Автор статті:

Ольга Ювсечко

Охарактеризовано основні недоліки розвитку добровільного медичного страхування в Україні та виявлено найважливіші його стримуючі фактори. Також проаналізовано ринок добровільного медичного страхування та перспективи подальшого розвитку, можливості підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, та поліпшення законодавства у даній сфері.

Ключові слова: добровільне медичне страхування, медична допомога, страхова медицина, страхувальники, страховики, страхові компанії, страхові поліси, охорона здоров’я.

Annotation
The article described the main drawbacks to stimulate the development of voluntary medical insurance in Ukraine and found it the most important constraints. Also analyzed the market for voluntary health insurance – its status and development prospects. The article includes an increase of reliability insurance organizations that work in the system of voluntary health insurance, and improving legislation in this area.

Key words: voluntary medical insurance, medical care, medical insurance, insurers, the insurance company, insurance policies, health care.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Постановка проблеми: Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до обов’язкового. Воно має на меті забезпечити застрахованому гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов’язаних із зверненням до лікувально-профілактичної установи за послугою, яка не входить в програму обов’язкового медичного страхування. Кожна страхова компанія, яка займається таким видом страхування і має на це ліцензію, розробляє свої програми добровільного медичного страхування, які відрізняються між собою. Українці ж не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що, вони, як і раніше, залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою. Крім того стримуючими факторами розвитку добровільного медичного страхування є відсутність механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форм власності. У зв’язку з цим розвиткові добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає проблемний державний медичний сектор і державна політика загалом.
Аналіз останніх досліджень та публікацій: Існує велика кількість літературних джерел, в яких досліджуються теоретичні та практичні проблеми функціонування страхового ринку. В Україні основні проблеми теорії та практики страхування (у т.ч. медичного страхування) в умовах ринкової економіки досліджували вчені Т. Артюх, К. Воблий, В. Базилевич, К. Базилевич, О. Гаманкова, О. Губар, М. Мних, С. Горянська, О. Губар, В. Єрмілов, О. Залєтов, С. Осадець, Т. Ротова, В. Рудень, С. Срібний, Р. Смоленюк, Я. Шумелда, В. Нонко, Н. Нагайчук, С. Юрій та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно назвати Н. Адамчука, А. Аткінсона, Е. Берковіца, О. Гвозденка, Е. Кагаловську, К. Блека, Р. Болла, В. Глейзера, П. Коха, В. Крістофоліні, Е. Коломіна, А. Миронова, Л. Рейтмана, Т. Федорову, С. Ханта, В. Шахова та інших фахівців.
Мета дослідження: Виявити недоліки розвитку добровільного медичного страхування в Україні та визначити шляхи покращення існуючої ситуації.
Виклад основного матеріалу: Вибір форми медичного страхування у кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.
Медичне страхування як основу спеціалізації страхової компанії важко поєднати з іншими галузями страхової діяльності, оскільки страхування здоров’я громадян – дуже специфічний предмет діяльності. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма людьми, які страхуються, повсякденно вирішувати з клієнтами питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових забезпечень.
Головне призначення страхової організації у медичному страхуванні полягає в контролі якості надання медичних послуг медичними закладами і їх відповідність медико-економічним стандартам. Тобто, виконання медичним персоналом професійних функцій, ефективне використання ресурсів, ступінь ризику внаслідок медичного втручання (небезпеку травми або побічне захворювання, тощо), задоволеність пацієнта медичним обслуговуванням [6].
Ринок добровільного медичного страхування в Україні стрімко розвивається. Приємною несподіванкою для страховиків у 2009 році стало те, що ДМС пройшло тест на стресостійкість і в нових економічних умовах стало більш стійким до кризових явищ. Падіння у сегменті добровільного медичного страхування вдалось уникнути — роботодавці платили внески іноді навіть за рахунок прибутку, адже здоров’я і лояльність персоналу — це запорука успішності установи особливо в кризовий час. У реаліях, що склались сьогодні, це єдиний корпоративний вид страхування, який показав позитивну динаміку [4].
Незважаючи на в цілому позитивні тенденції у розвитку добровільного медичного страхування, даний сегмент поки що є досить проблематичним. Насамперед, це стосується того, що самі страховики не надто бажають зв’язуватись з медициною, оскільки на їх переконання це невиправдано складно і невигідно, з точки зору страхових виплат, рівень яких нижче за 45-60% не опускається, зумовлюючи діяльність вітчизняних страховиків практично на межі рентабельності. У свою чергу, українці не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що вони залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою.
Важливою проблемою, крім цінового фактора, є те, що на сьогодні ринок добровільного медичного страхування розвивається поки що основним чином за рахунок корпоративного напрямку, завдяки якому він зростає на 20-30% щорічно. Страхування ж фізичних осіб є для страховиків не вигідним, оскільки заплативши за медичну страховку, що є очевидним свідченням наявних або потенційних проблем зі здоров’м, клієнт прагне по максимуму використовувати поліс. Корпоративні ж клієнти прибутковіші, оскільки компанії страхують відразу 100-500 працівників (часто за найдорожчою програмою з великим набором послуг), багато хто з яких взагалі не ходить до лікарів.
Слідуючим стримуючим фактором розвитку добровільного медичного страхування, є те, що з точки зору економічного мотиву страхові компанії зацікавлені співпрацювати з державними лікувально-профілактичними установами з притаманною їм бідністю, дешевими і малоефективними ліками, відсутністю уваги персоналу. Але, зважаючи на ряд факторів, наступного разу клієнт страхового полісу в цього страховика не купить.
Не менш важливою проблемою є те, що сьогодні страхові компанії не мають реального механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форм власності. У зв’язку з цим розвиткові добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає проблемний державний медичний сектор. Тому останнім часом спостерігається тенденція до будівництва власних клінік страховиками [6].
Існують ще й загальнодержавні проблеми, що так чи інакше здійснюють свій коригуючий вплив на розвиток і умови функціонування даного виду страхування. Серед них політична та економічна нестабільність, низький рівень доходів населення, непослідовний підхід до реформування соціального сектора, відсутність оптимальної податкової політики, яка б стимулювала розвиток медичного страхування, недооцінка ролі недержавних фінансових інститутів тощо.
До найважливіших проблем у сфері медичного страхування відносять:
• забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов’яз¬кового медичного страхування;
• створення умов розвитку добровільного медичного страхуван¬ня, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медич¬ної допомоги понад обсяг або в його межах і на рівні, визна¬чених програмами обов’язкового медичного страхування, як ефективне доповнення до обов’язкового медичного страхування;
• здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами добровільного ме¬дичного страхування відповідно до бази та ставок, передбаче¬них договорами обов’язкового медичного страхування;
• посилення зацікавленості роботодавців у збереженні здоров’я своїх працівників шляхом установлення економічних стиму¬лів щодо коштів, що виділятимуться підприємствами на доб¬ровільне медичне страхування;
• законодавче врегулювання питання щодо можливості внесен¬ня юридичними особами (роботодавцями) до складу собівар¬тості продукції витрат за договорами добровільного медично¬го страхування на сплату страхових платежів на страхування своїх працівників;
• підвищення надійності страхових організацій, що працювати¬муть у системі добровільного медичного страхування, шляхом установлення вимог до їх ліцензування згідно з чітко встановленими критеріями;
• забезпечення надходження коштів до установ добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;
• забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добро¬вільного медичного страхування, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми [2].
Нагальним на сьогодні є і вирішення питань щодо підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв; забезпечення надходження коштів у систему добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги; забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.
Необхідно розвивати також і конкуренцію серед страховиків, що спеціалізуються на даному виді страхування, від чого має виграти, насамперед, вітчизняний споживач. Оскільки конкурентне середовище в перспективі створить умови для зниження ціни купівлі страхового полісу з добровільного медичного страхування, а також підвищення рівня якості медичних послуг, які пропонуватимуться страховиками страхувальникам.
Водночас розвиток добровільного медичного страхування вимагає значного удосконалення нормативно-методичної бази, зміни податкової політики, підвищення фінансової надійності страхових компаній, а також підвищення страхової культури населення, зокрема й медичних працівників. Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ [3].
В Україні крім системи охорони здоров’я, що знаходиться у віданні МОЗ, існує низка пара¬лельних систем міністерств та відомств, які здебільшого дублюють функції територіальних медичних закладів і поглинають значну частину видатків з Державного бюджету на охорону здоров’я.
Для ліквідації дублювання і створення єдиного медичного простору передбачається:
 сконцентрувати всі кошти з Державного бюджету на рівні МОЗ, прийнявши відповідну державну програму;
 передати заклади, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень, за виключенням медичної служби Міністерства оборони, Служби безпеки України та структур промислової медицини.
Такі кроки ні в якому разі не повинні бути спрямовані на так звану “монополізацію влади” міністерством, а виключно на наведення ладу в галузі [5].
Для втілення у соціальну практику стратегії “Здоров’я для всіх” національна система охорони здоров’я має спиратися на ос¬новні принципи, запропоновані Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) – справедливість, солідарність, доступність. Метою політики та діяльності системи охорони здоров’я має бути “до¬сягнення позитивного стану здоров’я”, а не зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності.
Отже, для ефективного та доступного для всіх громадян меди¬чного обслуговування необхідними є:
o втілення у соціальну практику політики пріоритетного роз¬витку системи охорони здоров’я;
o чітке визначення правового статусу громадянина в системі охо¬рони здоров’я;
o зміна принципів розподілу коштів – за нормативом на одного жителя;
o створення страхової системи фінансування охорони здоров’я;
o демонополізація державної системи охорони здоров’я та створення медичних закладів різних форм власності;
o функціонування системи медичної допомоги на засадах віль¬ного вибору громадянином її форми та способів;
o забезпечення першочергової уваги до проблем організації первинної медико-санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;
o установлення принципу залежності оплати праці медичних працівників від кількості та якості наданих медичних послуг; створення системи правового, економічною та громадсько¬го контролю за якістю медичної допомоги, а також введен¬ня відповідних санкцій за її неякісне надання [1, c. 42].
Державна політика, спрямована на збереження та зміц¬нення суспільного здоров’я, повинна базуватися на новій пара¬дигмі системи охорони здоров’я, в центрі якої перебуває не лікувальний заклад, а людина з її потребами щодо охорони здоров’я та медичної допомоги.
Наведена система заходів дасть змогу:
• створити умови для найповнішого задоволення потреб насе¬лення в отриманні доступної та високоякісної медичної допо¬моги;
• суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бю¬джети;
• зменшити частку “тіньової медицини” у системі медичного забезпечення;
• уникнути необґрунтованих витрат, спричинених наданням зай¬вих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку;
• поліпшити фінансовий стан працівників медичних установ [2].
Висновки: Сучасний стан системи охорони здоров’я не дозволяє повною мірою забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України, а існуюча система фінансування закладів охорони здоров’я потребує змін. Для покращення становища в галузі охорони здоров’я потрібні зміни в системі планування, фінансування, координація робіт усіх служб та закладів охорони здоров’я з іншими галузями діяльності.
Так як фінансувати з державного бюджету планується тільки ті медичні послуги, що передбачені Державною програмою медичного забезпечення, то існує необхідність розвивати систему добровільного медичного страхування. Безкоштовні медичні послуги за системою медстрахування надаватимуться лише в рамках Програми обов’язкового медичного страхування. Медичні ж послуги, що виходять за рамки цих програм, надаються за рахунок коштів добровільного медстрахування. Підвищення якості медичної допомоги забезпечує конкуренція – але не між страховиками, а між надавачами послуг в межах замовлення на їх надання чи то за кошти державного бюджету чи то за кошти фонду соціального медичного страхування. Полем діяльності недержаних страховиків є добровільне особисте медичне страхування видатків на медичні послуги, які не охоплюються програмою обов’язкової системи медичного страхування за державними гарантіями.

Список використаної літератури:
1. Мних М. В. Медичне страхування та необхідність запровадження в Україні. // Економіка та держава. – 2007. – №240. – С. 41.
2. Окунський А. Р. Медичне страхування в Україні: проблеми і перспективи // Медичне право України: Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції. – 2007. – С. 45 – 54.
3. http://www.apteka.ua
4. http://www.forinsure.com
5. http://www.moz.gov.ua
6. http://www.uzlib.net

Інші записи:

Ольга Ювсечко Економічного факультету, Студентські публікації