Роль сім’ї і школи в морально–етичному вихованні американської молоді в 1980-1990-х роках

У статті аналізується співвідношення ролі американської сім’ї і школи у морально-етичному вихованні молоді  у 1980-1990-х роках. Розкриваються негативні риси, притаманні американській сім’ї  в останні десятиліття ХХ ст., вказується на послаблення нею своїх виховних функцій.  Підкреслюється, що порушення природного процесу соціалізації американської молоді, призвело до активізації зусиль школи, спрямованих на морально-етичне виховання учнів.

Мета статті – проаналізувати співвідношення виховних функцій американської сім’ї і школи у 1980-1990-х роках і показати прагнення державної школи Америки відігравати компенсаторну роль у морально-етичному вихованні молодого покоління в останні десятиліття ХХ ст. Автор статті опирається на праці російських дослідників (І.Д.Звєрєв, І.К.Звєрєва), на монографію    вітчизняного вченого М.Ю.Красовицького “На власні очі. Проблеми морального виховання учнів у теорії і практиці вітчизняної та американської педагогіки”, який аналізує окремі аспекти морально-етичного виховання в сім”ї та школі США в 1990-роках; досліджує  праці американських авторів про роль сім’ї у вихованні дітей (Л.Дорн, М.В.Еделман, Дж.Б.Моліне), використовує роботи американських вчених про аморальну поведінку підлітків  (Дж.А.Гіммелфарб, Б.Гостетлер, С.М.Еларм, Дж.Елкінд, Дж.Макдауел, Л.С.Роуз), а також дослідження функції школи у виховному процесі молоді (Красовицький М.Ю., Д.Брукс, Б.Фіедлер).
На думку багатьох американських педагогів, Америка кінця ХХ ст. розплачувалась за жорсткий курс у вихованні своїх дітей, яких квапили стати дорослими. Раніше американське суспільство, вважають Д.Гринстайн, Д.Брукс Дж.Елкінд [3; 8] та ін., більш гуманно і турботливо ставилось до виховання підростаючого покоління. Його інтелектуальний, соціальний і моральний розвиток являв собою цінність, а провини дітей розглядались як нетипові явища. Вважалося, що хоча перехід від дитинства до дорослості й важкий, він все одно наступить, тому що увага і сприяння старших допоможуть дітям поступово пристосуватись до нових умов. Наприкінці ХХ ст. американське суспільство саме безжалісно перетворювало дітей і підлітків у незрілих дорослих, які самостійно повинні розібратися в усій різноманітності життя з його вимогами, нормами і цінностями. Суспільство Америки не мало часу готувати підлітків до праці – воно було зайняте вдосконаленням і перепідготовкою вже працюючих. Батьки робили кар’єру на роботі, переймалися повторними шлюбами, молодшими дітьми, відпочинком або й самі ще були інфантильними. Засоби масової культури і сексуальна сфера, які раніше повністю належали дорослим, стали доступними для молоді й підлітків. Суспільство Америки нав’язувало підростаючому поколінню обов’язки дорослих і чекало від них проявів дорослості, але в той же час не давало їм відповідних прав і привілеїв, вимагаючи від них покірності. Це породжувало в підлітків відчуття дискомфорту, давало підставу зробити висновок, що їм немає місця в суспільстві, і що вони виключені з життєвого циклу. Звідси – відсутність самовизначення, нерозуміння свого місця в житті, утрата впевненості в собі, що врешті–решт створювало непосильну, майже на межі стресу напругу для особистості, яка тільки формується. Усі ці явища розвивалися на фоні посилення протистояння між двома світовими політичними системами у 1980–х роках, коли уряд США почав активно залучати до реалізації своїх цілей американську школу. Зміни в навчально–виховному процесі виявилися в перегляді змісту шкільних курсів, у першу чергу з гуманітарних дисциплін.
Незважаючи на зміни соціально–економічного середовища США і парадигми морально–етичного виховання в країні, у 1980–1990–х роках американська сім’я, як і раніше, залишалася найзначнішим із соціальних інститутів (церква, школа, спільнота, вулиця, клуби тощо), які впливали на розвиток особистості дитини та підлітка, бо саме в сім’ї відбувається перше та найбільш інтенсивне набуття досвіду. За підрахунками вчених, за весь період навчання учні США проводять в школі лише 9 тис. годин, що складає 9% усього часу, а вдома та на вулиці – 91 тис. годин (91%) [1, 119]. І хоча із зростанням дитини інші освітні інституції набували все більшого значення, сім’я продовжувала впливати на особистість протягом усього життя. Сім’ї відводилася виключно важлива роль у формуванні хорошого громадянина, який безконфліктно вписувався б у структуру американського суспільства, повноцінно в ньому жив та ефективно працював. Тому питанням підготовки молоді до сімейного життя в США у 1980–1990–х роках приділялося особливо багато уваги. В американській літературі з’явилися серйозні наукові дослідження з проблем сім’ї та сімейного виховання [4]. У зверненнях Президента США до нації та в відповідних документах губернаторів штатів неодноразово підкреслювалась відповідальність батьків за результати навчання та виховання дітей. Утім, як свідчать результати досліджень, у цьому аспекті американське суспільство наприкінці ХХ ст. мало певні досягнення. Про це свідчать відповіді батьків на запитання про їхню участь у вихованні своїх дітей в середині 1990-х років.

Питання: Протягом минулого навчального року,  починаючи з вересня, що із наведеного нижче переліку ви зробили?
Батьки, діти яких відвідують державну школу
%
Переконалися, що ваші діти відвідують школу    98
Перевірили наявність підручників у своїх  дітей    97
Перевіряли виконання дітьми домашніх завдань     95
Переглядали чи обговорювали домашні завдання з дітьми    94
Зустрічалися з вчителем чи керівником школи кого-небудь з ваших дітей    90
Читали книги дітям або з ними    80
Обмежували тематику  телепрограм, які дивляться діти    79
Обмежували час перегляду телепередач    74
Відвідували батьківські збори    38

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

[7, 47].
Слід відзначити також, що останнім часом школи США приділяють все більшу увагу залученню батьків до шкільних справ і допомозі їм у вихованні своїх дітей. Періодично при місцевих радах освіти проводяться спеціальні курси для батьків з питань сімейного виховання, особливо для батьків–емігрантів з інших країн. На всіх рівнях (школа, мікрорайон, місто) діють батьківські асоціації. У невеликих містах та селищах ці асоціації серйозно впливали на педагогічний процес, на вибір програм, брали участь у розробці системи оцінок успішності учнів та роботи вчителів. Батьківські асоціації організовували благодійну діяльність, працювали з неблагополучними сім’ями, вели у школах гуртки чи навіть проводили уроки як волонтери [2, 108].
Поряд із позитивними тенденціями, які намітились у 1980–1990–х роках, американська сім’я як природний захисник і моральна опора людини, за даними інших дослідників, усе ще перебувала в глибокій кризі, а багато дітей взагалі не мали сімей. За свідченням самих учнів, лише 40% батьків цікавилися їхніми справами, 21% – майже або зовсім не цікавилися життям своїх дітей [2, 109].
У 1980–х роках відбулися глибокі зміни у соціальній структурі сім’ї. Американські жінки стали брати набагато більшу участь в економічному, науковому та культурному житті країни, ніж це було в минулому. Якщо в 1940 році працювало тільки 27, 4% жінок у віці від 14 років і старших, серед яких було 36,4% заміжніх, 12,1% вдів та розведених, то в 1980–1990–х роках жінки, старші 16 років, складали 40% економічно активного населення США, причому 60% з них були заміжніми. Це підривало економічну основу влади чоловіків у сім’ї, які, у свою чергу, проявляли глибший інтерес до виховання дітей. На думку багатьох дослідників, такий стан справ особливо характерний для сімей афроамериканців, де матері більш прагматичні, винахідливі та гнучкі, ніж білі жінки, яких протягом століть захищали патріархальні структури сім’ї, а батьки більше допомагали жінкам і з більшим задоволенням розділяли з ними клопоти щодо виховання дітей і ведення домашнього господарства.
У сім’ях, де матері працювали, у дітей формувалися інші, ніж у сім’ях традиційного типу, уявлення про роль чоловіка та жінки в суспільстві, що особливо позначалося на характері дівчат, які частіше грали у хлоп’ячі ігри, захоплювалися чоловічими видами спорту, намагалися знайти себе в улюбленій справі, прагнули зробити кар’єру та брати активну участь у суспільному житті. Дочки працюючих матерів частіше прагнули досягти успіхів у роботі (“чоловічі” риси) і в них рідше проявлялася пасивність та залежність (”жіночі” риси), ніж у їхніх співучениць, матері яких ніколи не працювали. З цим були пов’язані і деякі ексцеси: в останні роки спостерігалося зростання злочинності й серед дівчат. Відповідні зміни відбулися і в навчально–виховному процесі. Так, курси предметів на вибір, які призначалися раніше тільки для хлопчиків (технічні та промислові дисципліни) чи тільки для дівчат (домашнє господарство), відвідували і ті, й інші; дівчатам було дозволено займатися тими видами спорту, до яких раніше мали доступ тільки хлопці.
Зміни в американській сім’ї були характерні для всіх етнічних груп, проте сімей певних національних меншин вони торкнулися значно більше. Більшість з 17,5 мільйона дітей, що жили в 1990–х роках у неповних сім’ях, були білими американцями неіспанського походження, що, звісно, пояснюється їх абсолютним переважанням у складі населення країни. Число дітей, що жили з батьком та матір’ю, зменшилося за останні 20 років з 85% до 71%. Що ж стосується повних сімей чорношкірого населення США, то їх доля скоротилася з 59% до 36%. Для іспанських сімей ці показники становили відповідно 78% і 65%. Дві третини білих американських дітей чи дітей іспанського походження мали обох батьків, і лише одна третина чорношкірих американців жили в таких сім’ях [5, 63–64]. У неповних сім’ях у 1990–х роках виховувалося 35–40% американських школярів. А серед афроамериканців ці цифри доходили до 80–90% [2, 109]. Чорношкірі діти наприкінці ХХ ст., порівняно з білими, володіли удвічі більшими шансами народитися в сім’ї без батька, мати малу вагу при народженні, погане житло, безробітних батька чи матір і бачити смерть одного з них. Крім того, вони мали утричі більше можливостей бути бідними, жити в сім’ї, главою якої є мати, вчитися в класі для розумово відсталих, померти від дитячого насильства або бути свідком смерті матері в дитинстві [6].
Несприятливі стосунки в сім’ї ставали першопричиною зростання злочинності серед неповнолітніх. Виник навіть цілий педагогічний напрям (У.Таппен, Е. Херлок та інші), який займається цією проблемою. Учені вважають, що стан стресу, у якому постійно перебуває дитина в сім’ї, де виникають конфлікти між батьками, викликає в неї агресивність, злість і неврастенічну поведінку. Згідно з даними соціологічного дослідження, багато підлітків скоїли такі злочини, як підпал особистих та громадських будинків, після того, як були свідками сварки у своїй сім’ї. На думку американських авторів, розлучення батьків нерідко викликає в дитини емоційний дисбаланс, істеричність і хронічний стан дискомфорту. З цим пов’язане зростання не тільки дитячої злочинності, але й числа самогубств підлітків [12].
Криза американської сім’ї зайшла дуже далеко. Вона не обмежуються лише наявністю неповних і неблагополучних сімей. Її корені – глибші, про що свідчать дані наступного дослідження. З листопада 1993 по березень 1994 року за участю тринадцяти євангельських конфесій було проведено наймасштабніше за всю історію США дослідження серед віруючої молоді під керівництвом спеціалістів дослідницької групи Барна (Barna Research Group). У ньому взяли участь 3795 представників молоді, що були опитані під час молодіжних релігійних зібрань. Результати дослідження відображали не лише рівень моральності американських підлітків наприкінці ХХ ст., але й прогнозували його через декілька років в юних американців десяти, восьми, шести років, а то й молодших дітей [11, 8]. Результати дослідження свідчили, що навіть молодь, вихована в хороших християнських родинах, потрапляє під негативний вплив суспільства. Водночас дослідження Барна підкреслило, що сім’я зі своїми цінностями все ще відноситься до важливих суспільних інституцій. Більшість дітей підтримувало традиційні погляди щодо одруження та сім’ї. Дев’ять із десяти опитаних (90%) підкреслювало, що Бог задумав одруження на все життя. Разом з тим, менше ніж половина американських дітей (48%), що брали участь в опитуванні, відзначали, що хочуть мати такий же шлюб, як у їхніх батьків. Більше ніж третина респондентів стверджували, що не хотіли б дублювати батьківських стосунків. Слід зазначити також, що, згідно з даними опитування, американські діти, які народилися від шлюбів по коханню, не переконані в тому, що шлюб – це важливий і міцний закон, однак і розлучення, на їх погляд, не є правильним вирішенням сімейних суперечок. У зв’язку з цим зауважимо, що нещодавні опитування дорослих дослідницькою групою Барна виявили зміни в їх розумінні поняття “сім’я”. Раніше сім’ю розуміли як групу індивідів, пов’язаних між собою шлюбом, народженням та усиновленням. Сьогодні більшість дорослих стверджує, що сім’я – це “всі ті люди, про яких я турбуюся і які турбуються про мене”. Таким чином, на думку окремих вчених, американська сім’я наприкінці ХХ ст. більше не базувалася на біблійних основах, вона ґрунтувалася на почуттях. Іншими словами, тип сім’ї 1990-х років набрав нестійкого й тимчасового значення: жодного ризику і жодних обов’язків [11, 61]. Більшість американської молоді (60% респондентів) погоджувалася з такою ідеєю “нової сім’ї”. Лише 32% опитаних мали традиційні погляди на те, з чого складається сім’я (“люди, пов’язані один з одним народженням, усиновленням чи шлюбом”). Більшість дітей дотримувалися погляду, що спільне життя подружжя та гомосексуальні союзи повинні визначатися як правильна сім’я.
Дослідження показало суттєве зменшення ролі сім’ї як позитивного фактора морального виховання в 1990-х роках. Наприклад, стосунки з батьком ставали більш відчуженими в підлітковий період. Американські діти проводили удвічі більше часу в розмовах з матір’ю, ніж з батьком. Дослідження свідчили, що матері у цей період витрачали понад 37 хвилин на тиждень, розмовляючи з дітьми про важливі проблеми, причому кількість матерів, які приділяли більше уваги, щоб вплинути на своїх дітей, зросла на 40%. Час, який батьки проводили зі своїми дітьми, збільшився з 39 хвилин на тиждень у 1987 році до 44 хвилин на тиждень у 1994 році. Однак одна година в тиждень за змістовною розмовою з дітьми не є достатньою для того, щоб дати відповіді на їхні запитання.
Ще більш разючими є дані, які стосуються раннього статевого життя молоді (особливо якщо взяти до уваги, що мова йде про віруючу молодь). До 18 років понад 27% віруючої молоді вже вступали в статеві стосунки. Анкетування показало, що ставлення людей до сексуальних стосунків, як от: “А що тут такого?” – теж є широко розповсюдженим в Америці. Більше половини (51%) американської молоді не вважають, що тілесні ласки є морально неприйнятними. Варто звернути увагу на те, що майже всі діти, які визначали таку поведінку як морально прийнятну, самі вже мали відповідний сексуальний досвід, внаслідок якого або вже піддалися, або незабаром стануть жертвами сексуальної спокуси. Наявність біблійних поглядів на істину й моральність не є ґарантією, що діти не матимуть дошлюбних статевих стосунків, але відсутність біблійної основи ґарантує, що вони їх матимуть. Імовірність того, що діти будуть спокушені до сексуальних стосунків ще до досягнення повноліття, є 1 до 4. Отримані дані довели, що моральність американських дітей базується не на основних, сталих принципах, а на нестабільних концепціях правильного і неправильного. Як наслідок цього, рішення американських дітей щодо моральності і доцільності статевих стосунків підвладні лише їх юнацьким емоціям і намірам. Дослідження показало, що американська молодь знаходиться на межі моральності, ближче до катастрофи, аніж можна собі уявити, тим більше, якщо взяти до уваги, що опитування проводилося серед віруючої молоді, поведінка якої більш стримана внаслідок релігійного виховання. Навіть віруюча сім’я, яка традиційно надавала великого значення моральному вихованню дітей, судячи з усього, в умовах нинішньої Америки не справляється з цією першорядною своєю функцією. Тим більше цієї функції не виконує сім’я, де батьки є невіруючими. Що ж стосується неповних сімей, до того ж сімей, де самі батьки мають сумнівні стосунки з мораллю та законом, то її вплив на дітей, як правило, різко негативний. Зокрема, має місце пряма кореляція між сексуальною розбещеністю підлітків і даними, які свідчать про кризу сім’ї.
Так, у другій половині ХХ ст. у США чимало батьків жили разом, не зареєструвавши свого шлюб (цей показник зріс з 1970 року в 6 разів), причому більшість дітей, які народжувалися поза шлюбом, проживали з одним із батьків. У 1970 році в одній з десяти сімей главою були самотній батько або мати, у 1990 році цей показник становив відповідно 3 з 10. Як наслідок, у США в період між 1960 і 1991 роками кількість незаконнонароджених дітей від дівчат–підлітків збільшилася втричі. Цей показник вивів Сполучені Штати Америки на перше місце серед усіх індустріальних країн світу. Показник незаконно народжуваності серед білого населення, який кілька десятиліть тому був значно нижчий, ніж серед чорношкірого, останнім часом упритул наблизився до нього. Так, серед чорношкірого населення в 1964 році він становив 24,5%, а серед білого – 22%. Якщо в 1964 році 50% чорношкірих матерів–підлітків були одинокі, то в 1991 році одинокими були вже 55% білих матерів–підлітків [10, 109].
У 1970 році 5% 15–річних дівчат Америки мали статеві стосунки, а в 1988 році цей показник зріс до 25%. За даними 1990 року, у США одна з десяти дівчат–підлітків була вагітною, половина з них народжувала дітей, а інші – робили аборти. [10, 107]. У 1990–х роках соціологічні дослідження показали, що 70% дівчат до закінчення школи займалися сексом, а вік вступу в сексуальні стосунки досяг такої нижньої планки, як 12 років. Вагітність 12–річних дівчат Президент Клінтон оголосив національною проблемою.
Оскільки природний процес соціалізації американської молоді порушився, про що свідчило поширення проявів насильства, вандалізму і статевої розбещеності підлітків, в останні роки у США активізувались зусилля педагогів, спрямовані на розширення сфери впливу школи на молоде покоління і включення в неї функцій, споконвічно притаманних сім’ї. Характерною особливістю навчально–виховної роботи в американській школі 1970–1980–х років стала велика кількість курсів, які мали різну назву, але одну суть і мету – підготовку молоді до сімейного життя (Familу Life Education) відповідно до норм і правил американського суспільства. Великий інтерес в учнів викликали уроки здоров’я, особливо курси статевого виховання й просвітництва. Широко практикувалося залучення до цих курсів батьків, братів і сестер. Заняття в школі іноді допомагали розв’язати конфлікт у сім’ї, вирішити важливі міжособистісні питання, не вдаючись до послуг платного психіатра чи психотерапевта. Для того щоб протистояти “сексуальній революції”, у багатьох школах здійснювалася спеціальна програма сексуального навчання для підлітків. Однак її мета – навчити практики “безпечного сексу”, запобігати венеричним захворюванням і СНІДу – являла собою спробу певним чином обмежити окремі наслідки, а не вирішити саму проблему, саму причину, яка ці наслідки породжує [10, 113].
Утрата в частини школярів традиційної поваги до батьків, на думку багатьох дослідників, тягнула за собою падіння авторитету вчителів, що створювало додаткові труднощі в навчанні та вихованні. Жертвами “шкільного вандалізму” нерідко ставали самі педагоги: підліток міг запустити недопалком чи огризком від яблука в учителя, який йому не сподобався, не боячись, що той може сказати батькам, яких учень взагалі не цінує [9, 144].
Зусилля, спрямовані на відновлення морального виховання в американській школі в 1990–х роках, не мали ще чітко визначеного спрямування. На той час існувало два напрями морально-етичного виховання, які мали життєздатні позиції. Перший з них передбачав використання концепцій морального виховання, які заперечували прищеплення конкретних моральних цінностей. Концепція “розкриття власних цінностей,” розроблена в середині 1960-х років Л.Рассом, М.Харміном та С.Саймоном, по суті, втратила підтримку абсолютної більшості своїх прихильників, а концепція “морального розвитку” Лоренса Колберга, продовжувала користуватися популярністю серед багатьох педагогів.
Другий напрям – програма “виховання характеру”, який здобув чималу популярність за останні 25 років, переслідував мету відновлення підходу до формування характеру на основі прищеплення конкретних чеснот. Прихильники такого підходу стверджували, що керівники шкіл у 1960–1970–х роках перебільшили негативні наслідки прищеплення моральних цінностей і безпідставно вилучили моральне виховання з державної американської школи. Вони також доводили, що окремі моральні цінності, на яких раніше ґрунтувалося виховання молоді, несуперечливі, актуальні в сучасному американському суспільстві і є здоровою основою для здійснення виховання в державній школі. Упродовж тривалого часу автори напряму “виховання характеру” змушені були захищатися від опонентів, які заперечували необхідність прищеплення моральних цінностей в школі. У 1990–х роках вони дістали істотну підтримку з боку багатьох американських інтелектуалів та педагогів і володіли найсильнішими позиціями від тридцятих років двадцятого століття.
Таким чином, в останні десятиліття двадцятого століття американська сім’я зазнала суттєвих трансформацій, що привело до різкого збільшення проявів аморальності серед американської молоді. Частина американських педагогів у цьому зв’язку почала покладати особливі сподівання на американську школу, як на інституцію, яка мала компенсувати недоліки родинного виховання. Школи робили певні зусилля, спрямовані на корекцію поведінки та формування характеру молодого покоління. Утім, спроби школи взяти на себе певні виховні функції сім’ї при всій їх важливості все ж не в змозі були вирішити усіх проблем морального виховання дітей, причому не тільки тому, що ці зусилля школи наприкінці ХХ ст. були ще недостатньо дієві, а перш за все тому, що сім’я завжди була і назавжди залишиться тим основним осередком, де закладається основа моральності – і ніякі інші інституції її підмінити не зможуть.

Література

1.    Зверев И.Д., Зверева И.К. Начальная школа США: проблемы и тенденции развития // Советская педагогика. – 1988. – №2. – С.117-122.
2.    Красовицький М.Ю. На власні очі. Проблеми морального виховання учнів у теорії і практиці вітчизняної та американської педагогіки. – К.: Пед. думка, 1998. – 160 с.
3.    Brooks D. Are We Avoiding the Issue of Disorder in Schools? // The Education Digest, 1986. – V. 56. – №8. – P. 8-11.
4.    Dorn L. Peace in the Family // A Workbook of Ideals and Action. – N.Y., 1983. – 213 p.
5.    Economics and Statistics Administration, U.S. Department of Commerce // The American Almanac 1996-1997: Statistical Abstract of the United States. – Austin: Hoover’s, Inc., 1996. – P. 63-64.
6.    Edelman M.W. Families in Peril – an Agenda for Social Change. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 1987. – 127 p.
7.    Elarm S.M., Rose L.C. The 27th Annual Phi Delta Kappa / Galup Poll of the Public Attitudes Toward the Public Schools // Ed. Fred Schultz. Education, 96/97. – 23rd Edition. – Guilford: Dushkin Publishing Group / Brown & Benchmark Publishers, 1996. – P.34-49.
8.    Elkind D. All Grown up and no Place to Go. Teenagers in Crisis. – Calif.: Mass. Addisson Wesley, 1984. – 232 p.
9.    Fiedler B., Hyman L. Allow Spanking in Schools // U. S. News and World Report. – 1980. – June 2. – P. 142-146.
10.    Himmelfarb G. A De-Moralized Society: The British / American Experience // Annual Editions: Education. – 1996/97. – №23. – Guilford: Brown and Benchmark Publishers Sluice Dock, 1996. – P.106-116.
11.    McDowell J., Hostetler B. Right from Wrong. – Dallas: World Publishing, 1994. – 335 p.
12.    Molineux J. B. Family Therapy: a Practical Man.– Springfield, 1985. – 98 p.

The article deals with the role of American family and school in moral and ethic education in 1980s-1990s. The negative characteristics of the family  in the last ten years of the twentieth century are analyzed.  The weakening of the family’s educational functions at this period is pointed out. The author affirms that the violation of the natural process of American youth socialization made American school take more active steps in moral and ethic education of the younger generation.

Інші записи:

    Не знайдено

Гуманітарний факультет

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю