Автор статті:

Циборт Олександр Сергійович

Державне управління – це складна система, яка створена для ефективного виконання різноманітних функцій держави. Державне управління має певні сталі закономірності, які поділяються на:

1.   пізнані закономірності;

2.   непізнані закономірності.

Пізнані закономірності поділяються на дві групи: 1)ті, які відповідають потребам людини, тобто позитивні; 2)ті, котрі не відповідають потребам людини, або суперечать їм, тобто негативні.

Зазвичай використовують обидві групи пізнаних закономірностей. З цією метою вживаються заходи щодо посилення, стимулювання впливу позитивних закономірностей, а також створення умов для їх безпечної реалізації і для обмеження впливу негативних закономірностей. Чим активнішими є заходи щодо посилення впливу перших і обмеження дії других закономірностей, тим ефективнішим є управління, швидше і краще розв’язуються поставлені питання та цілі.

Ефективність управління багато в чому залежить від ефективності врахування і використання виявлених закономірностей.

Вступ свій можна пояснити тим, що принципи управління – це його позитивні закономірності, які вивчені і досліджені наукою і практикою, а також зафіксовані у відповідних поняттях. Звідси випливає висновок, ознаками принципу управління є: належність до пізнаних позитивних закономірностей; за фіксованість, закріпленість у суспільній свідомості.

У вигляді правової норми, найчастіше у вигляді відповідних юридичних норм
здійснюється у сфері державного управління закріплення закономірностей у суспільній
свідомості.                                          .

Відплвідно, принципи державного управління – це його позитивні закономірності,   пізнані   наукою   і   практикою,   закріплені   у   правових   нормах   або   є

узагальненням діючих у державі юридичних правил. [1; 21].

Виділяють такі групи принципів державного управління:

1) організаційні принципи побудови апарату державного управління. Який в свою чергу включає:

галузевий;

функціональний;

територіальний.

2) принципи   організаційного   функціонування,   діяльності   апарату   державного
управління. Які в свою чергу також поділяються на :

єдиноначальність;

колегіальність;

нормативність діяльності;

поділ управлінської праці;

оперативна самостійність;

відповідальність за прийняті рішення.

1)   соціально-політичні принципи:
демократизм;

рівноправність осіб  різних національностей;

участь населення в управлінській діяльності держави;

рівність усіх перед законом;

гласність і врахування громадської думки;

об’єктивність;

законність.[2; 25].

Організаційні принципи побудови апарату державного управління забезпечують найбільш раціональний вибір суб’єктів управлінської діяльності. Згідно до цих принципів, а також враховуючи конкретні соціальні та економічні умови здійснюється розподіл компетенції управлінських структур. Вони повинні максимально ефективно розподілити управлінську працю і усунути паралелізм в діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчестоящих структур. Суб’єкти диференціюються за галузями, територіями, сферами, утворюючи в цілому систему державного управління. Якщо структура організована правильно, то вона забезпечує найбільш ефективне функціонування всієї системи. На даний час структура суб’єктів державного управління України ґрунтується на галузевому, міжгалузевому і територіальному принципах.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

У однорідній за характером діяльності де об’єкти закріплені за відповідним органом управління і утворюють сферу його управлінської діяльності реалізовується галузевий принцип. Суб’єктів, які здійснюють управління за галузевим принципом прийнято називати галузевий органами державного управління. Наприклад, згідно із Положенням про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 17 грудня 1995 року, до сфери його управління входять об’єднання, підприємства, установи, організації автомобільного, авіаційного, Орського і річкового транспорту, а також шляхового господарства. Управління цими об’єктами здійснюється Міністерством транспорту через три державні департаменти (автомобільного, авіаційного, Орського і річкового транспорту), Державну адміністрацію залізничного транспорту і Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів. Разом узяті дані органи в поєднанні з підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями становлять систему Міністерства транспорту України.

Щодо галузевого транспорту, при структурній побудові до відання спеціального утвореного органу управління передається одна або декілька державних функцій. Саме управління здійснюється зазначеним суб’єктом на всій території України, незалежно від належності підприємств, установ, організацій до тієї чи іншої галузі, сфери, форми власності тощо. Наприклад, Державна податкова адміністрація здійснює таке управління функцією збирання податків.

Таке управління прийнято називати міжгалузевим або функціональним, а суб’єктів, що здійснюють його, – органами міжгалузевого або функціонального управління. На даний час одним із головних завдань адміністративної реформи в Україні є поступовий перехід від галузевого до міжгалузевого (функціонального) принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. На певних, чітко окреслених територіях, де здійснюють комплексне управління державні органи, дістає вияв територіальний принцип. До таких державних органів належать насамперед обласні, Київська і Севастопольська міські, районні в областях, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Перечисленні органи виконавчої влади визначаються у Конституції України як місцеві державні адміністрації (ст.118) вони покликані захищати права і законні інтереси громадян і держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток підпорядкованих їм

територій і реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління [1; 12]

Принципи організаційного функціонування, діяльності апарату державного управління застосовуються для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержуючись цих принципів можна найбільш ефективно використовувати потенціал    державних    службовців,    технічних    працівників.    Гарантується    прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль та дисципліна.

Значення принципу єдиноначальності в тому, що орган державного управління очолюється конкретною особою, яка призначається на відповідну посаду шляхом прийняття управлінського акту. Згідно Конституції України, а саме ст.106, 114 міністерство очолює міністр, який призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності [1; ст.106, 114].

Для правового регулювання діяльності апарату державного управління використовується принцип нормативності. Кожен орган державного управління, щоб виконувати свої функції повинен мати відповідний обсяг компетенції. її зміст і характер зумовлені дорученою органу сферою управління, його місцем в управлінській ієрархії, структурними особливостями. Згідно з даним принципом застосовувані суб’єктом управління методи, форми, процедури, тощо мають обиратися не довільно, а на підставі відповідних нормативних документів. До компетенції повинні входити завдання, функції органу, порядок його організації та діяльності.

Завдяки принципу відповідальності забезпечується по-перше невідтворюваність відповідальності за помилкові, прийняті без врахування об’єктивних закономірностей і конкретних ситуацій рішення, по-друге, – на його основі відповідальність персоніфікується. Управлінська колективна праця, відповідно до принципу єдиноначальності, завжди об’єктивується у конкретних управлінських рішеннях, які приймаються керівником органу управління. Держава, наділяючи правом такого керівника приймати рішення, передбачає і його персональну відповідальність, яка не повинна залежати від рівня компетентності будь-яких рекомендацій і пропозицій, що справили вплив на таке рішення. Зокрема рішення колегії міністерства можуть втілюватися у життя лише наказом міністра. Міністр в свою чергу несе персональну відповідальність за виконання цих рішень перед урядом і Президентом України.

Реалізація принципу оперативної самостійності має важливе значення для успішного здійснення державного управління. Неможливо заздалегідь передбачити усю

Багатоманітність управлінської діяльності, а також зафіксувати у документах, які регламентують функціонування органів управління. Складність вирішуваних питань зумовлює необхідність аналізу значного обсягу інформації та наявності у багатьох спеціалістів різнопланової компетенції. Водночас динаміка соціальних та економічних процесів спонукає державних службовців до оперативного прийняття рішень. Тому держава, визначаючи і закріплюючи адміністративно-правовими нормами компетенцію органів управління, надає їм відповідні можливості та оперативний простір для самостійних дій.

Найзагальнішими принципами державно-управлінської сфери являються соціально-політичні принципи. Багато з них містяться у Конституції України та інших законодавчих актах. Як правило вони закріплюються в нормативному порядку. Дані принципи поширюються на всі функціонуючі в державі управлінські структури та на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності.

Одним з найважливіших соціально-політичних принципів вважають демократизм. Так в ст.1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава[1; ст.1]. однією з найважливіших умов успішної побудови демократичної, правової, соціальної держави є забезпечення реальної участі громадян у вирішенні всієї різноманітності питань державного і суспільного життя. Саме тому участь населення в управлінській діяльності держави є неодмінним принципом державного управління, закріпленим у Конституції, законах України і багатьох підзаконних актах.

У Конституції України записано, що народ України будучи єдиним джерелом влади у державі, здійснює її як безпосередньо, так і через систему органів державної влади та місцевого самоврядування; ст.38 Конституції надає громадянам право участі в управлінні державними справами [1; ст.38].

Законодавство України передбачає різноманітні форми участі населення в управлінні державними справами. Наприклад, участь у референдумах (ст. ст. 38, 69, 70, Конституції України); служба в державних органах управління; об’єднання у політичні партії та інше [1;. ст. 38,69,70,].

Рівне становище у державному управлінні всіх громадян України незалежно від їх національності забезпечує принцип рівноправності осіб різних національностей. Так, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, етнічного походження.

Принцип рівноправності осіб різних національностей також означає, що державне управління здійснюється з урахуванням як загальнодержавних так і національних інтересів.

З даним принципом тісно пов’язаний принцип рівності всіх перед законом. Рівність громадян перед законом означає й однаковий захист їх прав.

Досить важливе місце серед принципів державного управління посідає принцип законності. Україна вважається правовою державою і в Конституції України закріплено державний принцип верховенства права (ст.8), а в ст.6  мова йде про те, що органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Тобто суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів. Порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а незнання законів не звільняє від неї. Додержання цього   принципу   необхідно   розглядати   як   найважливішу   умову   і   неодмінну   основу ефективного функціонування управлінського апарату та забезпечення правового порядку в
нашій державі.

Даний принцип передбачає утворення управлінських органів на підставі суворого додержання чинного законодавства, функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування виключно в межах правових приписів, високу свідомість і дисциплінованість службовців апарату управління.

Законність фіксується у нормативних документах, які визначають правовий статус суб’єктів державного управління.

Використані джерела та література:

1.    Конституція України , 28 червня 1996р.

2.    Битяк Ю.П. “Адміністративне право України” Харків, 2003 р.

Інші записи:

Циборт Олександр Сергійович Правничого факультету