Автор статті:

Полковський Валерій

Рідко коли рецензія пишеться у Новорічну ніч. Роздумую про роль жінки у нашому чоловічому житті, читаючи чудовий том поезій Степана Галябарди. Жінки як натхнення, професійного порадника, джерела любові, нестримного руху вперед …
Програмовим у збірці є вірш ”Кохайте жінку”, який відкриває перший розділ під однойменною назвою:

Жінці потрібно красиво
В щасті весь вік прожить.
Славлю і юну, і сиву -
Боже, спини цю мить! (с. 11)

Іноді у нас поняття ”поет-пісняр” сприймається не цілком серйозно. Деякі з цих поетів пишуть поверхово, віддаючи перевагу примітивному ритму (”піонерському барабанному бою”) та такій же думці. Поезія Степана Галябарди зовсім іншого ґатунку. Саме глибиною думки, тонким емоційним піднесенням вирізняється вона. Поет роздумує над високим покликом дружини, мами, дочки … Ці жінки служать надійною опорою чоловічого буття у буремному вирі сьогодення. А чоловікові залишається тільки бути рицарем як в стародавні часи і не зрадити цю самовіддану любов, кохання, щиру відвертість.
“Серцю не накажеш”, як кажуть в народі. Кохання залишається єдиним на все життя:

Тихо душа віджурилася,
Наче сумна весна.
Інша любов засвітилася,
Тільки ти в серці – одна (с. 17, ”Спогад”)

Витоки поезії та любові, натхнення, енергії Степана Галябарди – з рідної землі, її сільської глибинки, простоти та душевності тамтешніх людей. Недарма він так цінує свою сільську родину, рідне і загадково-чарівне Тернопілля. Всю складність життя можна звести і до простої формули:

Життя – це тільки кохання двох (с. 22, ”Минає все”)

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Поезія Степана Галябарди має чудову властивість інколи бути іронічною та самоіронічною (“Я захворів””, с. 25, “Душі так хочеться”, с. 47, “Пробачте, мадам”, с. 52“”, “Очі”, с. 53, “Я п’ю горілку не щодня”, с. 80, “А я свекрусі не покорюся”, сс. 84-85, “Тези”, с. 95, “Я стомилась від вас, мужики”, с. 130).
Деякі слова/поняття з поезії Степана Галябарди навіки закарбувалися в нашу пам’ять (див., наприклад, ”Перевал”, с. 45). Наспівуючи рядки з пісні, нечасто задумуємося, хто її автор. Адже за кожною чудовою піснею стоять потужні пісенні рядки, за якими ховається оголена душа автора. Пізніше ці пісні линуть в наші душі, достукуючись до них. Поезія слугує тут першоосновою.
Вірші Степана Галябарди можуть бути відверто сексуальними, вплетені в довершену поетичну форму (див., напр., ”Очі”, с. 49, “Романс Казанови”, с. 50).
Краса жінки манить автора, він намагається пізнати/осягнути цю красу, виходячи з максими:

Бо некрасивих в нас жінок нема (с. 52, ”Пробачте, мадам”)

Поет не спрощує поняття ”кохання”. Воно наздоганяє як одинаків, так і одружених (”Пізнє кохання”, сс. 67-68).
Степан Галябарда часто пише від імені жінки, а це надскладне завдання. Чоловікові зрозуміти жінку архіважливо, але не просто.
Поет оспівує вічність кохання, його унікальну незбагненність та неповторність:

Кожен день у світі змінюється мода,
Тільки мода на кохання не мине (с. 98, ”Мода, мода …”)

Чому ми кохаємо ту чи іншу людину? Кохання – хімічна, емоційна чи інтелектуальна формула? Поет наголошує:

Я непрочитана сторінка,
Я ідеал усіх століть.
Я – жінка, я висока жінка,
Ви це збагніть, ви це збагніть (с. 99, ”Moна Ліза”)

Добре, що пісня не дала полинути в небуття/безвість наступним рядкам:

Зачекай, зачекай, ти не все ще мені розповіла,
Чом печаль, як вуаль, на твоєму обличчі лежить?
Я кохаю тебе, тільки ти ще не зрозуміла,
Як без тебе тепер, як без тебе тепер мені жить? (с. 150, ”Осінні вітражі”)

Вкарбовуються навіки в мізки чудові рядки поезії ”Несу свій хрест”:

Несу свій хрест через літа,
Через жалі і пересуди.
Ти все забув десь у світах,
Я – не забуду (с. 151)

Може є ще хтось у нас, хто не знає чудової поезії ”Шікідим” (сс. 168-169)?
Другий розділ збірки – ”… І любіть Україну”. В написаному 23 листопада 2004 року вірші ”Палахкочуть серця на майданах століть” поет чітко і недвозначно заявляє про свою позицію:

На майдані моя Україна стоїть
І тримає в руках помаранчеву мрію (с. 181)
А скільки сьогоднішніх гнучкошиєнків змінили свою позицію, підло і цинічно зрадивши ”помаранчеву мрію”? “Тисячолітня Україна” (с. 182) дає нам усім право на здійснення цієї мрії.
А наступною йде ”Яворина”, присвячена пам’`яті незабутнього Назарія Яремчука:

Я любив вас усіх. Та найбільше любив Україну,
Певно в цьому і є та найважча провина моя (с. 183)

Поет намагається розібратися в першовитоках української ситуації:

Й не маємо в батькопроданстві міри,
Нам зиск Іуди жити не дає (с. 189, ”Був час. І є?”)

Степан Галябарда вірить у силу і міць українського народу, унікальну потугу її регіонів (”Новий день над Україною”, сс. 224-225). ”Стрілецький романс” поета вже давно став народним.
Поет оспівує вічну любов до своєї матері (”Mамо, богородице моя”). Вірш “Повертайся, сину” (с. 296) заторкує болючу для нас усіх тему від’їзду талановитої української молоді за кордон, болісного розриву поколінь.
Третій розділ збірки – шоу-вистава ”Я – Роксолана”.
Закінчується збірка півторасторінковою біографією ”Про автора”.
Дві передмови до цієї книги написали Сергій Юрій, ректор Тернопільського національного економічного університету, та Віктор Набруско, колишній Президент Національної радіокомпанії України. Доречно вміщені ”Світлини моєї душі”.
Особисто я отримав задоволення від прочитання цієї збірки. Гадаю, отримає його і потенційний читач.
.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада

Інші записи:

Полковський Валерій Факультет романо-германських мов