Автор статті:

Прасюк Оксана Валентинівна

У статті розглянуто вибіркові соціологічні опитування як технологію впливу на формування електоральної громадської думки, законодавче регулювання оприлюднення засобами масової інформації їх результатів та практику використання під час виборчих кампаній в Україні. 
Ключові слова: електоральна громадська думка, вибіркове соціологічне опитування, вибори.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Громадська думка є важливим соціальним інститутом та атрибутом громадянського суспільства. Вона постає як вияв суспільної свідомості у формі надіндивідуальних суджень й установок, пов’язаних з оцінками певних суспільно значимих подій та явищ дійсності, пропозиціями вирішення або й вирішенням найрізноманітніших соціальних проблем. Зважаючи на непересічну роль виборів як демократичного способу формування вищих державних органів влади, елементу самоорганізації політичної системи, на наш погляд, як досить актуальна постала потреба виокремлення специфічного вияву громадської думки, локалізованого вирішенням проблем формування органів державної і муніципальної влади – електоральної громадської думки. Методом її виявлення слід вважати строго обумовлену та регульовану виборчим законодавством процедуру таємного голосування, результати якого носять імперативний для органів влади характер. Поряд з електоральною громадською думкою потрібно виділити окреме поняття вибірково-опитувальної громадської думки для позначення оцінок та суджень про головних суб’єктів виборчого процесу, що виробляються під час виборчих перегонів та виявляються за допомогою вибіркових соціологічних опитувань.
Проблема формування громадської думки та електоральної поведінки під час виборчих кампаній розроблялася в контексті різних наукових шкіл і напрямків такими вченими як Дж. Геллап, П. Лазарсфельд, Б.Берельсон, Е.Ноель-Нойман, П.Шампань та ін. В Україні теоретичне осмислення даних питань здійснюється в руслі електоральної соціології такими дослідниками, як О.І Вишняк, О.В.Нельга, В.Л.Оссовський, В.І.Паніотто, В.А. Полторак. Маніпулювання рейтингами в контексті виборчих технологій вивчали Л.О. Кочубей, В.Й Варій, В.М. Бебик та інші вчені.
Метою даної публікації є вивчення здійснюваних під час виборчих кампаній в Україні вибіркових соціологічних опитувань громадян та створених на основі їх результатів рейтингів як засобу впливу політичної інженерії на формування електоральної громадської думки.
Вибіркове опитування як метод збору інформації є одним з найбільш популярних та теоретично обґрунтованих в соціології, маркетингу, політичних дослідженнях. Воно передбачає безпосередній або опосередкований збір первинної вербальної інформації про різні аспекти суспільного життя та дозволяє визначити не лише коло питань, що хвилюють респондентів, але, наприклад, оцінки певних суспільних явищ та процесів. Український дослідник Ю.П.Сурмін вважає вибіркові опитування найпопулярнішим на сьогодні методом вивчення громадської думки [8, с. 38]. На сьогодні поширеною стала практика використання таких опитувань для визначення ставлення до політиків, їх особистісних якостей та результатів діяльності. Особливим інтересом результати таких досліджень користуються в період виборчих кампаній, а тому з арифметичною прогресією зростає і кількість таких досліджень, що активно доводяться до електорату через засоби масової інформації. Поряд з цим постає питання теоретичної обґрунтованості та практичної значущості таких досліджень.
З точки зору вивчення громадської думки, всі види опитувань можна умовно розділити на дві частини: опитування, з допомогою яких вивчається громадська думка в цілому, та опитування, що звертають увагу на конкретні властивості стану громадської думки, а саме: його масштабність, визначеність, полярність тощо. Більшість електоральних досліджень в Україні та країнах СНД проводяться з метою вивчення громадської думки в цілому, і часто присвячені вимірюванню рейтингів проективної електоральної поведінки [1].
Часто результати вибіркових соціологічних опитувань, оцінки виборцями шансів на перемогу певного кандидата, опитувань експертів тощо подаються у вигляді рейтингів (від анг. rating – «оцінювання») – наочних, числових відображеннях того співвідношення сил, що існує між різноманітними об’єктами, зокрема, між політиками та політичними партіями [4, с. 213]. Електоральна соціологія накопичила значний арсенал різних типів рейтингування: рейтинги відомості, довіри, більшості, впливу, антирейтинги тощо. В українській практиці популярним є вже згадуваний нами «рейтинг прожективної електоральної поведінки», що спрямований на оцінку потенційної соціальної та електоральної бази політика чи політичної сили. Найпоширенішим способом вимірювання такого рейтингу є узагальнення відповідей на стандартне питання про те, за кого проголосував би респондент, якби вибори відбулися, наприклад, наступної неділі.
В контексті сказаного постає питання про те, чи можуть результати таких опитувань вплинути на електоральну громадську думку та якою мірою. Серед вчених на сьогодні немає одностайної позиції щодо цього питання. Так, відома німецька дослідниця громадської думки Е.Ноель-Нойман, досліджуючи динаміку електоральної поведінки у ФРН під час виборів до бундестагу, сформулювала теорію спіралі замовчування та констатувала вплив на формування громадської думки таких явищ як «клімат думок», «зрушення останньої хвилини», «ефект попутників».
Протилежною є точка зору українського електорального соціолога Олександра Вишняка, який, підтримуючи низку американських електоральних соціологів, вважає, що «ефекту фургона з оркестром», коли частина виборців починає підтримувати прогнозованого переможця виборів, насправді фактично не існує [7]. Неможливо точно спрогнозувати вплив вибіркових опитувань та вибудованих за їх результатами рейтингів на різні категорії виборців, оскільки частина електорату дійсно схильна піддаватися впливу високих позицій у рейтингах певного політика чи політичної сили та віддає за них свій голос, проте інколи високі позиції кандидата чи політичної сили мають прямо протилежні результати. На сьогодні вчені констатують існування й іншого, протилежного за наслідками, феномену «демобілізації електорату» високим рейтингом, коли виборці, абсолютно переконані у перемозі «свого» кандидата, просто не беруть учать у голосуванні [1]. Таким чином, вибіркові соціологічні опитування та вибудовані за їх результатами рейтинги впливають не тільки на перебіг голосування, але й опосередковано на динаміку абсентеїзму – ухилення від участі в голосуванні. Хоча тут варто зазначити, що для України ця проблема ще не постала так гостро, як для західноєвропейських країн з розвиненою демократією (так, до дільниць зазвичай приходять близько половини американців, французів, англійців, що володіють правом голосу).
На наш погляд, не слід абсолютизувати жодну з названих позицій. Однозначно можна констатувати вплив результатів вибіркових опитувань на перебіг виборчої кампанії, конфігурацію політичних сил, поточну політику виборчих штабів. Саме тому неприпустимим є нехтування значенням вибіркових соціологічних опитувань та вибудованих за їх результатами рейтингів під час передвиборчих перегонів, однак і не варто відводити йому роль ключового фактора електорального вибору.
Розглянемо детальніше використання вибіркових соціологічних опитувань під час виборів та можливі спотворення результатів останніх, що спричиняє до викривлення електоральної громадської думки.
В пункті 10 статті 68 Закону України «Про вибори народних депутатів України» встановлено порядок оприлюднення засобами масової інформації результатів опитувань виборців, згідно із яким вони «зобов’язані зазначити організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої похибки» [5].
Кожна позиція в цьому переліку має надзвичайно важливе значення. Так, компетентність та репутація організації, що проводила дослідження, впливає на формування довіри до самих результатів дослідження, а отже, в підсумку, і на електоральну поведінку населення. Без сумніву, в Україні серед дослідницьких структур, що, спираючись на метод опитування громадян, займаються збором як соціологічної, так і полстерівської інформації, великим авторитетом та кредитом довіри користуються передусім такі, як Центр соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», Центр економічних та політичних досліджень імені О.Разумкова, Центр соціальних досліджень «Софія», Інститут політичних та соціологічних досліджень ім. Т.Г.Шевченка, фонд «Демократичні ініціативи» та фірма «Юкрейніан соціолоджи сервіс» та інші. Щоправда, цей кредит значно зменшився в силу так званих «війн рейтингів», коли дослідницькі центри публікували різні, часто суперечливі прогнози щодо можливих результатів виборів.
Разом з тим вагоме значення має і те, на чиє замовлення виконувалось те чи інше дослідження (хоча згідно з українським законодавством надання такої інформації дослідницькою установою не є обов’язковою) і те, наскільки стійкою у свідомості громадян-виборців є асоціація дослідницького центру з певною політичною силою, як, наприклад, – ім’я Володимира Полохала, наукового керівника Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір», із його членством у БЮТі. Адже серед частини виборців такий зв’язок може викликати сумнів у об’єктивності результатів дослідження. На наш погляд, виправданою є вимога до засобів масової інформації, висунута у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи “Про висвітлення в ЗМІ виборчих кампаній”, оголошувати політичну партію або іншу організацію чи особу, що замовила й фінансувала опитування [6], оскільки це дає змогу населенню більш адекватно оцінити дослідження та його результати.
Час проведення дослідження також відіграє важливу роль, особливо в такому динамічному та насиченому подіями процесі, як виборча кампанія. Логічно припустити, що з наближенням дати голосування точність прогнозів зростає, проте відповідно до українського виборчого законодавства, зокрема пункту 20 статті статі 71 Закону України «Про вибори народних депутатів України», засобам масової інформації «забороняється протягом останніх п’ятнадцяти днів перед днем виборів поширювати інформацію про результати опитувань громадської думки щодо партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу» [5]. Зауважимо, що в світовій практиці регулювання виборчого процесу немає одностайності в питанні про необхідність оприлюднювати результати опитування громадської думки безпосередньо перед днем виборів. Так, граничні строки оприлюднення результатів дослідження громадської думки передбачені у Греції, Італії та Словаччині, тоді як законодавство інших країн або взагалі не передбачає будь-яких обмежень щодо оприлюднення результатів опитувань, або встановлює більш тривалі строки оприлюднення результатів дослідження громадської думки. Більш за те, загальносвітовою є тенденція до скорочення або навіть повного скасування обмежень на строки оприлюднення соціологічних опитувань під час виборчого процесу [3].
Під час оприлюднення результатів вибіркових опитувань обов’язково повинні зазначатися дати його початку та закінчення. Найчастіше при публікації результатів вибіркових опитувань зазначають лише місяць його проведення. Однак якщо протягом місяця сталися якісь істотні політичні події, то дані при публікації можуть виявитися застарілими. Бувають випадки публікації рейтингу протягом тривалого часу або з великою затримкою.
Можливим технологічним прийомом викривлення результатів вибіркових опитувань може бути неправильне формування вибірки, що впливає на її репрезентативність. Поширеним зловживанням є перенесення результатів якоїсь спеціальної групи на весь масив. Прикладом використання такого прийому можуть бути інтерактивні опитування громадян певними засобами масової інформації або Інтернет-сайтами, лояльними до політичних сил. Зрозуміло, що результати таки опитувань значною мірою спотворюватимуть реальну картину, тому вони навіть не претендують на звання соціологічних досліджень.
Серед технологічних прийомів, що уможливлюють викривлення вибірково-опитувальної громадської думки, можна назвати і некоректне формулювання запитань та варіантів відповіді на них. Так, часто, публікуючи дані про результати опитувань, ЗМІ не цитують питання, а лише передають зміст питання (наприклад УНІАН, публікуючи дані проективних досліджень про електоральні вподобання населення напередодні виборів 2007, зокрема Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», Центру соціальних досліджень «Софія», компанії «Фом-Україна», Центру соціальних експертиз і прогнозів, не подавав точного формулювання питання відповідно до норм законодавства). Ще одним викривленням може бути публікування рейтингів довіри та прирівнювання їх до проективних рейтингів, хоча високий рівень довіри ще не означає бажання віддати голос за певного політика чи політичну силу.
Досить популярними є спотворення у формулюваннях результатів. Переважно це «приховування» при публікації «незначущих» позицій («важко відповісти», «не визначився» і т.iн.), підміна запитання («хто переможе?» замість «за кого проголосуєте?» і т.iн.) [1]. Інколи вдаються до довільного розташування можливих варіантів відповіді у анкетах із закритими запитаннями, хоча у світовій практиці необов’язковим, але загально прийнятим вважається алфавітний порядок прізвищ кандидатів чи назв політичних сил. Найчастіше маніпуляції рейтингами передбачають публікацію одних даних і м’яке замовчування інших.
Таким чином, проблематика формування електоральної громадської думки в Україні на сьогодні потребує не лише концептуального осмислення, але й практичного аналізу. У статті нами було зроблено спробу продемонструвати лише один аспект цієї складної проблеми – вплив соціологічних опитувань на формування електоральної громадської думки.
Література
1. Бабак М. П. Рейтинг як комунікативна технологія пропаганди [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1353. – Заголовок з екрану.
2. Ивлев И.А.Электоральные рейтинги как инструмент манипуляции общественным мнением (МИСИ «Vector») [Электронный ресурс] . – Режим доступа : http://strateger.net/Ivlev-I_Rating_it_is_manipulation_tools?s=5b6ceb2f6cb61845935a 622288dd6b42
3. Ковриженко, Денис. Регулювання участі ЗМІ у виборчому процесі: напрями удосконалення [Електронний ресурс] . – Режим доступу:http://telekritika.ua/daidzhest/2008-01-10/35898
4. Ольшанский Д.В. Политический PR [Текст] / Д.В. Ольшанский. – СПб. : Питер, 2003. – 544 с. : рис., табл. – (Маркетинг для профессионалов).
5. Про вибори народних депутатів України [Текст]: закон України від 25 березня 2004 року № 1665-15 (із змінами) [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
6. Рекомендація N R (99) 15 Комітету міністрів Ради Європи «Про висвітлення в ЗМІ виборчих кампаній» [Електронний ресурс] . – Режим доступу:http://www.uazakon.com/documents/date_86/pg_gfcaxs.htm
7. Стоякин, Василий. Манипуляция рейтингами как избирательная технология [Электронный ресурс] . – Режим доступа: http://www.analitik.org.ua/sociology-politics/sociology-and-media/3fa8f615b1edf/. – Заголовок з екрана.
8. Сурмін Ю.П. Теорія громадської думки [Текст] : курс лекцій. / Сурмін Ю.П. – К.: МАУП, 1999. – 72 с.: іл.. – Бібліогр.: С.67-68.

Інші записи:

Прасюк Оксана Валентинівна Факультет політико-інформаційного менеджменту