Питання базування Чорноморського Флоту РФ на території Криму в контексті українсько-російських відносин

У статті досліджуються основні проблеми базування Чорономорського флоту РФ, аналізується нинішній стан та механізми вдосконалення державного контролю за військовою присутністю іноземної держави на території України.

This article investigates the main problems based Choronomorskoho Fleet analyzed the current state and mechanisms to improve state control over the military presence of foreign states in Ukraine.

Проблема базування Чорноморського Флоту (ЧФ) Російської Федерації у Севастополі була і залишається найбільш контраверсійною і складною в українсько-російських відносинах і значною мірою визначає і в найближчій перспективі визначатиме їх характер. Особливої актуальності на сучасному етапі даній темі надає питання пов’язане з продовженням дії терміну перебування ЧФ РФ на 25 років після 2017 року, стосовно якої серед науковців немає однозначної думки, та яка є малодослідженою.

Основновоположними джерелами, на які ми опирались під час написання статті були різноманітні двосторонні угоди та договори, нормативно-правові акти, статті таких авторів як Волович О., Деремедведь Р., Перепелиця Г., та ін..

Метою статті є здійснити аналіз проблеми базування ЧФ РФ на території Криму, яка є однією з найбільш складних в відносинах між Україною та Росією.

Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань:

визначити основні юридичні колізії, що стосуються суперечностей укладання двосторонніх угод та договорів;

визначити основні проблеми, які отримує Україна внаслідок базування іноземної військової бази на території Криму;

проаналізувати яким чином перебування ЧФ впливає на двосторонні україно-російські відносини.

Низка положень угод України з Російською Федерацією щодо перебування ЧФ РФ на території України не відповідає національним інтересам нашої держави. Це проявляється сьогодні в інцидентах в ході навчання російських підрозділів на території Криму, в проблемах контролю за діяльністю, чисельністю та озброєнням ЧФ, у нецільовому використанні відповідної інфраструктури і в багатьох випадках відсутності угод про її оренду, у незаконному утриманні гідрографічних об’єктів. Україна також немає можливості гарантувати відсутність ядерної зброї на кораблях ЧФ, що базуються в українських портах та в арсеналах ЧФ, розміщених на українській території.

Протягом останніх років діяльність ЧФ і його допоміжних структур була джерелом суспільно-політичної напруги на кримському півострові, що проявлялося в координації дій проросійських радикальних організацій з боку представників командування ЧФ.

Як відомо, до 1991 року Чорне море було відправною точкою Росії в плані проекції своєї військово-морської могутності на район Середземномор’я. Але в середині 90-их років Росія залишилася з невеликою береговою смугою Чорного моря і з невирішеним спірним питанням з Україною про права на базування в Криму залишків радянського Чорноморського флоту. Витоки ж проблем слід шукати ще під час самого поділу радянського Чорноморського флоту. Зокрема, він був поділений так, що і українська і російська частини флоту не можуть працювати одна без одної, отже, їм потрібне спільне місце базування, а це ще одна можливість для Росії зберегти свою присутність у Криму.

Фактично питання базування ЧФ бере початок з підписання та ратифікації широкомасштабного політичного Договору «Про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією», а також трьох базових українсько-російських угод щодо Чорноморського флоту: Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України, Угоди про параметри поділу ЧФ та Угоди про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом ЧФ та перебування ЧФ РФ на території України, які передбачають необхідність укладання додаткових двосторонніх українсько-російських угод, спрямованих на врегулювання взаємовідносин сторін із конкретних питань перебування ЧФ РФ на території України (військового, соціального, гуманітарного характеру). Ці угоди були укладені 28 травня 1997 року, ратифіковані українським парламентом 24 березня 1999 року і набули чинності 12 липня 1999 року [9].

Крім того, на виконання положень базових угод, сторонами було укладено ще низку договорів, що стосувалися, зокрема, питань екологічної безпеки, порядку використання літальними засобами ЧФ РФ повітряного простору України, використання ЧФ РФ полігонів бойової підготовки ВМС України, участі РФ у розвитку соціально-економічної сфери міста Севастополь та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування ЧФ РФ на території України тощо. Підписання зазначених документів супроводжувалося складними і тривалими переговорами, що не раз ставали причиною політичного напруження між двома державами та й слугують поштовхом до дискусій і досі.

Однак основним документом, яким має керуватись Верховна Рада України та органи виконавчої влади у здійсненні контролю за іноземною військовою присутністю, є Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України», прийнятий Верховною Радою України 22 лютого 2000 р.

Великою перевагою цього закону є, насамперед, те, що він досить чітко формулює: цілі перебування підрозділів інших держав, на підставі яких вони можуть бути допущені на територію України; обмеження допуску цих підрозділів на територію України. Вагомими є також обмеження, які накладає закон на допуск іноземних збройних формувань. Ці обмеження насамперед враховують без’ядерний статус України та інтереси її національної безпеки [12].

Угода про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України не відповідає багатьом вимогам, які висуваються до міжнародного договору Законом України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». Угода не містить головного – мети, на підставі якої може бути допущений та перебувати на території України саме Чорноморський флот РФ. Таке перебування не відповідає жодній з цілей, визначених Законом, яка могла б бути підставою для перебування сил Чорноморського флоту РФ на території України.

В Угоді не передбачені і не визначені такі суттєві положення, як: порядок застосування сил Чорноморського флоту РФ під час їх перебування на території України, особливо в кризових ситуаціях; розміри і порядок внесення плати за оренду земельних ділянок, окремих об’єктів, а також плати за користування водами, використання повітряного простору України; порядок здійснення контролю за діяльністю військових формувань Російської Федерації на території України, включаючи можливість раптових перевірок; підстави для денонсації зазначеної угоди [4].

Таким чином, угоди сформульовані так, що будь-який пункт можна тлумачити як завгодно. В наслідок цього всі фонди, які перебувають в користуванні ЧФ РФ, не взяті на балансовий облік, не оцінена їх вартість і орендна платня, іншими словами, вони документально не передані в оренду Росії і тому вона за них не платить. Через відсутність договорів про оренду об’єктів інфраструктури Україна втратила і продовжує втрачати щорічно мільярди доларів. Не була так само інвентаризована і оцінена земля, що знаходилася у розпорядженні ЧФ РФ і підлягали передачі у власність громади Севастополя, Криму і інших областей негайно після підписання угод 28 травня 1997 року.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Також через відсутність механізмів верифікації, відповідні служби України не мають можливості перевіряти відповідність кількісного складу і основних озброєнь ЧФ на території України встановленим обмеженням. Україна до того ж не має можливості гарантувати відсутність ядерної зброї на кораблях ЧФ, що базуються в українських портах та в арсеналах ЧФ, розміщених на українській території. Фактично порушенням міжнародних договорів України є базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії – крейсера «Москва», сторожових кораблів «Питлівий», «Ладний» та «Смєтлівий», літаків типу Су – 24, Бе – 12 та вертольотів Ка – 27 [12].

До цих проблем у своєму виступі віце-адмірал Кожина Б.Б. бачить ще ряд проблем, які доповнюютьть вищенаведений список, а саме це:

– засмічення систем навігаційно-гідрографічного забезпечення України, яка є міжнародним відповідачем за них;

– відсутність інвентаризації землі, об’єктів, майна, обладнання ЧФ на території України;

– розташування розвідки ЧФ як самостійного органу збору, обробки, відображення та передачі інформації Генеральному штабу РФ для прийняття решень та дій, спрямованих на захист російських національних інтересів в Україні у політичній, економічній, соціальній, інформаційній, військовій тощо сферах;

– зберігання сотень тисяч тонн отруйного ракетного пального, яке загрожує екологічною катастрофою, а також застарілих боєприпасів.

У результаті такої невизначеності між російською і українською сторонами велися суперечки з вищезазначених питань, що унеможливлює здійснення ефективного контролю за діяльністю сил Чорноморського флоту РФ на території України як з боку органів виконавчої влади, так і з боку Верховної Ради України [18].

Однак, на разі варто зауважити, що за повідомленням прес-служби МЗС України, 25-26 лютого 2009 р. у Києві пройшла робоча зустріч українських і російських експертів з обговорення військово-політичних питань, пов’язаних з функціонуванням ЧФ РФ та його перебуванням на території України на чолі з послами з особливих доручень МЗС України В. Семеновим та МЗС РФ В. Дорохіним. Під час зустрічі російською стороною було запропоновано підписати міжурядову угоду про взаємодію з питань попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків у місцях дислокації Чорноморського флоту РФ на території України. Для України це великою мірою є позитивом [15].

Інша проблема полягає в тому, що до цього часу не визначена позиція України у випадку, якщо РФ вступить у воєнний конфлікт з третьою країною. Адже в такому разі, згідно з резолюцією 29-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, Україна може розглядатись як співучасник агресії і автоматично буде втягнута у війну, якщо кораблі ЧФ РФ, що базуються на її території, братимуть участь у бойових діях.

Угод, які б передбачали право України на заборону застосування сил ЧФ РФ з її території проти тієї чи іншої держави, не існує.

Згідно з угодою російське військове угрупування буде дислокуватись на Україні протягом 20 років, тобто до 2017 року [16]. Україна за часів президентства Ющенка стояла на тих позиціях, що 2017 рік має стати роком виводу ЧФ, а не початком цієї процедури[9].

Російська сторона не бажає говорити про підготовку до виведення ЧФ РФ з території України й не допускає можливості перегляду вартості оренди об’єктів інфраструктури, використовуваних флотом.

Чергові гострі дискусії навколо ЧФ розгорнулися після заяв українських можновладців про прагнення держави приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. З огляду на це, Україні необхідно чітко визначитися з військовою присутністю іноземної держави на своїй території, оскільки базування російських ВМС є серйозною перепоною для такого кроку. З території України розвідка Чорноморського флоту виконує завдання щодо Румунії, Болгарії, Туреччини, а це означає, що Україна опосередковано втягується в процес військового протистояння з цими державами, особливо зважаючи на ту обставину, що всі вони є членами НАТО. У разі виникнення напружених відносин між Росією і НАТО Україна автоматично стає союзником Росії та супротивником альянсу [14].

На засіданні прес-клубу Міністерства закордонних справ, що відбулось в 2009 році, директор Першого територіального департаменту МЗС Леонід Осаволюк повідомляє УНІАН, що останнім часом надзвичайно посилюється динаміка росту грубого і свідомого ігнорування Чорноморським флотом як двосторонніх угод, укладених ще у 1997 році, так і законодавства України. В першу чергу це стосується безконтрольного перетину державного кордону силами і засобами Чорноморського флоту, безконтрольного пересування територією України, участі ЧФ РФ у бойових діях та військових конфліктах.

При цьому Осаволюк зазначив, що Віденська конвенція про право міжнародних договорів зазначає, що суттєві порушення двостороннього договору одним з його учасників дає підстави для припинення дії цього договору [11].

За висловлюваннями експерта Інституту зовнішньої політики при МЗС України Олександра Палія, сьогодні російський флот у Криму не виконує ні стратегічних, ані військових цілей, а є лише інструментом впливу Росії на Україну і саме в такому статусі підтримується Російською Федерацією.

ЧФ РФ відграє в Криму більше політичну роль, ніж військову. Користуючись бездіяльністю місцевої і центральної влади, прогалинами в угодах або порушуючи їх, ЧФ РФ в Україні здійснює надзвичайно активну, ворожу українській державності, пропагандистську, ідеологічну, культурницьку, освітянську діяльність, спрямовану на громадян України в Криму і Севастополі, координує антиукраїнські дії проросійських радикальних організацій, що призводить до перманентної дестабілізації суспільно-політичної ситуацію в Криму.

13 серпня 2008 року, після відомих подій на Південному Кавказі і військового конфлікту, в якому взяли участь кораблі ЧФ РФ, Президент України підписав Укази № 706/2008 та № 705/2008, якими були запроваджені нові правила перетинання державного кордону України (дозвільний механізм) військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами ЧФ РФ, а також механізм погодження пересувань підрозділів флоту територією України [13].

У базових угодах щодо ЧФ РФ чітко записано зобов’язання про те, що під час перебування Чорноморського флоту РФ на території України він виконуватиме вимоги законодавства України. Проте порушення мають місце, і не тільки нового порядку перетину державного кордону [14].

21 квітня в Харкові Президент України Віктор Янукович і президент Росії Дмитро Медведєв підписали угоду по питаннях базування Чорноморського флоту Росії на Україні [1].

Згідно з ст. 1 даної Угоди сторони подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року [4], Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року [3] і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року [2] на двадцять п’ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії».

«Ми ухвалили рішення прискорити рішення з перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Це важливо для наших колег – продовження терміну перебування Чорноморського флоту на севастопольській базі. Ми це питання розглядаємо в системі формування колективної безпеки», – заявив, зокрема, В. Янукович після підписання цього документа [20].

Угоду було ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 27 квітня 2010 року № 2153-VI [8]. Відповідно до даного Закону Угода набирає чинності з дати останнього письмового повідомлення про виконання кожною з її Сторін внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності. 236 народних депутатів від парламентської більшості проголосували за ратифікацію закону.У Верховній Раді у вівторок на пленарному засіданні зареєструвалися 211 народних депутатів.

Біля приміщення Верховної Ради на розі вулиць Грушевського та Липської в Києві сталися сутички між прихильниками опозиції та підрозділом «Беркут».

Депутати фракції НУНС і більша частина фракції БЮТ залишили сесійну залу Верховної Ради України. Це сталося після того, як у вівторок без обговорень Верховна Рада ратифікувала угоду.

Державна Дума Росії ратифікувала російсько-українську угоду, що передбачає перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2042 року. Таке рішення російські депутати ухвалили 410 голосами на додатковому засіданні у вівторок [10].

Фахівці по-різному визначають юридичну силу та наслідки даної Угоди. Так, політолог М. Погребинський 21 квітня заявив: «Хоча підписання угоди про продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Україні на 25 років і підписання угоди про зниження ціни російського газу для України між президентом України і Росії відбулося в один день, я не вважаю це одномірною обмінною операцією «ви нам продовження терміну ЧФ у Криму, а ми вам 100-доларову знижку на газ». М. Погребинський прокоментував ZAXID.NET : «Чорноморський флот не є значною військовою силою, він має більше символічне значення. Тим часом, ціна – газу виключно економічна річ. І я не вірю, щоб відбувався обмін символічних речей на економічні. Якщо досягнуто згоди щодо зниження ціни на імпортний російський газ, то, швидше за все, сторони дійшли згоди щодо сфер економічної співпраці, де спільно можуть заробляти. Чи це транспортування газу, чи нафти, чи співпраця в авіабудуванні, ми ще почуємо».[19]

Експерт уточнив: «Підписуючи угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Україні, Віктор Янукович продемонстрував російській стороні готовність України ставати реальним партнером, враховувати символічні інтереси Росії. Адже останні роки українська влада обіцяла вибудовувати партнерські стосунки, проте фактично цього не робила, і виходить дурила Росію».

М. Погребинський додав: «Що питання продовження перебування ЧФ в Україні врешті-решт буде вирішене, стало зрозуміло вже доволі давно. До цього уже відбулося перезавантаження стосунків Росії і США, перезавантаження стосунків Старої Європи і Росії. Єдине, що хочеться, щоб зробила Росія взамін на сьогоднішній крок президента Віктора Янукович – визнала головний символічний інтерес України – стремління до Європи, євроінтеграції. Я хочу від офіційних осіб Росії почути чіткі слова, що підтверджували б, що РФ визнає і поважає європейські устремління України».[19]

Політолог вважає, що Віктор Янукович чітко продемонстрував, що підтримує євроінтеграційний вектор України, коли спершу з офіційним візитом відвідав Брюссель, а не Кремль. «Це була чітка заявлена позиція Януковича, який, я думаю, добре розумів, що це не сподобається Кремлю», – сказав фахівець [19].

З іншої сторони, лідер опозиції Юлія Тимошенко закликала громадян прийти 11 травня до парламенту, щоб змусити владу денонсувати угоду про продовження базування в Україні російського флоту, а також з вимогою оголосити дострокові парламентські вибори. Про це Тимошенко заявила на мітингу біля Верховної Ради.

Крім того, за її словами, опозиція ініціює створення комітету захисту України, в якому мають об’єднатися «всі здорові політичні сили», відкинувши свої амбіції. Також, заявила Тимошенко, опозиція закликатиме громадськість створити аналогічні комітети у всіх регіонах України, містах і селах [10].

Отож, на сьогодні військово-стратегічний аспект кримської проблеми, пов’язаний з його особливим геополітичним розташуванням і базуванням в Севастополі Чорноморського флоту РФ, в принциповому плані не з’ясований, тому потребує цілої низки уточнень щодо окремих питань, пов’язаних з умовами базування Чорноморського флоту. На наш погляд, даний аспект проблеми зачіпає процес внесення змін до Конституції України, адже відповідно до ст. 17 Основного закону України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Положення про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою виникнення нашої держави [17, с. 61]. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. [6], за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII [5], відповідно до якого віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Тому, на наш погляд, легальне базування в Севастополі Чорноморського флоту РФ можливе лише після внесення відповідних змін в ст. 17 Конституції України та проведення всеукраїнського референдуму з даного питання на основі Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року № 1286-XII [7], відповідно до якого виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення.

Висновок. Отож, на наш погляд, внаслідок базування Чорноморського Флоту РФ на долю України припадає більше проблем, аніж позитивів. Така ситуація, в першу чергу, є наслідком незлагодженості в діяльності нашої влади, оскільки, як в державі загалом так і серед політиків та посадовців немає єдності в баченні стратегії та тактики майбутнього розвитку нашої країни.

Список використаних джерел і літератури

А).Джерела

1. Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 р. Угоду ратифіковано Законом № 2153-VI від 27 квітня 2010 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_359.

2. Угода між Україною та Російською Федерацією про взаєморозрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту і перебуванням ЧФ Росії на території України від 18 грудня 1998 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_301.

3. Угода між Україною та Російською Федерацією про параметри розподілу Чорноморського флоту: від 28 травня 1997 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_077.

4. Угода між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ Росії на території України від 28 травня 1997 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_076.

5. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

6. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

7.  Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 року № 1286-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.

8. Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України: Закон України від 27 квітня 2010 року № 2153-VI: [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2153-17.

Б). Література

9. Білан І. Україно-російські розборки «по-флотськи» / І. Білан // Діалог. – 2008. – 10 червня: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dialogs.org.ua/print.php?part=issue&m_id=13102.

10. Більшість у Верховній Раді ухвалила «харківські угоди» // Радіо Свобода. – 2010. – 11 травня: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2025499.html?page=1&x=1#relatedInfoContainer.

11. В Огризка кажуть, що російські військові у Криму грабують і ґвалтують українців // Українська правда. – 2009. – 27 січня: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2009/1/27/88585.htm.

12. Волович О. Шляхи і засоби розв’язання проблеми базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі / О. Волович // Квартальник Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України «International Review». – 2008. – № 1. – С. 15-28: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.od.ua/p/201.doc.

13. Деремедведь Р. Чорноморський флот у контексті українсько-російських відносин / Р. Деремедведь // Номос. – 2009. – 29 березня: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nomos.com.ua/content/view/241/82/.

14. Інтерфакс-Україна, стрічка новин від 27.01.2009 р., УНІАН, стрічка новин від 27.01.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://crimea.unian.net/ukr/detail/9100.

15. МЗС: Росія не має права переозброювати свій флот у Криму. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2009/1/27/88582.htm.

16. Перепелиця Г. Проблеми іноземної військової присутності / Г. Перепелиця // Видання редакції газети «Флот України»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fleet.sebastopol.ua/morskaderzhava/index.php? article_to_view=36.

17. Коментар до Конституції України / [В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.]; голова ред. колегії В.Ф. Опришко. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 378 с.

18. Стратегія розвитку ВМС України у контексті ліквідації загроз національним інтересам України: Доповідь віце-адмірала Б.Б. Кожина на конференції Спілки офіцерів України 25 жовтня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.firstadmiral-ua.com/uk/fleet/1224922533/.

19. Чорноморський флот Росії має символічне значення, – експерт // Zaxid.net. – 2010. – 21 квітня: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zaxid.net/newsua/2010/4/21/205450/.

20. Янукович оставляет ЧФ РФ в Крыму до 2042 года // Новости@mail.ru: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.mail.ru/inworld/ukraina/politics/ 3698455/.

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю