Роль ідеології у формуванні іміджу політичної партії націоналістичного спрямування (на прикладі ВО «Свобода»)

У статті подано загальні характеристики та проаналізовано основні підходи до розуміння поняття «імідж»; визначено зміст та особливості поняття «ідеологія»; акцентовано увагу на ролі націоналістичної ідеології у формуванні іміджу націоналістичної партії.

The article presented the general characteristics and analyzed the main approaches to understanding the concept of «image», defined the content and features of the concept of «ideology», focused on the role of nationalist ideology in shaping the image of the Nationalist Party.

Постановка наукової проблеми. Сфера політико-партійного життя сучасного українського суспільства характеризується проблемою невизначеності партіями ідеологічної платформи як важливого елементу побудови ефективного іміджу. У результаті нерозробленої політичної програми, або прикриття відсутності ідеології за іміджем харизматичного лідера постає ситуація, коли партії фактично, попри декларації, не є суб’єктами зазначених ними політичних ідеологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливу увагу проблематиці іміджу приділили у своїх працях вітчизняні науковці В.Бебик, В.Королько, М.Логунова, Г.Почепцов та ін. У їхніх роботах найбільш повно розглядаються питання, пов’язані зі створенням іміджу, а також аспекти його впливу на політичне життя. Різноманітні підходи до розуміння поняття «імідж» розглядалися у працях і зарубіжних дослідників П.С. Гуревича, В.М. Шепеля, які співвідносять імідж з різними персоніфікованими категоріями, а також А. Цуладзе, який акцентував увагу на штучному характері іміджу. Питаннями ідеології займалися Л. Н. Москвичев, Д. Чесноков В. Келле, який визначав ідеологію як систему поглядів, які віддзеркалюють інтереси і цілі діяльності мас людей, великих соціальних груп.

Мета і завдання дослідження. Метою статті є розкриття впливу ідей та позицій націоналістичної ідеології на формування іміджу такого політичного суб’єкта як партія. Для досягнення мети необхідним є вирішення таких завдань:

визначити зміст поняття «імідж»;

проаналізувати сутність поняття «ідеологія»;

виділити та охарактеризувати націоналістичну ідеологію у контексті формування іміджу партії.

Викладення основного матеріалу. Одним із важливих аспектів загального сприйняття та оцінки політика є враження, яке він справляє, тобто його імідж (образ). Імідж є «живою» та «органічною» комунікативною основою позиціонування влади, яку можна спрямовувати, коригувати, уточнювати, переробляти, аби вона відповідала очікуванням громадськості. Саме тому імідж має бути чітко структурованим, керованим, а відтак розроблятись та реалізуватись за відповідною схемою позитивного сприйняття залежно від обставин. У сучасному розумінні імідж (англ. image – образ, вид) – це стереотипізований образ конкретного об’єкта, що існує в масовій свідомості [11]. М.Шепель називає іміджем «візуальну привабливість особистості». Але на думку П.С. Гуревича поняття «імідж» пов’язане не тільки із зовнішнім виглядом, але і з внутрішнім змістом людини, його психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства [4].

І.Л. Вікентьєв під поняттям «імідж» розумів результат і конкретну форму відображення предметів і явищ у світосприйнятті людини, тобто – відчуття, уявлення, поняття, які на основі цього формуються, і висновки, що робляться. Виходячи з цього, можна стверджувати, що кожному об’єкту притаманний певний імідж, «забарвленість», «впізнаваність». Навіть те, що його немає, вважає професор Г.Г. Почепцов, – теж імідж [8, c. 22].

Імідж відіграє значну роль у ставленні суспільства до політичних сил, нерідко він є визначальним фактором при виборі кандидатів на певні політичні, державні пости, ролі політичної партії у країні. Політичний імідж, як компонент системи політичного світосприйняття, можна визначити як особливий образ-уявлення про конкретний публічний політичний об’єкт (персоніфікований, інституційний, ідеологічний), який стихійно або цілеспрямовано створюється у масовій політичній свідомості за допомогою асоціацій, гіперболізує іманентні характеристики об’єкта, що сприймається, та наділяє його додатковими («фантомними») властивостями.

Згідно онтологічного підходу (С. Голдмен, В. Бебик, Л. Невзлін) політичний імідж далеко не завжди повністю й адекватно відображає реальний об’єкт, однак він обов’язково повинен містити ознаки, за якими певний об’єкт ідентифікується і, відповідно, виокремлюється серед подібних; володіє значною стійкістю і силою інерції. Тому політичний імідж – це все, що пов’язано з особистістю політика чи політичної партії; сформований в масовій свідомості, стереотипний, емоційно забарвлений образ.

Формування політичного іміджу партії відбувається як стихійно, несвідомо, так і свідомо, коли чітко відслідковуються особливості сприйняття партії, продумується нова стратегія і тактика формування сприятливого образу. І в основі цього образу лежить одна з найважливіших рис, що характеризує суть партії, виділена американським вченим Дж. Ла Палабаром. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини.

Як правило, поняттям «ідеологія» (з грецької: idea – поняття та logos – знання) охоплюється система форм суспільної свідомості, які водночас виступають як свідомо визначені форми національного, класового або групового духовного життя, система прийнятих цінностей, в яких відображені корінні інтереси тих чи інших соціальних груп [6, c. 167].

Поняття ідеології запроваджене у книзі французького філософа Д. де Трасі «Елементи ідеології» (1801-1815). Ідеологія – це вчення про ідеї, теорія ідей, що відображає особливий зріз у життєдіяльності суспільної людини. У широкому філософському трактування ідеологія – це «сукупність ідей і поглядів, які відображають в теоретичній більш-менш систематизованій формі ставлення людей до оточуючої дійсності і один до одного, які служать зміцненню або зміні, розвитку суспільних відносин». Традиційно провідною ідеологічною формою вважається політична. Кожен політичний рух, соціально активна верства, група, навіть держава прагнуть мати політичну оцінку дійсності в теоретичній формі, програму політичного розвитку на перспективу. Теорія наукової політичної ідеології повинна відповідати реаліям в країні і світі, спиратись на факти і висновки, які випливають з вивчення цієї реальності суспільними науками. Це ж стосується і конкретних теорій та доктрин, які входять до ідеології.

Саме тому програмні положення багатьох політичних партій виходять із існуючих політичних ідеологій. Ця складова іміджу політичної партії є головною, оскільки відображає основний сенс створення і діяльності політичної партії. Партія, що не має своєї програми і ідеології, не може бути повноцінною політичною партією, оскільки позбавлена будь-якого політичного сенсу. У сучасній політиці існують дві взаємообумовлені тенденції: партії є важливим чинником оформлення ідеологій як способу комунікації і, навпаки, ідеології формують політичні партії й їх імідж. Крім того, у партійній системі існують і формальні вимоги до необхідності розроблених партійних програм відповідно до яких «політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення» [1].

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Партійні програми задають загальні концептуальні рамки політичних партій, формують набір основних способів боротьби політичних партій за владу, політичних заяв і позицій партій з проблем політичного дискурсу. Партійні програми й ідеології також є найважливішими ідентифікаційними ознаками політичних партій, що дозволяють відрізняти партії одну від одної і формувати політичні переваги у виборців.

В сучасних умовах політична ідеологія націоналізму одна з привабливих, особливо у молодих націй, які тільки самоутверджуються і самовизначаються. Націоналізм в соціально-політичному аспекті – це ідеологія, політика і психологія сповідування національної відособленості та винятковості, недовіри до інших націй. Головні цілі націоналізму є цілі політичні, бо інтереси нації – це найреальніші політичні соціальні справи, від яких залежить буття народу. Політичні партії націоналістичного спрямування враховують в процесі формування власного іміджу такі характеристики як консерватизм та інерційність політичної свідомості виборців [2]. Ці характеристики полягають у здатності зберігати усталені, не підвладні часові настанови та цінності буття, використовуючи їх як своєрідний захисний механізм; неквапливо «придивлятися» до всього нового й оцінювати його у національному вимірі; продукувати «за інерцією» форми національні всупереч «інтернаціональним», нав’язуваним здебільшого із-зовні і т. ін.

Партії націоналістичного спрямування намагаються використовувати ірраціональні компоненти національної свідомості (політичний ідеал, мрія) і раціональні – наприклад, використання національної ідеї, як такої що «чинить сильний опір» інонаціональним або ж чужонаціональним відповідникам [24, c. 22].

На сучасній стадії розвитку українського суспільства та української політичної системи націоналізм розпочав етап виходу за межі літературного, політичного та наукового дискурсу і трансформувався у політичний націоналізм, як один із варіантів досягнення політичної влади, пропаганди ідеї незалежності, єдності держави та української нації. Підтвердженням цього слугує поява низки політичних партії, які у своїх програмах, статутах, виступах підкреслюють бачення сучасної української держави та суспільства з націоналістичної точки зору, зокрема Конгрес Українських Націоналістів, Українська національна асамблея, Українська Національна Консервативна партія, Організація українських націоналістів в Україні, Соціал-Національна Партія України та особливо цікаве, у контексті дослідження іміджу націоналістичної партії та характеристики її елементів, Всеукраїнське об’єднання «Свобода», яке на даний період часу є найбільш активним політичним утворенням націоналістичного спрямування.  У процесі визначення головних рис ідеологічного елементу іміджу ВО «Свобода» ключовим є намагання з’ясувати, якими засобами партія формує цей імідж та чи підтверджується він її закликами та програмами дій.

ВО «Свобода» розпочало свою діяльність 13 жовтня 1991 року під назвою Соціал-Національної партії України. 14 жовтня 2004 року відбувся IX З’їзд, який ухвалив нову назву партії – «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та обрав народного депутата України Олега Тягнибока Головою ВО «Свобода».

ВО «Свобода» позиціонує себе як партію націоналістичного спрямування, яка поглядами, діями кардинально відрізняється від інших політичних партій, зокрема, націоналістичних, чітко сформованою, продуманою ідеологічною платформою. Це твердження пов’язане з тим, що в основу програми ВО «Свобода» була покладена праця провідника Організації Українських Націоналістів Ярослава Стецька «Дві революції» [10].

Використання націоналістичної ідеології як базового елементу свого іміджу «Свобода» трактує як шлях здобуття влади, що дозволить досягнути зрозумілої і бажаної для всіх мети – сильної і багатої України. Цей шлях вигідний для всіх громадян, тому поширення чіткої і зрозумілої ідеології українського націоналізму в суспільстві є умовою успіху такої політики. Але здобуття влади неможливе без залучення виборців, без отримання підтримки широких верств населення. Відповідно, ефективний імідж партії повинен відповідати вимогам, запитам, очікуванням великих груп виборців, адже він відображає взаємозв’язок між політичною партією і суспільством.

На початку своєї політичної діяльності «Свобода» працювала саме на території західних регіонів України, і навіть, пройшла до складу Тернопільської обласної ради. Такий вибір електорату пов’язаний із націоналістичними ідеями партії, а саме, з позицією щодо воїнів УПА, відзначення діяльності Р. Шухевича та С. Бандери на державному рівні, заборони визнання російської мови як другої державної мови, поширення української культури та ін. Зазначенні проблеми мають широке схвалення саме серед мешканців Заходу України, відповідно повідомлення та звернення адаптуються під найбільшу групу даної аудиторії, для якої партія позиціонує себе як захисника, борця за права україномовного населення України. Відповідно, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок стверджує, що виборцю потрібно подобатись, треба говорити те, що він хоче чути – але щоб це не суперечило ідеалам партії [3].

Не менш важливою складовою створення ефективного іміджу націоналістичної партії, і партій зокрема, є партійна символіка як засіб ідентифікації партії. На початку свого існування ВО «Свобода», а тоді Соціал–Націоналістична партія України, використовувала графічний символ «Ідея Нації», але із зміною поглядів партії від соціал-націоналізму до національної демократії та обранням Головою партії Олега Тягнибока партія разом із назвою змінила і символіку. Новим символом ВО «Свобода» є напис «свобода» жовтими літерами на блакитному фоні, тобто використання кольорів державного прапора України, а також використання спрощеного зображення жесту «Тризуб-Воля» у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями. Цей символ, у розумінні партії, символізує малий Герб України, що також є посиланням на офіційну державну символіку, що однак не суперечить твердженню Закону України «Про політичні партії» у якому «забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України» [1].

Апеляція саме до офіційних державних символів, кольорів пов’язана із бажанням впливати на аудиторію, бути впізнаваним через асоціативні поняття «держава», «Україна» та ін. Окрім символічного навантаження, символ «Тризуб-Воля» виконує і практичне значення, а саме, використовується для ідентифікації членів партій або її прихильників підчас мітингів чи зборів.

Важливим аспектом побудови іміджу ВО «Свобода» є використання ефективного методу впливу на аудиторію, а саме – архаїзації. Архаїзація вступає у дію в кризові періоди розвитку суспільства, і пов’язується з апеляцією до глибинних пластів масової свідомості. Використання саме цього методу пов’язане з тим що політична ідеологія націоналізму найпривабливіша саме для молодих націй, які лише нещодавно стали на шлях самовизначення і самоствердження.

У своїх зверненнях і виступах на мітингах та у ЗМІ представники партії «Свобода» активно користуються таким прийомом архаїзації як зростання статусу ворогів. У даному випадку мова йде про використання образу Російської Федерації як «найбільшого зла» для українського суспільства. Активісти партії негативно трактують поняття «російське» та роблять акцент на імперській політиці Російської Федерації як за умов радянської влади, так і за умов президентства. Це проявляється у критиці «російського» способу життя, і ствердженні того, що українська культура є відмінною від російської, державні інтереси України не співпадають з російськими. Так згідно положення чинної програми ВО «Свобода» пропонує «очистити владу та силові структури від агентури Москви; знешкодити фінансовані Росією підривні організації». Ще одним яскравим підтвердженням прийому зростання статусу ворогів є звернення Голови партії Олега Тягнибока під час виступу на горі Яворина 17 липня 2004 року в якому він закликав «віддати Україну нарешті українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні» [7]. Отже, такий чинник як «ставлення до Російської Федерації» є одним з головних елементів будівництва іміджу політичної партії «Свобода» [9].

Формування націоналістичного іміджу партії у свідомості суспільства ґрунтується також і на апеляції до загальногуманістичних цінностей, а саме цінності нації як вічної кровно-духовної спільноти. ВО «Свобода» виступає за те, що поняття «нація» потрібно трактувати як етнічне, а не як політичне. За базу цієї позицій було обрано висловлювання Тараса Шевченка, який казав, що нація – це є кровно-духовна спільнота і мертвих, і живих, і ненароджених, і тих, що в Україні, і тих, що поза її межами .

Для, того щоб зрозуміти реальне уявлення та бачення розвитку України та, перш за все, української нації ідеологами ВО «Свобода», ми проаналізували чинну програму партії, в якій зафіксовані негайні першочергові кроки запропоновані для побудови могутньої Української Держави. Для проведення дослідження було обрано метод фреймового аналізу як один із найпоширеніших методів аналізу політичного тексту. Фрейм – це цілісна структура представлення знань, що індивід використовує як у звичних ситуаціях, так і у нових, проблемних ситуаціях; розглядається як одиниця представлення зафіксованих у минулому знань, які відіграють вагому роль у сприйманні та розумінні поточної інформації [5, c. 80].

Методика фреймового аналізу тексту ґрунтується на когнітивних теоріях представлення знань мовця, дозволяє ширше охопити і представити ментальні репрезентації мовця стосовно основних життєвих контекстів[5, c. 78].

Процедура дослідження:

На першому етапі зафіксовано всі слова політичного тексту, які вираженні іменниками. Таким чином, виділено 2015 різних понять. На другому – всі іменники погруповано у відповідні загальновизначенні категорії. У результаті цього етапу виділено 6 категорій життя, простір, суспільство, люди, країни, духовність. Ці категорії є результатом узагальнення, категоризації та систематизації дійсності, що дає змогу розглядати їх як фрейми. На третьому етапі виділено найчастотніші слова кожної категорії та визначено їхній коефіцієнт частотності (FQ) в межах категорії: частка кількості використання кожного поняття від загальної кількості понять, що належать до цієї категорії. Показники FQ дозволяють виділити найчастотніші поняття, які є прототипами фреймів, згідно теорії Е. Роші [5, c. 80]. На четвертому етапі з ключових слів відібрано поняття, що відображають певні події за схемою Предподія – Подія – Постподія. Ці поняття утворюють скрипт досліджуваного нами поняття, тобто структуру представлення знань, яка презентує стереотипну зміну подій, а відтак, є структурою представлення знань про життєві ситуації.

Згідно з дослідженням найширшою категорією програми ВО «Свобода» є фрейм «суспільство», що відображає бачення траєкторії суспільно-політичного розвитку держави. Ключовими поняттями цього фрейму є держава, власність, програма, закон, громадянство. Тобто пріоритетним для партії є бачення держави як головного розпорядника об’єктами історично-культурної спадщини, підприємствами, сільськогосподарськими землями та ін. Для реалізації цієї стратегії пропонується розробка та запровадження комплексу державних програм націлених на зміну економічного статусу держави у сфері економіки. Ще одним пріоритетним завданням суспільно-політичного розвитку держави є законне закріплення належності особи до складу громадян держави, що обумовлює її права та обов’язки. Простежується тут, також, позиція щодо законодавчого урегулювання відношень етнічних українців та національних меншин.

Фрейм «країни» відображає основні напрямки розвитку країни на міжнародній арені. Найпоширенішими словами є Україна, країни, Росія, Крим, Чорноморський флот Російської Федерації (ЧФРФ). Тобто підкреслюється багатовекторність відносин України із світовою спільнотою, остаточно не вказується єдиний пріоритетний напрямок зовнішньої політики. Проте, зазначається проблематичність і важливість врегулювання відносин із Російської Федерацією, перш за все у питанні розташування на території Автономної республіки Крим Чорноморського флоту Російської Федерації. А також зміни статусу Автономної республіки Крим, встановлення конституційного порядку та забезпечення стабільного розвитку цієї території згідно із обласним статусом.

Різноаспектним у досліджуваному тексті є фрейм «люди». Він представлений словами українці, громадяни, суди. По-перше, ВО «Свобода» прагне узаконити права етнічної більшості – українців. Тому особлива роль відводиться саме судовій інстанції, її розвиткові, реформуванню, забезпеченні прозорості, адекватності, неупередженості суддівських рішень. ВО «Свобода» бачить в українцях, перш за все, громадян, які підпорядковують особисті інтереси громадським, служать Батьківщині.

У категорії «духовність» як невідмінній складовій розвитку громадян, та держави у руслі традицій та культури представленні слова мова, відповідальність, статус. У даній категорії підкреслюється відповідальність українського народу перед проблемою збереження, розвитку української мови як невід’ємної частини самоствердження, самоусвідомлення українців. Звертається увага на необхідності остаточного визначення та захисту статусу української мови на конституційному рівні.

Значущою сферою суспільно-політичного розвитку держави є рівень життя її громадян, саме у фреймі «життя» відображаються прагнення та уявлення політичної партії про бажаний рівень життя співвітчизників.

Найчастотнішими поняттями фрейму є слова права, захист, безпека, боротьба. Отже, головними характеристиками необхідним для забезпечення стабільного розвитку членів українського суспільства є їхні права та безпека їхнього життя. І головними інструментами здобуття цих інтересів, партія вбачає у боротьбі за них та захисті на законодавчій основі.

Останньою, але не менш значною є категорія «простір», що відображає напрямки та засоби розвитку держави у межах своєї території. Ключовими словами даної категорії є територія, розмір, роки. Відзначається важливість визначення території України, офіційного закріплення її розміру, для налагодження та розвитку ефективних зовнішніх політичних відносин із країнами сусідами. А також, врегулювання на міжнародному рівні всіх питань, щодо спірних території. Посилання на проміжок часу вказує на нагальній необхідності реалізації цих завдань, їхній пріоритетності.

Відбір найчастотніших слів у кожному виділеному фреймі дає змогу сконструювати сценарій тексту досліджуваної політичної програми: українці, права, мова, держава, територія, Україна. Сценарій дискурсу чітко демонструє основні пріоритети політичної партії у розбудові демократичного устрою в державі.

Згідно четвертого етапу, сконструйовано скрипт досліджуваного тексту, який полягає у відборі слів з найчастотніших понять, які містять значну частку дієслівності та розміщуються у ланцюзі Предподія-Подія-Постподія. Скрипт досліджуваного тексту представлений такими поняттями: захист, програма, статус.

Таким чином, основне бачення партією теперішньої України полягає у захисті пропагованих ідей націоналізму для розвитку українського суспільства через провадження основних зафіксованих у програмі партії положень та досягнення у майбутньому гідного, визнаного статусу Украйни у світовому просторі.

Отже, завдяки методу фреймового аналізу, що дає змогу змоделювати уявлення і бачення ВО «Свобода» основних напрямків розвитку України, можна підтвердити думку про те, що партія дійсно вибудовує у своїх програмних положеннях національну ідею, як необхідну складову, передумову розвитку суспільства у необхідному напрямку.

Партія, у процесі формування власного націоналістичного іміджу, апелює до таких суспільних цінностей як безпека, земля, громадянство, незалежність. Імідж партії побудований на грі почуттями – експлуатації мовного питання, етнічній приналежності громадян; на постійній апеляції до консервативної свідомості виборців, тобто у зверненні до настанов, традицій, як захисному бар’єрі від інновацій, що продукуються, переважно, з інших країн.

Висновок. Отже, визначальним складником іміджу політичної партії «Свобода» слід вважати її націоналістичну ідеологію. Ідеологічний стрижень політичної партії відображає основні моменти, за якими відбувається її позиціонування. Адже партія без бодай найменшої спільності поглядів перестає бути партією, через неминучий розрив між деідеологізованими керівниками, що бачать у ній лише знаряддя для політичної кар’єри, і виборцями та рядовими членами, які чекають чіткої ідейної орієнтації та вірності цілям, навіть практично недосяжним.

Список використаних джерел та літератури:

1. Закон України «Про політичні партії в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: www:zakon.rada.gov.ua/cgiin/laws/htm. – Назва з екрана.

2. Антемюк, В.Д. Феномен іміджу та політична свідомість: діалектика взаємозв’язку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: www:intkonf.org/antemyuk-vd-fenomen-imidzhu-ta-svidomist. – Заголовок з екрана.

3. Гайванович, І. Олег Тягнибок: «Мені б не хотілося, щоби мої погляди і моя позиція нашкодили Ющенкові» [Електронний ресурс] // Українська правда – 2004. – Режим доступу: URL: www://209.85.135.132/search. – Заголовок з екрана.

4. Гуревич, П.С. Философия человека [Електронний ресурс]. – Режим доступа: URL: www:psylib.org.ua/books/gurep01/index.htm . – Заголовок с экрана.

5. Засєкіна, Л.В. Психолінгвістична діагностика [Текст]: навч. посіб. / Л.В. Засєкіна, С.В. Засєкін .– Луцьк : Вежа, 2008. – 188 с.

6. Михальченко, М.И. Политическая идеология как форма общественного сознания [Текст] / М. И. Михальченко. – К.: Наукова думка, 1981. – 260 с.

7. Повний текст виступу Олега Тягнибока на горі Яворина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: www: svoboda.org.ua/dokumenty. – Назва з екрана.

8. Почепцов, Г.Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз [Текст] / Г. Г. Почепцов. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. –  328 с.

9. Програма ВО «Свобода» (чинна) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: www:svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama.htm. – Назва з екрана.

10. Стецько, Я. Дві революції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: www: ukrnacija-nk.if.ua/library/ideology/item-4. — Заголовок з екрану.

11. Шепель, В.М. Имиджелогия. Секреты личного обаяния [Електронний ресурс]. – Режим доступа: URL: http://ageofbook.com/study-materials/management/148-imidzhelogija-sekrety-lichnogo-obajanija-shepel.html. – Заголовок с экрана.

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю