Стан і тенденції фінансування вищої освіти в Україні

finance

У статті досліджено стан та тенденції фінансування вищої освіти в Україні. Також визначено причини незадовільного стану фінансування вищої освіти в Україні та запропоновано ряд заходів щодо стабілізації галузі.


УДК 336:13

Вища освіта є основою людського розвитку та прогресу суспільства. Вона забезпечує індивідуальний розвиток особистості, майбутнього фахівця, формує інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал держави, виступає стратегічним ресурсом соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, є джерелом покращення добробуту людей, забезпечує національні інтереси та зміцнює авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародній арені.
Актуальним завданням сьогодні є забезпечення доступності здобуття якісної вищої освіти протягом життя для всіх громадян, подальше утвердження її національного характеру. Беручи до уваги те, що Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, поступово здійснюється модернізація освітньої діяльності у контексті європейських вимог.
Щодо управління вищою освітою в Україні, то спочатку вона була під керівництвом церкви, а з часів Петра І – тільки під егідою держави. В наші часи як державні так і приватні вищі навчальні заклади діють за державними ліцензіями акредитаційними документами, тобто регулювання освітньої діяльності закладів вищої освіти, незалежно від їхньої форми власності, залишається за державою, тому власник диплома захищений авторитетом держави. Коли цей авторитет стає недостатньою гарантією, то існує факт криз у вищій освіті. Проте однією з найголовніших причин виникнення криз у сфері вищої освіти є брак коштів для ефективного функціонування державних вищих навчальних закладів та високої якості надання ними освітніх послуг. Саме належне фінансування значних затрат вищої освіти дасть можливість державним вищим навчальним закладам не лише ефективно функціонувати, а й розвиватися, вирішувати проблеми інтеграції з науковими установами, із зовнішнім освітнім середовищем та запроваджувати інноваційні технології. Тому дослідження актуальних проблем фінансування вищої освіти та розробка напрямів реформування її бюджетування в Україні є актуальним та доцільним.
Огляд публікацій з проблем фінансування вищої освіти свідчить, що вчені все більше починають приділяти увагу дослідженню даної проблематики. Питаннями фінансування та розвитку управління фінансовими ресурсами вищої освіти займаються наукові установи Національної академії наук України, Академії педагогічних наук, галузеві науково-дослідні інститути і вищі навчальні заклади. Про це свідчать праці вітчизняних вчених: В. Андрущенка, Й. Бескида, В. Боброва, Є. Бойко, Т. Боголіб, О. Василика, Д. Грішнової, Б. Данилишина, М. Євнуха, В. Євтушевського, І. Каленюка, К. Корсака, В. Кременя, В. Куценко, В. Лугового, О. Навроцького, Ю. Ніколенка, С.Ніколаєнка, К. Павлюк, О. Падалка, О. Сидоренка, А. Чухно, Г. Штейна, В. Юхименка, В. Яблонського та ін.
Серед російських учених, які досліджували питання теорії та практики фінансування вищої освіти можна назвати А. Анчишкіна, В. Басова, С. Белякова, С. Глазьєва, А. Глухова, А. Дайновського, В. Єврошина, В. Жаміна, Е. Жильцова, О. Савельєва, С. Смирнова, С. Струмиліна, Д. Чупрунові, Ю. Чур’янова, В. Щетиніна та ін.
Деякі аспекти досліджуваної проблематики розглядалися у працях зарубіжних вчених: Г.Беккера, Ч. Бексона, М. Блага, Г. Брока, Дж. Вейзе, Е. Денісона, П. Друк ера, я. Тінбергена та ін.
Ми надаємо належне даним працям та дослідженням, проте звертаємо увагу на необхідність постійного розвитку наукових поглядів щодо вирішення проблем фінансування вищої освіти в Україні, її орієнтації на світові тенденції.
Метою написання статті є визначення стану і тенденцій фінансування вищої освіти в Україні в умовах реформування.
Завдання дослідження полягають у розкритті умов фінансування вищої освіти в Україні, визначенні основних досягнень у підготовці фахівців різних профілів, обґрунтуванні необхідності реформування системи вищої освіти України та забезпечення ефективного використання коштів на функціонування та розвиток вищої освіти, виокремленні заходів стабілізації галузі, підвищенні рівня якості надання освітніх послуг, що зумовлюється процесами глобалізації та самореалізації її у світі.
Конституція України в кількох статтях, зокрема ст. 43, 53, 54 закріплює право громадян нашої держави на освіту, в тому числі і на отримання якісної вищої освіти [1]. Адже, як показує приклад розвинутих держав, чим вищий рівень освіченості їх населення, тим вищий рівень їх економічного розвитку. Саме тому, всі розвинуті країни світу спрямовують значну частину своїх фінансових ресурсів на підтримку та забезпечення розвитку вищої освіти. Щодо України, то наші політики та вчені дотримуються думки, що державна підтримка вищої освіти у фінансовому плані повинна бути значною і потребує реформування.
Сьогодні до основних досягнень в підготовці фахівців різних профілів можемо віднести такі:
• практично завершується формування нормативної бази та стандартів вищої освіти для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
• поліпшуються якісні характеристики потенціалу закладів вищої освіти, наближених до європейського рівня на основі приєднання до Болонського процесу;
• структура та обсяги підготовки фахівців дещо наблизилися до потреб і виробничих можливостей держави і регіонів;
• удосконалюються механізми диверсифікації джерел фінансування підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах;
• зміцнюється законодавча база розвитку системи вищої освіти в Україні [8, 9].
Позитивні тенденції у сфері вищої освіти, що намітились в нашій країні на початку ХХІ століття, мають бути продовжені і в майбутньому. Про це свідчать перспективні програми, розроблені та прийняті Кабінетом Міністрів України та Міністерством освіти і науки на період до 2010 року.
Незважаючи на досягнення вищої освіти, які забезпечує нова соціополітична система в Україні, вона ще не має необхідної якості та належного фінансування як з боку держави так і недержавних суб’єктів господарювання. Необхідність реформування системи вищої освіти України та забезпечення її належного фінансування, підвищення рівня якості є проблемою, що зумовлюється процесами глобалізації та самореалізації у світі. Тому державна політика у реформуванні сфери вищої освіти повинна базуватися на таких пріоритетних напрямках (рис.1).

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Пріоритетні напрямки державної політики у реформуванні сфери вищої освіти

Рис. 1. Пріоритетні напрямки державної політики у реформуванні сфери вищої освіти
Таким чином, можемо стверджувати, що сьогодні у сфері вищої освіти потребують вирішення такі питання:
• реалізація індивідуального розвитку з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів і сертифікації, розробка нової концепції економіки вищої освіти й основних напрямків подальшого реформування галузі, виходячи з національної стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2010 рр.;
• обґрунтування основ та структури організаційно-економічного механізму сучасного функціонування галузі;
• підвищення ефективності використання коштів, спрямованих на розвиток матеріально-технічної бази вищої школи;
• визначення фінансування вищої освіти як пріоритетного напряму державних видатків та формування багатоканальної системи фінансового забезпечення закладів вищої освіти;
• розробка нової, адаптованої до ринкових умов економічної моделі навчально-виховного процесу, спрямованого на підвищення якості знань майбутніх фахівців [6].
Перелік названих напрямів, що стосуються розвитку економіки вищої освіти, засвідчує, що на етапі науково-технічної та інноваційно-інформаційної революції, коли вища освіта трансформує головний стратегічний напрям економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, дослідження економічних проблем вищої школи стають вкрай важливими. Передусім це зумовлено кардинальними змінами, які вже відбулись в Україні у процесі проведення економічних та освітянських реформ на основі демократизації суспільства і ринкових перетворень. Дійсність доводить, що без глибоких економічних знань, належної підготовки спеціалістів, оволодіння механізмами ринкового господарювання досягти успіхів у економічному зростання неможливо.
Сьогодні вченими:
• розроблено проект концепції розвитку економіки та управління вищою освітою в системі перспективних соціально-економічних перетворень в Україні;
• спрогнозовано шляхи нарощення поступу сучасного економічного потенціалу вищої освіти в Україні;
• узагальнено вітчизняний та зарубіжний досвід і сформовано пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму в галузі вищої освіти;
• встановлено, що основною причиною труднощів і проблем у сфері вищої освіти виступають не тільки недостатні обсяги державного фінансування, а й відсутність механізму гнучкого економічного управління з боку державних освітніх органів;
• обґрунтовано, що у закладах вищої освіти ІІІ-IV рівнів акредитації нова система вищої освіти повинна мати логічну послідовність вивчення важливих дисциплін, спецкурсів протягом усього терміну навчання студентів[8, 10-11].
Україна може стати рівноправним і навіть привілейованим партнером на ринку інтелектуальної праці завдяки традиційно високій якості вищої освіти, яку слід вважати за національну особливість. Сьогодні щодо джерел фінансування ми належимо до країн зі змішаною системою вищої освіти. Світовий досвід свідчить, що це найбільш продуктивна система, якщо дотримуватись єдиних освітніх вимог під контролем держави.
В Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 347 закладів вищої освіти ІІІ-IV рівнів акредитації, з них 82 національні. У них навчаються понад 2 млн. студентів. Приблизно на 10 тис. населення припадає 550 студентів [4; 5; 8; 10].
Проте, варто зазначити, що у сучасних умовах нестача бюджетних коштів на належне функціонування вищої освіти змушує дотримуватися принципу його багатоканального фінансування із залученням позабюджетних джерел.
Сьогодні надзвичайно важливим є забезпечення максимальної ефективності використання бюджетних коштів вищими навчальними закладами.
Щодо обсягів фінансування вищої освіти в Україні, то їх можна представити у вигляді таблиці 1.
Відповідно до даних поданих у таблиці 1, можемо зробити висновки про те, що стан фінансування освіти в Україні, і особливо вищої, задовільним визнати не можна.
Величина видатків на вищу освіту в Україні за досліджуваний період за абсолютними обсягами зросла в 4,9 рази: у 2000 році становила 2285,5 млн. грн., у 2001 – 3046,6 млн. грн., у 2002 – 4167,0 млн. грн., у 2003 – 4627,9 млн. грн., у 2004 – 5813,7 млн. грн., у 2005 – 7934,1 млн. грн., у 2006 – 8487,3 млн. грн., а у 2007 – 11267,4 млн. грн. Проте держава виділяє на освіту замість 10 % ВВП, що передбачено в статті 61 Закону України «Про освіту», лише трохи більше в середньому за досліджуваний період ніж 5,3 %.
Таблиця 1
Фінансування вищої освіти в Україні за 2000-2007 роки

1-d180d0b8d181-2-prtsc

* Джерело: дані [6; 7; 12; 13]
Щодо частки видатків на вищу освіту у % до ВВП, то її середнє значення за 2000-2007 роки становить 1,6 %. Частка видатків на вищу освіту у % до загальних видатків Зведеного бюджету за досліджуваний період коливалася від 4,7 % у 2000 році до 5 % у 2007 році. Щодо даних видатків у фінансуванні галузі, то вона в середньому становить 30,9 %, що теж оцінюється негативно, оскільки на вищу освіту повинно спрямовуватися не менше 40 % від загальної суми видатків на освіту.
Таким чином, невиконання встановлених законодавчо нормативів щодо фінансування освіти в Україні ще раз підтверджує актуальність та необхідність проведення ґрунтовного дослідження даної проблематики, шляхом здійснення аналізу і прогнозування витрат на освіту та вищу зокрема з урахуванням усіх існуючих тенденцій.
Оскільки держава не спроможна забезпечити вищу освіту необхідним для її розвитку фінансуванням, то фактично вона перекладає свої зобов’язання на громадян. В п. 6 ст. 61 Закону України «Про освіту» зазначено, що фінансування державних навчальних закладів й установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств та організацій, а також додаткових джерел фінансування [2]. Проте, сьогодні комерціалізація вищої освіти набуває загрозливих масштабів. Вища освіта виступає, як зазначалось раніше, одним з не багатьох благ, що має позитивні зовнішні ефекти для суспільства і за яке населення погоджується платити. Так приблизно 2/3 батьків погоджуються нести серйозні фінансові витрати, для того щоб дати своїм дітям якісну вищу освіту. Підтвердженням цьому є той факт, що сьогодні 55% бюджету вищої освіти складає плата за неї. Для порівняння дана частка у Великій Британії становить 12 %, у Канаді 11 %, У США -14 % [10, 120-121].
Виходячи з викладеного, уряду необхідно посилити контроль за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актів, що стосується сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.
Зокрема це стосується доведення фінансування освіти до 10 % від ВВП і відмови від практики призупинення тих чи інших статей освітянських законів законом України про бюджет. Слід вжити низку заходів для того, щоб частину витрат на вищу освіту взяли на себе підприємства, організації та установи. Адже, 70 % приватних підприємств використовуються кадри, які підготовлені за державні кошти. В той же час на підготовку фахівців вищого рівня власники, як зазначалося вище, витрачають лише близько 3 % від витрат на робочу силу. Це неприпустимо занижена ціна, яка не може покрити витрати на якісну підготовку кадрів. Таким чином, актуальним є питання про зміну парадигми відносин між підприємствами та вищими навчальними закладами. Тому з метою стимулювання участі роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців необхідно розглянути можливість внесення змін і доповнень до Законів України «Про підприємництво» та «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо звільнення підприємств, організацій та установ від нарахування внесків на обов’язкове державне соціальне страхування на заробітну плату працівників – випускників вищих навчальних закладів, які працюють за фахом, протягом перших трьох років їхньої праці; пільгового оподаткування суб’єктів господарювання, які надають бази для проходження практик студентів вищих навчальних закладів; звільнення від оподаткування передачі матеріально-технічних ресурсів з балансів суб’єктів господарювання на баланси вищих навчальних закладів. Необхідно припинити комерціалізацію державних ВНЗ – кількість осіб, які навчаються за рахунок коштів державного бюджету, має становити не менше ніж 2/3 від кількості осіб, які навчаються у державному вищому навчальному закладі.
Серйозні упущення мають місце в процесі управління фінансами вищих навчальних закладів. Викликає занепокоєння питання законності використання керівниками вищих навчальних закладів бюджетних коштів. Належного порядку немає і у сфері кредитування вищої освіти, а саме у виконанні Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».
При плануванні розвитку вищої освіти практично не враховуються демографічні прогнози. Наближається реальне обмеження інтенсивного розвитку вищої освіти України.
У найближчі п’ять років відбудеться різке, більше ніж на 40 %, зменшення числа випускників шкіл і, відповідно, – абітурієнтів вищих навчальних закладів. Демографічна ситуація дає змогу передбачити, що навіть за умов «заморожування» планів прийому на сучасному рівні вже через два роки місць в українських ВНЗ буде достатньо для всіх випускників середньої школи.
Скорочення чисельності потенційних абітурієнтів може кардинально змінити ситуацію з прийомом за рахунок коштів населення. Є вірогідність, що у навчальних закладів виникнуть серйозні фінансові проблеми. Про що свідчить прогноз динаміки чисельності абітурієнтів та студентів ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (рис.2).
1-d180d0b8d181-3-prtsc

Рис.2. Прогноз динаміки чисельності абітурієнтів та студентів ВНЗ України ІІІ-ІV рівнів акредитації [10, 138].
Крім того, процес формування мережі вищих навчальних закладів носить некерований характер. Навіть поверховий аналіз проблем доступу до вищої освіти свідчить про досить помітні розбіжності в регіонах. Мережа вищих навчальних закладів не завжди узгоджується з потребами регіонів у фахівцях. Сьогодні відсутні ефективні механізми, які б стимулювали підготовку кадрів для потреб регіонів. Украй неефективно використовується науковий потенціал ВНЗ для потреб регіонів. Дещо послабився рівень контролю держави за діяльністю ВНЗ. Досить часто до статутів яких вносять зміни, що розмивають демократичні засади вищої школи, без будь-якої необхідності створюються численні асоціації, філії, які не забезпечені ні матеріальною базою, ні кадрами, які б відповідали змісту вищої освіти, ні відповідною інфраструктурою.
Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можемо зробити такі висновки:
• вища освіта в Україні все ще перебуває під загрозою руйнування (мають місце непродумані дії щодо її реформування, безконтрольна комерціалізація, незадовільний рівень оплати праці);
• в результаті ослаблення державної підтримки, що насамперед виражається у незадовільному фінансуванні, Україна втрачає передові позиції щодо рівня освіченості громадян, згортає наукові дослідження з важливих пріоритетних напрямів;
• відбуваються скорочення масштабів і зниження якості підготовки й ефективності використання науково-педагогічних кадрів, помітно погіршилися умови для творчої роботи вчених та викладачів.
• реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають вимогам і нормам законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту».
Тому з метою стабілізації галузі, на нашу думку, необхідно:
1) вжити рішучих заходів щодо збільшення та диверсифікації фінансування вищої освіти в Україні, а відтак удосконалити науково-методичне забезпечення освітнього процесу та створити умови для проведення фундаментальних та прикладних досліджень у ВНЗ, які в свою чергу виступатимуть додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні;
2) довести фінансування освіти до 10 % від ВВП;
3) посилити контроль уряду за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.

Література
1) Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2) Закон України «Про освіту» №1060-ХІІ, із змінами від грудня 2006 року
3) Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 20. – с. 134
4) Боголіб Т.М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період: монографія. – К.: Міленіум, 2006. – 506 с.
5) Боголіб Т.М. Ринкова модель ВНЗ: монографія. – К.: Міленіум, 2007. – 264 с.
6) Грішнова О.А. Проблеми фінансування освіти в перехідній економіці України. Вісник ВДУ ім. Лесі Українки, Розділ ІІ. Економічні науки, 2003. – С. 135-149.
7) Державні фінанси в транзитивній економіці: Навчальний посібник / Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. та ін. За заг. ред. д.е.н., проф. Карліна М.І. – К.: Кондор, 2003. – 220 с.
8 ) Карпенко О.В. Управлінський облік: методика викладання у вищій школі. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 244 с.
9) Лич В.М. Фінансування науки: аналіз стану, проблеми та шляхи вдосконалення. Вісник ВДУ ім. Лесі Українки, Розділ ІІІ. Економічні науки, 2005. – С. 189-194.
10) Ніколаєнко С.М. Вища освіта – джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. – К.: Знання, 2005. – 319 с.
11) Салила С.Я. Фінансове забезпечення вищої освіти: монографія. – Запоріжжя: ЗЦНТЕІ, 2007 – 252 с.
12) www.mon.gov.ua
13) www.ukrstat.gov.ua

Інші записи:

    Не знайдено

Економічний факультет

  • Посилання
  • образования за рубежом тут узнать на сайте.
    1. Данила
      Квітень 4th, 2010 at 09:14 | #1

      10% від ВВП??? Ну-ну! Як на мене, в країні існують і інші проблеми, що стоять вкрай гостро. Не тільки в освіті зараз погано.

    2. Ann
      Травень 12th, 2010 at 23:11 | #2

      Как это скопировать?

    3. Травень 12th, 2010 at 23:55 | #3

      Копіювання не передбачено, текст виключно для ознайомлення.

    4. Дубовой Юрій
      Травень 13th, 2010 at 23:51 | #4

      Мотивация реформирования системы образования
      Все поступки, которые совершает человек, строго зависят от количества и качества знаний, которые имеются на вооружении его мышления. Всё, что происходит в обществе, стране, семье, коллективе – результат применения знаний, показатель качества знаний, которые общество применяет в повседневной жизни. По большому счёту, качество жизни общества – это показатель качества работы системы образования. По богатству и славе общества можно определить, чьи оно применяет знания и премудрость. Нам надо подружиться с Богом, который даёт премудрость и знания, необходимые для управления народом! Особенно эта премудрость и знания нужны людям, которым общество поручило обучение сограждан (вооружение мышления знаниями и навыками их применения).
      Нынешнее состояние системы образования: отношения в среде преподавательского состава; отношения между преподавателями и учениками; обоснования принципов и методов преподавания; программы и результаты работы – реально нуждаются в глубоком, кардинальном и радикальном реформировании. На данное время трудно найти места в системе образования, которое бы не поддавалось испепеляющей критике.
      Задача системы образования
      Центральная, стратегическая задача системы образования – насыщение граждан знаниями и навыками их применения, необходимых для полноценной жизни в обществе, а также повышение способностей каждого гражданина. Основной закон политэкономии гласит: экономическая мощь страны напрямую зависит от степени реализации своих способностей каждым её гражданином. Задача учителей – растить способности граждан. Всё, что препятствует насыщению граждан знаниями и навыками должно быть ликвидировано как враждебное благополучию всего общества.
      Финансирование системы образования
      Не бывает труда без прибыли; всякий труд должен быть оплачен в соответствии с выполненной работой. Деньги – это универсальный эквивалент труда, предназначенный для удобства обмена трудом между потребителями и производителями товаров и услуг, а также для консервации, трансформации, транспортирования и концентрации труда. Работники системы образования производят интеллектуальный труд, результаты которого влияют на производство товаров и услуг, то есть существует прямая, существенная связь между качеством работы учителей и прибылью граждан страны; то есть в доле труда граждан есть доля труда учителя.
      Чтобы справедливо оплатить труд учителей необходимо:
      1. Зафиксировать налог на прибыль (Бог обычно устанавливал десятую часть), для всех граждан страны.
      2. Все деньги, собранные через налог на прибыль, сконцентрировать в бюджет страны.
      3. Доход бюджета страны, состоящий из налога на прибыль необходимо разделить на восемь долей, и зафиксировать.
      4. Одну из восьми долей необходимо законом отдать в собственность системе образования.
      5. Установить индивидуальную долю собственности каждого работника образования в доле дохода министерства. Это можно сделать вычислив процент затрат дохода министерства образования на оплату труда работника в данный момент и зафиксировать его. Затем оплачивать труд данного работника отчуждением данного процента от последующего дохода доли системы образования в доходе бюджета страны, состоящего из налога на прибыль. Чтобы легче было определять долю, можно сначала установить долю области в доходе страны, затем долю района в доходе области, а затем долю работника в доходе своего учебного заведения. Сумма дохода от этого не изменится, но уменьшится количество цифр в расчётах.
      6. Последовательно ликвидировать зарабатывание денег вытягиванием их из учеников.
      Чтобы грамотно распорядится доходом коллектива необходимо:
      1. Доход учебного заведения разделить на четыре доли: 1) себестоимость; 2) развитие; 3) оплата труда; 4) дивиденды.
      2. Долю себестоимости необходимо пустить на закупку сырья, энергии и энергоносителей, идущих на обеспечение работы коллектива. Долю развития пустить на финансирование проектов повышающих результаты работы системы (премии, рекламу, строительства, привлечение новых сотрудников и т.п.).
      3. Оплату непосредственного труда (тарифы) лучше устанавливать советом коллектива, применив обратный принцип аукциона, с целью установления минимальной цены за непосредственный труд (преподавание, тестирование, подготовку документов, ведение заседаний и т.п.). Основным финансовым стимулом труда должны стать дивиденды, а не оплата работы.
      4. Дивиденды (остаток дохода после вычета себестоимости, развития и оплаты труда) необходимо разделить в соответствии индивидуальным долям собственности в бюджете заведения.
      5. Процентное соотношение долей необходимо устанавливать силами совета коллектива данного подразделения.

      Комментарии:
      Применяемая ныне модель финансирования образования ориентирована на зарабатывание через продажу клиентам (ученикам) своих услуг (продажи своего труда, положения). Ориентирование на продаже своих услуг, на фоне власти, данной законами страны, порождает (провоцирует) мерзкое явление в среде учителей – коррупцию. Законами страны ограничиваются возможности граждан зарабатывать деньги своим трудом, если гражданин не имеет определённого диплома о соответствующем образовании, а учителя имеют власть на своё усмотрение определять выдавать или не выдавать диплом ученику – эти особенности и являются основанием коррупции. Чтобы ликвидировать коррупцию в сфере образования необходимо ликвидировать основания, причины коррупции. Если корень не удалить, то следствие не перестанет вредить обществу.
      Финансирование из бюджета страны по нынешней модели провоцирует (порождает) перетаскивание бюджета страны посредством хитрого выспрашивания у депутатов и министров. Статус наёмника, порождает соответственное отношение учителей к своим обязанностям (Ин. 10:12-13). Таким образом, нынешний доход учителей зависим ни сколько от качества их труда, столько от мастерства выклянчивать деньги у сограждан.
      Применяемая ныне модель финансирования привела к тому, что ныне на учителей мало влияет качество выпускников: хоть двоечников произведут обществу, хоть отличников – на их будущую зарплату это никак особо не повлияет. Конечно же, все страдают от того, что в стране так много граждан слабо вооружённых необходимыми знаниями, либо вооружённых вредоносными знаниями, но прямой зависимости нет.
      Предлагаемая модель ориентирует учителей на зарабатывание денег профессиональным исполнением своих функций, и отвергает всякую другую зависимость, в том числе зависимость от воли граждан, не имеющих отношение к учебному процессу. В предлагаемой модели работает закономерность: чем выше и качественней объём знаний граждан, тем выше их прибыль, сумма налога на прибыль, доля министерства образования, доля учителя. Установление индивидуальной доли собственности каждому работнику в доходе одной организации автоматически сменяет статус сотрудника из статуса «пролетариат» (наёмник) на статус «совладелец» (равноправный соучастник). Смена статуса всегда сопровождается сменой отношения человека к своему труду. В предложенной модели оценивать труд учителей будет практика, которую перехитрить невозможно вообще никогда и ни каким образом.
      В основе предложенной модели лежит зависимость прибыли любого учителя в стране от прибыли любого гражданина (каждый учитель будет иметь долю в прибыли каждого гражданина), поэтому каждому учителю будет выгодно участвовать в формировании знаний каждого гражданина страны без ограничения, при этом особое влияние на прибыль имеет именно качество знаний. Способности – это алгоритм количества и качества знаний и навыков их применения. Прибыль от своих учеников будут получать до тех пор, пока ученик будет получать прибыль, при этом оплата обучения учениками в предлагаемой модели является недопустимой. Ныне учитель имеет прибыль только от своих учеников и только пока он их обучает.
      Очень важно!!! Простое повышение оплаты труда учителей, либо шантаж учеников страхами перед последствиями низких оценок никогда не может быть оптимальным мотивом для отношения к своему труду. Самый лучший мотив, когда ученик понимает выгоду для себя от послушания учителям, которым выгодно чтобы в ученика был оптимальный объём знаний.

      Распределение обязательств
      Грамотное распределение обязательств между членами коллектива – залог успеха всего предприятия. Чтобы установить оптимальную структуру в системе образования необходимо применить принцип демократического централизма:
      1. Первичный коллектив (преподаватели) пусть изберет из своей среды лидера (завуча), на которого возложат работу по контролю над соблюдением плана и графика работы подразделения, утверждённого советом сотрудников, делегировав ему часть своих полномочий.
      2. Избранные лидеры пусть изберут из своей среды лидера, на которого возложат работу по контролю над соблюдением плана и графика работы районного подразделения.
      3. Лидеры районов пусть изберут из своей среды лидера области.
      4. Лидеры областей пусть изберут министра.
      5. Переизбрать лидера может только и только сам коллектив подразделения.
      6. При выборе кандидата важно смотреть именно на его способности, ни какие другие характеристики пусть не сбивают коллектив с правильного пути. Диплом не является достаточным основанием для утверждения, что человек достоин.

      Нынешняя модель построения пирамиды управления системой образования не выдерживает никакой критики, защищать её не благодарное занятие – это точно. Проверено.

      Законодательная база
      Чтобы учителя могли эффективно исполнять свою работу необходимо чётко определить их задачи, принципы и методы достижения цели, наделить силой закона.
      Верховная задача учителей: – создать атмосферу, в которой гражданам интересно было бы учиться. Для этого необходимо утвердить общественным договором законы отношений, которые бы не противоречили себе, сущности человека и заповедям Живого Бога. Существующие ныне законы необходимо радикально почистить, ибо противоречий в них больше, чем возможно туда напихать.
      Когда заработает предложенная модель финансирования системы образования, учителям станет выгодно, чтобы прибыль всех предприятий страны росла, а цена непосредственного труда снижалась, ради повышения суммы дивидендов. Этому будут препятствовать нынешние законы, ограничивающие права граждан, не имеющих соответственного диплома, даже если его способности выше дипломированного бракодела; также, по нынешним принципам оплаты труда, стоимость дипломированного рабочего выше, чем точно такой же труд рабочего без соответствующего диплома. Эти положения нужно ликвидировать, как не имеющие никакого разумного обоснования, и вредящие развитию экономике. Если применить новый принцип и метод оплаты труда, то всем станет выгодно взращивать свои способности и снижать цену труда, и учителям будет выгодно повышать квалификацию всех граждан.
      Работа учителя связана с людьми, поэтому важно знать основные характеристики человека, чтобы максимально качественно исполнять своё предназначение.
      Особенности человека
      При всей видимой сложности человека, он не такое страшное творение для понимания. Человек сотворён идеальным существом, обладающим полнотой способностей для полноценной жизни в обществе. Все люди без исключений стремятся к достижению абсолютно идентичных стратегических целей, большинство которых унаследовали от Бога, Сотворившего человека по Своему образу и подобию:
      1. Стремятся всегда увеличивать возможности для удовлетворения своих потребностей – это важнейшая особенность для образования, так как не бывает роста возможностей без роста количества и качества знаний человека и навыков их применения. Душа человека всегда радуется, когда познаёт новое знание, полезное для формирования логических цепей событий в целях удовлетворения желаний человека. Вообще, душа человека питается знаниями, состояние души сильно зависит от имеющихся в человеке знаний.
      2. Стремятся к всемогуществу; Бог облекает человека могуществом по мере того как человек принимает Его знания и понимания бытия (Бытие 3:22; 2-е Пар.1:11-12).
      3. Триедины, состоят из духа, души и тела, при этом тело питается физической пищей, душа питается знаниями, а дух питается отношениями с Богом; от питания зависит рост и здоровье человека.
      4. Стремятся к объединению с другими личностями на основе паритетного обмена противоположностями (из-за этого все люди стремятся к справедливости; даже те, кто часто поступает не справедливо) – эту особенность нужно закладывать в основание всех законов и мотивов, тогда они будут иметь силу.
      5. В отличие от Бога, Ангелов и бесов, человек постоянно изменяется (ежесекундно); важно содействовать человеку, измениться в лучшую сторону. Именно это свойство человека, является основанием для обучения граждан.
      6. Человек лучше понимает и запоминает ту информацию, которая соответствует его дарам и талантам, когда человек максимально концентрирует своё внимание на передаваемой мысли.
      NB. Если дела человека противоречат перечисленным характеристикам, то это означает, что данный человек либо одержим нечистым духом (дьяволом), в таких случаях Господь рекомендует человеку избавиться от беса, либо у него нет необходимого знания (истины), в таком случае его нужно вооружить соответствующими знаниями. (Мар.1:23; 5:2; 7:25; 16:17-18; Мф.9:33; 17:18; Лк.4:35; 9:42; 11:14; 10:19-20; Рим.7:19-20).
      Отношение к религии
      Любая ошибка в логической цепи неизбежно наносит вред результату труда, в котором она применялась. Ошибка в стратегии (направлении движения) приводит к тому, что какую бы тактику не применил – не достигнешь желаемой цели. Ошибка в основном вопросе философии (стратегической основе любой стратегии) неизбежно навредит всем делам человека. У представителей структуры, призванной распространять знания, обязательно должно быть чёткое отношение к основному вопросу философии.
      Чтобы доказать закон всемирного тяготения, достаточно применить его на практике, практически проверить его влияние на физический мир (сам то закон пощупать невозможно ибо он духовен; можно лишь записать его имя (формулу)). Чтобы удостовериться в существовании Бога достаточно применить на практике Его закономерности (обетования) – таких утверждений и обещаний Бог наговорил целую Библию. Чтобы удостоверится в том, что Иисус из Назарета ныне является Господом Господствующих, Спасителем мира, Искупителем, достаточно сделать то, что Он предлагает в Священном Писании. Чтобы определить, кто и Кому покоряется можно проследить за поведением людей и духов, когда они находятся в присутствии Господа Иисуса Христа, либо за поведением одержимых бесами в присутствии последователей Иисуса Христа.
      Относительно других религий важно чётко понять, что двух Истинных, Всемогущих Богов, противоречащих друг другу, не может быть даже теоретически – обязательно один из них лжец и самозванец, вводящий людей в заблуждение. Если Один говорит, что Иисус Христос есть Всемогущий Бог, Искупитель мира, Сын Творца неба и земли, а другой говорит, что Тот же Иисус не есть Бог, то обязательно кто-то из этих является лжецом и трусом.
      Запрещать другие верования никак нельзя, потому что Богу важно, чтобы человек самостоятельно сделал свободный выбор, не ограниченной законами волей. Господь ведёт с дьяволом честную борьбу за души людей. При этом категорически недопустимо содействовать поклонению бесам.
      Вероисповедание человека не должно влиять на возможность быть частью преподавательской команды, влиять должна только способность человека принимать мудрые решения. Любить мудрость, истину и знания – главные черты человека, на которого возлагается задача воспитания сограждан.
      Вероисповедание ученика не должно влиять на отношение к нему со стороны учителя.
      В задачу системы образования не входит проповедь Евангелия, но преподавание учения Иисуса Христа, желающим больше знать о Боге – положительно скажется на качестве жизни общества. Сопротивление распространению информации о Боге отрицательно скажется на отношениях между гражданами. Важно чтобы о Боге учили те, кто лично знаком с Иисусом Христом.

      Закономерности отношений
      Если установить ребёнку финансовый барьер перед поступлением в учебное заведение выше возможностей его родителей, то автоматически снижается интеллектуальный уровень будущего общества.
      Если упорно навязывать ученику неинтересную для него информацию, то есть большая вероятность того, что он возненавидит навязываемое знание.
      Если ученик сам жаждет познать что-либо, то способность впитывать в себя знания о интересном предмете резко возрастает. Умение заинтересовать сокращает затраты на объяснение.
      Важнее научить человека быстро находить нужное знание, чем напичкать его множеством информации, которая никогда ему не пригодиться. Мало пользы от знания, которое нужно только для поступления в очередное учебное заведение.
      Тестирование лучше проводить с целью (мотивом) определения уровня знаний ученика, для планирования дальнейшего обучения, чем для определения слабых, с целью изгнания их от источника знаний.
      Если самых сильных мыслителей будет тестировать Господь Саваоф, то ни один вредный преподаватель не сможет правильно ответить даже на один Его вопрос из тысячи, невзирая на то, что Он задаёт обычно простые вопросы (Иов 38-41). В характере Всемогущего Бога – относится к человеку так же, как человек относится к другим людям. Любите всех учеников и учителей!
      Чем качественнее насытить ученика знаниями, тем большую сумму налогов он выплатит в доход учителей, на протяжении всей своей жизни.
      Чем качественней ученик вооружит свой разум знаниями и умением ими пользоваться, тем больше денег он заработает на протяжении всей своей жизни.
      Чем меньше заблуждений (ложных истин) в разумах сограждан, тем меньше они совершают ошибок и преступлений. Важно наполнять истиной и исследовать имеющиеся знания (утверждения, силлогизмы, закономерности, которые человек считает верными, поэтому опирается на них при построении своих деяний).

      Критика предложенной идеи желательна.
      63601, Харьковская обл., пгт. Шевченково, ул. Пионерская, 78/1.
      Тел.: 0934590588; 0972225608.
      E-mail: uriydub@ukr.net
      30 марта 2010 г. Дубовой Юрий Петрович

    5. Пагор Валентин
      Пагор Валентин
      Вересень 29th, 2010 at 15:28 | #5

      Раз у нашій державі така кі-ть вшів. То всі ВНЗ, що поза ТОР-200, нехай переводяться на власні бюджети. (Пропозиція у закон).

    6. Березень 26th, 2012 at 02:24 | #6

      тобто проблема лише в фінансуванні? це не зовсім так! Навіть якщо збільшити його у два рази, то,запевняю- нічого не покращиться!

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю