Глобалізація як чинник світової гегемонії США

Анотація. У статті вивчено теоретико-методологічні засади дослідження глобалізації, досліджено вплив глобалізації на становлення світової гегемонії США, місце та роль США у сучасних глобалізаційних процесах. Досліджено глобалізаційні процеси сучасного світу, визначено місце США на світовій арені як світового гегемона.

На основі досліджених даних проаналізовано технології впливу Сполучених Штатів Америки на поведінку міжнародних акторів, систему інформаційної політики США. Досліджено фактичну мету боротьби США за мир та стабільність у світі, суть американської гегемонії, а також вплив світової гегемонії США на Україну.

Annotation. In the article it is studied methodological principles of research of globalization, investigational influence of globalization on becoming of world hegemony of the USA, place and role of the USA, in modern globalization processes. Investigational globalization processes of the modern world certainly place of the USA on a world arena as world predominant power.

On the basis of investigational information technologies of influence of the United States of America are analyses on the conduct of international actors, system of informative policy of the USA. Investigational actual purpose of fight of the USA for peace and stability in the world, essence of American hegemony, and also influence of world hegemony of the USA, on Ukraine.

Постановка проблеми. Світовий процес глобалізації характеризується відсутністю його однозначного тлумачення й розуміння. Немає однозначної думки і з приводу того, коли розпочалася глобалізація, немає й однозначного визначення самого поняття. Визначення глобалізації як процесу політичної, економічної та культурної інтеграції та уніфікації, основними наслідками якої є світовий розподіл праці, переміщення у світових масштабах капіталів, людських на виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технологічних процесів, зближення та злиття культур різних країн, має своїх прихильників та противників.

Глобалізація сучасного світу є об’єктивною закономірністю: її не можна зупинити, оскільки вона приносить величезні прибутки передовим державам світу. Глобалізація змінює традиційне розуміння держави, оскільки з’являється новий актор міжнародних відносин – транснаціональні корпорації, які володіють величезними ресурсами. Проте, держави, як традиційні актори, все ж зберігають, і очевидно ще довгий час зберігатимуть свій вплив. У даному випадку мова іде про вплив тих держав, які стоять в центрі світового процесу, а не на периферії.

Однією з держав, яка стоїть біля витоків глобалізації та отримує чи не найбільші вигоди від глобалізації вважаються Сполучені Штати Америки. Глобалізація політики, економіки й культури часто стає фактором посилення лідерських позицій цієї держави у світі. Деякі науковці цілком справедливо приписують цій державі статус «локомотива глобалізації», зауважуючи при цьому, що глобалізація є фактором становлення та підтримання американської гегемонії у сучасному світі. Проте, однозначної думки про місце та роль США у глобалізаційних процесах не існує. Немає однозначності і у розумінні впливів глобальних процесів на світову гегемонію цієї держави.

Проте, без сумніву, Сполучені Штати Америки були і залишаються бути світовим лідером, державою, яка багато у чому визначає ситуацію на міжнародній арені. Глобалізаційні процеси, які сьогодні охопили практично увесь світ є важливими для кожної держави, яка долучається до світової економіки.

Неоднозначність у розумінні місця та ролі США у процесі глобалізації, як і неоднозначність у розумінні самої глобалізації породжують викривлене сприйняття дійсності; призводять до часто несправедливих та необґрунтованих випадів у бік США, держави, яка здійснює величезний вплив на поведінку акторів міжнародної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основними джерелами дослідження були наукові праці, які стосуються глобалізації, її окремих аспектів, світового лідерства США тощо. Це праці таких науковців як З. Бжезінський, С. Зуєв, А. Івановський, О. Литвиненко, Є. Макаренко, А. Манойло, В. Попов, Е. Роговський, О. Старіш, А. Уткін, Т. Фрідман, Ю. Яковєц та ін.

Метою роботи є дослідити вплив глобалізації на становлення світової гегемонії Сполучених Штатів Америки. У ході досягнення мети ми поставили завдання вивчити теоретико-методологічні засади глобалізації, дослідити глобалізацію сучасного світу, та проаналізувати місце США на світовій арені як світового гегемона.

Викладення основного матеріалу. Сьогодні глобалізація – одна із найбільш обговорюваних проблем у наукових колах політологів, економістів, соціологів, філософів, чи навіть географів. Економісти говорять про глобалізацію економіки, географи про створення «економічних архіпелагів» (мегаполісів), соціологи про уніфікацію способу життя людей, політологи про збільшення взаємозалежності держав, зменшенні їх суверенітету тощо.

Витоки глобалізації інколи відносять до часу виникнення міжнародної торгівлі і становлення світових імперій, проте, Яковєц Ю. вважає, що принципово загальнопланетарна картина почала змінюватися в останнє десятиліття ХХ століття. Розпочалися все більш інтенсивніші процеси інтеграції – спершу на цивілізаційному, а потім і на глобальному рівнях. У цьому плані він виділяє два знакові явища: [18]

1. Розвиток західноєвропейського цивілізаційного співтовариства на міждержавному рівні.

2. Формування моделі глобалізації, в основі якої лежать транснаціональні корпорації.

Сам термін «глобалізація» виник у другій половині 80-х років ХХ ст. у зв’язку з розвитком інформатики й телекомунікацій. У науковий оббіг його ввів Р. Робертсон у 1983 р. [13]. За іншою версією цей термін запропонував Т. Левітт у статті, опублікованій у «Harvard Business Review» у 1983 році. Цим терміном він позначав процес формування сіпільного ринку продукції, яка виробляється транснаціональними компаніями [4]. В обох випадках цей термін відображає інтеграційні процеси світового масштабу.

М. Чешков розуміє глобалізацію як процес поєднання різних компонентів людства в ході його еволюції на противагу процесу диференціації людства [17]. Першочергово термін глобалізація почав вживатися в економічній науці. Пізніше став використовуватися у політології та соціології. Термін містить ідею, що світовий ринок є деякою системною цілісністю, а це можливо тоді, коли норми, які регламентують відносини між державами, будуть значно поглиблені. У широкому розумінні глобалізація означає зміну всіх сторін життя суспільства під впливом світової тенденції до відкритості та взаємозалежних зв’язків, зростання культурного обміну.

Аналізуючи глобалізацію, представники різних країн звертають увагу на різні сторони цього процесу й дають йому неоднакову оцінку. Одні трактують глобалізацію як позитивний процес, інші – з тривогою стежать за ним, розуміючи ті негативні наслідки, які вона несе у більшості країн.

Прихильники процесу глобалізації стверджують, що вона розширює можливості корпорацій і держав щодо свого розвитку. Ріст товарообігу, поява нових технологій, розвиток інформаційної мережі стимулюють економічне зростання в усіх країнах світу [14]. Противники ж звертають увагу на те, що глобалізація посилює розрив у рівнях розвитку держав, має негативний вплив на природне середовище. Утвердження глобального суспільства утверджується на основі нееквівалентного обміну. Його наслідком є зменшення природних ресурсів планети, поява екологічних проблем, погіршення якості життя значної кількості населення тощо [4].

Говорячи про глобалізацію, найчастіше мають на увазі економічну складову цього процесу. Адже саме в економічній сфері наслідки глобалізації є найбільш очевидними.

Глобалізація – це об’єктивна закономірність, світовий процес якого не можна уникнути. Проблема полягає у тому, якими будуть її соціально-економічні наслідки для конкретної країни. У відсталих державах вона не дуже помітна. Реалізація сучасних глобалізаційних тенденцій поки що не забезпечує покращення життя всіх народів Землі. Навпаки, розрив між передовими й відстаючими країнами все більше зростає. Подальший розвиток процесів глобалізації має ґрунтуватися на стратегії ненасильства, врахуванні інтересів усіх країн.

Прихильники глобалізації стверджують, що цей процес приносить позитивні наслідки для усіх держав, проте, як відзначає З. Бжезінський: «Про рівні можливості реально можна говорити тільки щодо Сполучених Штатів та Європейського Союзу, за умови обопільної зацікавленості цих сторін, вони здатні диктувати свої правила будь якій державі світу. Рівний ігровий майданчик перекошується щоразу, коли йдеться про інтереси США» [2, с. 132].

Система вимірювання глобалізації, розроблена Швейцарським інститутом дослідження бізнесу (KOF, Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich) дозволяє визначити кількісний та якісний показники глобалізації – індекс глобалізації (Іг). За цією системою розраховується індекс глобалізації майже для 200 країн світу, що дає змогу оцінити масштаб інтеграції будь-якої країни у світовий простір. За системою KOF індекс глобалізації визначається за трьома складовими: економічною (Іге), політичною (Ігп) та соціальною (Ігс) [19].

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

За даними KOF за 2010 рік найбільш глобалізованими державами виявилися Бельгія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія, Канада, Португалія та інші. Сполучені Штати Америки, які часто вважаються лідером глобалізаційних процесів, знаходиться на 27 позиції (глобалізація економіки – 57 позиція, політики – 14, соціальної сфери – 25.

Проте, Уткін А. вважає, що внаслідок відкриття світових кордонів, від глобалізації світового господарства отримали і продовжують отримувати найбільші прибутки саме США [14]. Фактично світова економіка знаходиться під впливом США, чий уряд універсалізує переваги вільного ринку і, з ціллю нав’язування ринкових реформ, тисне на нерозвинуті країни. США здійснюють це виходячи виключно з власних інтересів [16].

На початку 1980-х рр. керівниками Міністерства фінансів США, Міжнародного валютного фонду та Всесвітнього банку було досягнуто згоди у тому, що головною перешкодою економічного росту є митні та інші бар’єри на шляху світової торгівлі. Ними було поставлено мету зруйнувати ці бар’єри. На основі такого рішення у 1989 році американський економіст Дж. Вільямсон, науковий співробітник Петерсонівського інституту світової економіки, сформулював 10 рекомендацій для урядів держав з реформування світової торгівлі, які отримали назву «вашингтонського консенсусу»:

1. Податкова дисципліна (великі і постійні дефіцити бюджету породжують інфляцію та відтік капіталу, тож держави повинні звести дефіцит цих товарів до мінімуму).

2. Особливе спрямування суспільних витрат (субсидії підприємствам пропонувалося звести до мінімуму; уряд повинен витрачати кошти тільки у сфері освіти, охорони здоров’я та на розвиток інфраструктури).

3. Податкова реформа (сфера оподаткування у суспільстві повинна бути широка, проте податкові ставки – помірними).

4. Відсоткові ставки (повинні визначатися внутрішніми фінансовими ринками; запропонований вкладникам відсоток повинен стимулювати їх вкладати гроші у банки та стримувати відтік капіталів).

5. Обмінний курс (країни, що розвиваються повинні ввести такий обмінний курс, який би допомагав експорту, роблячи експортні ціни більш конкурентоспроможними).

6. Торговий лібералізм (тарифи повинні бути мінімальними і не повинні вводитися на ті товари, які сприяють експорту).

7. Прямі іноземні капіталовкладення (повинна бути прийнята політика заохочення та залучення капіталу та технологічних знань).

8. Приватизація (повинна всіляко заохочуватися приватизація державних підприємств).

9. Дерегуляція (надлишкове державне регулювання сприяє виникненню корупції та дискримінації по відношенню до субпідрядників, які не мають можливості пробитися до вищих кругів бюрократії).

10. Права приватної власності (повинні бути гарантовані та посиленні; слабка законодавча база та неефективна юридична система зменшують значимість стимулів робити накопичення та акумулювати багатства) [14].

Керуючись «вашингтонським консенсусом» США стоять за процесами глобалізації. Вони протистоять перешкодам на шляху світової торгівлі, використовуючи свою військову та економічну вагу, свою фактичну гегемонію для відкритості світової економіки, створення багатосторонніх міжнародних інститутів. Завдяки зменшенню бар’єрів між різними економіками, що сприяє торговому взаємообміну, ще у 1970-х рр. торгівля давала США приблизно 10 % їх валового національного продукту, а до 2000 року цей показник перевищив 30 %.

Важливу роль у діяльності, спрямованій на ліквідацію перешкод світовій торгівлі та руху капіталів відіграють транснаціональні корпорації, яких на початок 2006 року було зафіксовано 65 тис. Вони контролюють 70 % сукупного світового капіталу [8]. Проте, з усієї сукупності ТНК, вирішальну роль відіграє відносно мале число – 500 найбільших корпорацій, які у 2002 році володіли капіталом на суму у $16 трлн. Не зважаючи на процеси глобалізації, ці корпорації все ж мають певну національну приналежність. У десятці найбільших ТНК, вісім – американських, сумарний капітал яких становить понад $2 трлн. [8].

Серед ста найбільших корпорацій припадає:

– на США – 55 корпорацій з капталом $6 трлн.;

– на Великобританію – 15 корпорацій з капіталом $1,3 трлн;

– на Японію – 5 корпорацій з капіталом $397 млрд.;

– на Швейцарію – 5 корпорацій з капіталом $382 млрд.;

– на Німеччину – 7 корпорацій з капіталом $364 млрд.;

– на Францію – 6 корпорацій з капіталом $349 млрд.;

– на Італію – 3 корпорації з капіталом $156 млрд.;

– на держави ЄС загалом (за винятком Великобританії) – 17 корпорацій з капіталом $916 млрд.

За цими даними можна провести умовну паралель з вагомістю тієї чи іншої держави у сучасному світі. Очевидно, що жодна держава, за виключенням хіба що ЄС, не може скласти гідної конкуренції США. Тим паче, що США підтримуються Великобританією [8].

Одними із сфер, за допомогою яких США підтримують свою світову гегемонію є забезпечення світової безпеки та діяльність у сфері інформаційних технологій. США, будучи єдиною наддержавою прагнуть поширювати свій вплив на усі регіони планети. Значною мірою такі прагнення вже реалізовані. Отримуючи найбільші вигоди від глобалізації, для США є важливою стабільність у світовому масштабі та прихильність інших держав. Позиціонуючи себе «миротворцем» на міжнародній арені, США приписують собі право виступати медіатором будь яких міждержавних чи внутрідержавних конфліктів.

Бжезінський З. вважає, що США, будучи сучасним світовим гегемоном, виконують роль стримуючого чинника глобальної нестабільності: «раптове виникнення першої та єдиної глобальної держави створило ситуацію, при якій однаково швидке досягнення своєї переваги – або завдяки тому, що Америка піде зі світової арени, або завдяки раптовому виникненню успішного суперника – створило б загальну міжнародну нестабільність. Насправді це викликало б глобальну анархію» [1, c. 43].

Зовні така політика подається з позицій гуманності, прагнення «захищаючи існуючий мир, не втратити історичної можливості зберегти його» [12]. Заявляючи про «бажання» виступати світовим миротворцем, США мають для цього вагомі аргументи. Їх військово-технологічна та інформаційно-фінансова потужність у даний час перевищують сукупну потужність будь якої іншої держави чи групи держав [8]. Сьогодні американські військові контингенти, чисельністю близько 370 тисяч військових знаходяться у 120 країнах світу. До 11 вересня 2001 року за межами території США перебувало 20 % її армійського персоналу; через два роки військову службу поза межами США проходило вже майже 50% військовослужбовців [15].

Справжньою ціллю, за яку борються США, намагаючись забезпечити мир та стабільність у світі є бажання забезпечити собі доступ та контроль до джерел стратегічної сировини на Близькому Сході та не допустити туди Росію. Таке завдання сформулював ще у 1981 році головнокомандуючий силами НАТО в Європі генерал Б. Роджерс. З 1982 року, в рамках так званої «стратегічної згоди», розробленої держсекретарем США А. Хейгом та міністром оборони К. Вайнбергом, розпочалося поетапне розширення американської воєнної присутності у Перській затоці [6].

Особливо актуальною галуззю політики держави, яка за умови володіння необхідними технологічними ресурсами може перетворитися на один з найефективніших методів реалізації державою своїх національних інтересів є система інформаційної політики. США, займаючи лідерські позиції у сфері високих технологій, широко застосовують інформаційні технології у рамках своєї політики.

Доктор політичних наук Старіш О. вважає, що сьогодні засоби масової комунікації (ЗМК) перетворилися у потужний інструмент тиску не тільки на суспільство, а й на владу. На його думку: «ЗМК, змінивши спосіб сприйняття світу, перетворили публічну політику в медіапроцес, зробивши його серцевиною публічної політики, що призвело до трансформації місця і ролі комунікації у політичному процесі. Революція у системі ЗМК не тільки висунула їх в епіцентр публічної політики, але й змінила сам формат політичних відносин, відповідно, система ЗМК у такому контексті політичного процесу становить особливий інтерес. Суть змін, що відбуваються сьогодні у системі ЗМК полягає у тому, що вони стають монополістом комунікації в суспільстві та системою, яка регулює й маніпулює поведінкою індивіда й суспільства» [11].

«Стратегія зовнішньої розвідки США» 2005 року чітко сформулювала завдання держави: «Для попередження загроз та забезпечення можливості здійснювати запобіжні заходи, американські технології збору інформації повинні завжди займати передові позиції у світі» [20].

У цьому розумінні передова роль відводиться супутникам-шпигунам. Загалом світ вже змирився з їх наявністю ще у другій половині минулого століття і держави перестали помічати зв’язані з ними порушення свого суверенітету. З врахуванням швидкого розвитку інформаційних технологій на початку ХХІ століття світовому співтовариству доведеться звикнути до того, що американські воєнні та розвідувальні служби будуть перехоплювати у рази більшу кількість даних, які будуть узагальнюватись, аналізуватися та використовуватися з метою попередження негативних для США моментів [7].

У 2003 році з’явилося повідомлення про те, що Пентагон розробляє систему тотального спостереження під назвою «Всевидячі бойові сектори» (Combat Zones That See, CTS), яка теоретично зможе за допомогою тисяч відеокамер відслідковувати, фіксувати та аналізувати рух кожного транспортного засобу у будь якому населеному пункті світу [7].

У 1947 році компетентними органами США та Великобританії було розроблено всесвітню систему спостереження та контролю. Вона отримала назву Ешелон (Echelon) і мала на меті сканування та аналіз усіх інформаційних потоків цивілізації. За даними німецьких спецслужб програма Майкрософт (Microsoft) містить спеціальні команди, при вводі яких може відбуватися зчитування довільних даних з будь якого комп’ютера [11].

Очевидно, що система інформаційної політики США спрямована на домінування і у сфері інформаційних технологій та комунікацій. Як стверджують ряд дослідників, саме ведення ефективної інформаційної політики дозволяє державі досягти ряд цілей за умови мінімальних витрат. Володіючи чи не найпотужнішим потенціалом у технологічній сфері, США отримують ще один фактор для збереження своїх лідерських позицій у сучасному світі. Визначення сутті цього лідерства часто не є однозначним: Сполучені Штати Америки називають гегемоном, імперією, «імперією за запрошенням», неоімперією тощо.

Світове лідерство Сполучених Штатів Америки вже довгий час є темою для жвавих дискусій. Зрозуміло, що однозначної думки з цього приводу немає, тай навряд чи її можна знайти. Одним з визначень американського світового лідерства є думка про те, що США – свого роду держава-імперія. Такий погляд знаходить як підтримку у наукових колах, так і стає предметом критики. Одним з критиків такого підходу виступає кандидат політичних наук Соловйов Е. Він розуміє імперію як домінування однієї політичної спільноти над іншою, як можливість не тільки здійснювати вплив на поведінку підкорених спільнот у зовнішньому світі, але й одночасно можливість забезпечувати мінімально прийнятні форми політичної поведінки всередині підкорених державних утворень. Проте, впливова і потужна світова держава здійснює тільки перше. І лише імперія втручається всередину кордонів підкорених спільнот, використовуючи при необхідності не лише вплив, а й усю повноту своєї влади, підкріпленої силою [9].

Прихильники цієї точки зору всередині США вважають Америку «неформальною імперією», яка надає перевагу «відкритому доступу та впливу перед володінням» і не включає до свого складу сателітів чи володіння, а номінально рівні держави. Вони вважають, що після Другої світової війни, коли держави Західної Європи фактично опинилися під протекторатом США, було закладено основу для формування особливої американської «імперії за запрошенням», імперії з найменш вираженою системою ієрархії, більш плюралістичної, ніж будь-яка інша в історії [9].

Досить часто у своїх дослідженнях західні автори називають США як «мережеву імперію», яка здійснює точковий вплив на найбільш чутливі вузли світової політики та світової економіки, що допомагає досягати високого ступеня контролю за ситуацією у світі в цілому. Очевидно, що США віддають перевагу непрямим методам управління політичними спільнотами, які входять у сферу їх впливу. Управляння здійснюється за допомогою інститутів та процедур, які є схожими до американських і тому легко піддаються маніпуляції з боку США [9].

Вплив США на економічні, політичні, культурні чи інші аспекти існування сучасного світу великий. Але цей вплив не став і, очевидно, не стане владою. Для підтримки імперії потрібні ресурси, готовність іти на жертви, месіанізм і т. д. Однак навіть апологети нового світового імперіалізму змушені визнавати, що зараз США просто не готові нести тягар імперії [9].

Характеризуючи США, більш прийнятним було б визначення цієї держави як гегемона. Її могутність, як зазначає З. Бжезінський на початку ХХІ століття є «безпрецедентною у військовому відношенні, у важливості ролі її економіки для світової економіки, в інноваційному впливі розвитку американських технологій та у привабливості для всього світу багатогранної і часто невибагливої американської масової культури». На його думку все це стає факторами величезного політичного впливу США у світі і зараз «немає суперника світовому лідерству цієї держави» [2, c. 11].

Незважаючи на сучасні лідерські позиції Сполучених Штатів Америки у світі, ряд науковців говорять про те, що період її гегемонії вже завершився, або завершується. Доктор політичних наук Старіш О. вважає, що «домінувати держава-гегемон може лише до того часу, поки вона у змозі нав’язати інституційні обмеження на кількість ступенів свободи та відкритості світового ринку, який працює виключно в інтересах гегемона. Але, відповідно до принципу Ле Шательє-Брауна, безпосередній реальний період гегемонії зазвичай не перевищує одного покоління, після чого держава-гегемон стає звичайною великою державою серед інших. При цьому занепад гегемонії визначається спадом економічної ефективності через появу додаткових видів невиробничих витрат, які визначають як «тягар лідерства» – перерозподілом доходів на користь розвитку та вдосконалення системи управління і, перш за все, потребуючу колосальних витрат на воєнну інфраструктуру, відсутність яких на попередньому етапі якраз і виступали основою для підйому держави-гегемона» [10].

І. Валерстайн пропонує вважати гегемонами тільки ті держави, які не просто володіють великою часткою на світовому ринку, порівняно з будь якою іншою державою, мають не просто найсильнішу армію, чи відіграють найважливішу роль у політиці, а ті, які за наведеними вище параметрами настільки переважають інші держави, що ті, фактично стають державами-клієнтами. Проте, навіть у такій ситуації, вважає І. Валерстайн, держава-гегемон не здатна робити все, що їй заманеться, оскільки всередині міждержавної системи не може існувати всемогутності [3].

За визначенням І. Валерстайна піком гегемонії США був період 1945-1967рр. Ця держава вже втратила свою перевагу у виробництві, проте ще зберігає перевагу у сфері торгівлі і фінансів, при цьому перевага їх політичної та воєнної могутності вже не є такою значною. Можливість США нав’язувати свою волю союзникам (Західній Європі і Японії), залякувати своїх противників значно послабилась [3]. «Просунутість» США у сфері інформаційних технологій дозволяє їм продовжити фазу власної агонії і затримати природній процес переходу цивілізації на наступний етап свого розвитку» – вважає доктор політичних наук О. Старіш [10].

Висновки. Аналіз стану міжнародних суспільно-політичних відносин показує, що глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення рівня культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює усі сфери життя суспільства.

У результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і більш залежним від усіх його суб’єктів: відбувається збільшення як спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб’єктів, що інтегруються. Світове зближення розпочалося ще із зародженням держав, проте цей процес не завжди був однаково швидким та рівномірним. Революційно швидкими темпами світове зближення відбувалося двічі: на рубежі ХІХ та ХХ століть та після закінчення Другої світової війни.

Глобалізація не є однаково позитивною для усіх держав: щороку відбувається збільшення розриву між економічним рівнем розвинутих країн та країн, що розвиваються. Найбільшу вигоду від глобалізації отримують розвинуті держави, особливо США, які є локомотивом глобалізації. Глобалізація створює нові, величезні багатства, які в першу чергу отримують розвинуті держави.

За даними системи вимірювання глобалізації, розробленої Швейцарським інститутом дослідження бізнесу, найбільш глобалізованими державами є Бельгія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія, Канада, Португалія та інші. Сполучені Штати Америки, хоч і вважаються світовим лідером, займають у цьому рейтингу лише 27 позицію. Але саме під егідою США було розроблено рекомендації для національних економік, які отримали назву «вашингтонського консенсусу». Ці рекомендації мають на меті протистояти перешкодам на шляху світової торгівлі, відкритості світової економіки, створення багатосторонніх міжнародних інститутів тощо.

Важливу роль у процесах глобалізації відіграють транснаціональні корпорації, які володіють близько 70 % сукупного світового капіталу і мають змогу сприяти ліквідації перешкод у світовій торгівлі та руху капіталів. Хоча ТНК є багатонаціональними компаніями, та все ж вони зберігають національну приналежність. Так, у десятці найбільших корпорацій – вісім американських; серед ста – 55 корпорацій американські. Штаб-квартири більшості ТНК знаходяться саме у Сполучених Штатах Америки.

Прикриваючись прагненнями забезпечити мир та стабільність у світі США реалізовують свої національні інтереси. Під таким приводом війни з тероризмом та боротьби з поширенням ядерної зброї, США встановили контроль у Близькосхідному регіоні, який є надзвичайно важливим експортером вуглеводнів у цю державу. Такими методами, разом з веденням інформаційних кампаній Сполучені Штати Америки поширюють свій плив у багатьох регіонах світу.

США є державою, інформаційні технології та навики ведення інформаційних кампаній якої є чи не найкращими у світі. Це дозволяє їм забезпечувати реалізацію своїх національних інтересів без застосування воєнної сили. Документи, що визначають політику США у зовнішніх відносинах, у сфері безпеки говорять про необхідність створення такого статус-кво, щоб жодна держава не допускала можливості будь яким чином посягати на безпеку цієї держави.

Фактично, Сполучені Штати Америки є державою – світовим лідером. Вони здійснюють точковий вплив на держави в усіх регіонах планети. На сьогодні не існує держави, яка могла б протистояти економічній чи воєнній моці США. Таким міг би бути хіба що Європейський Союз, проте, він залежить від американської системи безпеки і не може відкрито протистояти США.

Хоча США є державою-лідером, проте, їх не можна вважати світовим гегемоном. Роками найбільшого її впливу був період 1947-1967 років. На сьогодні США вже втратили свою превагу у виробництві, проте ще зберігають лідерські позиції у сфері торгівлі та фінансів завдяки високому рівню розвитку інформаційних технологій. Проте, разом з цим, вартість збереження існуючого статус-кво є надзвичайно дорогим для США.

Різні аспекти глобалізації виступають чинниками, які продовжують забезпечувати гегемонію США на міжнародній арені. Домінування США у економічній сфері, воєнній, у сфері інформаційних технологій роблять її недосяжно на найближчі десятиліття для інших держав.

Список використаних джерел:

  1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы.— М.: Международные отношения, 2005.— 256 с.
  2. Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / Пер. з англ. А. Іщенка.— К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 203 с.
  3. Валлерстайн И. Три отдельных случая гегемонии в истории капиталистической мир-экономики.— Режим доступу: http://www. gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/vall_tri.php
  4. Глобализация: взгляд с периферии / Отв. ред. С. Хоменко.— К.: Агенство гуманит. технологий, 2000.— 61 с.
  5. Згуровський О. Війни глобалізації.— Режим доступу: http://www.dt.ua/ 1000/1600/54652
  6. Ивановский А. Основополагающие просчеты военной доктрины США.— Режим доступу: http://flot2017.com/show/history/2059
  7. Роговский Е. Борьба за контроль в космосе.— Режим доступу: http://www.intertrends.ru/thirteen/002.htm
  8. Скрытые аспекты «глобализации» и Америка.— Режим доступу: http://www.kyrgyznews.com/news.php?readmore=2274
  9. Соловьев Э. США: перспективы глобальгой империи.— Режим доступа: http://www.perspektivy.info/oykumena/amerika/ssha_perspektivy_ globalnoiy_imperii_2008-2-17-35-39.htm
  10. Стариш А. Г. Циклы систем управления мировых гегемонов // Материалы V международного семинара «Полиэтническая среда: культура, политика, образование».— Вып. 5. Социальные науки, Луганск, 2004.
  11. Старіш О. Інформаційна політика держави в контексті глобалізації: Дис. на здобуття наук. ступ д-ра наук.— К., 2008.
  12. Стратегия национальной безопасности Соединенных Штатов Америки.— Режим доступу: http://merln.ndu.edu/whitepapers/USNSS-Russian.pdf
  13. Толстоухов А. В. Глобалізація. Влада. Еко-майбутнє.— К.: Б. в., 2003.— 304 с.
  14. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление.— М. : Логос, 2001.
  15. Уткин А. И. Доктрина Буша: концепция, разделившая Америку.— Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/numbers/15/4503.html
  16. Фрідмен Т. Лексус і оливкове дерево. Зрозуміти глобалізацію.— Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/friedman/lexus03.htm
  17. Чешков М.А. Глобалистика как научное знание. Очерки теории и категоріального апарата.— М.: НОФ по МО, 2005.— 224 с.
  18. Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций.— М. : ЗАО «Изд-во«Экономика», 2003.— 441 с.
  19. KOF Index of Globalization [Electronic resource].— Mode of access: http://globalization.kof.ethz.ch/static/pdf/rankings_2010.pdf
  20. The National Intelligence Strategy of the United States [Electronic resource]. — Mode of access: http://www.dni.gov/publications/NISOctober2005.pdf

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю