Особливості створення іміджу українського політика на прикладі кандидата у президенти Арсенія Яценюка

Імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті надто специфічного сплетіння інформаційних, емоційних і діяльнісних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість потребує комплексного, системного підходу до вивчення цих проблем на основі використання як наукових методів політологічних і соціопсихологічних досліджень, так і творчих методів.

Імідж як універсальна категорія може бути застосована до будь-якого об’єкту, що стає предметом соціального пізнання: до людини, організації, регіону, країни, професії, освіти, до торговельної марки, до окремих споживацьких характеристик матеріальних об’єктів і свідчить про те, як виглядає об’єкт (людина, підприємство, товар) в очах оточуючих. Політичний імідж є своєрідним відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, та уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом    узагальнень і емоційних переживань.

Актуальність: в сучасних умовах, з урахуванням неоднозначного державотворчого процесу в Україні, проблема формування іміджу політичного лідера набула важливого як теоретичного, так і практичного значення. У політиці вдало сформований імідж політичного діяча визначає перемогу на виборах, і успіх політичних партій в значній мірі зумовлений їх лідерами, бо в умовах існуючої політичної культури, увага потенційного виборця концентрується на особистості, яка репрезентує цю партію. Це пов’язано із специфічним українським феноменом так званої «персоніфікації» політики, що практично актуалізує проблему формування іміджу політичного лідера. Останнім часом політичні діячі стали звертати значну увагу на формування своїх іміджів. Саме тому, на сьогоднішній день важливим при розробці політичних стратегій є дослідження особливостей формування іміджу українського політика.

Наукова новизна: названі особливості іміджу українського політичного лідера, який характеризується поєднанням теоретичних та практичних аспектів, які розкривають новизну базової концепції даного процесу. Також сформульовані авторські рекомендації щодо формування іміджу політика, які можна застосовувати у політичних кампаніях в Україні.

Предмет дослідження: імідж українського політика Арсенія Яценюка, його різновиди та відмінності залежно від його виду та етапи формування.

Останнім часом проблема формування іміджу політичного лідера стала актуальною потребою нашого політичного життя. Політичний імідж у даний час є найважливішим чинником, з яким змушені вважатися політики, що бажають прийти до влади чи утримати її.

Політичний імідж – це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, це набір стверджень і уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом узагальнень і емоційних переживань. [3, с. 168]

Суть політичного іміджу лежить в природі соціального стереотипу і його впливу на масову свідомість, тому імідж політичного лідера створюється на ґрунті специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників.

Робота з іміджем політика в рамках виборчої кампанії – це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу. Політичні технології, які застосовуються при створенні іміджу політика – це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими тими, кадровими ресурсами), спрямованими на створення позитивного іміджу (як окремого політика так і політичної партії) та, відповідно – послаблення позицій опонентів. Побудова іміджу політичного лідера можна зазначити як комунікативне програмування, оскільки перед виборцями проходить вибір форматів найбільш сприятливих для виборців. Політичний маркетинг та менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політика. [2, с.14-15]

У вітчизняній політичній культурі особистості лідера традиційно відводиться центральне місце, політичний вибір багато в чому персоніфікований. Приймаючи електоральне рішення, виборець найчастіше орієнтується не на програми, а на особистісні якості кандидата. Іншими словами, щоб претендувати на перемогу, політик повинен демонструвати якості, які відповідають – в очах масового виборця – його політичним перевагам. Про зовнішність, манери, ораторські здібності політика кожний виборець може судити сам, побувавши на зустрічах з кандидатом та на інших публічних заходах. Крім того, про програму та діяльність можна робити висновки зі слів кандидата (через звернення та виступи) і спостерігаючи зовнішню рекламу, читаючи листівки та буклети, які розповсюджують. Якщо використати термінологію Почепцова Г.Г., то це пряма іміджеформуюча інформація (та, котру людина отримує при безпосередньому контакті) [3, с.345].

Безумовно, на електоральний вибір впливають і такі чинники: склад виборчого округу; рівень матеріальної забезпеченості більшості жителів. Наприклад, інтелігенцію привертають насамперед якості кандидата – рівень освіти, передвиборча програма; робітників – захист їхніх інтересів, соціальна приналежність кандидата. Для молоді цікаві біографічні дані. Для людей похилого віку дуже важлива партійна приналежність, а також проживання кандидата в одному з ними регіоні. Таким чином, створення іміджу націлюється на те, щоб виборці побачили в кандидаті ті якості, якими, напевне, хотіли б володіти самі. Стосовно формування іміджу (слід зауважити, що свідомість натовпу не може сприймати політику, не персоніфікуючи її: для нього значно важливішими є люди, ніж ідеї [1, с.139]. Однак спілкування з політиком дуже рідко буває безпосереднім, найчастіше виборцю транслюється образ політика ЗМІ. Це так звана непряма іміджеформуюча інформація (та, яку людина отримує «через треті руки»).

Формування української культурно-політичної еліти має свої дуже важливі особливості, без з’ясування яких неможливо по-справжньому розібратися в питаннях її іміджу. Тут варто враховувати й історичні традиції, і соціальні стереотипи, і особливості української політичної культури, і, може бути в першу чергу, своєрідність історичної долі української еліти. У сучасних умовах сутнісні питання формування нової генерації політичної еліти цілком домінують над практикою політтехнологів, іміджмейкерів по створенню іміджу конкретного кандидата. Такі технології для політичного життя нинішньої України мають, безумовно, другорядне значення. Разом з тим недооцінювати сучасні ефективні політичні технології в цьому плані зовсім не слідує. Як уже згадувалося, досвідчені іміджмейкери в даний час здатні за короткий час «розкрутити» того чи іншого претендента на виборну посаду і привести його до перемоги.

Імідж політичного лідера формується на підставі реально властивих певній особистосі характеристик, але у відповідний спосіб «препарованих» спеціалістами (іміджмейкерами), саме вони дозволяють лідеру здійснювати свої функції, в тому числі переконувати електорат у правильності вибраного рішення. Електорат не так цікавлять самі по собі об’єктивні характеристики політика, як конкретні переваги для кожного з них. Політик  входить в ті ролі, які очікує від нього населення, навіть тоді, коли він не володіє необхідним для  іміджу набором характеристик. Але масова свідомість, діючи в умовах неуважності і розірваності свого сприйняття, у будь-якому разі допише в його образ необхідні характеристики. Тобто, існує деякий постійний набір якостей і рис, які обов’язково повинен демонструвати політик.

Разом з тим необхідно назвати ще одну надзвичайно важливу складову всієї діяльності по формуванню іміджу лідера, що у сучасній політологічній літературі називають позиціювання. Даний пункт припускає визначення і публікацію всієї системи ідейно-політичних і програмно-практичних позицій кандидата з урахуванням установок його найближчих конкурентів. У зарубіжній політичній практиці ці питання носять сугубо конформістський, тактичний характер і зводяться до пошуку вільної ніші на політичному ринку країни.

Для створення відповідного іміджу зарубіжні політтехнологи використовують схему політичного позиціювання на основі таких принципів: «бути найпершим», «бути найкращим», «бути найменш дорогим», демонструвати «чим ми не є», враховувати особливості різних вікових груп [1, с. 175-190].

В українській дійсності ситуація склалася трохи інакше. По-перше, наше суспільство пережило період корінної соціальної трансформації, у результаті якої змінилися самі основи ідеології державного будівництва – на зміну утопічним комуністичним ідеологам прийшла орієнтація на суверенітет, ринкові відносини і демократію. По-друге, українці початку 90-х років вийшли з тоталітарного суспільства, життя якого максимально ідеологізована і політизована. Звідси й звичка сприймати кандидатів через їхні ідейні погляди і політичні програми. Усе це не могло не відбитися на особливостях позиціювання вітчизняних претендентів на виборні посади, на їхніх політичних характеристиках і рекламному іміджі. У зв’язку з цим кожен український політичний лідер і в нових умовах прагнув до того, щоб за традицією дотримувати визначеної ідейної орієнтації, вписуватися в існуючі ідейно-політичні плини. Однак ідейний фактор у наш час усе-таки поступово відходить на другий план.

Багато представників української політичної еліти змінили свої погляди. Частина з них пристосувалася до нових політичних реалій, однак для інших це стало не простим актом мімікрії, а результатом болісного пошуку нової життєвої позиції. При цьому варто помітити, що тепер, в умовах твердження вільного політичного ринку влади виникає потреба в яскравих лідерах, що володіють визначеною позицією, професіоналізмом, високими моральними якостями і патріотизмом. Раніш, у нашому тоталітарному минулому усе виглядало трохи інакше. Був широко розповсюджений типаж лідера, що мімікрував під своє оточення. Це стосувалося зовнішнього вигляду, одягу, поводження і демонстрації єдності ідейних . Приміром, широко відома фотографія членів політбюро хрущовського періоду, з якої ясно, що усі вони носили навіть одинакові пальто і капелюхи, виділитися мав право тільки генеральний секретар (кольором костюма).

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Іншими словами, іміджеві методики можна вважати одним з найважливіших і діючих засобів у сучасній практиці політичної самоорганізації суспільства. Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну свідомість, насамперед, звертають увагу на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні характеристики мають велику емоційну прив’язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцніше засвоюються.

За багато років існування парламентської демократії і політичного ринку в західних країнах накопичений значний досвід формування іміджевих кампаній, розроблена їхня докладна типологія, що далеко не в усьому задовольняє українські традиції політичного життя і наш менталітет, а також виниклий зараз попит на вітчизняних лідерів.

Особливо актуальним стало питання про імідж харизматичного лідера, що впливає на суспільну думку і політичні процеси в суспільстві. Фахівці затверджують, що вчинки таких політиків найчастіше суперечать раціональній логіці, їх неможливо «прорахувати», угадати, однак ефективність діяльності харизматичного лідера завжди надзвичайно висока.

Останнім часом у суспільній думці зростає інтерес до політичних лідерів, що могли б викликати щирі симпатії в більшості населення. Такий кандидат, очевидно, повинний синтетично сполучити в собі якості попередніх типажів з високим професіоналізмом, моральністю і патріотичною відповідальністю перед своїм народом, здатністю об’єднати зусилля мільйонів і очолити рух по кардинальному поліпшенню положення в країні.

Таким новим політичним лідером  намагався стати Арсеній Яценюк , який 5 квітня 2009 року оголосив про свій намір висунути кандидатуру на пост президента, що і стало причиною раптової рекламної кампанії політика, яка  почалася з 22 травня, одразу після того як він подолав віковий ценз для участі в президентських виборах.

Арсеній Яценюк увійшов в українську політику як уособлення чогось нового, свіжого, але потенціал тих, хто готовий підтримати «третю силу», виявився зовсім невеликий. Головний його мінус в тому, що багатьом не подобається його зайва молодість.

Спочатку Яценюка підносили як продовжувача справи «батьків» – Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. І це була правильна подача, оскільки сам Яценюк на роль «батька» ще не дотягує, йому потрібно було зображати «сина-підлітка», який хоче примирити «батьків». У цьому разі йому потрібно було заручитися підтримкою або Ющенка, або Тимошенко. Проте кандидат ударився в критику уряду і дистанціювався від чинного Президента.

Моніторинг телепростору показує, що А. Яценюку поступалися інші кандидати у плані присутності в телевізійних програмах. Протягом літа і осені А. Яценюк – мабуть, єдина людина, якого аудиторія одного з головних політичних ток-шоу країни, «Свободи на Інтері», завжди сприймала позитивно. Для цього навіть йому не потрібно було говорити, досить вийти на трибуну, посміхнутися своєї скромно-чарівною усмішкою, і людям одразу ставало зрозуміло – саме так і має виглядати чесний, розумний, а головне, новий український політик.

Потрібно відзначити, що опоненти А. Яценюка обрали неправильну тактику боротьби з ним, представивши його у вигляді ставленика олігархів. Цілих кілька місяців велася кампанія про те, що Яценюк – ставленик Фірташа. Потім його почали прив’язувати до Пінчука. У результаті виявилося, що до фінансування кампанії Яценюка олігархи відношення не мають, а люди, яких називають в числі фінансистів Арсенія, в клуб олігархів зовсім не входять.

Однією з технологій, яка була використана для створення  іміджу Арсенія Яценюк була політична реклама, яка і остаточно заплутала електорат, адже викликала на підсвідомому рівні відчуття жаху і наступу ворогів. Фахівці вже встигли розкритикувати Арсенія Петровича за його образ «супермена», героя-рятівника. Його передвиборчу кампанію вже встигли охрестити, як зразок найпровальнішої кампанії за всю історію українських виборів. Варто зазначити, що спочатку його кампанія була досить таки вдалою. Яценюка сприймали, як «нове обличчя» української політики, але згодом, коли Арсеній Петрович кардинально змінив свою передвиборчу риторику, його рейтинги пішли на спад.

Політик «нової генерації», а саме до такої категорії відносили Яценюка, став будувати свою передвиборчу платформу на заїжджених роблемних темах суспільства, уподібнюючись до тих політиків, які є нині при владі. До моменту поки Яценюк, на фоні владних сварок та конфліктів Тимошенко і Януковича, мовчав його рейтинги стрімко зростали, але коли він почав відкривати рот його рейтинги різко почали падати.

Старт його передвиборчої кампанії, фактично, розпочався ще з того моменту, коли він покинув пост спікера, тоді Яценюк ніби вийшов сухим із води, адже незадовго до цього почалася затяжна політична криза підкріплена кризою економічною. Становище сприяло до того, що влада, буквально, валялася під ногами і єдине що вимагалося від Яценюк – підняти її та взяти в руки, але завдяки старанням політтехнологів, Арсеній Петрович упустив цей момент.

Аналізуючи його образ, як цілісне явище, не можна не зважати на незвично молодий вік політика та на ту стрімку політичну кар’єру, яку він встиг собі зробити за відносно не великій відтинок часу. Кар’єра у Яценюка стрімка, але осколочна. Люди не бачать в ньому професійного менеджера. реалісти і чудово розуміють, що до президентства йдуть роками. Що кар’єра політика складається не тільки зі злетів, але й з падінь. А Арсенія Яценюка ще не бачили в падінні, не бачили в критичних ситуаціях. Він молодий та енергійний професіонал своєї справи, який доволі легко справляється з функціями лідера та вміє формувати позитивне враження про себе. Його цільова аудиторія – це молоді люди, а тому акценти в його іміджі розставлені відповідно до уявлень молодих людей. Так Арсеній Яценюк любитель з’явитися в кадрі спершись на стіл, невимушено та з готовністю до дії. Він також може дозволити собі бути без піджака чи розстібнути верхній ґудзик сорочки. Але, в основному, Арсеній Петрович віддає перевагу класичному діловому стилю в одязі та пастельних тонів сорочкам.

Після офіційного старту передвиборчої кампанії Арсеній Яценюк, очевидно, відчувши весь смак ролі кандидата в Президенти, почав поводитись більш рішуче, інколи навіть відчуваючи себе дещо вільно в поведінці та певних висловлюваннях. В цілому образ кандидата Яценюк є дуже спірним. Він приміряв на себе те, що йому не пасує. Володіючи хорошим почуттям гумору, він створив собі образ революційного реформатора, а його рішучий погляд з плакатів лише підживлює сумнів у вдалому формуванні образу. Насправді ж, Арсеній Петрович дуже легко знаходить спільну мову з людьми, його посмішка була його родзинкою і саме її варто було використовувати. Щирість та безпосередність – це ті якості якими володіє Яценюк і з презентацією яких він користувався популярністю. Строгість та комплекс супер-героя – це те, що знищило Яценюк, як майбутнього Президента

Кольори, які супроводжують Арсенія Петровича і які, фактично, стали його візитною карткою, виявились ще одним програним козирем. Традиційно зелений колір – це колір життя, але Яценюк відкидає позитивну тематику такого наповнення і обирає для себе кольори «хакі». Це українська громадськість не сприйняла та не зрозуміла. Кампанія в стилі мілітарі викликала певні суперечки про благонадійність такого кандидата, а тому ситуацію навіть не врятувало розтушування цього забарвлення кольорами райдуги. Депресивний тон, який задав Яценюк від самого початку своєї передвиборчої кампанії, а якщо бути точним, то й ще раніше, не покидатиме виборців уже ніколи. В їх пам’яті назавжди закарбувався образ похмурої політичної реклами із оливковим обличчям кандидата на такому ж похмурому оливковому фоні. І даремно пояснювати виборцям, що ці моменти ніби обґрунтовують саму назву політичної сили Арсенія Петровича – «Фронт Змін», мовляв фронт не силовий, а інтелектуальний, адже імідж пана Яценюк – це імідж кандидата інтелектуала, якого інколи називають людиною індіго. Єдина помилка, якої можна було б уникнути – це не міняти нічого і залишити все як було, бути самим собою.

Передвиборча програма Арсенія Петровича називалася: «Новий курс». Назва є доволі символічною та актуальною. Сам Яценюк якось навіть посилався на Рузвельта маючи на увазі, що він готовий повторити його подвиги в розбудові країни. Ситуація сприяла підтримці такого образу, адже світову фінансово-економічну кризу фахівці сміливо прирівнюють до глобальної кризи 30-х років ХХ століття.

Варто зазначити, що програма є досить вдалою, але оскільки провалилася власне сама подача її, як політичного продукту, то й програмні ідеї кандидата не здобудуть підтримки широкого загалу виборців. Але ми у своєму аналізі зупинимося на базових платформах цієї програми: «Країні необхідна нова індустріалізація. Потрібен прискорений розвиток українського сільського господарства». «Найважливіша мета держави – забезпечити відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення своєї країни. Держава повинна взяти на себе ініціативу й відповідальність за модернізацію країни. Нова українська держава має реалізувати принципи соціальної справедливості та високий рівень соціальних гарантій». «Ініціювати будівництво Великої Європи, стати одним із лідерів цього процесу повинна Україна. Багатонаціональність та багатокультурність України є нашим найважливішим ресурсом, силою, а не вадою». Програма символічно завершується словами: «У нас велике минуле в загальноєвропейській історії, і я вірю – ми сформуємо наше велике майбутнє. Для цього сьогодні потрібне одне – врятувати країну і стати на Новий Курс. Ми це зробимо!»

Політологи виділили найбільшими помилками цієї програми те, що прозахідний Яценюк перетворюється в Яценюка проросійського, що автоматично відрізало йому шмат західного електорату і не принесло значного зростання електорату східного. Ще одним моментом із області фантастично-нездійсненного є бачення України, яку ніде не чекають і вже точно нікуди не просять, лідером у «будівництві Великої Європи» з центром у Києві. Словом, програма Яценюка не написана для того, щоб бути реалізована, принаймні найближчим часом.

Ключові повідомлення Арсенія Яценюка називають дещо абстрактними у своєму значенні, хоча всі вимоги до ключового повідомлення дотримані повністю. Вони є і короткими, і змістовним, і такими що легко запам’ятовуються виборцями. Його ключовими гаслами є «Країну врятує: нова індустріалізація, продуктивне село, здорові освічені люди, боєздатна армія». Продовженням таких гасел є «Арсеній. Врятувати країну». В даному випадку виборцям дають зрозуміти, що тільки політики «молодої крові» можуть сьогодні «врятувати країну», а зробити це можна лише провадивши курс реформ в найбільш болючих для суспільства сферах.

Перший етап рекламної кампанії з використанням близько 1400 рекламних щитів і роздачі друкарських агітаційних матеріалів пройшов з кінця травня по 19 жовтня 2009 року, коли офіційно почалося висунення кандидатів на пост президента. На думку експертів, ця реклама не порушувала законодавство України, оскільки до офіційного початку виборчої кампанії вона може бути розцінена як «соціальна». У період з 19 жовтня і до офіційної реєстрації кандидата в президенти рекламна кампанія є незаконною.

Другий етап починається з моменту офіційної реєстрації кандидатів 13 листопада 2009 року і продовжиться до дня голосування — 17 січня 2010 року.

Реклама А. Яценюка зроблена в стилі «мілітарі». Стиль реклами перегукується з назвою політичного руху, створеного і очолюваного А. Яценюком. Сам А. Яценюк пояснив вибір воєнізованого стилю так: «Які ще кольори можуть бути в країні, яка знаходиться в глибокій економічній і політичній кризі? Ми вже фактично на грані. Ви бачите, там такий прикордонний колір. То міняємо Конституцію, тепер намагаємося вкрасти вибори шляхом механізму змін до закону про вибори президента, набираємо кредитів, не розраховуємося за газ, тому що нічим платити. Країна на межі економічного і політичного колапсу. Тому у мене там прикордонний колір. Немає поки місця для радості. Тому — все для фронту, все для перемоги. Нас чекають важкі економічні і політичні процеси виходу з кризи. За оптимізм потрібно боротися.» [4]

В загальному вся рекламна кампанія будувалася на розміщенні рекламних щитів, наметів з агітаційною пресою з програмними поглядами А. Яценюка і його численними портретами в різних ракурсах. Причому поліграфія газет виконана в стилі, що і плакати..

Вся реклама випускалася в двох мовних варіантах: на Східній Україні і в Криму розміщувалася реклама російською мовою, а на Західній Україні, в Києві і т.п. — на українській. Основними інструментами першого етапу кампанії стала зовнішня реклама у вигляді білбордов, а також агітаційні намети захисного кольору, в яких активісти поширювали рекламні буклети.

Зовнішня реклама Яценюка виявилася наймасовішою серед аналогічних кампаній всіх конкуруючих кандидатів. За даними компанії «Український Медіа Монітор» в 32 містах і на основних автодорогах в липні 2009 року плакати Яценюка займали не меншого 1400 одиниць. У містах, де проходила рекламна кампанія, її відмітили 78 % населення (у Юлії Тимошенко — 68 %).[5]

У молодого кандидата в президенти Арсенія Яценюка був вибір: або формувати фінансову базу своєї виборчої кампанії за прикладом західних демократій – відкрито називаючи своїх головних спонсорів і нескінченно завдяки добровільних соратників, або піти вже давно вивченим українським шляхом – ретельно приховуючи контакти з олігархами і активно роздуваючи можливості членських внесків пересічних громадян. Арсеній Яценюк вибрав другий шлях, проте все ще намагаючись залишитися незалежним від крупного капіталу, вже загрузнув в зобов’язаннях перед спонсорами “середньої руки”.

Вартість зовнішньої реклами, як зазначав А. Яценюк обійшлася йому в 480 тис. гривень, а вся сума внесків в касу «Фронту змін» офіційно склала 6 млн. гривень — 2,5—3,5 млн. гривень в місяць. [5]

Аналізуючи даний стиль реклами, варто зазначити, коричнево-чорний колір це молодості і розвитку, ймовірно це саме той, колір, який любить і хоче вибрати молода частина електорату. Проте, з точки зору деяких психологів це колір фашизму, фекалій і смерті. Взагалі колір хакі використовувався переважно для військових цілей, щоб ховати солдатів і важливі об’єкти в кущах. Тому саме ця комбінація для зовнішньої реклами є не дуже ефективною, адже в такий спосіб може злитися з навколишнім фоном. Взагалі обраний стиль «мілітарі» наводить на думку, що Арсеній Яценюк йде не просто на вибори, він йде на війну. Схоже, на передодні вирішальної сутички А.Яценюк остаточно змінив імідж інтелігентної молодої людини в дорогому костюмі і окулярах на камуфляж.

Шрифт, який надруковано напис дуже тоненький, розірваний, трафаретний. Такий стиль був характерний для  70-80х рр., коли використовували трафарети при виробництві стінгазет і наочної агітації. В думках одразу виникає питання « Мені обіцяли майбутнє, а підсовують минуле!» Що стосується підпису, то дивною та незвичною для українського народу є комбінація «Президент Арсеній», при цьому на плакаті «Арсеній» розташований внизу, що є не досить читабельно, якщо спеціально не намагатись це зробити.

Обіцянка на щиті «Врятувати країну»  теж вже не дивує наш народ, тут немає конкретних відповідей на питання як це буде зроблено та як зміниться. Говорити, що народ втомився від порожніх обіцянок теж порожня обіцянка.

У якійсь мірі подібна підкреслена войовничість служить показником невпевненості самого кандидата, будучи засобом психологічного тиску і самозахисту. Ймовірно, йому потрібне додаткове підживлення власної жорсткості і рішучості в боротьбі за «порятунок країни».

Для того, щоб розібратися наскільки ж відповідає зміст агітації А.Яценюка її оформленню та чи справляється він з вибраною ролю, було проаналізовано на прикладі однієї з його газет, випущеною під назвою «Державні питання».

А.Яценюк хоче сподобатися всім – і прихильникам В.Януковича, і прихильникам Ю.Тимошенко, і нечисленним прихильникам політики В.Ющенко, а тому намагається лавірувати між інтересами і перевагами різних електоральних груп. Філософствуючи про вибір зовнішньополітичного курсу і пріоритетів України, він обмежується загальними міркуваннями. По суті, в його репліках немає жодної конкретної відповіді. Фрази про необхідність відстоювати національні інтереси у відносинах з іншими державами, напрацьовувати реальний суверенітет і будувати сильну державу, орієнтуватися на майбутнє навряд чи характеризують його як справжнього державного лідера. У надмірно обережній мові Арсенія Петровича чітко є видимим прагнення обійти всі гострі кути. В результаті це інтерв’ю народжує більше нових питань, чим дає відповідей.

Ще нинішньою весною А.Яценюк не приховував свої євроатлантичні симпатії, що не викликало захоплення у виборців південно-східного регіону. Тепер же, «скоректувавши» позицію, Арсеній більше не говорить про свою прихильність євроатлантичним цінностям, як не говорить і про відхід від цієї лінії в зовнішній політиці. Які сьогодні його переваги, можна тільки здогадуватися.

Міркуючи про перспективи вступу України в НАТО, А.Яценюк відзначає: «У НАТО маса власних проблем», а тому входження України до альянсу скрутно. І тут же підкреслює свою роль: «Саме цю позицію я вніс до парламенту, вона була прийнята – вступ України в НАТО тільки через референдум». Можливо, і так. Але ж Арсеній «забуває» інший важливий факт: саме він при своєму перебуванні розділом українського парламенту поставив підпис в  листі  до натівського керівництва про якомога швидше ухвалення України до альянсу – по суті, в обхід референдуму.

В той же час А.Яценюк не упускає можливість кинути камінь в город Росії: «росіяни інтенсифікують боротьбу проти НАТО в Україні», що, на його думку, привело до поляризації країни аж до загрози її суверенітету. Дивно! Хіба не українські політики і державні діячі (у тому числі і сам Арсеній Петрович) своїми незграбними провокаційними діями викликали поляризацію суспільства навколо проблеми НАТО? І хіба не переважна більшість громадян України, що підтверджене безліччю соціологічних досліджень, чітко і недвозначно висловлюється проти членства України в НАТО? Але немає, згідно версії А.Яценюка, вся відповідальність за соціально-політичні і економічні потрясіння на українській землі лежить на сусідній країні, а не на нім – колишньому спікерові парламенту і міністрові закордонних справ.

Перейшовши до питання власне україно-російських відносин, А.Яценюк продовжує уникати конкретних відповідей, йдучи від незручних для себе деталей, і підігравати одночасно людям з різними політичними поглядами. Говорить про добросусідство з Росією – і розвінчує «міф» про братерство народів («Що таке «братерські міжнародні відносини»? Це ще один міф»). Констатує неминучість інтеграції – і тут же указує на неможливість її здійснити на нинішньому етапі («Сьогодні Росія не готова запропонувати інтеграційні цілі, тобто сформулювати загальні інтереси. Вона ще і з своїми інтересами до ладу не розібралася»). А чи розібралася з своїми інтеграційними цілями відносно Росії сама Україна, А.Яценюк умовчує.

Проте А.Яценюк навіть піднімає фактично закриту сьогодні тему Єдиного економічного простору, знаючи, що для значної частини населення країни вона як і раніше має значення. І, природно, знову не забуває сказати про себе. Він пояснює, що саме в його обличчі Україна запропонувала на останніх переговорах свою формулу будівництва ЄЕП, яка зводиться до чотирьох основних пунктів:

– ЄЕП без наднаціонального управління;

– ухвалення всіх рішень консенсусом учасників одноголосно;

– включення в пакет угод договору про торгівлю енергетичними ресурсами і трубопровідний транспорт;

– зняття всіх торгових обмежень без виключень і вилучень.

І якби Росія прийняла цю формулу, заявляє А.Яценюк, то «таке ЄЕП ми готові були б підписати», але. «переговори більше з тих пір не поновлювалися».

Переговори дійсно припинилися, але ж не з тієї причини, що Росію не зацікавили пропозиції А.Яценюка. Українське керівництво втратило інтерес до ЄЕП, повністю переорієнтовувавшись на євроінтеграцію, і про це Яценюк теж змовчав.

Умовчує він і про те, що по-справжньому стало бар’єром  в розвитку добросусідських відносин і поглибленні партнерства, що примусило відкласти взаємовигідні інтеграційні проекти між Україною і Росією. Подібні питання він вважає за краще залишати без уваги. Так само, як і те, яким чином весь цей складний комплекс проблем, що накопичилися, він має намір вирішувати як потенційний президент. І чи має намір А.Яценюк взагалі їх вирішувати. А в цьому після перегляду його інтерв’ю   виникають великі сумніви.

Взагалі експерти розійшлися в оцінках якості і ефективності реклами Яценюка. Деякі оцінили рекламу позитивно. Зокрема, завдання відрізнитися від конкурентів і показати рішучість, твердість і упевненість кандидата в рекламі вирішені цілком якісно. Відомий російський дизайнер Артемій Лебедев охарактеризував розробку як «ідеальний дизайн пачки сигарет для робітничо-селянської аудиторії». [5]

Деякі джерела вважають, що темні кольори були вибрані для контрасту з іншими кандидатами і що ближче до кінця кампанії вони повинні були змінюватися на яскравіші і оптимістичніші. При цьому експерти відзначають, що реклама запам’яталася і викликала інтерес у публіки.

Проте більшість спостерігачів визнали рекламу Яценюка незрозумілою, не відповідною іміджу кандидата, що склався, вторинною і такою, що не викликає довіри, не дивлячись на те, що формально вона була зроблена з дотриманням основних канонів політтехнологів. На думку деяких експертів, розробники кампанії недостатньо враховували відмінності української аудиторії від російської або американської.

Політологи оцінили літню рекламну кампанію Яценюка як невдалу. Багато хто відзначав зниження його рейтингу щодо конкурентів, зв’язуючи цю тенденцію зокрема з непродуманою рекламною стратегією. [4]

Отже, проблема формування іміджу політичного лідера стала актуальною потребою нашого політичного життя, а тому має свої методи підготовки, організацію і впровадження його в життя. Технологічний характер іміджу полягає в забезпеченні певного комплексу заходів спрямованих на досягнення поставленої мети та цілей. На сьогодні, існує значна кількість технологій, які застосовують сучасні політики в ході їхніх передвиборчих кампаній. Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну свідомість, насамперед, звертають увагу на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні характеристики мають велику емоційну прив’язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцніше засвоюються.

В цілому політичний імідж лідера має позитивний характер в силу того, що він наближує політика до його електорату, змушуючи враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв’язок. Імідж для виборця дозволяє ідентифікувати кандидата як особистість і виділити його з загального ряду, відчуваючи до нього довіру.

За  період своєї політичної діяльності Арсеній Яценюк зарекомендував себе як амбітний молодий політик, який своїми поглядами та життєвими позиціями намагається змінити та врятувати Україну від проблем сучасності. Імідж А. Яценюка почав формуватися відповідно з початком передвиборчих процесів на пост Президента України. В своїй рекламній кампанії А. Яценюк  зупинився на виборі воєнізованого стилю, який по-різному сприймався виборцями та та досить неоднозначний мав характер.

Перелік ключових слів: політичний імідж,  електорат, політичний лідер, PR технології, передвиборча кампанія.

Список використаних джерел та літератури

1. Богданов, Е. Психологические основы Паблик рилейшнз [Текст]   / Е.Богданов, В.Зазикін. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 204 с.

2. Лісничий, В.В. Сучасний виборчий PR : навч. посіб. [Текст]  / В.В. Лісничий, В.О. Грищенко, О.В. Радченко та ін. – Сєверодонецьк : Еврика, 2001. – 480 с.

3. Почепцов, Г. Имидж: от фараона до президента [Текст]  / Г.Почепцов .- К.: Адеф-Украина, 2004. – 328 с.

4. Харрис,  Р. Психология массовых коммуникаций  [Текст]  / Р.Харрис. – СПб.: Еврознак, 2003. – 448 с.

5. Солонська, С.  Політична міфологія України: імідж кандидатів [Електронний ресурс] // С. Солонська. – Режим доступу: http://my.nashformat.ua/publication/politychna-mifologiya-ukrayiny-imidj-kandydativ/– Назва  з екрану.

6.Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6652.htm. – Назва  з екрану.

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю