Автор статті:

Наталія Рой

У статті розглядаються особливості розвитку інквізиції доби раннього середньовіччя, з’ясовуються причини створення даного явища в цивілізаційному процесі та способи боротьби з інакодумцями задля збереження чистоти віри.

Ключові слова: інквізиція, єретики, єресь.

In article is taking about peculiarities of developing of inquisition in the Early Middle ages, being found reasons of appearance this phenomenon in civilization acting and methods of fighting with people who have another thoughts that to keep faith clear.

Key words: inquisition, heretic, heresy.

Впродовж останніх десятиліть явище інквізиції стало об’єктом досліджень багатьох істориків та релігієзнавців. Вагомий внесок у з’ясування питань про історію виникнення і розвитку інквізиції зроблено І. Григуревичем, Дж. Лінчем, О. Крижановською, Г. Ч. Лі, В. Задворним, Л. Карсавіним, Н. Усковим, М. Шульгіним.

Актуальність дослідження інквізиції зумовлена тим, щоб більш детальніше дослідити діяльність інквізиції.

Новизна статті. Історія інквізиції – перш за все таємна історія. Церква мала всі підстави ретельно приховувати і замовчувати або спотворювати з цілях самовиправдання страхітливі факти інквізиції. Історія інквізиції нерозривно переплітається з історією всього суспільства і її коріння треба шукати не в релігійному дусі, ідей а в умовах і обстановці класової боротьби між буржуазією і гнобленими класами.  Разом з тим, не можна забувати і про те, що роль ідей в історії інквізиції була також дуже важлива, і саме ідей християнської релігії.

Мета дослідження полягає у тому, щоб прослідкувати історію виникнення і розвитку інквізиції, визначити її роль в релігійно-культурному русі у Європі в період раннього середньовіччя.

Відомо, що середньовічні часи називають темними часами. Головну роль у суспільному житті відіграє церква. Вона стає головною у всьому, тому починає диктувати свої умови стосовно суспільно-релігійного життя. В цей період простежується певна стисненість церкви навколо католицизму, існує суворий аскетизм. Для збереження чистоти християнської віри створюється інквізиція.

Якщо під інквізицією розуміти засудження і переслідування пануючою церквою інакодумців – віровідступників, то хронологічні рамки інквізиції слід розширити на всю історію християнської церкви – від її виникнення по теперішній час, бо єпископи ще з часів раннього християнства і до цього дня привласнили собі право засуджувати і відлучати від церкви тих віруючих, яких вони вважають єретиками.

Якщо ж інквізицію розуміти у вужчому сенсі, розуміється під цим терміном діяльність особливих трибуналів католицької церкви, що переслідували єретиків, то її рамки звужуються від виникнення цих трибуналів в 12-13 століттях, до їх відміни в першій половині 19 століття.

У Європі періоду раннього середньовіччя існувало різноманіття теологічних поглядів. Саме вони стали підґрунтям виникнення різних єресей. Для боротьби з ними офіційна церква створює інквізицію. Результатом її діяльності стало не лише переслідування і жорстоке покарання відступників церкви, а й пролиття великої кількості безневинної крові.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

У середньовічній Європі релігійна ортодоксія, розроблена отцями церкви, співіснувала з віровченнями, які тією чи іншою мірою не відповідали їй, заперечували організаційну структуру церкви, встановлений нею ритуал. Такі альтернативні віровчення називали єретичними, тобто особливими, сектантськими, відступницькими. Вони побутували й на Сході, але там стосувалися переважно питання про природу Христа, на Заході ж «теологічні суперечки виникали здебільшого щодо проблеми ставлення Бога до людини» [1, с. 268].

Єресі базувалися на довільному тлумаченні Святого Письма та канонічних праць отців церкви. Неминуча поява у богословській літературі сили-силенної суперечностей, а головне – використання аж чотирьох способів її смислового дешифрування: буквального, алегоричного, морального (тропологічного) та символічного (анагогічного) – відкривали перед тлумачами широкий простір для всіляких маніпуляцій. До того ж у Святому Письмі, особливо в його найдавніших розділах (в Апокаліпсисі) збереглася бунтарсько-демократичні ідеї раннього християнства, які можна було легко витлумачити не на користь церкви, що з успіхом і робили керівники сект.

У Західній Європі перші єресі з’явилися на світанку Середньовіччя. Керівниками середньовічних сект були, як правило, рядові священики й монахи, які добре знали настрої мас, мали богословську підготовку, а тому легко знаходили спільну мову з простим людом за допомогою біблійних сюжетів і образів. Вони бачили підтвердження своїм крамольним ідеям у кричущій розбіжності між церковними проповідями і розбещеним життям кліриків та монахів.

Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа розпочата групою фанатично налаштованих сподвижників у фіналі вироджувалися через навалу людей, що приєднанням до цього починання переслідували свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. [1, с. 91]

Одна із особливостей християнства полягає в тому, що його завжди роздирали гострі протиріччя, в початковий період – у вигляді жорстокої боротьби між різними напрямами, а пізніше – між пріоритетною течією, яке очолювалося церковною верхівкою, і оспорюючи її істинність і «праведність» великою кількістю самих різноманітних опозиційних течій, які відображали настрій обездолених мас і визнавались цією верхівкою незаконними, єретичними.

Структура інквізиції розгорталася поступово. З плином часу вона набирала обертів. Найнебезпечнішим бунтівником був теоретик, який висловлював сумніви щодо догматичної правильності думок особи вищого, ніж він в церковній ієрархії. Якщо йому вдавалося зібрати біля себе учнів, то він ставав головою єретичного напрямку. Там, де єретиків було достатньо багато, щоб утворити свою общину, вони не звертали ніякої уваги на те, що їх відлучили від церкви. Результатом було те, що цих сектантів почали переслідувати з більшою жорстокістю, чим найзакореніліших злочинців. Вже одне те, що вони відмовилися схилитися перед визнаним авторитетом, було тяжким злочином. [6, с. 198]

Варто згадати про наявність в арсеналі інквізиції такої могутньої зброї для боротьби з супротивниками церкви, яким був впродовж сторіч Індекс (список) заборонених книг. Перше офіційне видання Індексу вийшло в Римі в 1559 р. Перший Індекс був складений римською інквізицією  під  безпосереднім   наглядом  Павла IV (Караффи), який займав пост верховного інквізитора до свого обрання на папський   престол.   Павло   IV   доручив   подальше   видання Індексу конгрегації римської інквізиції. [10, с. 234]

Переслідування крамольної літератури в середні віки не представляло особливої проблеми, оскільки грамотних людей було мало, а творів і ще менше. Але з початком книгодрукування, сприйнятого церковниками як «диявольська затія», проблема відразу ускладнилася.

Першим оголосив про введення попередньої цензури на книги в 1471 р. папа Сикст IV. Папа Лев X (1513-1521) добився від V Латеранського (XVIII уселенського) собору, до якого він звертався із цього приводу з буллою «Inter Solicitudines», схвалення попередньої цензури друкарських творів і її розповсюдження на весь християнський світ, доручивши її здійснення місцевим єпископам. Ще раніше попередня цензура за наполяганням церкви була введена в Іспанії. У 1535 р. за наказом французького короля Франциска І теологи Сорбони склали список заборонених книг, видання, розповсюдження і читання яких загрожувало винним відлученням від церкви, тюремним висновком і навіть вогнищем. [10, с. 189]

У релігійно-культурному житті Європи раннього середньовіччя спостерігається полеміка між католиками та «інакомислячими», наслідком чого стає зародження інквізиції. В цей період простежується панування церкви у суспільно-політичному житті. Релігія проникає в усі сфери тогочасного життя. Релігійність стає головною рисою того часу. Церква намагається навіть впливати на світську владу. Середні віки характерні великою кількістю війн та військових сутичок, які негативно впливали на розвиток суспільно-політичного життя.

В цей період виникають рані єресі, які жорстоко переслідуються. Єресі базувалися на довільному тлумаченні Святого Письма та канонічних праць отців церкви. Саме це спричиняло появу численної кількості суперечностей у богословській літературі. Церква, остерігаючись втратити владу, звісно прагнула всіма силами і будь-якими засобами викоренити, знищити єресь. Як відомо, єресь – це завжди опозиція правлячій церкві. Вона була своєрідною формою класової боротьби, яка притаманна середнім вікам. Єресі виражали погляди різних верств населення, національні та місцеві інтереси. На ці несхожі і часто ворогуючі не тільки з офіційною церквою, але і один з одним єресі кожна епоха накладала свій власний особливий відбиток, готувала їм різноманітні долі.

Нові єресі виникали у процесі і у зв’язку з виробленням основ християнського віровчення. Яскравим єретичним представником цього періоду було аріанство. Воно було осуджене на Нікейському і Константинопольському соборах і жорстоко переслідувалось. В той період подібних єресей було досить багато. Для прикладу можна назвати несторіанська, пелагіанську єресі, маніхейство.

Інквізиція була створена для переслідування і знищення єресі не засобами переконання, а засобами насилля. Єресь розумілася церквою як свідоме відкидання артикулів католицької віри, відкрите і сумлінне відстоювання помилкових поглядів. Єретиком вважався віруючий, який ознайомлений з католицькою доктриною і тим не менше заперечував її і проповідував дещо, що суперечило їй. Проте офіційного визначення єресі і єретика у середні віки не існувало.

Отже, своєю діяльністю інквізиція вплинула на розвиток релігійного життя як окремих країн, так і Європи в цілому. У загальному історико-культурному контексті цей вплив слід оцінювати негативно, оскільки інквізитори своєю діяльністю сприяли гальмуванню багатьох науково-дослідницьких процесів, різноманітних відкриттів у різних галузях науки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Григуревич И. Р. Ингквизиция. 3–е изд. М., 1985 – 231 с.
2. Задворный В. Л. История римских пап. М., 1995, Т. 1 – 253 с.
3. Карсавин Л. П. Монашество в средние века. М., 1992 – 664 с.
4. Крижановська О. О. Історія середніх віків: Вступ до історії західноєвропейського середньовіччя. К., 2001 – 243 с.
5. Лебедев А. П. Духовенство древней Вселенской Церкви. СПб., 1997 – 255 с.
6. Ли Г. Ч. История инквизиции. М., 1999 – 289 с.
7. Лінч Дж. Історія середньовічної церкви. М., 2000 – 194 с.
8. Мейендорф И. История церкви и восточно-християнская мистика. М., 2000 – 219 с.
9. Усков Н. Ф. Християнство и монашество в Западной Европе раннего средневековья. СПб., 2001 – 184 с.
10. Шульгин М. И. Из папского «Индекса запрещенных книг». – Вопросы истории религии и атеизма. М., 1956. Т. 4 – 271 с.

Науковий керівник:

Жилюк С. І., доктор історичних наук, професор

Інші записи:

Наталія Рой Гуманітарного факультету, Студентські публікації