Автор статті:

Атаманенко Алла Євгенівна

“Українські вчені, які змушені були покинути свою Батьківщину і опинилися в Німеччині, в своєму стремлінні продовжувати наукову роботу, в 1945 році відновили Українську Академію Наук” – писав колишній президент УВАН Олександер Архімович[1]. Причини цього частково розкрив у своїх спогадах ще один із відомих українських вчених Ярослав Рудницький: “…Діяспорні науковці зрозуміли, що їхнє завдання у вільному світі передусім у продовжуванні наукових традицій, винесених з рідного краю, а там протидії збаламученого Заходу всеросійськими ідеями, утотожнюванню “СССР” з “Росією” з промовчуванням України й української культури власне на користь північного сусіда. Поволі завдяки праці українських учених на Заході під фірмою “Вільної Академії” виринала з небуття українська правда й Україна почала займати належне їй місце в світовій науці…”[2].

Діяльність УВАН, як і інших українських наукових установ і інституцій за межами України, все ще вимагає детального і комплексного дослідження попри наявність низки праць, що висвітлюють як її історію[3], так і окремі аспекти життя[4]. При цьому переважна більшість існуючих студій стосується саме американського періоду існування УВАН, але початок її становлення пов’язаний з Німеччиною і, на жаль, ще не знайшов достатнього висвітлення в історичній літературі[5].

Ідея створення Української Академії Наук, діяльність якої була б продовженням діяльності ВУАН і об’єднувала українських дослідників, виникла тоді, коли більшість вчених вже опинилися в еміграції і зіткнулися з проблемою консолідації наукових сил при їх загальній розпорошеності як в різних країнах, так і межах однієї із них. Потреба у створенні консолідуючих наукових установ обумовила відновлення і продовження діяльності тих із них, що існували в еміграції та на українських землях до Другої світової війни. Але процес об’єднання всіх науковців, включаючи тих, що були змушені покинути Наддніпрянщину під час війни, у рамках “старих” наукових установ був доволі складним, що призвело до появи ідеї створити Українську Вільну Академію Наук, яка б об’єднала всі наукові сили. В листопаді 1945 року в Авгсбурзі нарада 12 українських вчених (це були дійсні члени різних наукових товариств – Наукового Товариства ім. Шевченка, Празького Історично-Філологічного товариства, наукових українських установ та музеїв – Д. Дорошенко, Л. Білецький, П. Курінний, В. Міяковський, В. Державин, В. Петров, Л. Чикаленко, В. Шаян, В. Щербаківський, В. Чапленко, а також, можливо, О. Повстенко та Д. Горняткевич[6]), прийняла рішення про створення Академії Наук[7]. 4 червня 1946 року постановою президії Центрального Представництва Української Еміграції в Німеччині – Українська Вільна Академія Наук була визнана за центр наукової роботи на еміграції[8].

З перших місяців існування академії постало питання видання “Бюлетеня”, який би подавав найважливішу інформацію про її діяльність. Саме тому “Бюлетень Української Вільної Академії Наук”, перше число якого з’явилося 20 січня 1946 року, є важливим джерелом дослідження історії становлення УВАН поруч із “Літописом УВАН”, який також видавався у Німеччині в 1946 – 1948 роках[9]. Незмінним редактором (фактично, автором видання) був відомий український вчений і архівіст Володимир Варлаамович Міяковський, який власноручно писав текст кожного числа перед набором на мімеографічній машині. Його рукописи “Бюлетеню” сьогодні зберігаються в Архіві УВАН у США.

Кожен випуск “Бюлетеню УВАН” друкувався циклостилем (мімеографія) у кількості 100 примірників (за винятком першого випуску, який було видано у кількості 150 прим.). Видавався “Бюлетень” щомісяця, але було видруковано два подвійних випуски – 8-9 та 11-12. Всього в Німеччині вийшло 12 випусків “Бюлетеню”. Випуски різнилися за об’ємом – від 6-ти (№ 2) до 35 (№ 11-12) сторінок. Не було постійним і місце видання (яке зазначалося не в усіх випусках) – в перших з них названо було Авгсбург (Сомме-Казерне) та Новий Ульм.

Переважна частина “Бюлетенів” (за винятком № 6 за червень 1946 р.) розпочиналась статтями, які можна вважати програмними для розвитку української науки в еміграції[10]. Такі статті також містили інформацію про процес становлення УВАН. Першою з цих публікацій була інавгураційна доповідь Левка Чикаленка “Об’єднання наукової роботи”[11], проголошена ним 5 грудня 1945 р.[12] У ній було розглянуто особливості української еміграції 1939 – 1944 років, визначено “обов’язок… не тільки національно-державної, але й національно-культурної праці”, що обумовило потребу об’єднання наукового життя. При цьому він зазначив труднощі, які були пов’язані з розкиданістю науковців по різних переселенських таборах, відносно малою кількістю науковців одного фаху. Саме Л. Чикаленко одним із перших розповів про нараду науковців із Авсгбургу 16 листопада 1945 року, на якій було розроблено проект створення нового наукового об’єднання – Української Вільної Академії Наук, що за задумом організаторів давала можливість об’єднання вчених при наданні їм можливості прояву ініціативи у творенні інших наукових осередків. Повідомлялось тут і про створення 5 грудня 1945 р. першої наукової групи УВАН – “Передісторії та ранньої історії з допоміжними науками”.

У другому випуску “Бюлетеня УВАН” (лютий 1946 р.) керівний член групи історії та теорії літератури проф. Леонід Білецький у статті “Перший досвід наукових конференцій Української Вільної Академії Наук”[13] підвів підсумки наукової роботи на початковому етапі існування академії. В ній було названо тогочасні форми організаційної праці у рамках УВАН – листування керівного члена з іншими членами групи, наради членів групи для розв’язання нагальних проблем, листування керівних членів окремих груп з Президією УВАН, наради керівних членів груп. У той же час автор визначив причини надання переваги такій формі наукової роботи, як конференції, які уможливлювали безпосереднє спілкування науковців, обговорення виголошених доповідей, створення нових наукових груп. Він наголосив на значенні запланованої Шевченківської конференції, в якій мали взяти участь всі групи УВАН. У третьому випуску “Бюлетеня” (березень 1946 р.) програмою діяльності мовознавчої групи стала стаття її керівника Ярослава Рудницького “Найближчі завдання українського мовознавства на чужині”[14].

Важливе значення для розуміння засад початкового етапу діяльності академії має стаття “Перед Шевченківською конференцією УВАН”, подана в четвертому випуску “Бюлетеня” (квітень 1946 р.) без підпису автора, який був, вірогідно, членом Президії (можемо припустити, що автором був В. Міяковський). В ній повідомлялось про перенесення конференції з технічних причин із березня на квітень. Розцінюючи конференцію всіх груп УВАН як важливий етап діяльності академії, автор статті підвів підсумок праці за півроку. Він повідомив, вказавши дати, про створення 7 наукових груп, назвав проведені ними конференції. Ця стаття продемонструвала, що на той час для УВАН важливою проблемою було визначення місця вчених-мистецтвознавців у системі української науки в діаспорі, і пролунала пропозиція включення їх до академії з перейменуванням останньої в Українську Вільну Академію Наук і Мистецтв. Потреба видання наукових праць стала ще однією важливою проблемою, яка, на думку автора, мала бути розв’язана шляхом друку окремими випусками доповідей чи праць, які б під певними порядковими номерами входили до фахових серій. При цьому пропонувалося використовувати всі існуючі видавництва в умовах відсутності власної друкарні УВАН.

Важливим джерелом для розуміння особливостей діяльності УВАН та окремих науковців за межами України у перші повоєнні роки є стаття Дмитра Чижевського “Наукова праця на еміграції”, опублікована у п’ятому випуску “Бюлетеню”[15] (травень 1946 р.). Автор подав детальну характеристику обставин, в які потрапила українська та, певною мірою, іноземна наука у повоєнні роки, коли бібліотеки та архіви мали великі втрати, часом не функціонували, що, зрозуміло, ускладнювало наукову працю. Для українських науковців в умовах еміграції ситуація ускладнювалась також відсутністю потрібних архівних матеріалів для дослідження тем з українознавства. Саме тому Д. Чижевський висловив свою думку про перспективи розвитку української науки за межами України. На його думку, на цьому етапі важливо було з’ясувати, над чим і як можна працювати в тих умовах, що склалися[16]. Головним завданням було продовження наукових досліджень та підготовка молодих вчених.

Автор вирізнив кілька основних напрямів організації наукової праці. Плідним могло стати опрацювання україніки в тих бібліотеках, що збереглися. При цьому важливим був би як пошук і вивчення стародруків, так і дослідження новіших матеріалів. Безперечно корисним було б використання можливості доступу до неукраїнської наукової літератури для вдосконалення методики досліджень і на цій основі опрацювання вже й розроблених тем. Створення системи інформування про нові наукові здобутки неукраїнської науки сприяло б прискоренню опанування методами історичних і інших досліджень, поширених на Заході. Крім того, обмеження доступу до української історичної літератури і опублікованих джерел можна було б компенсувати обранням для дослідження проблематики, яка б дозволяла користуватись неповним науковим апаратом, можливо, була б пов’язана з дослідженням текстів окремих пам’яток (“стиглий дослідник має завжди змогу робити певні досліди на підставі лише тексту”[17]). В той же час, на думку автора, при обранні тем для молодих дослідників потрібно було б розумно ставити завдання, щоб для його розв’язання достатнім було б використання доступних матеріалів архівів та бібліотек. Завершуючи свою статтю, Д. Чижевський наголосив на потребі створення через УВАН системи допомоги досліднику в процесі підготовчої роботи, коли б науковці, що мали доступ до архівів та бібліотек, допомагали іншим у пошуках потрібних матеріалів, у складанні бібліографічних виписок і нотаток[18].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

У сьомому випуску “Бюлетеню” (липень 1946 р.) у редакційній статті без підпису автора було підсумовано здобутки піврічної діяльності УВАН і змальовані найближчі плани. Тут вміщено інформацію про початкові кроки становлення академії – нараду 16 листопада авгсбурзької групи вчених, які розробили і прийняли положення про УВАН, а також про ініціативну нараду членів колишніх українських наукових установ (Всеукраїнського Археологічного Комітету, Львівського Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, Празького Історично-Філологічного Товариства) 5 грудня 1945 р., на якій вирішено було утворити першу наукову групу – Групу передісторії і ранньої історії з допоміжними науками[19]. Розповідається тут і про інавгураційне засідання академії 5 січня 1946 р. у Кракові, на якому виступив Лев Чикаленко з інформацією про створення УВАН та її першої наукової групи[20] та проф. Петро Курінний з доповіддю про пам’ятки Київської Русі в Кракові (опубліковано у першому випуску “Бюлетеня”)[21]. Далі було вміщено інформацію про наукові конференції, які відбулися за звітний час, перераховані доповіді, що на них прозвучали. Повідомлялось також про обрання керівних органів цих груп та плани майбутньої роботи. Таких груп за перше півріччя було створено 7 – Передісторії та ранньої історії з допоміжними дисциплінами (керівний член – В. Щербаківський, члени президії – Л. Чикаленко та М. Антонович (секретар)), Історії та теорії літератури (керівний член – Л. Білецький, заступник – В. Дорошенко), Мовознавчу (керівний член – Я. Рудницький, заступник – П. Ковалев, вчений секретар – В. Чапленко), Орієнталістична група (керівний член – В. Шаян, заступник – В. Державін), Мистецтвознавчу групу (керівний член – В. Січинський, заступник – В. Блавацький, вчений секретар – Д. Горняткевич), Зоології (керівний член – С. Шостак, заступник – М. Гриневич, вчений секретар – Д. Зайцев), Педагогіки та психології (керівний член – Г. Ващенко, заступник – Ю. Бобровський). У цій статті вміщено було і інформацію про засідання керівних членів груп УВАН 25 квітня 1946 року, на якому було прийнято зміни в “Положенні про УВАН” та обговорено видавничі плани. В статті також розповідалось про створення при УВАН самостійних організаційних одиниць, пов’язаних з нею в своїй праці – Центральної наукової бібліотеки, Товариства охорони українських пам’яток на чужині, Українського музею-архіву. Тут же містилась інформація про фонди бібліотеки (160 одиниць крім книг окремих членів УВАН) та Музею-архіву (різних документальних, друкованих, фото та інших матеріалів 4418 одиниць зберігання) та їх роботу (проведення виставок). У цій статті також є дані про членів академії і інших дослідників, які брали участь у конференціях, на основі чого можна встановити коло вчених, наукова праця яких тією чи іншою мірою була пов’язана в цей період з УВАН.

Важливі пропозиції щодо форм наукової праці вніс Я. Рудницький у статті “На шляху до координації наукової праці на чужині”[22]. Він запропонував в умовах еміграційного життя в рамках УВАН об’єднуватись не тільки за фаховим, а і за територіальним принципом, що було цілком виправданим в умовах відсутності кількох представників одного спеціальності в певному населеному пункті чи на певному терені. Прикладами такого об’єднання, на його думку, стали “Наукове товариство” в Мюнхені, “Громада науковців” у Авгсбурзі, “Культурно-Наукова Рада” у Фюрті тощо. Переважна більшість цих наукових об’єднань, на жаль, до сьогодні не стали об’єктом уваги з боку дослідників.

Важливе методологічне значення для розвитку історичної науки в діаспорі мала стаття Бориса Крупницького “З приводу історичних конференцій УВАН”, вміщена у 10 випуску “Бюлетеня”[23] (жовтень 1946). Автор запропонував переглянути притаманний тогочасній українській історичній науці принцип дослідження лише віддалених за часом подій, що призводило до занепаду вивчення модерної історії, певної зневаги до процесів, свідками яких дослідники ставали. Саме тому Б. Крупницький висловив думку про необхідність збирати якомога більше матеріалів про події, що відбувались, про окремих діячів і долю мас. Цьому процесу мало сприяти написання (і спонукання до написання) спогадів про події недавнього минулого, збирання відомостей про таборове життя, дослідження української мартирології, накопичення документальних матеріалів, повідомлень преси та інших джерел – всього, що допомогло б майбутнім поколінням істориків вивчати історію українства ХХ століття.

Аналіз діяльності УВАН за рік було зроблено П. Курінним у статті “УВАН на новому етапі”[24]. Автор розкрив її роль у становленні української науки в діаспорі та передбачив перспективи її подальшого розвитку. Він відзначив не тільки здобутки, а й недоліки, пов’язані з об’єктивною історичною ситуацією – погіршенням матеріальної бази, що ускладнило проведення наукових конференцій і видання праць, невизначеністю юридичного статусу української еміграції. П. Курінний передбачив можливість переїзду частини дослідників з території Німеччини до інших країн, що мало б привести до зміни організаційних форм співпраці. Зокрема, при збереженні УВАН як координатора наукової праці вона мала б сприяти створенню репрезентативних видань, налагодженню публікацій своїх членів, допомоги у науковій роботі, створенні належних умов праці, встановленню та підтримці міжнародних зв’язків і контактів. Все це мало б достойно репрезентувати українську науку за межами України.

“Бюлетень Української Вільної Академії Наук” містить також документи, що є важливими джерелами до історії становлення УВАН, інформаційні повідомлення, які дозволяють відтворити події, пов’язані з цим процесом, та автореферати текстів доповідей, які прозвучали на конференціях. По-суті, “Бюлетені УВАН” стали хронікою перших кроків її існування. Для вивчення цих матеріалів варто притримуватись хронології, розглянувши їх у послідовності друку.

Зокрема, у першому випуску “Бюлетеню” вміщено повідомлення про вже згадану нараду дванадцяти українських науковців 16 листопада 1945 р., які були представниками різних наукових товариств – Львівського ім. Т. Шевченка, Празького Історично-філологічного та інших, а також українських музеїв тощо. На ній розглядалося можливі форми об’єднання науковців в умовах еміграції, було обговорено і вдосконалено проект “Положення про УВАН”, обрано провід для проведення організаційної роботи. Увійшли до проводу проф. Д. Дорошенко, проф. В. Щербаківський, д-р Л. Чикаленко та представники Берлінського Наукового інституту й інших установ[25].

На наступних сторінках було вміщено “Тимчасове положення про Українську Вільну Академію Наук”, яке складалося з дванадцяти пунктів і обумовлювало основи діяльності УВАН. Тут було визначено, що УВАН “об’єднує з метою виключно наукової праці” наукові сили, які об’єднуються по групах відповідно до різних ділянок знання. Основою для створення групи є ініціативний провід, який пов’язаний з колишніми науковими інституціями (університети, наукові товариства, інститути, музеї тощо). Керівний член групи обирається нею на три роки на зборах простою більшістю голосів. Керівництво УВАН здійснюється нарадою керівних членів під головуванням Президента УВАН, який обирається простою більшістю з числа керівних членів на один рік. На той же час при потребі обирається заступник Президента УВАН та вчений секретар з числа керівних членів. Робота УВАН відбувається як на індивідуальному, так і на колективному рівні за певним планом. Плани праці групи визначаються характером роботи окремих членів, складаються керівним членом та затверджуються нарадою керівних членів УВАН. Члени УВАН звітують про результати наукової роботи на одній із конференцій трьох рівнів – на зборах членів УВАН даної місцевості, на широких конференціях членів даної групи з різних місцевостей, на спільних конференціях всіх груп. Вибір для конкретної доповіді конференції певного рівня робить керівний член даної групи або нарада керівних членів. По мірі потреби УВАН влаштовує наукові з’їзди, академії тощо.

На сторінках першого випуску було вміщено також інформацію про створення групи передісторії та ранньої історії з допоміжними науками, інавгураційну доповідь П. Курінного, присвячену пам’яткам княжої Русі у Кракові, повідомлення про намічену на січень наукову конференцію групи та її програму. В останній названі прізвища і теми запланованих виступів, що дає можливість встановити, хто з науковців в цей час співпрацював з УВАН. Коротке повідомлення про створення наукової бібліотеки Академії розкриває деякі аспекти її становлення.

Другий випуск “Бюлетеню” містив детальну інформацію про проведену конференцію групи перед- та ранньої історії, яка відбулася в Авгсбурзі 25-28 січня 1946 р., а також про утворення постійної президії групи і президії УВАН, та про створення нових груп – мовознавчої і орієнталістичної. Вищеназвана конференція мала стати першою в історії УВАН. На неї було запрошено всіх дійсних членів групи та деяких гостей[26]. За програмою доповіді мали прозвучати на двох секціях: передісторії, де виступили П. Курінний, Л. Чикаленко, Б. Возвенглинський, В. Козловська, В. Петров, В. Щербаківський, А. Коцевалов та ранньої історії, на якій вислухали доповіді Н. Полонської-Василенко, Л. Білецького, О. Повстенка, П. Курінного, Д. Горняткевича[27]. Доповіді були присвячені трипільській культурі (проф. П. Курінний, Л. Чикаленко, Б. Возвенглинський), античній культурі на Україні (В. Козловська, А. Коцевалов), проблеми етногенезу українського народу (В. Щербаківський і В. Петров). Одна доповідь була присвячена ранній історії України (Л. Білецький), а чотири доповіді – розвиткові мистецтва (Д. Горняткевич, П. Курінний, О. Повстенко, Н. Полонська-Василенко). Крім тематичних, прозвучали доповіді загального характеру про справи організації української науки (Д. Дорошенко), про археологічну роботу за 25 років (П. Курінний).Незабаром було переобрано президію групи: Керівним Членом було обрано Вадима Щербаківського, а заступником – Л. Чикаленка, хоча спочатку Керівним Членом групи було обрано П. Курінного, на секретаря групи обрали Марка Антоновича[28].

27 січня, а отже, на першій конференції УВАН, відбулась нарада по обранню президії УВАН. Президентом, більшістю голосів, обрали відомого українського історика Дмитра Дорошенка[29], на цій посаді він перебував до кінця свого життя.

Вміщено тут було і реферат відгуків у пресі про першу наукову конференцію УВАН. Наприкінці цього випуску було надруковано програму конференції групи історії та теорії літератури спільно з групою мовознавства, присвячену Лесі Українці.

До третього випуску (березень 1946 р.) ввійшов детальний опис перебігу конференції груп історії й теорії літератури та мовознавчої, а також інформативні повідомлення про створення мистецтвознавчої групи УВАН і Товариства охорони українських пам’яток на чужині при УВАН. Тут було вміщено і Статут товариства, який передбачав його завдання, основними із яких були реєструвати, зберігати і опрацьовувати усі українські пам’ятки на чужині без огляду на їх часове або тереневе походження та закріпляти усі сліди перебування українців на чужині[30].

Важливе значення для розуміння умов становлення Академії мають реферативні матеріали, в яких було зроблено огляд статей і книг, що з’явились “поза УВАН”, зокрема статті М. Чубатого в газеті “Свобода” про організацію наукових сил, в якій вміщено аналіз ситуації, що склалася в науці і було запропоновано шляхи виходу з неї, а також рецензій Л. Білецького на працю Степана Гаєвського “Олександрія” в давній українській літературі” та В. Державина на видану на правах рукопису працю М. Антоновича “Чи були кіммерійці в Україні (до питання про походження кіммерійців)”.

У четвертому числі “Бюлетеня” було вміщено Програму наукової конференції всіх груп УВАН, а також докладе повідомлення про наукову конференцію мистецтвознавчої групи УВАН, яка відбулася 3-4 квітня, самоконспекти виступів на конференції (П. Курінного про принципи періодизації українського мистецтва, Д. Горняткевича про Миколу Самокиша, В. Державіна до проблематики класицизму). Далі висвітлювалося перебіг першої конференції Зоологічної групи УВАН. Уміщено в цьому числі було й інформацію про створення природознавчої групи УВАН. Завершували випуск традиційні вже розділи, де розкривалися відгуки преси на роботу УВАН і рецензувались праці, що виходили поза межами академії.

П’ятий “Бюлетень” містить інформацію лише про дві наукові конференції – коротку про заплановану третю мовознавчу конференцію УВАН (9-10 травня 1946 р. у Фюсені), і дуже детальну – про Шевченківську конференцію всіх груп УВАН (24-25 квітня), на якій виступили Л. Білецький, Д. Дорошенко та інші. Тут було також подано конспекти та автоконспекти вислуханих доповідей – Л. Білецького про перебування Т. Шевченка в Яготині, Г. Ващенка про погляди Шевченка на психологію мистецької творчости, С. Гаєвського (єпископа Сильвестра) про основні принципи творчости Шевченка, Д. Чижевського про деякі проблеми формального боку віршів поета, Я. Рудницького про наголос у поезії Шевченка, Ю. Шереха (Шевельова) про еволюцію поетичної мови Шевченка, В. Лева про лексику ранньої творчості поета, С. Жука про портрети Шевченка в скульптурі, П. Курінного про Шевченка як дослідника пам’яток української культури, П. Мегика про малярську творчість поета, Д. Горняткевича про два малярські цикли Шевченка та О. Повстенка про архітектурні праці поета.

Шостий “Бюлетень” містить інформацію про перебіг ІІІ-ої мовознавчої конференції УВАН, конспекти виступів В. Чапленка, В. Лева, В. Державина, Д. Чижевського, В. Мацяка, М. Пшепюрської, А. Коцевалова. Були тут опубліковані і конспекти двох доповідей на Шевченківській конференції, які не ввійшли до п’ятого випуску – В. Січинського та П. Феденка. Решта матеріалів мала інформаційний характер: повідомлення про заплановані конференції груп історії літератури та мовознавства до 30-ліття від смерті І. Франка (29-30 червня 1946 р.) та конференцію зоологічної групи УВАН, про створення групи психології і педагогіки, звіти про діяльність Товариства охорони українських пам’яток на чужині, наукової бібліотеки у Фюсені. Також тут було вміщено виписку з Постанови Президії Центрального представництва української еміграції (ЦПУЕ) в Німеччині від 4 червня про те, що центром наукової роботи на еміграції стає Українська Вільна Академія Наук, яка має об’єднувати всі наукові сили у всіх зонах окупації. Завершувало випуск традиційне повідомлення про відгуки преси на наукові конференції УВАН.

У сьомому випуску “Бюлетеня” підводилися підсумки за півріччя діяльності УВАН і було вміщено змінене “Положення про УВАН”. Воно доповнювалося тезою про затвердження Нарадою керівних членів пропонованих фаховою групою нових членів УВАН (п.5), а також трьома новими пунктами: 13 – про кошти УВАН, які складаються з асигнувань Центрального Представництва, надходжень від спеціально влаштованих концертів, вечорів тощо, а також прибутків від продажу видань, грошових пожертв тощо; про видатки УВАН і контроль за ними та про штамп і печатку академії (п.15).

У цьому випуску було вміщено інформацію про перебіг конференції, присвяченої Іванові Франку (з додаванням конспектів виступів), а також про заплановані наукові конференції історичної та мистецтвознавчої груп УВАН.

Восьмий-дев’ятий випуск “Бюлетеню” подавав перебіг першої наукової конференції Історичної групи УВАН, яка відбулася 6 липня. На початку повідомлялося про відокремлення цієї групи від групи перед- та ранньої історії у липні 1946 р., про наради, що відбулися, обрання керівництва групи (керівний член – проф. Д. Дорошенко, заступник – проф. Б. Крупницький, вчений секретар – проф. В. Мацяк). Дійсними членами було обрано проф. М. Андрусяка, І. Витановича, В. Дубровського, М. Чубатого, О. Шульгина, А. Яковлєва та о. д-ра Й. Скрутеня.

Відкрив конференцію проф. Д. Дорошенко доповіддю про розвиток науки за межами України у міжвоєнний час. Другу доповідь зробив проф. Б. Крупницький (її конспект було вміщено у “Бюлетені”). Крім того, було вміщено конспекти доповідей Н. Полонської-Василенко про вивчення історії Південної України в ХХ ст., В. Мацяка про деякі проблеми у дослідах найдавнішої доби, О. Пріцака про Жванецьке перемир’я (за “Хронікою” Наїма), С. Жука про український Петербург і його роль у будуванні Української держави. Було висвітлено також перебіг конференції та конспекти доповідей (Д. Горняткевича, В. Гаєвського, В. Державина) мистецтвознавчої групи УВАН.

Десятий “Бюлетень” містив інформацію про перебіг та конспекти тез наукової конференції мовознавчої групи УВАН (проф. Д. Чижевського, В. Чапленка, Я. Рудницького, В. Лева, К. Кисілевського).

В останніх, десятому-одинадцятому випусках “Бюлетеню” було також вміщено матеріали конференцій – другої конференції групи перед- і ранньої історії (9-10 листопада 1946 р.), де було зроблено доповіді проф. П. Курінним про діяльність групи за час від першої конференції, а також доповіді з проблематики конференції (М. Міллером, Л. Чикаленком, В. Петровим, А. Коцеваловим, В. Січинським, Я. Рудницьким, В. Мацяком, О. Оглоблиним, О. Пріцаком, П. Хрущем, Д. Горняткевичем, Н. Кордиш). Не менш важливою є інформація про другу конференцію історичної групи УВАН з конспектами доповідей проф. О. Оглоблина про українсько-шведський союз 1708 року, Б. Крупницького про проблему упадку Батурина, а також другу – про мазепіану в закордонних архівах, Д. Олянчина про Івана Мазепу. Вміщено у “Бюлетені” було і конспект доповіді, яка прозвучала на першій конференції історичної групи УВАН – О. Оглоблина про “Історію Русів”. Як бачимо, у конференціях секцій брали участь не тільки їх члени, а й всі бажаючі науковці. Завершено №11-12 “Бюлетеня” було інформацією про конференцію сходознавчої групи УВАН з конспектом доповідей М. Антоновича, В. Дубровського та О. Пріцака.

Отже, навіть стислий огляд “Бюлетеню Української Вільної Академії Наук” дає можливість уявити процес становлення академії, участь у ньому науковців, які опинилися поза межами рідної землі. “Бюлетень УВАН”, по-суті, став досить вдалою спробою створення хроніки її діяльності, а тезові конспекти доповідей, що прозвучали на конференціях, при врахуванні того факту, що частина їх так і не була пізніше опублікована у вигляді окремих статей, дають уявлення про проблематику наукових досліджень. В цілому, у поєднанні з іншими джерелами, “Бюлетені УВАН” 1946 – 1948 років уможливлюють відтворення подій початкового етапу існування Української Вільної Академії Наук і тому це джерело заслуговує на публікацію.

Інші записи:

Атаманенко Алла Євгенівна Факультет міжнародних відносин