Проблема виконання рішень Конституційного Суду України

Найважливішою із проблем у практичному здійсненні повноважень Конституційного Суду України є проблема виконання його рішень, без вирішення якої не можна говорити не лише про гарантування верховенства Конституції України, принципу поділу влади, а й про наявність судової влади як такої.

In this article the problems of implementation of decisions of the Constitutional Court of Ukraine and ways of solution, because the legislation does not clearly provided for this stage of constitutional proceedings.

Проблема виконання судових рішень взагалі і особливо рішень Конституційного Суду України, безумовно, актуальна як у теоре­тичному, так і в практичному плані. ЇЇ актуальність обумовлена, як мінімум, трьома обставинами: тим, що вирішення проблеми стосується діяльності найвищих ор­ганів державної влади; відсутністю належного правового регулю­вання виконання рішень Конституційного Суду України; відсутні­стю системних наукових досліджень практики виконання рішень органу конституційної юрисдикції.

Ще однією особливістю рішень Конституційного Суду України є їх структура. Хоча структура і не відрізняється від структури звичайного судового рішення, однак виконується зазвичай тільки регулятивна його частина. На нашу думку, було б неправильно зводити виконання рішень (висновків) Конституційного Суду України до виконання лише їх резолютивної частини.

У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні порядок і строки його виконання, а також покласти на необхідні державні органи обов’язки щодо необхідності виконання рішення. Конституційний Суд України має право зажадати від державних органів письмового підтвердження виконання рішення. Невиконання рішень Конституційним судом України тягне за собою відповідальність згідно із законом ( ст. 70 Закону України “Про Конституційний Суд України”)[1].

Сам Конституційний Суд України так тлумачить дане положення у своєму рішенні: рішення Конституційного Суду України незалежно від того,  визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України.  Органи  державної  влади,  органи  Автономної Республіки Крим,  органи місцевого  самоврядування,  підприємства,  установи, організації,   посадові   та   службові  особи,  громадяни  та  їх об’єднання,  іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від  застосування  чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.

Визнавши згаданим рішенням від 29 грудня 1999 р. неконституційними положення чинного на той час Кримінального кодексу України, які передбачали смертну кару як вид покарання, Конституційний Суд України захистив невід’ємне право людини на життя. Ефективність таких рішень Суду, образно кажучи, була стовідсотковою. Проте домогтися такої ж ефективності щодо кожного рішення Суду поки що не вдається з причин, які не залежать від Конституційного Суду і перебувають поза межами його повноважень[7].

Зрозуміло, що потрібне попереднє глибоке і всебічне наукове опрацювання цієї проблеми. Вочевидь, мова може йти про можливість прийняття в Україні Закону про виконання рішень Конституційного Суду України України, яким передбачалися б: порядок і строки доопрацювання закону або іншого правового акта в разі визнання окремих його положень неконституційними; подальша доля тих правових актів, що містять норми, які повністю чи частково відтворюють або доповнюють положення правового акта, визнаного неконституційним; унеможливлення застосування правових актів, їх окремих положень, які є аналогічними за своїм змістом з тими, що визнані неконституційними[7].

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Конституційному Суду України доводилося неодноразово розг­лядати різні аспекти практично одних і тих самих питань, зокрема щодо несумісності мандата народного депутата України з іншим представницьким мандатом чи перебуванням на державній службі; щодо платних медичних послуг та медичної допомоги, щодо формування коаліції тощо.

Це свідчить про відсутність у Верховній Раді України належно­го обліку та врахування рішень (висновків) Конституційного Суду України в законодавчій діяльності.

Про низький рівень ефективності конституційного контролю свідчить практика прийняття ухвал про відмову у відкритті кон­ституційного провадження з питання, яке раніше було вирішене Конституційним Судом України, але рішення залишилося невико­наним. В юридичній літературі не досліджена категорія механізму реалізації рішень конституційного суду як самостійного явища і саме поняття «реалізація рішення конституційного суду». Так, су­ддя Конституційного Суду України Л.Чубар пише, що виконання рішень конституційного суду, по суті, завершує процедуру кон­ституційного контролю. Водночас вона стверджує, що питання виконання рішень і висновків суду не належить безпосередньо до конституційного судочинства, а є компетенцією тих державних органів, органів місцевого самоврядування та посадових осіб, яким адресовано відповідне рішення чи висновок[8].

Російські науковці В. Кряжков, Л. Лазарєв, Н. Мершина, Й. Овсепян вважають виконання судового рішення окремою стадією конституційного судового процесу[6]. Однак, наприклад в цивільному процесі виконання судових рішень є окремою стадією, проте це не впливає на ефективність виконання рішень.

Очевидно, має рацію С. Владиченко, закидаючи Конституцій­ному Суду України дещо споглядальну позицію щодо здійснення контролю за реалізацією його актів, незважаючи на непоодинокі випадки ігнорування рішень України суб’єктами, яким ці рішення адресовані. Причому це стосується не тільки органів виконавчої і законодавчої влади, але й судової[3]

Конституційний Суд України дав роз’яснення, що положення ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку виконання рішень, висновків Консти­туційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України в разі необхідності визначити у своєму рішенні, ви­сновку порядок і строки його виконання та покласти на відповідні державні органи обов’язок забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конститу­ційного Суду України порядок його виконання, відповідні держа­вні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повнова­жень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Укра­їни[2].

У цьому Рішенні Конституційний Суд України також визнав, що положення ч. 2 ст. 150 Основного Закону Украї­ни щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі по­ложення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не під­лягають застосуванню як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність[2].

Отже, Конституційний Суд України звернув увагу на головний фактор: необхідною умовою ефективності рішень є безумовне ви­конання їх усіма органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами, організаціями, посадовими та службовими особами, громадянами та їх об’єднаннями, іноземцями, особами без громадянства, незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні. Доцільно було б зазначити в Законі не­гайність опублікування рішень та висновків Конституційного Су­ду України в офіційних виданнях органів державної влади, яких стосується прийняте рішення, за їхній рахунок. Проблематичною є реалізація конституційного права фізичної або юридичної особи на відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої ак­тами і діями, що визнані неконституційними, оскільки шкода від­шкодовується в установленому законом порядку (частина третя ст. 152 Конституції України).

На нашу думку, доцільно законодавчо закріпити в  Україні строки внесення змін до законів та інших нормативних актів, які визнано повністю або частково неконституційними. Така практика існує, зокрема, в Боснії і Герцеговині, Словаччині[4].

У більшості зарубіжних держав форми відповідальності за невиконання рішень конституційних судів не називаються, проте зазначаються особи, на яких покладається виконання рішень конституційних судів. Наприклад, в Австрії виконання рішень Конституційного Суду щодо майново-правових вимог, які заявляють­ся до Федерації, земель, районів, громад та їх об’єднань (ст. 137 Конституції Австрії), здійснюється звичайними судами. Вико­нання інших рішень Конституційного Суду України покладається на Феде­рального президента. Виконання здійснюється уповноваженими за  його вказівкою і на його розсуд органами Федерації чи земель, у тому числі федеральною армією (ч. 2 ст. 146 Конституції Австрії)[5].

Виходячи з того, що більшість рішень Конституційного Суду України адресується найвищим органам державної влади, а вони захищені недоторканністю, важко уявити можливість впливати на виконання рішень і висновків Конституційного Суду України ін­шими засобами, крім політичної та конституційної відповідально­сті, про які йшлося у попередньому розділі. До необхідності дії механізму політичної відповідальності у разі невиконання чи перешкоджання виконанню рішень конституційного суду схиляються й зарубіжні конституціоналісти[4].

Тому ми вважаємо за необхідне з метою формування ефектив­ного механізму контролю за виконанням рішень та дотриманням висновків Конституційного Суду України передбачити в Законі України «Про Конституційний Суд України» виконання рішень (висновків) Конституційного Суду України як окрему стадію конституційного судочинства, регламентувати механізм їх виконання, передбачити в цьому або окремому Законі «Про забезпечення ви­конання рішень Конституційного Суду України» конституційну відповідальність за невиконання рішень (висновків) органу кон­ституційної юрисдикції у вигляді припинення повноважень відпо­відних органів, посадових осіб.

Зрозуміло, що внаслідок невиконання рішення страждає авто­ритет Конституційного Суду України, який виніс обов’язкове до виконання рішення, в цілому – авторитет судової влади, а також органів та осіб, які нехтують своїми обов’язками щодо виконання судового рішення, але понад усе і насамперед – страждають громадяни, які і. шукали захисту своїх прав у суді, але так і не дотримали його.

Таким чином, презюмується, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання, але водночас самої процедури виконання, а також відповідальності за невиконання не передбачено і обов’язку по виконанню рішень Конституційного Суду України на виконавчу службу не покладено. Це створює реальні проблеми у процесі існування конституційної юрисдикції. Тобто. Необхідно запровадити окрему стадію конституційного провадження – виконанння рішень Конституційного Суду України, передбачити санкції та відповідальність за невиконання рішення, а також строки їх виконання.

Список використаної літератури:

Закон України «Про Конституційний Суд України» // Відомості Верховної Ради України. – 1996.  –  № 49. – С. 272.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним по­данням Президента України щодо відповідності Конституції України Поста­нови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України “”Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного СУДУ України // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки  1997 – 2001. – Кн.2 – К,: Юрінком Інтер, 2001. – С  –  242.

Владиченко С. Про деякі особливості застосування рішень органів су­дового конституційного контролю, які захищають права людини // Часопис Ки­ївського університету права. – 2003. – № 2. – С. 32 – 34; Селівон М. Конституційний Суд України: дев’ятиріччя діяльності // Вісник Конституційного Су­ду України. – 2005. – № 4. – С. 15.

Далагия М. Конституционный Суд Боснии–Герцеговины // Описание коистптуционных судов и иных судебных органов, компетентних в области конституциониого правосудця. – Европейская комиссия за демократию через право, 1999. – С. 29; Бростл А., Клучка Я, Мазак Я. Конституционный Суд Словацкой Республики (Организация, процесе, доктрина). – Кошице: РНАКЕІ Роипсіаііоп, 2001. – С. 124.

Конституція Австрії // Конституции государств Европы/Под общ. ред. Л.А.Окунькова. – М.:НОРМА. 2001. – Т. 1. – С. 106

Кряжков В., Лазарев Л. Конституционная юстиция в Российской Фе­дерати: Учебное пособие. – М.: БЕК, 1998. – С. 148.

Скомороха В. За невиконання рішень Конституційного Суду повинна бути передбачена відповідальність // День. – 2002. – № 185. – С. 6.

Чубар Л. Обов’язок державних органів виконувати рішення конституційних судів // Вісник Конституційного Суду України. –  2001. – № 5. – С. 55.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
  • Приобрести автоматические ворота в г. Одесса. Привлекательные цены! Компания Скайн - scaena.com.ua
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю