Поезія як філософсько-релігійний роздум

Леонід Коровник виносить на суд українського читача та україномовної публіки діаспори свою нову збірку ”Росинки живої води”. Ця друга збірка поета (перша “Струмені в пустелі: Поезії, 1991 – 2002”, Едмонтон – Київ, 2003, 376 стор., вийшла друком у видавництві “Дорога правди” (Канада)) охоплює сім років нелегкої, але плідної праці над словом. Українським словом, яке все рідше чуємо в діаспорі, а часто і самій Україні. 
Поет роздумує про чистоту душі (”Душу дай росяно-чисту”). В корупційний час України цей заклик звучить як ідилія/ідеал, мрія-покликання. ”Хитрий світ” хитросплетінь корупційних схем України (в економіці, політиці, освіті, часто самій релігії) стоїть непереборною стіною/завадою вільному польоту душі. ”Життя в неправді”, на превеликий жаль, стало повсякденною буденністю, рутиною, звичкою. Люди ”криводушать”, часто не задумуючись і не усвідомлюючи глибини своєї провини, сходять на манівці, блукаючи лабіринтами брехні та нещирості.
Роздумуючи над сенсом життя, Леонід Коровник прагне уберегти молоде і недосвідчене покоління від гірких розчарувань і прикрих помилок. Помилок, які дуже часто, вже виправити неможливо. Людина має прожити життя згідно Божих заповідей. Віра в Бога вселяє в людину оптимізм та бадьорість, дає їй натхнення та піднесеність, піднімає над суєтою життя і допомагає філософськи його осмислити.
“Невпинність” та “невблаганність” плину життя ніяк не відвернути, не зупинити ні на мить. “Великодушна, боголюбна і правдива мета” допомагає людині йти складною дорогою життя.
Леонід Коровник доповнює собою ту нечисленну когорту поетів з України, які пишуть на релігійну тематику. Десятиліття панування комуністичної ідеології викорчували релігійний струмінь і традицію в українській поезії, роз’єднавши її зв`язок та поступовість розвитку. Писати на релігійні теми, мабуть, найважче. Поезія ця не терпить фальші, нарочитості, псевдориторики (”піонерського барабанного бою”). Вона йде від самого серця. Потрібно глибоко знати історію релігійної та філософської думки, орієнтуватися в інших релігіях світу.
Плин життя неможливо зупинити:
Життя і таємниче, і відвічне,
Пливе, немов постійний плин ріки,
Неначе світло променя космічне,
Нестримно йде у вічности віки

(”Життя, мов блискавка”)
Чи часто ми задумуємося над сенсом життя? Пізнанням його глибини, тайни (”Життя – глибока таємниця”). Злет людини в жuтті – неповторна мить, яку досягають люди віруючі (як кажуть зараз, віряни), побожні, боголюблячі. Звідси і пізнають вони тайну самого життя, його сокровенну неповторність та унікальність. На смертному одрі вже важко щось змінити, надолужити, поправити.
80-річний поет зберігає оптимізм духу, молодечу завзятість. Його поезія спрямована на творення добра, задає правильний орієнтир молоді в розбурханому вирі теперішнього життя. Леонід Коровник не користується повчальним тоном, дидактичними сентенціями. З досвіду прожитих років, здоланих перешкод і труднощів поет має повне право заявити:
Xoч життя не келих меду завжди
(”Життя – мов тополиний пух”)
Леонід Коровник милується життям, бачить і віднаходить у ньому прекрасне.
Поет прагне до гармонійного життя, а також до гармонії в своїй поезії. Він не хоче змиритися з байдужістю оточуючих його людей, прагне змінити їхнє світобачення (направивши його на міцну біблійну/релігійну основу):
Якби я зміг цю правду перелити
В серця байдужих рідних, друзів, земляків,
Тоді готовий очі вже закрити –
Вслухатися у янгольський щасливий спів

(”Життя нас кличе”)
Життя – це важка повсякденна праця (”Життя – не мандри навмання”). Воно не терпить лінивості духу і тіла, марнотратного існування та безцільного байдикування. Прожити його достойно можуть тільки сильні духом, люди духовно збагачені та цілеспрямовані.
Поет органічно відчуває себе в аурі краси природи. Цю красу він прагне передати нам поетичними рядками:
Уже коротші дні, а довші ночі.
Небес ясна мутніє голубінь.
Стихають ввечорі пісні дівочі
І яворів подовжилася тінь

(”Життя – не ефемерна мить”)
Леонід Коровник шукає своє натхнення у повсякденному житті. Справжній поет нерозривно пов’язаний з ним, воно його манить і не відпускає:
Життя – неначе солов’їна пісня,
Що надихає бути піснярем
І манить, мов магнітом, до поем.

(”Життя нетлінне: Дo 100-річчя Михайлини Лучки”)
Поет заявляє про безастережну підтримку демократичних процесів в Україні (вірш ”Так! – демократії!”, 26 грудня 2006 р.).
Переживши сам Голодомор, будучи маленькою дитиною, Леонід Коровник звертається до цієї болючої для усього українського народу теми. Теми, яка останнім часом, знайшла все більший відгук і резонанс у серцях і душах світової спільноти. Вірш ”Голодомор, 1” слугує усім нам попередженням, попередженням про недопустимість побудови ”Радянського раю”. Адже і досі Україні намагаються погрожувати ”злі зайди із червоним помелом”, які, втрачаючи вплив на молоду українську паросль, агонізують в своїй безсилій люті та злобі. Епіграфом до поеми поет вибрав рядки Івана Кмети-Ічнянського, присвячені темі Голодору.
Поет оспівує свою любов до України (”Україно, молимося ми за тебе”). Він порівнює Україну з молодою орлицею, найстрімкіший політ якої ще попереду:
Зацвіла кульбаба жовтолиця,
Поглядає в небо ясне, голубе,
Де літає молода орлиця, –
Україно, бачу я у ній тебе.

Поезія Леоніда Коровника легка, зрозуміла, доступна. Але її рядки дають хорошу підказку для нелегкої житейської долі:
I люди, ніби теплохід,
Але лишають певний слід –
По ньому їх пізнають.

(”Людина, ніби теплохід”)
Непоборний і радісний дух Різдвяних свят передано в поезії ”Різдво – небесний благодаті час”:
Уже периною сніжок покрив
І цятки зелені ніде немає.
Красу, яку улітку я любив,
Зима у скатертину пеленає.

На думку спадає зразу Різдвяна поезія Богдана Лепкого. Або юної української поетеси Юлії Бондючної.
Авторові близька житейська філософія Григорія Сковороди:
Спільно із Богом у мандри іду,
Згадую з радістю Сковороду,
Прагну і жити й померти, як він, –
З правдою в серці, як сонця іскрінь.

(“Спогадую Сковороду”)
Леонід Коровник роздумує над важливим значенням рідної української мови для збереження української ідентичності (”Квітуча мова-іпомея”). Сам він, проживши більшу частину свого життя за кордоном, не перестає усвідомлювати себе українцем. Думками він часто лине до своєї малої батьківщини:
Я народивсь у соняшних степах,
Неподалік від міста Січеслава,
Де тік Дніпро, літав у небі птах,
Цвіла полтавська мова величава.

Український читач відчує потужний духовний струмінь його поезії, душею доторкнеться до її релігійної глибини та філософських першовитоків.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Доктор філософії Валерій Полковський

Інші записи:

    Не знайдено

Факультету романо-германських мов

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю

    онлайн порно бесплатно смотреть с молоденькими.