ІМПРЕСІОНІЗМ ЗБІРКИ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО ,,СИНІ ЕТЮДИ’’

Стаття присвячена дослідженню художнього світу української імпресіоністичної прози 20-х років ХХ століття, зокрема збірці М.Хвильового ,,Сині етюди’’. Головну увагу приділено характеристиці героя імпресіоністичного твору, внутрішній дискусійності та літературознавчому аналізу збірки.

The article is devoted to the research on artistic world of Ukrainian impressionism prose of the 1920s, especially to M. Hvylovy’s collected volume named ,,Blue etudes’’. The main attention is given to the description of hero in impressionistic composition, inner controversy and literary analysis of the volume.

Початок ХХ століття – це дуже плідний період в українській літературі. У цей час активізується літературна діяльність і на творчій арені з’являються численні таланти. Одним із них стає Микола Хвильовий. Він починав писати у складний, визначальний час. То був період вироблення й утвердження шляхів і способів художнього відтворення життя, пошуку нових форм вираження. Йшлося про форми, жанри, стилі, співвідношення різних напрямків в українській літературі загалом і прозі – зокрема. Все це не могло не вплинути на формування художнього стилю М.Хвильового.
Критика помітила цього талановитого письменника вже з перших його виступів. Ім’я Миколи Хвильового згадується в оглядах тогочасної прози, у збірниках, рецензіях. Різні сторони життя і творчості письменника розкривали впродовж попередніх десятиліть у своїх працях О.Білецький, С.Гречанюк,  В.Дончик, Д.Донцов, Г.Костюк, В.Шевчук, Ю.Шерех та інші відомі літературознавці. Однак, і сама творчість письменника, і її трактування як продукт свого часу потребує перегляду, нових підходів і тлумачень. Попри велику кількість розвідок про письменника, залишається низка рис, особливостей, штрихів, нюансів, що потребують більшої уваги.
Як відомо, імпресіонізм на межі ХІХ–ХХ століть став вагомим компонентом європейського письменства. Тенденції спостерігаються у творчості українських письменників 20-30-х ХХ століття — Г.Михайличенка (,,Блакитний роман’’), М.Хвильового (,,Сині етюди’’), Мирослава Ірчана (,,Карпатська ніч’’) та ін. Дуже цікавим є дослідження творчості М. Хвильового як новатора свого часу, адже збірка його прозових творів ,,Сині етюди’’ (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури. Але чимало праць минулих часів позначено спрощеністю, заідеологізованим підходом до художніх явищ. Тому за нових обставин наукове прочитання творчості, зокрема раннього, початкового періоду шляху письменника набуває особливого значення.
Мета статті: дослідити збірку М. Хвильового ,,Сині етюди’’, виділити основні риси імпресіонізму у ній, виявити новаторство творів письменника.
Результати дослідження допоможуть в об’єктивному висвітленні всього творчого набутку відомого письменника, сприятимуть дальшому звільненню його від звужених, замкнутих і, відтак, спрощених оцінок. Також вони стануть корисним матеріалом у процесі вивчення життя й творчості Миколи Хвильового, поглибленому розумінню епохи, у якій жив і творив цей письменник. Аналізуючи збірку з погляду сучасності, ми  маємо можливість відкрити нові естетичні обрії творчості М.Хвильового, по-іншому зрозуміти та інтерпретувати факти, які автор подає у збірці.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

20-ті роки ХХ століття характеризуються дискусійністю, полемічністю української художньої літератури. ,,Ще продовжують творити представники старого реалізму, хоча цей стиль уже видавався молодій мистецькій генерації анахронічним’’ [2, с. 12]. На зміну йому приходить новий, свіжий напрямок – імпресіонізм. Як стверджує Ярослав Поліщук, ,,імпресіонізм революціонував літературну творчість, трактуючи її словесно-образний матеріал по-новому та узгоджуючи його з метамовами інших тогочасних мистецтв’’ [8, с. 228]. Існує низка поглядів щодо визначення цього поняття. За однією версією імпресіонізм – це опертий на певний світогляд метод творчості, і навіть ,,стиль життя’’. Якщо говорити про імпресіонізм як сукупність стильових прийомів, своєрідну техніку (така точка зору теж наявна), то ознаки їх можна знайти у багатьох митців різних шкіл і напрямків.
Віра Агеєва  зазначає, що ,,для української ситуації роль імпресіонізму  як явища по-своєму переломного – між народницьким реалізмом і модернізмом – ще більше посилювалася тим, що це була перша манера письма, цілковито відмінна від стилю народницької прози’’  [2, с. 9].
Одним із найяскравіших представників українського імпресіонізму є Микола Хвильовий. У 1923 році вийшла перша книжка його оповідань під назвою ,,Сині етюди’’. Вона стала знаковим явищем у творчому доробку письменника і отримала високу оцінку відомих тогочасних критиків: О.Білецького, Д.Донцова, С.Єфремова, Є.Маланюка. Оригінальною і новаторською була манера письма М.Хвильового. Це дало право О.Білецькому назвати М.Хвильового ,,основоположником справжньої нової української прози’’, наголосивши при цьому на безсумнівному впливі його книг ,,Сині етюди’’ і ,,Осінь’’ на молодих прозаїків: ,,Вони, по суті, визначили все коло тем нашої революційної белетристики’’  [3, с.122].
Максим Рильський і відомий на той час літературознавець, дослідник творчості М.Коцюбинського, неокласик Ананій Лебідь писали про цього геніального письменника: ,,Хвильовий міцно зв’язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського’’ [10, с. 17]. На тісний зв’язок самого Миколи Хвильового зі своїми творами вказував Микола Жулинський: ,,Микола Хвильовий ,,огортає’’ свої новели та оповідання імпресіоністичними настроями, ,,озвучує’’ пастельними тонами, які мінорно-тужливим передчуттям осені виказували справжній душевний стан письменника’’ [10, с. 24].
Нерідко твори, написані Миколою Хвильовим упродовж 20-х років, називають експериментальними, лабораторними за своєю суттю. З цим твердженням можна погодитись, адже і сам автор часто підкреслював, що це лише підготовка, своєрідне вправляння перед тим, щоб написати щось більше і сильніше. Але варто зазначити, що саме в цей період Микола Хвильовий переживав світоглядну кризу, яка не могла не вплинути на вибір  стилю письма.
У ,,Синіх етюдах’’ Микола Хвильовий відходить від традиційних канонів української наративної прози (,,Я не хочу бути зв’язаним. Я хочу творити  по-новому’’), від послідовного викладу подій й звертається до уривчастості художнього часу і простору, які були характерними для модерної літератури. Застосувавши такий прийом, автор досягає сильних емоційних ефектів, залежності читача від тексту, який слідкує за подіями і намагається не випустити з уваги жодної деталі. Основу побудови імпресіоністичного твору становить не естетика чи розвиток подій, не сюжет, а ,,організація ліричних компонентів — емоцій і вражень’’  [6, с. 364].
Аналізуючи новели збірки ,,Сині етюди’’, треба звернути увагу, власне, на те, що центральне місце у творчості М. Хвильового займає проблема людини. Саме людина стає мірилом усього сущого, людина зображується  у стосунках з революцією та історією. Серед усієї людської маси письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність, яка прагне втілити високі, а подекуди і недосяжні мрії і поривання в реальність. Саме тому герої новел М.Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із сірою буденністю. Виокремлення людини з потоку історії, показ її психодуховного світосприймання саме в певний момент, передача кожної миті життя  — основа поетики імпресіоністичної новели М.Хвильового.
Так, Г.Костюк зазначає: “У відтворених живих обставинах минулого часу пізнаємо багатющий людський типаж неповторної революційної і пореволюційної доби. Пізнаємо їх ідеї, їх водіння і сумніви, їх віру й розчарування, їх шукання і невдачі, їх любов і ненависть. Ми відчуваємо в кожному творі Хвильового, незалежно від жанру, особливе, нове звучання слова та свіжий повів стилю в літературі пореволюційної доби. І ще така деталь: ми сприймаємо її як суцільну складну, суперечливу, і саме тому таку живу і динамічну панораму життя українських 20-х років XX ст.’’ [5, с. 453].
Водночас, “Микола Хвильовий любить акцентувати на романтичній домінанті свого світогляду” [9, с. 156]. Витворений письменником стиль (“романтика вітаїзму”) передбачає божевільну віру в людину, в життя, в революцію. Саме віра мала стати засобом подолання розчарування, зневіри, невпевненості людей у завтрашньому дні (“Я вірю в загірну комуну, вірю так божевільно, що можна вмерти”). “Зворотний бік цієї якості – зневага до буденності, реалій, сірого побуту. Отже, і він сам, і його герої позбавлені почуття реальності, сьогодення…” [9, с. 156]. Тому усі вони живуть ніби у іншому часовому вимірі, у мріях або у спогадах. Вони не знаходять місця в цьому світі, не відчувають причетності до сьогодення, до тих подій, які відбуваються саме тут і зараз. Їхнє життя – це “не героїчні будні, а героїчне терпіння”, — стверджує Вероніка – головна героїня новели “Силуети” [10, с. 102].
Таким чином, революційні події, хаос у країні, зневіра породжують нову особистість, людину з розколотою, роздвоєною психікою. Стандартний, звичайний образ, який панував у прозі ХІХ ст., втрачає свою роль, натомість на перший план виходить людина стражденна, бунтівна, рефлектуюча, втомлена, яка перебуває у трагічній суперечності із зовнішнім світом. Саме така людина стає центральним персонажем імпресіоністичного твору пореволюційного десятиліття. Микола Хвильовий зображує героїв у той  момент, коли вони перебувають у стані душевного розпачу, роздвоєності, одна частина яких прагне прекрасного, світлого майбутнього, а інша розуміє свою приреченість. Письменник часто використовує принцип “подвійного зображення”, використаний Марселем Прустом у романі “В пошуках втраченого часу”. Грані минулого, теперішнього і майбутнього не окреслені, стерті. Можливо, таке “подвійне зображення” є одним із способів втечі від брутальності світу. При цьому картини щасливого майбутнього з’являються лише у мріях або снах головних героїв, вони стають недосяжними для людей. Такими людьми перед нами постають головний герой новели “Редактор Карк”, Іван Іванович з однойменного твору, Уляна, Б’янка (“Сентиментальна історія”)  та інші персонажі. Для психологізму М.Хвильового характерною є роздвоєність і злиття свідомого й підсвідомого у людській психіці. Роздвоєне єство ліричного героя  найповніше розкривається через внутрішні монологи, у повсякчасних спробах самовиправдання  (“Я — чекіст, але я і людина’’) [11, с. 276].
Особливу увагу письменник приділяє заглибленню у внутрішній світ героїв. Дослідження душі людини і в нормальному, і в екстремальному стані є однією з прикметних рис творів, написаних у стилі психологічного імпресіонізму.  Закинуті у міжчассі, покинуті, самотні, чужі у новому для них світі, морально чи фізично приречені, герої нерідко бачать вихід із ситуації у самогубстві. Через це імпресіоністична новела Миколи Хвильового набирає ознак трагічності, бо смерть виступає зцілителем від ваги власного життя. Та “голуба даль’’, “синя далечінь’’, ті омріяні “далекі обрії загірної комуни’’, яких так прагнули герої, у які вірили, виявляються недосяжним. З цього приводу слушною є думка Григорія Грабовича про символічну автобіографічність прози Миколи Хвильового. На його думку, проблема суїциду, яка об’єднує багатьох героїв творів письменника, не є випадковою. Дослідник пов’язує цю проблему із самогубством самого Миколи Хвильового. Він вважає, що ця проблема з’являється у творах письменника у зв’язку з психологічним чинником, який врешті спонукав до самогубства і самого Хвильового.
На рівні мовному домінуючим аспектом психіки героя є потік думок, асоціацій, вражень, спогадів, пов’язаний, насамперед, з перебігом переживань. Заглиблення героя у спогади чи мрії відбиває те, що він переживає саме у цю мить, і пов’язане з його сприйманням дійсності. Майстерність у використанні уривчастості думки, асоціації знервованого героя, який перебуває у стані психічного напруження, досягається завдяки  “рубаній фразі”, незакінченості речень, їх уривчастості: “…ідіть, бабусю…Ви не вірите…а може, я не вірю…” [10, с.189]. Прямих втручань авторського слова у текст майже немає, бо на перший план виходить сам герой, який сприймає оточуюче середовище, рефлексує, ділиться враженнями із читачем. Як зазначає Віра Агеєва, “авторське слово відіграє у тексті все меншу роль, майже зникають такі звичні у ранній прозі звертання до читачів, коментарі, ліричні відступи” [2, с. 150]. У зв’язку з цим відчутне накладання в імпресіоністичному творі слова автора на слово героя. Хоча безпосередньо автор не виявляє свого ставлення до героїв, не надає їм позитивної чи негативної оцінки. Він лише “колекціонує кольори, звуки, відчуття”  [8, с. 231].
М.Хвильовим вимальовується така картина світу, у якій сьогоденна мить переривається вкрапленнями минулого та майбутнього, спогадами, напливами, мареннями, роздумами, мріями: ,,Пішов дощ. До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) заясніло, весело, тепло. І другого. Потім знову дощі. Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, Біля Оріону… Нащ комета? А земля одірветься-таки від сонця і полетить у провалля. І тоді будуть смішні революції й автокефалії. Буде тільки дим. Дим заповнить повітря, і буде первотвір…’’ [10, с. 47]. Часово-просторова організація твору закладає фундамент для сюжету та композиції.
Таким чином, хаос, руїна, суспільні катаклізми спричинюють крах мрій людських, породжують зайву, чужу, непотрібну особистість, яка самотня, бо ніхто її не розуміє, її прагнення не оцінюються. Такі люди замикаються у собі, існують в іншому світі і так чи інакше морально чи фізично приречені. Ці три категорії — самотність, непотрібність (зайвість), приреченість — складають кільця одного ланцюга й самі по собі не можуть існувати окремо. Екзистенційна категорія відчуженості стає дуже близькою імпресіонізму.
”Хвильовий умів передати безпосереднє враження, миттєвий настрій через предметну чи пейзажну деталь, через ланцюг асоціацій, а особливо через символіку кольорів’’ [4, с. 342]. Бо, власне, що кидається у очі більше, ніж колір? Вже сама назва збірки через колір кодує певним чином її зміст. Одна із показових стилістичних функцій колористичних епітетів у новелах Миколи Хвильового – розкриття сутності зображуваної доби. Сприймання дійсності у кольорах, що відображається в конструкціях мови, є одним із оцінних елементів будь-якої культури. Цікавим з цього приводу є дослідження Годунок З.В., яка зауважує, що кольори у прозі М.Хвильового мають символічне значення. Спостерігаючи за розвитком художньої семантики голубого (блакитного чи синього) кольору, дослідниця стверджує, що він стає уособленням “загірної комуни’’, якої прагнуть герої. Віру в “загірну комуну’’ все-таки протягом усієї збірки “Сині етюди’’ супроводжує образ осені, що стає домінуючим і у наступній збірці, навіть означить її назву – “Осінь’’. Також цей колір може бути ,,виразником життя як такого’’. Сірий колір трактується дослідницею як такий, що найчастіше ,,знаходить найяскравіше своє відображення як символ теперішнього часу, що став пасткою для героя’’ [7, с. 284]. Уособленням боротьби є червоний колір: ”…наші прадіди теж у цей час бігали тічкою, а наша кров – прадідівська, червона і теж горить’’ [7, с. 285]. Одним із найсильніших  символічних значень жовтого кольору є трагічне:  жовтий як супутник смерті та символ розкладу, тління. Позитивне значення у новелах мають золотий та срібний кольори. Вони символізують добро, гуманність, чистоту людських душ.
Низка наскрізних тем, до яких автор звертається послідовно в різних творах, засвідчує коло проблем, що поставали у свідомості М. Хвильового як переживання революційних подій і постреволюційного синдрому. До їх числа належить спроба осмислити в аспекті власного світогляду міри допустимої жертви задля щастя всіх. Проблема ця характеризувала комплекс страждань і душевні муки й самого М. Хвильового та його покоління.
Микола Хвильовий був одним із найяскравіших письменників в українській літературі. Його творчість, безсумнівно, мала величезне значення у літературному процесі 20-х років, а також справила великий вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX століття.
13 травня 1933 року могутній письменник обірвав своє життя пострілом у скроню. Але творчість Миколи Хвильового не залишиться без уваги впродовж багатьох майбутніх років.  Йог ім’я  перейшло в легенду.

ЛІТЕРАТУРА

Агеєва В.П.  “Зайві люди’’ у прозі Миколи Хвильового/В.П.Агеєва // Сучасність. —1992. — №3. – с. 3-9
Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. – К., 1994. – 158 с.
Білецький О. Про прозу взагалі і про нашу прозу 1925 року / Білецький О. // Червоний шлях. — 1926. — №11. – С. 121-129.
Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн.1: Перша половина ХХ ст. Підручник/ За ред. В.Г. Дончика.  — К.: Либідь, 1998. — 464с.
Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: Поезія – проза – драма – есей/ Передм., післямова Ю.Лавріненка; Післямова Є.Сверстюка. – К.: Смолоскип, 2004. – 992 с.: портр.
Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І.Коваліва, В.І. Теремка.   — К.: ВЦ “Академія’’, 2006. — 752 с. (Nota bene)
Наукові записки. Серія “Філологічна”. –  Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. – Вип. 10. – 2008. – с. 282-290.
Поліщук Я. І ката, і героя він любив…: Михайло Коцюбинський: літературний портрет/ Ярослав Поліщук. – К.: ВЦ “Академія’’, 2010. – 304 с. (Серія “Життя і слово’’).
Поліщук Я.О. Література як геокультурний проект: Монографія. – К.: Академвидав, 2008. – 304 с. (Монограф).
Хвильовий М. Новели, оповідання “Повість про санаторійну зону’’. “Вальдшнепи’’. Роман. Поетичні твори. Памфлети. Вступ. ст., упоряд. і приміт. В.П.Агеєвої; Ред. тому М.Г. Жулинський. – К.: Наук. думка., 1995. – 816 с. (Б-ка укр.. літ. Рад. укр. літ.).
Хвильовий М. Твори: У 2-х т. Т.1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / Упоряд. М.Г.Жулинського, П.І.Майдаченка; Передм. М.Г.Жулинського. – К.: Дніпро, 1990. – 650 с.

Науковий керівник: канд. філ. наук, доц. Киря’нчук Б. М.

Інші записи:

    Не знайдено

Гуманітарного факультету

  • Посилання
    1. Selim
      Квітень 7th, 2010 at 20:24 | #1

      супер, классная информация

    2. olesiya
      Травень 25th, 2010 at 09:47 | #2

      Дуже добра стаття Асi, та справжній зміст

    3. нордстрит
      Листопад 1st, 2010 at 14:44 | #3

      Асиешка, суперская статья))))))
      браво, молодец.
      Люди!
      Я её лично знаю)))

    4. leila
      Листопад 3rd, 2011 at 21:06 | #4

      Чудова стаття. Дякую!!!

    5. Петр
      Січень 11th, 2013 at 18:38 | #5

      А по-моему так это тупо выдергивание мыслей из чужих работ. Своего нет ничего. Ну хоть ссылки есть – уже плагиатом не назовешь.

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю

    охранная или охранно-пожарная сигнализация