Наслідки як необхідний елемент складу злочину шахрайство

Анотація: в даній статті описано важливість суспільно-небезпечних наслідків в складі злочину шахрайство.

Шахрайство як і кожне злочинне діяння викликає певні негативні наслідки в об’єктах, на які воно посягає, тобто в певних суспільних відносинах, які потерпають від злочину. Ці негативні наслідки настільки значні, що йдеться про суспільну небезпеку, яка випливає із вчиненого діяння. Суспільно небезпечні наслідки можуть бути класифіковані на наслідки матеріальні й нематеріальні. До матеріальних наслідків належать шкода майнового  характеру. Шахрайство слід відносити до злочинів з матеріальним складом. Воно вважається закінченим при настанні конкретного злочинного наслідку, яким є заволодіння чужим майном або придбання права на майно (А.Д. Маргуновський, П.П. Михайленко, Б.С. Нікіфоров)[1].

У кримінально-правовій нормі про шахрайство, характер шкідливих наслідків не конкретизується. У загальній формі можна вважати, що злочинним результатом шахрайських дій є або заволодіння чужим майном, або протиправне придбання права на чужу власність. Заволодіння майном є типовим результатом шахрайства. Воно поєднується із заподіянням матеріальної шкоди потерпілому і одночасно з неправомірним збільшенням майна, що перебуває у сфері розпорядження винного. Таким чином, заволодіння розуміється як злочинний результат, що включає в себе заподіяння майнового збитку, але до нього не зводиться. Іноді шкідливі наслідки шахрайства характеризується як збагачення винного або інших осіб, отримання матеріальної вигоди, прибутку. Важливим є розуміти майнову вигоду ширше, ніж отримання прибутку. Злочинець може передати майно потерпілого (або обманом домогтися, що потерпілий передасть його) третій

особі, не отримуючи від останнього нічого натомість. Але така передача представляє собою протиправне збільшення майна, що знаходиться в сфері розпорядження винного. У цьому й полягає майнова вигода.

Набуття права на майно, а також заволодіння майном при шахрайстві, відбувається безоплатно. Це означає, що потерпілому не відшкодовується або відшкодовується не повністю вартість предметів, якими заволодіває винний.

Якщо ж злочинець повністю відшкодовує вартість речі отриманої шляхом обману або зловживанням довірою, то в його діях немає складу шахрайства. Таке відшкодування повинно бути обов’язково реальним. Не можна вважати достатнім еквівалентом за передане майно, наприклад, боргову розписку, якщо винний, одержуючи майно в борг, насправді не має наміру його повертати. При шахрайстві злочинний результат зазвичай настає в той момент, коли майно виходить з володіння потерпілого і винний одночасно отримує можливість розпорядитися майном як своїм власним.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Однак, окремі способи шахрайства мають свої особливості. У тих випадках, коли шахрайство відбувається під виглядом операції купівлі – продажу, нерідко злочинець спочатку отримує майно потерпілого, а потім передає йому нібито відповідний еквівалент і при цьому обманює. Наприклад, отримавши товар, винний замість обумовленої суми грошей передає потерпілому меншу суму. Або одержавши гроші вперед, шахрай передає потім потерпілому фальсифікований предмет, ціна якого не відповідає отриманій сумі. В обох випадках шкода визначається у вигляді різниці між вартістю отриманого шахраєм майна і наданим йому еквівалентом. Ця шкода виникає не під час передачі потерпілим свого майна, а в той момент, коли винний шляхом обману вручає потерпілому відшкодування, що не відповідає вартості майна. Зазначеному моменту і відповідає закінчений склад злочину, тобто злочин вважається закінченим за умови настання вказаних вище обставин і отримання реальної можливості розпоряджатися цим майном[2].

Для притягнення винного до кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні наслідки, потрібно встановити причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і цим результатом. Основу злочинної дії (бездіяльності) в шахрайстві становить обман або зловживання довірою. Тому прийнято говорити про причинний зв’язок між обманом (зловживанням довірою) і заволодінням майном (придбання права на майно). Тому при шахрайстві обман або зловживання довірою завжди передують заволодінню майном і знаходяться з останнім у причинному зв’язку. При відсутності такої послідовності виключається склад шахрайства, а самі дії, за наявності необхідних для того ознак, можуть утворювати інший склад злочину[3].

Якщо немає обману, немає і шахрайства, як наприклад, у разі коли суб’єкт обманюючи потерпілого в ціні товару, а той усвідомлюючи це, готовий сплатити за завищеною ціною. Обман – це дія винного. Помилка – стан потерпілого, яке не виникає з механічною неминучістю слідом за обманом. Обман має бути дійсним, а не уявним. Якщо потерпілий передає майно винному не тому, що повірив його брехні, а з якої – або іншої причини, наприклад, з співчуття, то склад шахрайства відсутній, тому що між обманом і передачею майна немає причинного зв’язку.

Для визнання діяння шахрайством не потрібно, щоб обман був повним і беззастережним. Можливі випадки, коли потерпілий коливається, вірити чи не вірити твердженням цієї особи. Іноді йому здаються підозрілими деякі риси бажань особи винного, але якщо в кінцевому результаті потерпілий, не зважаючи на всі свої сумніви, передає майно – причинний зв’язок між обманом і заволодінням наявний. Причинний зв’язок є і тоді, коли потерпілий визнав істинними твердженнями шахрая. Так відбувається зазвичай шахрайський обман шляхом отримання «здачі» з грошової суми, яку винний у дійсності не платив. Важлива саме добровільність передачі майна, яка зазвичай є фіктивною, так як воля потерпілого проявилася внаслідок обману. Істинно добровільний характер носить передача майна шляхом зловживання довірою. Тут сам акт довіри, що передує заволодінню, звичайно виражається в добровільній передачі майна або права розпоряджатися майном. Якщо цьому акту передують обманні дії винного, спрямовані на те, щоб викликати до себе довіру, а потім зловживати цією довірою, то передачу майна потерпілим не можна вважати добровільною.

Обман або зловживання довірою при шахрайстві завжди передує заволодінню майна або співпадає з ним за часом. Інакше вони не знаходилися б в причинному зв’язку із заволодінням, однак, момент заволодіння не тотожний моменту передачі майна. Тому, обман як засіб заволодіння може застосовуватися і після  фактичної передачі майна. Наприклад, при розрахунку за куплену річ злочинець заволодіває тією частиною майна, яка не оплачена, не з отриманням майна, а в момент передачі потерпілому відшкодування, не відповідної вартості речі. Заволодіння здійснюється тут шляхом обману після фактичного переходу майна. При шахрайстві шляхом зловживання довірою передача майна, як правило, передує зловживання довірою і причинно пов’язаному з ним заволодінню майном.

Будь-який обман, спрямований на заволодіння чужим майном є шахрайством. Наявність причинного зв’язку та злочинного результату завжди означає злочинний характер обману. Ступінь суспільної небезпечності шахрайства є, в першу чергу, ступенем шкоди, спричиненою об’єкту, тобто розміром матеріальних збитків. Навіть найменший ступінь майстерності обману, що фактично був засобом заволодіння майном, не може сам по собі, без урахування розміру спричинених збитків бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Теж саме слід сказати і про тих випадках, коли обманними діями було досягнуто лише перший безпосередній результат – помилка потерпілого, але заволодіння майном не відбулося з причин, не залежать ні від винного, ні від потерпілого (наприклад, злочин не доведено до кінця, тому що злочинець затриманий міліцією). По іншому оцінюється обман, який не викликав оману, в наслідок чого злочинцеві не вдалося заволодіти чужою власністю. Оскільки злочинний результат не настав, не було і причинного зв’язку. Іноді обман полегшується недбалістю потерпілого. Наприклад, особа, яка отримує розписку, не знайомитися з її змістом, який, як потім з’ясовується, не відповідає дійсності. Подібна недбалість потерпілого не виключає відповідальності за шахрайство, бо обман знаходився в причинному зв’язку з заволодінням майном.


[1] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html.

[2] Хохлова І.В. Кримінальне право України (особлива частина). Навчальний посібник / І.В. Хохлова, О.П. Шем’яков. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.187.

[3] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю