Автор статті:

Житкевич Юля

Життя людей пов’язане з розвитком та вираженням різноманітних емоцій,  найбільш сильний вияв яких може викликати комплексну фізіологічну реакцію – стрес.

Поняття „стрес” включає в себе широке коло питань, що стосуються причин його виникнення, механізмів розвитку, а також особливостей виявлення.

Як відомо, люди по-різному реагують на одну і ту ж стресогенну ситуацію. Наявність індивідуальних відмінностей в реагуванні на стрес і формуванні стресостійкості визначає зростаючий інтерес до вивчення феномену „емоційного інтелекту”. В цілому емоційний інтелект (його показник ЕQ ) означає спроможність особистості керувати своїм емоційним станом [ 5, 54]. Саме цей показник пояснює причину, чому в однаковій ситуації одні здатні контролювати сплески емоцій, уміють залишатися в спокої й адекватно оцінювати умови, що склалися, а інші постійно перебувають в стані нервової напруги.

Актуальність даної роботи обумовлена тим, що вміння правильно переживати стрес є одним із головних показників у досягненні максимального успіху в житті кожної окремої особи. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. Зараз особливості існування суспільства, зокрема  інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

Наукова новизна визначається комплексним – теоретичним та емпіричним – підходом до вивчення мало розглянутого зв’язку переживання стресу з рівнем емоційного інтелекту.

Предмет дослідження: особливості переживання сильного емоційного напруження залежно від рівня емоційного інтелекту.

Мета дослідження: дослідити особливості переживання напруження залежно від рівня емоційного інтелекту.

Теоретичні узагальнення даної роботи грунтуються також на досягненнях таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як В. Кеннон, Г. Сельє, Ч. Д. Спілберг, Р. Лазарус, В. Л. Марищук, Л. А. Китаєв-Смик, Ф. Б. Березин та інші.

У вітчизняній та зарубіжній психології теоретичні, методологічні, практичні питання емоційного інтелекту знайшли своє відображення в працях Г. Гарднера, Д. Гоулмана, Дж. Майєра, П. Саловея, Д. Крузо, Л. С. Виготського та інших. Необхідно зазначити, що саме визначення феномену „емоційного інтелекту” з’явилось порівняно нещодавно (вперше він був вжитий американськими психологами: Дж. Майєром та П. Саловеєм в 1990 році), тому зараз потребує додаткових досліджень.

Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій, почуттів. Емоція – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності [2, 328]. Серед емоційних станів окремо виділяють емоційне (нервове) напруження, що характеризується підвищеним рівнем активації.

У наш час замість терміна „нервова напруга” вживають термін „стрес”, який, як особливий психічний стан, пов’язаний із зародженням і проявом емоцій. Можна сказати, що найбільш сильний прояв емоції викликає комплексну фізіологічну реакцію, відому під назвою – стрес.

Дане поняття було запроваджене в 50-ті роки ХХ століття відомим канадським біологом і лікарем Гансом Селье (1907 – 1982). І відповідно, стрес – стан душевного (емоційного) і поведінкового розладу, пов’язаний з нездатністю людини цілеспрямовано і розумно діяти в складній сиуації [6, 238].

Невідривно з поняттям стресу пов’язаний термін „стресор” – значний за силою і тривалістю негативний вплив, який призводить до виникнення стресового стану. Стресори класифікують на фізіологічні (сильний біль, різка зміна температури та ін.) і психологічні (інформаційне перевантаження, складний екзамен та ін.) [9, 346].

Досліджуючи поняття стресу Гансу Сельє вдалося встановити, що на несприятливі впливи різного роду, наприклад холод, страх чи приниження і т.п., організм відповідає не лише  конкретною для кожного впливу захисною реакцією, але й загальним однотипним реагуванням, вже незалежно від того, який подразник діє на організм. Вчений також з’ясував, що при протіканні стресу відбуваються певні процеси. Узагальнивши результати дослідження  Ганс Сельє зміг довести існування трьох стадій цього процесу, названого ним загальним адаптаційним синдромом, або біологічним стресом.

Перша стадія – реакція тривоги. Виникає при першому прояву стресора. Характеризується різким падінням опору організму („фаза шоку”), а потім вмиканням захисних механізмів („фаза протишоку”). На першій стадії під дією стресора активізується симпатична нервова система. Протягом короткого відрізку часу знижується рівень резистентності організму, порушуються деякі соматичні і вегетативні функції [1, 207].  Людина при цьому може переживати тривожний емоційний стан чи, навпаки, душевний підйом. Але це вже залежить від характеру впливу самого стресора: позитивного чи негативного. Потім організм мобілізує свої резерви і вмикає механізми захисних процесів. Якщо ж вони виявляться ефективними, тривога починає спадати і організм, як правило, стає знову нормально функціонувати. Стреси загалом припиняють свою дію саме на цій стадії. Такі короткотривалі стреси часто називають гострими реакціями стресу.

Друга стадія – стадія стійкості (резистентності). Часто її ще називають фазою стабілізації, або ж максимально ефективної адаптації чи навіть „стадією боротьби”. Г. Сельє її назвав „фазою опору” [10, 16]. Наступає вона у випадку подальшого впливу стресора і необхідності підтримання захисних реакцій людини. На даному етапі наднирники починають виділяти в кров гормон кортизол і відбувається мобілізація організму, відбувається збалансування адаптаційних резервів. Людина може максимально ефективно вирішувати завдання, які потребують значних зусиль, і які в звичайному стані були надскладними для неї.

Прояви другої стадії аж ніяк не збігаються з виявами реакції тривоги, а подекуди й цілком протилежні їм. На цій фазі досягається пристосування організму до нових умов. Всі параметри, які були виведені із рівноваги ще на першій стадії закріплюються на зовсім іншому рівні, і все начебто налагоджується. Проте за ще тривалішого впливу стресора така набута адаптація просто втрачається, і в зв’язку з обмеженими резервами організму обов’язково настає третя стадія.

Третя – фаза виснаження. Їй відповідає неспроможність захисних механізмів боротися з занадто інтенсивним і довгим впливом стресора. Адаптаційні резерви різко падають в зв’язку з їх вичерпанням ще на першій та другій стадіях. Опір організму знижується, знову з’являються ознаки реакції тривоги, але тепер вони вже невідворотні. Внаслідок цього можуть відбутися не лише  функціональні порушення, але й морфологічні зміни. За рахунок вичерпання  енергетичних ресурсів організму рано чи пізно настає виснаження функціональних резервів, одним словом – дистрес. А саме він веде до значних порушень, як психічного, так і фізичного здоров’я.

Поняття „стрес” об’єднує в собі широке коло питань щодо причин його виникнення, протікання самого процесу, механізмів переживання його людиною та можливих наслідків.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Шведська дослідниця Ю. Франкенхайзер описала одинадцять стресогенних ситуацій: необхідність прискореної переробки інформації, що є особливо актуальним для студентів; шкідливе оточення; усвідомлена загроза; порушення фізіологічних функцій (можливо, як результат безсоння, хвороби); ізоляція; ув’язнення; остракізм (вигнання і переслідування); груповий тиск; відсутність контролю над подіями, безсилля; неможливість змінити ситуацію [12, 162]. Сюди ще можна було б додати необхідність прийняття серйозних відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.

Та не зважаючи на однотипність ситуацій, що його викликали, подібність механізмів розвитку, кожна людина переживає його по-своєму. Недарма існують такі поняття, як „стрес лева” та „стрес кролика”. У першому випадку помічається підвищення ефективності діяльності, у другому – продуктивність різко падає.

Ще Р.Лазарус говорив: „Характер стресової реакції причинно пов’язаний з психологічною структурою особистості, що взаємодіє із зовнішньою ситуацією за допомогою процесів оцінки та самозахисту” [4, 179].

Ось тому є дуже важливим вивчення адаптації особистості до складних обставин життя, дослідження індивідуальних відмінностей в реагуванні на стрес і формування стресостійкості. Відповідно, за емоційну саморегуляцію відповідає емоційний інтелект, виконуючи свої провідні функції – стресозахисну та адаптативну.

Загалом сутність емоційного інтелекту трактується вченими як здатність до розуміння і управління власними емоціями та емоціями інших людей. Він означає розуміння своїх емоцій і прихованих мотивів для ефективної взаємодії з навколишнім світом.

Термін „емоційний інтелект” уперше почали використовувати американські психологи П. Саловей і Дж. Майєр для сукупності ознак ступеню розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння ставити себе на місце інших людей, звички роботи з людьми, вміння налагоджувати стосунки та взаєморозуміння з іншими [7, 51].

Та найбільший внесок у популярізацію EQ зробив американський журналіст, психолог Гарвардського університету Даніель Гоулман, який своїми книгами та працями довів, що  успіх у житті залежить не так від логічного інтелекту, як від вміння управляти своїми емоціями, бо, якщо абстрактний інтелект відображає зовнішній світ, то EІ більш відноситься до внутрішнього світу і включає в себе сім якісних показників: стійкість до фрустації (психічний стан людини, викликаний певними труднощами); оптимізм; емпатія; керування настроєм; самосвідомість; контроль за імпульсами; самомотивування.

Уже відомо, що емоційний інтелект є стресозахисним чинником, а це означає, що саме від нього буде залежати вміння переживати сильне емоційне напруження.

Для суб’єктивної оцінки емоційного інтелекту можна скористатися шкалою емоцій. В спрощеному вигляді її можна представити у вигляді трьох рівнів:

А. Пригнічений своїми емоціями. Низька самооцінка, провина та депресія вказують на низький емоційний інтелект. Людина не може розібратися в собі й у причині своїх почуттів. Цьому типу внаслідок надмірної фіксованості на проблемах притаманний надмірний емоційний стан. Стрес являється постійним супутником життя. Емоційне реагування здійснюється за механізмами умовного рефлексу, відбувається імпульсивно та реактивно.

До індивідуальних особливостей, що призводять до зниження емоційної стійкості, належать: підвищена тривожність, гнівливість, ворожість, агресія, яка спрямована на себе, нестабільність, песимістичне ставлення до життєвих подій, тривалі негативні переживання, замкненість [5, 57]. Саме ці ознаки притаманні стресовій ситуації та переживаються особою з низьким рівнем ЕQ.

Б. Управління емоціями. Дисципліна показує на розвинений емоційний інтелект, якщо точніше – на його середній рівень сформованості. Має місце переважання внутрішнього над зовнішнім. На цьому рівні розвитку людина розуміє частину своїх прихованих мотивів та навчається керувати своїм станом, мотивувати себе. Такий підхід дозволяє ефективно взаємодіяти із зовнішнім світом, досягати певних цілей і домагатися деяких успіхів. Стрес присутній, але не настільки часто та інтенсивно як за першого типу.

В. Спостереження за емоціями. Гармонія свідчить про найвищий рівень емоційного інтелекту. Людина перестає бути рабом своїх емоцій (хоча і продовжує їх відчувати). Тут більше немає прихованих мотивів, зате є чітке розуміння себе і своїх намірів. Мотивування здійснюється особою не ззовні, а зсередини. Активність зароджується на рівні уявлень особи про те, як необхідно поводитись у певних ситуаціях. Високий емоційний інтелект означає відсутність „внутрішніх гальм” для самовираження, а отже успіх стає логічним наслідком будь-яких вчинків людини.  Емоційний, стресовий стан звичайно ж трапляється, але в даній ситуації він лише мобілізує, стимулює. Людина переживає відчуття психологічного благополуччя, а отже свідомо та адекватно оцінює ситуацію. Вона ставиться помірковано до можливих стресових подразників (стресорів) та вірно на них реагує.  У цілому, високий емоційний коефіцієнт забезпечується двома основними якостями: самоконтролем і здатністю розуміти почуття інших людей.

Підсумовуючи дані визначення, можна відмітити, що індивіди з високим рівнем розвитку ЕQ мають високо виражені здатності до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, а також до керування емоційною сферою, що обумовлює вищу адаптативну здатність та ефективність подолання емоційного напруження (стресу) [3, 81].

Аналіз літератури дозволяє припустити, що між емоційним інтелектом та переживанням сильного нервового напруження існуватиме тісний взаємозв’язок. Для перевірки даного припущення нами було проведено емпіричне дослідження.

У нашому дослідженні брали участь 24 студенти ІІ курсу спеціальності „Психологія”.

Для реалізації поставленої мети ми використовували такі методики:

1. Діагностика емоційного інтелекту Н. Хола [11, с. 57–59 ]. Методика представлена для виявлення здатності суб’єкта адекватно розпізнавати витоки власних емоцій та емоцій інших людей; керувати емоційною сферою на основі прийняття рішень. Вона складається з 30 тверджень, які так чи інакше відображають різноманітні сторони життя опитуваних. На будь-яке твердження дається шість варіантів відповідей, кожна з яких містить конкретне число балів:

- повністю не згідний (- 3 бали);

- в основному згідний (- 2 бали);

- частково не згідний (-1 бал);

- частково згідний ( +1 бал);

- в основному згідний (+ 2 бали);

- повністю згідний (+ 3 бали).

Відповідно інтегративний рівень емоційного інтелекту з урахуванням домінуючого знаку визначається за наступними показниками: 70 і більше – високий; 40-69 – середній; 39 і менше – низький.

Методика містить в собі 5 шкал:

1)       Емоційна поінформованість: включає в себе уявлення конкретної особистості про можливі прояви емоцій і наслідки, які вони мають; засвідчує вибір адекватних стратегій психологічного подолання нервового напруження .

2)       Керування емоціями: відображається в здатності до переключення психічних процесів, переміни емоційних реакцій відповідно до ситуації та ефективного пристосування до умов середовища.

3)       Самомотивація: визначає довільне керування емоціями.

4)       Емпатія: засвідчує вміння відчувати почуття та психологічний стан іншого; включає здатність до співпереживання.

5)        Розпізнавання емоцій інших людей: грунтується на спроможності суб’єкта адекватно розпізнавати витоки власних емоцій та емоцій інших людей, полягає також у вмінні впливати на емоційний стан оточуючих.

2. Методика для визначення стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге [ 8, с. 149–153]. Вона містить 43 життєві події, кожній з яких відповідає певна кількість балів залежно від ступеню її стресовості. Опитуваному пропонувалося пригадати всі події, що відбулися протягом останнього року і підрахувати загальне число набраних балів.

Ця методика дає можливість визначити ступінь опору стресу: високу ( 150-199 балів),  порогову ( 200-299 балів), низьку ( 300 і більше балів ). Також дані будуть виражати ступінь стресового навантаження та ймовірність виникнення захворювань. Так, 150 балів буде означати 50 % ймовірності виникнення захворювань, а при 300 балів вона зростає до 90 %. Якщо ж сума балів – більше 300, це свідчить про реальну загрозу психосоматичного захворювання.

У результаті проведеного емпіричного дослідження за методикою Н. Хола нами було виявлено такі показники (див. табл. 2.1.) : за шкалою „Емоційна поінформованість” 20,8 % опитуваних мають високий рівень (14 і більше балів) парціального емоційного інтелекту; 50 % – середній рівень (8–13 балів); 29,2 – низький рівень (7 і менше балів). За шкалою „Керування емоціями”: 4,2 % – високий рівень; 16,6 % – середній; 79,2 % – низький.  „Самомотивація” – 0 %  – високий рівень; 41,6 % – середній; 58,4 % –  низький. „Емпатія” тільки в 20,9 % опитуваних  мають високий рівень; 58,3 %  – середній; 20,8 %  – низький. За шкалою „Розпізнавання емоцій інших людей” результати розподілилися так: 8,3 % – високий рівень; 54,2 % – середній рівень; 37,5 % – низький рівень. Згідно з інтегративним рівнем 12,5 % опитуваних мають високий рівень емоційного інтелекту; 25 %  – середній рівень; 62,5 %  – низький рівень.

Таблиця 2.1.

Розподіл результатів за методикою емоційного інтелекту Н. Хола, %

П Параметри	В             Високий рівень	Се          Середній рівень	Низький рівень
Емоційна поінформованість	20,8	50	29,2
Керування емоціями	4,2	16,6	79,2
С      Самомотивація	0	41,6	58,4
Емпатія	20,9	58,3	20,8
Розпізнавання емоцій інших            люделюдей	8,3	54,2	37,5
Інтегративний рівень	12,5	25	62,5

За результатами методики Холмса і Раге 54,2 % мають низьку ступінь опору стресу (300 і більше балів); 29,2 % – порогову (200 – 299 балів); і лише 16,6 % – високу (150 – 199 балів).

Результати за цією методикою представлені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Розподіл результатів за методикою визначення ступеню

стресостійкості Холмса і Раге, %

Низький рівень стресостійкості	Середній рівень стресостійкості	Високий рівень стресостійкості
54,2	29,2	16,6

Оскільки метою дослідження було проаналізувати залежність переживання сильного емоційного напруження від рівня емоційного інтелекту, то ми співставили результати за двома методиками та отримали наступні дані: у 15 опитуваних з низьким рівнем емоційного інтелекту наявна низька ступінь стресостійкості у 80 %; порогова – у 13,3 %; висока –  6,7 %. Середній рівень емоційного інтелекту у 66,6 % породжує порогову ступінь стресостійкості; у 16,7 % – високу; у 16, 7 % – низьку. 66,7 % опитуваних з високим та 33,3 % з середнім ступенем стресостійкості мають високий рівень емоційного інтелекту. Такі результати вказують на те, що між емоційним інтелектом та стресостійкістю існує певний взаємозв’язок: високий рівень емоційного інтелекту в основному забезпечує  високу ступінь стресостійкості, середній – порогову, низький – низьку.

На основі даних кореляційного аналізу, за допомогою коефіцієнта кореляції Спірмена, з΄ясувалось, що між переживанням сильного емоційного напруження та рівнем емоційного інтелекту існує середній кореляційний зв’язок (коефіцієнт кореляції становить 0,62). Таким чином, підтвердилась наша гіпотеза про те, що переживання сильного емоційного напруження буде залежати від рівня емоційного інтелекту, тобто високий емоційний інтелект забезпечить високу стресостійкість, низький – призведе до зниження стресостійкості.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків.

Сильне емоційне напруження – стан психічного напруження, що виникає в найбільш складних і важких умовах. У наш час науковцями замість терміна „сильне емоційне напруження” вживається поняття „стрес”. Стрес – це фізіологічна реакція, що виражається в мобілізації захисних можливостей організму.

Інтенсивність реакції індивіда на стрес визначається не абсолютною величиною подразника, а його суб’єктивною значущістю для конкретної особи. А сила переживання нервового напруження – рівнем сформованості емоційного інтелекту.

Емоційний інтелект – особлива підструктура людської психіки, яка включає здатність спостерігати власні емоції та емоції інших людей, розрізняти їх та використовувати цю інформацію для керування своєю  діяльністю.

Рівень сформованості емоційного інтелекту виявляється у динамічній взаємодії його внутрішніх та зовнішніх компонентів. До внутрішніх складових належать ті психічні процеси, що допомагають пізнавати навколишній світ. Зовнішні компоненти регулюють поведінку на основі цього пізнання.

Люди з низьким рівнем сформованості емоційного інтелекту в стресових ситуаціях спрямовані на подолання емоцій, внаслідок надмірної фіксованості на проблемах ( домінує зовнішнє над внутрішнім). При більш високому емоційному інтелекту переважає внутрішнє над зовнішнім, завдяки високому самоконтролю та високому рівні самооцінки. Найвищий рівень емоційного інтелекту відзначається гармонійним поєднанням внутрішнього та зовнішнього. Поведінка людини базується на широкому спектрі добре сформованих соціальних навичок. В даному випадку емоційний стресовий стан лише мобілізує та стимулює.

В результаті проведеного емпіричного дослідження нами було виявлено, що опитувані з низьким рівнем емоційного інтелекту мають низьку ступінь опору стресу (80 %), з середнім – порогову (66,6 %), з високим – високу (66,7 %).

Перспективою подальших наукових досліджень стане більш поглиблене вивчення феномену емоційного інтелекту, його структури, а особливо шляхів розвитку, що дасть можливість підвищити ступінь стресостійкості, покращити взаємовідносини з іншими людьми через більш глибоке усвідомлення власних емоційних процесів та станів.

Список використаних джерел та літератури:

1. Грановська Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. – [ 2-е изд. ]. – Ленинград : Изд-во Ленинградского университета, 1988. – 560 с.
2. Загальна психологія / [ С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко та ін. ]; під ред. С. Д. Максименка. – [ 2-ге вид., вид. переробл. І доп. ]. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 704 с.
3. И. Н. Андреева. Эмоциональный интелект: иследования феномена. // Вопросы психологии. – 2006. – № 3. – С. 78 –86.
4. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования / Р. Лазарус. [ ред. Л. Леви ] // Эмоциональный стресс. – 1970. – С. 178 – 208.
5. Калошин В. Ф. Емоційний інтелект – головний показник ефективності використання людських ресурсів. // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – № 4. – С. 54 – 63.
6. Крысько В. Г. Социальная психология: [ учебник для вузов. 2-е издание ] / В. Г. Крысько. – СПб.: Питер, 2007. – 432 с.
7. О. Лящ. Фактори розвитку емоційного інтелекту в сучасних підлітків. // Психологічні перспективи. – 2008. – № 12. – С. 49-59.
8. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ – М», 2008. – 672 с.
9. Психологічна енциклопедія / [ автор-упорядник О. М. Степанов ]. – К.: Академ-видав, 2006, – 424 с.
10. Селье Г. Стресс без дистресса / Селье Г.; [ пер. с англ. ]. – М.: Прогрес, 1982. – 124 с.
11. Фетискин Н. П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Фетискин Н. П. , Козлов В. В., Мануилов Г. М. – М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. – 490 с.
12. Цигульська Т. Ф. Загальна та прикладна психологія. Курс лекцій / Т. Ф. Цигульська. – К.: Наукова думка, 2000. – 190 с.

Ключові слова: емоція, стрес, стресор, емоційний інтелект.

Інші записи:

Житкевич Юля Студентські публікації, Факультет політико-інформаційного менеджменту