Новий тип героїні-інтелектуалки у сучасній жіночій прозі

У статті висвітлено новий тип героїні-інтелектуалки на матеріалі творів Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» та «Інопланетянка». З’ясовано особливості та специфіку сучасної жіночої прози.

In the article the new type of intellectual heroine-person on material of works Oksana Zabuzhko is reflected «Field researches from Ukrainian sex» and «Inoplanetyanka». Features and specific of modern womanish prose are found out.

Keywords: emancipation, women’s prose, a new concept of individual women, philosophical prose, intertextuality, nonsense, the woman artist.

Постановка проблеми. Для того, щоб створити і сприйняти неспотворений образ реальності у будь-якій сфері творчої діяльності, необхідне гармонійне поєднання чоловічого та жіночого підходів, способів самореалізації – це саме та аксіома, яку дуже важко заперечити. У дихотомiї понять жіночого / чоловічого полягають цiннiснi орiєнтацiї та установки, котрi сформувалися таким чином, що все чоловiче чи ототожнене iз ним вважається позитивним та домiнуючим, а жiноче – негативним та другорядним. Починаючи з ХІХ століття і до сьогодні жінки намагаються розвіяти цей міф, звільнитися від традиційних ролей, насаджених патріархальною системою, утвердити себе як незалежну, самодостатню особистість, котра прагне до самовдосконалення та самореалізації.

Актуальність теми полягає в тому, що знову виникає зацікавлення проблемами ґендерної ідентичності, у наш час переглядаються традиційні визначення фемінного й маскулінного, українська література поповнюється резонансними феміністичними творами, літературно-критичними працями, автори яких розглядають українську літературу під феміністичним кутом зору (Зборовська В. “Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків”,  Крупка М. “Ґендерний дискурс у сучасній українській літературі”, праці Гундорової Т., Таран Л., Улюри Г., Філоненко С., Грабовича Г., Голобородька Я. тощо). Хоча ґендерні студії перебувають лише на початковому етапі свого становлення, але сьогодні можна впевнено говорити про феномен “жіночої прози”, який досліджений недостатньо і аналізується лише в деяких своїх аспектах.

У центрі творів письменниць – героїня, яка вирішує разом з життєвоважливими проблемами, ще й гендерні питання. Це й дозволяє у динаміці вирізняти “жіночу прозу” як явище літературного процесу, що має свої характерні ознаки, які полягають не лише в авторстві, але й в особливому “жіночому” погляді на світ, особливому інтересі до певних сторін екзистенції, заломлених через соціально-психологічні риси фемінного гендеру.

Метою дослідження є осмислення нового типу особистості жінки у сучасній жіночій прозі, а це передбачає такі завдання:

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

– проаналізувати сутність нового типу особистості жінки в сучасній жіночій прозі та своєрідність її художнього вираження;                                                                                                                                     – висвітлити особливості поетики жіночої прози, зумовлені новою концепцією особистості героїні;                        У сучасній жіночій прозі представлена нова концепція особистості жінки, яка визначена Софією Філоненко як “концепція жінки з роздвоєним”, “роздертим” єством: бажання бути вільною, незалежною, справді емансипованою часто суперечить глибинному потягу до родинності і материнства” [7]. Жінка прагне бути хорошою матір’ю, дружиною, але поряд з тим бажає бути незалежною, самодостатньою особистістю, намагається реалізувати себе в різних сферах, а це призводить до того, що вона не може повністю реалізуватися ні у першому, ні в другому випадку. Важко також не погодитись із Л.Таран, яка визначає новий тип героїні жіночої прози як “універсальну гуманітарну особистість”. Така особистість “вбирає” в себе скарби людської культури, вона відкрита до діалогу з нею і водночас сама творить нові культурні цінності, прагнучи реалізувати себе в якомога ширшій сфері художньої та інтелектуальної діяльності” [6, с. 215]. Ця концепція особистості жінки розкрита в романах і повістях О.Забужко, С.Йовенко, С.Майданської, Г.Гордасевич, Є.Кононенко – це тип “нової героїні”, наділеної гострим критичним розумом, освіченої, творчої жінки, яка постійно перебуває у пошуку відповідей на свої запитання, вона піддає сумніву правильність “влаштування” світу – саме так виявляється активність розуму, який не задовольняється готовими відповідями.                                                                                          Змальовуючи таку жінку, письменниці звертаються до осмислення багатьох філософських питань: про сенс життя, причини самогубства, людська свобода та її межі, взаємини людини з часом, відбувається переоцінка тих вартостей, які були важливими у патріархальному суспільстві тощо. Справедливо зауважують дослідники про те, що філософізація сучасної жіночої прози зумовлена часто і професією самих письменниць, їх зацікавленістю філософськими працями, високою філософською культурою. Проникненння філософських ідей у жіночу прозу вкладається у рамки загальної тенденції літературного розвитку ХХ століття: як стверджує О.Зверєв, “новизна, привнесена ХХ століттям полягає в появі, правильніше, широкому поширенні особливого типу письменника, в якого філософські студії і художня творчість складають живу єдність, так що філософія естетизується, а література проймається концептуальним мисленням” [3, с. 34]. Дуже часто художня й філософська ідея вступають у діалогічні відношення. Так, роман О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу” можна розглядати як втілення філософських ідей у художньому тексті. У романі відчутний вплив праці відомого французького філософа А.Камю “Міф про Сізіфа. Есе про абсурд”. В центрі обох творів – людина, яка замислилась про самогубство. Роман навіть починається зі смисложиттєвого питання ліричної героїні: “…А чому б не тепер?.. Не вже?.. Чого чекати?” Та все ж намір покінчити з життям відкладений – на час артикуляції героїнею сповіді перед уявною аудиторією – перед ladies and gentlemen,– сповіді, яка ніби огляне геть усе життя пані Оксани (“додивитись цей фільм до кінця”) й дасть (чи ні) дозвіл “здати карти” [2, с. 9]. Уся дія в романі О.Забужко обертається навколо переживання героїнею абсурдності власного буття, а образ Сізіфа А.Камю є міфологічною паралеллю до образу героїні роману. Абсурд є атрибутом існування героїні роману пані Оксани, оскільки вона є, передусім, жінкою, до того ж українкою, до того ж – українською письменницею. На думку дослідниці Лариси Масенко, “прив’язаність героїні “Польових досліджень” до материнської мови прирікає її на відчуження, “випадіння з ряду” (за відомим висловом Василя Стуса) – і не тільки на чужині, де мовний бар’єр є природним явищем, але й у себе вдома, в зденаціоналізованому російськомовному Києві. Мовна відчуженість, з одного боку, стає причиною інтравертованої “зацикленості на собі”, “втечі в себе”, у свій внутрішній духовний світ, але водночас дає і інший ефект – надзвичайно інтенсифікує роль мови і взаємини з нею в житті і діяльності оповідачки” [4, с. 30]. Письменник у змалюванні Оксани Забужко є особою абсурдною, адже він – автор, а авторство належить виключно Богові, тому він не може повністю зреалізувати себе. Уявляючи себе справжнім геніальним творцем, митець є звичайною людиною, яка відрізняється від іншим лише тим, що він більше посвячений у таємниці Всесвіту, але ніякого впливу на цей Всесвіт не може мати – може лише нескінченно комбінувати те, що йому дано до рук. Тому постає питання чи можна тут взагалі говорити про авторство, яке передбачає створення чогось нового. Єдиним джерелом справжньої творчості є любов, але сучасне мистецтво виростає не з любові, тому воно є таким беззахисним перед страшними силами, які правлять життям, через це митець сам не витримує тягаря свого обдарування – і як наслідок – численні самогубства у середовищі письменників.                                                                                                                         Для жіночої прози також характерна полемічна спрямованість у широкому культурному контексті. Але полеміка виходить поза межі твору, мета якого стає ширшою за суто естетичну, включає в себе й суспільний компонент. Завдяки цьому розкривається активна суспільна позиція героїні, важливість і болючість для неї порушених питань, інтелектуальна напруга пошуку виходу з безвиграшної ситуації. Особливо яскравий у цьому плані роман “Польові дослідження з українського сексу”, полемічно спрямований на цілий контекст української культури, що фактично не залишає вибору героїні, прирікаючи її на трагічне кохання. Поетику цього твору справедливо називають “поетикою болю”, в ньому слід шукати і джерела агресії, зокрема мовної, що проявляється, наприклад, у вживанні ненормативної лексики, якою героїня хоче “зруйнувати” опонента – цілу українську культурну традицію. С.Філоненко зазначає, що гнівні інтонації споріднюють твір О.Забужко з поезією Т.Шевченка, так само двічі маргіналізованого – соціально (як кріпак) і національно (як українець у Російській імперії) [7].                                                                                                                                      Характерною рисою сучасної жіночої творчості є інтертекстуальність. Так О.Забужко в “Інопланетянці”, щоб показати сприйняття героїнею автентичного для неї світу природи і несприйняття фальшивого світу людей уводить в текст притчу про старого гуцула. Таким чином, автор ніби апелює до національної культурної пам’яті читача. “Їй згадалася притча про старого гуцула, котрий, ізвікувавши вік на полонині, на схилку літ спустився був раз у село, до людей, – дорогою туди він переходив потік поверх води, мов по тверді, й гадки не маючи, що творить чудо, зате на зворотньому шляху провалився в хвилю й мусив шукати броду. Потік зачув чужаницю”                [1, с. 125]. Героїня ставить риторичне запитання: “І чого ж він там набрався, од людей, той нерозумний дідо?”       [1, с. 125]. “Прийом інтертекстуальності, – як зазначає О.Переломова, – реалізує авторську інтенцію – залучення читача (через національний код) до когнітивних процесів – творення сприйняття художнього дискурсу. Повчальний потенціал притчі завдяки прийому інтертекстуальності посилюється, актуалізується, а сам інтертекст як риторична фігура служить експресивним засобом творення “підтексту”.[5]                                                                     Про інтертекстуальність можна говорити й на сюжетному рівні. Так, сцена зустрічі героїні-інопланетянки з Посланцем є класичним елементом сюжету про диявола, що обдаровує творчим талантом в обмін на запродану душу. Експресивна функція інтертексту може виявляти культурно-семіотичні орієнтири, а також прагматичні установки автора. Так, наприклад, цитування, відтворення зужитих мовних формул служить засобом самовираження авторки, яка пояснює, чому вона не може писати: “Розумієш, це схоже на затруєння словами. Напевно, є якась критична межа, за якою слова, нагромадившись, стають екологічно небезпечним шлаком: середовище не встигає їх переробляти. Я змалку не зношу балакунів, отих, що – фа-фа, ля-ля, привіт інвалідам розумової праці, як справи – підшиваються, хо-хо, цирк на дроті, о німфо, за що така неласка, – мені здається, вони чадять собою навкруги, як ото заводські димарі… і все це ходить в обігу, слухається, читається, то як я потім маю послуговуватися тією ж мовою?» [1, с. 127-128 ].                                                                                                 О.Забужко помітила ледь накреслену позитивну тенденцію літературного розвитку 80-х років ХХ століття – відтворення складного внутрішнього світу жінки-митця. Саме ця тенденція виявилася плідною для створення нової концепції особистості жінки в сучасній жіночій прозі, героїні якої мають найчастіше творчі професії і є представницями наукової, мистецької еліти: так, Анна з роману С.Майданської „Землетрус” – кіносценаристка, Інна з повісті С.Йовенко „Жінка у зоні” – журналістка, Рада Д. із повісті О.Забужко „Інопланетянка”, як і Оксана з її ж роману „Польові дослідження з українського сексу”, – письменниці, Мілена з повісті О.Забужко „Я, Мілена” – телеведуча. Такий вибір професій для героїнь істотно відрізняє сучасну жіночу прозу від прози письменниць 80-х років, коли авторки зображували переважно „звичайну жінку” зі „звичайною професією”, а сфери самореалізації для героїні залишалися традиційними: родинне життя, домашнє господарство, кохання.                                         Висновки. Таким чином, бачимо, що суттєвою рисою свідомості нової героїні є внутрішня роздвоєність, боротьба між патріархальними стереотипами і емансипаційними прагненнями. Закономірно сутність такої особистості виражається через особливості поетики жіночої прози: філософічність, інтелектуалізм, полемічну загостреність, автобіографічність, суб’єктивізацію і ліризацію оповіді, реінтерпретацію міфологічного, фольклорного матеріалу, активне використання засобів фантастики. Естетичний ідеал жінки розкривається через ствердження авторками високих моральних цінностей: любові, мудрості, душевної чистоти. Жіноча проза не лише відтворює істотні риси особистості жінки в їх взаємозв’язках і відношеннях, але й подає повну і багатоаспектну картину буття жінки в сучасному світі, акцентуючи його загальне неблагополуччя. Ґендерна проблематика, активно освоювана письменницями, допомагає глибше осмислити драматизм буття жінки в патріархальному світі.

Список використаної літератури:

1.Забужко О. Інопланетянка: Нефантастична повість / О. Забужко // Сучасність. – 1992. – № 8. – С. 7-39.

2. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу / О. Забужко. – К. : Згода, 1996. – 142 с.

3. Зверев А. ХХ век как литературная епоха /А.Зверев // Вопросы литературы. – 1992. – № 2. – С. 3-56

4. Масенко Л. Визначальні мотиви “Польових досліджень з українського сексу” О.Забужко / Л. Масенко // Слово і час. – 1997. – № 2. – С. 28 – 32.

5. Переломова О. Інтертекстуальність сучасного фемінного художнього дискурсу (спостереження за структурою тексту повісті О.Забужко «Інопланетянка» [електронний ресурс] / О. Переломова. – режим доступу до ст: http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2006/11(95)1/16 Perelom.

6. Таран Л. Гороскоп на вчора і на завтра / Л.Таран. – К.: Рада, 1995. – 247 с.

7. Філоненко О. Тип мислячої жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття [електронний ресурс] / О.Філоненко. – режим доступу до ст.: www.bdpu.org/philological_faculty/Ukr…/ginka.doc – Украина.

Науковий керівник: Криловець А.О. – кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики та літературознавства

Інші записи:

    Не знайдено

Гуманітарного факультету, Студентські публікації

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю