Автор статті:

Смалюк Тарас Васильович

Анотація: В статті досліджено порядок укладення зміни та розірвання договору банківського вкладу.

Abstract: This article explores the procedure for concluding the changes and cancellation of the contract of bank deposit.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Ініціативу укласти договір (оферту) може виявити будь-яка із сторін майбутнього договору (банк або вкладник).

Пропозиція укласти договір може бути адресована одній або декільком особам, а реклама та інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб це запрошення робити пропозиції щодо укладення договорів банківського вкладу, якщо інше не вказано в у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору.

Сторони майбутнього договору повинні дійти згоди щодо суми вкладу, процентів на вклад.

Однак у разі підписання договору банківського вкладу, тобто визначення згоди щодо істотних умов, необхідною умовою чинності договору є внесення вкладником суми вкладу. Договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Тобто акцепт полягає в діях особи, щодо внесення суми вкладу на визначених попередньо умовах.

При укладенні договору банківського вкладу слід враховувати правила, що містяться у ст. 207 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

- його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
- воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
- він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо внесення вкладником грошової суми підтверджується договором банківського вкладу з видачею банком ощадної книжки або депозитного (ощадного) сертифіката або іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, інших нормативно правових актів у сфері банківської діяльності (банківським правилам) та звичаям ділового обороту, то форма договору банківського вкладу вважається додержаною. Порядок випуску та обігу депозитного (ощадного) сертифіката регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами. Відносини із залучення вільних грошових коштів клієнтів банку шляхом передачі їм, наприклад, векселів, облігацій, інших цінних паперів, не можуть бути оформлені як договір банківського вкладу адже вони містять іншу юридичну природу.

У разі недодержання письмової форми договору банківського  вкладу цей договір є нікчемним. Грошові вклади підлягають поверненню як набуті без достатніх правових підстав (в порядку кондикації). Вкладник має право вимагати відшкодування доходів та виплати процентів, нарахованих на суму вкладу. В іншому випадку відповідно до ч. 2 ст. 1062 Цивільного кодексу України «кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до ст.388 ЦК України». Проте гроші, як речі замінні, що визначаються родовими ознаками, за загальним правилом не можуть бути витребувані від добросовісного набувача в порядку віндикації відповідно до ст. 389 Цивільного кодексу України та п. 1 роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» від 16 квітня 1993 року №01-6/438[1]. Наприклад, у випадку помилкового зарахування на вкладний рахунок грошових коштів, внесених до каси банку готівкою, номери банкнот яких відомі позивачу, останній не зможе витребувати їх у порядку віндикації, оскільки банк, отримавши кошти,  не буде мати на момент пред’явлення до нього позову саме цих банкнот. Отже, у зв’язку з неможливістю віндикації, повернення помилково зарахованих на рахунок коштів здійснюється шляхом подання кондикаційного позову, так як має місце безпідставне збагаченням банком.

Особливістю укладення договору банківського вкладу є потреба у відкритті банком іменного вкладного (депозитного) рахунка вкладнику, на який зараховуються кошти банківського вкладу. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вкладним (депозитним) рахунком клієнта є рахунок, що відкривається банком на договірній основі для зберігання грошей, котрі передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. До вкладних (депозитних ) рахунків належать і пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичними особами для накопичення пенсійних заощаджень згідно із Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[2].

Відповідно до чинного законодавства інформація щодо основних умов укладення договорів підлягає оприлюдненню. Порядок оприлюднення такої інформації згідно із законом встановлюється для банків Національним банком України, для небанківських фінансових установ – державним органом, визначеним законом. Наприклад, банківські правила імперативно вимагають від банків розміщення основних умов залучення банківського вкладу (депозиту) в установах банку у загальнодоступному місці, за бажанням ця інформація може бути розміщена банком і у засобах масової інформації.

Укладаючи договір банківського вкладу, вкладник має право на отримання інформації щодо діяльності банку. Тому банк зобов’язаний на вимогу вкладника надати йому відомості, які підлягають обов’язковій публікації: про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан, перелік керівників банку та його підрозділів, фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банків тощо[3].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Так, для підтвердження факту укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом банк видає ощадну книжку Основними даними, що вказуються в ощадій книжці, є: найменування і місцезнаходження банку (його) філії, ім’я вкладника, вид вкладу, номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок і списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред’явлення ощадної книжки банку. Крім того, в ощадній книжці містяться графи, у яких зазначаються дата відкриття рахунка , підпис уповноваженої особи, підписи оператора банківської установи та вкладника.

Здійснення таких повноважень вкладника, як отримання банківського вкладу і процентів за ним, надання розпоряджень банку про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам можливе лише у разі пред’явлення ощадної книжки банківській установі.

Поряд з поняттям ощадної книжки законодавець в ст. 1065 Цивільного Кодексу України, визначив поняття ощадного сертифікату як документу, що підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифікату) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ощадний сертифікат є одним із видів цінних паперів. Ощадні сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку: а) одноразово або серіями; б) іменними або на пред’явника; в) на вимогу або на строк[4].

Аналізуючи норми чинного законодавства можна сформулювати процес укладення договору банківського вкладу:

1) звернення особи до банку за ознайомленням з видами та умовами договору;

2) вибір підвиду банківського вкладу (депозиту) відповідно до індивідуального статусу особи (пенсіонер, клієнт банку, особа, для якої банківськими правилами передбачені пільги у відсотках та ін.);

3) уточнення умов договору та його підвиду;

4) замовлення (роздрукування) представником банку стандартизованого (типового) письмового договору банку у двох примірниках (оферта);

5) заповнення особою своїх реквізитів у проектах договору та підписання договору;

6) внесення в касу банку суми вкладу й отримання квитанції та чеку;

7) реєстрація, підписання та отримання сторонами примірників договору, а вкладником – електронної ощадної книжки чи ощадного (депозитного) сертифіката (акцепт).

У процесі виконання договору можуть виникнути обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірвання.

Так, у разі зміни договору зобов’язання сторін зберігаються і продовжують існувати, але у зміненому вигляді. Зміна зобов’язань може означати як, власне, їх зміну відповідно до змінених умов договору (щодо предмету, місця, строків виконання тощо), так і часткове їх припинення (наприклад, у випадку виключення з договору тих чи інших умов). Змінюватися можуть будь-які умови договору: як істотні, так і такі, що не належать до них.
У разі розірвання договору, зобов’язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю.
Важливе значення має чітке визначення моменту, з якого зобов’язання сторін вважаються, відповідно, зміненими або припиненими. Таким моментом визнається момент досягнення сторонами домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Аналіз цього положення в контексті ст. ст. 654, 639 ЦК дозволяє зробити висновок, що моментом зміни (припинення) зобов’язань сторін є момент надання угоді сторін про це необхідної форми.
Треба враховувати також, що угода щодо зміни або розірвання договору сама є договором і, отже, на процес її укладення поширюються всі правила, передбачені цією главою ЦК. Так, як і будь-який договір, угода щодо зміни (розірвання) договору може проходити при укладенні стадії оферти і акцепту. У цьому випадку моментом укладення цієї угоди і, відповідно, моментом зміни або припинення зобов’язань сторін буде момент отримання особою, яка зробила пропозицію щодо зміни (розірвання) договору, відповіді про згоду з цією пропозицією від іншої сторони.
У випадку, коли договір розривається (змінюється) у судовому порядку, зобов’язання сторін, відповідно, змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили. Момент, з якого рішення суду набирає законної сили, визначається за нормами процесуального законодавства.
Договір змінюється або розривається лише на майбутнє, і, отже, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту, відповідно, зміни або розірвання договору. Утім, із зазначеного загального правила договором або законом можуть бути передбачені винятки. Так, наприклад, якщо підставою зміни або розірвання договору е істотна зміна обставин (див. ст. 652 ЦК і коментар до неї), суд на вимогу будь-якої зі сторін визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.
Питання щодо того, чи е порушення договору істотним, вирішується відповідно до правил ст. 651 ЦК. У випадку, якщо порушення договору однією із сторін буде визнано істотним, і договір буде змінений або розірваний, друга сторона має право вимагати відшкодування збитків, викликаних зміною або розірванням договору. Відшкодування збитків є мірою відповідальності і, отже, відповідно до ст. 614 ЦК, особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним чи зміненим.

У разі істотної зміни обставин якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором  або не випливає з суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, .вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення боргу у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а за певних підстав змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах змінених судом.

У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Аналізуючи судову практику про розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку слід приділити увагу Постанові Одеського апеляційного господарського суду України від 24 березня 2009 року у справі №24/88-08-5383 про розгляд апеляційної скарги АКБ «ІМЕКСБАНК» на рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2009р. про розірвання договору банківського вкладу. АКБ „ІМЕКСБАНК” звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2009р.  – скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі внаслідок неправомірного відхилення клопотання про складення акту звірки для встановлення точної суми грошових коштів, які банк має виплатити вкладнику в разі дострокового розірвання договору, всупереч ч. 2 ст. 1060 ЦК України, п. п. 3.1.2, 2.2, 4.1.1, 1.2 договору банківського вкладу від 30.07.2008р. та клопотання про залучення до судового процесу третьою особою працівників НБУ для з’ясування істини по справі з наданням тлумачень відносно застосування відповідачем постанов Правління НБУ № 319 від 11.10.2008р., № 413 від 04.12.2008р. і листа НБУ № 22-310/946-17250 від 06.12.2008р., ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», ч. 2 ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов’язаний виконувати згадані постанови Правління НБУ, котрі не визнані недійсними, мають вищий юридичний пріоритет перед договором, застосування до банківської установи пені, 3% річних та інфляційних збитків являється безпідставною та недостатньо обґрунтованою в рішенні суду мірою в порушення п. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, п. 5.4 договору від 30.07.2008р., по котрому дії або рішення НБУ, які мають вплив на виконання сторонами зобов’язань, є обставинами непереборної сили і являються підставою для звільнення від відповідальності за невиконання положень договору.

Одеським апеляційний господарським судом відмовлено в задоволенні скарги виходячи з того, що положення апеляційної скарги про наявність у постанов Правління НБУ «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» № 319 від 11.10.2008р. і «Про скасування антикризової постанови» № 413 від 04.12.2008р. вищого юридичного пріоритету перед нормами ЦК України і ГК України, договором не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України „Про Національний банк України” від 20.05.1999р. № 679-ХІV (із змінами) нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку України, котрі не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України, підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України (відсутня в даному випадку) та набирають чинності відповідно до законодавства України. Вищенаведеним і ст. 63 Закону України «Про Національний банк України» №  679-ХІV від 20.05.1999р. (із змінами), за приписами якої Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку, спростовуються доводи апеляційної скарги щодо звільнення від відповідальності за невиконання положень договору № 8646 від 30.07.2008р. по п. 5.4 останнього.[5]

Отже, нормативно-правові акти НБУ мають силу підзаконного нормативного акту і не можуть змінювати норми ГК України і ЦК України та укладеного сторонами договору, присвячені форс-мажору пункти 5.4-5.6 договору, на які посилався скаржник,  не застосовуються до спірної ситуації, оскільки АКБ «ІМЕКСБАНК» не дотримався порядку інформування про настання форс-мажорних обставин, постанова НБУ «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» № 319 від 11.10.2008р. скасована 04.12.2008р.

За депозитним договором допускається одностороннє його розірвання за ініціативою вкладника. При цьому умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Таке повноваження щодо одностороннього розірвання договору не застосовується у випадках, коли вклад зроблено юридичною особою на інших умовах повернення, які встановлені договором. Строковий договір банківського вкладу після його закінчення може бути пролонговано шляхом мовчання, хоча вже на умовах про вклад на вимогу. Це положення випливає з сутності договору банківського вкладу як одностороннього правочину.

Таким чином, ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено однакові підстави для розірвання або зміни договору. Але поняття «зміна» або «розірвання» — неоднакові і ототожнювати їх не можна, тому що вони мають різні значення та наслідки. Під зміною слід розуміти — внесення поправок, тобто може змінюватись предмет, строки виконання, місце, проте модель договору повинна залишитись без змін.     Пропонуємо відокремити ці підстави наступним чином:
- наслідки зміни та момент, з якого договір вважається зміненим, – одна стаття;
- наслідки розірвання і момент, з котрого договір вважається розірваним, – окрема стаття.
Завдяки цьому вдасться уникнути плутанини, тому що все буде чітко встановлено, а користування ЦК – швидким, ефективним і без будь-яких суперечностей.

Поряд з цим на теоретичному та законодавчому рівнях існує таке поняття як «новація». Визначення «новації» (п. 2 ст. 604 ЦК України) полягає у наступному — зміна первісного зобов’язання новим між тими ж сторонами. Новела полягає у тому, що при новації можуть змінюватись всі суттєві умови, але сторони залишаються ті ж. Для того, щоб уникнути такої неоднорідності, необхідно надати законодавче визначення поняттю «зміна договору» та вирішити, які саме будуть наслідки. Виходячи з п. 2 ст. 604 та ч. 1 ст. 626 ЦК України, під «розірванням договору» слід розглядати одну з підстав для припинення зобов’язань, які виникли з договору.
Наступна проблема полягає у тому, що законодавство не визначає чіткого моменту, з якого договір вважається розірваним: з моменту волевиявлення у вигляді заяви, дій чи з часу повідомлення іншої сторони про розірвання договору. Ми схиляємось до того, що договір вважається розірваним з часу повідомлення іншої сторони про розірвання договору.

Доповнити п. 3 ст. 651 ЦК таким підпунктом: «сторона, яка заявила про односторонню відмову від виконання договору, повністю або частково не може відкликати дану відмову з моменту, коли вона буде доведена до іншої сторони, якщо закон, договір не передбачають інше».

---

[1] Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України – 1994. – №1.

[2] Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003.- N 47-48. – Ст. 372.

[3] Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 5-6. - Ст. 30

[4] Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - N 31. – Ст. 268

[5] Постанова Одеського апеляційного суду від 24 березня 2009 року по справі № 24/88-08-5383: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: -http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ua/SO5215.html

Інші записи:

Смалюк Тарас Васильович Правничого факультету