Договір оренди підприємства як єдиного майнового комплексу

Питання, пов’язані з участю в цивільному обороті підприємства як об’єкта цивільних прав, є досить новими для цивільного права. Однак, незважаючи на це, дослідження окремих аспектів цього питання проводили такі вчені, як: О.О. Коломієць, С. Кривобок, І. М. Кучеренко. Більш розробленими питання оренди підприємства як єдиного майнового комплексу є в цивільному праві РФ, де вони розглядались такими вченими, як В.В. Вітрянський, Т.В. Данілочкіна.

ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, визначив підприємство не лише як суб’єкт, а й як об’єкт цивільних прав.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

В теорії цивільного права вважається, що передача торгового підприємства в оренду відбувається в тих випадках, коли за будь-якими обставинами володар не здатний тимчасово самостійно його експлуатувати або коли він впевнений, що в руках іншої особи, підприємство здатне дати незрівнянно більший доход[1].

Визначивши можливість підприємства виступати об’єктом правочинів, ЦК України не встановив особливостей укладення договорів, об’єктом яких може бути підприємство, що є неправильним, оскільки оренда підприємства має цілий ряд особливостей, які повинні бути встановлені в законодавстві. Так, постають питання: на яких умовах до орендаря переходять споживні речі, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (наприклад сировина), оскільки відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); як бути з передачею боргів, оскільки за загальним правилом, встановленим ст. 520 ЦК України, боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора; яка доля юридичної особи, єдиний майновий комплекс якої передається в оренду та інші питання.

На відміну від ЦК України, ЦК РФ спеціально регламентує особливості оренди підприємства як майнового комплексу

Так, в ст. 656 ЦК РФ встановлюється, що за договором оренди підприємства в цілому як майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності, орендодавець зобов’язується надати орендарю за плату в тимчасове володіння та користування земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання та інші основні засоби, які входять до складу підприємства, надати в порядку, на умовах та в межах, які визначаються договором, запаси сировини, пального, матеріалів та інших оборотних коштів, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами та обладнанням, інші майнові права орендодавця, пов’язані з підприємством, права на позначення, які індивідуалізують діяльність підприємства, та інші виключні права, а також уступити йому свої права вимоги та перевести на нього борги підприємства.

ЦК РФ встановлює, що споживні речі можуть передаватись на спеціальних умовах, визначених в договорі. Як відмічає Т.В. Данілочкіна, аналізуючи ці норми, можна зробити висновок, що сторони цілком можуть

встановити в договорі, що неспоживні речі переходять в тимчасове володіння та користування, а споживні – у власність[2].

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

На передачу споживних речей у власність орендаря і раніше звертали увагу вчені-юристи. Так, Е.А. Флейшиц відмічалось, що орендарю не передається право власності на неспоживні матеріальні елементи підприємства: на будівлі, машини, обстановку тощо. Вони поступають до нього лише для тимчасового користування ними на протязі строку оренди. Ті ж матеріальні елементи, які призначені до споживання в процесі діяльності підприємства, такі як сировина, матеріали, товари, переходять до орендаря на праві власності. Не ставши власником цих речей, тобто не маючи права розпорядження ними, він не міг би здійснювати своїх прав орендаря підприємства в цілому: продовжувати експлуатацію підприємства, яке передається йому також як і набувачу, «на ходу»[3].

Г.Ф. Шершенєвич зазначав, що орендар вправі використовувати запаси матеріалів, продати чистий товар, але під умовою відновлення закупкою або виробництвом попередньої кількості замінних речей[4].

Відповідно до ст. 660 ЦК РФ, якщо інше не передбачене договором оренди підприємства, орендар вправі без згоди орендодавця продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику матеріальні цінності, які входять до складу орендованого підприємства, здавати їх в суборенду та передавати свої права та обов’язки за договором оренди у відношенні таких цінностей іншій особі при умові що це не тягне зменшення вартості підприємства і не порушує інших положень договору оренди підприємства.

В договорі сторони можуть встановити й інший порядок користування майном, переданим в оренду підприємства однак з метою захисту орендодавців, загальним правилом повинно бути саме правило щодо розпорядження орендарем неспоживними речами лише за згодою орендодавця.

Говорячи про повернення підприємства після закінчення строку оренди, не можна не звернути увагу на ст. 779 ЦК України, яка встановлює наслідки погіршення речі, переданої у найм.  Згідно з цією статтею, наймач зобов’язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. При цьому, в ч. З ст. 779 ЦК України робиться застереження, що наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Таким чином, у випадку повернення підприємства після закінчення строку оренди з вартістю, нижчою, ніж вартість підприємства на момент передачі в оренду, орендар зобов’язаний у зв’язку з цим відшкодувати орендодавцю збитки, за винятком випадків, якщо він доведе, що зменшення вартості підприємства сталося в результаті нормальної його експлуатації або упущень орендодавця.

Враховуючи це необхідно закріпити в ЦК України положення, що на момент закінчення строку дії договору оренди та повернення орендованого підприємства, вартість підприємства повинна бути не менша, ніж його вартість на момент передачі в оренду[5].

Виходячи з цього слід зазначити, що при укладені договору оренди підприємства як єдиного майнового комплексу в договорі обов’язково повинна бути визначена вартість підприємства як єдиного майнового комплексу, яка буде визначатись за згодою сторін.

Також при аналізі відносин оренди підприємства, як єдиного майнового комплексу, виникає питання дотримання прав кредиторів, оскільки у складі підприємства до орендаря переходять борги юридичної особи.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник за зобов’язанням може бути замінений іншою особою лише за згодою кредиторів. Однак, як обґрунтовано зазначає В.В. Вітрянский, беручи до уваги, що у власника (орендодавця) середнього або великого підприємства можуть бути сотні або тисячі кредиторів по зобов’язаннях, пов’язаних з діяльністю цього підприємства, необхідність отримання від кожного з кредиторів письмової згоди на перевід боргу була б нездоланною перешкодою для передачі вказаного підприємства в оренду[6].

В зв’язку з цим, законодавство РФ не встановлює обов’язок отримання згоди кредиторів на перевід боргу, а з метою захисту інтересів кредиторів та з урахуванням вимог законодавства про перевід боргу лише за згодою кредитора, зобов’язує орендодавця до передачі підприємства в оренду письмовоповідомити про це кредиторів по зобов’язаннях, які включаються до складу підприємства[7].

Так, відповідно до ст. 657 ЦК РФ кредитори за зобов’язаннями, які включені до складу підприємства, повинні бути до його передачі орендарю письмово повідомлені про передачу підприємства в оренду. Кредитор, який письмово не повідомив орендодавця про свою згоду на перевід боргу, вправі протягом трьох місяців з дня отримання повідомлення про передачу підприємства в оренду вимагати припинення або дострокового виконання зобов’язання та відшкодування нанесених цим збитків. Кредитор, який не був повідомлений про передачу підприємства в оренду в порядку, передбаченому цією статтею, може подати позов про задоволення вимог про припинення або дострокове виконання зобов’язання та відшкодування завданих цим збитків протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про передачу підприємства в оренду. Після передачі підприємства в оренду орендодавець та орендар несуть солідарну відповідальність за включеними до складу переданого підприємства боргам, які були переведені на орендаря без згоди кредитора.

В Росії, як зазначає В.В. Вітрянський, кредиторам, які отримали повідомлення та не надали згоди на передачу в оренду підприємства та кредиторам, які не отримали такого пові­домлення, надані однакові права, з тією лише різницею, що кредитор, який отримав повідомлення, може скористатись своїми правами впродовж трьох місяців з дня отримання повідомлення про оренду підприємства, а кредитор, який не отримав такого повідомлення, – протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про передачу підприємства в оренду[8].

В цілому принциповий підхід до вирішення питання отримання згоди кредиторів на перевід боргу при передачі в оренду підприємства, запропонований в законодавстві РФ є прийнятний.

Підводячи підсумки, можна зробити такі висновки:

–      складність та особливість відносин, пов’язаних з передачею в оренду підприємства як єдиного майнового комплексу зумовлює необхідність законодавчого врегулювання особливостей оренди підприємства як єдиного майнового комплексу, що повинно бути зроблене в ЦК України;

–        в ЦК України необхідно встановити порядок розпорядження майном, переданим орендарю у складі єдиного майнового комплексу.

–        умовою здійснення орендарем права розпорядження майном, переданим йому у складі підприємства як єдиного майнового комплексу без згоди орендодавця, повинна бути умова, щоб вартість підприємства після закінчення строку оренди та при повернені орендодавцеві була не меншою, ніж його вартість на момент передачі його в оренду;

–        при укладенні договору оренди підприємства як єдиного майнового комплексу в договорі обов’язковою повинна бути визначена вартість підприємства як єдиного майнового комплексу;

–        в ЦК України необхідно закріпити положення про те, що при передачі в оренду підприємства як цілісного майнового комплексу орендодавець зобов’язаний повідомити про це кредиторів за зобов ‘язаннями, які включені до складу підприємства.

Також слід відзначити, що питання оренеди підприємства як ЄМК є недостатньо врегульовані і потребують вдосконалення також подальшого дослідження потребують питання, пов’язані з відчуженням підприємства як єдиного майнового комплексу.


[1] Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. І. – М.: Статут, 2003. – С 346.

[2] Данилочкина Т.В. Предприятие как предмет отдельных гражданско-правовых сделок // Актуальные
проблемы гражданского права. Выпуск седьмой. – М.: НОРМА, 2003- С. 186.

[3] Флейшиц Е.А. Торгово-промышленное предприятие в праве западно-европейском и РСФСР. – Л.,
1924. С. 55.

[4] Шершенєвич Г.Ф. Курс торгового права. Том I. – М.: Статут, 2003. – С.181.

[5] Галіахметов І. Підприємство як об’єкт оренди // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 42-45.

[6] Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -М.: СТАТУТ, 2000. -С. 547.

[7] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н. Садиков. – М.: КОНТРАКТ; ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – С. 229

[8] Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: СТАТУТ, 2000. – С.547.

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю

    Купить диплом хабаровск ссылка.