Автор статті:

Дубенко Мар'яна Василівна

У статті обгрунтовується доцільність вивчення факторів, що впливають на зростання проявів агресивності серед юнацтва, про стрімку зміну форм поведінки частки осіб цього віку, про міжособистісне спілкування молоді, яке набуває все більш конфліктного характеру. Знання факторів, які обумовлюють виникнення агресивної поведінки в міжособистісних конфліктах, зокрема в період ранньої юності, дозволить розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного їх вирішення, оскільки ця соціально-вікова група є не лише найбільш активним та динамічним елементом соціальної структури суспільства, але й являє собою майбутнє будь-якого суспільства.

Авторка аналізує напрацювання зарубіжних та вітчизняних дослідників стосовно агресивності та наводить результати власного емпіричного дослідження.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

В останні роки науковий інтерес до проблеми дитячої агресивності суттєво зріс. Але не дивлячись на значну кількість досліджень, присвяченій цій тематиці, ключові питання, пов’язані з природою і факторами агресивності, залишаються відкритими. Вчені різних напрямків прогнозують різні підходи до визначення сутності агресивної поведінки її психологічних механізмів (еволюційний підхід – К.Лоренц; психоаналітичний підхід – Е.Фромм, М.Малер, К.Хорні, А.Адлер , З.Фрейд; біхевіористській підхід – А.Басс; когнітивний підхід – Д.Зільманн, Л.Берковіц; гуманістичний підхід – А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл; теорія соціального научіння – А.Бандура.
Необхідність в проведенні досліджень на вказану тему обумовлюється, на наш погляд, цілою низкою причин.
По-перше, проблема агресії сама по собі була досить актуальною протягом всього розвитку людства. Щодо сучасної цивілізації, то вона не тільки не долає, але, навпаки, стимулює прояви агресії.
По-друге, в психологічній науці досі недостатньо повно вирішена проблема факторів агресивної поведінки, їх місця та ступеню впливу на формування та прояв цього феномену. Ряд дослідників (З.Фрейд, К.Лоренц) віддавали перевагу внутрішнім біологічним факторам, в той час як інші (А.Бандура, Л.Берковітц, Д.Доллард, Н.Міллер А.Макаренко) – зовнішнім соціальним. Таким чином, дане питання, багато в чому, залишається відкритим.
По-третє, знаходячись в тісному зв’язку та взаємообумовленості зі всіма іншими об’єктивними та суб’єктивними елементами в суспільстві, соціально-психологічні фактори мають власні, відносно самостійні закономірності функціонування та розвитку. А на сучасному етапі, коли українське суспільство знаходиться в умовах трансформації соціально-економічної системи, зміни ціннісних орієнтацій, вивчення саме соціально-психологічних факторів, що впливають на особистість, зокрема в плані агресивної поведінки, набуває особливої актуальності.
Отже, метою даної статті є дослідити фактори агресивної поведінки юнаків в ситуації міжособистісного конфлікту.
Агресія відноситься до числа глобальних для людства проблем. У зв’язку з цим все більше уваги вчені приділяють теоретичним і експериментальним дослідженням сутності, причин та методів корекції і попередження агресії. Існують різні підходи щодо її вивчення.
Аналіз зарубіжної психологічної літератури дозволяє виділити наступні теоретичні підходи щодо дослідження і тлумачення агресивних проявів людини: еволюційний, психоаналітичний, фрустраційний, біхевіористський, когнітивний, гуманістичний.
Відповідно до еволюційного підходу агресивна поведінка розглядається як інстинктивна. У контексті даного підходу розрізняються дві концепції: етиологічна і соціобіологічна.
Згідно етіологічної концепції природа людської агресивності інстинктивна. Прихильники соціобіологічної концепції в агресивних діях і вчинках людини вбачають один із шляхів підвищення успіху у природному відборі в умовах оточуючого середовища з обмеженими ресурсами (недостатньою кількістю їжі або шлюбних партнерів).
Таким чином, незважаючи на розбіжності в наведених концепціях, вони сходяться в головному: агресивна поведінка в тій або іншій формі завжди буде проявлятися, тому що вона є наслідком впливу природного відбору. В силу того, що корені агресивної поведінки закладені в людській природі, її важко подолати, однак можна послабити інтенсивність або ж запобігти психологічними засобами.
Розглянемо психоаналітичний підхід, в якому агресивність розуміється як «спонукання». У його контексті розрізняють фрейдистське і неофрейдистське трактування агресивної поведінки людини [1, 28-29].
З.Фрейд першим здійснив психологічний аналіз агресивної поведінки і розглядав її як похідну сексуального інстинкту [7, 56-58]. Неофрейдист А.Адлер увів у науковий вжиток поняття “потреба в агресії”, вважаючи, що в основі такої поведінки лежить прагнення людини до влади, що, обумовлено спонуканням до подолання почуття неповноцінності [10, 12-15]. На думку К.Хорні, природа агресивної поведінки полягає в захисній функції і розглядає її як наслідок набутої особистістю якості.
Отже, варто відзначити, що спільним для представників психоаналітичної теорії являється той факт, що агресія є фактором біологічної адаптації, тобто її ціль полягає не в руйнуванні, а в збереженні життя, виконуючи роль захисту, коли суперечливими думки даного напряму спостерігаються щодо провокуючих реакції, які викликають агресивні дії особистості.
Біхевіористський підхід, який розглядає агресивну поведінку як научіння. На думку прихильників даного підходу, людська поведінка формується винятково під впливом соціального оточення [9, 45-65].
Найбільший внесок у розвиток даного підходу зробив А.Бассе, який називав агресивною будь-яку поведінку, яка містить погрозу або завдає шкоду іншим [10, 12-14]. Дослідник виділив ряд факторів, які визначають силу агресивних звичок: частота й інтенсивність випадків, в яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований; індивіди, що одержали багато негативних стимулів, будуть ймовірно реагувати більш агресивно, ніж ті, котрі одержали менше таких стимулів; часте досягнення успіху шляхом агресії, що приводить до сильних «атакуючих» звичок; успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення гніву) і зовнішнім (усунення перешкоди або досягнення винагороди).
Таким чином, біхевіористський підхід, аналізуючи агресивну поведінку, дає нам зрозуміти, що людська поведінка формується винятково під впливом соціального оточення, тобто визначається не вродженими, а соціальними і культурними факторами.
На сучасному напрямі розвитку психології найбільшої популярності набуває когнітивна психологія, яка не була байдужа і до проблеми агресивності. Так, когнітивний напрям який пояснює агресію людини через процес усвідомлення. Суть даного підходу полягає в наступному: те, як сам індивід інтерпретує вплив на нього різноманітних подразників, визначає його реакцію на цей вплив. Так виникає значно довший і складний ланцюжок: «фрустратор – емоційне збудження від фрустрації – інтерпретація цього збудження – наявність або відсутність агресивних проявів» [5, 107-112]. Відповідно до даних положень, навчитися контролювати або усувати імпульсивну агресію адекватним способом є формування конструктивних або неагресивних звичок у відповідь на провокацію.
Для гуманістичної психології головним принципом є те, що особистість – це унікальна цілісна система, яка являє собою «відкриту можливість» самоактуалізації, властиву тільки людині. К.Роджерс пов’язує агресивність з рівнем розвитку самоактуалізації й адекватністю самооцінки людини. В.Франкл причину агресивності бачить у фрустрованому прагненні до сенсу життя (екзистенційна фрустрація) [9, 45-62].
На даний час теорія соціального научіння є однією з найбільш ефективних в передбаченні індивідуальних та вікових особливостях агресивної поведінки. Агресивні дії у дитини можна спостерігати уже з самого раннього віку. В перші роки життя агресія проявляється майже виключно в імпульсивних нападах впертості. Причиною такої поведінки є блокування бажань або запланованої програми дій в результаті застосування виховних дій [2, 57-63].
Проведений теоретичний аналіз дає підстави зробити наступні висновки: вплив біологічних чинників на формування агресивної поведінки опосередковується соціальними факторами; агресія виступає як результат засвоєння агресивного світосприймання , світорозуміння та реагування, що формує внутрішню готовність до агресії; погляд на агресію як на результат засвоєння конфліктно-негативістської субкультури дає підстави для пошуку шляхів запобігання та корекції агресивної поведінки.
Отже, змістовно-хронологічний аналіз показує: розглянуті нами підходи, хоч і не збігаються, але разом з тим збагачують розуміння агресії, доповнюючи один одного. У них є спільне – визнання наявності соціальної складової агресії або, як мінімум, соціального опосередкування її проявів.
Агресивність – це стійка риса характеру, готовність до агресивної поведінки. ЇЇ рівні визначаються як научінням в процесі соціалізації, так і орієнтацією культурно-соціальні норми, найважливіші з яких-норми соціальної відповідальності і норми відплати за акти агресії.
Серед проявів агресивності у період ранньої юності виділяють наступні типи: фізична агресія, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість, відчуття провини, імпульсивність [3, 110-112].
Важливим для дослідження факторів агресивності є те, що з віком відбувається зміна форм агресії: частота простого фізичного нападу зменшується за рахунок зросту більш „соціалізованих” форм, таких як суперництво або ображання [8, 63-69]. Наступні прояви агресивності в більшості пов’язані з процесами статево-рольової ідентифікації дитини або особливостями „едіпової ситуації” в сім’ї [1, 28-30].
При переході від підліткового до юнацького віку співвідношення таких поведінкових реакцій, як фізична, вербальна, непряма агресія і негативізм, істотно змінюється. У хлопчиків протягом всіх вікових етапів домінує фізична агресія і негативізм, а у дівчаток- негативізм і вербальна агресія [11, 87-88].
Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.
Юність – завершальний етап формування особистості. Він характеризується найбільш високим порівняно з іншими віковими групами, рівнем тривожності у всіх сферах спілкування, продовженням диференціації за силою емоційної реакції, більшою екстравертованістю, меншою імпульсивністю і емоційною збудливістю, більшою емоційною стійкістю порівняно з підлітками. Похідними від них є втрата юнаками інтересу до навчання, зниження успішності навчальної діяльності, виникнення міжособистісних конфліктів, внутрішніх суперечностей і криз.
Тому, з метою з’ясування факторів агресивної поведінки юнаків, ми провели дослідження, яке складалося із двох етапів.
На першому етапі нами було визначено відсоток агресивних досліджуваних. Для цього ми використали особистісний опитувальник А.Басса-А.Дарки, тест Ассінгера (оцінка агресивності у стосунках), методику “Агресивність” (Модифікація тесту Розенцвейга).
Вибірка нашого дослідження складалась із юнаків віком – 15-16 років, (відповідно до сучасної вікової періодизації) кількістю у 37 осіб.
У 18% досліджуваних домінуючою агресивною реакцією виявилася підозрілість. Вербальна агресія домінує у 17% респондентів. Почуття провини домінувало у 16% юнаків. Такий тип агресивної реакції як готовність до прояву при найменшому збудженні запальності домінує у 14% досліджуваних. Образливість та прояв фізичної агресії домінує у 12% та 13% респондентів. У 9% юнаків переважає пасивна агресія. Негативізм проявився в 1% досліджуваних. Таким чином, з отриманих результатів можна зробити висновок, що переважаючою агресивною реакцією юнаків є підозрілість.
По тесту Ассінгера у 4% юнаків виявилися надмірно виражені агресивні тенденції. Ці юнаки нерідко бувають неврівноважені і жорстокі по відношенню до інших, сподіваються дістатися до управлінських “верхів”, розраховуючи на власні методи, добитися успіху, жертвуючи інтересами оточуючих. 84 % досліджуваних помірно агресивні. Вони цілком успішно ідуть по життю, оскільки у них достатньо здорове честолюбство і самовпевненість. 3% досліджуваних виявилися неагресивними, відповідно до отриманих даних вони надмірно миролюбні, що обумовлено недостатньою упевненістю у власних силах і можливостях.
Наступним етапом нашого дослідження було дослідити домінуючі стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях. Для цього ми опитали групу агресивних юнаків, використавши опитувальник К.Томаса.
В результаті дослідження були одержані наступні дані: 16 % досліджуваних у вирішенні конфлікту використовують стиль суперництва. Це означає, що ці особи завжди активні і прагнуть розв’язувати конфлікти власними способами; 22% юнаків застосовують стиль уникнення у випадках відсутності достатньої інформації, хоча дехто вважає цей стиль “втечею” від проблем і відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію; стиль пристосування означає взаємодію разом з іншою людиною, одна сторона робить те, чого інша прагне спільно з іншою, не намагаючись відстояти власні інтереси, даний стиль застосовується 20% досліджуваних; завдяки стилю співпраці 20% юнаків бере активну участь у розв’язанні конфлікту й передусім захищає власні інтереси, але прагне при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Це найефективніший спосіб для задоволення інтересів обох сторін; 22% обрали по результатах компромісну стратегію поведінки у конфліктній ситуації. Сутність стилю компромісу полягає у частковому задоволенні власних інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме.
Таким чином на основі здійсненого теоретичного та емпіричного аналізу ми узагальнили фактори агресивної поведінки у ситуації міжособистісного конфлікту в період ранньої юності, об’єднавши іх та згрупувавши по відповідних категоріях: психічні стани, особистісні фактори, неусвідомлені процеси, психічні властивості, мотиваційні фактори, ціннісні орієнтації, рефлексивність, особливості сім’ї
Подальша наша робота грунтувалася на перевірці факторів, які спричиняють агресивну поведінку в ситуації міжособистісного конфлікту. Для цього ми із переліку факторів агресивності виокремили наступні: тривожність, механізми психологічного захисту, темперамент, мотивація досягнення успіху та невдач, ціннісні орієнтації, акцентуації характеру, самооцінка, рефлексія.
Відповідно до обраних факторів, для їх дослідження ми використали ряд методик: тест ”Шкала реактивної та особистісної тривожності”. Опитувальник Спілберга, опитувальник Плутчика, методика Русалова, методика діагностики особистості на мотивацію досягнення успіху та уникнення невдач Т.Єлерса, методика ”Ціннісні орієнтації” Рокича, опитувальник Шмішека, дослідження самооцінки по методиці Дембо-Рубінштейн в модифікації А.М.Прихожан, самооцінка рівня онтогенетичної рефлексії Н.П. Фетискина.
В результаті проведеного статистичного аналізу був помічений слабкий зв’язок між рівнем рефлексивності та агресивністю (r = 0,148). Оскільки у ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості, то завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.
Встановлено незначний зв’язок між самооцінкою досліджуваних та агресивністю (r = 0,11). Розвиток агресивної поведінки розуміється тут, основним, як результат несприятливого ставлення навколишніх, що може зумовити низький рівень самооцінки. За допомогою агресивності юнаки намагаються повернути втрачену самооцінку, яка була занижена в результаті впливу оточення, тут може найти місце завищення самооцінки.
Мотивація досягнення успіху впливає на рівень агресивності юнаків, прослідкувався помірний зв’язок(r = 0,41). Це пояснюється тим, що часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до сильних «атакуючих» звичок; успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення гніву) і зовнішнім (усунення перешкоди або досягнення винагороди).
В результаті дослідження також було встановлено, що юнаки із високою агресивністю мали 5% холеричний та сангвінічний типи темпераменту, що підтверджує зв’язок типу темпераменту та агресивності; серед властивостей темпераменту слід назвати: імпульсивність, інтенсивність реакцій, рівень активності і незалежність. Тому невипадково, що серед агресивних осіб більшу кількість вияивилися холерики – імпульсивні, незалежні, та сангвініки – активні.
Досліджувані використовують наступні механізми психологічного захисту: 3% заперечення – виявляється в несвідомій відмові від негативної для самооцінки інформації; 11% – регресію, повернення до більш простих, примітивних форм поведінки, “повернення до безвідповідальності”; 16% раціоналізацію; 70 % – проекцію. Зокрема, серед агресивних юнаків, переважаючим механізмом психологічного захисту є проекція – психологічний захист свого “Я”, при якому іншому приписуються власні помилки, вади, аби зняти з себе почуття провини.
В результаті дослідження ціннісних орієнтацій юнаків було встановлено, що переважаючими інструментальними цінностями є самоконтроль, раціоналізм, старанність, відповідальність, вихованість, життєрадісність, акуратність.
Провівши аналіз отриманих даних по тесту акцентуації характеру ми побачили, що 27 юнаків мають переважаючий екзальтований темперамент. Ми пояснюємо це особливістю вікового періоду: особи однаково легко приходять в захват від радісних подій і у відчай від сумних, крайня вразливість з приводу сумних фактів, легкої виправної невдачі, легкого розчарування – особливості осіб юнацького віку. Конфлікти юнаків із екзальтованим типом часто відбуваються через надмірну чутливість.
Всі отримані дані піддавалися статистичній обробці, яка дала можливість виділити такі основні фактори агресивності поведінки юнаків: холеричний та сангвінічний типи темпераменту, механізм психологічного захисту – проекція (психологічний захист свого “Я”), акцентуації характеру – екзальтований темперамент, рефлексія (r = 0,148), самооцінка (r = 0,11), мотивація досягнення успіху та невдач (r = 0, 130).
Отже, фактори агресивної поведінки в юнацькому віці у ситуації міжособистісного конфлікту з’ясовані. В силу того, що корені агресивної поведінки закладені в людській природі, її важко подолати, однак можна послабити інтенсивність або ж запобігти психологічними засобами.
Знання факторів, які обумовлюють виникнення агресивної поведінки в міжособистісних конфліктах, зокрема в період ранньої юності, дозволить розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного їх вирішення, що являється перспективним аспектом подальшої роботи у даному напрямку.

Список використаних джерел та літератури

Андреева Г.С. Социальная психология. М., Прогресс, 2001. – С. 28-30.
Возрастная и педагогическая психология /Под. ред. А. В. Петровского. – М., 2003. – С. 57-63.
Возрастная и педагогическая психология/Под ред. М. В. Гамезо и др. – М., 2004. – С. 110-115.
Дроздов А.Ю. “Агрессивное” телевидение: социально-психологический анализ феномена // Социологические исследования. – 2001. – № 8. – С. 62–67.
Дроздов О.Ю. Комп’ютерні технології в контексті проблеми молодіжної агресії // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К.: ІП, 2001. – Т. ІІІ. – Частина І. – С. 107–112.
Дроздов О.Ю. Ситуативні фактори агресивної поведінки молоді // Актуальні проблеми психології. Том 1: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: ІП, 2001. – Частина 1. – С. 38–49.
Запорожец А.В. Особенности агрессивного поведения. – М., 2006. – C. 56-58.
Крупнов А.И. Жемчугова Л.В. Исследование индивидуальных различий в динамических характеристиках общительности старших школьников. //Вопросы психофизиологии активности и саморегуляции личности. – Свердловск: СГОИ, 2002. – С. 63-69.
Кулагина И. Ю. Возрастная психология. – М., 2000. – С. 45-65.
Майерс Д. Социальная психология. Питер. 2003. – С. 12-18.
Матяш-Заяц Л.П. Комунікативні уміння і нахили як передумова успішного подолання конфліктів у ранньому юнацькому віці // Проблема личности в современной науке: результаты и перспективы исследований. Тезисы докладов Четвертой Международной научной конференции молодых ученых 26 – 28 сентября 2001 года. Киев, 2001. – С. 87–88.

Інші записи:

Дубенко Мар'яна Василівна Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту