Участь політико-економічних груп у діяльності українського парламенту

Дана стаття зосереджує свою увагу, на існуючих політико-економічних групах, представлених у Верховній Раді шостого скликання і має на меті розкрити та виявити наявні ПЕГ у політичних фракціях. Враховуючи їх участь у партійному будівництві можна стверджувати, що нині політичні партії в Україні втратили основну роль представників інтересів окремих соціальних груп. Вони відображають інтереси окремих фінансово-промислових груп, відповідно до цього традиційну партійну систему змінила своєрідна система груп тиску, в якій політичні партії – механізми реалізації їх інтересів.

Відповідно до цього із зростанням ролі партій у політичному житті України, потенційно зростають можливості впливу політико-економічних груп на прийняття державних рішень.

Слід наголосити на тому, що значна частина структурованих партій, які подолали виборчий бар’єр, поступово вивільняються від різного роду олігархічних впливів і намагаються вести самостійну політичну діяльнсть. Хоча в той же час представники олігархічних кланів намагаються захопити керівні посади всередині цих партій. У цих умовах, можна спрогнозувати, що у внутрішньопартійній боротьбі між ідеологічною верхівкою та групами впливу останні зможуть отримати контроль над парламентськими партіями, що по суті проявляється вже зараз.

Це все обумовлено не лише через значний фінансовий ресурс груп впливу, але й особливостями становлення державної влади. Цілком зрозумілим є те, що законодавство розвивається згідно тих процесів, які відбуваються у державі.

В цьому досліджені пропоную власну типологію існування політико-економічних груп в вищих органах державної влади, зокрема зосереджуючи свою увагу на ПЕГ які репрезентовані у Верховній Раді України 6-го скликання.

Отже, розпочати слід ще з виборчої кампанії 2007 року. Маю на меті розпочати з найбільшої фракції – Партії регіонів, виборчі списки ПР в 2007 році формувалися за схемою: Ахметов – 40%, Фірташ – 40%, Янукович – 20%. Фактично станом на 2007 рік, така розстановка сил в середині фракції була на користь Ахметова, тим паче близько 90%  вартості виборчої кампанії профінансував саме він.[1]

Вже в першій половині 2008 року, у фракції відбуваються зміни, через особисті неузгодженості Януковича з Ахметовим, та зростанням впливу «газової групи» Фірташа.

Для лідера Партії регіонів група Фірташа була, по–перше, дієвим інструментом для балансування впливу Ріната Ахметова, по-друге – альтернативним каналом переговорів з Банковою. До останнього часу Януковичу вдавалось ефективно маневрувати між двома командами – донецькою і РосУкрЕнергівською

Впринципі можна визначити дві найвпливовіші центри всередині фракції, між якими реально відубвається боротьба за вирішальний вплив на прийняття рішень, це: «Група Ахметова» – до якої входять такі люди, як Леонід Литвинов, Олександр Савчук, Равіль Сафіулін, Дмитро Колесніков, Євгеній Геллєр, також можна віднести Нестора Шуфрича, та під-групу братів Клюєвих – Володимир Сівкович, Володимир Наконечний, Андрій Деркач, Сергій Титенко.[2]

А також: «Газова група Фірташа» – Юрій Бойко, Сергій Льовочкін, сестра Льовочкіна Юлія Новикова, Олена Лукаш, Іван Мирний – керівник особистої охорони Фірташа, Олександр Волков – екс-президент БК Київ, яким володіє Фірташ. Сергій Льовочкін також близький із Едуардом Прутніком. Спільною креатурою Прутніка і Льовочкіна є Андрій Кравець, колишній заступник міністра Кабінету Міністрів.[3]

Цікавою особливістю в цій фракції є, те що чисельність груп впливу є дуже мала і дуже часто складається з декількох депутатів. Так, наприклад існують і менш впливові групи впливу, які частіше всього входять до більш впливових фінансово-промислових груп: під-група Януковича, група Клюєва, група Пригодського, група Джарти, група Кінаха, група «Лукойл», група Черновецького, група галичан з «Нашої України», «тушки» з БЮТ.[4]

А також деякі нові люди, – Нвєр Міхітарян, Василь Хмельницький, Валерій Букаєв, Дмитро Рева, Валерій Харнім, Микола Солошенко.

Фракція Блоку Юлії Тимошенко є другою за чисельністю, формату ВРУ 6 скликання. В цій фракції існує єдиний центр прийняття рішень, що пояснюється жорсткою централізацією керівництвом партії, тому реальних груп впливу тут фактично не існує, тому структуру даної фракції я визначав за мірою впливу окремих кіл людей на лідера.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Так можна відзначити групи: Константина  Жеваго, Таріела Васадзе, Олександра Фельдмана, Олександра Буряка, основною особливістю є те, що це крупні бізнесмени, які фінансували виборчу кампанію БЮТ і тим самим зарезервували місця в парламенті своїм людям.[5]

До інших впливових особистостей в фракції можна віднести: Івана Кириленка, Андрія Кожемякіна, Богдана Губського, Миколу Баграєва, Анатолія Семиногу та Віталія Чепиногу, групу Портнова.

Слід наголосити, що до 2010 року фракція БЮТ була дуже централізованим об’єднанням, однак після виборів 2010 року, та відставки Юлії Тимошенко з посади прем’єр-міністра та утворенням коаліції ПР, КПУ, БЮТ, частини НУНС значна кількість депутатів від БЮТ вийшли з фракції та увійшли до Партії Регіонів, що свідчить про розкол та неконтрольованість процесів всередині фракції.

Фракція Блоку НУНС є третьою за величиною фракцією в парламенті. Структура цієї фракції дуже кардинально змінювалась за нетривалий час існування у парламенті. Сучасний ситуація у фракції є дуже децентралізованою, присутня багатополярність, тому структура фракція виглядає такою: група Єдиний Центр Ігор Кріль,  Оксана Білозір, Олеся Оробець, Михайло Полянич, Віктор Тополов, Роман Безсмертний; «За Україну» – В’ячеслав Кириленко, Ксенія Ляпіна; Народна СамооборонаГеннадій Москаль, Давид Жванія; група «залишків Нашої України»до якої я б відніс тих депутатів які є членами Нашої України і не потрапили у списки попередньо зазначених груп (Червоненко, Порошенко), а також групи Арсенія Яценюка та Анатолія Гриценка.[6]

Отже, НУНС має найбільшу кількість різних груп впливу з усіх політичних сил у парламенті, характерним є їхня малочисельність, на відміну від політико-економічних груп в Партії регіонів чи Блоку Юлії Тимошенко.

Якщо вести мову про КПУ, то слід зазначити, що ця фракція є дуже однорідною і визначити групи впливу в ній не можна. Оскільки рішення які приймаються є в більшості випадків одностайними. Найвпливовішими людьми в партії є Петро Симоненко, Леонід Грач, Олександр Голуб, Петро Цибенко, Адам Мартинюк. Попередньо я зазначав спонсорів політичних сил, у випадку з КПУ, за одним із джерел є російський бізнесмен Константин Григоришин.

І тим часом в найменшій фракції є декілька груп впливу: група ІСД – люди Віталія Гайдука; група Василя Хмельницького (депутата від ПР).  Іншими впливовими людьми є Ігорь Шаров та Віктор Пилипишин (якій хоча й не є у списку), Ігор Єремєєв – минулорічний касир (також не втрачає зв’язків з фракцією і має чималий вплив на неї).

Свій слід і в цій фракції не змогли не залишити представники великого капіталу. Так, за словами Миколи Присяжнюка Блок Литвина фінансує Петро Порошенко, що сам Литвин спростував. А Юрій Луценко заявив, що Фірташ та Ахметов окрім, ПР мають вплив і на Литвина.[7]

На сьогоднішній день кожна політична сила, що представлена в парламенті має залежність від великого капіталу. Що робить всі політичні сили дуже взаємопов’язаними за рахунок зв’язків з людьми, хто їх фінансує.

Нагальною проблемою у вирішенні питання функціонування політико-економічних груп є законодавче регулювання таких процесів. Тому що через призму вже існуючих у парламенті відносин прослідковується напослідовність вітчизняного законодавства, оскільки відсутні реальні важелі контролю з боку держави, що не дозволяє самим політичним партіям досягти рівня на якому їх діяльність відповідала б соціальним потребам населення, а не самих політико-економічних груп.

Саме законодавство в Україні відстає від політичних реалій, тому що коли не сформовані ще партійні традиції, то роль партій у політичній системі набуває вигляду волюнтаристських тендецій, що саме по собі вимагає від законодавців кардинальних рішень, хоча тут одразу ж виникає дилема, суть якої полягає в тому, що самі законодавці і є представниками політико-економічних груп, а тому існуюча ситуація фактично анархії влаштовує їх.

На мою думку, найважливішим питанням тут є врегулювання діяльності ПЕГ через прийняття Закону України «Про лобіювання», однак тут слід мати на увазі, що лобіювання – це економічно-правова і політична дія, складова частини правової системи, а тому прийняття такого закону буде продовжуватися дуже суттєвими змінами у самій політичній системі України. Цей закон повинен не лише легалізувати такі об’єднання, але й закласти передумови до зменшення корупції, якими ПЕГ фактично і є, а також нелегальних методів політичної боротьби за владу у країні.

Таке правове регулювання взаємодії політичних партій та політико-економічних груп має посилити їх відповідальність перед суспільством та зменшити рівень «тонізації» українського політикуму, а відповідно й розширити перспективи розбудови відкритого суспільства.

Роблячи підсумок хотів би в черговий раз наголосити на тому, що політико-економічні групи не просто дуже сильно впливають на суспільне життя в державі, а фактично повністю визначають усю діяльність найвищих органів державної влади, починаючи від президента закінчуюючи парламентом та урядом.

Така ситуація на мою думку, не може принести нічого позитивного у розбудові держави та демократичних інститутів до яких усі прагнуть. Цілком очевидно, що позбутися від таких груп неможливо та й ніхто цим займатися не буде, тому єдиним виходом з цією ситуації я вбачаю на рівні держави прийняття законів, які б вивели ПЕГ з тіні, та хоч якось опублічити їх діяльність.

Підсумовуючи, необхідно проконстатувати той факт, що політико-економічні групи насправді існують та справляють визначний вплив на політичне життя в Україні.

Корені існування такого типу утворень уходять ще у радянські часи. Номенклатурні клани не зникли, вони й надалі існують, однак при цьому змінивши сфери своєї діяльності та політичне забарвлення. Як у великому бізнесі, так і у владних структурах протягом існування України домінували вихідці зі старої партноменклатури, однак після подій 2004 року, що отримали назву «Помаранчева революція» відбулися певні зрушення та зміни. Фактично після цих подій в державі виникає певна проблема невизначеності у всіх сферах суспільного життя, починаючи від дискусій про найліпшу форму правління, закінчуюючи політичними кризами, спричиненими боротьбою за владу між Президентом України, урядом та Верховною Радою України. Однак в результаті домовленостей 8 грудня 2004 року була прийнята конституційна реформа, яка внесла хоча б якусь ясність щодо майбутнього України. Відповідно до цих змін, можна констатувати про зростання ролі парламенту та уряду і зменшення ролі президента, при цьому, слід зауважити, що вибори до парламенту почали проводити за пропорційною системою, що в результаті призвело до зростання ролі політичних партій, а разом з тим і самих політико-економічних груп.

Цитуючи слова з праці О. Сушка та О. Лісничука «політико-економічні групи в Україні сьогодні – це організований вияв колективних, групових інтересів на перехресті бізнесу та політики в умовах відсутності інших демократичних форм артикуляції та захисту інтересів», варто сказати, що сьогодні насправді виникла така ситуація, що існування політико-економічних груп є об’єктивно обумовленим фактом і впринципі не можна не відмітити позитивів від таких змін, оскільки фактично ПЕГ тим самим примусили «опублічити» свою діяльності. Відтепер вони змушені створювати ресурси, придатні до ведення публічної політики, дбати про своє обличчя та рейтинг.

Цікавим висновком на мою думку буде те, що раніше у діяльності ПЕГ переважала парадигма використання влади для набуття власності, але після «Помаранчевої революції», на моє переконання, ситуація змінилася і набуває сили зворотня тенденція – «придбання» за власність легальних владних посад для убезпечення власного статусу при можливих потрясіннях.

Роблячи висновок по основному дослідницьому питанні даної роботи, хотілося б сказати, що політико-економічні групи сьогодні у парламенті є основними гравцями при прийнятті рішень. Зробивши аналіз по голосуванню у Верховній Раді за законопроекти, слід визначити тенденцію до того, що усі голосування відбуваються за ситуативною змовою різних політико-економічних груп, тобто сьогодні на разі ми не можемо говорити про якісь партійні ідеї та партійні приналежності. Оскільки уся структура депутатського корпусу є дуже неструктуризоваю і в кожній парламентській фракції присутні різні політико-економічні групи, які є дуже пов’язаними між собою, не зважаючи на те, що вони представлені у парламенті через різні політичні сили.

Така складна ситуація зумовлена тим, що на сьогоднішній день усі політичні сили представлені у парламенті мають залежність від великого капіталу, що робить усі політичні сили взаємопов’язаними між собою.

Цей стан буде тривати до тих пір, поки представники ПЕГ, що по суті являють собою сьогодні сучасну політичну еліту, не оберуть стратегію «гри за правилами», це на мою думку, може бути зроблено при впровадженні правового регулювання над діяльністю політико-економічних груп, через прийняття відповідного закону.


[1] Ахметов потерял контроль над Януковичем [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://vlasti.net/news/57766

[2] Огляд преси, 19 березня: Янукович розподілив посади в країні за групами впливу Партії регіонів [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.newsru.ua/arch/press/19mar2010/press_kabmin.html

[3] Орбіти Віктора Януковича [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2007/03/2/3214419/

[4] Орбіти Віктора Януковича Частина 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2007/03/3/3214477/

[5] Орбіти Юлії Тимошенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2007/12/21/3342047/

[6] Семенюк Т. Фінансування політичних партій на парламентських виборах [Електронний ресурс] / Т. Семенюк. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=81&c=1963

[7] Семенюк Т. Фінансування політичних партій на парламентських виборах [Електронний ресурс] / Т. Семенюк. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=81&c=1963

Інші записи:

    Не знайдено

Правничого факультету

  • Посилання
  • Осушитель воздуха для квартиры. Купить осушители воздуха.
    1. Бобрикову Юрі
      Вересень 21st, 2011 at 20:46 | #1
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю