Автор статті:

Полковський Валерій

Бондючна Юлія. Не ходіть по душах: Поезії. – Рівне: “Азалія”, 2005. – 48 с.

Костюкевич Юлія. А давай поговорим про вічне… – Рівне: “Волинські обереги”, 2006. – 40 с.

Гузенкова Дарина. Обов’язково збудеться! Вірші. – Рівне: “Волинські обереги”, 2006. – 52 с.

 

В один з передноворічних суєтних вечорів я зайшов в рівненську книгарню. Хотілося ознайомитися з поезією молодих авторів. Купив три книги, які прочитав уже в Канаді. Результатом є ця рецензія.

Збірка Юлії Бондючної ритмічна, енергійна, рвійна. Їй притаманний магнетичний внутрішній імпульс. В ній голос часу і плин історії. Юлія закликає до тиші. В час мітингових страстей і передвиборчого запрограмованого політичного словоблуддя її іронічні рядки звучать як ніколи актуально:

 

                        Я тишу слухала, а ви на вухо,

                        Неначе слон, зненацька наступили (с. 9)

 

Поезія Бондючної органічна і природня, не  нарочита, навіть там, де є певний ризик “впасти в пафосність”:

           

                        Не йдуть дощі. В земель почався піст (с. 11)

 

Юлія віднаходить тільки їй притаманні рядки для вираження болю за долю України:

 

                        Україно! Благаю: зі сну пробудись…

                        Ділять небо уже над тобою (с. 13)

 

Слово “ділять” набуває символічного змісту і образу.

Народжена на Кременеччині, навчаючись в Рівному, Юлія Бондючна вміло вплітає в свою поезію “регіональний аспект”, неповторні риси унікальних земель України:

 

                        Дубровицьким дощем скрізь пахне.

                        Дубровицьким дощем (с. 25)

 

                        На клаптику острозької землі –

                        Великий-превеликий шмат епохи (с. 18)

 

Тільки в Україні може народитися поезія “Хоч тебе з дитинства поважаю дуже”:

 

                       

O, звабливий травню! Стриматись не можу.

                        Почуттів не зв’яжеш. Тож, мабуть, вкраду,

                        В ніч оцю вишневу, на чаклунку схожу,

                        Клаптик того раю, що в твоїм саду  (с. 26)

 

Прочитавши ці рядки, мимоволі, в душі кожного залишиться “клаптик того раю”. Поетесі немає небхідності закликати любити свою Батьківщину, її поезія – втілення цієї любові.

І знову – заклик до тишини:

 

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

                        Ех, давай на хвилинку замовкнем (с. 30)

 

Автор сміливо експериментує не тільки з вплітанням музики в поетичний контекст, але й того неповторного передсвяткового українського запаху і смаку:

 

                        Угамувалось біля печі.

                        Запахли шинка з ковбасою.

                        Вже йде селом різдвяний вечір.

                        Бреде з кутею й колядою  (с. 40)

 

            Дуже хотілося б, щоб ці рядки колись зазвучали англійською, німецькою та іншими мовами, але прекрасно розумію неминучу втрату “смаковідчуття” при такому перекладі.

            Один із віршів “Влігся на плечі гречно” має епіграфом рядки Юлії Костюкевич “Віршів пасьянси розкласти я мушу” (с. 43).

            Збірка Бондючної відкривається чудовою і фахово написаною передмовою Вікторії Климентовської “В очікуванні паузи” (сс. 3-4).

            Друга збірка юної поетеси Юлії Костюкевич відкривається передмовою “Поезія, якій тісно в обмеженім часі” голови Рівненської обласної організації НСПУ Лідії Рибенко (сс. 3-6). Сама збірка починається рядками “А давай поговорим про вічне” (с. 8). Що може сказати про вічне юна особа, за плечима якої не такий уже і великий життєвий досвід? А, виявляється, може, ще й як:

 

                                    Moжна вмерти духовно й фізично,

                                    Закохатися можна без тями … (с.

 

            Вірш “Полю Верлену” (с. 12) демонструє обізнаність юної поетки зі світовою поезією, долею найяскравіших її представників:

 

                                    Як же сталось так, що погляд сивий

                                    Поховав всю мудрість, віру в себе?  (с. 12)

 

            І поряд неповторні рядки “Світу дитинства”  (с. 17).

            Костюкевич притаманна самоіронія, яка звучить не по-юнацьки майстерно:

 

                                   

Напишу-но я щось шедевральне й прозоре,

                                    Наче вибори ті до Верховної Ради  (с. 28)

 

            Неповторну мить осені своєрідно передає Дарина Гузенкова:

 

                                    Час зупинився. Тиша. Спокій.

                                    Тамуйте подих і мовчіть.

                                    Замріть:  листочок жовтобокий

                                    Повільно здійснює політ  (с.

 

            Абсолютно непідробні та авторськи забарвлені рядки поезії “Ви, мені, здається, не коханий”:

 

                                    Окрім Вас, нікого я не бачу,

                                    Ви – це пуп Землі і центр життя,

                                    Вірність вам кладу до ніг собачу

                                    І дитячі щирі почуття  (с. 9)

 

            Щемка жіночність і жіноча солідарність передані в поезії “Подрузі” (с. 10).

Здається, тільки Гузенкова може написати наступні рядки:

 

                                    Вдягнуся файно, вибіжу надвір,

                                    До перехожого нескромно причеплюся:

                                    “Ви, пане, дуже схожий на зефір –

                                    Такий же білий”, – щиро засміюся  (с. 19)

 

            А це вже неповторність таланту і пошук свого, непротореного, шляху в поезії.

            Прочитайте “Голова сьогодні мовби з тирси” (с. 31), давно не було такої іронічної побутово-повсякденної відвертості, як у Гузенкової.

            А хто, краще за молодих, може передати оптимізм, радість життя:

 

                                    Xoчу налитися сонечком,

                                    Піснею українською,

                                    Затанцювати полечку,

                                    Землю обняти волинськую  (с. 39)

 

            Збірка закінчується поезією “Життя складне, життя важке” (с. 49), рядками по-дорослому вбивчо правдивими.

            Передмову до збірки Дарини “Поезія вогнистого серця” написав Анатолій Криловець.

            Всі три збірки принесли мені читацьке задоволення і насолоду.

            Шановний укранський читачу! Зупинися на мить в шаленому вирі буття, прочитай щиру українську поезію, переймися моментом тиші та спокою.

 

                                                                                    Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Альберт

Канада

Інші записи:

Полковський Валерій Факультет романо-германських мов