Автор статті:

Костишин Вікторія

Анотація: в даній статті вказані проблемні аспекти поняття шахрайства та зміни, які необхідно внести для попередження вчинення даного злочину та ефективної протидії, крім того вказані можливі шляхи для вирішення проблеми відмежування шахрайства від інших складів злочинів.

Annotation: in this article are problematic aspects of the concept of fraud and changes to be made to prevent the commission of the offense and effective countermeasures, also mentioned possible ways to address fraud separation from other criminal offenses.

Актуальність теми даного дослідження полягає у наявності проблем, які виникають у правоохоронній практиці при правовій оцінці шахрайства, при розв’язанні питань, пов’язаних з відмежуванням шахрайства від цивільно-правових деліктів та суміжних злочинів, зокрема, від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, крадіжки, хабарництва, фіктивного підприємництва, шахрайства з фінансовими ресурсами та інших злочинів, об’єктом посягань яких є чуже майно. Це обумовлює значимість дослідження прикладного правозастосовного аспекту боротьби з шахрайством, важливого для правоохоронних органів, і особливо органів внутрішніх справ. Слід також зазначити, що норма про шахрайство не є досконалою, і тому існує необхідність дослідження проблеми, пов’язаної з її поліпшенням.

Мета даного дослідження – це аналіз можливих шляхів вдосконалення поняття шахрайства.

Для досягнення поставленої мети при написанні даної роботи увагу потрібно зосередити на виконання наступних завдань:

1)     проаналізувати поняття шахрайства;

2)     дослідити кваліфікуючі ознаки шахрайства;

3)     дослідити і описати недосконалі елементи поняття шахрайства.

Аналіз досліджень даної теми: Г.М. Борзенков, В.А. Владимиров, Л.Д. Гаухман, М.Й. Коржанський, Г.А. Кригер, А.Н. Круглевський, В.Д. Ларичев, В.М. Лимонов, О.В. Лисодєд, П.С. Матишевський та ряд інших видатних вчених.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Конституція України в ст.3 проголошує людину найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним. Важливим є також і те, що приватна, державна та комунальна власність є рівними. Тому необхідним кроком на шляху до становлення України як правової держави є те, що згідно з Кримінальним кодексом України як шахрайство кваліфікується заволодіння або придбання права як на приватне, так і на державне чи комунальне майно.

Крім того необхідним в умовах сьогодення було і введення поняття «право на майно». Оскільки саме ці вище перелічені категорії складають суспільні відносини власності на які і посягають злочини проти власності ключову позицію серед яких займає шахрайство.

На нашу думку, кваліфікуючі ознаки шахрайства потребують підвищеної уваги як з боку науковців так і з боку практиків, оскільки несуть в собі явно більшу суспільну небезпеку порівняно з ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України? Адже значно легше вчинити шахрайство групою осіб, з чітко розприділеними обов’язками, і відповідно значно більшими можливостями порівняно з ситуацією, коли шахрайство вчиняє одна людина. Теж саме стосується і вчинення шахрайства з використанням електоронно-обчилювальної техніки, яка дає можливість необмеженого доступу до власності особи. Щодо вчинення шахрайства у великих і особливо великих розмірах, чи навіть завдання значної шкоди особі, ці кваліфікуючі ознаки, на нашу думку, є одними з ключових в понятті шахрайства, так як фактично всі дослідження шахрайства як злочину зводяться до того, щоб якщо не виробити ефективний метод попередження даного злочину, то хоча б якнайбільш зменшити розмір завданих особі збитків.

Важливе значення для правильної кваліфікації злочину має відмежування злочину від суміжних складів злочинів, адже досить часто шахрайство є надзвичайно схоже до багатьох злочинів, і що є надзвичайно проблематично, це те, що шахрайство схоже не лише із злочинами проти власності, але й з рядом інших злочинів, таких як фіктивне банкрутство, незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, обман покупців та замовників, фіктивне підприємництво та інші. Тим не менше завжди є певні ознаки за якими можна відрізнити шахрайство та суміжні склади злочинів. Зокрема, найбільш істотно шахрайство відрізняється від інших складів злочинів за об’єктом та об’єктивною стороною, а суб’єкт та суб’єктивна служать додатковими ознаками для відмежування.

На нашу думку, до ст.190 Кримінального кодексу України необхідно внести ряд змін, які сприятимуть як попередженню злочинності так і покаранню винних. Зокрема, перші зміни, які необхідно внести – це зменшити вік кримінальної відповідальності до 14 років. Ми вважаємо, що це є необхідним, оскільки статистика вчинення шахрайств неповнолітніми є досить значною і кількість вчинених злочинів зростає вже декілька років починаючи з 2006 р. Крім того саме молоді особи, зазвичай вчиняють шахрайство в якому необхідне використання ЕОМ.

Наступні зміни, які необхідно внести – це збільшити міру відповідальності за даний злочин. Законодавчо віднести ч.1,2,3 ККУ до категорії особливо тяжких. Адже, як помітно з судової практики у злочинах про шахрайство, суб’єкти злочину шахрайство – це зазвичай добре освічені люди, котрі вчиняють цей злочин з метою збагачення з корисливими мотивом та метою і прямим умислом.[1] Тому цілком зрозуміло, що перевиховати таких осіб за допомогою штрафу чи обмеження волі, як передбачено у санкції ч.1 ст.190 КК України практично неможливо. Тому посилення кримінальної відповідальності за шахрайство є необхідною умовою його подолання, на нашу думку.

Також, ми вважаємо, необхідно додати як кваліфікуючу ознаку злочину вчинення шахрайства особою з використанням службового становища. На нашу думку, ці доповнення є необхідними у зв’язку з особливою суспільною небезпечністю вчинення шахрайства з використанням службового становища та як помітно з судової практики досить частим вчиненням шахрайств саме з використанням службового становища, і завданням більшої шкоди потерпілим порівняно з іншими кваліфікуючими ознаками.[1] Крім того така практика вже існує в Росії і її ефективність відповідно перевірена часом тому це свого роду досить зручний обмін досвідом.

Ми вважаємо, за необхідне навпаки більш конкретизувати дану норму в частині скоєння шахрайства шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Оскільки в даному випадку саме завдяки такому розширеному тлумаченні та відсутності в українському законодавстві ефективних методів боротьби зі злочинами, які вчиняються з використанням електронно-обчислювальної техніки, значна кількість злочинців залишається непокараною. Тому, на нашу думку, дану частину статті варто викласти так «шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та Internet-технологій, в тому числі шляхом фармінгу, фішингу, кіберсквоттингу, тайпсквоттингу та інших дій в мережі, шляхом яких отримується незаконний доступ до інформації інших чи про інших осіб або вводяться в оману інші особи».

Список використаних джерел:

1. Рішення суду у справах про шахрайство [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.

Сфера наукових досліджень: кримінальне право.

Інші записи:

Костишин Вікторія Правничого факультету