КОЛОРИСТИЧНА ПАРАДИГМА ТВОРІВ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО

img_1281908661gif

Постановка наукової проблеми. Найбільш індивідуально авторське бачення світу виявляється в колористиці творів. Незважаючи на те, що в західній та вітчизняній науці проблема колористики вивчалася досить ґрунтовно та глибоко, проте єдиної наукової теорії кольорономінантів поки що не створено. Цією проблемою займалися ще з античних часів, зокрема Платон, Гегель, Ньютон.
Сучасні науковці розглядають колір як фізико-хімічну величину, психофізіологічне явище, естетичний феномен. Помічено, що в історії вивчення слів-кольоронайменувань склалися лінгвістична, психологічна, культурно-антропологічна традиції. Дослідження кольорономінацій здійснюється в різних мовознавчих галузях – етимології, словотворі, ідіостилістиці, лінгвостатистиці, психолінгвістиці; для слів-кольороназв розроблені різноманітні класифікаційні схеми. Результати наукових спостережень містяться в роботах Р. Алімпієвої, О. Василевича, Л. Зубової, В. Московича, Л. Пустовіт, Л. Ставицької, Р. Фрумкіної та ін.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемі колористики в усіх сферах життя та мистецтва, особливо в літературі та в мові, присвячено ряд праць вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема відома класифікація кольорономінантів за фізичними параметрами Л.М. Миронової [Миронова, 1984], за частотністю вживання В.А. Москович [Москович, 1969], за структурно-семантичними типами А.П. Кириченко [Кириченко, 1960], за словотвірною структурою О.М. Дзівак [Дзівак, 1975], за подібністю у психолінгвістичному аспекті Р.М. Фрумкіної [Фрумкина, 1984], за подібністю в історичному аспекті Н.Б. Бахіліної ([Бахилина, 1975], за ієрархією Л.О. Пустовіт [Пустовіт, 1998]. Тому проблема колорем у творах окремих письменників, зокрема у творах М. Вінграновського потребує систематизації та аналізу.
Об’єктом дослідження обрано кольорономінанти, використані Миколою Вінграновським у своїх творах.
Мета статті та постановка питань. Метою дослідження є аналіз кольорономінантів, використаних письменником у поетичних творах, у світлі лінгвосинергетики.
Серед основних завдань дослідження – аналіз текстів творів крізь призму кольорономінантів, систематизація колорем за семантикою, частиномовною належністю, експліцитні та імпліцитні форми кольорономінантів.
Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування одержаних наукових результатів.
Феномен кольору – предмет вивчення багатьох фундаментальних наук. Проте донині колір не має загальної концепції в межах певної науки або напряму, зокрема, в поетичній семантиці у творах письменників. На думку фізиків, колір – це особлива властивість поверхні або всієї маси, яка оцінюється оком після дії на роговицю ока світлових променів, які поширюються від цієї поверхні або через тіло до ока. Історичний досвід Ньютона над розкладенням  сонячних променів за посередництва скляної призми в райдужне кольорове віяло або спектр, довів, що промені, які утворюють сонячне світло, мають кольори в такому порядку: червоний, рожевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Окремі дослідники додали до нього три ахроматичні кольори: чорний, білий, сірий.
Психологія трактує кольорові відчуття як одну із специфічних реакцій ока та мозку на кольорові частотні коливання. Кольорові моделі, які створюють права та ліва півкуля мозку, не збігаються – півкулі надають перевагу різним спектрам та видають принципово різні результати: 1) права півкуля від природи орієнтована та довгохвильову частину спектра (червоний) та видає кольорову картину, пов’язану з чуттєвим сприйняттям; 2) ліва півкуля орієнтована на середньохвильову частину спектра (синій) та видає кольорову картину, пов’язану з понятійним комплексом. В цьому полягає парадокс кольору: колір містить в собі можливості логічного та чуттєво-образного шляхів пізнання світу [16; 56]. Ця характеристика кольорів важлива для розуміння семантики кольорономінантів у поезії М. Вінграновського, оскільки колір тоді можна розглядати як перехід невербального ( чуттєво-образного) мислення на рівень вербального, словесного. Окрім цього, колір пов’язаний з емоціями людини. Кожен колір має своє місце в кольоровому просторі письменника, і кожен колір викликає чітко визначені емоції.
Проте, за наявності загальних принципів кольоросприйняття, спостерігаємо відмінність в семантиці окремих кольорів і тонів, а відповідно, у лексичному відтворенні кольору.
У лінгвістиці системний підхід до кольорономінантів поки ще не вироблений. Важливим є те, що:
1) слово-кольорономінант первинно емоційно забарвлене, воно виходить за межі позначення кольору і передає наше до нього ставлення;
2) колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання кольору та ознаки за кольором), та імпліцитно ( шляхом називання предмета, кольорова ознака якого закріплена в культурі та в мові.)
Колористична лексика в ідіолекті М. Вінграновського посідає важливе місце, характеризуючи систему образів, створену самим автором. Аналізуючи мовотворчість М. Вінграновського, розглядаємо лексико-тематичну парадигму кольороназв щодо характеристики особливостей поетичного ідіолекту, відображення специфіки індивідуальної мовної картини світу митця. У поетичному ідіолекті М. Вінграновського колористична стихія обіймає народнопоетичну й індивідуально-авторську символіку, що враховує загальнокультурний та історичний досвід, національні і світові традиції. Лексико-тематична парадигма кольоролексем у творах М. Вінграновського широка та спектрально багата. До неї входять як лексеми на позначення власне кольору, так і образно-стилістичні одиниці, що позначають асоціативну колірну ознаку.
Базою для вияву семантичних зв’язків між словами-назвами кольору є дослідження із психолінгвістики [16; 39]. Як зауважує Р. Фрумкіна, звичайні носії мови легко встановлюють тотожність між смислами кольороназв, і це «єдиний вид інформації, що може бути використаний дослідником, який не бажає залучати до опису наївної картини світу кольору власне тлумачення й лінгвістичну (або ж психологічну) рефлексію» [16; 32]. Отже, за принципом смислової подібності аналізовані лексеми систематизовано в такий спосіб:
І. Назви хроматичних кольорів:1) синіх: синій, голубий, блакитний, небесний; 2) жовтих: золотий, жовтий, солом’яний, буланий, лимонний, гірчичний; 3) червоних: червоний, кривавий, багряний, малиновий, рожевий, пурпуровий, черлений, вишневий, пожежний, помідорний;
ІІ. Назви ахроматичних кольорів: 1) білих: білий, мармуровий, сніговий; 2) чорних: чорний, вороний, мурий; 3) сірих: сірий, сивий, срібний, сизий, сріблястий, попелястий.
На основі лінгвістичних і психолінгвістичних досліджень встановлено, що найчастотнішими в художніх текстах є кольоропозначення чорний, червоний, білий, жовтий, золотий, синій, сизий, сивий. Дослідження кольорономінантів передбачає зіставний аналіз семантики загальноприйнятої із трансформованою семантикою, вкладеною автором в кольорономінант. При аналізі кольорономінантів у мові творів М. Вінграновського, необхідно враховувати усі способи вираження кольору, це сприятиме розумінню стилю письменника, поетики мови його творів. Колір – це чітко вибраний, розроблений, усвідомлений, продуманий прийом, який допомагає авторові виразити у слові свої думки і відчуття. Нерідко М. Вінграновський вибудовує кольорообрази на взаємопроникненні первинної – спектральної і вторинної – символічної семантики слова, зокрема білого та чорного кольорів. У християнстві основні кольори – білий, червоний, чорний – мали символічне значення. Білий виражає чистоту, незайманість, червоний – символ крові, влади, чорний – смутку, печалі, смерті. У поета класична семантика кольору дещо видозмінена .
Ядро поетичної колористики М. Вінграновського становлять назви білого кольору зі складу ахроматичних тонів. За спостереженням дослідників, білий колір – найпоширеніший у слов’янському, зокрема й українському фольклорі, чим можна пояснити особливу увагу наших митців до цих кольорономінацій як засобу образотворення: «Цієї ночі птах кричав – У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле»; « Встав я, – ранній сніг, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво»; «Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі…». Кольорономінації білого виявилися найбільш різнорідними за словотвірною структурою: М. Вінграновський використовує деривати субстантивного (біління, з білоти, побіл), ад’єктивного (біленька), дієслівного (біліє, білять, забіліє, збіліла), адвербіального (біло) типу, композити (білодення, білоквіті, білолапа).
Назви білого кольору у поезії митця представлені широким спектром значень – від власне номінативних до символічно-узагальнених. У художній мові М. Вінграновського колірні характеристики мають природні явища (мох, сніг, хмара), просторові поняття (небо, поле, сад), назви флори та фауни (квіти, лілеї, гуси, курка), предметні реалії (льоля, сорочина, хустка). Через поєднання номінацій білого кольору з лексемами вказаних лексико-семантичних груп демонструється первинне значення кольороназви. Відтворення забарвлення реалій відображені у таких поетичних рядках: “Обнімало небо Білу хмару”  [3, 159],  “Не надивлюсь на білу в небі хмару”[3, 150], “На рябому коні прилетіла весна… В білій хмарі дощу привезла на великдень” [3, 180], “…груші жили в білих квітах”[3, 146].
Назви білого – кольору снігу М. Вінграновський використовує в описах, як атрибут зимових пейзажів, урізноманітнюючи засоби лінгвалізації художніх образів. Це й метафоричні структури, сформовані на ґрунті ботаноморфізації – приписування реаліям властивостей рослин (“Цвітуть на білому хати Цвітуть обмерзлі криниці  Холодним квітом мармуровим” [3, 94], і динамічні, наповнені поняттями конкретних людських дій, станів персоніфіковані картини: “ До айстр останніх припаде Губами сніговими І тихо їм щось доведе,  І забіліє з ними…” [3, 113], “Ходило біле холодило”[3, 149], “У білім сні, у білім сні зимовім…” [3, 169],  “Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холоднимивустами”[3,156]. Помічено, що в приписуванні кольоронайменуванням певних знакових функцій М. Вінграновський спирається на систему символів, вироблену українською фольклорною традицією. Так, білий, синій, червоний виступають в образотворчій системі М. Вінграновського колірними асоціатами України. Пор.: “… хата всміхається біло У свої батьківщинині ночі”, “Сюди, сюди, на ці шовкові води, На синій звук любові і свободи ,  На синю Рось , що в снах моїх тече.
В інтимній ліриці кольороназви білого утворюють бінарну опозицію радість-смуток. В окремих народів та народностей білий колір пов’язується зі смертю й символізує тугу, сум, печаль, жалобу, абсурдність існування, тоді як у багатьох культурах ці функції виконує чорний колір. Гра на внутрішній суперечливості, закладеній у міфологемній природі білого кольору, створює виразний стилістичний ефект, поглиблює мінорну тональність поезії: «Ця гіркота пригашених страждань, Ці білі квіти суму на подушці…Цей білий образ – чорний по ночах …Я плачу. Все біло навколо» [3, 125].
Вважається, що на появу певних асоціацій впливає конкретний наочно-чуттєвий образ [1, 22]. Так, стійкі асоціативні зв’язки усталюються між окремим кольором та його “еталонними” носіями (Г. Яворська), універсальними елементами людського досвіду (А. Вежбицька), якими є, наприклад, небо, вода – для синього кольору, сонце – для жовтого тощо. Г. Яворська, звертаючись до проблеми категоризації мовних концептів кольору, констатує: «…для основних позначень кольорів їхні прототипи (небо, вода, рослинність, вогонь, кров) водночас є архетипами, тобто надзвичайно стійкими та потужними міфологічними і міфопоетичними символами» [17, 43]. Індивідуальне психофізіологічне сприйняття, осмислення кольору як витвору людського ока і свідомості, проектуючись на мову, виявляється в семантичній динаміці кольороназв, у набутті цими одиницями символічного значення. Матеріал художньої мови демонструє семантичні зміни у колористичній лексиці. Поезія – це та субстанція, де «колір живе в образі, в тропі, що формується не лише об’єктивністю сприймання, а залежить від художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів» [9, 65]. Вживання кольороназв як складових елементів семантико-асоціативних опозицій зумовлене образотворчою метою в поетичному мовленні:  білий – чорний, червоний – чорний, червоний – жовтий,  жовтий –сірий. Наприклад: «Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле» [3, 79], «На чорному полі  Витворений з криги та снігу  З’являється білий рояль» [3, 133], «І тане мак, в червонім чорне тоне…» [3, 112], «Тринадцять руж – тринадцять кружелянь:  Червоне жовтим, жовте сірим душиться» [3, 146].
Високим ступенем частотності у поетичному словнику М. Вінграновського характеризуються одиниці зі складу лексико-семантичної групи жовтого кольору, насамперед золотого. Золотий – світлий колір, тому, звичайно, його використовують  письменники для відтворення забарвлення реалій небесної сфери, вогню. Характерно, що у М. Вінграновського саме в такому контексті цей кольорономінант вживається рідко. Так, назва золотий із семантикою «сяючий, блискучий» уживається на позначення місячного світла «Й на золотому ковзані  Чумацьким Возом править місяць» [3, 71], для змалювання зоряного неба: «Золоте кермо Заснулої хмарини понад полем» [3, 76], «Зоря летить, як молодий Шевченко, І золоте обличчя у зорі!» [3, 39], космічного простору: «Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте» [3, 37]. Для відтворення краси, барв, кольорів та величі весни, поет використовує традиційні кольоролексеми для опису сонячної весни, спекотного літа, ошатно-яскравої осені: «В землі під серцем ворухнулася весна… Картопля дивиться у землю золоту. Початку золотий! Наш провесню повернень! Я думаю передчуттям весни» [3, 169], «Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом» [3, 142].
З-поміж номінацій хроматичних кольорів у художній мові М. Вінграновського превалюють назви синього кольору. Саме в цьому кольорі сконцентровано найвищу «чуттєвість», граничну втаємниченість: «У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз, У синьому небі з берези і дуба. У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї»[3, 180]. Творчість М. Вінграновського ілюструє появу метафоричного контексту, побудованого на взаємопроникненні поверхневого – пейзажного, описового і глибинного – екзистенційного планів. Небо, море – традиційні атрибути авторської лірики, наділяються постійними колірними означеннями, проте наявна чітка лінія чуттєвого сприйняття буденних реалій. Взагалі естетика синього кольору ґрунтується на визнанні його найменшої «матеріальності», адже прототипи цього кольору – світила небесної сфери – через свою реальну віддаленість від людини асоціюються з непізнанним, загадковим. Колір у М. Вінграновського нейтралізує своє первинне – спектральне – значення і стає знаком трансцендентного, абстрактних сутностей – глибини почуттів, гармонії. Прямі й переносні значення актуалізують у художній мові назви голубого та блакитного кольорів. Одиниці зі складу цих лексико-семантичних груп позначають як конкретні, так і абстрактні поняття. Аналіз контекстуального оточення виявляє функціонально-смислову специфіку кольороназв.
В українській поетичній мові усталилася традиція функціонування лексем голубий та блакитний у сполученні з іменниками-назвами реалій небесної сфери. Номінативний потенціал кольоропозначень реалізується в таких контекстах: «Зупинилась тиша й тихий вітер з поля,  Голубі пожежі голубих небес» [3, 102], «І дядько грім сказав собі: «Потрушу я і грушу, Бо небеса вже голубі я покидати мушу» [3, 63], «Люблю тебе – і небо входить в дім, Блакитним словом колискову творить» [3, 107]. Візуальні асоціації М. Вінграновський втілює у слові в сукупності різнорідних сенсорних вражень, малюючи зриму картину: «В кукурудзинні з-за лиману, Де тихі дині в жовтих снах, Де зайченята плачуть маму І голубим сміється птах…»[3, 82]. Колористичні означення здобувають природні явища – роса голуба [3, 41], голуба імла [3, 67], голубі тумани[3, 192], вітер голубий [3, 193]; фізичні явища – голуба хустина (про дим) [3, 87]; рослини – голубінь з ожин [3, 161]; предметні реалії – сорочка голуба (про літак) [3, 35]; темпоральні поняття – блакитний вечір [3, 81].
Номінанти жовтого кольору в структурі багатьох словесно-поетичних образів М. Вінграновського реалізують спектральну семантику. Це показово з огляду на те, що жовтий колір справді вважається більш земним, «предметним», порівняно, з величним золотим. Первинне значення кольорономінацій актуалізується в сполученні з іменниками, що називають реалії флори та фауни: «Цвіте і плаче жовтими слізьми, Очима жовтими одна-єдина квітка!» [3, 106], «Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки» [3, 64], «В кукурудзинні з-за лиману, Де тихі дині в жовтих снах…» [3, 82], «…І жовтеньким курчатка цвітуть» [3, 179].
До образного слововжитку М. Вінграновський активно залучає номінації червоного кольору. За кількістю розрізнюваних відтінків (10) – це найбільш репрезентативна в поетичному словнику група кольоролексем. З усіх хроматичних кольорів червоний характеризується найвищим ступенем інтенсивності, насиченості, сконцентрованості, він максимально помітний при сприйманні предметів. Серед усіх структурних колористичних груп саме назви червоного тону демонструють у словесно-поетичному континуумі семантичну багатоплановість і найширшу сполучуваність з абстрактними і конкретними поняттями. Особливі кольорові асоціації експлікуються в інтимній ліриці поета, де червоний колір стає уособленням жінки, символізує жіночність, красу, загадковість, пристрасть, кохання.: «Червоною задумливою лінією…В тонкій руці з прив’яленою лілією Окреслилась ти на вечірнім тлі Отих небес вечірніх з ластівками…» [3, 67]; «Коли твоя рука солодка, ніби слава,Червонооким пальчиком майне» [3, 76].
Помічено, що в інтимній і пейзажній ліриці М. Вінграновського назви з групи червоних кольорів є носіями позитивної оцінної семантики, яка органічно нашаровується на власне номінативне значення слів. Натомість у поезіях громадянського звучання аналізовані лексеми виявляють свою амбівалентну природу, активізуючи негативно-оцінні конотації. Червоний колір – колір крові, кровопролиття, спричиненого війнами, катастрофами, – втілює зло, є знаком руйнівного вогню, символізує страждання, смерть: «І на мерцях ромашки у рові Гойдаються червоними тільцями…» [3, 214], «Червоний піт із крил його [Демона] сочивсь» [3, 220]. Зауважимо, що назви червоного та інших кольорів цієї групи за своїм символічним наповненням виявляють спорідненість із кольорономінаціями чорного.
Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок. Предмет нашої уваги становили кольоративи, вжиті й у прямому, і переносному значеннях. Власне номінативну семантику кольорономінації реалізують у сполученні з назвами таких реалій: природних явищ (в білій хмарі, в зорях золотих, прижовклено збіліла далина, росою голубою, сірий дощик, сіріло джерело, у попелястій млі); просторових понять (в далеч рожевих степів, жовтіє дорога, на сизих пагорбах, на срібнім березі Дніпра, небо голубе);  об’єктів рослинного і тваринного світу (сливазацвілатаксиньосливо біла курка,  червоногруді теплі снігурці); зовнішності людини (в очах два чорних сонця, карі коси, Михайла погляд голубий, рученько біленька, чорний локон);   предметів побуту, одягу (в червонім намистинні, за посірілим тином, на жовтому папері, у синіх відрах, білим ситцем, в білій сорочині, одежі сірі, червона кофта); темпоральних понять (білий ранок, вечір прочорнів, над синістю світань і вечорів, осінь золоторога, чорніє ніч). Лінгвосинергетична функція кольоративів, що контамінуються з одиницями вказаних лексико-семантичних груп, зводиться до описової, пейзажно-зображальної. Аналіз колористики поезій М. Вінграновського, а також колористично маркованих компонентів дає можливість зробити висновок, що використання чистих барв, а не відтінків свідчить про строкатий художній світ автора, ліричний герой «купається» у «теплому» спектрі позитивних кольорів-відчуттів. Несистемність вживання кольороназв є свідченням синестетичних проявів, тоді як системне  їх використання під впливом народнопоетичної традиції є синергетичним  проявом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1.    Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы (На материале прилагательных-цветообозначений русского языка). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 183 с.
2.    Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. – М.: Республика, 1996. – 335 с.
3.    Вінграновський М.С. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1986.
4.    Дзюба І. Чарівник слова // Вінграновський М.С. З обійнятих тобою днів: Поезії. – К.: Веселка, 1993. – С. 5-12.
5.    Энциклопедия символов, знаков, эмблем. – М.: Локид; Миф, 2000. – 576 с.
6.    Єрмоленко С.Я., Данилюк Н.О. “Душа моя в цвітінні…” (Народнопісенне слово в поезії Миколи Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. – № 12. – С. 28-35.
7.    Керлот Х.Э. Словарь символов: Пер. с исп. – М.: REFL-book, 1994. – 608 с.
8.    Кузнецова Э.В. Лексикология русского языка: Учебное пособие. – 2 е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1989. – 216 с.
9.    Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – 1998. – Т. 6. – С. 129-144.
10.    Макеенко И.В. Лексико-семантическая структура систем цветообозначения в русском и английском языках: Учебно-метод. пособие. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2001. – 52 с.
11.     Маленко О.О. Лексико-семантична група “небо” в українській поезії: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківськ. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 1996. – 18 с.
12.     Москович В.А. Статистика и семантика (опыт статистического анализа семантического поля). – М.: Наука, 1969. – 304 с.
13.     Словник символів культури України. – К.: Міленіум, 2002. – 260 с.
14.     Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1970 1980.
15.     Тресиддер Дж. Словарь символов: Пер. с англ. – М.: ФАИР ПРЕСС, 1999. – 448 с.
16.     Фрумкина Р.М. Цвет, смысл, сходство (аспекты психолингвистического анализа). – М.: Наука, 1984. – 176 c.
17.     Яворська Г.М. Мовні концепти кольору (до проблеми категоризації) // Мовознавство. – 1998. – № 2-3. – С. 42-50.
18.    http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=nuton.htm
Анотація
У статті окреслено колористичну парадигму творів М. Вінграновського у лінгвосинергетичному полі. Уперше проаналізовано колористику, обґрунтовано внесок письменника в світову поетичну колористику на рівні набору конотацій кольорів.
Ключові слова: колір, колористика, парадигма, семантика кольору, авторські кольороназви, кольорономінанти.
Summary
The article analyses colour paradigm in the works of  M.Vingranovsky.
Keywords: colour/color, colour/color vision,  paradigm, semantics of a colour/color, author’s names of colours/colors, colour/color nant /nanodot.

Інші записи:

Гуманітарний факультет ,

  • Посилання
  • качественная реклама в гугл стоимость
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю