ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО АНАЛІЗУ У РОМАНІ Е.М. РЕМАРКА ‘‘ЖИТТЯ В ПОЗИКУ’’

The article is devoted to the works of E.M. Remarque, in particular to his novel “Borrowed life”, in the context of the existentialistic ideas. It discovers the major points of the postwar years in German, examines the philosophy of existentialism, basing on the works of Zh.P.Sartr, and analyses this philosophy of existence in the light of the novel’s main characters – Lilian and Klerfe.

Наукова стаття присвячена вивченню творчості Е.М. Ремарка, зокрема романові ‘‘Життя в позику’’, крізь призму екзистенційних ідей. Стаття розкриває філософію екзистенціалізму, спираючись на праці Ж.П. Сартра,  досліджує образи персонажів роману в контексті їх філософії буття, а також аналізує обраний автором жанр твору.

Літературна спадщина Е.М. Ремарка відіграє особливу роль у формуванні як німецької, так і світової гуманістичної самосвідомості, нового покоління людей з філософією буття. Який би роман цього митця ми не взяли до уваги,  в кожному з них відчувається непереборна жага до життя, гуманізм, духовна наповненість героїв. Антивоєнні романи автора сюжетно побудовані  на паралелі життя і смерті. Оскільки ‘‘цілковита самотність’’ – це визначення ‘‘ремаркізму’’ як особливої стильової манери,  відносно недавнього у літературознавстві поняття,  можна дослідити роман Е.М. Ремарка ‘‘Життя в  позику’’ (1961) саме через призму запропонованого Ж.П. Сартром методу екзистенційного аналізу, який зосереджується навколо проблеми унікальності і водночас абсолютної самотності людини, обтяженої індивідуальною відповідальністю за свій кожний вибір у житті [6].

У дослідженні ми аналізуємо життєствердну філософію буття героїв, які живуть сьогоднішнім днем, цінують кожну прожиту мить, а не відкладають її на потім, кохають один одного за те, хто вони є, а не який фінансовий статок ‘‘несуть’’ за плечима. Ці ж проблеми характерні і для сучасного світу, в якому люди втягнуті у гіпердинамізм ритму західної цивілізації і мають поважні проблеми із самоусвідомленням себе як особистості. У цьому головним чином і полягає актуальність роботи. Об’єктом дослідження обрано вказаний роман. Предметом є  екзистенційні мотиви у романі у романі Е. М. Ремарка ‘‘Життя в позику’’. Мета даної статті у дослідженні філософії буття героїв роману Е.М.Ремарка ‘‘Життя в позику’’. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: 1) дослідити екзистенційну проблематику у творчості Е.М. Ремарка в контексті роману ‘‘Життя в  позику’’; 2) розкрити засоби жанру та стилю.

Тема  Е.М.Ремарка та його творчості цікавила і цікавить багатьох літераторів та критиків, велика кількість статей та рецензій написані на тему письменника та його антифашистських і філософських романів. Зокрема, Т. Хом’як у своїй статті “Світові війни очима Ремарка” відзначає приналежність автора до пацифістського руху, а його твори називає романами-протестами [8].                 Є. Боровська у праці “Чи справді покоління втрачене” наголошує на важливості розглянутого у творах Е.М. Ремарка питання “втраченої генерації” та його особливостей в післявоєнних років[1]. В. Зварич у статті ‘‘Твори, які виховують відразу до насильства’’ стверджує про виховну роль антифашистських, антимілітаристських романів Е.М. Ремарка, які змушують читача задуматися на власним буттям [3]. Критик А. Харитонов визначає героїв Е.М. Ремарка як сильних духом людей, які живуть у важку епоху та намагаються зберегти людяність, дружбу та кохання перед лицем ворожого світу. Але він зауважує, що в Е.М. Ремарка є улюблені образи головного героя та його подруги, які зустрічаються у всіх його творах. Головною цінністю у романах є кохання, але герої не мають жодного шансу на щастя, тому що перед ними постає жорстока реальність [7]. Отже, в концепціях учених не бачимо суперечностей, жодних дискусійних точок.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Головними оперуючими категоріями екзистенціалізму були “екзистенція”, “свобода”, “буття”, “заангажованість”, “вибір”. Термін “заангажованість” у суспільний обіг впровадив Ж.П. Сартр, за яким людина не може уникнути своєї втягнутості у потік історії, не може бути стороннім спостерігачем [6]. Гуманізм екзистенціалізму полягає не в тому, щоб зробити людину веселою та щасливою, а щоб зробити її свідомою за власний вибір і вільною від забобонів та фальшивих ідеологій, в даній ситуації, нав’язаних фашизмом:  “Екзистенціалізм – це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що немає іншого законодавця, крім неї самої ” [6].

Коло  ідей, що цікавили Е.М.Ремарка, було доволі широким, але у романі ‘‘Життя  в позику’’ його особливо хвилювали  питання пов’язані з духовним світом людини, її внутрішнім буттям. Письменник акцентує увагу на духовному вимірі героя перед обличчям ворожого йому світу та змінах цього обличчя залежно від пережитого – війна, десятки побачених смертей, прослідковує зміну принципів та філософських поглядів. Варто зазначити, що у таких поглядах Е.М.Ремарка ми можемо прослідкувати екзистенціалістські позиції, адже саме екзистенціалісти стояли на засадах унікальності духовного людини, стверджували, що є буття, яке спрямоване до ‘‘ніщо’’ і це буття усвідомлює свою кінцевість [6].

Необхідно підкреслити, що переважна кількість творів письменника складають романи, твори, які на думку угорського вченого Д.Лукача, автора ‘‘Теорії роману’’, виникають у письменника на такій історичній стадії, яку автор характеризує формулою Й.Г. Фіхте ‘‘епоха абсолютної гріховності’’.  Д.Лукач оголошує сучасну епоху епохою саме роману, ‘‘бо його заслуга – зображення екзистенційних ситуацій: роман протиставляється епопеї і трагедії як форма відтворення ‘‘проблемного’’, неадекватного світові, індивіда, а в межах самого роману виділяються жанрові різновиди, що відповідають формам конфлікту людини і світу; важливим критерієм під час аналізу роману стає екзистенційна за своєю сутністю категорія часу, який переживає суб’єкт. Форма наповнюється змістом, а змістом цим стає статус людини перед лицем ворожого їй світу’’ [4, 57].

Романи  Е.М. Ремарка, зокрема, ‘‘Життя в позику’’, містять у собі ‘‘конфлікт між поезією серця та прозою житейських стосунків, яка їй протистоїть’’ [4, 53]. У ‘‘Лекціях з естетики’’ Г. Гегеля, в яких автор заклав засади вивчення жанру роману, ще в часах романтизму початку ХІХ ст. акцентовано увагу на цьому конфлікті, в якому ‘‘характери спочатку чинять опір звичайному порядку світу, вчаться визнавати його субстанційне начало, потім примиряються з ним і починають діяти згідно з прозою побуту’’ [2].

Під час вивчення романів Е.М. Ремарка не можна не звернутися до теоретичних дискурсів М. Бахтіна та А. Есалнек. Російський дослідник             М. Бахтін у праці ‘‘Епос і роман’’ дослідив, що  ‘‘для роману характерне вічне переосмислення, роман має проекцію майбутнього, хоче впливати на реальне майбутнє; це єдиний жанр, що ще перебуває на етапі становлення’’ [4, 56]. Слід підкреслити, що ці думки Бахтіна про роман також перегукуються з філософією буття екзистенціалізму, адже екзистенціалісти націлені на проект майбутнього: ‘‘Буття є майбутнє. Якою б не була людина, попереду її завжди очікує невідоме’’ [6].

Головні герої роману ‘‘Життя в позику’’ живуть за власною філософією буття. Ліліан Дюнкерк, з підліткового віку перебуваючи у санаторії для  хворих туберкульозом, будучи одинокою і смертельно хворою, ‘‘біжучи від смерті до життя’’,  незнайома із справжнім життям, але, незважаючи на це, вона знає ціну кожному дню, з легкістю відноситься до будь-яких матеріальних цінностей, живе як в останній раз, без ревнощів та образ – на це просто немає часу, її не хвилюють гроші і та їх безмежна кількість, яку вона витрачає кожного дня на найкраще вино, креветки, устриці та інші розваги: ‘‘Яка в тому користь, навіть якщо знаєш, що інший правий? Розум даний людині, щоб вона зрозуміла: жити одним розумом не можна’’; ‘‘Ніщо не помирає, все лише перетворюється з одного в інше’’ [5, 104].  ЇЇ розкіш перебуває на грані розорення, радощі святкування – на грані горя, тінь смерті ніколи не покидає, відсутність завтрашнього дня спонукає до негайних дій та життя.

Клерфе  – автогонщик, який теж живе сьогоднішнім днем, цією хвилиною. Для нього не існує завтра, він навіть не думає  про наступний день: ‘‘Довге життя – довге минуле. Майбутнє триває до наступного подиху. Кожен живе хвилиною’’. Він з неповагою відноситься до Бога, любить порушувати заборони: ‘‘Я вірю в користь забороненого’’. Гонщик живе в Парижі в найдорожчому готелі, звик отримувати все найкраще і бути переможцем: ‘‘Я недостатньо заможний, щоб жити ще де-небудь’’ [5, 18].

Клерфе  також живе за власною філософією. Авторитет, першість, перемоги, жінки, слава – ось його буття. Герой відчуває важливість життя, лише беручи участь у автогонках, перебуваючи ‘‘на краю леза’’. Він вважає цей заробіток профанно-буденним, ризикуючи, таким чином, своїм життям. Проте це єдине, на що спроможний персонаж, тим більше якщо воно приносить йому великі фінансові винагороди. Клерфе не поважає смерть. Він кидає виклик буденності, яка наповнена “мертвими” в живому тілі. Ліліан з’являється у житті гонщика, бо час змінити його життєві декорації.

Так, це схожі  люди, майже однакові – без майбутнього, без планів та загадувань наперед, живуть сьогоднішнім днем. Але якби Ліліан не було у творі, гонщик так би і продовжував брати участь у раллі і загинув би без такого глибокого почуття, яке викликала у ньому молода дівчина. Ліліан втікає з санаторію, бо чинить опір хворобі і способові лікування. Коли ж вона спустилася з гір вниз, то побачила людей, які, хоча і здорові, але ведуть такий самий “санаторний”  спосіб життя – і це є справжньою смертю при живому тілі. Тому вони обоє шукають живих людей, щоб серед них мати відчуття життя. Не знаходять, навколо “мертві”, тому обоє ходять по краю безодні, намагаючись відчути, що таке життя на краю смерті.

Ліліан не підкоряється часу, її не проймають почуття. Виникає парадокс – автор дав Клерфе ще один шанс на життя, звівши його з Ліліан. Проте його автогонки – просто дитячі забавки в порівнянні зі смертю, до якої кожного дня наближається дівчина. “Людина за своєю природою така, що завжди шукає своєї загибелі,”- сказав так у творі Клерфе, одним реченням,  вмотивувавши свою поведінку у романі [5]. Наведемо для прикладу сюжетну ситуацію, коли Клерфе брав участь у своїй передостанній гонці і мало не загинув. Ліліан просила героя залишити цей спорт, адже він вже і без того забезпечений чоловік. Та він не послухав і наступна гонка стала для нього останньою. Або ж візьмемо до уваги момент, коли Клерфе запропонував Ліліан вийти за нього заміж, на її обличчі не здригнувся жоден мускул (зовнішньо не піддається емоціям). Вона відмовилась, незважаючи на те, що кохала гонщика. Відчула, що сімейне життя  її обмежить, а хвороба не залишила їй надто багато часу.

Слід  зазначити, що у філософії буття  героїв простежуються екзистенцйні тенденції: ‘‘Дійсність буде такою, якою її визначить сама людина. Людина – не що інше, як сукупність своїх дій ”; ”ні за собою, ні перед собою у нас немає ні виправдань, ні вибачень. Ми одинокі, нам ні на кого спертися ні всередині, ні зовні ”; ”ніщо не зміниться, якщо Бога немає ” [6]. Головні герої, живучи у повоєнному суспільстві за чіткими правилами доброго і поганого, з безмежною кількістю стереотипів,  заангажовані, діють в лещатах системи і кожного дня роблять вибір, за який потім віддають життя. Герої діють кожної хвилини, створюючи себе власними діями. Ліліан та Клерфе не надіються на Бога, не чекають чуда,  вони одинокі у цьому світі, ‘‘закинуті [6] і в той же час вільні.

Отож, в дослідженні цієї теми було виконано поставлені завдання. Даний твір може бути охарактеризований як роман-протест, що виявляє незгоду окремого індивіда йти за течією суспільства, зосередженого лише на матеріальних цінностях. Цьому романові притаманний ‘‘ремаркізм’’ – головна ознака світогляду письменника: зображувати самотніх героїв, які розривають суспільні зв’язки із соціумом. Він працює над проблемою “втраченого покоління”, проте у романі “Життя в позику” це явище набуває нових відтінків, оскільки автор характеризує людей, що живуть сьогоднішнім днем, почуттями і розумом, ігноруючи стереотипи та моральні устої, знецінивши все матеріальне. Жанр роману допомагає ще більше виразити екзистенціалістські позиції. Загалом роман розкриває філософію буття героїв повоєнного світу та зосереджується на проблемах, актуальних і в наш час.

Література:

  1. Боровська Є.М. Чи справді покоління втрачене?//Всесвітня  література. – 1999. – №4. – с.38-39.
  2. Гегель Г.В.Ф. Естетика в 4 т. – М., 1971
  3. Зварич В.З. Твори, які виховують відразу до насильства. Е.М.Ремарк /В.З.Зварич//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1998 – №1 – с.30-32.
  4. Ніколенко О.М. Теорія та історія роману (від античності до Просвітництва)//Всемирная литература в средних учебных заведениях Украины. – 2005 – №11 – с.53-61.
  5. Ремарк  Э.М. Жизнь взаймы. Том 8. – М.: АО  ‘‘ВИТА-ЦЕНТР’’, 1992 – 192с.
  6. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм/Пер с фр. М.Грецкого. М.: Узд-во иностр.лит., 1953.
  7. Харитонов М. Герой Ремарка в поисках опоры.// Ремарк Э. М. Триумфальная арка. – М.: Кром, 1989. – 477с.
  8. Хом’як Т. В. Світові війни очима Е. М. Ремарка// Всесвітня література та  культура. – 2005. – № 6. – с. 29-31.

Науковий керівник:

Зелінська Лідія Володимирівна

Канд. філол. наук, доцент

Факультет романо-германських мов

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету романо-германських мов

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю