Середній клас в Україні: міф чи реальність

11

В запропонованій статті здійснено спробу проаналізувати, чи можна вважати існування середнього класу в Україні реальністю сьогодення, чи міфом, яким намагаються прикриватися окремі політики, будуючи на цьому свої передвиборчі програми. Важливою проблемою є відсоток громадян, які відносять себе до представників середнього класу, а також чи існує зв’язок між ідентифікацією громадян як представників середнього прошарку і реальним рівнем їх економічного добробуту.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

З утворенням незалежної України ідея середнього класу як гаранта політичної стабільності в демократичних суспільствах, стала основою діяльності значної частини представників українського політикуму. Поняття “середній клас” почало поступово потрапляти у центр уваги вітчизняних дослідників (на Заході такими дослідженнями уже давно займалися провідні наукові інститути). Почалися активні дискусії з різноманітних питань, що стосувалися проблем: чи існує середній клас в українському суспільстві? Які критерії для визначення його кількості потрібно застосовувати? І звичайно, найголовніше питання чи може середній клас відігравати самостійну роль у політиці уряду та інших органів державної влади? Ці дискусії, до речі, спостерігалося і в інших посткомуністичних державах. Держави, що утворились на теренах колишнього «соцтабору», стали зацікавлені у створенні ефективних економічних моделей суспільства. Тоді, коли політологи й економісти вели активні дискусії з проблем «перехідного суспільства» та його можливих основних цінностей, ідея формування середнього класу вважалась ще передчасним і навіть делікатним питанням.[2]
Проте потрібно зазначити, що ступінь розробки концепції середнього класу у вітчизняній та спеціальній літературі є досить невисоким. Різноманітними аспектами дослідження середнього класу займаються такі вітчизняні науковці, як Головаха Є., Куценко О., Лібанова Е., Макєєв С., Шангіна Л., Полохало В., Якуба О., Каспрук В., Медведенко І. та деякі інші. Праці цих дослідників в основному орієнтовані на вивчення певних вузьких проблем, які пов’язані з середнім класом. Тому виникає проблема, що українська наукова думка ще досі не виробила власних критеріїв та ознак середнього класу. Водночас у західній науці цих критеріїв розробили настільки багато[5], що комплексних досліджень, які б враховували ключові з них в Україні не здійснюються.
Актуальність досліджуваної проблеми полягає у тому, що середній клас, як основа стабільності у суспільстві та у державі, покликаний «гасити» соціальні протиріччя. У державах, де цей клас складає основну частину соціальної структури суспільства соціальний протиріч практично не має. Відмінною є ситуація у суспільствах, у яких цей прошарок є малочисельним, а тому він не в змозі бути «пожежником» соціальних негараздів. Тому визначення кількості середнього прошарку стає надто потрібним, щоб знати і спрогнозувати, яка ситуація можлива у суспільстві. Саме тому метою даного дослідження є визначення кількісного складу середнього класу в Україні.
У даній статті визначення кількості середнього класу в Україні здійснено за такими основними стратифікаційними критеріями:
 матеріальні(обсяги поточних доходів та витрат, забезпеченість товарами довгострокового вжитку, володінням майном(у тому числі нерухомим), схильність до накопичення);
 освітньо – кваліфікаційні(освітній та професійно – кваліфікаційні рівні, соціальний статус);
 психологічні(самоідентифікація, зацікавленість у підтримці соціального порядку та стабільності, соціально – професійна мобільність).[5]
Важливою ознакою, яка дозволяє говорити про існування середнього класу в суспільстві, є рівень доходів. Розглядаючи цю ознаку середнього класу в Україні, слід зазначити, що на думку багатьох вчених він підданий коливанням і залежить від стану економіки, темпів інфляції тощо. Також варто зауважити, що визначення середнього класу за матеріальною ознакою характеризується такою проблемою як визначення мінімальних та максимальних меж доходів громадян. Так, дослідження, проведені В. Каспруком, визначають приблизний розмір доходу середнього класу в 1997 р. у 300-1200 гривень, якому відповідають 12% населення.[1] Вчені з ДПАУ під керівництвом чл.-кор. НАНУ М. Азарова вважають, що у 2001 р. дохід українського середнього класу складав від 60 до 370 гривень на місяць(частку цих осіб, віднесених авторами до середнього класу, визначено в 55% «усіх фізичних осіб» і точно обчислено —10.174.740). У посланні парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 р.» Президент України представив соціальну структуру українського суспільства більш рельєфно, але, через безліч перехідних за різними параметрами груп, запропонував висновок про наявність у країні ядра вже сформованого середнього класу у кількості 12,3% населення та групи, що має потенційні можливості ввійти до нього — 40—45%. Рівень доходів обчислюювався не за номінальними доходами, а за реальними витратами у межах від 335 до 643 грн. Тобто порівняно з даними за 1997 та 2001 роки кількість середнього класу не тільки не зросла, а й зменшилася(тому що у посланні до парламенту межі доходів представників середнього класу були нижчими, ніж за даними В. Каспрука).
«Пошуком» середнього класу в Україні також зайнялися Міжнародний центр перспективних досліджень, компанія Gfk-USM і журнал «Новий маркетинг». Виходячи з кількісних показників доходів (до атрибутів середнього класу дослідники віднесли щомісячний дохід у сумі 451–1700 грн. на людину) у результаті кількість представників середнього класу склало 19% населення.[4] на 2005 – 2006 рр. На думку українських вчених кількість середнього класу в Україні коливається у межах 10 – 15%, рівень доходів яких складає приблизно 1500 – 5000 грн.
Щодо освітньо – кваліфікаційного критерію варто констатувати, що для України характерна розірваність ланцюга «освіта – професія – дохід». Кваліфікована й фахова праця може оплачуватися і найчастіше оплачується нижче за встановлені державою норми, а найвищі доходи отримують люди, які не тільки не вчилися, а й не особливо трудилися.
Лише 26,7% представників середнього класу вдоволені своїм соціальним статусом (а вдоволеність власним статусом — це, одна з основних ознак справжнього середнього класу); 64,7% — не вдоволені; 8,6% — не визначилися.[9] Як можна побачити із кількісних даних український середній клас є трохи дивним, адже більшість його складають у 2005р.: 15,9% кваліфіковані робітники, 14,8% — пенсіонери, 11% — непрацюючі, 9% — фахівці гуманітарного профілю, 8,8% — службовці, 7,8 — домогосподарки, 7% — учні, 5,7% — фахівці технічного профілю, 4,6% — некваліфіковані робітники, 3,4% — підприємці, 3,1% — офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% — сільськогосподарські робітники, 1,1% — керівники підрозділів, 0,7% — керівники підприємств, 0,4% — фермери. Більшість середнього класу склали особи із середньою освітою (64,1%), вищу освіту мають 26,3%, а майже кожний десятий (9,6%) має лише незакінчену середню освіту.[8] А представники цілого ряду фахових груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи й відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, нині здебільшого опинилися серед «нових бідних». А перехід значної частини високоосвічених людей з високими соціальними орієнтирами до групи, доходи котрої нижчі (чи трохи вищі) за межу бідності, може мати серйозні ускладнення. Маючи високий інтелектуальний рівень, такі люди істотно (хоча й не завжди очевидно) впливають на суспільну психологію, і їхня незадоволеність характером соціально-економічного розвитку, неминуча в умовах різкого падіння особистого рівня життя й соціального статусу, неодмінно позначається на соціальній ситуації.[3] Проте аналіз розподілу населення за рівнем освіти дає можливість віднести 44,8% населення до потенційних представників середнього класу.[6]
Психологічний критерій є неменш важливим для визначення кількості середнього класу в державі. Насамперед цей критерій визначається через самоідентифікацією особи із цим класом. Порівнюючи дані різноманітних опитувань належності до середнього класу можна прослідкувати тенденцію до збільшення кількості громадян, які ідентифікують себе із цим прошарком населення (окрім даних за 2000 – 2002 роки). Так в грудні 2000 р. до середнього класу відносили себе 47% опитаних, а серпні 2002 р – 45,6%.[7] Проте у червні 2003 р. 56,2% опитаних віднесли себе до середнього прошарку[9]. У 2004 році ця ]кількість зросла до 58%[10], а у 2005 – 62%[8.
Про дивний характер середнього класу в Україні також свідчать наступні дані. За дослідженнями Центру ім. Разумкова у 2002 році тільки три чверті (75,9%) представників середнього класу мали квартири, неповна чверть (23,3%) — «заміські будинки». Тільки 22,4% представників середнього класу вдоволені рівнем власного добробуту; 26,3% — можливістю одержати зароблене власною працею; 23,6% — рівністю прав і можливостей; 38,1% — роботою.[9] У 2004р. абсолютна більшість (95%) опитаних громадян, зокрема й тих, хто відносить себе до середнього класу, від задоволення матеріальних потреб далекі. У них або не вистачає грошей навіть на їжу (21%), або вистачає на їжу й на необхідні дрібниці, шкарпетки, приміром, мило, що випадає з мінімального споживчого кошика (48%); або вистачає на життя, але без ознак середньокласовості, тобто речей тривалого користування (26%). Майже четверо зі ста живуть добре, проте дозволити собі авто чи квартиру не можуть. А все, на що око впало, можуть купити лише троє з тисячі. 68% громадян не мають можливості відкладати «на чорний день», ховають якісь суми на той самий день — 29%. У кожного другого (50%) громадянина країни заощаджень просто немає; ще 23% — мають у своєму розпорядженні капітал, якого у випадку втрати роботи вистачить на 1(один) місяць. На рік зібрали собі менше двох із сотні. У кожного п’ятого (22%) немає квартири, у майже 70% — немає автомашини (а у 20%, немає пральної машини), у 80% — заміського будинку, 36,5% — живуть у будинках, де немає центрального опалення, 23% — у будинках без холодної води, 58,5% — без гарячої, 30,5% — без каналізації, 26% — без централізованого газопостачання. У 40,4% тих, хто відніс себе до середнього класу, немає телефона, у 8,6% — холодильника, у 5,3% — телевізора; відеомагнітофона немає в 65,9%, комп’ютера — у 94,3%. Майже 15% представників нашого середнього класу не знають, що таке Інтернет, 80,5% ніколи ним не користуються, а 75,6% і не планують користуватися; 27,3% останній раз купували книжку більше року тому, 11,5% книг не купують ніколи, 59,2% не передплачують газети й журнали, а з тих 47,8%, хто їх передплачує, майже половина (48,2%) задовольняються одним виданням і ще 30% — двома.[10] У 2005 51,8% представників середнього класу оцінили рівень своїх доходів як низький і вкрай низький, 44,4% — як середній, лише 3,3% — як високий. При цьому 36,4% повідомили, що матеріальне становище їхніх сімей із початку 2000 р. погіршилося, а 27,1% думають, що воно погіршиться і протягом наступного року.[8]
Результати дослідження дозволяють констатувати, що в Україні існує певна суспільна група, що має спільні інтереси, потреби та інші риси, які відрізняють її від інших верств населення, зокрема від групи громадян, які віднесли себе до нижчого суспільного класу. Водночас, можна стверджувати, що до 2004 року український середній клас з соціально-економічної точки зору був неусталеним, з соціально-психологічної — нестійким, з соціально-політичної — він не був повною мірою політичним суб’єктом. З огляду на означену неусталеність та нестійкість середнього класу, можна було твердити про невизначеність його перспективи. Проте «помаранчева революція» Проте «помаранчева революція» породила сподівання, що в України може утворитися сильний прошарок середнього класу, здатного на рішучі вчинки задля розвитку демократії. Проте внаслідок неефективної політики держави у соціальній сфері, податковій політиці рівною мірою є можливими як розвиток виявленої групи в напрямі середнього класу європейського взірця, так і маргіналізація цієї групи, втрата нею схильності до виявлення громадської активності.
Список використаних джерел
1. Каспрук В. Хто є хто в Україні: аналітичний огляд сучасного стану нашого суспільства.// Час.-1997.-17 січня
2. Кіянка І. Ідея середнього класу як гаранта стабільного розвитку // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1 (16). – C.37-43
3. Лібанова Е. М. Бідність в Україні: діагноз поставлено – будемо лікувати. // Дзеркало тижня, № 18, 17 – 23 травня 2003 року.
4. Матеріали Першої всеукраїнської міждисциплінарної конференції «Бар’єри та можливості розвитку малого та середнього бізнесу в Україні». Київ, 14-15 лютого 2005 року.www.fpu.org.ua
5. Медведенко І. В. Роль середнього класу у формуванні політики сталого розвитку// Стратегічна панорама.- 2002. №2. С.117.
6. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник // Державний комітет статистики України. – 2005 р. С.70
7. Шангіна Л. Відкладене життя, або середній клас в українському виконанні.// Дзеркало тижня, 9 листопада 2002
8. Шангіна Л. Після свята: повідомлення про стан розрахунків за кредитом.// Дзеркало тижня. – 2005. – 27 серпня.
9. Шангіна Л. Середній клас в Україні як суб’єкт громадської активності.// Дзеркало тижня. 2003. – №10 (34), жовтень
10. Шангіна Л. Услід пройдешньому, або помаранчева мить між минулим і майбутнім.// Дзеркало тижня, 30 грудня 2004

Інші записи:

    Не знайдено

Факультет політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Жовтень 24th, 2009 at 15:01 | #1

      Якщо середній клас в Україні і їснує, то у невиликій кількості. Тай досить нестабільний цей статус у нашому суспільстві: сьогодні ти середній клас, а завтра ти ніхто.. 🙁

    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю