Автор статті:

Галина Сташук

У статті висвітлюються особливості формування іміджу кандидатів, що зайняли перші п’ять позицій на виборах Президента України у 2010 році.

In the article it is described a question of using image election technology by the candidates to President of Ukraine during the election campaign in 2010. The attention was focused on the candidates who took the first five positions in the rating.

Ключові слова: виборчі технологій, електорат, масова свідомість, виборчий процес, імідж політика.

Сьогодні політика, як показує практика виборчого процесу в Україні, все більше набуває іміджевого виміру. У виборців існують уявлення про певний імідж того чи іншого політика, хоча він, насправді, може абсолютно йому не відповідати.

Під час виборів на посаду Президента імідж є особливо важливим, оскільки тут він є особистісним, індивідуальним і саме імідж кандидата лежить в основі того як його сприймуть виборці. Уявлення громадян, зазвичай, не формується саме по собі. Команда кандидата заздалегідь розробляє певний образ, який має бути притаманний для їх представника і працюють для реалізації задуманого.

Наукове опрацювання  проблематики  із сучасних  виборчих технологій  розглядається  у  працях зарубіжних вчених, таких як:  Армея Д., Колівера С.,  Мерлоу П.,  Солейна П.,  Хілдебранда С.

Серед російських та українських дослідників також значний вклад зробили: Бебик В., Видрін Д., Воронкова Г., Гаджиєв К., Головатий М., Кара-Мурза Ф., Малкін Є., Матвієнко В., Минченко Е., Полторак В., Ситников А., Сосніна В., Требик Т., Щокін Г.

Якщо ж  говорити безпосередньо про стан дослідження виборчих технологій, які були використані  під час виборчої кампанії 2010, то дана тема залишається мало дослідженою. По даній проблематиці написана незначна кількість статей таких дослідників як: Довженко О., Майданюк В., Т. Нагорняк, та інших. Нерозкритим залишається питання – чому політичними силами були обрані ті чи інші виборчі технології? Детальніше, також потрібно досліджувати те, який вплив здійснили конкретні виборчі технології та чому?

Мета даної роботи – з’ясувати особливості використання іміджевих виборчих технологій учасниками президентського виборчого процесу 2010  року.

Виборчі технології є одним із факторів, які визначать політичний вибір громадян, а тому, щоб з’ясувати, яким саме чином вони впливають на масову свідомість, ми маємо визначити, що ж таке виборчі технології та яка їх роль у виборчій кампанії.

Виокремлюючи основні характеристики виборчих технологій, можна дати наступне визначення даного поняття: це сукупність певних прийомів, методів та стратегічно вибудуваних способів, які використовують суб’єкти політичної діяльності (особистості, політичні і суспільні групи, політичні партії, тощо)  для впливу та зміни електоральних настроїв та в кінцевому результаті отримання чи збереження державної влади.

Вони застосовуються у виборчих кампаніях, мета яких – мотивувати людей йти на голосування і голосувати, відповідно, за конкретну політичну партію або особу [1, 22].

Звідси можна констатувати, що всі виборчі технології, які застосовуються у ході виборчої кампанії, незалежно від того, вважають їх спеціалісти “чистими” чи “брудними”, базуються на маніпуляції свідомістю виборця.

Враховуючи те, що більшість виборчих технологій спрямовані на створення певного образу політичного діяча, основна увага у дослідженні буде звернена саме на іміджеві виборчі технології.

Фахівці з іміджології виокремлюють такі етапи створення політичного іміджу:

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

— вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу “ідеального” політичного діяча, інституту на певному етапі суспільної свідомості;

— дослідження характеристик іміджу реального кандидата, сформованого громадськістю на основі спонтанних, незрежисованих виступів кандидата в засобах масової інформації до початку політичної кампанії;

— створення завдяки рекламній кампанії (“упаковки” іміджу) образу кандидата, який буде ефективним на виборах;

— вироблення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань у поширенні політичної реклами, базуючись на обраному іміджі;

— реалізація (“продаж”) створеного іміджу через засоби масової інформації” [4, 87]. Основні образи, які намагаються сформувати кандидатам на виборну посаду спеціалісти з політичної реклами це: “людина з народу”, “справжній лідер”, “гарний сім’янин”, “культурна людина”.  Конструюючи імідж політика для кожної з основних категорій населення, бажано передбачити кілька домінуючих рис кандидата, які йому імпонуватимуть, зосередитись на якомусь одному образі [3, 60].

Ми вже згадували, які етапи створення політичного іміджу повинні здійснити політтехнологи, щоб досягти вдалого результату. Перший етап є практично основним. Це проведення соціологічних дослідження з метою здійснення моніторингу очікувань громадян від майбутнього президента, наступні ж етапи полягають у тому, щоб вдало використати отриману інформацію.

Відтак, розпочнемо з того, чого ж очікувало населення України. Якого президента громадяни хотіли отримати (за даними Київського міжнародного інституту соціології)?

По-перше, це сильний лідер. Лідер, управління якого буде помітним  у всіх сферах суспільної діяльності. Це особа, яка зможе, насправді, навести порядок в країні.

З соціального запиту “сильної руки” випливає запит на відповідальність. Гасло “Бандити сидітимуть в тюрмах” все ще актуальне, тому що цього так і не сталося. Певна частина електорату хотіла, щоб, нарешті, прийшла людина, яка буде відповідати за свої слова.

По-третє, населення хотіло побачити нові обличчя. Це мала б бути особа з новою командою і яка зможе запропонувати і втілити реформи, які змінять ситуацію в країні, виведуть Україну на новий рівень в політичній та економічній сфері [6].

Для кандидатів головним було знайти той запит, якому вони могли б відповідати. Більшість кандидатів схилилися до першого, почали подавати себе як сильних лідерів. Та не всі звернули увагу на те, який імідж серед населення вони вже мають і чи підпадають вони під ту чи іншу категорію.

Віктор Янукович постав як сильний та стабільний лідер, і це було саме те, чого від нього й очікували і те, яким його бачив його електорат протягом останніх років. Його політтехнологи не намагались створити нічого нового, а лише підтримувати уже існуючий імідж.

Виборчу кампанію Сергія Тігіпко експерти називають одною з найбільш вдалих [6]. Він був тим, хто, здавалося б, насправді, відповідав практично усім очікуванням електорату. Підпадав під категорію сильного, саме на цьому було зроблено найбільшу ставку його командою. С. Тігіпко для багатьох був новим обличчям, чи, хоча б маловідомим. Також люди вірили його обіцянкам, йому було надано кредит довіри від населення, оскільки він ще не використав свого шансу, як це зробили В. Ющенко, Ю. Тимошенко чи В. Янукович, яким було необхідно відповідати чи виправдовуватись за свої попередні вчинки. Окрім того, що виступи С. Тігіпка відповідали тому образу, який він формував, то й разом з тим, він вдало використовував і засоби невербальної комунікації. Його жести, міміка, стриманість та зовнішній вигляд цілком відповідали іміджу сильного президента.

Арсені Яценюк, ще влітку, тобто до того, як він неофіційно розпочав свою виборчу кампанію, у липні 2009 року, за даними соціологічного опитування, проведеного компанією Research & Branding Group мав підтримку 13,9% електорату [8]. Ще тоді він уявлявся населенню як молодий перспективний ліберальний політик, котрий не зміг працювати у Верховній Раді через свій високоморальний рівень. Головним для нього було підтримувати цей імідж і не втрати свій електорат. Та політичні технології, що використовувались командою А. Яценюка визнають як одні з найгірших в контексті потрапляння в суспільне очікування. В його випадку кращою вже була б відсутність агітації як такої, а лише використання технології нагадування про себе.

За зовнішнім виглядом А. Яценюк був скоріше представником молодого покоління, яке прагне поступових, обдуманих змін та аж ніяк не втілював образ практично військового реформатора, на що претендувала його виборча кампанія загалом.

Він не мав стати сильним, реформаторським лідером. Саме тому, через розбіжність між очікуваннями населення і тим, що було запропоновано А. Яценюком, він вплинув на масову свідомість, але отримав зворотній результат, який був запланований його політтехнологами.

Віктор Ющенко був у найбільш скрутному положенні, оскільки він уже використав наданий йому кредит довір. За 5 років він просто розгубив власний електорат. Незважаючи на те, що Віктор Ющенко отримав на виборах лише 5,45% голосів, за оцінками експертів, іміджеві складова його виборчої кампанії була досить вдалою [8]. Він дотримувався наданого йому іміджу національного лідера, він не робив різких кроків для залучення нового електорату, а намагався зберегти або повернути власний.

Екс-прем’єр-міністр, Юлія Тимошенко робила ставку на тому, що вона ще є послідовницею команди 2004 року “Ющенко+Тимошенко” і завдяки цьому вона намагалась отримати  свій електорат [5]. Тимошенко відповідала на запит наведення порядку в країні, реалізації очікувань пов’язаних з тим, що кожен має отримати по заслугам, тобто відповідальності за свої вчинки. Ю. Тимошенко, говорила “справедливість є, рано чи пізно я доберуся і наведу її”.

Незважаючи на багатослівність Юлії Тимошенко, вона намагалась. зберігати терпіння у різного роду дискусіях та проявляла таку ж стриманість і  у невербальних комунікаціях. ЇЇ жестикуляція була завжди однакова та спокійна.

Імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється завдяки специфічному сплетінню інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість передбачає використання як політологічних і соціопсихологічних наукових досліджень.

Під час виборчої кампанії 2010 року не всі кандидати змогли себе вдало представити за рахунок іміджу і основною помилкою було те, що представлений ними імідж, не відповідав тому, що очікувало населення від конкретного кандидата.

Аналізуючи результат, який отримав кожен з основних кандидатів на виборах та порівнюючи з тією підтримкою. яку кандидати мали на початку виборчої кампанії, можна з впевненістю визнати, що, окрім безпосередніх вчинків, дій політиків, важливу роль відіграє вміння правильно подати чи приховати інформацію. Наявність вмінь та навиків команди політтехнологів кожного з кандидатів відіграли на минулих виборах чи не визначальну роль.

Список використаної літератури

1. Бабич-Декань О. В. Політична підсвідомість // Політика і культура. – 2003. – № 20 (199). – С. 18-22.
2. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика : [монографія]. – К., 2000. – С. 52-78.
3. Головатий М. Ф. Професія – політик. – К. : Парлам. вид-во, 2000. – С. 57-61.
4. Марченко Г. И. Имидж в политике / Г. И. Марченко, И. А. Носков   – М. : Дело, 1997. – 126 с.
5. Бабанина Н., Цена рейтинга. Большинство кандидатов потратили спонсорские средства на рекламу впустую [Електронний ресурс]  // Режим доступу : http://www.telekritika.ua/daidzhest/2009-10-26/48814 – 26.10.2009. – Назва з екрану.
6. Гайжевська Т. Політтехнологи про методи “зваблення” виборців [Електронний ресурс]  // Режим доступу : http://ua.glavred.info/archive/2010/01/12/190141-6.html -12.01.10 – Назва з екрану.
7. Довженко О. Засоби масової агітації [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.telekritika.ua/medialiteracy/2010-01-15/50432 – 15.01.2010 – Назва з екрану.
8. Довженко О. Зґвалтування громадської думки [Електронний ресурс]  // Режим доступу : http://www.telekritika.ua/medialiteracy/2009-10-20/48693 – 20.10.2009 – Назва з екрану.

Інші записи:

Галина Сташук Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту