Відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів

Анотація. В даній статті вказані основні ознаки відмежування шахрайства від інших складів злочинів.

Актуальність даної статті полягає в наведеному розмежуванні шахрайства з іншими складами злочинів, що має важливе значення на практиці.

Шахрайство надзвичайно багатогранний злочин, для здійснення якого використовується багато різноманітних способів, а нерідко і навіть інші злочини, крім того шахрайство є одним із злочинів проти власності, що відповідно зумовлює його схожість з іншими злочинами проти власності. Тому не викликає ніякого здивування той факт, що на практиці шахрайство досить складно відрізнити від суміжних злочинів, але тим не менше суттєва різниця є, про що й піде мова далі. До найбільш поширених злочинів, які мають спільні із шахрайством ознаки і, відповідно, призводять до прийняття неоднозначних рішень у процесі їх кваліфікації, слід віднести: крадіжку (ст. 185 КК), привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК), виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК), фіктивне підприємництво (ст. 205 КК), фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), обман покупців та замовників (ст. 225 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), одержання та давання хабара (ст. 368, 369 КК)[1].

Відмежування шахрайства від крадіжки та грабежу. По-перше, шахрайство відрізняється від крадіжки та грабежу безпосереднім об’єктом. По-друге, різниця полягає у об’єктивній стороні, зокрема, за характером і змістом передачі майна[2]. Так, досить часто злочинці для скоєння крадіжки чи грабежу використовують обман чи зловживання довірою, для того, щоб спростити собі доступ до майна та таємно чи відкрито ним заволодіти[3]. Проте основна різниця полягає в тому, що при крадіжці чи грабежі обман чи зловживання довірою є лише допоміжним етапом для заволодіння майном, на відміну від шахрайства при якому ці два способи є ключовими. Крім того важливий факт так званої «добровільності», оскільки при шахрайстві особа фактично добровільно передає майно злочинцю, а при крадіжці чи грабежі майно отримується без волі особи, мало того при грабежі злочинець заволодіває майном відкрито, ігноруючи волю потерпілого. При шахрайстві на відміну від вказаних злочинів, злочинець діє безпосередньо на потерпілого, на його свідомість, а при вказаних злочинах – виключно на майно особи.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Також шахрайство відрізняється від крадіжки тим, що при шахрайстві при передачі майна винному передаються також і певні повноваження власника або хоча б їх частина, що виключено при крадіжці[4].

Важливим є те, що заволодіння майном дітей чи неосудних осіб шляхом зловживання їхньою довірою, не буде кваліфікуватися як шахрайство, а кваліфікуватиметься як крадіжка, так як зазначені особи не можуть сприймати реальність об’єктивно, а відтак таке заволодіння майном завжди буде без волі осіб і таємне.

Відмежування шахрайства від привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Крім безпосереднього об’єкту, ключова відмінність полягає в тому, що при шахрайстві майно передається злочинцю неофіційно, на основі особистої довіри, без надання будь-яких повноважень стосовно даного майна. Також  різними є суб’єкти даних злочинів,  оскільки при шахрайстві суб’єкт – загальний, а при привласненні, розтраті майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – спеціальний.

Відмежування шахрайства від виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних  паперів чи білетів державної лотереї. В тому випадку, коли є явна невідповідність фальшивої купюри справжній, що виключає її оборот, а також інші обставини, які явно свідчать про умисел злочинця на обман осіб, необхідно кваліфікувати як  шахрайство. Як шахрайство варто кваліфікувати  і виготовлення з метою збуту або збут грошових знаків і цінних паперів, які вилучені з обороту і мають лише колекційне значення.

Відмежування шахрайства від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою. При шахрайстві злочинець вилучає майно з власності потерпілого, а при  заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий недоотримує в результаті злочинного діяння певне майно. Таким чином в результаті шахрайства потерпілий несе реальні збитки, а при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий – шкоду у вигляді упущеної вигоди.

Відмежування шахрайства від вимагання. Спільним між шахрайством і вимаганням є те, що в обох випадках злочинець отримує майно за допомогою дій самого потерпілого. Крім того ускладнюють ситуацію ті випадки, коли обман використовується для того, щоб погрозою насильства над потерпілим, розголошенням про нього відомостей, що порочать честь і гідність, погрозою знищення майна примусити потерпілого віддати майно. Основний метод розмежування – це, по-перше, добровільність передачі, яка наявна виключно при обмані, так само як і насильство чи його погроза, які при шахрайстві також відсутні. Проте складнішими є випадки при яких злочинець виступає посередником між потерпілим та особою, яка начебто йому погрожує. Злочинець в такій ситуації погоджується начебто посприяти тому, що погроза не була здійснена, а особа в такому випадку фактично добровільно передає майно злочинцю, тому в такому випадку матиме місце шахрайство.

Відмежування шахрайства від фіктивного підприємництва. По-перше, ці злочини відрізняються як родовим так і безпосереднім об’єктом. По-друге, ці злочини відрізняються метою здійснення.

Відмежування шахрайства від обману покупців та замовників. Дані злочини відрізняються як за безпосереднім так і за родовим об’єктом складу злочину. Незважаючи на дану досить суттєву відмінність, на практиці такі злочини досить складно відрізнити, коли предметом є майно. Тому ст. 225 ККУ буде спеціальною, а ст.190 ККУ загальною[5]. Крім того можна відмежовувати відповідно до розміру заподіяної шкоди, так як діяння буде вважатися злочином за ст. 225 ККУ вже від 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для ст. 190 ККУ необхідна значно більша сума.

Відмежування шахрайства від незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару. Відмежування необхідно здійснювати за об’єктом як родовим так і безпосереднім. Крім того ст. 229 Кримінального кодексу України буде спеціальною, за ст..190 загальною, і відповідно у випадку незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару буде застосовуватись ст.229[6].

Відмежування шахрайства від фіктивного банкрутства. Проблемою відмежування даних складів злочинів є те, що вони є схожими за об’єктивною стороною, схожими за направленістю умислу, корисливим мотивом, проте відрізняються вони за суб’єктом, так як при фіктивному банкрутстві суб’єкт спеціальний. Крім того необхідно кваліфікувати фіктивне банкрутство за ст.218 Кримінального кодексу України, яка є спеціальною для даного злочину[7].

Отже, в результаті порівняння шахрайства з суміжними складами злочину, варто відмітити, що шахрайство досить часто буває складно розрізнити з суміжними складами злочинів, особливо із злочинами проти власності, в основному це пов’язано із спільним родовим об’єктом та корисливими мотивом та метою. У випадку вчинення такого злочину як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою спільною є й об’єктивна сторона злочинів. Тим не менше завжди є певні ознаки за якими можна відрізнити шахрайство та суміжні склади злочинів. Зокрема, найбільш істотно шахрайство відрізняється від інших складів злочинів за об’єктом та об’єктивною стороною, а суб’єкт та суб’єктивна служать додатковими ознаками для відмежування.


[1] Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О. В. Смаглюк. – К., 2004. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/34123.html.

[2] Коржанський М.Л. Кваліфікація злочинів [Електронний ресурс] / М.Л. Коржанський – Режим доступу:

http://pravoznavec.com.ua/books/253/18874/28/#chapter.

[3] Коржанський М.Й. Науковий  коментар до Кримінального  кодексу України / М.Й. Коржанський. – К.: Атіка, Академія,  Ельга-Н, 2001. – С.326.

[4]Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник / С.І.  Селецький. – К.: Центр учбової літератури, 2007. –С.113.

[5] Лимонов В. Отграничение мошенничества от смежных составов преступлений / В. Лимонов // Законность. – 1998. – № 3. – С.51

[6] Лимонов В. Отграничение мошенничества от смежных составов преступлений / В. Лимонов // Законность. – 1998. – № 3. – С.51

[7] Лимонов В. Отграничение мошенничества от смежных составов преступлений / В. Лимонов // Законность. – 1998. – № 3. – С.51.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю