Автор статті:

Козак Людмила Василівна

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

У статті розглядаються проблеми удосконалення цінової політики в аграрному секторі економіки та розроблено практичні рекомендації щодо розбудови моделі ціни на сільськогосподарську продукцію. Яскравою ілюстрацією неефективного ендогенного розвитку є трансформаційні процеси в аграрному секторі економіки України. Для сільськогосподарського виробництва основними (базовими) факторами виробництва є наявність землі та її родючість, кліматичні умови, вигідне географічне розташування, чисельність робочої сили тощо. Саме ці переваги повинні були забезпечити для нашої країни конкурентність на внутрішньому та зовнішньому ринках без значних інвестицій та змін у системі господарювання. Разом з тим аналіз результатів реформувань сільського господарства в нашій та інших країнах наводять на думку про те, що для створення конкурентних переваг велике значення мають не базові, а розвинуті фактори виробництва (рівень людського капіталу, технологія, сучасна інфраструктура тощо). Лише за наявності останніх країна може використати свої переваги у забезпеченості базовими факторами виробництва. Оскільки сільське господарство є типовою фрагментованою галуззю, що виробляє продукцію, яка не підлягає диференціації, стратегія конкуренції повинна базуватися на нововведеннях, які забезпечать зменшення сукупних витрат сільськогосподарських товаровиробників, що підвищить їх привабливість на внутрішньому і зовнішньому ринках. Запровадження низьковитратної стратегії передбачає перехід на нові прогресивні технології виробництва, а значить, вимагає попередніх інвестицій. Звідси постає питання про джерела та способи фінансування даних капіталовкладень. У ринкових умовах регулятором виробництва виступає прибуток на авансований капітал. Саме за показниками довгострокової віддачі капіталу вимірюється інвестиційна привабливість певної галузі. При цьому вважається, якщо прибутковість інвестицій в галузь більша-рівна конкурентній нормі, то галузь є інвестиційно привабливою, якщо менша – навпаки. Сільське господарство відноситься до галузей, які не здатні самі нагромадити капітал та створити надприбутки. У зв’язку з повільною оборотністю капіталу та залежністю результатів господарської діяльності від погодних та кліматичних умов, сільське господарство відносять до найбільш ризикованих галузей. Ціни на продукцію, обсяги виробництва та граничні витрати сільськогосподарських підприємств важко прогнозуються. Ситуацію ускладнює монопсонічна будова ринку. Маючи ринкову владу, переробні та заготівельні підприємства суттєво чинять тиск на рівень сільськогосподарських цін. Отож без відповідних регулятивних заходів уряду, спрямованих на підтримку сільськогосподарських цін, аграрний сектор стає неконкурентоспроможним. Саме тому, метою дослідження було визначення ефективності протекціоністської політики Уряду щодо вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника. Проведений за методикою Світового банку комплексний аналіз цінових методів державної підтримки показує, що сільськогосподарські товаровиробники підлягають прихованому оподаткуванню, негативний результат від якого певною мірою компенсується неціновими методами. Таблиця 1 Номінальний протекціоністський показник* по деяких видах сільськогосподарської продукції Показники Од.виміру Пшениця м’яка ІІІ класу В.р.х. (жива вага) 1999р. 2001р. 2003р. 1999р. 2001р. 2003р. Обмінний курс грн./дол.США 4,19 5,37 5,33 4,19 5,37 5,33 Експортна ціна на умовах FOB грн. 440 563 560 4818 6150 6130 Поправка до ціни на кордоні: Портові збори та митне оформлення грн./т 32 37 37 339 434 434 Витрати на доставку від гуртового посередника до кордону грн./т 47 60 75 486 620 775 Витрати гуртового посередника (заготівельної організації) на доробку, зберігання, страхування тощо, включаючи його прибуток грн./т 68 75 75 438 483 483 Витрати сільськогосподарського підприємства на транспортування до гуртового посередника (заготівельної організації) грн./т 11 12 15 73 82 102 Ціна сільськогосподарського виробника еквівалентна до світової грн. 282 379 358 3482 4551 4336 Ціна на внутрішньому ринку грн. 221 476 607 1619 3429 2730 Номінальний протекціоністський показник % -21,6 +25,6 +69,6 -53,5 -24,7 -37,0 * Розраховано за методикою Світового банку “Визначення протекціоніських критеріїв”, прийнятої Уругвайським Раундом Генеральної Угоди по Тарифах і Торгівлі: Pid – Piw Eo NPRi = —————- 100 %, де Piw Eo NPRi – номінальний протекціоніський показник і-го товару; Pid – внутрішня ціна ціна і-го товару; Piw – світова ціна і-го товару; Eo – обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої. Зокрема, застосований з цією метою номінальний протекціоністський показник 1999 року показує, що український товаровиробник недотримував досить значну різницю в ціні порівняно зі світовою за аналогічний товар. Внутрішні ціни реалізації на пшеницю м’яку ІІІ класу були нижчими на 21,6 %, а на велику рогату худобу – на 53,5% порівняно зі світовими (табл. 1). В 2001 та 2003 роках механізм цінової підтримки товаровиробників зерна був ефективним, оскільки значення номінального протекціоністського показника є додатнім ( відповідно +25,6 та +69,6%). Цьому сприяло прийняття низки законодавчих актів щодо регулювання ринку, зокрема застосування заставних цін та запровадження більш прозорих експортних операцій на зерно. Проте цього не можна сказати стосовно виробників яловичини, де рівень внутрішніх цін залишається нижчим від світових: у 2001 році – на 24,7%, а у 2003 році – на 37,0%. Покращення цінової ситуації у 2001р. пояснюється запровадженням державного дотування реалізації м’яса переробним підприємствам. Це дало стимул для сільськогосподарських товаровиробників щодо нарощування обсягів виробництва і , як наслідок, збільшення пропозиції негайно позначилось на закупівельних цінах. Ціни у 2003 році знизились, а існуюча система державної підтримки не знівелювала негативного впливу ринкової кон’юнктури, саме тому номінальний протекціоністський показник знизився до -37,0%. Таблиця 2 Дійсний протекціоністський показник* по деяких видах сільськогосподарської продукції Показники Вартість матеріально-технічних ресурсів у внутрішніх цінах у цінах еквівалентних до світових 1999р. 2001р. 2003р. 1999р. 2001р. 2003р. І. Пшениця м’яка ІІІ класу Ціна реалізації, грн 221 476 607 282 379 358 Витрати матеріально-технічних ресурсів на тонну продукції, грн 207,2 240,2 428 267,8 245,1 435,1 в тому числі: мінеральні добрива, кг д.р. 92,0 128,0 288,8 122,0 106,0 207,6 насіння, кг 30,6 36,6 69,0 45,9 54,9 75,6 засоби захисту рослин, грн. 67,4 55,6 37,0 67,4 55,6 37 електроенергія, кВт год 0,7 0,8 0,5 2,4 2,7 2,9 паливно-мастильні матеріали, кг 16,5 19,2 82,7 30,1 25,9 112 Додана вартість, грн 13,8 235,8 179,0 14,2 133,9 -77,1 Дійсний протекціоністський показник, % -2,8 +76,1 +332,2 ІІ. Велика рогата худоба в живій вазі Ціна реалізації, грн 1619 3429 2730 3482 4551 4330 Витрати матеріально-технічних ресурсів на тонну продукції, грн 2696 3609 3236 3208 4275 3854 в тому числі: приплід, грн 377 505 604 610 792 847 корми, цнт к.од 2012 2587 2091 2012 2587 2091 ветеринарний догляд, грн. 89 114 126 192 246 251 електроенергія, кВт год 4 5 12 4 5 12 паливно-мастильні матеріали, кг 214 398 403 390 645 653 Додана вартість, грн -1077 -180 -506 274 276 482 Дійсний протекціоністський показник, % -493,0 -165,2 -205,0 * Розраховано за методикою Світового банку “Визначення протекціоніських критеріїв”, прийнятої Уругвайським Раундом Генеральної Угоди по Тарифах і Торгівлі : VAid – VAiw Eo ЕPRi = ——————— 100% , де VAiw Eo EPRi – дійсний протекціоністський показник і-го товару; VAid , VAiw – додана вартість за внутрішніми і світовими цінами і-го товару; Eo – обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої. Дійсний протекціоністський показник (табл. 2) характеризує умовні доходи товаровиробників від сукупного впливу державного втручання в торгівлю сільськогосподарською продукцією та матеріально-технічними ресурсами для її виробництва. Політика Уряду, спрямована на здешевлення постачання ресурсів для сільського господарства, також була неефективною щодо виробників тваринницької продукції, оскільки названий показник має від’ємне значення і залишається досить високим (-493,0 % у 1999 році, -165,2 % у 2001 році та –205,0% у 2003 році). Щодо ринку зерна, то Уряду вдалось значно пом’якшити цінову ситуацію в 1999 році і повністю знівелювати негативний вплив від високих цін на вхідні ресурси у 2001 та 2003 рр. За даними табл.. 2 можна зробити висновок, що інтенсивність застосовуваних технологій тісно корелюється із рівнем цін на сільськогосподарську продукцію. Особливо показовою є ситуація 2003 року: витрати мінеральних добрив на вирощування пшениці збільшились в 1,9 раза порівняно із 2001р., ціни на дана ресурси за цей період зросли на 25%, отже інтенсивність використання мінеральних добрив зросла в 1,5 раза. Цього вдалось досягти завдяки ефективній ціновій підтримці виробництва зерна. Таблиця 3 Еквівалент дотацій виробникові* на окремі види сільськогосподарської продукції Показники Пшениця м’яка ІІІ класу В.р.х. в живій вазі 1999р. 2001р. 2003р. 1999р. 2001р. 2003р. Обсяг виробленої продукції , тис.тонн 190,0 162,1 186,5 36,7 13,5 20,8 Ринкова вартість виробленої продукції у внутрішніх цінах, тис.грн. 41990 77160 113205 59417 46291 56784 Вартість цінових заходів підтримки, тис.грн. -76 16517 45114 -49582 -6156 -46259 в тому числі: підтримка ринкових цін -11590 15723 46438 -68372 -15147 -33405 підтримка закупок матеріально-технічних ресурсів 11514 794 -1324 18790 8991 -12854 Вартість нецінових заходів підтримки, тис.грн 13368 39884 48554 17758 16188 19324 в тому числі: ввізне мито на імпорт 15922 27006 39621 30755 16201 19874 звільнення від ПДВ 524 629 6677 -7905 -486 -2105 звільнення від податку на прибуток 399 828 984 - - - фінансування з бюджетних та позабюджетних фондів 227 - 836 428 - 1340 надання пільгових кредитів - - 436 - - 215 компенсація транспортних витрат по доставці сільськогосподарської сировини до заготівельних організацій 2090 1783 – 2679 985 – нерозрахунки за закуплену сільськогосподарську продукцію -5794 -362 - -8199 -512 - Разом вартість цінових та нецінових заходів підтримки, тис.грн. 13292 46401 93668 -31824 10032 -26935 Еквівалент дотацій виробникові, % +31,6 +60,1 +82,7 -53,5 +21,7 -47,4 * Розраховано за методикою Світового банку “Визначення протекціоніських критеріїв”, прийнятої Уругвайським Раундом Генеральної Угоди по Тарифах і Торгівлі: (Pid – Piw Eo) Qi +  (Pijd – Pijw Eo) Qi + DPi + NPTi PSEi = ——————————————————————– 100% , де Pid Qi PSEi – еквівалент дотації виробнику і-го товару; Рid , Рiw – внутрішня і світова ціни і-го товару; Рijd , Рijw – внутрішня і світова ціни матеріального ресурсу j для виробництва і-го товару; Qi – загальний обсяг виробництва і-го товару; DPi , NPTi – доплати за дефіцитність та неціновий перерозподіл коштів на користь виробників і-го товару; Eo – обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої. У такому показнику протекціоністської політики як еквівалент дотацій виробникові відображені фактичні бюджетні витрати, а також оцінюються доходи і втрати суб’єктів ринку через заходи цінового та нецінового втручання уряду. Щодо такої пріоритетної для країни галузі, як зерновиробництво, сума тарифних та нетарифних заходів підтримки є досить суттєвою. Показник еквіваленту дотацій є додатнім і досить високим (відповідно +31,6 % – у 1999р., +60,1 – у 2001р. та +82,7% – у 2003р. від вартості виробленої продукції) (табл. 3). Натомість цього не можна сказати про м’ясне скотарство, де втрати від державного втручання в 1999 році досягли 53,5% вартості продукції вирощування великої рогатої худоби. В 2001 році негативний ефект від цінових заходів вдалося компенсувати, про що свідчить додатне значення показника еквіваленту дотацій (+21,7%), а падіння цін на яловичину у 2003 році спри чинило падінні названого показника до –47,4%. Разом з тим слід відзначити, що переважання нетарифних методів регулювання характеризує низький рівень протекціоністської політики уряду, оскільки аграрний сектор повинен отримувати максимум вигод саме з цінових переваг. Це дасть сільськогосподарським товаровиробникам не тільки “живі гроші”, але й можливість швидко реагувати на потреби ринку. Отже, на підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Цінова політика в аграрному секторі економіки в теоретичному і практичному аспектах була і залишається однією із основоположних ринкових проблем. На думку автора, основними завданнями цінової політики в АПК має бути: - забезпечення підвищення конкурентного протистояння сільського господарства І та ІІІ сферам АПК, поєднання інтересів виробників сільськогосподарської продукції, переробників та постачальників ресурсів сільському господарству; - створення економічних передумов для розширеного відтворення в сільському господарстві на основі дотримання цінового паритету на промислову та сільськогосподарську продукцію; Для вирішення поставлених завдань основними складовими цінової політики мають бути: - розробка методологічних принципів цінового механізму в АПК; - формування на цій основі дієвої системи сільськогосподарських цін та цін на продукцію галузей, пов’язаних із сільським господарством; - розробка комплексу адміністративних та економічних важелів регулювання ринкових цін. При визначенні основних принципів реформування цінового механізму слід виходити з того, що найбільш адекватною для умов України є соціально-орієнтована змішана за соціально-економічною структурою модель ринкової економіки. В таких умовах особливого значення набуває принцип активного впливу держави на платоспроможний попит населення. Досвід нашої країни показує, що істотне відставання платоспроможного попиту населення зумовлює штучну кризу перевиробництва сільськогосподарської продукції. У розвинутих країнах коефіцієнт еластичності попиту за доходом на продовольство не перевищує позначки 0,15-0,25, а в Україні, за власними дослідженнями автора, цей показник по окремих видах продовольства коливається в межах 0,6-0,8. Тому ціновий механізм повинен знаходитись у тісному взаємозв’язку із платоспроможним попитом населення. Принцип комплексного підходу до формування цінового механізму в АПК вимагає розробки єдиної методологічної бази формування цін в сільському господарстві та пов’язаних з ним галузях.. Різні методологічні підходи не тільки не забезпечують еквівалентність обміну, але й роблять проблематичним його аналіз. З метою реалізації ідеї вирівнювання доходів на авансований капітал у сільському господарстві та пов’язаних галузях, автором пропонується такий методологічний підхід до розбудови моделі ціни. Особливістю його є те , що за конкурентну норму приймається середня по народному господарству норма прибутку авансованого капіталу із коректуванням її на ризикованість виробництва в тій чи іншій галузі. Запропонований підхід є методологічним, а що стосується конкретних методичних розрахунків щодо величини окремих складових моделі ціни, то це не входило до мети дослідження. Дана проблема може стати предметом окремого дослідження. Виходячи із міркувань приведених вище, пропонується така модель ціни: Рі =АТСі + АТСі• Nта+ R , де : Рі – ціна і-тої продукції, грн; АТСі – нормативна собівартість і-тої продукції розрахована на базі середніх по галузі витрат, грн.; Nта – середня по народному господарству норма прибутку авансованого капіталу, %; R –премія за ризикованість виробництва, %; Vта – швидкість обороту авансованого капіталу у j-тій групі галузей (наприклад, зерновиробництво, молочне скотарство, хімічна чи молочна промисловість), разів на рік. Перевагою даного підходу є те, що він забезпечує єдину методологічну основу розрахунку цін для всіх галузей АПК і, разом з тим, є простий для застосування на практиці. Складовою цінової політики також має бути формування дієвої системи цін в АПК та механізму їх регулювання. Щодо продукції галузей, які постачають ресурси для сільського господарства, то тут достатньою, на думку автора, встановлення максимальних індикативних цін, які б забезпечували підприємству-постачальнику середній по народному господарству прибуток при середньо галузевій оборотності капіталу. Якщо окремий постачальник бажає бути більш конкурентним на ринку, він вишукує резерви економії витрат і встановлює ціни на власну продукцію нижче індикативних. Враховуючи сезонність пропозиції сільськогосподарської продукції, система цін має складатись із заставних цін, розрахованих за моделлю поданою вище, та мінімальних і максимальних індикативних цін, за яких повинні розпочинатись інтервенційні операції на ринку. Підтримання ринкових цін на сільськогосподарську продукцію на рівні заставних має здійснюватись через діяльність інтервенційних фондів, які необхідно створити. Досвід розвинутих країн показує, то бюджетні кошти на їх функціонування необхідні тільки на початковій стадії, а надалі вони функціонують на умовах самоокупності, оскільки скуплюють сільськогосподарську продукцію за найнижчими цінами, а продають за найвищими. Державними програмами щорічно повинні визначатися обсяги квот на відповідні види продукції, що мають підтримуватись через ціни. Квоти повинні розподілятися між товаровиробниками на конкурсних засадах. Решта продукції може пропонуватись на ринок через систему біржової торгівлі чи в інший спосіб за ринковими цінами. Для регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників необхідно створити фонд державної підтримки сільськогосподарських цін та передбачити відповідні кошти в державному та місцевих бюджетах. У світлі вищевикладеного, Україні слід критично оцінити всі наслідки функціонування сільськогосподарського ринку за умов відкритості під впливом стихійних ринкових регуляторів. Предметом особливої ваги має бути підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора. Запровадження вищезгаданих заходів сприятиме підвищенню ефективності функціонування ринку сільськогосподарської продукції, формуванню в аграрній сфері здорової конкуренції, а звідси краще використання Україною порівняльних переваг у забезпеченості сільськогосподарськими ресурсами, що має велике економічне, політичне та соціальне значення. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку”. 6 червня 2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №23.- С.20-22. 2. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”. 29 червня 2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №26.- С.51-53. 3. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів”. 7 серпня 2001р.// Офіційний вісник України. – 2001. – №32. – С.5-6 4. Андрійчук В.Г. Проблеми розвитку приватних аграрних підприємств і вдосконалення міжгалузевих економічних відносин // Проблеми формування ринкових відносин. Спеціальний випуск. Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи.: Міжвідомчий науковий збірник, – К: КНЕУ,2000. – 420с. 5. Реальный показатель помощи и соответствующие методы: Технический бюллетень УР–89–0392. – Женева, Швейцария: ГСТТ, 20 ноября 1989г. 6. Саблук П.Т, Малік М.Й., Валентинов В.Л. Формування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 294с. 7. Статистичний щорічник Рівненської області за 2001 рік. – Рівне: Обласне управління статистики, 2002. – 552с. 8. Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / Дем’яненко М.Я., Алексійчук В.М., Борщ А.Г. та ін.; За ред. М.Я. Дем’яненка – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 645с. 9. Ціноутворення в процесі реформування агропромислового комплексу України (1990-2001 рр.). За ред. О.М. Шпичака. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 499с.

Інші записи:

Козак Людмила Василівна Економічний факультет