Автор статті:

Кашпрук Наталія

Анотація. Стаття присвячена розкриттю сутності проблеми міжнародної інформаційної безпеки та ролі Сполучених Штатів Америки у глобальних інформаційних процесах. Також подається опис системи інформаційного забезпечення державної політики США та дипломатії інформаційної експансії як «американського» виду публічної дипломатії.

Article is devoted to uncovering the essence of the concept of international information security and the role of USA in the global information processes. Also served description of the system of the information security in the US policy and the diplomacy of the information expansion as the «American» of the public diplomacy.

Постановка проблеми. Америка володіє воєнною та економічною могутністю. Поміж тим, її менш явна перевага над іншими країнами полягає у здатності збирати, обробляти, використовувати та поширювати інформацію – перевага, яка майже напевно буде збільшуватися впродовж наступного десятиріччя. Ця перевага з’явилася в результаті зусиль, до яких вдалися у роки холодної війни, й існування в Америці відкритого суспільства, завдяки чому Америка відіграє домінуючу роль у використанні важливих засобів зв’язку та інформаційних технологій, таких, як супутникове спостереження, пряма трансляція, високошвидкісні комп’ютери, а також володіє неперевершеними можливостями в інтеграції складних інформаційних систем.

Ця інформаційна перевага здатна допомогти у стримуванні чи нейтралізації традиційних воєнних загроз при порівняно низьких затратах. У світі, де змінився зміст понять стримування, ядерної парасольки та неядерного залякування, наявність інформаційної переваги здатна закріпити інтелектуальний зв’язок між зовнішньою політикою США та їхньою військовою силою та викликати появу нових способів збереження лідерства в альянсах та тимчасових коаліціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вченого та публіциста Джозефа Ная варто назвати одним із перших за його ґрунтовні дослідження у сфері інформаційної політики Сполучених Штатів, адже він розкриває суть як інформаційної могутності США, так і негативних процесів інформаційного домінування США у світовому інформаційному просторі. Доробки державних діячів США Генрі Кіссінджера та Збіґнєва Бжезинського також бралися до уваги, адже це опис безпосередньої участі у державній політиці Америки на найвищих рівнях. Праця Ігоря Панаріна дала змогу під час дослідження вивчити складність поняття дипломатії інформаційної експансії на прикладі політики державного секретаря. Також у статті є посилання на офіційні документи Сполучених Штатів Америки, в яких декларується вектор державної політики Америки у зовнішніх відносинах. Моніторинг матеріалів засобів масової інформації дав змогу дослідити процес реалізації ядерної політики США та проблеми розміщення об’єктів американської протиракетної оборони (ПРО) в Європі у ретроспективі та на сучасному етапі розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз інформаційної експансії Сполучених Штатів Америки у міжнародних відносинах.

Для досягнення мети дослідження були виконані такі завдання:

-                      Дослідження зовнішньої інформаційної політики Сполучених Штатів Америки;

-                      Вивчення основних аспектів проведення публічної дипломатії Сполученими Штатами Америки та офіційних документів, які декларують державну політику країни;

-                      Аналіз інформаційного забезпечення державної політики США у міжнародних відносинах;

-                      Дослідження проблеми розміщення об’єктів протиракетної оборони США в Східній Європі.

Викладення основного матеріалу. «Все мистецтво державного управління зводиться лише до одного мистецтва – бути чесним», – говорив колись автор проекту Декларації незалежності США та третій президент цієї країни Томас Джефферсон [19, с.213]. Проте зараз ми стаємо свідками появи нового виду дипломатії – «дипломатії інформаційної експансії, в інтересах світового експорту свободи по-американськи». Ця дипломатія безкомпромісна. Вона слідує словам Дж. Буша, висловленим у вересні 2001 р.: «Хто не з нами, той проти нас». І цю дипломатію почала здійснювати Державний секретар Кондоліза Райс на основі доктрини експансії свободи по-американськи. А тому США активізували роботу в сфері «публічної дипломатії» та інформаційної діяльності за кордоном. Внесок безпосередньої урядової інформації у довгострокові культурні зв’язки залежить від трьох етапів публічної дипломатії. Перший – це щоденне спілкування на основі роз’яснення суті рішень у внутрішній та зовнішній політиці. Сюди також належить підготовка до боротьби з кризами. У випадку наявності вакууму інформації після якоїсь події заповнити його зможуть інші. Другий етап – це стратегічне спілкування, яке розвиває серію простих тем. У той час, як перший етап вимірюється часами і днями, другий займає тижні та місяці. Третій етап представляє собою розвиток міцних взаємин з ключовими особами впродовж довгих років та навіть десятиліть з допомогою стипендій, програм обміну, навчання, семінарів, конференцій, доступу до каналів засобів інформації. Такі програми розвивають те, що американський журналіст Едвард Марроу колись назвав вирішальним «останнім кроком», або особисте спілкування з посиленням довіри [9]. К. Райс визначила головні об’єкти масового інформаційно-психологічного впливу – це країни Співдружності Незалежних Держав та Близького Сходу. «Війна ідей», яку ще президент Рейган проголошував основною зброєю у боротьбі, що розгорнулася у світі, стає основною ціллю зовнішньополітичної діяльності. Американська конституція у зовнішній політиці завжди сприяла тому, щоб президент та конгрес боролися за владу. Як одного разу зазначив Г. Кіссінджер, «те, що представляється зарубіжними критиками як стремління до домінування, дуже часто є реакцією на внутрішній тиск угруповань». Тобто зовнішня політика США відповідає внутрішнім вимогам країни [8; 25].

Ще у 1981 р. в США був розроблений проект «Істина», який передбачав організацію пропаганди проти СРСР шляхом швидкого інформаційного реагування, а також пропаганди привабливості США. У 1983 році з’явився проект «Демократія», у рамках якого був створений штаб при Раді національної безпеки з психологічного впливу на СРСР (через емігрантські центри, організацію прямого телемовлення із США через супутник на посольства США у країнах соціалістичного табору, підтримку опозиційних партій, профспілок).

У січні 1983 р. Р. Рейган підписав директиву №77 «Керівництво публічною дипломатією, пов’язаною з цілями національної безпеки». Ця директива давала ширше визначення державній дипломатії, стверджуючи, що вона «включає також заходи уряду США, спрямовані на забезпечення підтримки нашої політики національної безпеки». Також визначення передбачало організацію та проведення ряду інформаційно-культурних заходів. Ця директива забезпечувала вироблення механізму планування та координації публічної, інформаційної, політичної діяльності адміністрації США, а також питань, пов’язаних із телерадіомовленням.

З приходом Рейгана до влади інформаційний вплив став принципово іншим. Почалася ера глобальної боротьби за колективну свідомість народів з використанням нових інформаційних технологій на основі координації діяльності всіх державних, комерційних структур та спецслужб США.

Американські генерали заявляють, що війна майбутнього – це війна інформаційна. Відповідно, тенденція подальшої еволюції понять інформаційної та психологічної війн стає невід’ємною частиною суспільства ХХІ ст. Така готовність ґрунтується на історично закоріненому уявленні Америки про себе як світовий зразок свободи [13, с.88].

Для збільшення об’єму та якості державної пропаганди на іноземні держави сенатор Сем Браунбек підготував законопроект про повну реструктуризацію державної пропаганди за кордоном і запропонував розділити поняття публічної та офіційної дипломатії, передавши всі функції з зовнішньополітичного PR спеціально створеному потужному центру. Згідно із законопроектом, центр мав управляти всім зарубіжним мовленням Вашингтону «для просування американських ідеалів» та роздавати гранти дружнім організаціям за кордоном.

Законопроект передбачав створення в США потужної державної інформаційної організації – «Національного центру стратегічних комунікацій», і передачі йому частини функцій Держдепартаменту. Згідно з проектом, цей центр напряму підконтрольний президенту США, а його керівник є головним радником глави держави по всій інформаційній роботі, піару та мовленню на зарубіжні країни. А в наглядову раду при центрі входять високопоставлені представники Пентагону, міністерства торгівлі, міністерства фінансів та національної розвідки.

Автор законопроекту у супровідній заяві до документу заявив, що інформаційна робота на зарубіжні країни на теперішній час (2008 р.) «позбавлена наступаючого характеру». Для кардинальної зміни ситуації він пропонував забрати у Держдепартаменту США всі функції, бюджет та штат управління з «публічної дипломатії» та культурних обмінів та передати їх цьому центру.

У розділі документу про телерадіомовлення йдеться, що для керівництва цією роботою створено Бюро міжнародного мовлення, підзвітне заміснику директора центру з інформаційних операцій. При цьому в рамках бюро діє координаційний комітет із представників телекомпаній та радіостанцій, що ведуть своє мовлення в зарубіжних країнах, таких, як «Голос Америки», «Свобода/Вільна Європа», «Радіо Вільна Азія» та інших.

У кінцевому рахунку, всі ці безпрецедентні заходи спрямовані, на думку автора проекту, на благородні цілі. «Необхідно збільшити вплив на думку зарубіжних аудиторій для підтримки американських ідеалів та протидії насильницькому екстремізму, а також для того, щоб у зарубіжних країнах краще розуміли політику, цінності, інститути та культуру США» [29].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Нинішній президент США Барак Обама у своїй передвиборчій кампанії позиціонував себе цілковитою протилежністю Буша. Його звернення було просте: «Америка зробила багато помилок у минулому, але тепер ми готові прислухатися до інших та бути більш гнучкими». Це принесло йому надзвичайну славу та підтримку на виборах. У зовнішньополітичній програмі Обами у перші 100 днів його президентства превалювало прагнення співпрацювати з найактивнішими критиками Америки, наприклад, Францією, і її найрішучішими противниками – Іраном та Росією [1]. Важливе значення має перегляд адміністрацією Обами підходу до протиракетної оборони. Якщо для республіканців ПРО з часів Рейгана – це питання віри, мрія про абсолютну безпеку США, то демократи дотримуються більш прагматичного підходу. Адміністрація Обами привнесла деякі зміни в реалізації геополітичних намірів. По-перше, США припиняють заплановане адміністрацією Буша розгортання стратегічних ракет-перехоплювачів GBI (Ground-Based Interceptor) на Алясці. По-друге, зупиняється розробка MKV, що передбачала створення свого роду «розумної шрапнелі», тобто засобів ураження великої кількості цілей, розташованих на одному перехоплювачі. Особливу небезпеку така система могла б представити при розміщенні у космосі. По-третє, США також припинили розробку нової стратегічної ракети-перехоплювача КЕІ. Розглядалися варіанти розміщення КЕІ на кораблях. По-четверте, адміністрація Обами відмовляється від закупівлі другого літака «Боїнг-747», оснащеного хімічним лазером. Ця система ПРО повітряного базування призначалася для перехоплення балістичних ракет на розгінній ділянці. Адміністрація Буша планувала закупити 20 літаків з хімічним лазером. Однак, Роберт Гейтс оголосив про намір продовжити та інтенсифікувати розробку та закупівлю таких програм ПРО, як Aegis та THAAD. У нинішньому вигляді вони призначені для перехоплення ракет середньої дальності, але в перспективі можуть набути здатність до заатмосферного перехоплення стратегічних балістичних ракет. Таким чином, корекція військового бюджету, оголошена Гейтсом, свідчить, що США не мають наміру відмовлятися від розгортання протиракетної оборони, однак масштаби та пріоритети ПРО найближчим часом підлягають значним змінам [11; 21].

Проте Обама проводить зовнішню політику подібно до свого попередника. «Трансформаційна дипломатія», сформульована ще К. Райс, передбачає певні стратегічні пріоритети США. І вони залишаються непорушними при Обамі: збереження домінування у світовому масштабі, зміцнення власної обороноздатності та захист своїх національних інтересів у будь-якій точці Землі. Однак команда нового президента прагне сконцентрувати свої зусилля на формуванні світової системи «soft power» («м’якої сили»), тобто економічного й культурного впливу. Та «м’яка сила» не означає відмови від «гуманітарних інтервенцій» і «стримування Росії та Китаю». Ідеться про деяке коригування тонального діалогу. Хоча у питанні ПРО президентська адміністрація довго дотримувалася нейтралітету, відмовляючись коментувати свої плани й пояснюючи це тим, що «до цього питання наразі не дійшли руки». Та 17 вересня 2009 року Обама і глава Пентагону Гейтс оголосили про внесення коректив у плани зі створення системи протиракетної оборони. США не відмовилися від розміщення наземних елементів ПРО в Європі, лише перенесли початок їх розгортання до 2015 року. Починаючи з 2011 р., система протиракетної оборони буде будуватися на базі все більш ефективних ракет-перехоплювачів морського та наземного базування [12]. Повністю позиційний район ПРО, включаючи наземну структуру, буде створено до 2020 р. в чотири етапи. До моменту появи перших наземних об’єктів береги Європи патрулюватимуть військові кораблі Сполучених Штатів із ракетами-перехоплювачами на борту. А найважливішим для розвитку відносин США і РФ на новому етапі став московський саміт – візит американського президента до Москви в липні 2009 року. Барак Обама та Дмитро Медведєв підписали цілий пакет документів, у тому числі про створення двосторонньої президентської комісії зі зміцнення співпраці між країнами. Весь перший рік правління Обами пройшов під знаком потепління відносин з Росією. Перегляд стратегії викликав схвалення російської влади. Президент РФ Медведєв висловився на користь нових планів США, і в заявах російських офіційних осіб одразу зазвучав натяк на те, що США прислухалися до думки Росії. Ці натяки представники американської адміністрації, починаючи з самого Обами, категорично відкинули, підкресливши, що завдання ПРО – протистояння потенційній загрозі з боку Ірану. Однак недієздатність двох держав урегулювати питання щодо підписання нового договору СНО (термін дії якого завершився 5 грудня 2009 р.) яскраво свідчить про відсутність цілковитого «перезавантаження» відносин з РФ. Новий держсекретар Хіларі Клінтон підтримує цю лінію зовнішньої політики США. Росіяни запевняють, що можуть багато чого дати, якщо США чи НАТО запросять їх разом працювати над спільним протиракетним щитом для Східної Європи. Проте США ніколи не погодяться на наполяганні Росії тримати палець на спусковому гачку будь-якої колективної глобальної протиракетної мережі. Тож Росія надалі прагне брати участь у проведенні політики ПРО, незважаючи на певне недопущення до цього процесу з боку США. Проте основна перешкода на шляху спільної американсько-російської протиракетної оборони – це існуючий брак політичної довіри між Москвою та Вашингтоном [14; 26; 32]. Трохи іншого плану відносини США та Польщі, адже 12 лютого 2010 р. сейм Польщі ратифікував підписаний з адміністрацією США в грудні договір SOFA (Status of Forces Agreement). Адміністрація США Обами в серпні минулого року відмовилася від планів Буша розмістити стаціонарну систему ПРО в Польщі та Чехії [33]. Натомість нова американська влада вирішила створити мобільну систему ПРО, елементи якої будуть розміщені на кораблях, а також у деяких державах Східної Європи. Держсекретар Клінтон заявила, що план нової адміністрації дозволить швидше розгорнути систему ПРО. Польська влада спочатку закликала не відмовлятися від стаціонарного розміщення ПРО, але після оголошення рішення заявила, що нова система може бути вигіднішою для поляків, ніж попередня. У рамках домовленостей із американською владою Польща має отримати бойові ракети Patriot, що мають бути включені в національну систему ППО. Згідно з домовленостями батарея американських ракет протиповітряної оборони (ППО) Patriot буде розквартирована в місті Мораг на півночі Польщі, неподалік кордону з Калінінградською областю Росії, наприкінці травня 2010 р. [18; 27]. Цікавим є той факт, що і Польща, і Чеська Республіка мають свою думку у питанні протиракетної оборони, але у обох країн ця ситуація викликає деяку заклопотаність. Ні одна з цих країн не стоїть перед загрозою з боку Ірану, але розміщення в себе американської ПРО може стати причиною нового витка ворожнечі Ірану та мусульманського населення інших країн відносно Польщі та Чеської Республіки. У поєдинку з розгортання оборонної системи проти балістичних ракет Польщі та Чехії підготована роль першої мішені згідно з логікою воєнної тактики [4; 20].

І якщо внутрішня політика нинішнього лідера США є дещо відмінною від політики Буша, то зовнішня майже повністю сходиться з попередньою. Залежно від того, наскільки Обама буде успішним у вирішенні питань внутрішньої політики та міжнародної дипломатії відповідно до його ядерної програми, це буде важливим фактором його ефективності як світового лідера. Більш важливо те, що його прогрес у 2010 році скаже багато про можливість світу підтримати існуюче шестидесятирічне табу на використання ядерної зброї [6].

У своїй інавгураційній промові у 2009 році президент Барак Обама заявив, що «наша сила росте посередництвом її розумного використання; наша безпека є результатом правильності нашого шляху, сили нашого зразка, що загартовують якості стриманості та строгості». Услід за цим держсекретар Клінтон сказала: «Америка самостійно не може вирішити навіть злободенні проблеми, а світ їх не може вирішити без Америки. Ми повинні використовувати те, що називається «розумною владою, повним спектром інструментів у нашому розпорядженні». Розумна влада означає комбінацію жорсткої влади директиви та м’якої влади притягання [5].

Про розміщення військ США Польща просила з моменту приєднання до НАТО у 1999 році. Такі плани виношувала адміністрація президента США Буша. Він встановив надзвичайно близькі відносини з поляками, чехами, балтійськими державами та румунами. Серед європейців вони стали його вірними прибічниками. Однак тепер, коли в Білому Домі сидить Барак Обама, розгортання протиракетного щита у Східній Європі більше не є даністю, у той час як експерти з оборони піддають сумніву його смисл, ефективність і навіть розташування. Для Обами головним завданням лишається «перезавантаження» відносин з Росією, яка потрібна після довгих років нехтування з боку Буша. І взагалі, рішення Буша про розміщення протиракетної оборони в Європі не було узгоджено з іншими країнами та приймалося безпосередньо після підписання Спільної декларації [20]. А вже політика Обами більш відкрита та звернена до світової громадськості. Очевидно, що для Вашингтона важлива Росія, чия підтримка необхідна з таких питань, як Іран, поширення ядерної зброї та Близький Схід [24]. У лютому цього року президент Польщі підписав закон про статус військ США на польській території. Договір передбачає розміщення на території Польщі однієї батареї ракет ППО Patriot та обслуговуючого персоналу в кількості приблизно однієї роти. У майбутньому на додаток до них може бути спрямовано ракети, здатні збивати балістичні ракети потенційного супротивника. Договір SOFA передбачає розповсюдження законодавства Польщі на американських військовослужбовців, що перебувають на польській території, а також регламентує правила в’їзду американських транспортних засобів і принципи компенсації польським громадянам за збиток, нанесений їм діями військ США. Батарею американських ракет Patriot буде розміщено не під Варшавою, як планувалося раніше, а в околицях міста Моронг, в ста кілометрах від російського кордону (Калінінградська область).

Міністр оборони Роберт Гейтс підкреслив, що об’єкти американської ПРО, запропоновані Польщі та Чехії, призначені для захисту США та їх союзників від іранських ракет. Хоча Росія активно виступає проти системи протиракетної оборони, називаючи її загрозою російській безпеці, незважаючи на американські заяви про протилежне. Путін, коли ще був президентом Росії, погрожував націлити свої ракети на Східну Європу, якщо ця система буде створена.

Барак Обама у своїй промові у Чехії у квітні 2009 року [10] закликав зробити вибір у розвитку безпеки та миру у світі. Він наголосив, що члени НАТО повинні працювати разом для підготовки планів надзвичайних дій з попередження нових загроз, звідки б вони не виходили. Також Обама підкреслив, що виключного значення набувають відносини з Росією. Недарма у лютому 2009 року президент США надіслав таємний лист президенту Росії Медведєву з пропозицією, що, якщо Москва допоможе втримати Іран від розробки зброї дальньої дії, він відмовиться від розгортання спірної системи протиракетної оборони США у Східній Європі. Метою пропозиції Обами було стимулювати Москву приєднатися до спільного фронту США проти Ірану. Як підкреслюють російські і навіть американські військові експерти, розгортання протиракетних систем в Польщі та Чехії є прямою загрозою для російського ядерного потенціалу. Вони стверджують, що «анти-іранська» система ПРО буде розгорнута протягом найближчих двох-трьох років у регіоні, що знаходиться явно поза зоною досяжності існуючих та проектованих ракет Ірану, але дуже зручному для перехоплення ракет з європейської частини Росії у північному та північно-західному напрямку. Безпосередня мета системи – російські стратегічні ракетні підрозділи, розгорнуті на захід від Уралу. Російське занепокоєння виходить з того, що в якийсь момент, якщо існує система, яка захищає від відплати, для Вашингтона може виявитися принадним нанести перший удар. «У цьому контексті, до цього часу справжні ознаки говорять про те, що ініціатива Обами є частиною більш розумної, ніж покер, гри в геополітичній Великій Шаховій Грі за американський контроль над Росією в Євразії» [3].

Як вважає Г. Кіссінджер, «віра в демократію як універсальний засіб регулярно з’являється в американській зовнішній політиці. Останній її прояв – так звані неоконсерватори в адміністрації Буша. Обама унаслідував обтяжливу зовнішню політику: світова економічна криза, дві важкі війни, порушення вимоги нерозповсюдження ядерної зброї Північною Кореєю та Іраном, погіршення процесу мирного врегулювання на Близькому Сході. Складне становище Обами звелось до того, щоб виправити ці важкі наслідки, створюючи при цьому вигляд того, як американці повинні відноситися до всього іншого світу. Наразі Обама набагато ближчий до реалістичної політики у цьому питанні, ніж був Буш» [7; 30]. Кіссінджер не виключає можливості співпраці з Росією у питанні розміщення ПРО в Європі для протистояння Ірану, проте колишній державний секретар США наполягає на домінуючій ролі США у цьому питанні [15]. Тому президент Обама представив світові нову Ядерну доктрину США (вона була обнародувана Пентагоном 6 квітня), підписав скромний за масштабами, але необхідний договір з Росією про скорочення стратегічного озброєння та провів саміт за участю глав 47 держав, які погодилися з точкою зору Обами про те, що найсерйознішою загрозою міжнародній безпеці є ядерний тероризм [31].

Нова ядерна концепція стала компромісом між адміністрацією президента, представники якої є прибічниками ядерного роззброєння, та Пентагоном, який несе відповідальність за підтримання в боєготовності сил ядерного стримування. Дата обнародування документу була вибрана не випадково – 6 квітня, за день до вильоту Обами в Прагу для підписання нової домовленості з Росією по СНО [23]. США зобов’язалися робити конкретні кроки зі зниження ролі ядерного озброєння, зберігаючи при цьому їхні військові переваги, стримуючи агресію та забезпечуючи безпеку американського народу. Рік тому Обама робив заяви про попередження поширення ядерної зброї. Проте допоки на планеті існує ядерна зброя, Америка буде зберігати ефективний ядерний арсенал, який би гарантував захист Сполучених Штатів, їх союзників та партнерів та стримував потенційних противників. Сполучені Штати оголошують, що не будуть використовувати ядерну зброю чи вдаватися до загрози її застосування відносно неядерних країн, які є учасниками Договору про непоширення ядерної зброї (ДНЯЗ). На відміну від доктрини, затвердженої Бушем у грудні 2001 р., яка містила засекречену – тільки для членів конгресу – частину зі списком країн, проти яких Вашингтон міг потенційно застосувати ядерну зброю – серед них виявилися Росія, Китай, КНДР, Ірак, Іран, Лівія і Сирія (про це стало відомо весною 2002 р. внаслідок витоку інформації в американських ЗМІ), новий 70-сторінковий документ, розміщений на сайті Пентагону, вперше, як стверджує адміністрація Обами, «весь абсолютно прозорий». Росія згадується там практично у кожній главі, але наголос робиться на тому, що вона «більше не ворог». Деякі антивоєнні активісти та прибічники ядерного роззброєння сподівалися на те, що адміністрація Обами візьме на себе зобов’язання ніколи першою не застосовувати ядерні боєголовки. Але в документі цього нема. І Гейтс на брифінгу визнав, що Вашингтон не готовий піти зараз на це [23]. Вже 8 квітня у Празі президент Росії Дмитро Медведєв та президент США Барак Обама підписали новий російсько-американський договір про стратегічні наступальні озброєння (СНО). Відповідно до нового договору російська і американська сторони протягом 7 років після його підписання зобов’язуються скоротити число розгорнених стратегічних носіїв – міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підводних човнів, а також важких стратегічних бомбардувальників до 700. У новій угоді також передбачена процедура виходу з неї у випадку, якщо пов’язані з його змістом обставини ставлять під загрозу вищі інтереси якої-небудь країни. Це положення також поширюється на кількісне та якісне нарощування потенціалу стратегічною ПРО США [22]. Держдепартамент США розраховує, що новий російсько-американський договір про СНО буде ратифікований сенатом США до кінця цього року. Для ратифікації договору у верхній палаті конгресу США потрібні дві третини (67 голосів зі 100 сенаторів). У Росії угода повинна дістати схвалення обох палат Федеральних зборів. У Москві заявили про готовність ратифікувати угоду одночасно з Вашингтоном [17; 34]. США і Росія вважають підписання договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь справжнім закінченням холодної війни і заявляють, що ратифікація документа стане першорядним завданням двох країн. Про це йдеться в поширеному 13 травня 2010 р. повідомленні Держдепартаменту США [16]. Президент Росії заявив, що Росія вийде з договору у тому випадку, якщо США радикально збільшать потужність своєї протиракетної оборони [28]. Демократи не відмовляються від політики попередників-республіканців. Вони вирішили дещо видозмінити зовнішню політику США, зробивши її більш гнучкою у вирішенні таких питань, як ПРО та контроль над озброєннями, про що йдеться в офіційному документі-підсумку 100 днів президентства Обами «The Obama Administration And US Strategy: the First 100 Days» [2].

Таким чином, з приходом до влади Обами політика США переживає серйозні зміни. Нова адміністрація проводить масштабну перебудову американської економіки, зробивши ставку на різке збільшення державних витрат на соціальні цілі. Разом із тим, помітні ресурсні обмеження на ріст військових витрат. Це змушує Пентагон визначати пріоритети військового будівництва, врізуючи другорядні витрати. Скороченню підлягають і деякі програми стратегічної ПРО. Проте, як не дивно, президент Обама досяг найбільших зовнішньополітичних успіхів у тих сферах, в яких він продовжив політику президента Буша. Стратегія Обами в Афганістані не так вже й відрізняється від того, що робив Буш. Насправді, вона була розроблена в-основному генералом Д. Петреусом, якого призначив Буш. Те саме стосується й Іраку. Якщо не рахувати незначних змін по Кубі, це справедливо і стосовно Латинської Америки. Після всієї гіперкритики в’язниці в Гуатанамо у ході своєї виборчої кампанії президент Обама відклав її закриття на рік. Він робить все можливе, щоб приховати той факт, що він продовжує політику Буша, добре розуміючи, що це не додасть йому популярності серед його ліберальних виборців [1].

Звичайно ж, заключні висновки робити передчасно. Внутрішньополітична боротьба в США загострюється. Можливе і різке ускладнення міжнародної ситуації в ряді регіонів. Тим не менше перші кроки адміністрації Обами можуть отримати ствердження в довготривалій стратегії.

Багато що буде залежати від підсумку російсько-американських переговорів про скорочення СНО. Хоча розробка позиції США з ключових питань нового договору затягнулася, президент Обама на зустрічі з президентом Медведєвим у Лондоні погодився на визнання взаємозв’язку між стратегічними наступальними та оборонними озброєннями. Хоча США не підуть на відродження Договору з ПРО, адміністрація Обами пішла на суттєві обмеження найбільш дестабілізуючих компонентів стратегічної ПРО. Це створює передумови для досягнення компромісних домовленостей.

Поміж тим, російські ЗМІ продовжують роздувати блеф про «непереборну» американську протиракетну оборону. Реалістичний аналіз досягнень та провалів американської ПРО необхідний для того, щоб визначити параметри Договору про СНО. Важливу роль може також відіграти російсько-американська співпраця у розгортанні регіональної протиракетної оборони театру військових дій (ПРО на ТВД) для захисту від ракет середньої дальності.

Висновки. Влада Америки над світом є беззаперечною та безальтернативною. Принаймні, на цьому етапі розвитку цивілізації. Усі світові процеси відбуваються за її обов’язковою участю. Багато подій міжнародного значення починаються саме з Сполучених Штатів, де сконцентровано потужний капітал, могутні інформаційні технології та ресурси, інтелектуальний потенціал людства, зібраний з усіх куточків планети. То ж не дивно, що Америка – це світовий гегемон. Країна, яка впливає на прийняття рішень міжнародними організаціями, альянсами, окремими державами та структурами. США мають беззаперечну владу над світом, зокрема, це стосується сфери інформації. Адже інформаційний потік із США безконтрольний та не має аналогу за масштабами та впливом у решті світу. Інформація, яка виходить з американських джерел, відповідає внутрішнім мотивам та прагненням Америки, а тому інформаційна політика цілком відповідає національним інтересам країни.

Список використаних джерел та літератури:

1. Carafano James Ph.D. 100 Days of Obama’s Presidency: Serious Questions on National Security Strategies [Electronic Resource] // http://www.heritage.org/Research/Reports/2009/04/100-Days-of-Obamas-Presidency-Serious-Questions-on-National-Security-Strategies.
2. Cordesman Anthony H. The Obama Administration and US Strategy: The First 100 Days [Electronic Resource] / Anthony H. Cordesman, Arleigh A. Burke // www.csis.org/burke/reports.
3. Engdahl William F. Is Obama Ready to Drop Missile Defense? [Electronic Resource] // http://www.warandpeace.ru/en/exclusive/vprint/33218/.
4. Hildreth Steven A. Long-Range Ballistic Missile Defense in Europe [Electronic Resource] / Steven A. Hildreth, Carl Ek // www.crs.gov.
5. Nye Joseph S. American Power in the Twenty-First Century [Electronic Resource] // https://www.project-syndicate.org/commentary/nye74/English.
6. Nye Joseph S. Obama’s Nuclear Agenda [Electronic Resource] // https://www.project-syndicate.org/commentary/nye75/English.
7. Nye Joseph S. Testing Obama’s Foreign Policy [Electronic Resource] // https://www.project-syndicate.org/commentary/nye77/English.
8. Nye Joseph S. The Health of American Politics [Electronic Resource] // https://www.project-syndicate.org/commentary/nye81/English.
9. Nye Joseph S. The New Public Diplomacy [Electronic Resource] // https://www.project-syndicate.org/commentary/nye81/English.
10. Obama Prague Speech On Nuclear Weapons: FULL TEXT [Electronic Resource] // http://www.huffingtonpost.com/2009/04/05/obama-prague-speech-on-nu_n_183219.html.
11. Spring Baker. White House Fact Sheet on Missile Defense Raises More Questions Than It Answers [Electronic Resource] // http://www.heritage.org/Research/Reports/2009/09/White-House-Fact-Sheet-on-Missile-Defense-Raises-More-Questions-Than-It-Answers.
12. White House on Evolving Missile Defense Architecture: New technology will eliminate need for fixed radar and interceptors [Electronic Resource] // http://www.america.gov/st/texttrans-english/2009/September/20090917135854xjsnommis0.6381494.html.
13. Бжезінський Збіґнєв. Вибір: світове панування чи світове лідерство [Текст] / З. Бжезінський; пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 203 с.
14. Вейр Фред. Нова позиція у протиракетній обороні дає США та Росії спільний простір для дій [Електронний ресурс] // http://inozmi.glavred.info/articles/2245.html.
15. Генри Киссинджер: США и Россия должны совместно разрабатывать систему ПРО против Ирана («The Christian Science Monitor», США) [Электронный ресурс] // http://rus.ruvr.ru/2010/04/21/6696299.html.
16. Держдеп США: Новий договір зі СНО став справжнім кінцем холодної війни [Електронний ресурс] // http://novynar.com.ua/world/115314.
17. Договір про СНО внесений на ратифікацію в конгрес США [Електронний документ] // http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/dogovor-po-snv-vnesen-na-ratifikatsiyu-v-kongress-ssha–13052010230100.
18. Качинський підписав договір про розміщення військ США у Польщі [Електронний ресурс] // http://unian.net/ukr/news/news-365015.html.
19. Киви Берд. Гигабайты власти [Электронный ресурс] // http://hotmix.narod.ru.
20. Койл Филип. Сотрудничество России и США в отношении противоракетной обороны: Программа для новых президентских администраций [Электронный ресурс] // Московский Центр Карнеги // http://archive.carnegie.ru/ru/pubs/media/112182008.05.30.Article-Coyle%20Rus.doc.
21. Литовкин Виктор. ПРО в переводе с обамского [Электронный документ]. – 21.09.2009. – // http://www.rian.ru/analytics/20090921/185822506.html.
22. Медведєв і Обама підписали новий договір про СНО [Електронний ресурс]. – 08.04.2010. – // http://unian.net/ukr/news/news-371372.html.
23. Новая ядерная доктрина США [Электронный ресурс]. // http://www.imperiya.by/politics1-7590.html.
24. Обама положил конец «особым отношениям» («The New York Times», США) [Электронный ресурс] // http://neworder.com.ua/?p=126.
25. Панарин И. Кондолиза Райс: Дипломатия информационной экспансии [Электронный ресурс] // http://www.panarin.com/doc/68.
26. Політика «перезавантаження» Обами: досягнення в зовнішній політиці США за 10 місяців президентства [Електронний ресурс] // http://www.newsru.ua/world/03nov2009/obama_10mis.html.
27. У новий проект ПРО в Європі планують залучити Росію [Електронний ресурс] // http://gazeta.ua/index.php?id=308366.
28. Укладення договору із скорочення СНО-2 і плани Вашингтона по ПРО ніяк не пов’язані, – Міноборони США [Електронний ресурс] // http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/zaklyuchenie_dogovora_po_sokrashcheniyu_snv_2_i_plany_vashingtona_po_pro_nikak_ne_svyazany_minoborony_ssha_20042010.
29. Федосеев Роман. США развернули беспрецедентную реформу внешнеполитической пропаганды [Электронный ресурс] // http://vlasti.net.
30. Фляйшгауер Ян. Генрі Кіссінджер: «Обама наче шахіст» [Електронний ресурс] / Я. Фляйшгауер, Г. Штайнгарт // http://inozmi.glavred.info/articles/1612.html.
31. Хоугленд Джим. Дальновидная ядерная стратегия Обамы («The Washington Post», США) [Электронный ресурс] // http://rus.ruvr.ru/2010/04/19/6609618.html.
32. Цифра Юлія. Рік Обами при владі [Електронний ресурс] // http://www.viche.info/journal/1862/.
33. Что получит Обама за отказ от ПРО в Европе [Электронный ресурс]. – 28.09.2009. – // http://heritagero.blogspot.com/2009/09/15-27.html.
34. Ярова Майя. Договір по СНО буде направлений в конгрес «дуже скоро» [Електронний документ] // http://www.imk.com.ua/ua/news/info/122804/.

Інші записи:

Кашпрук Наталія Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту