Джованні Джентіле (Giovanni Gentile)

d0b4d0b6d0bed0b2d0b0d0bdd0bdd196-d0b4d0b6d0b5d0bdd182d196d0bbd0b5

(Запропонована стаття була підготована для публікації у “Політичній енциклопедії”)

Народився 30 травня 1875 р. в м. Кастельветрано, Сицилія, Італія;

помер 15 квітня 1944 р., Флоренція, Італія.

Італійський філософ,  педагог, історик, видавець, громадський і політичний діяч.

Хоча творчість Джентіле найчастіше асоціюється з ідеологією фашизму, такий погляд надто поверхневий. Джентіле справді тісно співпрацював із Муссоліні, був членом  фашистської партії і навіть написав першу частину статті «Доктрина фашизму» (“Dottrina del fascismo”) в «Італійській енциклопедії», багатотомному виданні, у якому він працював науковим директором. Значно глибшою була діяльність Джентіле у царині філософії. Він сформулював цілісну філософську систему, відому як «актуальний ідеалізм», елементи якої були використані Муссоліні для обґрунтування величі держави і своєї влади.

Більшість сучасних італійських дослідників вважають Джентіле  представником неоідеалізму, що розвинувся з італійського різновиду гегельянства. На ідеалістичні погляди філософа вплинуло його сімейне виховання і освіта. Його мати – донька нотаріуса, була ревною католичкою. Після закінчення гімназії і ліцею в місті Трапані вступив до «Вищої школи» (Scuola Normalе Superiore) в м. Піза, де отримав диплом із філософії. Закінчивши навчання у Флорентійському університеті, працював у ліцеях Кампобоссо і Неаполя (1898 – 1906 рр.).

У 1896 р. Джентіле знайомиться з Бенедетто Кроче і підтримує з ним дружні і наукові стосунки до 1923 р. Після того як Джентіле почав співпрацю з фашистами, вони розійшлися з ідеологічних мотивів. У 1903 р. вони разом викладають курс «Відродження ідеалізму» у Неапольському університеті і до 1923 р. спільно видають журнал «Критика» («La Critica»). З того часу і до кінця життя Джентіле був захоплений розвитком ідеалістичної філософії Фіхте і Гегеля. Значний вплив на формування філософських поглядів Джентіле мали праці його співвітчизників, починаючи від Т. Аквінського, Дж. Віко, італійських мислителів ХІХ століття – Мадзіні, Росміні, Джіоберті і Спавента. Від них Джентіле перейняв концепцію autoctisi (самотворення). На світогляд Джентіле значний вплив мали твори Ніцше, чию ідею надлюдини він перетворив у концепцію людини-фашиста. З 1907 до 1914 рр. Джентіле очолював кафедру філософії в університеті Палермо, а згодом у місті Піза. У 1917 р. Джентіле повернувся до Римського університету, де в 1925 р. заснував філософський факультет. Він залишався професором Римського університету майже до кінця життя.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Головними філософськими працями Джентіле вважаються «Теорія духу як чинного акту» (1916 р.), «Система логіки як теорія пізнання» (1917 р.), «Актуальний ідеалізм» (1931 р.). В цих роботах викладена філософська концепція «актуального ідеалізму», цілісного вчення про філософію життя. Філософія, з точки зору Джентіле, накінець могла керувати життям.

З точки зору актуалізму, акт мислення (мисляча думка) є єдиною реальністю, в якому реалізується «Я». Початковий акт мислення мого «я» спрямований на пізнання безконечного універсального «Я» (Бога). З цієї точки зору Джентіле й розглядає діалектику Гегеля як діалектику мислимого, що відображає «продуману думку». Сам же пропонує діалектику, що виявляє «мислячу думку» – джерело всього сущого. Мислення тотожне дії, що є актом самотворення. Звідси й визначення власної доктрини як «актуалізму», а позиції суб’єкта – як «активізму». Така філософська позиція визначила політичні переконання Джентіле. Він написав вступну частину статті «Фашизм» в «Італійській енциклопедії» (1932 р.), (яка була підписана Муссоліні), де фашизм визначається як релігійна концепція, в якій людина розглядається у невід’ємному зв’язку із зовнішнім законом. Держава, як і Бог, також в нас, а не між нами. Таке пояснення подолало розмежування приватного і суспільного, даючи можливість реалізувати «справжню демократію» як утвердження всезагальної свободи.

Джентіле називав себе «філософом фашизму», проте його розуміння фашизму було радше етичним, а не прагматичним, як у Муссоліні. Джентіле визначив такі риси італійського фашизму: обов’язковий державний корпоративізм, відміна парламентарної системи, автаркія і вождь-філософ. У жовтні 1922 р., відразу після походу фашистів на Рим, Муссоліні запросив Джентіле на посаду міністра освіти, яку той займав до 1924 р. Саме в цей період Джентіле подав заяву на вступ до фашистської партії. Протягом 20 місяців роботи на цій посаді Джентіле підготував і провів реформу шкільної освіти, відому як «рефома Джентіле», першу цілісну реформу з 1859 р. Одним з аспектів реформи було запровадження інституту класичного ліцею – мережі навчальних закладів, призначених для освіти майбутнього вищого класу.

У листопаді 1923 р. Джентіле був призначений сенатором у верхній палаті італійського парламенту. В цьому ж році він заснував журнал «Освітня політика», який з 1925 р. став журналом «фашистського національного інституту культури». З 1929 до 1930 рр. Джентіле керував бібліографічним описом літератури, присвяченій фашизму. Після відставки з поста міністра, на запрошення Муссоліні, зайняв посаду президента «Комісії п’ятнадцяти», а згодом «Комісії вісімнадцяти», що готувала конституційну реформу після приходу фашистів до влади. Реформа мала на меті розширити повноваження прем’єр-міністра як голови держави і пристосувати корпоративне законодавство до існуючої конституції. Зі встановленням фашистського режиму Джентіле активізував свою роботу у державних інституціях. Він виконував обов’язки президента «Вищої ради освіти», був членом «Великої ради фашистів», міністром, а згодом президентом «фашистського національного інституту культури». Крім того, був президентом Італійського інституту германістики та Інституту вивчення Близького і Далекого Сходу. 21 квітня 1925р. Джентіле опублікував  Маніфест фашистських інтелектуалів, який був підписаний багатьма мислителями.

Джентіле залишився відданим ідеї фашизму до кінця свого життя. Після висадки союзників на Сицилію в липні 1943 р. фашисти втратили свій вплив у центрі Італії. З допомогою нацистської Німеччини вони утворили Італійську Соціальну Республіку на півночі Італії, відому як «республіка Сало΄» (від назви містечка Сало΄ , де розташовувалася штаб-квартира Дуче і Міністра іноземних справ – Муссоліні).  Там Джентіле залишався на посаді президента Італійської академії – найвпливовішого інтелектуального інституту тих часів. 15 квітня 1944 р. Джентіле був убитий комуністами. Його похоронили у церкві Санта Кроче у Флоренції, поряд з могилами Галілея і Макіавеллі.

Вибрані твори:

Teoria generale dello spirito come atto puro.1916.

Sistema di logica come teoria del conoscere, v.1-2, 3 ed. 1940-1942.

I Fondamenti della filosofia del diritto, 1916.

Le origini della filosofia comtemporanea in Italia, 4 vol., 1917-1923.

La riforma dell’educazione, 1920.

La filosofia dell’arte, 1931

La mia religione, 1943.

Вибрана бібліографія:

Gregor J. A., Giovanni Gentile: Philosopher of Fascism. Transaction Publishers, 2001.

Gregor J. A., Origins and Doctrine of Fascism: With Selections from Other Works by Giovanni Gentile. Transaction Publishers, 2004.

Moss M. E., Mussolini’s Fascist Philosopher, Giovanni Gentile Reconsidered. Lang, 2004.

Інші записи:

    Не знайдено

Факультет політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Липень 13th, 2009 at 17:52 | #1

      Гарний вчений та філософ але якщо він був відданий ідеології фашизма то мабуть як людина не дуже хороший

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю