні // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Збірник наукових праць.. – 20004. – Вип.26. – С. 370-375.

  13. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 року № 04-5/1107 // Офіційний сайт Вищого господарського суду України. – http://www.arbitr.gov.ua

  14. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 року № 04-5/76 // Офіційний сайт Вищого господарського суду України. – http://www.arbitr.gov.ua

  15. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування: Оглядовий Лист Вищого господарського суду України від 17.04.2006 року № 01-8/845 // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 3.

  16. Конвенция об учреждении Всемирной организации интеллектуальной собственности от 14.07.1967 г. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. – Науч.-практ.изд.: В 4-х т. Т.1 / Под общ.ред. А.Д.Святоцкого. – К.: Ин Юре, 1999. – С. 488.

  17. Гражданский кодекс Российской Федерации от 08.12.2006 г. № 230-ФЗ – Часть 4.// Собрание законодательства РФ. – 2006 – № 52 (Ч.1). – С. 5496.

  18. Цитович П.П. Очерк основных понятий торгового права. – К.: Типография И.Н.Кушнерева, 1886. – 248 с.

  19. Бошицький Ю.Л. Роль права в охороні комерційних позначень та інших об’єктів інтелектуальної власності // Судова апеляція. – 2006. – №.4. – С. 32-38.

  20. Дмитриев В.А. Гражданско-правовая индивидуализация юридических лиц и результатов их деятельности: Автореферат дисс…канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2003. – 27 с.

  21. Красовська А.Г. Законодавчі основи прав на комерційні найменування в Україні. Реальність і перспектива / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Ю.С.Шемшученко, Ю.Л.Бошицький; Інститут держави і права ім.Корецького НАН України . – К.: Юридична думка, 2006. – С. 460-483.

  22. Міндрул А.В. Актуальні питання правової охорони комерційних позначень в Україні / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Ю.С.Шемшученко, Ю.Л.Бошицький; Інститут держави і права ім.Корецького НАН України . – К.: Юридична думка, 2006. – С. 180-199.

  23. Белова Д. А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих обозначений в Российской Федерации: Диссертация канд…юрид. наук. -М., 2004. – 184 с.

  24. Старженецкий В. Защита коммерческих обозначений в арбитражных судах Российской Федерации // Интеллектуальная собственность. – 2002.- № 11. – С.60-65.

  25. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). – М.: НОРМА, 2000.- 480 с.

  26. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.: Статут, 2002. – 1038 с.

  27. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер., ред. и коммент. Г.А.Андрощук, А.П.Пахаренко. – К.: Таксон, 1997. – 112 с.

  28. Мещеряков В.А. Часть четвертая Гражданского кодекса РФ: каково состояние и что делать // Информационный бюллетень фирмы «Городисский и партнеры» – 2006. – № 8 (41). – С.1-3.

  29. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименования мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 448 с.

[eng]

The Essence of the Trade Name Definition: Terminological Aspect

Annotation

The article is devoted to the study of the separate essence of the trade name as the subject of the law of intellectual property. The issue of the essence is scrutinized through the analysis of different terms, which are used to denote this particular mean of individualization. Further, the article deals with the essence and the possibility of the usage of such terms, as: the trade name, the firm name and the firm. Finally, the correlation of notions the trade name and the trade designation is elucidated.

Key words: trade name, firm, individualization, trade designation

Стаття опублікована у Віснику ЛНУ ім. І Франка.

Іщук С. Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект / С. Іщук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Випуск 46. – С. 112−119.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничий факультет

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю