Автор статті:

Маринич Жанна

В сучасному світі йде активна перебудова всіх сфер життя суспільства і великий інтерес становить проблематика конфліктів. Наростання такого інтересу обумовлене широким розповсюдженням конфліктів в суспільному житті. Конфлікти неминучі у будь якій соціальній структурі, оскільки вони є необхідною умовою суспільного розвитку.

Вступивши в конфлікт, кожен з його учасників через свої особливості, темперамент поводиться певним чином, тобто існує так званий репертуар поведінки в конфлікті. Як і при спілкуванні у когось поведінка стійка і агресивна, хтось прямолінійний, гнучкий, вразливий, так  і більшість конфліктів характеризується тим, що їх учасники прагнуть добитись поставленої мети, часто не звертаючи уваги на інших, що породжує суперництво, напруженість між людьми, проблеми і, навіть, як свідчить історія, війни. Тому пошук конструктивних шляхів вирішення конфліктів є актуальною проблемою сьогодення. Цим обумовлена актуальність даної роботи.

Проблема шляхів вирішення конфлікту залежно від типу темпераменту до кінця не вивчена. А.М. Муталімовою було проведено дослідження на виявлення взаємозв’язків властивостей темпераменту і особливостей міжособових відносин, але не в конфліктній ситуації. Загалом більшість робіт спрямована або на вивчення  окремо темпераменту, або конфлікту. Для прикладу – загальні проблеми конфліктів проаналізовані у працях А.Я. Анцупова, Н.В. Гришиної, А.Н. Сухова. Велику увагу приділяють конфліктам окремо у різних сферах – політичні конфлікти – Д.Г. Ольшанський, А.І. Пирогов, в освітніх закладах – Г.В. Антонов, І.О. Вахоцька та ін. Тому, метою даної статті є дослідити особливості вирішення конфлікту залежно від типу темпераменту.

Предметом  дослідження є особливості вирішення конфлікту залежно від типу темпераменту.

Теоретичною основою даної роботи стали концепції розроблені такими вченими як: В.А. Семиченко, С.Л. Рубінштейн, а в області конфліктології: А.Я. Анцупов, Н.У. Гришина, Г.В.  Ложкін, Н.І.  Пов’якель.

В сучасній психології домінуючими є два підходи до розуміння конфлікту. В одному з них конфлікт визначається як зіткнення двох сторін, понять, сил, тобто дуже загально. Другий підхід розглядає конфлікт як зіткнення протилежних сторін, цілей, інтересів, позицій, понять, поглядів опонентів. Тут припускається, що суб’єктом конфліктної взаємодії може бути або окрема людина, або група людей.

Як правило, зміст поняття конфлікт розкривається через наступні значення:

1. Ситуація відкритої, часто довготривалої боротьби; змагання або війна.

2. Стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями чи інтересами; зіткнення протилежностей.

3. Психічна боротьба, яка виникає як результат одночасного функціонування взаємно виключних імпульсів, бажань чи тенденцій.

Австрійський лікар З. Фрейд вважав, що конфлікт виникає тоді, коли сила дії суспільних умов істотно перевищує здатність людини до сублімації [7, 38].

Услід за З. Фрейдом, австрійський психолог А. Адлер розглядав джерело конфліктів в незахищеності особи перед навколишнім світом, усвідомленні своєї неповноцінності і недосконалості, в прагненні зміцнитися шляхом переваги над іншими. На його думку, спроби звільнитися від відчуття неповноцінності ведуть до невротичних зривів, до конфліктів[5, 221].

На думку американського психолога К. Хорні, основною причиною конфліктів між особистістю та соціальним середовищем є недолік недоброзичливості з боку близьких людей, насамперед батьків, які складають безпосереднє морально-емоційне оточення людини [7, 13].

Що стосується сучасних дослідників, то такі вітчизняні вчені як Р.Л. Кричевський і О.М. Дубовська розглядають конфлікт як дисгармонію особистісних стосунків, А.Т Ішмуратов   як хвороба спілкування [6, 21].

А.Я. Анцупов і А.І. Шипилов пропонують інше визначення: «Під конфліктом розуміють найбільш гострий спосіб вирішення значних протиріч, які виникають в процесі взаємодії, яка полягає в протидії суб’єктів конфлікту і зазвичай супроводжується негативними емоціями» [2, 15].

Загалом ми під конфліктом розглядаємо зіткнення різноспрямованих сил (цінностей, інтересів, поглядів, цілей, позицій) суб’єктів – сторін взаємодії.

Конфлікт, як будь-яке соціальне явище, має врешті-решт завершитись. Вирішення конфлікту – це результат сумісної діяльності сторін, який характеризується припиненням протиборства і вирішенням проблемної ситуації, що переросла у конфлікт[6, 59]. Однією з найпопулярніших і широко використовуваних у різних сферах життєдіяльності людини є концепція Томаса-Кілмена, в якій він виділяє п’ять основних стилів поведінки в конфлікті – ухилення, пристосування, суперництво, співпраця, компроміс[5, 211]. Стиль поведінки співпадає за значенням, за способом вирішення конфлікту.

Конкуренція, суперництво або протидія характеризується відкритою боротьбою за власні інтереси. Для означеного стилю завжди властива наявність того, що є той, хто виграв, і той, хто програв.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Протилежним до конкуренції є уникнення, відхилення або відхід, який полягає у прагненні вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїм і не на полягаючи на своєму.

Дечим подібним до уникнення є пристосування. Вказаний тип супроводжується згладжуванням суперечностей за рахунок втрати власних інтересів. Людина не намагається відстоювати власні інтереси і погоджується робити те, чого бажає інший учасник.

Компроміс полягає у врегулюванні розбіжностей, конфронтації через взаємні поступки.

Жодний з виділених стилів не можна назвати  однозначно «хорошим» або «поганим». Кожен з них може бути оптимальним і забезпечити якнайкращий ефект в залежності від конкретних умов виникнення і розвитку конфлікту.

Також для конструктивного вирішення конфліктів необхідно враховувати наступні умови :

- систему потреб, мотивів, інтересів;

- внутрішнє уявлення особистості про себе, її «Я образ»;

- природні властивості особистості, її індивідуально-психологічні особливості.

Відомо, що потреби індивіда – це свідома відсутність чого-небудь, яка викликає в особистості бажання до дії[3, 115]. Кількість і різноманітність потреб особистості досить велика, що й зумовило появу різних теорій, які пояснюють поведінку особистості, виходячи з її потреб. Найбільш відомими авторами є А. Маслоу, Д. Маклелланд, Ф. Герценберг.

Мотив – внутрішнє прагнення до діяльності, пов’язане із задоволенням конкретних потреб; сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які викликають активність особистості[3, 122].

Не менш важливим для розуміння природи конфліктів є поняття «інтерес». Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби особистості, яка спрямована на той чи інший предмет, як до чогось цінного, важливого, привабливого, актуальна потреба. Проявляючи великий інтерес до предмету або події, яка зумовила конфлікт, індивід, використовуючи різні методи, людина може зробити цей інтерес засобом досягнення своїх цілей [7, 201].

Другою характеристикою, яка визначає поведінку особистості в конфлікті, є внутрішнє уявлення особистості про себе, її «Я-образ» («Я-концепція»), розроблена К.Р. Роджерсом. Я – концепція формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім світом і є інтегральним механізмом саморегуляції її поведінки.

Та головне місце займає остання характеристика –  природні властивості, тобто,  що закладено в неї від народження, і, як правило, характеризується ступенем вираження таких динамічних характеристик, як активність і динамічність. Іншими словами  говориться про  темперамент особистості. Під темпераментом слід розуміти індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється  в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотиву, залишається постійною в зрілому віці і в сукупності і характеризує тип темпераменту[8, 9]. Загалом виділяють чотири типи темпераменту.

Наукове поняття основ темпераменту вперше дав І.І. Павлов у своєму вченні про типи нервової системи тварин і людини. Доводячи наявність певної закономірності у вияві індивідуальних особливостей, І. Павлов висунув гіпотезу, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів – збудження та гальмування, їх врівноваженість і рухливість[8, 21].

Сила збудження виявляється в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне  збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування.

Врівноваженість характеризує баланс між процесами збудження та гальмування.

Рухливість нервових процесів виявляється в швидкості здатності змінювати  збудження та гальмування.

Інертність протилежна до активності.

Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи. Виділені І.І. Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, а й за основними характеристиками відповідають чотирьом класичним типам темпераменту:

- сильний, рухливий, урівноважений тип – сангвінік;

- сильний, урівноважений, інертний тип – флегматик;

- сильний, неврівноважений тип – холерик;

- слабкий тип – меланхолік

Холерик характеризується підвищеною емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійний. Його вольові дії дуже поривчасті. За спрямованістю холерик інтроверт, любить бути в центрі уваги.

Сангвінік характеризується підвищеною реактивністю, він голосно сміється та бурхливо сердиться. Почуття виникають легко і так само легко змінюються, може контролювати свої емоції відповідно до умов середовища. У нього гнучкий розум.

Флегматик спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя. Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища. За спрямованістю інтроверт.

Меланхолічному типу темпераменту властива слабкість як збудливого,  так і гальмівного процесів. За спрямованістю меланхолік інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови, почувається розгубленим. Він буває надто сором’язливим, замкнутим, боязким та нерішучим.

Таким чином, темперамент містить у собі цілий комплекс природжених особливостей особи, які виявляються при соціальній взаємодії, і особливо яскраво в конфліктних ситуаціях. Отже, можна припустити, що існує опосередкований взаємозв’язок між конфліктністю і темпераментом. Відповідно зовнішня поведінка індивіда проявляється залежно від його темпераменту. Тому припускаємо, що меланхолік більше всього обере шлях пристосування, холерик суперництво, сангвінік обере шлях компромісу або співпрацю, а флегматик уникнення.

Для перевірки гіпотези було досліджено 43 студенти І та ІІ курсів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності «Психологія». У дослідженні було використано дві методики:

1) тест-опитувальник Г. Айзенка для визначення типу темпераменту. Тест дозволяє визначити величину показників екстраверсії та нейротизму, а для оцінки надійності цих показників підраховують величину показника відвертості. На думку Г. Айзенка, поєднання екстраверсії та нейротизму – емоційної стійкості є властивістю темпераменту, які визначають його тип.

2) методика К. Томаса для визначення стилю поведінки у конфліктній ситуації. В опитувальнику К. Томас описує п’ять стилів вирішення конфлікту  – суперництво, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування. Кількість балів, набраних індивідом за кожною шкалою, дає уявлення про вираженість у нього тенденції до прояву відповідних форм поведінки в конфліктних ситуаціях.

В результаті дослідження типів темпераменту за методикою Айзенка було одержано наступні результати: 44,2% досліджуваних виявилися холериками. У них спостерігаються часті зміни настрою, вони активні, а в той же час імпульсивні, бувають образливими та агресивними і здебільшого оптимістичні.   44,2% -  сангвініки. Вони, як правило, є комунікабельними, відкритими, говіркими, жвавими, ініціативними, але часто безтурботними і не завжди схильні доводити справу до кінця. 7% досліджуваних – меланхоліки. Це дуже чутливі люди, як правило, спостережливі, тривожні, мало контактні, дратівливі, багато переживають, песимісти. 4,6% осіб – флегматики. У них помітна розміреність, спокій, надійність.

Дані, отримані в результаті методики Томаса, наступні:

39, 5% опитуваних надали перевагу стилю компроміс. Особи з вибором такого шляху вирішення конфлікту досягають угоди шляхом взаємних поступок. 27,9% досліджуваних обрали стиль суперництва. Вони прагнуть добитися своїх інтересів у збиток іншому. 14% – стиль співпраці. Вони, як учасники взаємодії приходять до альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін. 11,6% досліджуваних надали перевагу стилю пристосування. Для людей, які обирають даний шлях характерне принесення в жертву власних інтересів заради іншого. Лише 7% опитуваних обрали стиль уникнення. Вони характеризуються як відсутністю прагнення до кооперації, так і відсутністю тенденції до досягнення власної мети.

Оскільки  завданням дослідження було з’ясувати шляхи вирішення конфлікту залежно від типу темпераменту, проаналізувавши дані,  ми виявили, що більшість холериків обрали такий стиль вирішення конфлікту як суперництво – 52,6%, інші шляхи вирішення конфліктів у холериків розподілились так – 26,3% холериків обрали стиль компромісу, 15,8% з них надали перевагу стилю співпраці, 5,3% – стилю пристосування, і жоден з холериків не обрав стиль уникнення (Рис. 1).

Шляхи вирішення у сангвініків розподілились наступним чином. Найбільший відсоток сангвініків – 63,2% обрали стиль компромісу, по 10,5% виявлених сангвініків надали перевагу таким стилям вирішення конфлікту, як суперництво, співпраця, уникнення. Лише 5,3% сангвініків обрали стиль пристосування.

Всі флегматики обрали  стиль співпраці, однак їх кількість мала, що не дозволяє стверджувати , що для флегматиків характерний такий стиль вирішення конфлікту як співпраця, а не уникнення як зазначалось у гіпотезі.

66,7% меланхоліків обрали такий стиль вирішення конфлікту як пристосування, а 33,3% з них надали перевагу стилю уникнення.

Виявлена закономірність частково підтверджує гіпотезу. Однак, що стосується флегматиків і меланхоліків, то стверджувати про зв’язок між шляхом вирішення конфлікту і темпераментом складно, адже їх відсоток замалий для певного висновку.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків.

На основі проведеного теоретичного аналізу і емпіричного дослідження ми з’ясували, що є опосередкований взаємозв’язок між конфліктністю і темпераментом. Відповідно зовнішня поведінка індивіда проявляється залежно від його темпераменту. Так, флегматика досить складно вивести із себе і затягнути у конфлікт, тоді як холерик може завестись миттєво. В результаті проведеного емпіричного дослідження ми отримали наступні результати – 52,6% холериків обрали стиль суперництва, 63, 7%  сангвініків стиль компромісу. Цей факт дозволив частково підтвердите те, що холерики схильні обирати стиль суперництва порівняно з іншими типами темпераменту, а сангвініки надають перевагу компромісу.

Перспективою наших подальших досліджень буде виявлення гендерних особливостей шляхів вирішення конфлікту.

Ключові слова: конфлікт, темперамент, вирішення конфлікту, конкуренція, уникнення, пристосування, компроміс.

Список використаних джерел та літератури:

1. Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введенние в конфликтологию. – К.: МАУП, 1996. – 103 с.

2. Гришина Н.В. Психология конфликта. – Спб.: Питер, 2001. – 464 с.

3. Джелалі В.О. Психологія вирішення конфліктів: Навч. посібник для студентів  вищих навч. закладів. – Х. – К., 2006. – 320 с.

4.  Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – 464 с.

5. Ложкін Г.В., Пов’якель Н.І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2006. – 416 с.

6. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов. –  К.: Академвидав, 2006. – 424 с.

7. Райгородский Д.Я. Психология личности. Т. 1. Хрестоматия: издание второе, дополненное. – Самара: Бахрах – М., 2000. – 448 с.

8. Семиченко  В.А. Психологія. Темперамент. – Київ-Полтава:Форміка., 2001. – 168 с.

Інші записи:

Маринич Жанна Факультету політико-інформаційного менеджменту