Автор статті:

Полковський Валерій

У “Слові до читача” автор передмови Анатолій Криловець намагається пов’язати творчість членів Національної спілки письменників України із творчим надбанням їх відомих земляків-попередників (Бориса Тена, Уласа Самчука, Олекси Стефановича, Григорія Чубая). Він подає стислу, але чітку хронологію розвитку Рівненської письменницької організації.
Збірка відкривається поетичним доробком Степана Бабія. А першим віршем іде ”Ріка у відблиску очей” (з посвятою Горині). Річці, над якою пройшли моє дитинство і юність. Вірш датований 1984 роком. Абсолютно можу погодитися з автором щодо рядків:

Бурлиш потужна, в повені невпинна,
Невтримана в зелених берегах (с. 6)

Саме такою була наша Горинь в 84-ому, але не тепер. Знесилена і в багатьох місцях пересохла, важко їй буде повернутися до попереднього стану, та і зусиль ніяких, щоб зробити це, не видно.
Поет озивається на болі та катаклізми часу (Чорнобильська трагедія, придушена Празька весна). Проймає вірш ”Гурби-журби… Щось тут на горбах”. Степан Бабій майстерно орудує також іронічно-саркастичним пером (цикл ”Старість – не радість”).
Звертаю особливу увагу потенційного читача на вірші Василя Басараби ”Калина”, “Провалля”. Написані 2001 р. Рядки з останнього дуже актуально, на жаль, звучать і донині:

A вчорашні охоронці
Подалися в оборонці.
Глянеш, дехто вже й не проти
Стать затятим патріотом (с. 29)

Справжня поезія у Миколи Берези:

Задаремно волати і струни ламати.
Ви прислухайтесь, як жита
Не навчилися криком себе вихваляти.
А без них же – нема життя! (с. 33)

Вічній темі присвячена ”Eлегія української книги”. Не хотілося б, але змушений погодитися із наступними рядками:

Де там! Лишається в розпачі тільки зітхнути:
Холодно, мовонько! Вимерзнеш геть? Та невже?!
… Гетьманів погляд зорить на … Михайлівський хутір,
Кінь по-московськи, здається ось-ось заірже (с. 36)

Поет висміює лакованість української дійсності, спотворення реальності гнучкошиєнками:

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Міністр мав приїхати-таки …
Що ж, гість є гість …
До ранку підмітали,
Усе під світлий колір фарбували:
Паркани,
прохідну,
людські думки … (с. 38)

Щемна і зворушлива низка віршів, присвячених матері.
Відзначимо потужну поезію Олександра Богачука (зокрема, представлений ”Kрик попелу”). Деякі вірші з цієї антології стали піснями (”Tроянди на пероні”, “Тиша навкруги”, “Димить туман”, “Тихо падає цвіт”, ”Moя родина – Україна”, “Встань, козацька славо!”).
По-новому відкрив я для себе поезію Бориса Боровця. Раджу читачам насолодитися його наступними речами: ”Taких нас в юності багато… ”, “Ах, пробачте, пані гарна і статечна …”, “Коли відцвітає жінка, стає на землі тривож-
но …”. Глибина думки, рима, енергетика, семантична міць нерозривно поєднані.
Добротна проза Петра Велесика (особливо запам’ятовується його ”Приворотне зілля”). Філософськими роздумами позначені вірші ”Білка” та “Сенс нестерпного польоту”. Дійсно, рідке поєднання кваліфікованої прози та поезії в українській літературі сьогодення.
Унікальною ліричністю пронизані вірші Анни Войнарович (Лимич) ”Я не можу без тебе. На обрії наших бажань …”, “Вночі дощі, а вдень – яскраве сонце …”, “Я Вашу душу сумом не спалю …”, “Meні б давно від погляду згоріти …”. По-хорошому відчувається вплив лірики Івана Франка.
Злободенно звучить сатира та гумор Володимира Грабоуса:

В державі незалежній без хули
Живе привільно нечисть клята.
Є серед неї – Барани й Осли! (с. 110)

А хто із нас не зустрічав подібної картини:

”Що вмієте робить?” –
Ослисько проревів.
“Та я … – Верблюд
Скромненько відповів, -
Умію ближніх обплювати” (с. 118)

У віці Христа в січні 1991 р. відійшов у вічність неповторний поет Михайло Дубов. А його поезію варто б і у сучасні хрестоматії включати:

Безсмертників огнище біле
Не гасне в холодній імлі …
Горбочки, могилки, могили –
Криваві нариви землі (с. 155)

Нелегкою була доля і до Юрія Загорського (Залети), про що ми дізнаємося з короткої біографічної довідки, вміщеної перед творчим доробком автора (арешт, ув’язнення і заслання). Але поезія його випромінює світло, радість, надію на краще майбуття:

В душі надія стигне, терпне.
Така глибінь, така яса!
По білім світі ходить серпень.
Сміються сині небеса (с. 197)

Високого рівня майстерності досяг він і в прозі, про що свідчить оповідання ”А в полі багато квітів …” Відчувається вплив Григора Тютюнника, який був редактором першої книги оповідань Загорського ”Хто витримає спеку” (1969 р.).
Немає особливої потреби представляти Олександра Ірванця, який помалу, але впевнено, здобуває міжнародне визнання (про що свідчить, зокрема, кількість його творів перекладених англійською мовою останнім часом та опублікованих на Заході).
Юна, але по-дорослому впевнено, віршує Вікторія Каневська. Поезія її органічно поєднує в собі інтелект і громадянську позицію (а до того ж ще і знання історії самої поезії):

Хто нам вернуть нашу мрію подужа?
Бо обіцяють лиш хліб і горілку.
Ах, подивіться мерщій у калюжу, -
Може, там ваша валяється зірка? (с. 227)

Використання жаргонної лексики допомагає створити певний образ:

Режисером і вченим не станеш ніколи,
Тож в психушку звернутися точно не гріх …
Схаменися, пацан! Не з твоєї я школи
І уже стопудово не з кукол твоїх (с. 232)

Цікаві також представлені в антології гумористичні твори та вірші для дітей, які написав Микола Кащук.
Поезії Анатолія Криловця притаманні точність, небагатослівність, ліризм:

Прискає приском рана –
Пекло і рай любові.
… Писано лист, кохана,
Краплею крові (с. 288)

Багатогранний поетичний талант Леоніда Куліша-Зінькова представлений в антології однією із його сторін – поезією для юних читачів.
Чудова обізнаність з мистецтвом (і малярством, зокрема), історією посилює поетичне слово Людмили Литвинчук, а голос серця, емоції – поезію Наталії Левчун. Литвинчук намагається віднайти причину наших проблем та негараздів:

Будуємо храми, а ВІРИ нема.
Радієм, що вільні, – насправді ж – у путах …
Розпуста землею бреде, як чума.
І заповідь Божа сьогодні забута (с. 316)

З представлених поезій Світлани Мейти (Гуменюк) виділяються ”Маринарка” і “Горина”. Її поезії властива язичницька потужність і незбагненність.
В ”Живиці” Святослава Праска відчувається вплив Гончаревого “Собору”.
Зрілу та чуттєву поезію представили Любов та Микола Пшеничні.
З прози відзначимо ”Довідку” та “Час істини” Івана Сидорчика.
Через гумористично-сатиричну призму розглядають проблеми країни Ростислав Солоневський та Михайло Степанюк.
Антологія знайшла свого зацікавленого читача в Канаді. А в Україні?

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада

Інші записи:

Полковський Валерій Факультет романо-германських мов